Реферат - ПЕК: його суть, значення, галузева структура

Подождите немного. Документ загружается.

ПЛАН

1. Вступ 2

2. ПЕК: його суть, значення, галузева структура 3

3. Структура паливно-енергетичного балансу 4

4. Особливості розміщення та сучасний стан вугільної, газової,

нафтової промисловості та нафтопереробки 5

5. Енергетика України, структура енергетичного балансу 7

6. Проблеми та перспективи розвитку ПЕК 8

7. Висновки 9

8. Аналіз підприємства пофакторам РПС 10

9. Література 12

ВСТУП

У народному господарстві України паливно-енергетичний комплекс

відіграє дуже важливу роль. Паливно-енергетичний комплекс є невід’ємною

частиною економічного і суспільного добробуту. Ось чому ця тема для України

є актуальною, особливо на сучасному етапі розвитку, коли проблема

енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.

Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство

енергетичними ресурсами – одне з найважливіших завдань будь-якої держави.

Метою роботи є поглиблення та закріплення знань з основних питань

теорії розміщення продуктивних сил, закономірностей розміщення паливно-

енергетичного комплексу та застосування їх на практиці.

Завдання роботи – розкрити значення та охарактеризувати сучасний стан

паливно-енергетичного комплексу України, висвітлити вплив факторів на

розвиток та розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу , викласти

основні проблеми та тенденції подальшого розвитку галузі.

У роботі розглянуто сукупність принципів та факторів, які

безпосередньо чи опосередковано впливають на розміщення паливно-

енергетичного комплексу в Україні. Основними факторами є наявність

паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.

Незважаючи на значні негаразди, галузь має непогані перспективи для

подальшого розвитку. Паливно-енергетичний комплекс потребує особливої

уваги, оскільки являється галуззю національної економіки.

2. ПЕК: його суть, значення, галузева структура.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового

виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх

транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного

комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова,

торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні

електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК

— це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це

крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного

господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії.

Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення

та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Розвиток паливно-енергетичного комплексу необхідно підпорядкувати

завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії

при планомірному проведенні в усіх галузях і сферах народного господарства

цілеспрямованої енергозберігаючої політики.

Енергетичний баланс і еволюція його структури характеризують не

лише певний рівень використання тих чи інших енергоносіїв, а й науково-

технічні, соціальні, організаційні та виробничі зрушення в промисловості,

сільському господарстві, на транспорті, в побутовому обслуговуванні

населення.

Одним з найважливіших завдань щодо вдосконалення структури

енергетичного балансу є підвищення ефективності використання

енергоресурсів, всіляка їх економія. Подальше підвищення ефективності

використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) залишається надзвичайно

актуальним. У зв'язку з цим дуже важливо по-господарськи використовувати

вугілля, природний газ, нафтопродукти тощо. Це вимагає певної перебудови в

усіх галузях і насамперед широкого впровадження енергозберігаючої техніки і

технології, вдосконалення нормативів, використання матеріальних і моральних

стимулів у досягненні економії, посилення відповідальності за перевитрати,

перевищення норм та лімітів.

3. Структура паливно-енергетичного балансу

Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) складається з прибуткової і

витратної частин. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники, як

видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу, дров (природні

ресурси) і виробництво природних енергетичних ресурсів, які включають

виробництво електро- і теплоенергії на теплових (ТЕС) і атомних

електростанціях (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу відносять

нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна,

низько-потенціальне тепло та ін.), а також відбір газу з підземних сховищ газу,

імпорт енергоресурсів та залишок ресурсів на початок року.

Друга частина балансу (витратна) включає споживання енергетичних

ресурсів і складається з таких статей витрат:

• перетворення в інші види енергії — електро- і теплоенергію, стиснене

повітря і доменне дуття;

• виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збереженні,

транспортуванні і формуванні держрезерву;

• закачка природного газу в підземні сховища газу;

• експорт;

• залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає

вугілля. Питома вага вугілля становить майже 60%, тоді як на нафту припадає

близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим в споживанні паливно-

енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Питома вага

природного газу в загальному споживанні котельно-пічного палива становить

близько 54%, тоді як вугілля — лише 24%, паливного мазуту — 6%.

Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енергетичних

ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить

природному газу.

4. Особливості розміщення та сучасний стан вугільної,

газової, нафтової промисловості та нафтопереробки

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох

басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних

запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить

Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та

Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т). ;

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської

областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із

загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних

потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні

та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу

Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у

вугільній промисловості.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний

регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже

80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси

становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не

лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих

свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в

той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000—4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та

їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фондів по AT

«Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює

необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це

пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти,

ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових

запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти.

