Реферат - Слово про закон і благодать митрополита Іларіона

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

Кафедра Українознавства

РЕФЕРАТ

Тема: Слово про закон і благодать митрополита Іларіона

Дисципліна: Історія України

Виконав:

Перевірив:

2009

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

1. КИЇВСЬКИЙ МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН…………………………………4

2. СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ…………………………………….6

2.1 Частина перша……………………………………………………...6

2.2 Частина друга……………………………………………………….9

2.3 Частина третя……………………………………………………….9

3. ПАМ’ЯТКА ДАВНЬОКИЇВСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ………12

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….14

ПРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...15

ВСТУП

В XI столітті писемність Київської Русі вже була досить розвинена.

Література, яка сформувалася в державі, спиралася на два найважливіших

джерелаH— усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з

сусідніх держав, насамперед Візантії. У творах літераторів того часу широко

використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки,

народні пісні. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати

перекладна література, згодом на Русі з'являються оригінальні твори: літописи

та філософсько-богословські твори.

Першим філософсько-богословським твором вважається «Слово про

закон і благодать» митрополита Іларіона. Саме цей твір я хочу дослідити в

своєму рефераті.

В своїй роботі я хочу з’ясувати зміст «Слова про закон і благодать», а

також розглянути працю митрополита як пам’ятку давньокиївської

філософської думки. Але для більшого розуміння змісту, я вважаю необхідним

передусім розглянути біографію самого автора.

1. КИЇВСЬКИЙ МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН

Про життя Іларіона, митрополита Київського, історикам практично нічого

не відомо.HЄ лише дві згадки у «Повісті минулих літ»; посилання Симона на

«Житіє Антонія», про поставлені в старші брати до постригу Іларіона

Антонієм; і згадування імені ІларіонаHв церковному «Статуті Ярослава».

Митрополит Київський Іларіон походив із родини нижньогородського

священика й був священиком придворної церкви Св. Апостолів у князівському

селіHБерестовімHпід Києвом.

Був дуже благочестивою людиною.HДля відокремленої молитви він часто

ходив з Берестового на високий, гористий, зарослий дрімучим лісом берег

Дніпра, що круто спускався до річковим водам.HВ тій горі Іларіон викопав

невелику печерку, де приносив свої молитви Богові. Згодом цю печеру зайняв

преподобнийHАнтоній Печерський. Від нього ж Іларіон і прийняв чернечий

постриг.

Великий князь Ярослав дуже любив Іларіона, часто радився з ним,

прислухався до його думки.HІ тому, коли виникла необхідність, князь Ярослав

запропонував священикові Іларіону очолити руську церкву. У 1051Hроці

собором руських архієреїв святитель Іларіон був поставлений Митрополитом

Київським і всієї Русі. Про це згадується в «Повісті минулих літ» під 1051

роком: «Поставив Ярослав русина Іларіона митрополитом, зібравши для цього

єпископів».

А між тим, ця подія, була далеко не ординарною.HАдже вперше київську

митрополичу кафедру очолив виходець з руських - пресвітер Іларіон. До

Іларіона цю найважливішу церковно-політичну посаду займали виключно

греки, що призначаються з Візантії.

Таким чином, у самому факті обрання собором єпископів Іларіона в

митрополити Київські вбачається два важливі моменти.HЗ одного боку, це

спроба відродити традиції ранньої пори російської церкви, глава якої обирався

всіма єпископами.HЗ іншого боку, те, що самеHрусинHзаймає посаду

митрополита, розцінюється як початок боротьби за незалежністьHКиївської

митрополіїHвід грецької.

Діяльність Іларіона на посаді митрополита Київського відома

фрагментарно. Вона припала на період утвердження й зміцнення християнства

наHРусі. Зокрема, збереглися відомості про те, що Іларіон здійснив освячення

київської церкви святого Георгія - небесного покровителя князя Ярослава і

висвячував в ній новоставлених єпископів.HКрім того, разом з князем

Ярославом вони розробили церковний статут-судебник, який увійшов в історію

під назвою «Статут Ярослава».

