Посібник українського хлібороба за 2011 р. Научно-практическое издание

Подождите немного. Документ загружается.

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

193

Найбільш високих значень лінійний приріст набував у ро-

слин люцерни та озимих культур в період “відростання – зби-

рання зеленої маси” у варіантах з підсіванням 5,0 млн.шт./га

пшениці та тритикале. Для рослин люцерни він становив 0,91-

0,94 см/добу, для озимих пшениці та тритикале 0,98 і 1,22

см/добу відповідно. Для компонентів ярої сумішки середньо-

добовий приріст визначався в період “повні сходи – збирання

зеленої маси”. Максимальних значень цей показник набував

при нормі висіву сумішки ячмінь 3,0 + редька олійна 1,0 + го-

рох 0,6 млн.шт./га та – 1,41, 1,67 та 0,88 см/добу відповідно.

Сумісне вирощування люцерни з культурами, що підсіва-

ли, негативно вплинуло на її подальший розвиток. Так, під час

збирання насіння люцерни на варіантах, де підсівали озимі

пшеницю та тритикале з нормою висіву 5 млн.шт./га, її росли-

ни сягали висоти до 56,1 та 52,1 см, а зменшення норми до

1,25 млн.шт./га збільшило ріст люцерни до 63,1 і 62,0 см. Це

пояснюється тим, що зі зменшенням норми висіву всіяної

культури збільшувались запаси продуктивної вологи, яка по-

трібна люцерні для інтенсивного відростання, а також тим, що

її рослини на цих ділянках відчували значно менший вплив

підсіяної культури.

Висота рослин люцерни в третьому році життя під час на-

стання фаз бутонізації, цвітіння та збирання насіння не мала

чіткої залежності від підсіяних культур, але залежала від їх

норм висіву. Так, якщо в другому році життя при збільшенні

норм висіву озимих та ярих культур висота рослин люцерни

була меншою у фазу бутонізації на 13,5-14,5%, цвітіння на

15,0-17,8% та збирання насіння 15,9-17,8%, то вже у третьому

році різниця у висоті між максимальною та мінімальною нор-

мами висіву становила, за фазами розвитку, лише 1,5-3,0%,

1,3-2,7 та 1,3-2,4% відповідно. Тобто, в третьому році життя

люцерни післядія культур, що підсівались, практично нівелю-

валась.

Підсіяні культури здійснювали вплив не лише на здатність

рослин люцерни виживати, створювати врожай зеленої маси,

впливати на споживання вологи посівом, але й на здатність

формувати активну листову поверхню. Найбільшу площу лис-

тової поверхні (21,0 тис.м

/га ) на час збирання люцерни на

зелений корм забезпечив її широкорядний посів. На ділянках

з підсівом озимої пшениці та ярої сумішки площа листкової

поверхні складала 15,3-20,6 тис.м

/га. При нормі 1,25

млн.шт./га тритикале люцерна сформувала 19,3 тис.м

/га ли-

стя, а зі збільшенням норми висіву до 5 млн.шт./га цей показ-

ник зменшився до 13,6 тис.м

/га. Отже, між нормою висіву

культур, що підсівали, та площею листкової поверхні люцерни

у наступні роки життя існувала зворотна пропорційна залеж-

ність (r = -0,85).

8. РІСТ ТА РОЗВИТОК РОСЛИН ЛЮЦЕРНИ В ДРУГОМУ РОЦІ ЖИТ-

ТЯ ПРИ ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ НАСІННЯ З ДРУГОГО УКОСУ, 2001-

2003 РР.

Культура

Норми висіву,

млн.шт./га

Висота

рослин,

см

Площа лист-

кової повер-

хні, тис.м

/га

Абсолютно

суха маса

10 рослин, г

Кількість

бур’янів,

шт./м

Абсолютно

суха маса

бур’янів,

г/м

Люцерна

(Фон)

1,0 78,2 41,8 173,1 1,7 2,8

5,0 56,1 33,3 140,2 2,1 3,4

3,75 58,9 36,1 151,3 2,4 3,7

2,5 60,7 37,6 161,1 3,9 4,2

Фон +

озима

пшениця

1,25 63,1 38,9 166,6 5,8 5,5

5,0 52,1 30,4 125,4 1,6 2,5

3,75 55,8 34,3 142,3 2,0 3,1

2,5 58,8 36,6 157,1 3,3 3,8

Фон +

озиме

тритика-

ле

1,25 62,0 38,5 165,3 4,7 5,2

3,0+1,0+0,6 52,0 30,5 125,9 2,4 3,8

2,25+0,75+0,45

56,5 34,4 142,8

3,0 4,2

1,5+0,5+0,3 59,6 36,7 157,6 4,4 5,0

Фон +

(ячмінь +

редька +

горох)

0,75+0,25+0,15

62,3 38,6 165,9 5,3 5,7

При відростанні люцерни (після збирання зеленої маси

озимих і ярих культур та люцерни) у фазу бутонізації та цві-

тіння площа її листкової поверхні на ділянках з нормами висі-

ву озимих пшениці та тритикале (1,25 млн.шт./га) та ярої су-

мішки (0,75 + 0,25 + 0,15 млн.шт./га) становила 35,9-36,4

тис.м

/га та 42,2-42,5 тис.м

/га, а при збиранні насіння люцер-

ни – 38,5-38,9 тис.м

/га.

Абсолютно суха маса 10 рослин у фазу бутонізації була

більшою на ділянках, де підсівали озиму пшеницю (1,25

млн.шт./га) та яру сумішку (0,75+0,25+0,15), які становили

120,7-120,8 г. У фазу цвітіння та збирання насіння кращі пока-

зники спостерігались також при мінімальних нормах підсіву –

140,5-141,7 г та 165,3-166,6, що лише на 10,8-12,0 г та 6,5-7,3

г менше, ніж на контролі. Абсолютно суха маса рослин люце-

рни зі збільшенням норми висіву озимих та ярих культур у

другому році життя зменшувалась протягом періоду вегетації

на 14,4-24,1%.

Різниця у площі листкової поверхні люцерни з одиниці

площі між максимальною та мінімальною нормою сівби у тре-

тьому році життя була значно меншою, ніж у другому та ста-

новила на ділянках з підсівом у фази: бутонізації – 2,5-3,8%;

цвітіння 6,8-8,2%; збирання насіння 7,4-8,5%, а зниження аб-

солютно сухої маси становило 11,1-12,6, 5,2-6,7 та 6,5-7,1%

відповідно.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА ПОЖИВНА ЦІННІСТЬ

ЗЕЛЕНОЇ МАСИ ЛЮЦЕРНИ, ОЗИМИХ ТА ЯРИХ

КУЛЬТУР ПРИ СУМІСНОМУ ЇХ ВИРОЩУВАННІ

Дольова частка люцерни при сумісному вирощуванні з

озимою пшеницею складала 35,4-56,0%, з озимим тритикале

25,4-43,7%, ярої сумішки 30,2-47,4%. Тому на вміст сухої ре-

човини, кормових одиниць та перетравного протеїну більший

вплив мали культури, що підсівалися (табл. 9).

9. КОРМОВА ПРОДУКТИВНІСТЬ ЛЮЦЕРНИ З ПІДСІВОМ ОЗИМИХ

ТА ЯРИХ КУЛЬТУР НА ДРУГОМУ РОЦІ ЖИТТЯ, Ц/ГА, 2001-2003 РР.

Втому числі,%

Культура

Норми висіву,

млн.шт./га

Зелена

маса

люцерна

підсіяна

культура

Кормо-

вих оди-

ниць

Сухої

речо-

вини

Перетрав-

ного про-

теїну

Люцерна

(Фон)

1,0 75,6 100,0 0,0 13,6 17,4 2,9

5,0 147,6 35,4 64,6 24,7 35,4 4,0

3,75 151,5 38,9 61,1 25,5 36,2 4,4

2,5 142,0 48,0 52,0 24,1 33,8 4,2

Фон +

озима

пшениця*

1,25 139,4 56,0 44,0 23,9 33,0 4,3

5,0 183,6 25,4 74,6 34,4 41,4 4,7

3,75 185,3 29,4 70,6 34,7 42,5 4,9

2,5 174,7 34,6 65,4 32,6 39,5 4,8

Фон +

озиме

тритикале

1,25 150,9 43,7 56,3 28,0 34,2 4,4

3,0+1,0+0,6 186,9 30,2 69,8 32,9 39,7 5,2

2,25+0,75+0,45

187,7 32,8 67,2 33,2 40,2 5,4

1,5+0,5+0,3 168,3 38,9 61,1 30,5 37,0 5,0

Фон +

(ячмінь +

редька +

горох)

0,75+0,25+0,15

147,2 47,4 52,6 27,4 33,5 4,7

НІР

0,5

3,30-5,81

Примітка: –*середнє за 2001-2002 рр.

Найбільший збір зеленої маси (185,3 і 187,7 ц/га), кормо-

вих одиниць (34,7 і 33,2 ц/га), сухої речовини (42,5 і 40,2 ц/га)

та перетравного протеїну (4,9 і 5,4 ц/га) забезпечили варіанти

з підсівом озимого тритикале 3,75 млн.шт./га і ярої сумішки у

складі: ячмінь 2,25 + редька олійна 0,75 + горох 0,45

млн.шт./га. Зниження збору кормових одиниць між ділянками

з нормами 3,75 та 2,5 млн.шт./га озимих культур становило

5,3 та 6,0%, сухої речовини – 6,8 та 7,1% та перетравного

протеїну – 3,4 та 2,1%. У ярої сумішки таке зменшення спо-

стерігалось між нормами висіву (2,25 + 0,75 + 0,45 млн.шт./га)

та (1,5 + 0,5 + 0,3 млн.шт./га) і становила 8,2, 7,9 та 6,2% від-

повідно.

10. УРОЖАЙНІСТЬ НАСІННЯ ЛЮЦЕРНИ В СУМІ ЗА ТРИ РОКИ

ЖИТТЯ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД УМОВ ВИРОЩУВАННЯ, Ц/ГА, 2000-

2003 РР.

Роки життя

Культура

Норми висіву,

млн.шт./га

перший

(2000-2002 рр.)

другий

(2001-2003 рр.)

третій

(2002-2003 рр.)

В сумі за

три роки

життя

Люцерна (Фон) 1,0 2,43 2,73 2,65 7,81

5,0 2,43 2,28 2,39 7,10

3,75 2,43 2,32 2,45 7,20

2,5 2,43 2,41 2,52 7,36

Фон + озима

пшениця

1,25 2,43 2,49 2,55 7,47

5,0 2,43 2,32 2,5 7,25

3,75 2,43 2,44 2,57 7,44

2,5 2,43 2,55 2,61 7,59

Фон + озиме

тритикале

1,25 2,43 2,67 2,63 7,73

3,0+1,0+0,6 2,43 2,26 2,37 7,06

2,25+0,75+0,45

2,43 2,37 2,43 7,23

1,5+0,5+0,3 2,43 2,53 2,48 7,44

Фон +

(ячмінь +

редька +

горох)

0,75+0,25+0,15

2,43 2,61 2,51 7,55

НІР

0,5

0,047-0,20 0,170-0,192

Насіннєва продуктивність люцерни залежить, в основно-

му, від індивідуальної продуктивності її рослин, морфологіч-

ної структури насіннєвого куща тощо. Врожай насіння люцер-

ни першого року життя становив 2,43 ц/га, кількість продукти-

вних стебел складала 6,2 шт., кожна рослина формувала, в

середньому, 65,2 боба та 287,5 шт. повноцінних насінин.

В другому році життя після збирання зеленої маси росли-

ни люцерни формували повноцінний врожай насіння. Більший

врожай насіння люцерни другого року життя (2,73 ц/га) було

отримано на ділянках без підсіву. Сумісне вирощування лю-

церни з озимим тритикале (1,25 млн.шт./га) забезпечило 2,67

ц/га кондиційного насіння, що лише на 2,2% менше від конт-

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

194

ролю. На ділянках з підсівом озимої пшениці (1,25 млн.шт./га)

та ярої сумішки (ячмінь 0,75 + редька олійна 0,25 + горох 0,15

млн.шт./га) врожайність насіння була нижчою на 8,8% та 4,4%

і становила 2,49 ц/га та 2,61 ц/га відповідно (табл. 10).

Кількість продуктивних стебел у рослин люцерни при під-

сіві складала 5,4-6,4 в той час як на ділянках, де підсів не

проводили, цей показник становив 6,6 шт. Також була різною і

кількість насінин на одній рослині, яка при вирощуванні без

підсіву становила 501,5 шт. насінин, а при всіванні озимих та

ярих культур – 437,3-491,2 шт./рослину.

Посіви люцерни в третьому році життя забезпечили вро-

жай насіння на рівні 2,65 ц/га. На ділянках з комбінованим ви-

користанням люцерни більший збір насіння забезпечили ва-

ріанти з підсівом озимого тритикале (1,25 млн.шт./га) – 2,63

ц/га. Дещо менший врожай насіння спостерігався при підсі-

ванні озимої пшениці такою ж нормою – 2,55 ц/га. Несуттєво

відрізнявся від нього і збір насіння за підсіву ярої сумішки

(ячмінь 0,75 + редька олійна 0,25 + горох 0,15 млн.шт./га),

який складав 2,51 ц/га. Елементи структури врожаю насіння

люцерни третього року життя показали нетривалість післядії

підсіяних культур. За основними параметрами люцерна без

підсіву та підсіяні варіанти відрізняються між собою менше,

ніж на 10%.

В сумі за три роки життя люцерни максимальний урожай

був отриманий на ділянках без підсіву і складав 7,81 ц/га. Збір

насіння люцерни за підсіву озимого тритикале нормою (1,25

млн.шт./га) становив 7,73 ц/га, що практично не відріз-нялось

від врожайності люцерни без підсіву. Дещо менший збір на-

сіння (7,55 ц/га) спостерігався при підсіванні ярої сумішки

(0,75 + 0,25 + 0,15 млн.шт./га). Несуттєво відрізнявся від цьо-

го показника врожай насіння з ділянок, підсіяних озимою пше-

ницею (1,25 млн.шт./га) – 7,47 ц/га.