Одночасно наявність на території України значної кількості науково

обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом

сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в

нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи

цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по

пошуку нафти.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних

заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський,

Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є

Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його

потужність з первинної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік

(табл. 9). Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік.

Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають

значно меншу потужність. У повоєнний період в результаті реконструкції їх

потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина

переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до 60%.

У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей,

розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний

— Дніпровсько-Донецька газонафтоно-на область; Західний —

Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та

Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-

Кубанська, Азово-Березансь-ка область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську,

Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний —

Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області;

Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку

Крим.

Запаси природного газу категорій А+В+Q станом становлять 1098,4

млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 Запаси газу категорій А +В + СІ + СІ

зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже

82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей

регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Крім цього, Україна має перспективні ресурси (Сз) — 711,89 млрд. м3,

прогнозні ресурси (ДІ + Д2) — 2651,79млрд. м3.

5. Енергетика України, структура енергетичного балансу.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості. У

зв'язку з цим в затратах на виробництво енергії відносно мала питома вага

заробітної плати. Разом з тим високий технічний рівень обумовлює високу

кваліфікацію робітників та інженерно-технічного персоналу.

Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промисловості, а

використання її продукції — електричної енергії — забезпечує підвищення

технічної озброєності і зростання продуктивності праці.

Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно від

типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.

Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтацією на наявність

великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного

споживача. Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води,

слід розміщувати поблизу водних об'єктів. Крім цього, атомні станції повинні

будуватися на значній відстані від великих міст. ГЕС та ГАЕС розміщуються

біля водних об'єктів з мінімальним затопленням земель під водосховища.

Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потужностей:

теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні (гідроелектростанції,

гідроакумулюючі станції) та атомні.

Сумарна встановлена потужність електростанцій України становить

51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 31,72 млн. кВт (61,2%),

атомні — 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС — 4,69 млн. кВт (9,0%) і блок-

станції промислових підприємств — 2,64 млн. кВт (5,1%).

Основними районами концентрації великих конденсаторних

електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході України — Дніпропетровська,

Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході — Львівська

та Івано-Франківська області; в центрі — Вінницька та Київська області.

Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах

країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П'ять атомних станцій розміщені в

Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській областях.

Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в

Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в

Полтавській, Дніпродзержинська — в Дніпропетровській, Каховська — в

Херсонській області та Дніпрогес — в Запорізькій області. Будується

Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.

Основну електроенергетичну базу України становлять

теплоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська,

Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6),

атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська,

Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій

Дніпровського каскаду).

6. Проблеми та перспективи розвитку ПЕК.

У відповідності з розробленою Національною енергетичною програмою

України до 2010 р. електроенергетика матиме кілька напрямів розвитку.

Рівень електроспоживання. Для визначення оптимальних рівнів

споживання електроенергії враховувались майбутні структурні зрушення в

економіці України, зокрема:

розвиток промислового потенціалу для виробництва продукції, яка

забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах;

прискорений розвиток агропромислового потенціалу, паливно-

енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво

складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції;

збільшення обсягів експортної продукції та імпортозамінної продукції;

зниження обсягів виробництва неконкурентоспроможної продукції та ін.

Розвиток окремих типів електростанцій. Основним напрямом розвитку

ТЕС на органічному паливі є їх реконструкція і модернізація, впровадження

нових технологій, орієнтація на використання низькосортного вугілля.

Розвиток гідроенергетики в майбутніх проектах передбачається у таких

напрямах:

збільшення потужностей на ГЕС + ГАЕС до 9 млн. кВт, доведення

середньорічного виробництва електроенергії до 17 млрд. кВт • год;

на етапі до 2001 р. передбачається ввести в експлуатацію Дністровську

ГЕС-2, Олександрівську ГЕС, ряд ГАЕС та дрібних гідроелектростанцій;

на другому етапі до 2010 р. — ввести нові потужності на Канівській

ГАЕС, на нових ГЕС в басейні р. Тиса та Верхнього Дністра.

Встановлені потужності АЕС (14 працюючих енергоблоків потужністю

12,8 млн. кВт) становлять 25% сумарної потужності електростанцій України.