Митрополит Іларіон вирізнявся чудовою для свого часу освітою, був

блискучим духовним пастирем і проповідником. Будучи проповідником

християнської віри, він писав праці, де прославлявHхристиянство, показував

його перевагу над старою вірою. На відміну від митрополитів-греків, прагнув

до завоювання руською церквою самостійного положення, підтримував ідею

самостійності і всієї руської держави. Своєю участю в літописанні та

літературною діяльністю, Іларіон багато в чому сприяв становленню

української духовної культури.

Але святителем Руської Церкви він був недовго. УH1054Hр. після смерті

Ярослава, Іларіон, очевидно, був усунутий з посади київського митрополита,

адже його ім'я не згадуєтьсяHлітописамиHсеред присутніх наHпохороніHкнязя.

Прийнято вважати, що останні роки життя Іларіон провів у Києво-Печерському

монастирі, де й упокоївся. Після смерті був прославлений у лик святих.

Особистість Іларіона, митрополита Київського, поза сумнівом, належить

до числа найбільш значущих у вітчизняній історії.HДеякі дослідники вважають

Іларіона причетним до літописання, а також його авторству приписують такі

твори: «Молитва», «Сповідання віри» і фрагмент повчання священикам. Але

найвагоміший внесок у становлення руської культури, Митрополит Іларіон

зробив створивши перший вітчизняний літературно-філософський твір –

«Слово про Закон і Благодать».

2. СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ

Серед дослідників нема одностайності щодо датування твору. Дехто

вважає, що «Слово про закон і благодать» було створено не раніше 1037 року (в

цей рік Ярослав збудував церкву Благовіщеня над золотими воротами, яку

згадує Іларіон в своєму творі) і не пізніше 1043 року (коли померла княгиня

Ірина, про яку Іларіон говорить як про живу). Дехто датує його 1049-1050

роками. Але більшість схиляється до думки що цей твір був створений не

пізніше сорокових років.

Повна назва твору – «Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та

істину, що були Ісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю

землю сповнили, і віра на всі народи поширилась, і на наш народ руський. І

похвала кагану нашому Володимиру, що ним охрещені ми були».

Якщо судити за назвою, то можна подумати, що це класичний

богословський трактат.HАдже ще апостол Павло у своєму «Посланні до євреїв»

ставив питання про співвідношення Старого Завіту (закону, даного Мойсеєм) з

Новим Завітом (благодаттю, даною людству Христом).HОднак у своєму творі

Іларіон дав новий політичний злободенне поворот класичної теми.

Назва відбиває зміст, і композицію, що складається з трьох частин: перша

- «про закон і благодать», друга - про значення християнства для Русі, третя -

похвала князямHВолодимируHіHЯрославу.

Кожну частину можна розглядати окремо.

2.1 Частина перша

Перша частина твору стосується основного питання історичних поглядів

середньовіччя: питання взаємини двох завітів: Старого і Нового. Іларіон

виходить з того, що Старий завіт і Новий завіт - «закон» та «благодать» -

протилежні, виключають один одного: «спершу закон, а потім благодать;

спершу тінь, а потім істина». Це зовсім не означає відсутність якого б то не

було зв’язку між ними; закон був даний Богом на «приготовленні Істини і

Благодаті». Старий заповіт - є «дітоводітєль до Христа», але не сама істина; він

виправдовує, але не рятує.