В межах однієї культури урожайність насіння люцерни

зменшувалась зі збільшенням норми висіву озимих та ярих

культур. Так, зростання норми висіву озимого тритикале з

1,25 до 2,5 млн.шт./га зумовило зниження врожаю в сумі за

три роки життя до 7,59 ц/га, подальше загущення посіву до

3,75 та 5 млн.шт./га спричинило зменшення врожайності до

7,44 та 7,25 ц/га відповідно. Така тенденція спостерігалась як

при підсіві озимих, так і ярих культур.

Високі показники енергії проростання та лабораторної

схожості свідчать про повноцінність насіння люцерни, отри-

маного у всі роки життя. Кращі умови для утворення якісного

насіння було створено на ділянках, де люцерна вирощува-

лась без підсіву. При цьому спостерігались вищі показники

якості: маса 1000 насінин 1,99 г, лабораторна схожість 89,0%

та енергія проростання 73,6%, що свідчить про більш сприят-

ливі умови для формування насіння порівняно з варіантами,

на яких відбувався підсів озимих та ярих культур.

Серед цих варіантів більша маса 1000 насінин спостеріга-

лась на ділянках, де підсівали озиме тритикале нормою 1,25

млн.шт./га і становила 1,96 г. Кращими за енергією пророс-

тання та лабораторною схожістю було насіння на ділянках з

підсівом озимих культур також нормами 1,25 млн.шт./га та

ярої сумішки (ячмінь 0,75 + редька олійна 0,25 + горох 0,15

млн.шт./га).

В третьому році життя різниця між посівними якостями на-

сіння на ділянках, де люцерна вегетувала без підсіву та з під-

сівом озимими та ярими культурами, була відсутня. Так, маса

1000 насінин люцерни – 2,06-2,13 г вказує на високу його

якість. Показники енергії проростання (63,3-64,7%) та лабора-

торної схожості (88,2-89,9%) також відповідали існуючим ста-

ндартам і практично не залежали від умов вирощування лю-

церни в другому році життя. Зазначені показники мали тенде-

нцію до поступового зменшення при зростанні норми висіву

культур, що підсівали.

КОМБІНОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛЮЦЕРНИ ПРИ

ПОКРИВНОМУ ТА БЕЗПОКРИВНОМУ

ВИРОЩУВАННІ

Люцерна першого року життя зазнала впливу покривної

культури, що позначилося на її густоті. Було помічено, що

протягом вегетаційного періоду найменша загибель рослин

була в безпокривних посівах люцерни, а при вирощуванні під

покривом редьки олійної спостерігалась прямо пропорційна

залежність між густотою стояння покривної культури (редьки

олійної) та кількістю загиблих рослин люцерни. При максима-

льній нормі висіву редьки олійної (0,7 млн.шт./га) відмічалась

найбільша втрата рослин люцерни – до 20,9-33,9%. В той же

час зменшення норми висіву редьки олійної до 0,35

млн.шт./га зменшувало випадіння рослин люцерни до 15,5-

30,7%, що наближувалось до показників, отриманих при ви-

рощуванні її без покриву – 13,1-28,2%. Кращою порівняно з

іншими виявилась норма висіву 3 млн.шт./га, де випадання

рослин не перевищувало 13,1-20,9%.

Аналогічні тенденції простежувалась і при зміні густоти

рослин люцерни протягом другого та третього років життя.

Проте, в ці роки життя післядія редьки олійної мінімалізувала-

ся. Так, різниця між втратами рослин в покривних та безпок-

ривних посівах не перевищувала 1,6%. Найменше випадіння

рослин люцерни спостерігалось в безпокривних посівах та з

нормою висіву редьки олійної 0,35 млн.шт./га. Слід також за-

значити, що в третьому році життя густота стояння рослин

люцерни при висіві 5; 6 та 7 млн.шт./га стає майже однако-

вою, що вказує на недоцільність застосування норми висіву

люцерни більше 5 млн.шт./га. В цілому, протягом трьох років

вирощування кращі умови склалися в безпокривних посівах

при нормі висіву люцерни 4-5 млн.шт./га, в покривних при но-

рмі редьки олійної 0,35 млн.шт./га.

Густота рослин люцерни та редьки олійної певним чином

впливала на зміну площі асиміляційної поверхні. Площа лист-

кової поверхні редьки олійної у фазу бутонізації коливалась в

межах 16,4-28,2 тис.м

/га, а під час цвітіння суттєво збільши-

лася – до 19,4-33,2 тис.м

/га. Максимальну площу листя

(33,2 тис.м

/га) редька олійна сформувала при найменшій но-

рмі висіву люцерни 3 млн.шт./га та максимальній редьки − 0,7

млн./га. Збільшення норми висіву люцерни до 7 млн.шт./га

призводило до зменшення листкової поверхні у рослин по-

кривної культури до 30,2 тис.м

/га.

Рослини люцерни, що перебували під покривом, мали ме-

ншу площу листя, ніж на безпокривних ділянках. Зі збільшен-

ням посівної норми покривної культури з 0,35 до 0,70

млн.шт./га площа листкової поверхні люцерни зменшувалась

від 3,9-5,1 тис.м

/га до 3,3-4,2 тис.м

/га під час стеблування,

та від 8,2-10,3 тис.м

/га до 7,0-8,9 тис.м

/га на початку періоду

бутонізації. Для безпокривних посівів люцерни цей показник

складав 4,4-5,9 та 9,5-12,0 тис.м

/га.

Норми висіву, редьки олійної та люцерни у першому році

життя мали суттєвий вплив на площу активної листової пове-

рхні люцерни у другому році. В усі періоди росту та розвитку

рослин бобової культури площа листя збільшувалась на ді-

лянках, де в рік сівби були менші норми висіву редьки олійної.

Так, у фазу бутонізації при висіві 0,7 млн.шт./га редьки олійної

площа асиміляційної поверхні становила 26,4-33,3 тис м

/га, а

при 0,35 млн.шт./га – 31,4-36,3 тис.м

/га в залежності від норм

висіву люцерни. В той же час найбільшу площу активної лис-

тової поверхні формували на ділянках з нормою висіву 5 і 6

млн.шт./га при покривному та 4 і 5 млн.шт./га при безпокрив-

ному вирощуванні люцерни.

В третьому році життя спостерігалась аналогічна тенден-

ція. Площа листя у фазу плодоутворення максимальною була

при висіві 4 млн.шт./га люцерни і складала 27,8-32,3 тис.м

/га.

Дещо меншою вона була на ділянках з нормою висіву 5 та 3

млн.шт./га – 27,8-30,8 та 25,5-31,2 тис.м

/га відповідно. Не-

змінною залишилась тенденція до зменшення площі листової

поверхні люцерни із збільшенням норми висіву покривної

культури.

Норми висіву редьки олійної та люцерни у першому році

життя впливали на освітленість рослин люцерни. У період

збирання зеленої маси вона збільшувалась із зменшенням

норм висіву редьки олійної. Так, на ділянках з висівом 0,7

млн.шт./га покривної культури освітленість на поверхні ґрунту

становила 10,2-19,2%, в середині посіву 36,7-63,3% в залеж-

ності від норми висіву люцерни. Серед варіантів з покривом

найбільша освітленість була при нормі висіву редьки олійної

0,35 млн.шт./га 13,7-25,7% та 48,0-70,0% при вимірюванні на

рівні ґрунту та в середині посівів. Над рослинами люцерни

освітленість залежала лише від норм висіву покривної куль-

тури та становила 84,3-90,1%.

Більшою надземна маса 20 рослин люцерни була на діля-

нках, де покривну культуру не висівали. Вона залежала, як

правило, від норм висіву люцерни і складала при висіві від 3

до 7 млн.шт./га у фазу бутонізації 381,7-202,4 г; цвітіння –

439,4-257,5 г та збирання насіння – 385,9-206,2 г. Під покри-

вом редьки олійної (0,35 млн.шт./га) зелена маса 20 рослин

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

195

люцерни мало відрізнялась від безпокривних ділянок. Різниця

становила у фазу бутонізації 0,9-3,0%, а під час цвітіння та

збирання насіння – 2,6-3,0%. Зменшення маси рослин зі збі-

льшенням норми висіву покривної культури з 0,35 до 0,525

млн.шт./га призводило до дещо більшого зниження цього по-

казника на 5,0-6,4%, а від 0,525 до 0,7 млн.шт./га – у фазу бу-

тонізації 4,9-8,0%, цвітіння 6,3-6,4 та збирання насіння 4,9-

5,5%. В третьому році життя маса 20 рослин також залежала

від норми висіву люцерни і покривної культури.

На ділянках, де люцерну висівали без покриву, перед сів-

бою вносили гербіцид Трефлан 24% к.е. дозою 6 л/га. Тому

на цих варіантах кількість бур’янів була мінімальною і не пе-

ревищувала 1,9 шт./м

. В період збирання покривної культури

на зелений корм на ділянках, де висівали 0,7 млн.шт./га редь-

ки олійної, кількість бур’янів зі збільшенням посівної норми

люцерни знижувалась від 23,0 шт./м

до 9,2 шт./м

, тобто у

2,5 рази, а їх абсолютно суха маса становила 11,2 та 6,4 г/м

відповідно. В другому році життя люцерни простежувалась пі-

слядія редьки олійної на забур’яненість посівів. Найменша кі-

лькість бур’янів спостерігалась протягом всієї вегетації люце-

рни на її безпокривних посівах, оскільки в першому році життя

вони були менше засміченими завдяки внесенню ґрунтового

гербіциду.

У період збирання насіння люцерни третього року життя

на безпокривних посівах кількість бур’янів становила 5,7-9,8

шт./м

в залежності від її норм висіву, а абсолютно суха маса

– 4,2-7,7 г/м

. На ділянках з нормою висіву покривної культури

0,35 млн.шт./га ці показники становили 9,5-13,8 шт./м

та 7,4-

10,7 г/м

відповідно. При нормі висіву редьки олійної 0,7

млн.шт./га забур’яненість посівів не перевищувала 7,2-12,1

шт./м

, що на 18,6-21,2% більше ніж на безпокривних посівах.

Висота рослин редьки олійної, в межах однієї (0,525

млн.шт./га) норми висіву не залежала від густоти рослин лю-

церни і становила 89,2-91,1 см. Під час збирання зеленої ма-

си висота рослин люцерни була більшою на безпокривних

посівах (39,2-41,0 см), ніж під покривом редьки олійної (34,6-

37,6 см). В другому році життя у фази бутонізації та цвітіння, а

також у період збирання насіння висота рослин люцерни при

безпокривному вирощуванні була на 2,5-5,5% більшою, ніж

при покриві 0,35 млн.шт./га редьки олійної та на 3,6-8,1 та 4,9-

9,0% під покривом 0,525 та 0,7 млн.шт./га. У всі періоди життя

більша висота рослин люцерни спостерігалась при висіві 5

млн.шт./га, але іноді відхилялась в бік 4, або 6 млн.шт./га.

У період від повних сходів до збирання зеленої маси рос-

лини споживали вологу з різною інтенсивністю в залежності

від їх норм висіву. Запаси продуктивної вологи при нормі ви-

сіву люцерни 3 млн.шт./га та редьки олійної 0,35 млн.шт./га

становили 137,0 мм, а за норм 0,525 та 0,7 млн.шт./га, цей

показник зменшувався до 126,2 мм, та 117,9 мм. Збільшення

норми висіву люцерни до 5 та 7 млн.шт./га при покриві редьки

олійної (0,7 млн.шт./га) призводило до зниження запасів воло-

ги до 106,9 та 98,4 мм.

У першому році життя люцерни запаси вологи під час зби-

рання врожаю насіння на безпокривному посіві складали

66,8-81,8 мм, а при покриві редьки олійної 0,7 млн.шт./га (дру-

гий укіс) лише 43,7-54,0 мм, що зумовлено впливом покривної

культури. Проте, необхідно зазначити, що в наступні роки за-

значена різниця помітно скорочувалась. Так, в першому році

життя люцерни запаси продуктивної вологи на безпокривних

посівах були у 1,2-1,6 рази вище за запаси на покривних варі-

антах. В другому році життя ця різниця скоротилась до 1,1-1,2

раз, у третьому році взагалі не можливо було простежити чіт-

кої тенденції. Це свідчить про тимчасовий характер впливу

редьки олійної, як покривної культури на вологозабезпече-

ність посівів люцерни, який з часом нівелюється.

Кормова продуктивність сумісних посівів люцерни з редь-

кою олійною (0,7 та 0,525 млн.шт./га) за два укоси при збіль-

шені норми висіву бобової культури з 3 до 4 млн.шт./га зрос-

тала і становила 248,9 та 228,8 ц/га, а при висіві з нормою 5

та 7 млн.шт./га зменшувалась. На ділянках з висівом редьки

олійної 0,35 млн.шт./га максимальна врожайність була при

нормі 5 млн.шт./га. При однакових нормах висіву люцерни за-

гальна врожайність зменшувалась разом з нормами висіву

редьки олійної. На безпокривних ділянках врожайність зеле-

ної маси зростала разом з нормами висіву (табл. 11).

Такі тенденції зберігалися і при обліку поживної цінності

зеленої маси люцерни та редьки олійної. Збір кормових оди-

ниць (29,5-30,3 ц/га) та сухої речовини (35,4-36,4 ц/га) з оди-

ниці площі був найбільшим при 0,7 млн.шт./га редьки олійної,

при цьому було зібрано 3,71-3,96 ц/га перетравного протеїну.

При зменшенні норми висіву покривної культури до 0,525

млн.шт./га зазначені показники поживної цінності корму ста-

новили 27,7-28,8 ц/га, 33,2-34,5 ц/га та 3,58-3,89 ц/га відповід-

но. Серед покривних посівів найменшими за даними показни-

ками були варіанти з покривом 0,35 млн.шт./га редьки олійної,

де було зібрано 24,8-26,7 ц/га кормових одиниць, 29,8-32,0

ц/га сухої речовини та 3,37-3,87 ц/га перетравного протеїну.

11. КОРМОВА ТА НАСІННЄВА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПОКРИВНИХ ТА

БЕЗПОКРИВНИХ ПОСІВІВ ЛЮЦЕРНИ, 2000-2002 Р.

