Реферат - Культура стародавніх східних цивілізацій

Подождите немного. Документ загружается.

Шумеро-Вавилонська культура

На Близькому Сході в IV тис. до н.е. між річками Тигр та Євфрат

виникла цивілізація Месопотамії, або Дворіччя. Її культурну традицію

дослідники за часом поділяють на три культурно-історичні відтинки, які

відповідають періодам існування трьох давніх держав, що послідовно

замінювали одна одну в цьому регіоні: Шумеру, Вавилону та Ассирії.

Історія давнього Дворіччя пройшла кілька етапів. Наприкінці IV тис.

до н.е. північна людність, відома під спільною назвою шумерів, посіла і

освоїла долини річок Тигр та Євфрат і утворила перші в Дворіччі міста-

держави (Ур, Урук, Кіш, Лагаш, Ніпур). Шумерський період історії

Месопотамії сумарно нараховує близько 1,5 тис. років.

З сивої давнини сусідами шумерів були аккадці, які жили у Нижньому

Дворіччі. Поступово шумери асимілюються з ними, і в ІІ тис. до н.е.

історія Месопотамії стає історією аккадських народів. Провідну роль у

першій половині ІІ тис. до н.е. відігравали вавилоняни. Найвищого

розквіту Вавилон зазнає при шостому царі першої династії Хаммурапі

(1792-1750 рр. до н.е.). та вже за останніх царів цієї династії Вавилонія

потерпає від нашестя гірських племен та занепадає майже на 500 років.

Ассирія вперше з’являється на історичній арені приблизно у XIV ст.

До н.е., а наприкінці ІХ ст. до н.е. стає наймогутнішою державою

Передньої Азії.

Останні сторінки історії Дворіччя знову пов’язані з Вавилоном.

Вавилоняни разом із сусідами – мідійцями – наприкінці VII ст. до н.е.

завдають поразки ассирійській державі. Однак у 538 р. до н.е. Вавилонію

було завойовано вже персами.

Шумер та шумери

Ми не знаємо, звідки прийшли ці племена. Згідно з шумерськими

легендами і переказами, їх прабатьківщина знаходилась на островах

Перської затоки. В кінці IV ст. до н.е., рухаючись з півдня, освоїли долину

Тигру та Євфрату. На початку ІІІ тис. до н.е. в Південній Месопотамії вже

виникли шумерські міста-держави. Як правило, вони споруджувалися на

природних узвишшях, були оточені стінами й мали до 40-50 тис. жителів.

Такими містами були Ереду, поряд з ним Ур, далі на північ на березі

Євфрату місто Ларса, на схід від нього на березі Тигру – Лагаш. На березі

Євфрату ж було зведене місто Урук, а в центрі краю над Євфратом

піднялося місто Ніппур – головне святилищ Шумер. Правителі міст мали

титул лугаль (“велика людина”, тобто цар) або енсі (правитель і жрець

одночасно). На межі XXIV та ХХІІІ століть до н.е., після драматичного

протиборства міст Лагаш та Умма, правителю останнього Лугальзагесі

вдається вперше об’єднати майже весь Шумер.

Східні семіти аккадці, що займали північну частину нижнього

Межиріччя, з давніх-давен були сусідами шумерів і перебували під

значним впливом останніх. У другій половині ІІІ тис. аккадці підкоряють

собі південь Месопотамії. Активна політика правителя міст Аккад Саргона

Древнього привела до утворення об’єднаного “царства Шумера і Аккада”.

Вже за життя про нього було складено багато легенд. Саргон проводить в

об’єднаному царстві ряд реформ. Спочатку він створює перше в історії

регулярне військо, яке налічувало 5400 воїнів-професіоналів. Зрошувальна

система починає будуватись і функціонувати в загальнодержавному

масштаб. Запроваджується єдина система мір і ваг.

