Реферат - Індустріалізація й колективізація в Україні: теорія та практика
Подождите немного. Документ загружается.
хлібозаготівель ) насіннєвих фондів.
У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніпропетровського
обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського
(столичного) обкому партії став особистий посланець Й.Сталіна - П.Постишев.
Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б) і членом
політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрархії він стояв вище першого
секретаря ЦК КП(б)У, яким продовжував залишатися С.Косіор. П.Постишев
очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі достатніх сил
для ролі катів власного народу. Протягом року, починаючи із 1933 р., з КП(6)У
виключили 100 тис. чол. Вони були розстріляні або вислані.
ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десятки тисяч місцевих партійних і радянських керівників,
суд і прокуратура республіки, органи ОДПУ стали сліпим знаряддям злочинної
політики сталінського керівництва. На території власної республіки, відносно
власного народу вони діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в
окупованій країні. Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацією не лише зерна,
а й картоплі, буряків, солінь, сала, м'яса та інших продовольчих запасів на зиму.
Селяни були позбавлені всього їстівного. Цим партійно-державний апарат цілком
свідомо прирікав їх на смерть. Голод охопив величезну територію, райони найбільш
інтенсивного сільського господарства - Україну, Північний Кавказ і Кубань, Поволжя,
Північний Казахстан. Але найбільших масштабів голод набрав саме в Україні.
Голодомор 1932-1933 рр. належить до числа трагедій, наслідки яких відчуваються
багато десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни-українці. Трагедія 1932-
1933 рр. остаточно зламала їхній опір колгоспно-феодальній системі, суттєво
підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув
тоталітарний .режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні.
«Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на
смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод
довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна
система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» - підбивав підсумки
голодомору секретар ЦК КП(б)У і секретар Дніпропетровського обкому
21
КП(б)У М.Хатаєвич.[3, 227]
Тероризуючи село голодомором, керівництво більшовицької партії в той же
час робило певні кроки щодо зміцнення колгоспів. Рішенням січневого (1933 р)
об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) створювалися політвідділи МТС і
радгоспів, наділені надзвичайними повноваженнями на селі. Для роботи в
політвідділах в Україну було направлено кілька тисяч комуністів з міст, у тому
числі з Москви і Ленінграда. Водночас для постійної й, тимчасової роботи в
колгоспи України прибуло близько 16 тис. чол. Ці люди, як правило, зовсім не
знали сільського господарства, звичаїв і традицій місцевого населення. У
спотвореній уяві вищих партійних чиновників ця обставина не була недоліком, а
перевагою. Саме такі особи без сумнівів і вагань могли реалізувати сталінську
лінію в колгоспному будівництві. З допомогою місцевого активу, органів ДГІУ-
НКВС відряджені з міських центрів члени ВКП(б) мали налагодити роботу
КОЛГОСПІВ, вдихнути в них життя. Вони довершили в селі розгром сил, котрі
чинили бодай найменший опір аграрній ПОЛІТИЦІ держави. Було здійснено
масову перевірку голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завідуючих фермами.
Багатьох з них звинуватили в антиколгоспній діяльності й репресували. Тривали
пошуки «куркулів» і «підкуркульників», які нібито проникали в колгоспи для
шкідництва. Лише на Одещині в 1933 р. було «викрито» понад півтори сотні
«куркульських груп». Місця звільнених і репресованих займали висуванці,
нашвидкуруч підготовлені на короткотермінових курсах з числа сільських
активістів, які відзначилися під час проведення колективізації.
1932-1933 рр. засвідчили, що «воєнно-комуністичні» методи управління
сільським господарством в їх чистому вигляді ведуть до вимирання села.
Сталінське керівництво змушене було шукати шляхи вдосконалення управління
селом. У січні 1933 р. РНК СРСР і ЦК БКП(б) ухвалили спільну постанову
«Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами й одноосібними
господарствами». Запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель,
навесні доводили до відома колгоспів і колгоспників, яка частина врожаю
залишиться виробникам, а яка - державі. Це було розраховано на пробудження
зацікавленості селянства в результатах праці.
22
За допомогою політвідділів держава прагнула внести елементи
організованості в роботу колгоспів, ліквідувати знеосібку в оцінці праці. У
колгоспах було створено виробничі бригади, з'явилася колгоспна ланка як
форма організації праці всередині бригади. Ланка мала постійний склад, за нею
закріплювалися земля й реманент на весь виробничий сезон. У колгоспах
впроваджувались елементи нормування й відрядна форма оплати праці.
Одночасно колгоспи оснащувалися сучасною сільськогосподарською
технікою. Її випускали заводи сільськогосподарського машинобудування:
Харківський тракторний, запорізький комбайновий «Комунар», харківський «Серп і
молот», кіровоградський «Червона зірка» та ін. Наприкінці другої п'ятирічки на полях
УРСР працювало 84 тис. тракторів і 27 тис. комбайнів.
Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні організації - машинно-
тракторні станції (МТС). Наприкінці першої п'ятирічки їх було 657, а на кінець
другої - 958. Проте великій загін механізаторів МТС мав загалом досить низький
технічний рівень. Як правило, це були вчорашні селяни, які після короткотермінових
курсів сідали за кермо сучасної машини. - Майже половина тракторів і комбайнів, які
потрапляли в їх розпорядження, невдовзі перетворювалася на брухт.
У такій складній обстановці завершувався процес колективізації. На 1937 р.
колгоспи України об'єднували 96,1% селянських господарств і 99,7% посівної площі.
Напередодні Другої світової війни у республіці існувало майже 30 тис. колгоспів,
близько тисячі радгоспів. Селянство поступово звикало працювати в умовах
колгоспної системи, яка до найменших дрібниць регламентувала виробництво,
вказувала де, коли і що сіяти, як обробляти, коли і в який спосіб збирати врожай.
Про результати перших п'ятирічок радянське керівництво говорило як про один з
найважливіших своїх успіхів.
При цьому замовчувалося найсуттєвіше: натуроплата колгоспників становила
лише 12-15% від заробленого. Подібна експлуатація нечасто зустрічалася в Україні
навіть за кріпацтва. За таких умов селянство поступово втрачало вироблені
століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність. На фоні пануючих у
колгоспах апатії та байдужості окремі їх члени виділялися своїми виробничими
досягненнями. Ланкова колгоспу села Старосілля на Черкащині Марія Демченко в
23
1935 р. стала ініціатором руху за вирощування 500 ц цукрових буряків з гектара.
Того ж року Паша Ангеліна, бригадир тракторної бригади Старобешівської МТС на
Донеччині, закликала до всесоюзного змагання тракторних бригад. За
цими починами, що, як правило, ретельно готувалися і яких в 30-і роки
було немало, стояли місцеві партійно-господарські керівники, котрі в
такий спосіб прагнули продемонструвати верхам ефективність своєї
особистої роботи і життєвість колгоспної системи. Але вирішального
впливу на стан сільського господарства успіхи цих ентузіастів,
забезпечених усім необхідним для рекорду за рахунок інших
колгоспників, справити не могли.[3, 231]
Примусова праця була малоефективною. Обсяг
сільськогосподарської продукції зростав повільно. У 1933 р. держава
насильницькими методами домоглася від українського села 317 млн.
пудів хліба, в 1935-му - 462 млн., у 1940 р.- 576 млн. пудів. Непомірною,
страхітливою ціною платили селяни за ці досить скромні результати. За
надзвичайно несприятливих соціально-економічних і політичних умов
селянство відроджувало підірване насильницькою колективізацією і
голодом 1932-1933 рр. сільське господарство України.
24
Висновки.
Отже можна зробити висновки, що значні результати довоєнних
п'ятирічок досягнуті були надто дорогою ціною. Наслідки
індустріалізації та колективізації для України неоднозначні:
—з аграрної країни республіка перетворилася на індустріальну;
—розгорнувся процес українізації робітничого класу, сформувалися
національний робітничий клас, який до цього був переважно російським,
а також технічна інтелігенція;
— розгорнувся процес урбанізації (якщо до проведення
індустріалізації лише кожен п'ятий житель України мешкав у місті, то
наприкінці 30-х років — кожен третій);
—для одержання коштів для індустріалізації експлуатувалося і
грабувалося українське село;
—демонтовано неп і запроваджено командно-адміністративну систему
в економіці; трестівський госпрозрахунок було замінено
госпрозрахунком підприємств;
—ліквідовано рештки економічної самостійності України, велика
промисловість перейшла у розпорядження загальносоюзних наркоматів;
—створено атмосферу напруження, підозри, доносів, пошуку
«шкідників», яка сприяла розгортанню масових репресій.
25
План.
Вступ……………………………………………………………………………....1
1. Індустріалізація на Україні. Теорія і практика…………………………………2
2. Колективізація на Україні. Теорія і практика…………………………………..14
Висновки.……………………………………………………..…………………..25
Список використаної літератури………………………………………………..26
26
Міністерство освіти і науки України.
Київський Національний Економічний університет ім.. В. Гетьмана.
Реферат
На тему:«Індустріалізація й колективізація в Україні: теорія та практика.»
Виконала:
Студентка II курсу
Групи III
Спеціальність 6106
Гевчук О.І.
Перевірив: Логінов М.М.
27
Київ – 2006
Список використаної літератури.
1. Бойко О.Д. Історія України. Посібник. - К.: Академвидав, 2003.- 388 с.
2. Субтельний О. Україна: історія. – К., - 1993. – 178с.
3. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. К., - 1994. - 207с.
4. Полонська - Василенко Н. Історія України – В 2-х т. - К.: Либідь, 1993.
5. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.,1993.
28