Норми висіву,

млн.шт./га

Збір (в сумі за два укоси), ц/га

люцерни

редьки

олійної

зеленої

маси

кормових

одиниць

сухої

речовини

перетравно-

го протеїну

Врожай на-

сіння в сумі

за роки жит

тя,

ц/га

3 246,4 29,5 35,4 3,71 3,52

4 248,9 30,2 36,2 3,86 4,25

5 247,5 30,3 36,4 3,93 4,19

6 243,2 30,1 36,1 3,96 3,82

0,7

239,2 29,7 35,6 3,91 3,43

3 226,0 27,7 33,2 3,58 3,73

4 228,8 28,5 34,1 3,75 4,37

5 228,1 28,6 34,3 3,82 4,32

6 227,4 28,8 34,5 3,89 3,94

0,525

226,4 28,8 34,4 3,89 3,51

3 196,0 24,8 29,8 3,37 3,97

4 198,9 25,7 30,7 3,55 4,57

5 200,0 26,1 31,2 3,65 4,48

6 199,8 26,6 31,8 3,81 4,03

0,35

199,5 26,7 32,0 3,87 3,65

3 35,9 6,3 6,7 0,86 6,10

4 39,9 6,9 7,5 0,96 6,78

5 42,1 7,3 7,9 1,01 6,82

6 44,3 7,7 8,3 1,06 6,24

−

46,2 8,0 8,6 1,11 5,67

Перший (2000-

2002 рр.)

Другий (2001-

2003 рр.)

Третій (2002-

2003

рр.)

НІР

0, 5

, для уро-

жайності насін-

ня, ц/га

АВ

0,09-0,30

0,065-0,072

0,072-0,080

0,144-0,160

0,089-0,094

0,099-0,105

0,198-0,210

В першому році життя зі збільшенням норми висіву люце-

рни від 3 до 5 млн.шт./га простежувалась тенденція зростан-

ня кількості продуктивних стебел на одній рослині з 2,6 до 3,1,

але при нормах 6 та 7 млн.шт./га цей показник знижувався до

2,6 та 2,2 шт. на рослину. Максимальний показник кількості

бобів (33,3) та насінин (82,3) на одній рослині люцерни спо-

стерігався при її нормі висіву 3 млн.шт./ га. Збільшення норми

висіву люцерни призводило до того, що на рослинах форму-

валось менше бобів та суцвіть. Так, при висіві 7 млн.шт./ га ці

показники складали 17,0 та 41,2 шт./ рослину відповідно.

Аналогічна тенденції простежувалась при дослідженні ін-

дивідуальної насіннєвої продуктивності рослин люцерни дру-

гого року життя. Більша кількість продуктивних стебел у рос-

лин люцерни була відмічена при висіві 4-5 млн.шт./га люцер-

ни незалежно від норм висіву редьки олійної і дорівнювали

3,2-3,9 шт. на рослину. При висіві редьки олійної 0,7

млн.шт./га кількість продуктивних стебел становила 2,6-3,2

шт. в залежності від норм люцерни. Кількість на одній рослині

суцвіть, продуктивних бобів та насінин на таких посівах була

6,4-10,7 шт., 25,0-41,6 та 59,4-106,5 шт. відповідно. Кількість

бобів та насінин на одній рослині при висіві 3 млн.шт./га лю-

церни без покриву складала 42,7 та 111,8 шт., а під покривом

редьки олійної (0,7 млн.шт./га) – 41,6 та 106,5 шт., що менше

на 2,6 та 4,8% відповідно.

Показники індивідуальної продуктивність рослин люцерни

в третьому році життя, були дещо меншими, ніж у другому

році, що пов’язано з біологічними особливостями цієї багато-

річної культури, та не простежувалось негативного впливу пі-

слядії редьки олійної.

В другому році життя найбільші врожаї насіння люцерни

були отримані на ділянках з нормою висіву 5 млн.шт./га. При

безпокривному посіві цей показник становив 2,30 ц/га, а за

покриву (0,35 млн.шт./га) спостерігалось зменшення врожаю

до 2,21 ц/га. Із збільшенням норм висіву редьки олійної до

0,525 та 0,7 млн.шт./га було зафіксоване подальше зниження

збору насіння до 2,12 та 2,03 ц/га відповідно.

В третьому році життя післядія редьки олійної практично

нівелювалась. Різниця між насіннєвою продуктивністю рос-

лин, що росли без покриву та на варіанті з покривом 0,7

млн.шт./га редьки олійної становила 5,4-15,5%. На ділянках

безпокривного посіву більший врожай насіння люцерни було

отримано при висіві 4 та 5 млн.шт./га люцерни і становив 2,42

та 2,33 ц/га відповідно. На варіантах, де люцерну вирощували

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

196

під покровом редьки олійної (0,35 млн.шт./га), спостерігали

зменшення врожаю до 2,37-2,27 ц/га. Збільшення норми висі-

ву покривної культури (0,53 та 0,7 млн.шт./га) призводило до

подальшого зниження насіннєвої продуктивності до 2,29-2,31

та 2,16-2,20 ц/га відповідно.

Найбільший збір насіння в сумі за три роки життя люцерни

було отримано на безпокривних посівах з нормою висіву 4 та

5 млн.шт./га, який складав 6,78-6,82 ц/га, а при покривному

вирощуванні (0,35 млн.шт./га редьки олійної) сумарна вро-

жайність насіння люцерни становила 4,57 та 4,48 ц/га. Збіль-

шення норми висіву покривної культури до 0,525 та 0,7

млн.шт./га знижувало збір насіння в сумі за три роки до 4,37

та 4,25 ц/га, при посівній нормі люцерни 4 млн.шт./га.

Показники енергії проростання та лабораторної схожості

свідчать про те, що отримане насіння має високі посівні якості

й може належати до еліти та першої репродукції. Найкращі

умови для утворення якісного насіння було створено на діля-

нках з нормою висіву люцерни 5 млн.шт./га. Показники енергії

проростання та лабораторної схожості насіння, отриманого з

безпокривних посівів, майже не відрізнялись від варіантів, де

люцерна вирощувалась під покровом редьки олійної. Маса

1000 насінин при безпокривному вирощуванні становила 2,01-

2,06 г, а при покриві 0,7 млн.шт./га редьки олійної – 1,98-2,03г.

В третьому році життя якість насіння, як правило, залежа-

ла від густоти рослин люцерни. Енергія проростання та лабо-

раторна схожість насіння при безпокривному вирощуванні не

суттєво перевищувала ці показники на підпокривних ділянках.

Найкращі умови для утворення якісного насіння також було

створено у варіантах із нормою висіву люцерни 4 та 5

млн.шт./га.

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМБІНОВАНОГО

ВИКОРИСТАННЯ ЛЮЦЕРНИ НА КОРМ І НАСІННЯ

Економічна оцінка розроблених агротехнічних прийомів

показала, що переваги комбінованого використання люцерни

на корм та насіння обумовлені як рівнем продуктивності, так і

певним скорочення виробничих витрат та зростанням окупно-

сті.

Здійснення підсівів озимими (пшениця та тритикале 1,25

млн.шт./га) і ярими культурами (ячмінь 0,75 + редька олійна

0,25 + горох 0,15 млн.шт./га) призводило до збільшення зага-

льних витрат на вирощування на 0,2-1,9% порівняно з конт-

рольними варіантами. Найбільше зростання витрат (9,9-

16,1%) спостерігалось при підсіві люцерни максимальними

нормами озимих культур (5,0 млн.шт./га) та ярої сумішки (яч-

мінь 3,0 + редька олійна 1,0 + горох 0,6 млн.шт./га). Це зумо-

влено додатковими витратами на посівний матеріал культур,

його транспортування та сівбу. Проте, підсів озимих та ярих

культур дав можливість скоротити витрати на обробці посівів

люцерни інсектицидами.

Найбільший рівень чистого прибутку було отримано при

вирощуванні люцерни з підсівом озимого тритикале нормою

1,25 млн.шт./га, що на 13,6% більше, ніж при традиційній тех-

нології. При підсіві люцерни озимою пшеницею нормою 1,25

млн.шт./га та ярою сумішкою (ячмінь 0,75 + редька олійна

0,25 + горох 0,15 млн.шт./га) показник прибутковості набли-

жувався до максимального та перевищував люцерну без під-

сіву на 8,3 та 10,8% відповідно.

Широкорядний спосіб вирощування люцерни забезпечив

рентабельність виробництва насіння цієї культури на рівні

500,1%. Серед підсіяних культур краща окупність витрат

(561,7%) була отримана у варіантах, де люцерну підсівали

1,25 млн.шт./га озимого тритикале. При сумісному вирощу-

ванні люцерни з озимою пшеницею (1,25 млн.шт./га) та ярою

сумішкою (ячмінь 0,75 + редька олійна 0,25 + горох 0,15

млн.шт./га) також було досягнуто високого рівня рентабель-

ності – 535,5 та 539,8% відповідно.

Встановлення оптимального співвідношення рослин лю-

церни в агроценозі з покривною культурою створює сприят-

ливі умови для росту, розвитку й формування продуктивності,

як люцерни так і редьки олійної. Розрахунки показали, що од-

ночасно зі змінами урожайності зеленої маси та насіння від-

бувалися і коливання вартісних показників. Відмічено, що ви-

робничі витрати збільшувались разом з нормами висіву лю-

церни і редьки олійної, що перш за все пояснюється високою

ціною посівного матеріалу. Тобто, найменш витратною є нор-

ма висіву люцерни 3 млн.шт./га. Безпокривна технологія ви-

рощування люцерни потребувала на 19,8-31,0% витрат біль-

ше, ніж покривне вирощування. Це пояснюється застосуван-

ням гербіцидів та більшою кількістю обробітків інсектицидами.

Найвища окупність технологічного процесу (3,12 грн./1

грн.) та рентабельність (411,6%) була отримана у варіанті з

вирощуванням люцерни при нормі висіву 4 млн.шт./га та 0,35

млн.шт./га редьки олійної, як покривної культури.

На основі даних, отриманих в польових дослідах, вироб-

ничої перевірки, а також економічної ефективності вирощу-

вання люцерни на корм та насіння в північному Степу Украї-

ни, виробництву пропонуються такі рекомендації.

Широкорядні посіви люцерни, після збирання врожаю на-

сіння в першому році, з метою уникнути переростання та зме-

ншити пестицидне навантаження в другому році життя, після

відповідної підготовки ґрунту необхідно підсівати озимими

культурами (пшеницею і тритикале) з нормою висіву 1,25

млн.шт./га схожих насінин. В умовах, коли неможливо здійс-

нити якісну підготовку ґрунту та провести посів у оптимальні

строки озимих культур у першому році життя люцерни, підсів

проводити навесні другого року життя ярою сумішкою у скла-

ді: ячмінь 0,75 + редька олійна 0,25 + горох 0,15 млн.шт./га

схожих насінин.

З метою зменшення пестицидного навантаження та отри-

мання високобілкового зеленого корму доцільно сіяти люцер-

ну під покрив редьки олійної. Для комбінованого використан-

ня люцерни (на корм – в першому році життя, на насіння – у

другому та третьому роках) висівати 4 млн.шт./га люцерни та

0,35 млн.шт./га схожого насіння редьки олійної.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ФІТОНЦИДНОГО КОНСЕРВУВАННЯ

КОРМІВ

Поживна цінність зеленої маси трав упродовж вегетацій-

ного періоду постійно змінюється, досягаючи максимальних

показників в період “бутонізація – початок цвітіння”, що під-

тверджується максимальним виходом поживних речовин з

одиниці площі посівів [102, 103]. Водночас заготівля силосу з

пров’ялених трав у період від початку бутонізації до початку

цвітіння, обумовлює і найбільш оптимальні умови перебігу

ферментативних процесів силосування з мінімальними втра-

тами поживних речовин. Цьому сприяє оптимальне цукрово-

буферне відношення в силосній масі, яке складає 3,2-3,4

[104, 105]. Високий вміст сухої речовини в силосній масі на рі-

вні 25-30%, сприяє кращому споживанню силосу високопро-

дуктивними тваринами, в складі концентратно-сінажних і кон-

центратно-силосних раціонів [106].

Проте, високий вміст сухої речовини в рослинах створює

певні технологічні проблеми при їх силосуванні. Насамперед,

це уповільнення процесів інтенсивності підкислення корму,

що часто є причиною накопичення в ньому певної кількості

масляної кислоти на початкових етапах силосування. За да-

ними Победнова Ю.А. [107], при силосуванні у виробничих

умовах бобових трав (вміст сухих речовин 32-34%), подрібне-

ної на частки завдовжки до 10 мм, у сухій речовині корму на-

громаджувалось до 0,17% масляної кислоти.

Використання сіркомістких консервантів має за мету під-

вищити збереженість поживних речовин та збагатити раціон

тварин на органічні та мінеральні сіркомісткі сполуки. Разом з

тим у складі незамінних амінокислот (цистин та метіонін) сірка

входить у всі органи тіла тварин та активізує процеси моло-

коутворення. Виходячи з цього для покращання біохімічних

показників корму, зменшення біологічних втрат і підвищення

його продуктивної дії був розроблений сіркомісткий мінераль-

ний консервант “Глаукосил” на основі меленої осадженої сір-

ки та глауберової солі, для обробки силосу та сінажу з бобо-

вих трав і бобово-злакових сумішок [108].

За результатами хімічного аналізу силосу з бобово-

злакової сумішки встановлено, що найбільш оптимальними за

складом були дослідні варіанти силосів з внесенням консер-

ванту “Глаукосил” у кількості 10 кг/т. Це підтверджується оп-

тимальним співвідношенням органічних кислот бродіння в си-

лосній масі та нормативним вмістом сірки в кормі. Денна нор-

ма споживання сірки не повинна перевищувати 40 г для пов-

новікової великої рогатої худоби та 30 г для молодняка на від-

годівлі. Використання сіркомісткого препарату “Глаукосил”

для консервування пров’ялених бобових трав та бобово-

злакових травосумішок обумовлює краще збереження сухих

речовин корму на 1,50-1,6%, зменшення вмісту органічних ки-

слот (до 1,5-1,84%), покращення їх складу та співвідношення.