Особливе значення в цьому протиставленні Нового Завіту Старому

Іларіон надає моменту національному.HСтарий Завіт мав тимчасове і обмежене

значення.HНовий же - вводить усіх людей у вічність.HСтарий Завіт був

замкнений у єврейському народі, а Новий має всесвітнє поширення.HІларіон

наводить численні докази того, що час замкнутості релігії в одному народі

пройшло, що настав час вільного прилучення до християнства всіх народів без

виключення, і всі народи рівні у своєму спілкуванні з Богом: «І благодать

Христова, обнявши всю землю, покрила її, подібно до вод моря». Всесвітня

історія представляється Іларіону як поступове поширення християнства на всі

народи світу, в тому числі і на руський.HВисловлюючи цю ідею, Іларіон

вдається до численних паралелей із Біблії, і наполегливо підкреслює, що для

нової віри потрібні нові люди.

Однак автор не зупиняється на новозавітному розрізненні закону та

благодаті. Він переводить питання в соціологічну площину, освітлюючи

проблеми не богословські, а мирські, державні. Закон, з його точки зору,

роз’єднує народи, деякі підносячи, інші принижуючи, він свідчить про

рабський стан людства.

Зовсім інше – істина. Вона універсальна, всеосяжна і як наслідок тотожна

благодаті, що знімає однобічність закону, та подібно до сонця, рівно світить

всім людям, всім «народам». На думку Іларіона, закон був надбанням іудеїв, а

благодать дарована всьому світу. Цією відмінністю зумовлена обмеженість

Старого завіту і нескінченна повнота Нового завіту.

«Іудейство тінню і законом виправдовувалось і не спаслося. Християни ж

істиною і благодаттю не виправдовуються, а спасаються; у іудеїв бо

виправдання, у християн же спасіння. Виправдання у всьому світі є, а спасіння

— в майбутньому віці. Іудеї бо земному раділи, християни ж радіють

майбутньому на небесах. До того ж виправдання іудейське скупе було, бо

зависливе. Не ширилося на інші народи, а тільки в Іудеї самій було.

Християнське ж спасіння благе і щедре, бо шириться на всі краї земні».

Як видно, Іларіон вкладає в поняття старозавітного закону зміст,

вузьконаціональної правової норми, звичаї та протиставляє його євангельській

істині, що на його погляд, нероздільно з благодаттю, складає її зміст.

Істина вище за миттєву користь, вище за саму людину; вона обумовлює

«життєдайне» буття, народжує спасіння. Закону невідомо уявлення про

найвище благо, свободу, він цілком занурений у буття. Для автора закон –

«Агар», благодать – «Сара, спершу — рабиня, а потім — вільна». Між ними

існує спадкоємство, але нема спільності, нема спадкування: «Іудейство бо

перестало бути, і закон одійшов». Для Іларіона очевидно, що благодать,

спростовуючи закон, призводить до знищення рабства. Закон змінюється

благодаттю, рабство – свободою. В цьому суть розвитку людської історії. Але

благодать не відкривається тим, хто перебуває в законі.

Таким чином Іларіон за допомогою алегоричного тлумачення

старозавітних та євангельських текстів реабілітує язичництво, проголошуючи

язичницькі народи справжніми приємниками вчення Христа.

«Добре було благодаті й істині між новими людьми возсіяти. Не

вливають бо, за словами Господніми, вина нового вчення благодатного в міхи

старі, застарілі в іудействі. А то міхи прорвуться і вино проллється. Якщо не

могли іудеї закону тіні вдержати, раз у раз ідолам поклоняючись, то як же їм

істинної благодаті вдержати вчення? Як нове вчення, то й нові міхи — нові

народи. Тоді й те, й те ціле буде».

Це судження Іларіона яскраво виявляє напрямок теоретичних стягнень

книжників Ярослава Мудрого на шляху величання старої язичницької Русі,

християнізації її політичної історії. Згідно з логікою автора, якщо закон

протистоїть благодаті, спотворює її, то язичництво, навпаки, відкрито для

істини, спрямовано до неї. Ось чому благодаті було достатньо дійти «до нашого

народу руського», як одразу ж зникли капища, «уже не приносимо в жертву

бісам один другого, а сам Христос за нас приноситься в жертву».

