Реферат - історія української журналістики, перша українська газета - Зоря галицька
Подождите немного. Документ загружается.
суботу, форматом І 6.5 х 19,5 см, обсягом 8, іноді 4 сторінок, з версткою на 2
колонки, кирилицею, окремі номери - гражданкою.
Проте поступово І. Гушалевич змінював характер газети. У № 3 1851
року були перейменовані дві рубрики: «Загранични извістія» і «Край
родимий». Цього року були опубліковані редакційні публіцистичні статті
«Погляд на нашоє состояніє» (№4). «Успіх нашой народной жизни» (№ 14).
«Гадки о руском язьщі» (№ 16), «О середном стані Русинов» (№ 38), у яких
розвивалася ідея орієнтації галицьких українців на Москву. Виразні
москвофільські настрої виявляються й у поетичних творах І. Гушалевнча, І.
Наумовича , Л. Данькевича, І. Озаркевича.
Під тиском дедалі міцніючої польської бюрократії Галичини ГРР
признала відповіднішим у червні 1851 р. розв'язатися сама добровільно, не
дожидаючи примусового розв'язання. Саморозпуск ГРР був тим важливим
епізодом в історії «Зорі Галицької», після якого намітився її остаточний
поворот у бік москвофільства.
1852 року редактор запровадив рубрики «Внутренныя извістія»,
«Извістія иностранныя», «Смесь». Як співробітник починає виступати в газеті
Б. Дідицький. що повернувся до Львова з Відня, де співробітничав з
«Вісником для Русинов Австрийской держави».
І. Гушалевич та група авторів, що гуртувалися довкола нього, перевели
«Зорю Галицьку» на язичіє, газета втратила політичну значимість і
репрезентативність, зменшилася її популярність, скоротився тираж. На
початку 1852 року російщення газети стає таким очевидним, що влада вносить
на адресу редакції офіційне попередження, щоб надалі під загрозою закриття в
ній не вживалися російські слова [2, 277].
І. Гушалевич довів газету майже до занепаду і у її виданні трапилася
перерва. Перше число 1853 року вийшло лише 2 березня. І Гушалевич
перебудував газету в напрямку її белетризації, запровадив рубрики
«Белетристика», «Кореспонденція литературная», «Извістія литературныя».
«Библиографическія извістія», «Замечания промысельныя и господарскія»,
«Всячина», «Афорисмы о народной словесності». До кожного номера видавав
11
додаток – «Поученія церковния» [2, 277].
Проте на цей раз йому не вдалося довго протриматися біля керма
часопису. П'ятнадцятий номер 1853 року був останнім, що його йому довелося
підписувати до друку. Свій відхід від редагування він у №16 виправдовував
тим, що «обьязанности моего званія несоизволяют мені даліє управляти
редакцією «Зори Галицкой». Насправді ж історики преси припускають інші
причини: «Гушалевич був усунутий від редагування за те, що, виступаючи
проти української народної мови, необережно виказав справжні наміри
москвофілів» [2, 278].
Від 10 червня 1853 року (з № 16) редактором газети став Б. Дідицький,
який тоді ще не був так рішуче налаштований на москвофільство, як в
останній період свого життя. Він більш помірковано вів видання газети і вже
цілком перетворив її з політичної на літературно-наукову, але вирішальним
чином змінити її характер не зміг. Газета стала значно більше вміщувати
літературних матеріалів, але загальний її напрямок мало чим змінився. Час
перебування на редакторській посаді І. Гушалевича та Б. Дідицького в історії
газети можна розглядати як єдиний період. Проте від 4 серпня 1854 року Б.
Дідицький тимчасово через хворобу очей змушений був залишити
журналістику, а відтак і «Зорю Галицьку».