Консервуючий ефект проявляється в зменшені частки аміач-

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

197

ного азоту в 1,36-1,87 рази для травосумішок та 1,71-1,75 ра-

зи для силосу з люцерни за рахунок протеолізу рослинного

протеїну. Додаткове внесення неорганічних сполук сірки по-

криває дефіцит сірки в раціоні дійних корів та молодняку на

відгодівлі та не перевищує фізіологічно обґрунтованих норм

споживання [109].

Проблема збільшення виробництва кормів у різних при-

родно-економічних умовах країни вирішується по-різному.

Проте, для всіх зон найважливіше значення має застосування

таких способів заготівлі та зберігання кормів, за яких забезпе-

чується більш повне збереження їх фізіологічно-корисних

властивостей при мінімальних затратах праці та матеріаль-

них засобів.

З цієї точки зору економічно вигідним є природне силосу-

вання за допомогою молочно-кислого бродіння і нагрома-

дження молочної кислоти в силосованій масі можна активізу-

вати й прискорити шляхом добавки до силосної маси фітон-

цидних рослин капустяних культур.

При дефіциті дорогих хімічних консервантів для збере-

ження поживних речовин в силосі та сінажі можна використо-

вувати рослини, що містять фітонциди – біологічно активні

речовини, що блокують або пригнічують ріст та розвиток не-

бажаної мікрофлори [110].

Капустяні культури (гірчиця, редька олійна та ін.) містять у

своєму складі тіоглікозиди, що є джерелом утворення легких і

легкорозчинних в клітинному сокові фітонцидів, здатних акти-

вно впливати на напрямок біохімічних перетворень в період

активного бродіння. При додаванні до зеленої маси рослин,

що мають підвищену буферність рослини з фітонцидними

властивостями, можна отримувати силос високої якості із різ-

них кормових культур з підвищеним вмістом протеїну [111,

116].

Як показали дослідження Кіровоградського інституту АПВ,

якісний силос можливо заготовляти, використовуючи вегета-

тивну масу гірчиці білої та ріпаку, яким властива фітонцидна

активність. Ці культури можливо вирощувати у чистих посівах,

а потім змішувати з зеленою масою культур в процесі силосу-

вання. Також, для виробництва силосу, їх можна вирощувати

в змішаних посівах, наприклад з однорічними озимими та

ярими культурами.

Використання фітонцидних рослин при силосуванні до-

зволяє зменшити втрати поживних речовин і підвищити якість

силосу. С.Я. Зафрен зробив висновки, що фітонцидні антимі-

кробні виділення рослин забезпечують захист від різноманіт-

ної інфекції [112].

Метою наших досліджень було вивчення впливу фітонци-

дних капустяних рослин на силосування кормів та підвищення

поживної цінності силосів. Ми вивчали вплив вегетативної

маси гірчиці білої, зібраної у фазу молочно-воскової стиглості

насіння, на силосування різних зелених кормів.

В лабораторних умовах лабораторії кормовиробництва

Кіровоградського інституту АПВ протягом 2005-2007 рр. про-

водились дослідження з вивчення ефективності фітонцидного

консервування різних зелених кормів. Сировину закладали в

3-х літрові ємкості у трьохразовій повторності. Ріпак озимий

використовували лише при сівбі озимої сумішки, а гірчицю бі-

лу при сівбі ярої сумішки та додавали 20 і 30% вегетативної

маси гірчиці білої до силосної маси. Контролем був силос без

фітонцидних рослин, при силосуванні багаторічних трав і їх

сумішок контроль не використовували.

Під час закладання силосу, зелену масу подрібнювали,

щільно укладали та ізолювали від проникнення повітря. Корм

досліджували через 90-115 діб від закладання на зберігання.

Спочатку силоси оцінювали за органолептичними показника-

ми, а потім визначали основні біохімічні показники.

Дослідження показали, що силоси із однорічних озимих і

ярих сумішок та кукурудзи мали жовто-зелений та світло-

зелений колір, приємний запах квашених фруктів, помірно-

кислий смак, зберігали структуру зеленої маси. Показник рН

контрольних силосів становив: із однорічних трав 4,53 і куку-

рудзи – 3,95, а при додаванні 20 та 30% фітонцидних рослин

гірчиці білої був на рівні 4,14-4,61.

Необхідно зазначити, що доброякісний силос одержали

також із люцерни, козлятнику східного та їх сумішок з дода-

ванням фітонцидних рослин гірчиці білої. Показник рН стано-

вив 5,02-5,57. У даному випадку, коли вологість зеленої маси

при силосуванні нижча 70% високе рН не являється показни-

ком низької якості силосу. В силосі було сприятливе співвід-

ношення кислот: на молочну кислоту припадало 63,5-70,8%,

оцтову 27,2-39,5, масляну 0-2,03%.

Корми з вологістю нижче 70% значно зменшують інтенси-

вність утворення консервуючих органічних кислот, зокрема

молочної, а рН підвищується до 5,0-6,0. Отже, при видаленні

частини вологи з рослин припиняється ферментація, масля-

нокисле бродіння, процес гниття, а при відсутності повітря не

розвиваються і аеробні мікроби. Внаслідок цього в кормі збе-

рігається більше поживних речовин, ніж при вологості вище

70%.

Зелену масу багаторічних бобових трав у нашій країні си-

лосують давно, проте, консервування цих культур не набуло

поширення. Пояснюється це тим, що більшість бобових пога-

но силосуються і корм з них має низьку якість. Для одержання

доброякісного силосу з багаторічних бобових трав і їх сумі-

шок, крім звичайного силосування, використовують хімічні

консерванти, фітонцидні рослини або готують сінаж.

Найбільш сприятливе співвідношення кислот одержано у

силосах із однорічних ярих сумішок при додаванні 20 та 30%

фітонцидних рослин гірчиці білої та при додаванні 30% гірчиці

білої до озимої сумішки, де на молочну кислоту припадало

76,5-85,4, оцтову 14,6-23,6, масляну 0,23-1,55%. Принцип дії

вегетативної маси гірчиці білої у фазі молочно-воскової стиг-

лості насіння базується на наявності в насінні глікозиду-

сінальбіну, як консервуючого фактору, стимуляції молочного

бродіння в силосній масі та гальмування розвитку небажаної

мікрофлори. Молочне бродіння найбільш бажане не тільки

тому, що створює оптимальні умови для зберігання, а й вна-

слідок того, що воно економічно вигідніше.

12. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ВИГОТОВЛЕНИХ СИЛОСІВ,

СЕРЕДНЄ ЗА 2005-2007 РР.

Частка вільних

кислот,%

Співвідношення

кислот,%

№

п/п

Силоси рН

Зага-

льний

вміст

кисло

ти,%

оц-

тової

мо-

лоч-

ної

мас-

ляної

оцто-

вої

мо-

лоч-

ної

мас-

ляної

1 Озиме жито + озима вика 4,72 4,44 0,73

3,43

0,28

16,4 77,3 6,31

Озиме жито + озима вика з

підсівом озимого ріпаку

4,52 4,21 0,61

3,50

0,10

14,5 83,1 2,37

Озиме жито + озима вика з

додаванням 20% з маси гірчи-

ці білої

4,61 4,27 0,62

3,49

0,16

14,5 81,7 3,75

Озиме жито + озима вика з

додаванням 30% зеленої ма

си

гірчиці білої

4,48 4,48 0,83

3,60

0,05

18,5 80,4 1,12

5 Ячмінь + овес + горох 4,53 2,97 0,49

2,27

0,21

16,5 76,4 7,07

Ячмінь + овес + горох з підсі-

вом гірчиці білої

4,59 3,90 0,77

3,07

0,06

19,7 78,7 1,55

Ячмінь + овес + горох з дода-

ванням 20% зеленої маси гір-

чиці білої

4,45 3,27 0,74

2,50

0,03

22,6 76,5 0,92

Ячмінь + овес + горох з дода-

ванням 30% зеленої маси гір-

чиці білої

4,38 4,32 0,62

3,69

0,01

14,4 85,4 0,23

9 Кукурудза 3,95 4,49 1,29

3,18

0,02

28,7 70,8 0,45

Кукурудза з додаванням 20%

зеленої маси гірчиці білої

4,34 3,52 0,75

2,74

0,03

21,3 77,8 0,86

Кукурудза з додаванням 30%

зеленої маси гірчиці білої

4,14 4,07 1,08

2,91

0,08

26,75

71,5 1,97

Люцерна з додаванням 20%

зеленої маси гірчиці білої

5,57 4,33 1,32

2,99

0,02

30,5 69,0 0,46

Люцерна з додаванням 30%

зеленої маси гірчиці білої

5,50 2,88 0,88

1,96

0,04

30,6 68,1 1,39

Люцерна 70% + стоколос 30%

з додаванням 20% зеленої

маси гірчиці білої

5,18 3,35 0,99

2,32

0,04

29,5 69,3 1,19

Люцерна 70% + стоколос 30%

з додаванням 30% зеленої

маси гірчиці білої

5,21 3,70 1,13

2,54

0,03

30,6 68,6 0,81

Козлятник східний з додаван-

ням 20% зеленої маси гірчиці

білої

5,49 2,24 0,75

1,49

0 39,5 66,5 0

Козлятник східний з додаван-

ням 30% зеленої маси гірчиці

білої

5,33 2,95 0,80

2,09

0,06

27,2 70,8 2,03

Козлятник 50% + стоколос

50% з додаванням 20% зеле-

ної маси гірчиці білої

5,05 3,11 1,00

2,10

0,01

32,2 67,5 0,32

Козлятник 50% + стоколос

50% з додаванням 30% зеле-

ної маси гірчиці білої

5,02 3,53 1,24

2,24

0,05

35,1 63,5 1,42

Несприятливе співвідношення кислот було у силосах із

однорічних сумішок без додавання фітонцидних рослин гірчи-

ці білої, де на молочну кислоту припадало 76,4 і 77,3%, оцто-

ву 16,5 і 16,4%, масляну 6,31 і 7,07%. Слід зауважити, що си-

лоси, які заготовляються в більшості господарств із одноріч-

них злаково-бобових сумішок часто мають підвищенні показ-

ники рН і вміст масляної кислоти. Підвищенню якості силосу

сприяє використання при сівбі ярої сумішки гірчиці білої, ози-

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

198

мої сумішки озимого ріпаку, оскільки правильно підібрані су-

мішки кормових культур здатні майже повністю забезпечити

тварин необхідними поживними речовинами. Енергетичні ви-

трати при цьому невеликі.

Швидке закладання маси, ретельне її ущільнення, надійна

ізоляція від доступу повітря зменшують період відмирання

рослинних клітин та викликають розвиток переважно молоч-

нокислих бактерій. Ці фактори більшою або меншою мірою

впливають на рівень втрат поживних речовин і якість корму

[115].

Втрати сухих речовин при силосуванні з фітонцидними

рослинами гірчиці білої не перевищували 1,8-2,8%, більше

втрат сухої речовини було в силосах без фітонцидних рослин

4,6-5,5%. Мінімальних втрат поживних речовин в нашому ви-

падку було досягнуто і створенням анаеробних умов у масі

що силосувалась, шляхом доброго ущільнення та надійного

ізолювання її від доступу повітря (табл. 12).

Існує точка зору, що причиною самозігрівання силосова-

них кормів є не повітря, яке лишилося в ущільненій масі, а

повітря, яке потрапляє ззовні. В працях деяких вчених [112,

113] відзначається, що кисень, який лишився в закладеній

масі використовується вже через декілька годин. Іншими сло-

вами, головним з забезпеченні оптимального температурного

режиму є швидкість закладання маси в сховище, ретельне

ущільнення та його надійна ізоляція від атмосферного повіт-

ря.

Після відмирання рослинних клітин у зеленій масі почи-

наються активні мікробіологічні процеси, їх інтенсивність і від-

повідно втрати від бродіння залежать також від вмісту сухої

речовини.

В силосах з додаванням фітонцидних рослин помітне

зменшення масляної кислоти в порівнянні з силосами без фі-

тонцидних рослин гірчиці білої, що свідчить про високу пожи-

вність консервованого корму.

13. ХІМІЧНИЙ СКЛАД СВІЖОГО І СИЛОСОВАНОГО КОРМУ,%, 2005-

2007 РР.