Кліматичні умови Месопотамії були дуже суворими: повені, піщані

бурі, сирий вологий клімат. Все це повною мірою відбилося на

світосприйнятті давніх жителів Дворіччя. Їхню міфологію наскрізь

проймають відчуття жаху та безнадії перед нездоланними силами злого

фатуму. Боги шумеро-аккадців жорстокі і заздрісні до людей. В описах

потойбічного царства панують морок та безвихідь. Усі думки, усі

прагнення месопотамців концентрувалися на тій дійсності, яку відкриває

перед ними земне життя. Але це життя не світле, не радісне, а тривожне,

сповнене таємниць і боротьби. Це вони першими сформулювали поняття:

“Пам’ятай про смерть!” Тобто поспішай насолоджуватись кожною миттю

життя, бо воно скороминуще, а після смерті вже не буде нічого радісного.

Кожне місто мало свого бога-покровителя. Головними для всіх

жителів Шумеру були Ану (бог неба), Енліль (бог землі), Енкі (бог води).

Жителі Аккаду поклонялися богу сонця Шамашу, богу місяця Сіну, богині

кохання і родючості Іштар і богу вічно живої природи Таммузу. За

уявленням шумерів, боги впливали на рух планет. Бог війни, хвороб і

смерті Нергал ототожнювався з планетою Марс.

За уявленням шумерів, як людина складалася з кісток, плоті та шкіри,

так і весь навколишній світ складався з цих трьох частин. В основі

світобудови перебувала “земна кістка”, тобто дерево життя( ясень), з якого

постали шумерські боги. Глина, з якої шумери ліпили перший посуд,

вважалася “земною плоттю”. Завершувала конструкцію світу “земна

шкіра”, яку пізніше почали ототожнювати з міддю, вперше виплавленою з

руди. На кінець IV тис. до н.е. шумери чітко розрізняли дві сфери

діяльності – внутрішню і зовнішню. Якщо внутрішня стосувалася їжі та

задоволення інших тілесних потреб, то зовнішня торкалася предметів

суспільного життя, включаючи й зв’язок з богами через жерців. До певної

міри можна стверджувати, що шумерська культура була колискою не лише

месопотамської, але й культури всього людства. Вважається, що саме

шумери винайшли колесо та гончарне коло, першими навчилися

виплавляти бронзу та виготовляти кольорове скло, створили першу

професійну армію та перші правові кодекси. Шумерські астрологи

встановили, що рік складається з 365 діб і поділили його на 12 місяців

згідно з рухом Сонця по екліптиці через 12 сузір’їв зодіакального кола.

Культура шумерів відзначалася високим розвитком мистецтв, ремесел,

особливо визначними були архітектурні досягнення давніх месопотамці.

На відміну від Єгипту, Дворіччя було бідним на камінь, тому будували тут

із цегли. Саме шумери почали будувати типові для Месопотамії

архітектурні пам’ятки – східчасті вежі – зікурати, які були невід’ємною

частиною месопотамських храмів.

Храми присвячувалися різноманітним богам шумерського пантеону,

ворожу несамовитість яких необхідно було “задобрювати” численними

жертвами та ритуалами. Серед цих ритуалів особливе значення мав

потужний крик жерця до богів, що перебувають на небі, які відгукувалися

“жахливим блиском” (блискавкою) та “царським криком” (громом). Тому

зіккурати мали бути достатньо високими і міцними, щоб не впасти від

могутніх відповідей богів. Зіккурати зводилися в 3-4 виступи, інколи

кількість “сходинок” доходила до 7. У верхній частині споруди містилося

святилище, яке вважалося “домівкою бога”.

Велику роль у культурі Месопотамії відігравала писемність. Шумери

винайшли клинопис – найпоказовіше і найважливіше з того, що було

створено давньомесопотамською цивілізацією. Клинописні значки

наносилися паличкою на табличку з сирої глини, а потім ця табличка

випалювалася й могла зберігатися дуже довго. Клинописні знаки

утворювалися з комбінацій клиноподібних відбитків тригранної палички-

штампа. Одночасно відбувалася фонетизація письма, тобто значки стали

вживатися не лише в первісному, словесному значенні, а й для позначення

складів. Таке письмо стало здатним передавати точні граматичні форми ,

виписувати власні імена, полегшувало засвоєння часових форм.