На сторінках «Зорі Галицької» Б. Дідицький надрукував у 1853 році
переклади повісті Олівера Гольдсміта «Уекфільський парох», якій дав
заголовок «Отець Ігнатій», та повісті чеського прозаїка Прокопа Хохолоушка
«Змей Нотяйский», крім того, було вміщено багато ліричних віршів редактора.
Головним бар'єром для сприйняття газети читачами лишалося штучне
москвофільське язичїе. За зразок поетичної творчості Б. Дідицького може
правити його вірш «К Юлій», опублікований 1 (13) квітня 1853 року [2, 278].
Поруч з цими віршами друкувалися поетичні твори О. Пушкіна під
криптонімом «А. П.»: «Зимовий вечір» - так Б. Дідицький по-своєму
перетлумачив заголовок Пушкінового вірша «Зимний вечер». І. Крилова
(криптонім «К.») – «Лебедь, Рак и Щука».
З прози найбільш помітні твори, опубліковані в цей час, - оповідання Є.
12
Гребінки «Так иногда люди женяться» і його повість «Чайковський»
З історичних статей відзначаються кілька перекладів І. Левицького
польських праць «Казахи в Царьграде», «Падение Цареграда». З оригінальних
праць варта уваги лише розвідка А. Петрушевича «О начатках первого
єпископства в Галицко-русском княжестве» (№№ 6-11, 1854) та його ж «Обзор
важнейших политических и церковніх произшествий в Галицком княжестве в
половини XII до конца ХШ века», що друкувався з перервами впродовж 1853-
1854 років.
З літературознавчих праць слід відзначити анонімну «Короткую
историю литературы всех словенских наречий, що складалася з двох частин:
історії старослов'янської та чехословацької літератур.
Газета друкувала звіти про діяльність москвофільських організацій:
Народного дому, Ставропігійського інституту, Галицько-Руської Матиці. Була
представлена місцева інформація; газета мала кореспондентів у повітових
центрах, які дописували до неї. Подавалася інформація про життя столиці та
інших провінцій країни.
Цікавими були розділи, запроваджені ще І. Гушалевичем: «Замечанія
промысельные н господарские» «Замечания лекарские», «Известия
седмичные» (тобто тижневі. - І. М.) «Известия торговельние», «Всячина».
Структура газетного номера в цей час була такою: відкривав його вірш або
добірка віршів, далі йшла наукова стаття, потім подача прози (газета часто
друкувала великі твори в кілька подач), на завершення друкувалися дрібніші
рубрики: «Кореспонденція», «Известия литературния», «Замечания
ромисельния», «Библиографическия известия» [2, 279].
1.4. «Зоря Галицька» під керівництвом С. Шеховича і
П. Костецького. Відновлення видання на москвофільських
засадах
Після відходу від редагування «Зорі Галицької» Б. Дідицького
Ставропігійський інститут запросив на цю посаду С. Шеховича. Він
13
продовжував видавати газету в москвофільському дусі, запровадив на її
сторінки цілком жахливе язичіє, наповнив її беззмістовними «общеполезними
сведениями» та лікарськими порадами, запровадив хаотичність у
розташування матеріалів, серед яких домінували «Доверительныя письма из
Будина» І. Чаковського – лідера москвофільського руху в Закарпатті.
Головним їхнім настроєм була ненависть до всього простонародного,
українського. Але вже в листопаді 1854 року Ставропігійський інститут усунув
С. Шеховича від видання газети і передав її в рукн Миколи Савчинського, що
мало на меті змінити напрямок видання. Як редактор він підписував газету до
друку до припинення її виходу в 1857 році, але не завжди був реальним
керівником «Зорі Галицької» та визначав редакційну політику [2, 230].
У 1855 році газетою керував П. Костецький, заповнюючи її сторінки
своїми творами під різними підписами, але в серпні, на № 32, сталася перерва
у виданні газети - Львів охопила епідемія холери, і публічне життя в місті було
скорочене до мінімуму.