№

п/п

Культура, сумішка

Вид

корму

Втрати

сухих

речо-

вин

Воло-

гість

Про-

теїн

Жир

Зола

Кліт-

ко-

вина

з/м 59,3 10,8 3,0 6,06

24,4

1 Озиме жито + озима вика

силос

5,5 58,4 11,2 3,8 7,6 28,4

з/м 61,3 10,7 3,3 6,12

26,7

Озиме жито + озима вика + ози-

мий ріпак

силос

2,8 61,2 11,5 3,8 6,9 28,6

з/м 58,6 10,6 3,2 6,0 27,8

Озиме жито + озима вика з до-

даван-ням 20% зеленої маси гі-

рчиці білої

силос

2,3 60,5 10,6 3,9 6,9 28,2

з/м 60,8 10,1 2,7 5,9 24,4

Озиме жито + озима вика з до-

даван-ням 30% зеленої маси гі-

рчиці білої

силос

2,1 60,3 11,2 3,5 7,1 29,0

з/м 59,3 10,4 3,4 6,6 22,1

5 Ячмінь + овес + горох

силос

4,6 62,6 11,2 4,1 8,0 27,6

з/м 59,9 8,8 3,6 6,9 26,2

Ячмінь + овес + горох +

гірчиця біла

силос

2,5 62,2 12,1 4,5 8,2 29,4

з/м 62,4 10,5 3,8 6,4 25,7

Ячмінь + овес + горох з дода-

ванням 20% зеленої маси гір

чиці

білої

силос

2,2 62,8 12,4 4,5 8,3 29,3

з/м 60,5 10,7 3,6 7,1 29,7

Ячмінь + овес + горох з дода-

ванням 30% зеленої маси гір

чиці

білої

силос

1,8 62,7 12,2 4,6 8,4 26,2

з/м 69,4 10,4 3,6 7,4 23,9

9 Кукурудза

силос

3,5 75,9 10,1 3,1 6,6 28,3

з/м 70,6 10,4 3,5 6,0 24,5

Кукурудза з додаванням 20%

зеленої маси гірчиці білої

силос

2,1 72,8 10,9 2,9 6,9 28,1

з/м 73,4 10,2 3,2 5,4 24,7

Кукурудза з додаванням 30%

зеленої маси гірчиці білої

силос

2,1 74,4 10,9 3,8 6,5 27,7

з/м 68,8 16,0 4,3 8,6 28,5

Люцерна з додаванням 20% зе-

леної маси гірчиці білої

силос

2,7 70,3 15,6 5,1 10,5

28,3

з/м 68,1 16,4 4,4 8,0 25,7

Люцерна з додаванням 30% зе-

леної маси гірчиці білої

силос

2,4 70,1 15,5 4,5 10,8

28,9

з/м 69,3 15,7 5,0 8,6 26,8

Люцерна 70% + стоколос безос-

тий 30% з додаванням 20% гір-

чиці білої

силос

2,3 70,3 16,6 5,2 10,8

27,9

з/м 69,6 15,3 4,5 8,6 28,1

Люцерна 70% + стоколос безос-

тий 30% з додаванням 30% зе-

леної маси гірчиці білої

силос

1,9 68,8 16,6 4,8 10,5

29,4

з/м 68,7 16,6 4,8 7,9 26,0

Козлятник східний з додаванням

20% зеленої маси гірчиці білої

силос

2,5 70,9 17,3 5,3 10,9

29,5

з/м 68,9 16,3 4,9 8,8 24,4

Козлятник східний з додаванням

30% зеленої маси гірчиці білої

силос

2,3 72,0 17,1 5,2 11,1

30,5

з/м 69,8 15,7 4,4 8,3 24,5

Козлятник східний 50% + стоко-

лос безостий 50% з додаванням

20% зеленої маси гірчиці білої

силос

2,4 68,4 15,5 6,3 10,8

28,4

з/м 69,1 15,3 4,5 9,0 27,1

Козлятник східний 50% + стоко-

лос безостий 50% з додаванням

30% зеленої маси гірчиці білої

силос

2,2 71,8 16,0 6,5 10,8

29,5

В таблиці 13 приведені дані, з яких видно, що вміст проте-

їну в силосі, як правило, трохи більший, ніж в свіжій масі, це є

наслідком того, що втрат вуглеводів при силосуванні значно

більше (в% до початкового їх вмісту), ніж протеїну. Цим пояс-

нюється і збільшення в силосах процентного вмісту золи та

клітковини. Збільшення вмісту жиру, точніше екстрагованих

ефіром речовин в силосі, пояснюється тим, що в цю групу по-

падають органічні кислоти [117]. Найкраще зберігся протеїн в

силосах з ярих однорічних сумішок.

Враховуючи отримані дані можна визнати, що в силосах з

ярих однорічних сумішок при використанні вегетативної маси

гірчиці білої спостерігалося помітне збільшення вмісту проте-

їну. Фітонцидне консервування дозволяло за допомогою фі-

тонцидних рослин гірчиці білої спрямовано впливати на пере-

біг бродильних процесів і збагачувати корми цінними пожив-

ними речовинами.

Отже, використання (додавання) фітонцидних рослин гір-

чиці білої у фазі молочної, молочно-воскової стиглості насіння

в кількості 20-30% загальної маси при силосуванні однорічних

сумішок, багаторічних трав і їх сумішок та кукурудзи значно

покращує процес ферментації і підвищує якість корму, а та-

кож сприяє зменшенню втрат сухих речовин в 1,7-2,6 рази.

Таким чином, використання вегетативної маси гірчиці бі-

лої у фазі молочної, молочно-воскової стиглості насіння в кі-

лькості 20-30% загальної маси для консервування однорічних

сумішок, багаторічних трав і їх сумішок та кукурудзи сприяє

зменшенню втрат сухої речовини в 1,7-2,6 рази в порівнянні з

силосами без гірчиці білої.

Застосування (додавання) вегетативної маси гірчиці білої

в силосну масу стримує розвиток небажаної мікрофлори, збі-

льшує кількість молочної кислоти, сприяє кращому збережен-

ню протеїну, завдяки чому збільшується вихід всіх поживних

речовин в силосованому кормі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Гетман Н. Я. Оцінка кормової продуктивності сумішей однорічних культур при конвеєрному

виробництві зелених кормів // Таврійський науковий вісник: Херсонський ДАУ / Г. П. Квітко, Н. Я.

Гетман. – Херсон.– 2007. – Вип. 52. – С. 115-119.

2. Гетман Н. Я. Багатокомпонентні сумішки ранніх ярих однорічних культур / За ред.

В. Ф. Петриченка, М. К. Царенка // Наукові основи інтенсифікації польового кормо-виробництва

в Україні. – Вінниця, 2008. – С. 226-230.

3. Гетман Н. Я. Агробіологічні підходи до інтенсифікації польового кормовиробництва в Украї-

ні / В. Ф. Петриченко, Г. П. Квітко, Н. Я.Гетман // Корми і кормовиробництво. – 2008. – Вип. 60. – С.

3-13.

4. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2

томи.

5. Баталин А. Ф. Русские масличные растения. – С-Пб: Типографыя В. О. Демакова, 1879. – С.

1-3.

6. Малец Г. В. Исследование культуры важнейших масличных растений. – Лохвица: Тип. Э. и

Н. Дельберг, 1904. – 186 с.

7. Погорлецкий Б. К., Балаян В. М. Рассказы о масличных растениях. – М.: Агропромиздат,

1986. – 125 с.

8. Синская Е. Н. К уточнению систематики и филогонии кормовых, овощных и масличных ра-

стений сем. Cruciferae // Тр. по прикл. ботан., генетике и селекции. – Л.: Изд-во ВИР, 1960. – Т. 33.

– Вып. 3. – С. 233-250.

9. Салтыковский А. И. Крестоцветные // Культурная флора СССР. – М. – Л.: Сельхозгиз, 1941. –

Т. 7. – С. 45-127.

10. Вавилов Н. И. Опыт агротехнического обозрения важнейших полевых культур. – М.–Л.: Изд-

во АН СССР, 1957. – 462 с.

11. Воскресенская Г. С. Новые масличные растения из семейства крестоцветных // Кр. отчет о

НИР за 1952 г. НИИ масличных культур. – Краснодар, 1953. – С. 86-112.

12. Вавилов П. П., Кондратьев А. А. Редька масличная // Новые кормовые культуры. – М.: Рос-

сельхозиздат, 1975. – С. 316-341.

13. Гримак М. І. Кормові капустяні культури. – К.: Урожай, 1988. – 112 с.

14. Бегей С. В., Лопатий И. М. Особенности агротехники выращивания горчицы белой на семе-

на: – Информационный листок / Львов: ЦНТИ, 1980. – № 141-80. – 4 с.

15. Гусєв М. Г., Рєзаєв А. О. Інтенсивне використання агрокліматичних ресурсів південної зони

Степу України шляхом одержання двох врожаїв олійних культур за рік // Актуальні проблеми

ефективного використання зрошуваних земель: Зб. наук. ст. – Херсон, 1997. – С. 73-84.

16. Шлапунов В. Н., Лукашевич Т. Н. Зеленый конвейер может “работать” дольше // Кормопрои-

зводство. – 1984. – № 6. – С. 27-28.

17. Петранёв Г. И., Драган М. Е., Теслюк П. С. Рекомендации по выращиванию крестоцветных

культур на семена и зелёный корм в хозяйствах Украинской ССР. – К.: Урожай, 1984. – 24 с.

18. Ушкаренко В. О., Петрова К. В., Сілецький В. П. Залежність урожайності озимої пшениці від

попередника і добрив // Таврійський науковий вісник – Херсон, 2002. – Вип. 22. – С. 11-14.

19. Ушкаренко В. О., Сілецький В. П. Використання кормових капустяних культур як зелене до-

бриво під зрошувану озиму пшеницю // Таврійський наук. вісн. – Херсон, 2002. – Вип. 23. – С. 3-6.

20. Исичко М. П., Гусев Н. Г., Исичко О. М. Продуктивность редьки масличной в зависимости от

норм посева в ранневесенних и позднелетних посевах // Орошаемое земледелие. – К.: Урожай,

1985. – Вып. 30. – С. 69-71.

21. Мечетная В. Н. Некоторые вопросы биологии и агротехники белой горчицы: Автореф. дис.

... канд. с.-х. наук . – Харьков, 1960. – 19 с.

22. Жуйков О.Г. Деякі питання екологічного обгрунтування та технологічного забезпечення ви-

рощування гірчиці сарептської в умовах зрошення // Вісник аграрної науки Причорномор’я. –

Миколаїв, 2001. – Т. 12. – Спец. вип. 3 (12). – С. 425-429.

23. Суровикина В. И. Содержание основных питательных веществ в вегетатив-ной массе гор-

чицы белой, возделываемой в Лесотундровой зоне // Шестой симпозиум по новым кормовым

растениям. – Саранск, 1973. – С. 176-177.

24. Жуйков О. Г. Елементи технології та екологічне обгрунтування вирощування гірчиці сарепт-

ської на зрошуваних землях півдня України // Наукові проблеми виробництва зерна в Україні та

сучасні методи їх вирішення: Тези Всеукр. наук.-практ. конф. мол. вчених і спеціалістів. – Дніп-

ропетровськ, 2000. – С. 110-111.

25. Растениеводство / Под ред. П. П. Вавилова. – М.: Колос, 1981. – 432 с.

26. Жуйков О. Г. Вплив окремих елементів агротехніки на врожайність, олійність насіння та гос-

подарськоцінні ознаки гірчиці сарептської в умовах зрошення // Таврійський науковий вісник:

Зб. наук. пр. – Херсон: Айлант, 2001. – Вип. 18. – С. 75-78.

27. Гусєв М. Г., Бондаренко В. М. Збільшення виробництва високобілкових кормів при викорис-

танні озимого та ярого ріпаку при зрошенні // Актуальні проблеми ефективного використання

зрошуваних земель: Зб. наук . пр. Ін- ту зрошуваного землеробства УААН. – Херсон, 1999. – С.

203-206.

28. Гримак М. І. Кормові капустяні культури. – К.: Урожай, 1988. – 112 с.

29. Дауд И. Х. Химический состав, кормовые достоинства зеленой массы и зерна рапса: Авто-

реф. дис. ... канд. с.-х. наук. – К., 1982. – 20 с.

30. Мустафин А. М. Крестоцветные в зоне БАМа // Кормопроизводство. – 1984. – № 10. – С. 33-34.

31. Шпота В. И., Подколзина В. Е. Результаты селекции горчицы и рапса на качество масла //

Селекция и семеноводство масличных культур. – Краснодар, 1980. – С. 114-121.

32. Шпота В. И. Перспективные культуры // Масличные культуры. – 1981. – № 6. – С. 26-27.

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

199

33. Вавилов П. П., Кондратьев А. А. Редька масличная // Новые кормовые культуры. – М.: Рос-

сельхозиздат, 1975. – С. 316-341.

34. Гримак М. І. Кормові капустяні культури. – К.: Урожай, 1988. – 112 с.

35. Утеуш Ю. А., Абрамов О. О., Кривицький К. М. Рекомендації семінару-зустрічі учених і спеці-

алістів кормовиробництва областей північно-західного регіону Української РСР “Нові види і со-

рти кормових рослин”. – К., 1983. – 17 с.

36. Моисеев К. А., Мишуров В. П. Редька масличная. – Л.: Колос, 1976. – 72 с.

37. Медведев П. Ф., Сметанникова А. И. Кормовые растения европейской части СССР: Справ. –

Л.: Колос, 1981. – 336 с.

38. Вернер В. Д. Редька масличная в посевах после озимой ржи – дополнительный источник

растительного белка // Пути увеличения белка в кормопроизводстве. – Новосибирск, 1987. –

Вып. 13. – С. 26-32.

39. Демьянчук Г. Т., Мельничук Т. В., Братунян А. В. Крестоцветные культуры в пожнивных по-

севах // Кормопроизводство. – 1987. – № 4. – С. 22-23.

40. Исичко М. П., Гусев Н. Г. Продуктивность крестоцветных культур в совместных посевах с

ячменем // Орошаемое земледелие. – К.: Урожай, 1984. – Вып. 29. – С. 55-57.

41. Проскура І. П., Бабич А. О., Квітко Г. П. Інтенсифікація польового кормовиробництва. – К.:

Урожай, 1985. – 161 с.

42. Шапкина Г. С. Выращивание крестоцветных промежуточных культур – резерв увеличения

производства кормового растительного белка: Обзор. информ / ВНИИ ТЭИ агропром. – М.,

1990. – 66 с.

43. Кощин Ф. Л. Кормовая продуктивность масличных культур семейства капустные в услови-

ях юго-запада Центрально-Черноземной зоны: Автореф. дис. … канд. с.-х. наук. – Харьков, 1984.

– 23 с.

44. Утеуш Ю. А., Абрамов О. О., Кривицький К. М. Рекомендації семінару-зустрічі учених і спеці-

алістів кормовиробництва областей північно-західного регіону Української РСР “Нові види і со-

рти кормових рослин”. – К., 1983. – 17 с.

45. Зинченко А. И. Полевое кормопроизводство. Практикум: Учеб. пособие. – К.: Вища школа,

1987. – 262 с.

46. Лукьяненко Л. И., Щуль Д. И., Уфимцева И. Г. Влияние минеральных удобрений на продук-

тивность и химический состав зеленой массы редьки масличной // Корма и кормопроизводст-

во. – К., 1987. – Вып. 24. – С. 28-30.

47. Евстафьев Д. К., Котляр Н. В. Продуктивность кормовых смесей // Кормовые культуры. –

1988. – №6. – С. 28-31.

48. Голованев П. С., Алексахина З. Я., Балакай Д. Т. Капустные культуры на юге Украины // Но-

вые пищевые и кормовые растения в народном хозяйстве. – К.: Наукова думка, 1981. – Ч. 2. – С.

111-112.

49. Малахов Г. Н. Смешанные посевы с рапсом // Кормопроизводство. – 1983. – № 9. – С. 21-22.

50. Рапс, сурепица / А. А. Гольцов, А. М. Ковальчук , В. Ф. Абрамов, Н. .З. Милащенко. – М.: Ко-

лос, 1983. – 192 с.