Отож клинопис зміг зафіксувати живу мову, став справжньою

писемністю. Надалі писемність і ритуальні церемонії великою мірою

сприяють появі літератури. Вже досить розвинута в середині ІІІ тис. до н.е.

клинописна система породила розмаїття текстів, що являють різного роду

розрахункові документи, купчі, закладні, культові формули тощо.

З літературних пам’яток шумерів до нас дійшли численні міфи (про

створення світу, про всесвітній потоп, найдавніший варіант епосу про

Гільгамеша. Однак літературні записи були привілеєм вузького кола

високих посадових осіб, які одні мали право оволодівати складним

мистецтвом клинописного письма.

Складні й суперечливі процеси в житті міських общин і всього

Шумеру викликали до життя перші правові акти в галузі соціально-

економічних відносин. Впливовий громадянин міста Лагаша на ймення

Уруїнімгіна, підтриманий “плебосом”, усуває енсі Лугальанда і за часи

свого правління (2318-2312 рр.) здійснює низку соціальних реформ. Саме

він першим проголосив формулу “хай сильніший не ображає вдів та сиріт”.

Знову відродилася традиційна судова організація в сільських общинах,

залежних від міста. Він же поклав край поліандрії, тобто практиці шлюбу

однієї жінки з кількома чоловіками. Наступний крок у формуванні

правових норм був зроблений у законах царя Шульгі. Це перші відомі в

історії правові акти. В законах Шульгі встановлювалася винагорода за

повернення раба втікача володарю, визначалися штрафи за тілесні

ушкодження. Законодавство міста Ешнунна встановлювало тарифи цін та

оплати праці, містило статті, що регламентували сімейні, шлюбні

відносини, норми карного права. Був і закон, що свідчив про певну

гуманізацію права – рабиня, що брала шлюб з вільним, сама ставала

вільною, вільними були і її діти від цього шлюбу.

Вавилон

Культура Вавилонії перейняла естафету від шумерської культури і

цивілізації, ставши її останньою формою. Вавилон – перше місто світового

значення в історії людства. Він уславився багатьма архітектурними

спорудами, скульптурою, рельєфами. Згідно з однією з клинописних

табличок, у Вавилоні було 53 храми великих богів, 55 невеликих храмів

верховного бога Мардука, 300 малих святилищ земних та підземних богів,

600 святилищ небесних богів, 180 жертовників богині війни та кохання

Іштар та 200 жертовників, присвячених іншим богам. Найвідомішою

спорудою міста була Есагіла – 90-метрова вежа – зіккурат на честь бога

Мардука.

Вавилон був правильно і розумно спланований, чого не було в

жодному з відомих на той час міст. У столиці зводили 3- й 4-поверхові

будинки. Місто перетинали широкі прямі вулиці. Правильність планування

й ширину вулиць у містах Межиріччя пильнували дуже суворо. Згідно з

одним з текстів, людину, яка при спорудженні будинку порушувала

правильність вулиці, вийшовши за межу дозволеної лінії, прирікали на

страшну смерть: саджали на палю на даху власного будинку.

Відомою пам’яткою давньовавилонської культури є двометровий

кам’яний стовп, на якому записано закони царя Хаммурапі. Верхню

частину стовпа прикрашає рельєф. Тут зображений бородатий бог сонця

Шамаш, який передає символи влади – берло та магічну обручку – цареві

Хаммурапі. Вони пильно дивляться один одному в очі, що посилює єдність

композиції. Закони царя Хаммурапі є найвидатнішою пам’яткою

давньосхідної правової думки. Мабуть уперше закони набувають форму

судового кодексу. Цей кодекс має досить великий вступ, де сповіщається,

що боги передали Хаммурапі царську владу, щоб він захищав слабких,

сиріт та вдів від образ та утиску сильними.

