Реферат - Культура стародавніх східних цивілізацій

Подождите немного. Документ загружается.

В Сирії в 70-х роках ХХ століття італійські археологи відкрили давнє

місто Еблу. Ебла була першим містом-державою в цьому районі.

Правитель міста носив титул малікум, в перекладі “той, якому

радять”. При ньому було 2 головних радники і ряд чиновників-

адміністраторів. Поруч з площею, на якій розташувався палац правителя,

знаходився архів (місце, де зберігалися всі господарські документи). Ебла

була центром міжнародної торгівлі. Сюди прибували товари з Єгипту і з

Іранського нагір’я. Документи з архіву міста написані еблаїтською мовою,

яка поки залишається незрозумілою для вчених. Ебла була зруйнована

царями Шумеру і Аккаду в ХХІІІ ст. до н.е.

Другим з найбільш давніх було місто Бібл у Фінікії. Купці з нього

відвідували навіть Єгипет і поставляли туди деревину та оливкову олію,

незважаючи на прагнення фараонів передати торгівлю в руки тільки своїх

купців.

Семітські племена на рубежі ІІІ і ІІ тис. до н.е. заснували у Східному

Середземномор’ї багато міст. Ці міста не змогли об’єднатись у більші

держави, проте їх жителі запозичили в єгиптян і жителів Межиріччя

передові форми ведення господарства. Усі міста мали невелику територію

(2-4 гектари) і були обнесені стінами з прямокутними або овальними

вежами.

Лише місто Хацор у Північний Палестині вирізнялося своїми

розмірами (майже 50 гектарів) і напевно панувало над іншими.

У ХVІІІ ст. до н.е. амореї в Північній Сирії зробили першу спробу

створити свою державу. Це були скотарські племена і жили вони

общинами, котрі називають “гайу”. Керували справами общин старійшини

і вождь, якого обирали усі дорослі чоловіки-воїни. Перша держава амореїв

називалась Ямхад і столиця її була в місті Халпу. У цьому царстві були

поселення хапіру – втікачів з інших держав, які знайшли тут притулок від

лихварів, правителів і всякої несправедливості. Згодом Сирію і Палестину

захопили хетти і єгиптяни. Між ними починалася боротьба за ці землі.

Єгиптяни більш жорстоко поводились на захоплених сирійсько-

палестинських землях, час від часу здійснюючи набігу, розорюючи міста і

захоплюючи людей у рабство.

Пограбування Сирії і Палестини призвели до того, що населення

починає втікати з цих земель, поповнюючи ряди хапіру. Через деякий час

втікачі утворюють власну державу – царство Амурру. В Сирії на початку І

тис. до н.е. міцніє Дамаське царство. Дамаські майстри навчились робити

чудову сталеву зброю. Але пізніше секрет виготовлення “дамаської сталі”

було втрачено. Піднесення Дамаска було пов’язано з тим, що він

знаходився на перетині караванних шляхів і був центром торгівлі. Проте

розквіт Дамаска був недовгим. У 732 р. до н.е. його захопили ассирійці.

Найдавніше місто Фінікії, Бібл, виникло у ІІ тис. до н.е. Згодом

виникають інші міста – Тір, Сідон, Берута.

Основним заняттям жителів цих міст була морська торгівля. Вона

давала подвійну перевагу фінікійським покупцям: по-перше, перевозити

кедровий, сосновий та інший ліс морем зручніше, а, по-друге, можна

обійти сусідів, які хотіли обкласти купців митом. Для захисту від ворогів

деякі міста Фінікії( наприклад, Тір) навіть будувались на прилеглих до

узбережжя островах.

В кінці XVI ст. до н.е. у Фінікії відкрили секрет фарбування вовни в

бузково-червоний і бузково-синій кольори. Фарба називалась пурпуром, її

видобували з черепашок морського молюска. Відтепер вивіз фарбованої

вовни до інших країн стародавнього світу став найбільш вигідною справою

для жителів Фінікії. Недарма грецька назва цього народу “фойнікес”

означає “ті, що фарбують в багряний колір”. Фінікійці завозили у свою

країну нефарбовану вовну з усієї Передньої Азії, а потім везли фарбовану

вовну та тканини далі на захід. Сама фарба не вивозилася, оскільки секрет

її виготовлення зберігався у таємниці, до того ж фарба швидко

розкладалась. В обмін фінікійці отримували хліб та металеві вироби. Крім

вовни та кольорового скла сирійського виробництва, вони завозили олово з

Іспанії, необхідне для виробництва бронзи. Згодом торгівля та піратство

загальмували у Фінікії розвиток одноосібного управління державою.