51. Румянцев В. И., Коломейченко В. В., Козлова Н. Г. Важно правильно выбрать культуру //

Кормопроизводство. – 1981. – № 8. – С. 26-28.

52. Кузнецова Р. Я. Масличные культуры – на корм. – Л.: Колос, 1977. – 152 с.

53. Шлапунов В. Н. Эффективность промежуточных посевов в БССР // Произ-водство кормов

на полевых землях. – М., 1981. – Вып. 26. – С. 166-174.

54. Шапкина Г. С. Выращивание крестоцветных промежуточных культур-резерв увеличения

производства кормового растительного белка: Обзор. информ. / ВНИИ ТЭИ агропром. – М.,

1990. – 66 с.

55. Morelock T. et al. Slobolt: A new mustard variety // Arkansas Farm Res. – 1981. – P. 5.

56. Jozsa L. Amásodvetésü szántóföldi növénych termesztese.– Budapest: Mezögardasagi Kiadó. –

1985. – 251 p.

57. Renius W., Lütke M., Entrup E. Zwischen-feruchtbau zur Futtergewinnung und Gründüngung / DLG

– Verlag. – Frankfurt (Main). – 1985. – S. 34-46.

58. Auldi D. L., Murray G. A., Carnahan G. F. Flax, mustard, spring rape – alternative crops for Jdaho’s

Cooler region // Current inform. ser. – College of agriculture. – 1980. – 4 p.

59. Sheldriek R. et al. Variation in forage yield and quality of three cruciferous cafche crops grown in

southern England // Grass forage Sc. – 1981. – № 33. – P. 179-187.

60. Oehlrich M. Zwischenfruchtanbau – warum nicht auch für Schafe // Deutsche Schafzucht. – 1987. –

Bd. 79. – № 13. – S. 268-271.

61. Hole J. R. Roynsler ved dyrking av bygg-förraps // Landbkustidapest: Mezogardassagi Kiadó. –

1985. – 251 p.

62. Hole J. R. Roynsler ved dyrking av bygg-förraps // Landbkustidapest: Mezogardassagi Kiadó. –

1985. – 251 p.

63. Архипенко Ф. М. Кормовиробництво в умовах зростання посушливості клімату // Вісн. аграр.

науки. – 1994. – № 9. – С. 36-40.

64. Криворученко Э. П. Использование редьки масличной // Кормопроизводство. – 1995. – № 3.

– С. 19-21.

65. Варламова К. А., Приходько Ю. А., Приходько Е. А. Интенсивные кормовые культуры в сис-

теме полевого кормопроизводства // Корми і кормовироб-ництво: Міжвід. темат. наук . зб-к. –

Вінниця. – 2001. – Вип. 47. – С. 122-124.

66. Waddington J. Use of a systematic planting design to investigate the effects of companion crop

population density on yield and forage establishment and productivity // Canad. J. Plant Sc. – 1990. –

Vol. 70. – № 3. – Р. 861-867.

67. Черенков А. В. Наукове обґрунтування підпокривних та безпокривних посівів люцерни при

вирощуванні на корм і насіння в Північному Степу України // Сучасні проблеми рослинництва і

кормо виробництва: Зб. наук. пр. Уман. держ. аграр. акад. – Умань, 1998. – Ч.1.– С. 131-135.

68. Резервы увеличения производства кормов в Днепропетровской области / Черенков А. В.,

Ливенский А. И., Кулик И. И., Чумаков В. П., Красненков С. В., Дудка Н. И., Балахтар М. Я., Арте-

менко С. Ф., Черенкова Т. П. / Ин-т кукурузы УААН. – Днепропертовск, 1993. – С. 13-16.

69. Ливенский А. И., Кулик И. И., Черенков А. В. Основные направления и итоги исследований

по кормовым культурам // Бюл. ВНИИ кукурузы. – Днепропетровск, 1990. – № 72-73. – С. 66-69.

70. Черенков А. В. Редька масличная – покровная культура для люцерны // Бюл. ВНИИ кукуру-

зы. – Днепропетровск, 1991. – №76. – С.93-97.

71. Вербицкая Л. П. Люцерна на семена в Краснодарском крае. – Краснодар, 1981. – 63 с.

72. Губайдуллин Х. Г., Еникеев Р. С. Люцерна на корм и семена. – М.: Россельхозиздат, 1982. – С.

9-95.

73. Hagemann R. W. Managin Alfalfa Seed for Maximum Production. // Proceedings alfalfa seed

production Symposium. – 1979. – P. 5-8.

74. Насибов Г. Г., Маркосян А. А.Сроки использования посевов и семенная продуктивность

люцерны // Селекция и семеноводство. – 1988. – № 3. – С.48-51.

75. Насибов Г. Г, Маркосян А. А. Минеральные удобрения и семенная продуктивность // кормо-

вые культуры. – 1989. – № 4. – С. 37-38.

76. Багаторічні бобові трави / За ред Б. С. Зінченка – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Урожай, 1985. –

136 с.

77. Антипова Л. К. Проміжний укіс люцерни на насіння в умовах південного Степу України //

Степове землеробство: Міжвід. темат. наук. зб-к., К., 1996. – Вип. 30. – С. 56-57.

78. Вигера С. М., Рубан М. Б. Насіннєва люцерна // Захист рослин. – 1997. – № 5. – С. 24-25.

79. Вирощування насіннєвої люцерни в умовах біологічного та інтенсивного землеробства //

Пропозиція. – 2000. – №5. – С. 46-48.

80. Черенков А. В. Наукове обґрунтування адаптивної технології вирощування люцерни на

корм та насіння в північному Степу України // Автореф. дис. ... д-ра с.-г. наук : 06.01.09 / Ін-т зерн.

госп-ва УААН. – Дніпропетровськ, 1999. – 36 с.

81. Научно обоснованные приемы увеличения производства кормов / Черенков А. В., Ливенс-

кий А. И., Красненков C. В., Кулик И. И., Чумаков В. П., Артеменко С. Ф., Дудка Н. И., Балахтар М.

Я., Черенкова Т. П. – Днепропетровск, 1996. – 14 с.

82. Єрмакова Л. М., Івановська Р. Т., Фурман В. А., Мусієнко Н. М. Фактори підвищення урожай-

ності та подовження продуктивного довголіття травостою люцерни посівної у Лісостепу Украї-

ни // Корми і кормовироб-ництво: Міжвід. темат. наук. зб-к. – Вінниця, 2002. – Вип. 48. – С. 13-16.

83. Лашин Н. Ф. Тритикале на корм в одновидовых и смешанных посевах // Вестн. РАСХН. –

1992. – № 6. – С. 23-24.

84. Артюшенко В. В. Подсевы озимых культур в изреженный травостой – один из приемов по-

вышения продуктивности старовозрастной люцерны // Актуальные проблемы повышения

эффективности использования орошаемых земель. – М., 1985. – С. 153-155.

85. Чакъров Р. Резултати от директно подсяване на разреден Люцернов посев // Растен. науки. /

Пер. Л. Мещаниновой. – 1988. – № 4. – С. 35-39.

86. Черенков А. В., Артеменко С. Ф. Поєднання механічних і хімічних заходів боротьби з

бур’янами в посівах люцерни минулих років // Матеріали респ. координаційно-метод. ради з

проблем кормових ресурсів і кормовиробництва по темі “Зернофуражі, зернобобові і кормові

культури” За ред. А.О. Бабича – Вінниця, 1997. – С. 105-106.

87. Горган М. Д., Горган Н. А. Значение некоторых агроприемов в снижении численности долго-

носиков и повышении эффективности энтомофагов на посевах семенной люцерны // Вісн. аг-

рар. науки. – 1995. – № 5. – С. 93-98.

88. Черемха Б. Екологічно безпечна технологія вирощування насіння люцерни // Пропозиція. –

1998. – № 2. – С. 18-19.

89. Волошина Н. М. Агротехнические приемы возделывания семенников люцерны и энтомо-

фаги // Степное земледелие: Респ. межвед. темат. науч. сб-к. – К., 1986. – Вып. 20. – С. 65-67.

90. Рекомендации по защите семенников люцерны от вредителей при широко-рядном беспок-

ровном способе возделывания / Клюй В. С., Круть В. М., Кузнецов В. И., Бабчук И. В., Сядристая

О. Б., Рубан М. Б., Гончаренко О. И., Вигера С. М., Роик Д. А., Шелихов А. Г., Жаринов В. И., Го-

кунь Т. А., Демчук А. Т. – К.: Урожай, 1984. – С. 12.

91. Роик Д. А., Гончаренко О. И., Игнатко Н. И. Видовой состав и сезонная динамика численнос-

ти чешуекрылых на семенной люцерне при интенсивной технологии ее возделывания в севе-

рной Степи УССР // Защита сельскохозяйственных культур от вредителей и болезней. – К.,

1988. – С. 42-48.

92. Buntin G. D., Smith A. E. No-till seeding of ladino clover and alfalfa into grass sod as affected by

insects, grass competition, and time of planting // Research bull. – Univ. of Georgia. College of agri-

culture. Georgia agr. experiment station / Пер. В. Каткова. – Athens, 1990. – 15 c.

93. Anon F. Au GAEC de Grandmont dans le Puy-de-Done: le Luzerne et le dactyle associes depuis 20

ans // Product. lait. mod. / Пер. О. Кутаис. – 1987. № 163. – Р. 112-114.

94. Тритикале – важный резерв кормового поля / Комаров Н. М., Поспелова Л. С., Соколенко Н.

И., Атаманченко П. М., Бондаренко Г. М. // Кормопроизводство. – 2002. – № 4. – С. 16-17.

95. Свистунова І. В. Удосконалення зеленого конвеєра за рахунок добору високопродуктивних

сортів озимого тритікале // Корми і кормовироб-ництво: Міжвід. темат. наук. зб-к. – Вінниця,

2002. – Вип. 48. – С. 40-42.

96. Пильнєв В. М., Зорунько В. І. Деякі аспекти селекції озимого кормового тритікале для зро-

шуваних земель // Матеріали Респ. координаційно-метод. ради з проблеми ефективного вико-

ристання зрошуваних земель для нарощування і стабілізації виробництва кормів і кормового

білка. – Вінниця, 1995. – С. 38-39.

97. Дудка Н. И. Капустные культуры в многокомпонентных смесях при возделывании на зеле-

ный корм в северной Степи Украины // Бюл. ин-та кукурузы. – Днепропетровск, 1993. – № 77. – С

122.

98. Германович В. И., Халиков Г. А., Асамов А. А. Промежуточные культуры – дополнительный

источник высокопитательных кормов//Тр. Узб. НИИ животноводства.– 1986. – Вып. 42.– С. 12-14.

99. Ливенский А. И., Дидык Н. З. Ранние яровые – редька масличная, рапс, ячмень, овес, горох,

чина, вика, подсолнечник в дву- и многокомпо-нентных смесях // Научно обоснованная система

кормопроизводства в Днепропетровской области. – Днепропетровск: Промінь, 1987. – С. 41-44.

100. Дудка М. І., Черенкова Т. П. Однорічні сумішки – резерв виробництва кормового білка //

Корми і кормовиробництво: Міжвід. темат. наук . зб-к. – Вінниця, 2003. – Вип. 51. – С. 79-81.

101. Ливенский А. И., Скворцов В. А., Полтавец С. С. Организация зеленого конвейера // Науч-

но обоснованная система земледелия Днепропетровской области. – Днепропетровск: Облпо-

лиграфиздат, 1988. – С. 236-241.

102. Петриченко В. Ф., Камінський В. Ф., Патика В. П. Бобові культури і сталий розвиток агро-

екосистем // Корми і кормовиробництво. – 2003. – Вип. 51. – С. 3-7.

103. Липовий В. Г., Лехман П. В. Продуктивність агротехнічних прийомів вирощування куку-

рудзи в чистих і сумісних посівах з високобілковими культурами в умовах Лісостепу України //

Корми і кормовиробництво. – 2003. – Вип. 51. – С. 81-87.

104. Gross F., Radler F. The effect of different silage additives // Wirtschaftsigene Futter – 1987, 18

(3)/ – s. 178-185.

105. Щеглов В. В., Боярський Л. Г. Корма: Приготовление, хранение, использование. Справо-

чник / М.: Агропромиздат, 1990. – 255 с.

106. Bachmann K., Luger E. Mattentechnik // Landtechnic im Alpenraum: Auswirkungen der

Europaischen Union. 1 c/1981. – s. 48-50.

107. Победнов Ю. А. Силосуемость кормовых трав и приемы её улучшения // Сб. Кормопри-

зводство: проблемы и пути решения, Москва. ГНУ ВИК – 2007. – С. 182-199.

108. Калашников А. П. и др. Нормы и рационы кормления сельскохо-зяйственных животных

// Москва. – 2003, 456 с.

109. Жуков В. П., Кулик М. Ф., Костецька Ю. В. Особенности силосования бобовых и злако-

вых трав с консервантом “Глаукосил”// Корми і кормовиробництво.– 2010. – Вип. 67.– С. 179-182.

110. Таранов М. Т., Сабиров А. Х. Биохимия кормов. – М.: Агропромиздат, 1987.

111. Горленко С. В. Роли фитонцидов в подавлении фитопатогенных грибов / С. В. Горленко

// Фитонциды. – К.: Наукова думка, 1981.

112. Зафрен С. Я. Технология приготовления кормов – М.: Колос, 1977. – 240 с.

113. Зубрилин А. А. Научные основы консервирования зеленых кормов – М.: Сельхозиздат,

1958. – 391 с.

114. Методика проведення дослідів з кормовиробництва і годівлі тварин // за ред. Академіка

УААН, професора А. О. Бабича. – К.: “Аграрна наука”, 1988. – 40 с.

115. Привало О. Є., Борисенко М. М., Єрмоленко В. І. Заготівля, зберігання і використання ко-

рмів. – К.: Урожай, 1981. – 173 с.

116. Ротмистров М. Н. Демьяненко А. П. Антимикробные свойства природных и синтетичес-

ких изотиоцианатов. Фитонциды. – К., 1975. – С. 143.

117. Уотсон С. Дж. Нэш М. Дж. Приготовление и использование сена и силоса. М.: Колос, 1964.

– 664 с.