За підрахунками І. Франка, у 32 номерах «Зорі Галицької» 1855 року
було опубліковано близько тридцяти творів П. Костецького. З них одинадцять
являли собою великі оповідання або повісті, що друкувалися часто з
продовженням. Літературної вартості сьогодні ці твори не мають і цікаві для
історика лише своїми окремими деталями, крізь які проглядає життя старої ще
панщизняної Галичини.
Перемінити напрямок газети на пропольский навіть намісникові краю
виявилося не під силу. На початку 1856 року вона поновлює свій вихід за
редакцією М. Савчинського. Проте авторитет газети вже був істотно
підірваний. Причини, що спонукали українську інтелігенцію віддавати
перевагу польським газетам, довго шукати не доводиться. «Зоря Галицька» 1856
року перетворилася до літературний часопис, цілком позбавлений
інформаційних повідомлень про новини в державі, зарубіжжі та й своїй
провінції. Різко скоротилося число дописів з місць, а ті, що є, містять у собі не
новини, а похвали «Зорі Галицькій», часто незаслужені й примітивно збудовані
[2, 282-283].
14
Рівень письменства в ній залишав бажати кращого. Чотири місяці (1.01-
20.04. 1856) тут друкується анонімна маловартісна повість «Картяр: Образец из
життя городского». Через усю річну добірку тягнулися подорожні нотатки
"Путешествие из Рима в Ерусалим священика гр.-кат. Церкви Иполита
Терлецкого". У багатьох числах давався переклад М. Онуфрієвича
«Короледвірського рукопису». Поезія була представлена віршами Н.
Загарського. Наприкінці року «Зоря Галицька» відновлює публікацію нових
подач «Доверительных писем из Будина» І. Чаковського [2, 283].
Після відновлення газети редакції не вдалося зміниш характер видання,
наблизити його до народу, втягнути читачів в активний діатог з часописом.
Відстоювати на його сторінках інтереси української спільноти, зробити мову
доступною для масового читача. їх лишалося все менше. Кількість
передплатників у 1856 році упала до 191. Наступного року кількість
передплатників скоротилася до 100. Газета стала такою збитковою, що її
видання довелося припинити. 9 квітня 1857 року вийшов її останній номер [2,
284].
1.6. Занепад часопису та його причини
3 квітня 1857 року в «Зорі гацицькій» була опублікована анонімна стаття
«Допись з-під Львова» Невідомий сучасник пропонує свою відповідь на
питання, що призвело до поразки газету. Його думка й сьогодні виглядає
переконливою, і вважає, що до поразки її призвели сім причин:
1) ми намагалися писати про «вищі науки», але нам бракувало власної
технічної термінології, і тому звернулися до старослов'янських і
великоруських словників;
2) часто відмовлялися від власного слова;
3) вдавалися до очищення літературної мови від провінціалізмів;
4) майже вся наша література заснована на чужих взірцях;
5) народ не зрозумів нашої книжної мови;
6) нашим нещастям було те, що прагнувши вирватися з поля виливу
15
ідольської мови, ми стали невільниками старослов'янської і російської мови;
7) треба починати все спочатку: «писати твори легко, кожному
зрозуміло... Зійти до простого народу і писані для нього».
Головною причиною занепаду «Зорі Галицької» є фінансова причина.
Невелике число передплатників не забезпечувало самофінансування газега, а
Ставропігійський інститут не був такою заможною установою, яка могла б
покривати дефіцит видання.
Причиною провалу фінансового проекту «Зорі Галицької» справді
недостатній професіоналізм журналістів, що керували нею, та незрілість
українського громадянства, яке в добу реакції не змогло зорганізуватися для
успіншої політичної діяльності. Але дуже важливо мати на увазі й те, що в
умовах двомовного суспільства й недостатньої самосвідомості українства
величезний вплив на читачів справляла польська преса, яка раз у раз воювала із
«Зорею Галицькою», критикувала її публікації, полемізувала з нею. Це не
могло не позначитися на аудиторії української газет. Крім відкритих виступів
проти «Зорі Галицької», її вихід зустрічав прихований опір у вигляді доносів
офіційному Відню, звітів галицької адміністрації, у яких розглядатися публікації
газети з погляду їх змісту і в захисті інтересів українського народу вбачався
сепаратизм і прагнення зруйнувати цілісність імперії Габсбургів. Усі ці причини
обумовлювати скорочення кількості передплатників і нібито природній занепад
«Зорі Галицької» [2, 284-285].