Власники кораблів, голови купецьких об’єднань та ватажки піратів

створили своєрідну форму управління в містах, коли всі питання

вирішувало зібрання заможних громадян.

Найбільш важливим досягненням фінікійців у другій половині ІІ тис.

до н.е. було створення алфавіту. Фінікійський алфавіт, що складався із 22

знаків, став родоначальником усіх писемностей земної кулі( латинської,

слов’янської та інших).

З розвитком фінікійських міст в них зростала і чисельність населення.

Молодим людям у Фінікії стає все важче знайти роботу, яка б їх

прогодувала, і тому вони починають масово переселятися на неосвоєні

землі і засновували там нові міста. Таке переселення називають

колонізацією, а міста переселенців – колоніями. Так, у 1100 р. до н.е.

молодь Тіра виселяється в Північну Африку і засновує там місто Утіку. В

Іспанії створюється тірська колонія Гадес.

Поступово серед фінікійських міст виникає боротьба за панування над

усією Фінікією. Переможцем у цій боротьбі стає місто Тір.

Так утворюється Тіро-Сідонське царство. Особливого розквіту воно

досягає за царя Ахірама (969-936 рр. до н.е.). він створює на островах нове

місто-фортецю Тір. Питну воду в місто підвозили. Фінікійці мали

найсильніший на той час флот, що дало їм змогу стати могутньою

морською державою. Будували кораблі майстри із Бібла, а веслували на

них жителі Сідона та Арваду.

Але ні флот, ні води моря не змогли врятувати Фінікії від ассирійців.

Спочатку вони відкупились від Тілатпаласара ІІІ за 150 талантів (близько

4,5 тонн) золота. Проте ассирійцям цього здалось замало і вони знову

пішли війною на Фінікію. 5 років фінікійці вдало витримували облогу Тіра.

Але після того, як ассирійці захопили усі інші міста, в тому числі і Сідон,

правителі Тіро-Сідонського царства визнали себе підданими Ассирії і

погодились платити данину.

Стародавній Єгипет

Величезну роль відігравала держава, яка відігравала собою своєрідну

надбудову над безліччю селянських общин. Ця роль зводилась до

здійснення іригації, престижного будівництва (піраміди, палаци і т. п.),

контролю над всіма сторонами життя підданих, проведення зовнішньої

воєнної експансії. Цей регіон зробив значний внесок у культуру всього

людства. Сказане, насамперед, стосується Стародавнього Єгипту.

Суттєвий фактор розвитку стародавньої єгипетської цивілізації –

природні умови: величезний контраст між позбавленою життя пустелею і

квітучим оазисом, яким країна зобов’язана Нілу. Не можна не зазначити

дуже високої родючості ґрунтів у долині Нілу, де звичайно збирали по два

врожаї на рік завдяки унікальному клімату та ґрунту. Проте такий достаток

локалізувався лише в долині Нілу, яка дорівнює 3.5% території Єгипту,

решта – 96.5% - неродюча і безлюдна пустеля. На невеликому клаптику

родючої землі сьогодні живе 99.5% населення.

Приблизно таке ж співвідношення було і в часи фараонів. Природні

умови (пустелі і Середземне море) певною мірою сприяли ізоляції країни.

Ця природна ізольованість зумовили появу феномена етноцентризму: у

давньоєгипетській мові слово “люди” означає тільки “єгиптяни”.

Стародавній Єгипет – типова східна деспотія з тотальною владою

держави, котра зливалася в суспільній свідомості з фараоном. Фараон – це

живе божество, предмет загального поклоніння. В давньоєгипетських

текстах про деспота говорилось: “Це каратель, який дробить лоби, б’ється

він невтомно, не милуючи нікого і винищуючи всіх до останку, загальний

улюбленець, він сповнений чарівності, він викликає любов. Місто любить

його більше, ніж себе, віддане йому більше, ніж своїм богам”. Навіть

вимовляти його ім’я простим смертним заборонялося. Слід було говорити

“великий дім”.

Час заснування єгипетської держави (приблизно IV тис. до н. е.)