ВИМІРЮВАЛЬНА ЛАБОРАТОРІЯ КІРОВОГРАДСЬКОГО ІНСТИТУТУ

АПВ НААН УКРАЇНИ НАДАЄ ПОСЛУГИ З ВИЗНАЧЕННЯ ЯКІСНИХ

ПОКАЗНИКІВ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА ТА ГРУНТУ

Визначення у рослинах, зерні, кормах:

− Натури зерна − Вмісту каротину

− Вмісту вологи − Значення pH

− Зернової та смітної домішки − Вмісту клітковини

− Масової частки білка − Вмісту крохмалю

− Масової частки сирої клейковини − Вмісту цукру

− Якості клейковини − Вмісту нітратів

− Числа падання − Вмісту фосфору

− Вмісту жиру − Вмісту калію

− Вмісту золи

Визначення у грунті:

− Загального гумусу за Тюріним − рН сольового та водяного

− Фосфору за Чириковим − Гідролітичної кислотності

− Калію за Чириковим − Коефіцієнту гігроскопічності

− Нітратного азоту − Вологості

− Аміачного азоту

Вимірювання проводяться в атестованій лабораторії на

сучасному обладнанні відповідно до діючих ДСТУ.

Довідки за телефоном: (0522) 31-5795, 31-5466

Адреса і контактні телефони:

27602, Кіровоградська обл., Кіровоградський р-н,

п/в Созонівка, вул. Центральна, 2

Кіровоградський інститут агропромислового

виробництва НААНУ

E-mail: cnz@kw.ukrtel.net,

kirovograd-cnz@rambler.ru

http://agronauka.com.ua

Директор – Савранчук Володимир Вікторович

тел./факс: (0522) 31-57-95; 31-55-74

Відділ насінництва – тел.: (0522) 31-54-65

Відділ наукового забезпечення трансферу інновацій –

тел.: (0522) 31-54-66

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

200

УДК 633.358 В.А.Іщенко, О.А.Бєлякова;

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА НААНУ

ГОРОХ: ЕЛЕМЕНТИ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ БЕЗЛИСТО-

ЧКОВИХ (ВУСАТИХ) СОРТІВ В УМОВАХ ПІВНІЧНОГО СТЕПУ

ВСТУП

У зерновому балансі вагоме місце належить виробництву

зернобобових культур, зокрема – гороху. В Україні горох ви-

рощують у різних грунтово-кліматичних зонах, оскільки він

здатний формувати стабільно високі врожаї зерна з добрими

показниками якості за короткий період вегетації. Горох має

першочергове значення, як джерело високоякісного білка у

харчуванні людей та годівлі тваринництва. Зерно його містить

від 16,0 до 36,0% білка, до 54% вуглеводів, майже 1,6% жиру,

понад 3,0% зольних речовин. Білок гороху є повноцінним за

амінокислотним складом і засвоюється в 1,56 рази краще, ніж

білок пшениці. У ньому міститься 4,6% лізину, 11,4% аргініну,

1,2% триптофану (від сумарної кількості білка) [1].

Горох може забезпечувати врожайність 3,0-5,0 т/га. В 1 кг

його зерна міститься 1,17 к.о., 180-240 г перетравного протеї-

ну. З агротехнічної точки зору він є добрим фітосанітаром,

поліпшує структуру ґрунту і підвищує його родючість [2]. Рос-

лини гороху здатні зв’язувати азот повітря в кількості 100-150

кг азоту (д.р.), що еквівалентно 300-400 кг селітри. Тому він є

одним із кращих попередників для зернових культур [3].

Основний напрямок відродження посівних площ гороху

має здійснюватись на якісно новому рівні з використанням

сортів з підвищеною стійкістю рослин до стовбуріння та виля-

гання, стабільною урожайністю і високою якістю продукції,

придатних для вирощування за технологією з використанням

прямого комбайнування на збиранні врожаю.

Розробка і впровадження в сільськогосподарську практику

нових технологій вирощування гороху – одна з головних умов

підвищення ефективності виробництва і збільшення валових

зборів зерна цієї культури. При інтенсивному землеробстві

сорт і технологія вирощування повинні бути взаємно зв’язані.

Технологія здатна вирішувати завдання забезпечення опти-

мальних умов для росту і розвитку рослин, формування про-

дукції потрібної якості і максимально бути наближена до гене-

тичних особливостей сорту (тобто сортовою).

1. МОРФОЛОГІЧНІ ТА БІОЛОГОГІЧНІ ОСОБ-

ЛИВОСТІ ГОРОХУ

Горох – одна із основних зернобобових культур, яка від-

носять до родини бобових Pisum L. (підродини лядвенцевих –

Lotoideae) і поділяється на шість видів: горох культурний (по-

сівний) – P. sativum L., горох високий – Р. elatius Steven., го-

рох низькорослий – P. himile Boiss et Моі., горох абіссінський –

P. abyssinicum Braun., горох червоно-жовтий – P. fulvum Sibth.

et Sm. та горох багаторічний (красивий) – P. formosum Boiss.

Найпоширенішим є горох посівний, який характеризується, як

збірний вид культурного (Pisum sativum L.). Його поділяють на

чотири підвиди: культурний посівний – sativum Gov., польовий

– arvense L., закавказький – transcaucasicum Gov., азіатський

– asiaticum Gov. Переважна більшість сортів, які вирощують в

Україні, належать до виду культурного або посівного гороху

(P. sativum L.) [4].

Це однорічна яра рослина з стрижневим коренем, що

досить глибоко проникає в ґрунт (до 1,0-1,5 м), і з великою

кількістю добре розвинутих, що майже не відрізняються від

головного, бічних коренів і корінчиків, які розташовані у

верхньому шарі ґрунту на відстані 1 м від центрального [5].

На коренях гороху поселяються бульбочкові бактерії, які

засвоюють з повітря азот, переводячи його в зв'язаний стан,

доступний для всіх рослин [6]. На коренях рослини

бульбочкові бактерії в середньому утворюють від 50 до 100

бульбочок. Тому врожай гороху в значній мірі залежить від

кількості і розвитку бульбочок, а також азотфіксуючої

активності бактерій, що знаходяться в них [7,8].

Життєдіяльність бульбочкових бактерій і здатність

зв'язувати азот обмежується періодом від появи перших

справжніх листків до цвітіння рослин. Після цвітіння по мірі

старіння листків і стебел надходження поживних речовин до

коренів зменшується, бульбочки набувають неправильної

форми, а бактерії в них припиняють фіксацію з повітря

молекулярного азоту. Фаза цвітіння є переломним пунктом

розвитку і життєдіяльності бульбочкових бактерій [9,10].

Горох в середньому споживає дві третини азоту з

атмосфери і одну третину з ґрунту, залишаючи після себе у

післяжнивних і кореневих рештках 40-100 кг/га азоту [11].

Стебло більшості сортів гороху за формою чотиригранне,

без опушення, в середині порожнє. Висота його 60-80 см і

вище (у сприятливі роки досягає висоти 1,2-2,0 м). Воно буває

просте і стійке до полягання, штамбове. По всій довжині

стебло покрите восковим нальотом [12]. Має 20-32 міжвузля,

з яких до першого бобу – 17-27 шт. [13].

Листки – складні, пірчасті, з 1-3 парами яйцеподібних

листочків, з великими прилистками, закінчуються довгими

вусами, за допомогою яких горох прикріплюється до інших

рослин, здобуваючи додаткову стійкість. Квітка складається з

п'яти пелюсток і десяти тичинок [14].

Плід гороху – біб, в залежності від сорту містить від 3 до

10 насінин різного забарвлення і форми [15].

За тривалістю життєвого циклу зернобобові культури від-

носяться до однорічних рослин. У рослин гороху розрізняють

4 основні фази (проростання насіння, поява сходів, бутоніза-

ція-цвітіння, дозрівання) і ХІІ етапів органогенезу. Перший

етап характеризується формуванням конуса наростання і

першого зародкового листка бруньки. На другому етапі орга-

ногенезу починають інтенсивно формуватися справжні листки

і міжвузля стебла, а в пазухах листків – зачатки бічних гілок та

суцвіть. Третій етап органогенезу характеризується збіль-

шенням розмірів конуса наростання і формуванням першого

суцвіття. На четвертому етапі формуються генеративні орга-

ни в закритій бруньці. При цьому продовжується ріст стебла й

формування нових листків і суцвіть. П’ятий етап характеризу-

ється формуванням органів квітки. На шостому етапі відбува-

ється макро- та мікроспорогенез. Цей процес проходить в зе-

лених бутонах, які закриті листям. На сьомому етапі утворю-

ються чоловічі та жіночі гамети. Восьмий етап збігається з

фазою видимої бутонізації і в бутоні відбувається запилення.

Дев’ятий етап – цвітіння. Десятий етап органогенезу характе-

ризується початковою диференціацією зародка насінини

утворення перед зародку, закладання сім’ядолей і конуса на-

ростання бруньки насінини. До кінця цього етапу біб набуває,

як правило, притаманного йому розміру (фаза лопатки). На

одинадцятому етапі відбувається інтенсивний налив, збіль-

шення сім’ядолей і зародкової осі, збільшення об’єму насіння.

В цей період речовини, які знаходились в стулках бобів, по-

ступово перетікають в сім’ядолі. Дванадцятий етап органоге-

незу пов'язаний з дозріванням і в кінці цього етапу відбува-

ється відмирання рослини [16].

Загалом у розвитку гороху виділяють три великі періоди

онтогенезу перший (І і II етапи органогенезу) – формування і

ріст вегетативних органів (кореневої системи, стебел і листя),

другий (III-VIII етапи органогенезу) – закладання,

диференціація і ріст генеративних органів (суцвіть і квіток),

третій (IX-XII етапи органогенезу) – формування, ріст і

достигання репродуктивних органів – бобів і насіння.

Тривалість етапів органогенезу для різних сортів залежить від

вологозабезпечення та температурного режиму, тому

систему заходів слід спрямовувати на створення

оптимальних умов для проходження всіх етапів органогенезу і

одержання максимального врожаю гороху [17].

За сприятливих умов ранні сорти гороху вегетують

протягом 35-50 днів, а пізні сорти до 120-125 днів.

Інтенсивність росту гороху залежить від температури,

вологості, наявності в ґрунті поживних речовин, а також від

сортових особливостей. На початку вегетації, доки

асиміляційні органи розвинуті слабко, швидкість росту рослин

залежить від запасів поживних речовин, які наявні в насінні.

Крупнонасінні сорти з великим запасом поживних речовин в

сім’ядолях ростуть швидше, але вони потребують для

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

201

проростання вологи від маси насіння на 45-55% більше, ніж

сорти з середньою [18].

Швидкість росту і нагромадження органічних речовин не

має прямого зв'язку зі скоростиглістю. Окремі сорти

характеризуються повільним ростом на початку вегетації,

оскільки в них проходить інтенсивний ріст кореневої системи,

що дозволяє рослинам краще подолати негативні наслідки

посухи на ранніх стадіях свого розвитку. Сорти, що

характеризуються швидким ростом і високою інтенсивністю

накопичення поживних речовин, не завжди скоростиглі. Темпи

росту рослин гороху залежать від температури, вологості,

наявності в ґрунті поживних речовин та сортових

особливостей. Як правило, рослини крупно насінних сортів

спочатку ростуть швидше, ніж дрібнонасінних. До того ж і між

сортами, однаковими за крупністю насіння, є різниця у темпах

росту [19].

Горох належить до рослин з помірними вимогами до

тепла. Насіння проростає при +1…+2°С. Кращою ж

температурою проростання вважається +3…+5ºС. При

високих температурах насіння сильно уражується

мікроорганізмами, чому сприяє високий вміст в ньому білка

[20]. При нижчій температурі сходи з’являються лише через

15-25 днів, знижується польова схожість та енергія росту

рослин. З підвищенням температури до 10

С насіння

проростає швидше, а сходи з’являються за 5-7 днів.

Швидкість росту гороху залежить головним чином від

температури. На зниження температури горох реагує

негайно, на підвищення - реакція спостерігається через одну-

дві доби. Сходи добре переносять короткочасні заморозки до

-5…-7°С. Це пояснюється тим, що насіння, яке проростає при

відносно низьких температурах швидше нагромаджує в

клітинах рослин розчинні речовини, які підвищують стійкість

гороху проти короткочасних заморозків. Оптимальною

температурою в період сходів і утворення вегетативних

органів є +12…16°С, під час формування генеративних –

+16…20

С. Температура понад 26

С негативно впливає на

величину і якість врожаю. До вологи горох вимогливий, а тому

для набубнявіння і проростання насінню потрібно 110-115%, а

мозкових сортів до 150% води від його маси.

Найкращі умови для росту складаються при випаданні

450-600 мм за рік, а вологість ґрунту становить 70-80%

найменшої вологоємності. Горох досить вимогливий до

вологи протягом всього періоду росту і розвитку, починаючи

від проростання насіння до утворення і формування плодів.

Особливо вимоги до вологи проявляються у перші періоди

його розвитку. За реакцією на нестачу вологи критичним є

період від початку закладання генеративних органів

(особливо від цвітіння до утворення бобів); як наслідок

послаблюються темпи росту, опадають квітки з рослин,

формується мало досить дрібного насіння. У посушливі роки

також скорочувався період цвітіння рослин гороху на 7-10

днів, що призводить до зниження врожайності. Надмірна

вологість призводить до посилення росту стебла, затягування

періодів цвітіння та дозрівання насіння [21]. У посушливі роки

вегетація гороху може скорочуватись у півтора рази.

Найстійкіші до посухи ранньостиглі сорти, які встигають

сформувати урожай, використовуючи зимові запаси вологи з

ґрунту. Разом з тим надмірна вологість під час цвітіння і

утворення бобів призводить до сильного росту вегетативної

маси, взаємного затінення рослин, внаслідок чого насіння

формується дрібним. Незважаючи на те, що горох не

відноситься до посухостійких культур, його можна

вирощувати у відносно посушливих умовах. Це можливо

завдяки глибокому проникненню добре розвиненої

стрижневої кореневої системи. В Україні горох можна

вирощувати в усіх ґрунтово-кліматичних зонах, де сума

активних температур за вегетаційний період становить від

1350 до 1700-2800°С [22].

