Реферат - Світовий ринок і світове господарство

Подождите немного. Документ загружается.

1.3 Характерні риси світового ринку

Сучасний світовий ринок має ряд рис, що розкривають особливості

його функціонування. Перша характерна риса визначається товарною

природою капіталізму. Вона полягає в тому, що економічні зв'язки між

окремими країнами здійснюються за принципом вигідності, прибутковості.

Світовий ринок відіграє величезну роль у підвищенні норми прибутку

підприємств промислово розвинутих країн за рахунок посилення

експлуатації економічно відсталих країн.

Другою характерною рисою світового ринку є анархія виробництва і

конкуренції. Якщо в кожному окремому підприємстві виробництво

здійснюється планомірно, то в масштабі всієї країни й у світі в цілому воно

протікає анархічно. Розподіл засобів виробництва між різноманітними

галузями економіки відбувається стихійно. Визначальним чинником

галузевого розміщення товаровиробників є прагнення кожного з них укласти

капітал у ту сферу діяльності, де норма прибутку вище. У результаті

довільного розподілу засобів виробництва в країнах і у світі в цілому між

окремими сферами виробництва виникає диспропорція. І хоча різноманітні

виробничі сфери ринуться до рівноваги, тому що кожний підприємець

повинен робити таку споживчу вартість, яка задовольняла б суспільну

потребу, проте ця тенденція різноманітних секторів економіки виявляється

лише як реакція проти постійного порушення цієї рівноваги. Анархія на

світовому капіталістичному ринку і його нестійкість ще більш посилюються

в зв'язку з тим, що прагнення капіталу до безупинного розширення

виробництва зустрічає на своєму шляху вузькі рамки платоспроможного

попиту багатьох країн, що імпортують.

Світовому ринку завжди була властива гостра конкурентна боротьба

між підприємствами окремих країн. Зокрема, зараз боротьба йде між США і

Японією, країнами ЄС і іншими державами. В даний час на світовому ринку

практично безроздільно панують ТНК, підтримувані національними урядами

або блоками держав. Саме ці учасники міжнародних економічних відношень

здійснюють економічний поділ світу, змовившись про поділ світового ринку

різноманітних товарів і цінах на ці товари.

Істотною рисою сучасного світового ринку є також те, що в систему

зовнішньої торгівлі втягуються країни, що знаходяться на самих різних

щаблях розвитки товарного виробництва. У сумі держав, що беруть участь у

МРТ, надаються промислово розвинуті країни, що розвиваються держави, у

тому числі такі економічно відсталі з них, у яких збереглися докапіталістичні

виробничі відношення. Це обумовлено різноманітними історичними

термінами виникнення капіталізму в різних країнах і регіонах і з

нерівномірністю темпів його розвитки.

Одна з відмітних рис сучасного світового ринку виявляється в тому, що

промислово розвинуті держави приймають усе більш серйозну участь у

проведенні заходів щодо захисту національних ринків від імпорту товарів і

форсуванні експорту своєї продукції. Мова йде про відродження політики

протекціонізму, що була властива мануфактурному періоду розвитку

капіталізму і ранньої стадії машинного періоду. Тепер у зв'язку з ростом

незбалансованості платіжних балансів багато країн знову обертаються до

політики протекціонізму.

Проте, незважаючи на ріст монополізації під прапором регіональної

лібералізації, характерним моментом у розвитку світового ринку є те, що усе

більший розвиток одержують міжнародні державні форми його регулювання.

До таких форм ставляться як загальні торгові спілки типу Всесвітньої

торгової організації, так і такі утворення, як Міжнародний валютний фонд

(МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитки (МБРР), Європейський

банк реконструкції і розвитки (ЕБРР) і ін.

1.4 Сучасні тенденції світового ринку

Міжнародна торгівля існувала ще в глибоку давнину, але світовий

ринок склався на ґрунті міжнародного поділу праці в період зародження і

розвитку капіталістичних відносин.

Світовий ринок - це система обміну товарами й послугами на

міждержавному рівні.

Сьогодні відбувається відносне скорочення торгівлі сировиною і

енергоносіями (паливними ресурсами), а також скорочується доля

продовольчих товарів у світовій торгівлі. В сучасних умовах дедалі більшого

значення набуває на світовому ринку торгівля промисловими виробами, в

першу чергу тими, що потребують значних витрат праці й капіталу -

електронна техніка й комп'ютери, радіо - і телеапаратура, побутова техніка,

складні прилади й машини, новітні технології тощо. Особлива увага

відводиться торгівлі послугами та науково-технічними досягненнями.

Остання виступає у формі торгівлі патентами й ліцензіями. Патент дає

виключне право на користування винаходом, що закріплюється у

відповідному патентному законодавстві. Ліцензія - дозвіл на право

використання іншою особою (фірмою) винаходу, захищеного патентом, а

також технічних знань, досвіду, торгової марки.