Основним завданням на перспективу є реконструкція діючих АЕС з метою

підвищення їх надійності та безпечності, а також введення блоків високої

будівельної готовності (Хмельницька — блок № 2, Рівненська — блок № 4) та

блоків середньої готовності — на Хмельницькій АЕС — блок У° 3 та 4. При

цьому АЕС зможуть довести виробництво електроенергії майже до 98 млрд.

кВт • год в 2010 р. Необхідно також передбачити введення нових потужностей

на базі нових, більш безпечних реакторів на площадках існуючих АЕС (замість

реакторів, які виробили свій ресурс).

7. ВИСНОВКИ

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу

роль у народногосподарському комплексі України, так як є базовою галуззю

для стратегічних виробництв: металургійного комплексу, коксохімічної

промисловості, які забезпечують життєдіяльність будь-якої країни.

Паливно-енергетичний комплекс складається з паливної промисловості

(вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. Від розвитку

паливно-енергетичного комплексу значною мірою залежать динаміка,

масштаби і техніко-економічні показники суспільного виробництва, насамперед

промисловості.

В Україні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та

природні передумови для розвитку паливно-енергетичного комплексу.

Відмічається нерівномірність розміщення галузей по території України:

найбільша концентрація вугільних підприємств спостерігається на Південному

Сході та в Карпатському регіоні, де розташовані вугільні басейни; видобуток

нафти і газу сконцентровано на Лівобережжі, Передкарпатті та Криму; основні

теплові електростанції розміщенні в Донбасі, гідроелектростанції – у

Придніпров’ї.

Стан внутрішнього ринку в останні роки зумовлюється переважно

заходами уряду по його регулюванню, а також загальною економічною кризою

в країні. У зовнішній торгівлі частка експорту продукції вугільної

промисловості є досить значною, що зумовлено наявністю багатої сировинної

бази. Також відмічається переважання імпорту нафти і газу.

Крім екологічних існують також інші проблеми, які потребують

комплексного вирішення на рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та

неповна виплата заробітної плати, страйки працівників галузі, а також інші

проблеми, але їх вирішення залежить від перспектив зовнішньоекономічного

розвитку нашої держави.

6. Аналіз Сумського молочного заводу

Природо-географічний

Сумський молочний завод – це дочірнє підприємство Київської

організації «Мілкіленд», розташований в місті Суми по вулиці Білопільське

шосе 15. Це майже сама окраїна міста. Практично промисловий район.

Виготовляє молокозавод різноманітні види молочної продукції а також

деякі види сирів. А скоро на заводі планують відкрити новий , модернізований

цех по виготовленню глазурованих сирків. Молокозавод почуває себе досить

стійко. Щодня він виробляє близько 30 видів молочної продукції, а всього

освоєно 123 її вида.

Молокозавод постачає свою продукцію, під маркою «Добряна»,як на

прилавки районних центрів, таких як Глухів, Ахтирка, Білопілля, Конотоп,

Бурінь, так і на прилавки таких міст як Харків, Слов’янськ, Миколаїв, Одеса,

Київ, де її не менше люблять і поважають

Демографічний і соціально-економічний

Працює на заводі 680 робітників. Вони своїм робочим містом

задоволені, втрачати його не хочуть, тому працюють сумлінно, говорять, що

вся продукція виготовлена з душею. Керівництво також піклується про своїх

працівників: на заводі є їдальня, медпункт, корпуси зручно об лаштовані, тобто

надані всі умови для комфортної та продуктивної праці. Надаються необхідні

засоби захисту.

Ринкова кон'юнктура

Але в підприємства також не мало і конкурентів, які всіма способами

намагаються захопити ініціативу на ринку молочної продукції. Але, як правило,

виробники поза межами області виграють конкуренцію, в певній мірі, за

рахунок нижчої якості, слідством якої є, звичайно пониження цін., що не може

не приваблювати певні кола покупців. Але зазвичай такі виробники не

дотримуються певних технологій виробництва( як то не витримка відсотку

жирності в молочній продукції, сторонні домішки, певні хімічні добавки, яких у

нормі не повинно бути, тому не дивлячись на це, люді, яки надають перевагу

якості залишаються відданими покупцями.

Та ринок диктує свої умови, тому доводиться максимально

прислухатися до зауважень і пропозицій клієнтів, в тому числі іти на зниження

цін, хоча за останній період(приблизно 2місяці) ціни на продукції. Сумського

молокозаводу піднялися в середньому приблизно на 20%, що пов’язано з тим,

що виросли ціни на закупку сировини.

Сумський молочний завод працює виключно на місцевій сировині,

обходячись без поставок з інших областей.