Горох – світлолюбна культура, яка належить до рослин

довгого дня. Недостатня кількість світла на третьому і

четвертому етапах органогенезу (надмірна густота посівів або

затінення бур'янами) дуже пригнічує його розвиток і зменшує

загальну продуктивність [23].

При збільшенні тривалості світлового дня скорочується

період від сходів до цвітіння, а при зменшенні –

подовжується. Більшість сортів гороху при просуванні на

північ, де тривалість дня більша, зацвітають раніше, ніж на

півдні. Але висока температура півдня прискорює період від

цвітіння до дозрівання, тому горох тут дозріває раніше, ніж на

півночі [24]. На розвиток рослин впливає не тільки довжина

світлового дня, а й інтенсивність сонячного світла. Так,

рослинам довгого дня потрібна така кількість і якість світла,

що відповідає низькому сонцестоянню (ранкові і вечірні

години). Тому горох інтенсивно росте і розвивається вранці і

ввечері [25].

До ґрунтів горох маловимогливий. При високій агротехніці

він може рости на всіх ґрунтах, за винятком солонців, дуже

кислих підзолистих і заболочених, з високим заляганням

ґрунтових вод. Високі врожаї він дає на середньосуглинкових

чорноземах, добре забезпечених вологою і поживними

речовинами, а також на окультурених дерново-підзолистих

ґрунтах. На важких глинистих ґрунтах створюються

несприятливі умови для росту гороху, адже він дуже

вимогливий до аерації ґрунту [26].

В цілому грунтово-кліматичні умови північного Степу

України придатні для вирощування гороху, а тому дану

культуру доцільно ширше використовувати в структурі

посівних площ.

2. ЗНАЧЕННЯ НОВИХ СОРТІВ У ПІДВИЩЕННІ

ПРОДУКТИВНОСТІ ГОРОХУ ТА РОЗШИРЕННІ

ПОСІВНИХ ПЛОЩ

У вирішенні важливої проблеми збільшення виробництва

рослинного білка особливе місце належить зернобобовим

культурам. В середньому за 1998-2002 рр. площа посівів під

горохом становила 6084 тис.га [27]. Враховуючи велике зна-

чення зернобобових культур в забезпеченні підвищення ро-

дючості ґрунту, поповненні балансу ґрунтового азоту за раху-

нок його біологічної фіксації їх виробництво у світі за 1990-

2005 рр. збільшилось на 12,5%, а в Україні – знизилось в 4,1

рази [28].

Біологічною особливістю гороху є довгий період генерати-

вного розвитку. Несприятливі погодні умови, що припадають

на цей період, були основною причиною зниження врожаю

вирощуваних сортів [29].

В порівнянні з зерновими культурами, горох більш склад-

ний для вирощування. Це пов’язано із стовбурінням рослин в

умовах надлишкового зволоження, їх виляганням, висипан-

ням насіння при дозріванні та розтріскуванням бобів [30,31].

У вологі роки горох переростав, надмірно велика вегета-

тивна маса призводила до передчасного вилягання рослин,

погіршуються умови для функціонування усіх фізіологічних

систем, особливо фотосинтетичної діяльності рослин у період

плодоутворення та наливу насіння [32] і як наслідок це різко

знижувало продуктивність [33]. Полягання гороху потребува-

ло двофазного збирання, що має суттєві недоліки. Негативні

його сторони особливо гостро проявляються за випадання

частих дощів у період жнив, що призводило до подовження

терміну обмолоту, зниження якості насіння гороху [34]. Значні

труднощі виникали також при збиранні врожаю таких сортів і

втрати врожаю сягали майже 80%, а іноді призводило і до по-

вної загибелі врожаю.

В залежності від морфотипу рослин гороху їх вилягання

відбувається в різні фази. Середньорослі та високорослі рос-

лини листочкового типу починають вилягати вже наприкінці

цвітіння, а на момент збирання практично всі сорти виляга-

ють. При цьому погіршується фітосанітарний стан посіву (по-

рушується аерація нижньої частини стебел і листя, почина-

ється загнивання листостеблової маси). Листочкові напівкар-

лики є відносно більш стійкими до вилягання. Вусаті серед-

ньорослі сорти, в залежності від погодних умов, починають

вилягати у фазі повного наливу. На відміну від листочкових,

вилягання рослин таких сортів має суцільний характер. Най-

більш стійкими до вилягання є напівкарлики вусатого типу,

рослини яких зберігають вертикальний стеблостій від початку

вегетації до повної стиглості, забезпечуючи можливість зби-

рання прямим комбайнуванням [35-37].

При вирощуванні традиційних листочкових сортів, які ви-

лягають збільшити виробництво зерна гороху до потрібних

розмірів неможливо [38]. З появою сортів безлисточкового

(вусатого) морфотипу, які значно менше вилягають і придатні

до прямого комбайнування, з’явилась можливість розширити

посівні площі гороху [39]. Тому останнім часом на перше міс-

це виходять сорти, які стійкі до вилягання і відносяться до

безлисточкового (вусатого) типу. Проте сучасно нові морфо-

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

202

типи гороху з такими господарсько важливими ознаками, як

безлисточковість, детермінантність і низькорослість стебла,

що надає рослинам більшу стійкість до вилягання, за посухо-

стійкістю не конкурують із сортами з звичайним типом листя

[40]. Але для виробництва виявилося економічно виправда-

ним вирощування сортів гороху з нижчим потенціалом уро-

жайності, але придатних до прямого комбайнування та здат-

них забезпечити мінімум витрат при збиранні [41].

Головними напрямками в селекції сортів гороху стало:

створення високопродуктивних пластичних короткостеблових

сортів, які б мали жорстке стебло і були б максимально стій-

кими до вилягання; створення коротко- та середньорослих

сортів, стійких до висипання насіння при дозріванні; створен-

ня пластичних безлисточкових та детермінантних сортів, які

при відповідній технології можуть забезпечити 5,0-6,0 т/га.

[42]. Широке генотипове різноманіття гороху за архітектонікою

рослин, продуктивністю та її елементами, а також іншими се-

лекційними ознаками стало запорукою створення спеціалізо-

ваних за використанням високотехнологічних сортів відповід-

но до потреб сучасного виробництва [43]. Прискорене розши-

рення площ посіву нових, урожайних сортів – один з головних

резервів збільшення валових зборів зерна [44].

Як зазначає Д.М. Дергачов з співавторами [45] сучасна

селекція по створенню нових сортів гороху в Україні направ-

лена на використання ознаки неосипання (ген def) [46], дете-

рмінантності стебла (ген det, dth) [47] та вусатого типу листка

(ген аf) [48]. Завдяки цьому були створені морфологічні фор-

ми, яким властива ознака або група ознак технологічності:

стійкість до вилягання – через формування укороченого сте-

бла (seminanum) або вусатого типу листка (contecstum), стій-

кість до обсипання зерна – через зростання сім’яніжки з на-

сіннєвою оболонкою (ecaducum). Поряд із тим, ознака неоси-

пання насіння корелює з послабленою посухостійкістю і низь-

кою продуктивністю даних сортів [49]. Форми гороху з ознакою

неосипання, відрізняються також зниженими темпами росту

на початкових етапах розвитку, перебувають у стадії вегета-

тивного росту більш тривалий період [50,51]. Однак, у кожно-

му морфотипі є окремі сорти з більш високою посухостійкістю

і здатністю адаптуватися до несприятливих чинників довкілля

та стійкі до ураження основними збудниками хвороб [52].

Хоча сучасні сорти гороху досягли генетичного рівня вро-

жайності 4,0-5,0 т/га, але, скорочення посівів під даною куль-

турою продовжувалося. Головною причиною такого явища

все ще була низька технологічність вирощування більшості

вітчизняних сортів, у той час як країни Західної та Східної Єв-

ропи повністю перейшли на вирощування безлисточкових,

стійких до вилягання та придатних до прямого комбайнування

[53]. Значні об’єми виробництва зерна гороху в Канаді і краї-

нах Західної Європи забезпечені за рахунок вирощування ви-

сокотехнологічних вусатих сортів [54].

Основною особливістю прямостоячих, або половинчасто-

безлисточкових сортів гороху є те, що верхні листки морфо-

логічно трансформовані в несправжні вуса, які й обумовлю-

ють додаткове зчеплення між собою сусідніх рослин, що за-

безпечує високу стійкість масиву гороху до вилягання [55].

Стеблостій добре продувається та освітлюється, у ньому ме-

нше створюється передумов до накопичення та розвитку хво-

роб, шкідників, які призводять до втрат листостеблової маси

[56]. Вусаті сорти гороху в умовах агроценозу за біологічною

та насіннєвою продуктивністю не поступалися листочковим,

оскільки в посівах створюються кращі умови для фотосинте-

тичної діяльності (освітлення, аерація) [57].

Впровадження вусатих форм у виробництво дозволяє

розширити посівні площі гороху, так як вони, на відміну від

листочкових сортів, зберігають вертикальний стеблостій

практично до збирання за рахунок добре розвинутих вусиків,

що дає можливість швидко і з мінімальними втратами зібрати

врожай. Невилягаючий стеблостій з поліпшеними парамет-

рами освітлення, аерації і загального фітосанітарного стану

надає вусатим формам суттєві переваги перед звичайними

листочковими в реалізації генетичного потенціалу продуктив-

ності і підвищує технологічність виробництва. Але потенціал

продуктивності вусатих форм гороху дещо нижчий, ніж у сор-

тів зі звичайним типом листа [58,59]. В той же час вирощу-

вання стійких до вилягання сортів гороху вважається економі-

чно доцільним навіть тоді, коли вони поступаються по продук-

тивності листочковим до 20% [60]. Типово вусаті сорти, хара-

ктеризуються міцним стеблом, добре розвиненими вусиками і

прилистниками, що дозволяє рослинам міцно зчіплюватися

між собою, посів не вилягає і придатний для прямого комбай-

нування [61]. В той же час встановлено, що в умовах недо-

статнього вологозабезпечення більш урожайними є серед-

ньорослі сорти. В умовах оптимального – напівкарликові і не-

вилягаючі середньорослі сорти [62], за достатнього зволо-

ження доцільно вирощувати стійкі до вилягання напівкарли-

кові сорти.

Потенційна продуктивність нових сортів гороху хоча й до-

сягала 6,0 т/га і більше, але поширення їх у виробництві не

задовольняло сучасні вимоги, що знижувало очікувану від

впровадження сорту віддачу [63]. При вирощуванні сортів го-

роху, зі значно зменшеною листковою поверхнею створюють-

ся сприятливі умови для росту бур’янів, значно зросла потре-

ба і у захисті від шкідників, особливо горохової зернівки [64].

Вусаті сорти у порівнянні зі звичайними менш стійкі до посухи,

хвороб, низької родючості полів і в процесі репродукування

швидше відбувається погіршення їх господарсько-біологічних

властивостей [65].

У системі заходів, спрямованих на збільшення виробницт-

ва зерна гороху, найважливіше значення належить розширен-

ню посівів сучасних безлисточкових сортів, стійких до виля-

гання, придатних до прямого комбайнування [66,67].

Обов’язковим є також стійкість рослин гороху до стовбуріння,

осипання насіння, підвищені посухо- та жаростійкість, толе-

рантність до ураження хворобами [68].

У виробництві горох представлений сучасними селекцій-

ними сортами [69]. Однак незважаючи на значні досягнення

та високий рівень продуктивності нових сортів гороху, площі

під ним в Україні значно скоротились. Рівень потенційної про-

дуктивності кращих сортів ще не реалізується повною мірою,

урожай культури складає 2,5-3,1 т/га у порівнянні з потенцій-

ною в зоні Степу 5,5 т/га [70].

За рахунок підбору сортів з відповідною адаптивністю до

зональних умов вирощування, можна суттєво зменшити за-

лежність агроценозів гороху від факторів навколишнього се-

редовища, поліпшити якість рослинницької продукції і знизити

виробничі витрати [71]. Сорт при цьому повинен бути пласти-

чним відносно агротехнічних заходів, а також протистояти су-

часним хімічним засобам боротьби з бур’янами, шкідниками і

хворобами. В той же час, невідповідність сорту і технології

або технології і біологічних особливостей нових сортів і є од-

нією із причин нестабільних урожаїв гороху [72].

У системі заходів, спрямованих на збільшення виробницт-

ва гороху, найважливіше значення належить саме сортам.

Сучасні сорти гороху повинні мати високу і стабільну продук-

тивність, білковість, стійкість до хвороб, вилягання і бути при-

датні до збирання прямим комбайнуванням. За даними до-

сліджень Вовченко А.М. з співавторами в середньому за

2003-2005 рр. урожайність гороху сорту Харківський 376 ста-

новила 1,82 т/га, сорту Харківський 320 – 1,73 т/га, Комбайно-

вий 1 – 1,80 т/га, Мадонна – 1,61 т/га [73].

Дослідженнями науковців встановлено, що сорти селекції

1997-1999 рр. мають набагато нижчу урожайність (0,79-2,44

т/га) порівняно з новими безлисточковими сортами гороху

2003-2005 років (2,91-5,64 т/га). При цьому більшість сортів

селекції минулих років характеризувались значними коливан-

нями урожайності між роками (42-67%). У нових сортів гороху

Модус, Камертон, Харківський еталонний розмах урожайності

становив лише 37-46%, що свідчить про їх більшу пластич-

ність [74].

Як зазначають Колєснікова С.В., Хухлаєв І.І., зважаючи на

широке коливання кліматичних умов, у виробництві необхідно

мати як сорти традиційного (листочкового) морфотипу, так і

безлисточкові (вусаті) сорти. Так, при вирощуванні гороху за

посушливих умов рекомендують використовувати листочкові

сорти з більш довгим стеблом і міжвузлями, а при достатньо-

му зволоженні – сорти з високою стійкістю до вилягання [75].

Вивчення структури посівних площ гороху свідчить, що у

господарствах з різною формою власності надають перевагу

саме сортам, які стійкі до вилягання, оскільки вони є високо-

технологічними. Так, якщо в 2004 році частка сортів, які від-

носяться до безлисточкових в структурі посівів гороху в Кіро-

воградській області, територія якої розташована в перехідній

зоні від Лісостепу до північного Степу, становила 74,8%, то у

2005 р. – 81,0, а 2006 р. – 87,3% відповідно (табл.1).