1.7. Значення газети «Зоря Галицька»
Значення газети «Зоря Галицька» важко переоцінити. У цілому воно
може бути зведене до такого:
1) це була перша в повному розумінні українська газета: за змістом і
формою, за духом і мовою;
2) за відносно тривалу історію її існування вона зазнала істотних
трансформацій, які відбили своєрідність становища в ті роки галицьких
українців;
16
3) виникнувши на хвилі політичної боротьби революції 1848 року,
газета стала з 1850 року органом москвофілів, а в 1855 році контроль над нею
захопила польська адміністрація краю; усе це доводило важливість преси, яка
навіть за умови незначних тиражів і регіону поширення перетворювалася на
спосіб формування громадської думки;
4) ще одна трансформація газети полягала в тому, що від політичної
газети, органу місцевого самоуправління, якою сьогодні й бачиться ГРР, вона
еволюціонувала до типу науково-літературної газети, а від нього - до типу
загального інформаційного видання;
5) у період революції газета стала репрезентантом молодого
українського руху за національно-визвольні інтереси українців, хоча вони
й визначалися незрілістю українства в цілому і обмежувалися вимогою
національно-політичної автономії в межах Австрійської держави;
6) на сторінках газети були сформульовані найважливіші політичні
вимоги українців як окремої політичної сили, що переслідує свої цілі в
суспільній боротьбі: забезпечення національно-культурних прав українського
народу, створення українських освітніх установ, розподіл Галичини на Східну
і Західну, об'єднання в один коронний край усіх заселених українцями
австрійських територій, особливо важливе значення мала проголошена під час
революції ідея соборності України, тобто зголошення галицьких русинів до
єдності з українцями Росії;
7) важливе значення мали публікації на сторінках «Зорі Галицької»
офіційних документів, постанов і звернень ГРР: це була перша українська газета,
що виступила офіційним органом політичної протопартійної організації;
8) на сторінках газети були вперше опубліковані твори тодішніх
українських письменників Галичини: І. Гушалевича, М. Устияновнча, Б.
Діднцького, А. Могільницького та інших; сьогодні можна як завгодно
критично сприймати ці твори, але ставши на засади історизму, слід визнати,
що саме такою тоді й була в Галичині українська література, саме ці твори
читало українське свідоме громадянство і, як це не парадоксально, саме на них
було сформоване наступне покоління української інтелігенції, що вже
17
виробило народовську ідеологію;
9) «Зоря Галицька» стала могутнім чинником формування української
національної свідомості, яка до того часу формувалася переважно в
пльськомовній стихії;
10) «Зоря Галицька» стала газетою, у якій у Західній Україні відбулося
народження української публіцистики (А. Павенцький), літературної
критики (І. Головацький), наукової прози (А. Петрушевич), перекладацької
діяльності (Б. Дідицький);
11) у газеті вироблялася многотрудними шляхами українська
літературна мова, формувалися художній, публіцистичний та науковий спілі;
12) якою б недосконалою з погляду інформаційного нам не здавалася
сьогодні «Зоря Галицька», слід мати на увазі, що такою вона нам здається
у порівнянні з сучасною газетою; програвала вона й тодішнім польським і
німецьким газетам, які спиралися на глибокі історичні традиції; «Зоря
галицька» була першою спробою газети на питомому українському грунті, а
відтак, редактори, що її випускали, вчилися своїй професії в процесі роботи;
13) газета виховала українського читача, який виразно виявляв свої
симпатії, підтримував газету тоді, коли вона стояла на українському
національному ґрунті і відвертався від неї, коли вона втрачала український
вектор, що послужило головною причиною занепаду видання [2, 285-286].