Власне, кодекс налічує 282 статті, що охоплюють майже всі сторони

життя вавилонського суспільства того часу. Ці статті подають основи

громадянського, карного та адміністративного права. Кодекс Хаммурапі

містив і ряд норм, що стимулювали економічне життя країни. В кодексі

були закладені засади орендного права. Шлюб визнавався законним за

умови укладення контракту. Перелюбство жінки каралося смертю –

винуватицю топили. Перелюбство чоловіка визнавалося тільки в разі

зваблення жінки вільного.

Давні вавилоняни створили багато літературних творів. Велику

цікавість викликають “Поема про Атрахасіса”, в якій розповідається про

створення людини й всесвітній потоп, а також культовий космогонічний

епос “Енума еліш” (“Коли нагорі”). Тут було створено також остаточну

версію поеми про Гільгамеша – героя, який шукав і не знайшов безсмертя.

У поему закладено глибокий моральний зміст: людина не може

зрівнюватися з богами, даремними будуть її силкування здобути

безсмертя. Але те, що робить людину безсмертною в пам’яті людей, – це її

славні діла.

Вже після звільнення від ассирійського панування Вавилон пережив

останній період свого розквіту, який за рівнем розвитку матеріальної

культури перевершив усі попередні культурні надбання Сходу і Заходу.

Цар Навуходоносор ІІ оточив місто міцними мурами. У верхній частині

міська стіна була такою широкою, що на ній могли роз’їхатися дві бойові

колісниці. В мурах на всі сторони світу розміщувалися ворота, від яких до

центру міста йшли широкі гарні вулиці, забудовані палацами та храмами.

Головні ворота, присвячені богині Іштар, було облицьовано кахлями з

рельєфними зображеннями тварин.

Геній вавилонських архітекторів втілювався не лише в будовах

храмових комплексів, іригаційних та оборонних споруд, палаців царів.

За правління того ж Навуходоносора ІІ споруджено так звані “висячі

сади Семіраміди” (справжнє ім’я цариці Саммурамат) – справжню

перлину інженерної думки того часу. За легендою, цар вирішив подарувати

своїй улюбленій дружині цілу оазу, ніби вивезену з гір Мідії, звідки вона

була родом. Сади розміщувалися на широкій чотириярусній башті. Кожен

ярус мав цегляні стіни, що спиралися на могутні високі колони. Яруси

садів піднімались уступами. Їх з’єднували широкі сходи, викладені

плитами рожевого й білого кольору. Були висаджені улюблені рослини

цариці.

Вавилонська культура мала великий престиж у стародавньому світі.

Досягнення безіменних жерців, архітекторів, астрономів, поетів були

використані народами-сусідами, багато чим ми користуємося і тепер.

Зокрема, місячно-сонячним календарем. Улюблений напій багатьох – пиво

– вживали у Межиріччі уже у VI тисячолітті до н.е. Шумери, як про це

свідчать глиняні таблички, варили з ячменю 19 сортів пива.

Нарешті, відомо, що в І тис. до н.е. у Вавилоні особливого розквіту

набули астрономія та астрологія. Халдейські мудреці були носіями точних

знань про рух зірок і планет. Вершиною розвитку вавилонської

математичної астрономії вважається V ст. до н.е. В той же час традиції

своїх попередників продовжували вчені знаменитих астрономічних шкіл в

Уруці, Сіппарі, Вавилоні, Борсіппі. Із цих шкіл вийшли два великих

астрономи: Набуріан (розробив систему визначення фаз Місяця) і Кіден

(встановив тривалість сонячного року). Велику роль у ознайомленні греків

з астрономічними знаннями відіграла школа, заснована вавилонським

вченим Бересом на острові Кос близько 270 року до н.е.

Вавилон у 6 ст. до н.е.

Реконструкція

Ассирія

Ассирійці (держава Ашшур) підходили до культурних надбань своїх

попередників так само, я це свого часу зроблять римляни з грецькою

культурою. Вони трансформували релігію, культуру та мистецтво

Вавилонії, внесли в них новий пафос могутності, державності. Ассирійська

культура була цілком сповнена пафосом сили, уславлювала міць, перемоги

та завоювання своїх царів. У ній домінували не релігійні, а мілітарно -

світські засади і мотиви.