ховається в сивіій давнині віків. Внаслідок міжусобних війн виникають два

царства: Північне і Південне. Вони об’єднуються за фараона Менеса, який

заснував першу династію. Всього в історії стародавнього Єгипту, за

підрахунками жерця Менефона, було 30 династій.

На кінець до династичної епохи формуються основні характерні для

давньоєгипетської культури властивості: ієрогліфічне письмо, художній

стиль, а також релігійні уявлення та культ мертвих.

За перших династій (Раннє царство) Єгипет перетворюється на

централізовану ранньорабовласницьку східну деспотію з величезним

державним апаратом. У таких умовах фараон був відокремлений від

народу численними чиновниками. До нашого часу дійшло багато

давньоєгипетських документів, які переконували молодих людей ставати

переписувачами або державними службовцями, оскільки ця робота

почесна, чиста і неважка.

У епоху Древнього царства (близько 2800-2250 рр. до н.е.) за

царювання Джосера його верховним сановником, геніальним

архітектором, цілителем і мудрецем Інхотепом була споруджена перша

піраміда.

За фараонів Хуфу (Хеопс), Хафра і Менкаура було здійснено

будівництво найбільших пірамід. Висота піраміди Хеопса досягала 146 м, а

довжина сторони основи – 230 м. На її спорудження використано 2 млн.

300 тис. кам’яних блоків маса кожного з них – 15 т. причому точність

підгонки блоків і сьогодні вражає уяву – між ними неможливо просунути

лезо ножа.

За словами “батька історії” Геродота, Хеопс винний у тому, що

Єгипет переживав великі біди. Перш за все він замкнув усі храми і

заборонив єгиптянам приносити жертви, потім примусив їх працювати на

нього. Вони носили брили з каменоломень, розташованих в Аравійському

хребті. Після переправи каміння через річку його приймали інші єгиптяни і

тягли до хребта, який називався Лівійським. Так працювали безперервно

протягом кожних трьох місяців року сто тисяч чоловік. Народ протягом

десяти років будував шлях, яким носили брили. Спорудження піраміди

тривало 20 років.

На епоху Середнього царства (близько 2050-1750 рр. до н.е.) припадає

розквіт древньоєгипетської культури. При в’їзді в нову столицю – місто

Файнам – було збудовано величезну споруду з тисячею приміщень, хорів,

галерей і коридорів. Греки називали її лабіринтом.

Після повстань (описаних у відомій пам’ятці стародавньої єгипетської

літератури “Речення Іпусера”) і вторгнення кочевників-гіксосів, які

встановили на століття свої династії, до влади прийшов фараон Яхмос.

Його правлінням починається епоха Нового царства (близько 1580-1088

рр. до н.е.).

Це був період найбільшої політичної і воєнної могутності

Стародавнього Єгипту. Водночас посилюється каста жерців, особливо в

храмових комплексах Карнак і Луксер, присвячених головному богу Фів –

Амону.

Особливе місце в історії цієї цивілізації займає так звана

“давньоєгипетська реформація”, пов’язана з ім’ям фараона Аменхотепа IV

(Ехнатона), який, намагаючись звести весь політеїстичний пантеон до

культу єдиного бога, вступив у жорстоку боротьбу з жерцями, котрі

противилися його нововведенням. Ехнатон переносить столицю з Фів в

Ахетатон (сучасна Ель-Амарна). Це місто відоме найцікавішим періодом в

історії древньоєгипетського образотворчого мистецтва, який одержав

назву ель-амарнського.

Розглядуваний у розвитку художньої культури Єгипту етап

характеризується пильною увагою до внутрішнього світу людини, точним

зображенням драматизму життєвих переживань, не схожим на статичні

рельєфи попередніх царств. До наших днів дійшли зображення самого

Ехнатона і його дружини Нефертіті, які справедливо вважаються

шедеврами світового мистецтва.

Близько 1085 р. до н.е. Єгипет вступає в черговий етап своєї історії, в

епоху Пізнього царства, яка тривала аж до завоювання країни

Олександром Македонським у 332 р. до н.е.

Література

1. Історія світової культури: Навч. Посібник. За ред. Л. Т. Левчук.

– Київ: Либідь, 1999

2. Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В.А.

Історія світової та української культури. – К: Літера, 2000.

3. Бандровський О. Г. Історія стародавнього світу. – К: Генеза,

1998.