2.2 Частина друга

В другій частині «Слова про закон і благодать», говорячи про хрещення

Русі, автор особливо підкреслює, що це не є заслугою Візантії. Іларіон

прославляє Володимира, що відвернув Русь від «омани ідольської» та охрестив

усіх своїх підданих – багатих та бідних, рабів та вільних, молодих та старих.

Ніхто, відмічає митрополит, не насмілився чинити опір велінню великого князя,

усі прийняли святе хрещення: дехто з любов’ю, інші боячись кар, «І якщо хто і

не з любові,Hто зі страху перед повелителем, всі хрестилися, бо благовір’я його

з владою поєднувалося».

Патріотичний і полемічний пафос «Слова про закон і благодать» зростає,

по мірі того як Іларіон описує успіхи християнства серед руських.HСловами

Писання Іларіон запрошує всіх людей, усі народи хвалити Бога.HПатріотична

наснага Іларіона досягає найвищого ступеня в третій частині твору, що

присвячена прославленню Володимира Святославовича.

2.3 Частина третя

В третій частині підноситься хвала князю Володимиру.HПереходом від

другої частини до третьої служить виклад середньовічної богословської ідеї, що

кожна з країн світу мала своїм просвітителем одного з апостолів:H«є й Русі кого

хвалити, кого визнавати своїм просвітителем. Похвалімо ж і ми, по силі нашій,

учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана

землі нашої — Володимира».HРуська земля і до Володимира була славна в

країнах, в ній і до Володимира були чудові князі: Володимир «онук старого

Ігоря, сина ж славного Святослава».HОбидва ці князі «в часи, коли владарювали,

мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу

згадують донині і славлять». Іларіон високо ставить авторитет Руської землі

серед країн світу.HРосійські князі і до Володимира «не в убогій-бо й невідомій

землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх

чотирьох кінцях землі», аHВолодимир - це тільки «славний від славних»,

«благородний від благородних».

Іларіон описує далі військові заслуги Володимира, силу і могутність

руських князів, славу Руської землі, самодержавство Володимира і його

військові успіхи.HВолодимир «самодержцем був своєї землі, підкоривши собі

окружні народи, одні - миром, а неслухняні - мечем».H З точки зору мислителя,

саме єдиновладдя, слугує опорою християнської віри, що в свою чергу,

нероздільна з єдиновладдям. Завдяки централізму східне православ’я

затвердилось на русі. Отже, історія Київської держави – це передусім історія її

«самодержців»: від язичницьких володарів Ігоря і Святослава, до благовірних

государів Володимира та Ярослава, що просвітили Русь благодатним вченням

Христа та зміцнили її світову славу.

Таким чином, Іларіоном володіла монархічна тенденція. У

самодержавстві він бачив головну заставу єдності та сили держави, її

територіальної цілісності.

Потім Іларіон переходить до опису особистих якостей Володимира і його

заслуг, очевидним чином маючи на увазі вказати на необхідність канонізації

Володимира. Довід за доводом приводить Іларіон на користь святості

Володимира: він увірував у Христа, не бачачи його, він невпинно творив

милостиню; він очистив свої колишні гріхи цієї милостинею; він хрестив Русь -

славний і сильний народ - і тим самим рівний до Костянтина, який хрестив

греків.

Патріотичний пафос третьої частини, що прославляє Володимира, ще

вище, ніж патріотичний пафос другої.HВін досягає найвищої стадії, коли,

докладно описавши просвіту Володимира, нову Русь і «славний град» Київ,

Іларіон звертається до Володимира із закликом, майже заклинанням, повстати з

гробу, і подивитися на плоди свого подвигу.

За третьою, заключною частиною «Слова» в деяких рукописах слідує

молитва до Володимира, пронизана тим же патріотичним піднесенням,

патріотичної думкою і надписані ім'ям Іларіона.