Не культова архітектура, а будівництво палаців і фортець притаманне

ассирійському періоду. Відомим далеко за межами Ассирії виразом

державної могутності був палац царя Саргона ІІ поблизу Невії. Вхід до

нього сторожували крилаті бики з людськими головами, палаючими очами,

величезними прямокутними бородами. Це добрі міфологічні створіння –

шеду, що повинні були охороняти оселю царя від всіляких видимих і

невидимих ворогів.

У рельєфах та розписах ассирійських палаців переважають світські

сюжети. Головною особою тут виступає сам володар. До нас дійшли

численні портрети ассирійських царів: Саргона ІІ, Ашшурбанапала

(Сарданапала), Ашшунасірпала ІІ та ін. Цар завжди грізний та величний,

його фігура важка, руки й ноги налиті дужими мускулами. Особливої

майстерності досягли ассирійські митці у зображенні сцен полювання, де

реалістично показано різноманітних тварин: коней, верблюдів, леві.

“Вмираюча левиця” з палацу Ашшурбанапала – шедевр світової ваги. Ця

левиця, вражена кількома стрілами, намагається піднятися в останньому

відчайдушному зусиллі. Її паща, розкрилася у передсмертному рику,

розставлені трикутником передні лапи та виразна діагональ напів-

поваленого тіла – витвір великого різьбаря.

Вид міста Ашшур. І тис. до н. е.

Реконструкція

За наказом

царя

Ашшурбанапала у його палаці було зібрано найзначнішу в усьому

стародавньому світі бібліотеку, яка складалася з десятків тисяч

клинописних табличок. Цар особисто слідкував за її комплектуванням.

“Я пізнав заховані таємниці мистецтва письма, – сповіщав він у

одному з написів, – я читав у небесних та земних будовах і міркував над

цим. Я був присутній на зібраннях царських переписувачів”.

За його наказом численні писці робили копії зі стародавніх чи

рідкісних табличок, привозили до Невії оригінали. Деякі з текстів

зберігалися в 5-6 примірниках. Великі тексти мають до 150 таблиць, у

кожної з яких свій порядковий номер. Заголовки текстам даються за

початковими словами першої таблиці. Тексти бібліотеки Ашшурбанапала

класифіковані відповідно до галузей знання. Так відокремлені історичні

твори (“аннали”, “хроніки”), судові збірки, гімни богам, молитви,

заклинання й заговори, епічні поеми, “наукові” тексти (медичні,

астрологічні тексти, словники).

Від ритуальних церемоній, що супроводжуються пантомімою,

танцями та співами гімнів на честь богів, бере початок особливий

літературний жанр – релігійна драма.

Культура Месопотамії мала величезний вплив на культури сусідніх

держав: Ірану, Урарту, Палестини. У Біблії зафіксовано насторожливо-

захоплене ставлення давніх євреїв до гордих та величних міст Вавилону та

Невії, жах перед величністю цих країн та їх володарів.

Фінікійська культура

Стародавні країни Сирія та Фінікія розташовувалися в районі, який

сьогодні називають Близьким Сходом. Давні люди називали цю землю

Амурру. Її кордонами були: на півднв – Єгипет, на півночі – півострів

Мала Азія, на заході – Середземне море і на сході – сухий сирійський степ

і річка Євфрат. У давнину ці землі були вкриті чагарниками, а гори –

лісами. Це сприятливо впливало на родючість земель, захищаючи їх від

вивітрювання. Тому ніде, окрім оазисів, не застосовувалося зрошення.

На півночі лежала Сирія, яка займала тільки західну частину сучасної

сирійської держави і райони Туреччини. В її межах знаходився оазис

Дамаск і ряд родючих земель у верхній течії рік Оронт. Стародавня

Фінікія( приблизно територія сучасного Лівану) була відокремлена від

усієї Передньої Азії високим гірським хребтом Ліван. Тут знаходиться

родюча Саронська рівнина, куди приносять вологу морські вітри. На півдні

знаходиться Палестина – територія сучасних Ізраїлю та Йорданії.