Без «Зорі Галицької» як первістка української журналістики в
підавстрійській Україні неможливо уявити собі її наступний розвиток. Її назва
ще раз з'явилася на обрії галицької преси в 1859 році, коли Б. Дідицький, що
раніше цілий рік був її редактором, з матеріалів, які залишилися в
редакційному портфелі й назбираних ним спеціально, видав великий альманах
«Зоря Галицька яко Альбум на г. 1860», присвятивши його першому голові ГРР
єпископові Г. Яхимовичу. Свій альманах упорядник називав ще антологією,
якої «перед тем у нас в юной литературе не было». Б. Дідицький мав на меті
згуртувати літературні н наукові сили, поклавши в основу упорядкування
засаду універсальності, що перетворилася за його редагування на цілковитий
еклектизм. Тут виступило понад п'ятдесят авторів, серед них найбільш відомі -
18
це І. та Я. Головацькі, М. Устиянович, Й. Лозинський, О. Духнович, О.
Павлович, В. Шашкевич, Ф. Заревич, О. Огоновськнй. Друкувалися
«шухлядні» твори зі спадщини М. Шашкевича. Альманах мав розділи:
«Поезія», «Діла церковні», «Історія», «Географія». Щедро друкувалися
етнографічні та фольклорні матеріали: «Казка про двох братів, багатого і
бідного» К. Попеля, «Галагівка» Й. Лозинського, «Русини лемки» О.
Торонського.
Матеріали друкувалися мовою оригіналу й цілковито відповідали
орієнтації авторів. Частина з них була написана народною мовою; частина -
язичієм частина друкувалася кирилицею, а частіша гражданкою. Вихід
альманаху вже засвідчив наявність в середовищі галицьких українців двох
напрямків: москвофілів та народовців, хоча внутрішня невдоволеність
еклектичним характером книжки ще не здобула виразного усвідомлення. Разом
з тим сусідство авторів різного спрямування засвідчило вичерпання
можливостей старшого покоління. Можна твердити, що альманах Б.
Діднцького «Зоря Галицька яко Альбум на г. 1860» завершив собою цілий
період в розвитку української журналістики в Галичині, який проходив під
прапором москвофільства і найяскравішим представником якого була газета
«Зоря Галицька» з усіма поворотами у своїй складній, але цікавій історії
[2, 286-287].
19
ВИСНОВКИ
15 травня 1848 року у Львові вийшов перший номер першої української
щотижневої газети «Зоря Галицька», що виходила до 1857 року. До 1851 року
газета була органом Головної Руської Ради, висловом її думок і поглядів.
«Зоря Галицька» відстоювала ідеї самобутності та єдності українського
народу. У газеті друкувалися твори багатьох видатних українських
письменників та поетів, таких як М.Шашкевича, М.Устияновича та ін.
За історію свого існування видання зазнало істотних трансформацій, не
дивлячись на це, «Зоря» чітко відбивала тодішнє становище галицьких
українців. Більше того, вона формувала громадську думку і народ їй виявляв
свої симпатії.
З 1851 р. «Зоря Галицька» перейшла на москвофільські позиції. У
1853році Газета була перетворена на літературний журнал. Редакторами «Зорі
Галицької» були А. Павенцький, М. Коссак, І. Гушалевич, Б. Дідицький,
С. Шехович, П. Костецький, М. Савчинський.
Газета була як органом москвофілів, так і під контролем польської
адміністрації. Також «Зоря Галицька» була першою українською газетою, що
виступила офіційним органом політичної протопартійної організації.
У 1857 році через фінансові труднощі «Зоря Галицька» перестала
виходити.
20