На світовому ринку складається особлива система цін - світові ціни.

Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості

товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку.

Інтернаціональна вартість визначається середньосвітовим необхідним

робочим часом. Але, на відміну від процесу формування вартості на

національному рівні, суспільно необхідні затрати праці в міжнародному

масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь

товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не

просто виробником.

2. Світове господарство

2.1 Сутність та етапи розвитку

Під впливом розвитку науково-технічного прогресу в промисловості і

на транспорті, а також еволюції світового ринку на початку ХХ ст.

сформувалося світове господарство. Світове господарство – це єдиний

взаємопов’язаний всеохоплюючий і взаємозалежний процес, який включає в

себе країни, що перебувають на різних етапах соціально-економічного

розвитку.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який

зародився ще в XVI ст. в період великих географічних відкриттів.

У сучасних умовах світове господарство дедалі більше набуває ознак

цілісності.

Етапи розвитку світового господарства:

Доіндустріальна стадія виробництва — кінець XVII ст. Світове

господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із

зародженням міжнародної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.

Початок XVIII — середина XIX ст. Характеризується подальшим

розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у

регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на

частину національної економіки; виникненням світового ринку — вищого

досягнення капіталізму.

Кінець XIX — початок XX ст. Саме в цей період завершилося

формування світової системи господарства на основі великого машинного

виробництва.

Кінець 20-х — середина 80-х років XX ст. Після

Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового

господарства, який завершився з падінням колоніальної системи. Світова

економіка розкололася на дві основні системи — соціалістичну та ка-

піталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які

звільнилися від зовнішньоекономічної залежності. У цей період ринкова

економіка суттєво трансформувалась у напрямі соціального господарювання.

Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним

регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських

відносин активно утверджувалась змішана економіка. Ринкову систему сві-

тового господарства в середині 80-х років XX ст. утворювало понад 160

країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих.

Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. Визначальною рисою

цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх

організаційно-економічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і

комплектуючих у різних країнах. На формування світового господарства в

90-ті роки XX ст. вплинуло відокремлення більшості країн Східної Європи

від соціалістичної системи господарювання, ліквідація Ради економічної

взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.

Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст.,

зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових

тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині

XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові

економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи.

Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується

поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

2.2 Характерні риси розвитку

Нині на нашій планеті існує близько 200 держав, відокремлених

між собою приблизно 250 сухопутними кордонами. В обігу налічується

понад 300 найменувань національних грошей.

Держави перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій,

поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального

способів виробництва .

Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у

цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою

класифікацією, більшість людей світу проживає у слаборозвинутих

країнах (майже 140 країн). За економічним потенціалом (сумарною

величиною валового національного продукту, що виробляється на

планеті) лідирують розвинуті капіталістичні країни: США, Японія,

Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють

близько 50% ВНП .

Ще не так давно в усій радянській економічній літературі при

розгляді світового господарства йшлося про зростаючу могутність

світової соціалістичної системи. Її частка у світовому промисловому

виробництві оцінювалася в 40%. У 1991р. більшість країн колишньої

соціалістичної співдружності на офіційному рівні перестали називати

себе соціалістичними. Це передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина,

Румунія. Те саме спостерігалося в країнах колишнього СРСР. Докорінні

зміни відбулися також у Китаї, В’єтнамі, частково на Кубі, які офіційно

продовжують іти соціалістичним шляхом . [ 3, 300 ]

Водночас певні процеси соціалізації відбуваються у розвинутих

країнах світу . Отже, країни, що входять до світового господарства, різні

за рівнем економічного розвитку, належності до певних соціальних,

політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох із них

мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етичні конфлікти і

т.п.

Проте всі країни тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні

економічні зв’язки (насамперед торговельні) з іншими країнами. Тому

світове господарство - це сукупність національних господарств та

економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих

відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях .

Необхідність таких зв’язків зумовлена, по-перше, прагнення народів

світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів і

загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування .

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з

країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної

науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій

сфері .

По-третє, в сучасних умовах країни світового співтовариства

можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових

стандартів, випускати високоякісну продукцію, тільки використовуючи

спеціалізацію та кооперування виробництва на міжнародному рівні.

Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити

її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси,

підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу

силу .

По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні

глобальних проблем ( екологічних, продовольчих ), зростаючою потребою

у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях ( землетруси, ядерні

аварії тощо ), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-

партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу,

у збереженні як уже набутих людством знань, ідей, так і в переробці й

використанні усе складніших інформаційних систем, створенні

міжнародного інформаційного банку даних , яким могла б користуватися

відповідно до своїх потреб кожна країна світового співробітництва .

[1,420]

Взагалі поняття світового господарства виходить з поняття

міжнародної економіки. Через це сутність і функціонування міжнародної

економіки можна пов’язувати з світовим господарством.

У сучасному світовому господарстві знайшли свій вияв як

загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається

теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей і

перспектив його розвитку .

Оскільки глибинною основою міжнародної економіки є

загальнолюдські соціально-економічні цінності, то передусім треба

визначити їх .

До основних загальнолюдських соціально-економічних цінностей,

що є здобутком цивілізаційного розвитку в усьому світі, належать: сім’я

та її домашнє господарство; держава та її економічна політика як

чинник зростання суспільного багатства; товарно-грошові відносини, що

поєднують в єдину суперечливу господарську систему сім’ї, держави,

упругування їх; власність, що визначає стан як окремої людини, так і

держави у світі. На ґрунті цих цінностей відбулося становлення та

подальший розвиток світового господарства .

Від часів зародження держави спостерігається взаємозв’язок

політики і товарно-грошових механізмів. Він має загальний характер і

відповідає історії, традиціям та культурі тієї чи іншої країни, а на

певному етапі розвитку виходить за національні межі на рівень

світових господарських зв’язків .

Товарне виробництво зумовлює наявність тісних економічних

зв’язків між людьми (народами, країнами ) у вигляді суспільного

( міжнародного ) поділу праці, економічну відокремленість виробників, а

його середовище-ринок - визначає ефективність виробів, ціну їх,

встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншого підприємства в

конкурентній боротьбі. Механізм товарного виробництва склався в ході

історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання

товаровиробників до зниження індивідуальних витрат порівняно з їх

суспільно необхідним рівнем. В умовах сьогоднішнього взаємозв’язаного

і цілісного світу мірою суспільно-необхідного рівня якості, витрат,

ефективності виробництва взагалі може бути лише світовий рівень .

Основу будь-якої економічної системи становить власність,

насамперед на засоби виробництва. Відносини власності визначають

становище людини в суспільстві, систему її соціальних і моральних

цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони є підґрунтям усієї

економічної, соціальної і політичної структури суспільства. Трансформація

відносин власності утверджує нові методи господарювання всередині

окремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародного

співробітництва, ефективного засвоєння загальнолюдського досвіду

ведення господарства .

Становлення міжнародних економічних зв’язків завжди

ґрунтувалося на розвитку підприємництва, невіддільними умовами

існування якого є приватна власність, товарне виробництво, а також такі

політичні інститути, як громадянські свободи, приватне договірне право

тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільній людині.

Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталом

домінуючих позицій у виробництві.

Широкий розвиток підприємницької форми господарювання є

надійною основою масштабних міжнародних економічних зв’язків і

утворення сталих міжнародних господарських систем. Перехід

виробництва до підприємницької форми господарювання потребує

певного рівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи,

економічного устрою як загальної умови і таких спеціальних умов, як

наявність необхідних капіталів та вкладання їх у сферу виробництва,

наявність армії найманих працівників – вільних і водночас позбавлених

засобів виробництва і коштів для ведення власного господарства людей .

Елементи виробничого підприємництва почали зароджуватися ще

в XIV-XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва (на півночі Італії

та у Нідерландах), більшість продукції якого надходила на зовнішні

ринки; потім широко охопили Англію, Францію та інші країни, які з

розвитком нової економічної системи зазнавали бурхливих соціальних і

політичних революцій, що сприяли формуванню нового громадянського

суспільства .

Отже, хоч капітал і зародився у сфері обігу, проте шлях до

перемоги над традиційною (феодальною, патріархально-клановою,

общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він почав

торувати з промисловості. Формування світового господарства

ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного

підприємництва в промисловості економічно більш розвинених країн:

підприємницька проста кооперація (від зародження підприємництва у

промисловості і приблизно до середини XVI ст.), мануфактурне

виробництво (XVI-XVIIIcт.), велике машинне виробництво (XVIII-XXст.).

У період промислового перевороту в економічно більш розвинених

країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної

революції (остання третина XIX-початок XX ст.) історично завершується

формування світового господарства . [ 1, 430 ]

Отже, якщо перехід від одного технологічного способу

виробництва до іншого визначається удосконаленням засобів праці,

прогресом у використанні результатів науки і техніки, запровадженні

нових технологій, то умовою становлення світового господарства є

історична еволюція інституту сім’ї, держави і власності, зцементованих

розвитком товарно-грошових відносин, переходом їх функціонування з

сфери обігу виробництва. Основні етапи розвитку світового господарства

наведено у додатку.

2.3 Сучасні тенденції світового господарства

Для сучасного етапу розвитку світового господарства і міжнародного

ПП характерні наступні суперечливі процеси і явища: