Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

На першому етапі санаційного аудиту проводиться загальне ознайомлення із

наявною в підприємства санаційною концепцією та планом фінансового

оздоровлення. Окрім цього, збирається та систематизується інформація, що

використовується в процесі санаційного аудиту. Аудитор для виконання своїх

завдань, пов'язаних з оцінкою санаційної спроможності суб'єкта господарювання,

одержує доступ до всієї необхідної комерційної інформації про підприємство.

Перед початком проведення санаційного аудиту аудитор повинен взяти в

керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, яка підтверджує

повноту та достовірність плану санації, експертиза котрого проводиться,

фактологічного матеріалу, на якому базується план, а також визначає

повноваження аудитора.

Як показано на рис. 11.5., дані про підприємство збирають у розрізі його

оперативного становища та стратегічних можливостей. Поряд зі звітними

бухгалтерськими даними та іншою внутрішньою інформацією для оцінки

санаційної спроможності підприємства слід також використовувати зовнішні

джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої

галузі та народного господарства в цілому, описовий матеріал засобів масової

інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Зрозуміло, що

процес збирання та систематизації даних щодо стратегічних можливостей

підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його

актуального стану.

Оцінка відображених у санаційній концепції вихідних даних про оперативне

(фактичне) становище та стратегічні можливості підприємства здійснюється в

процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому

послідовно розв'язуються такі завдання:

1. Проведення аналізу виробничо-господарської діяльності.

2. Проведення аналізу фінансового стану підприємства.

3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту

готової продукції.

11.2.3. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА,

ЩО ПЕРЕБУВАЄ В КРИЗІ

Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської

діяльності підприємства на предмет відповідності фактичного стану даним,

відображеним у санаційній концепції. У процесі аналізу виявляються також сильні

та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з тим, щоб виробити

рекомендації щодо їхньої мобілізації чи усунення.

У ході аналізу виробничо-господарської діяльності аудитор проводить таку роботу:

1) вивчає загальну виробничу структуру підприємства;

2) оцінює рівень існуючої технології виробництва;

3) проводить аналіз виробничих витрат;

4) аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

5) оцінює показники праці.

6) Загальна виробнича структура підприємства. Під час вивчення загальної

виробничої структури підприємства розв'язуються такі завдання:

- досліджуються головні техніко-економічні показники структурних підрозділів

(обсяги виробництва, чисельність працівників, основні фонди, ФОП тощо);

- визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у

тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їхнього розташування;

- проводиться експертиза доцільності виділення (відокремлення) певних

підрозділів у ході майбутньої реструктуризації (якщо така передбачається).

2) Оцінка рівня існуючої технології виробництва. Це завдання розв'язується за

такими позиціями:

а) наявність сучасних передових технологій;

б) використання ноу-хау та власних інноваційних розробок;

в) використання автоматизованих систем управління.

У процесі аудиту звертається також увага на циклічність технологічних процесів та

їхню безперервність; можливість повторного використання продуктів переробки

(відходів); величину втрат сировини, матеріалів, готової продукції під час

виробничого циклу, наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення

продукції, енер-гозатратність технологій, серійність виробництва.

3) Аналіз витрат на виробництво. У ході аналізу вивчається ефективність

планування собівартості та проводиться факторний аналіз відхилень факту від

плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат

у собівартості продукції, не пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю. При

цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність

сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-

матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробництва продукції. На цій

підставі розробляються рекомендації щодо їх дальшого використання, у тім числі

продажу. Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на

собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування. У разі

порушення вимог Закону "Про оподаткування прибутку" в частині формування

валових витрат, підприємство наражається на фінансові санкції.

4) Аналіз руху основних фондів та амортизаційних відрахувань. Досліджуючи це

питання, слід виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів

майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на

основні фонди, що їх придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду

протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу,

матеріаломісткості та енергоємності, прогресивності технологічних процесів

порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, найліпших у

своїй галузі.

Слід перевірити правильність проведення та відображення у звітності таких,

пов'язаних з рухом основних фондів операцій: індексація основних фондів;

надходження та реалізація; ліквідація та інші види вибуття; ремонт та амортизація;

інвентаризація.

Оцінка майнового стану підприємства проводиться на підставі дослідження таких

показників: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт

вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.

5) Аналіз показників праці. Виконуючи це завдання, аудитор досліджує динаміку

чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття,

плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються

також причини, які призвели до втрат робочого часу (брак замовлень, сировини,

утрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота

обладнання, брак маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про

відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.

Аналізуючи господарську діяльність підприємства, можна скористатися

"Методикою проведення аналізу фінансово-господарського стану

неплатоспроможних підприємств", яку розроблено Агентством з питань

запобігання банкрутству. Хоча на сьогоднішній день вказана методика є дещо

застарілою.

11.2.4. АУДИТ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ ПІДПРИЄМСТВА

Головним джерелом інформації в процесі аналізу фінансової сфери є типові

форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема:

* баланс підприємства - ф. № 1;

* звіт про фінансові результати - ф. № 2;

* звіт про фінансово-майновий стан - ф. № 3.

Особам, відповідальним за проведення фінансового аналізу, слід ураховувати, що

у зв'язку з переходом вітчизняних підприємств на національні стандарти

бухгалтерського обліку та звітності, наказом Міністерства фінансів України

затверджено низку нових стандартів бухгалтерського обліку. Головна інформація,

яка використовується в ході аналізу, міститься в ПБО 1 "Загальні вимоги до

фінансової звітності"; ПБО 2 "Баланс"; ПБО 3 "Звіт про фінансові результати"; ПБО

4 "Звіт про рух грошових коштів"; ПБО 5 "Звіт про власний капітал".

Запровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість не лише

уніфікувати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшує

проведення фінансового аналізу. Оскільки розрахунок окремих показників

фінансового стану базується на окремих статтях тієї чи іншої форми

бухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідною

передумовою стандартизації фінансового аналізу. Необхідність такої

стандартизації виникає за оцінювання кредитоспроможності чи санаційної

спроможності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними інвесторами.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, можна

використати "Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості

підприємств та організацій". Аудит фінансової сфери включає:

* оцінку динаміки та структури валюти балансу;

* аудит власного капіталу;

* аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;

* оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;

* аудит реальних та фінансових інвестицій;

* аналіз дебіторської заборгованості;

* аналіз Cash-Flow;

* оцінку ділової активності підприємства.

1) Оцінка динаміки і структури валюти балансу. За дослідження динаміки валюти

балансу та його структури використовується трендовий метод аналізу (кожна

позиція балансу порівнюється з даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі

статті порівнюються з аналогічними середньогалузевими показниками та з

показниками підприємств, найліпших у галузі). На підставі цього робиться

висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення

валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї

господарської діяльності. Це, у свою чергу, може бути головною причиною його

неплатоспроможності. Аналізуючи окремі статті балансу, слід зважати на те, що

реальна ринкова вартість деяких активів, відображених у балансі, може бути

значно нижчою за їхню балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.

2) Аудит власного капіталу. Ураховуючи функції власного капіталу, його роль як

джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу займає

ключове місце в процесі аудиту фінансової сфери. У процесі аудиту увага

звертається на такі основні питання:

* склад та структура джерел власних фінансових ресурсів;

* структура сукупного капіталу підприємства;

* правильність формування статутного фонду та порядок оцінки вкладів;

* можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;

* можливості реструктуризації статутного фонду;

* структура та джерела формування додаткового капіталу;

* наявність резервних (страхових фондів);

* наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).

На цьому етапі аудиту розраховується низка показників, які характеризують рівень

фінансової незалежності підприємства та структуру його сукупного капіталу.

Методику розрахунку цих показників наведено в розділі 9 підручника.

Проблематика аналізу власного капіталу вітчизняних підприємств полягала в тому,

що тривалий час структура балансу базувалася на принципах, які були

сформовані до переходу на ринкові методи господарювання. Вона не враховувала

наявних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу підприємства та

його складових - власного та позичкового капіталу. Показники структури капіталу,

розраховані на підставі окремих статей чинного до 2000 р. балансу, дають

спотворену інформацію про реальний фінансовий стан підприємства. Так, на

більшості вітчизняних підприємств показники фінансової незалежності,

фінансового левериджу та інші є значно ліпшими за аналогічні показники

провідних зарубіжних підприємств.

Оптимізація структури капіталу є надзвичайно важливим і водночас чи не

найскладнішим завдання фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до

визначення найбільш оптимального співвідношення між власним та позичковим

капіталом. Це визначається особливостями фінансово-господарської діяльності

конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та

низкою інших факторів.

Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає також розрахунок

показників ринкової активності підприємства, а саме:

- коефіцієнта цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми

дивідендів на одну акцію);

- рентабельності акцій (показник, обернено пропорційний коефіцієнту цінності

акцій);

- суми дивідендів на одну акцію.

3) Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості. У ході аудиту

позичкового капіталу та кредиторської заборгованості розв'язуються такі завдання:

* визначення складу та структури позичкових засобів;

* розшифровування поточної кредиторської заборгованості;

* визначення величини простроченої заборгованості, оцінка можливості

пролонгації та реструктуризації заборгованості;

* вивчення можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.

Аудитор повинен перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому

плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід

погасити найближчим часом. Особлива увага звертається на те, чи враховані всі

платежі в бюджет (з нарахованими штрафами включно), чи правильно визначено

частку довгострокових позик, яку треба погасити в короткостроковому періоді,

заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на

цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів,

які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій,

відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому

числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок

щодо характеру відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між

підприємством і його найбільшими кредиторами - виробничими партнерами.

Оцінюються можливості одержання платіжних поступок, розробляються пропозиції

та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну

дату проводиться розшифрування кредиторської заборгованості. Досліджуючи

питання кредиторської заборгованості, слід ураховувати, що штрафи, пені,

неустойки, визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражного суду про

стягнення, відносять на результати фінансово-господарської діяльності і до їх

одержання чи сплати відображають у звітності одержувача та платника в статтях

дебіторів і кредиторів відповідно.

Суми кредиторської заборгованості (перед державними підприємствами), щодо

яких строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню дебітором у

відповідний бюджет не пізніше 10 числа наступного після закінчення строку

позовної давності місяця. За несвоєчасне перерахування заборгованості в бюджет

стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Аудитор повинен також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це

передбачено санаційною концепцією підприємства. При цьому аналізується

попередня діяльність підприємства щодо випуску облігацій (якщо це мало місце), а

також визначається ефективність використання коштів, залучених завдяки емісії.

Слід перевірити, чи враховані підприємством податкові аспекти емісії облігацій.

4) Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності Оцінка

ліквідності активів значно полегшиться з уведенням у дію ПБО 2, оскільки в

балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщено за принципом

зростання ліквідності згори донизу.

На цьому етапі аудиту розв'язують такі основні завдання:

- аналізують оборотні активи;

- визначають рівень ліквідності активів;

- оцінюють платоспроможність підприємства;

- визначають рівень виконання умов забезпечення фінансової рівноваги.

Активи підприємства та їх структуру вивчають як з погляду їхньої участі у

виробництві, так і з погляду оцінки їхньої ліквідності. Нагадаємо, що ліквідність

активів - це здатність окремих елементів активів швидко трансформуватися в

грошові засоби.

Платоспроможністю (ліквідністю підприємства) називається його спроможність

здійснювати платежі наявними засобами, або такими, котрі безперервно

поповнюються за рахунок його діяльності. Управління ліквідністю дає змогу

уникнути неплатоспроможності і полягає в оперативному плануванні та

координації виплат за борговими зобов'язаннями з грошовими надходженнями на

рахунок підприємства.

Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в

установлений строк вимог, пред'явлених підприємству з боку кредиторів і

виконання зобов 'язань перед бюджетом, то такого суб'єкта підприємницької

діяльності вважають неплатоспроможним. За неспроможності підприємства

виконати грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку

їхнього погашення, кредитори можуть звернутися в арбітражний суд із заявою

щодо оголошення боржника банкрутом. Для дослідження фінансової рівноваги

розраховується група показників ліквідності та платоспроможності (див. розд. 9).

5) Аналіз дебіторської заборгованості. У процесі санаційного аудиту, за даними

аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування

дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум в

розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському

обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій

звітності дано в ПБО 10 "Дебіторська заборгованість".

Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального

операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати

складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в

ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через

дванадцять місяців від дати складання балансу). На відміну від поточної

дебіторської заборгованості довгострокова заборгованість відображається в

першому розділі активу балансу, складеному за національними стандартами

бухгалтерського обліку, що зумовлено меншим рівнем її ліквідності.

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою

реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю

та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома

способами:

1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик

невиконання платежів);

2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її

непогашений із розрахунком коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із

сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди.

Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної

дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності

відповідної групи.

Слід ураховувати, що резерв сумнівних платежів відображається у звіті про

фінансові результати в складі інших операційних витрат, а виключення

безнадійної дебіторської заборгованості зі складу активів супроводжується

одночасним зменшенням величини резерву сумнівних платежів.

У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування

дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської

заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам

своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною

свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї

діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.

6) Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень). Згідно з національними

стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства

відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що

амортизується, - основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних

активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій.

Аналіз інвестиційної діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі,

проводиться в розрізі таких основних питань:

- склад, структура та доцільність реальних інвестицій;

- склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;

- джерела фінансування інвестицій та правильність їхнього відображення в обліку.

Під час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладеннями, аудитор

досліджує перелік об'єктів інвестування, наявність кошторисів, актів уведення в

експлуатацію та обгрунтованість витрат. Наявність довгострокових фінансових

вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Коли

підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність,

необхідно зробити розшифровку інвестиційних вкладень, дати оцінку їхньої

ліквідності та визначити доцільність вкладення коштів у дані активи.

7) Аналіз Cash-Flow. Попередній аналіз грунтувався в основному на оцінці певних

статей активу та пасиву балансу підприємства. Фактологічною базою аналізу

Cash-Flow є дані звіту про прибутки та збитки (звіту про фінансові результати та їх

використання). Показник Cash-Flow характеризує величину чистих грошових

потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й

залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Даний показник можна розглядати з трьох позицій:

1. Як фінансово-економічний показник (індикатор можливості фінансування за

рахунок внутрішніх фінансових джерел).

2. Як показник результативності фінансово-господарської діяльності (індикатор

теперішньої та майбутньої дохідності підприємства).

3. Як загальний індикатор фінансового стану підприємства.

Залежно від цілей фінансового аналізу використовують різні підходи до розрахунку

Cash-Flow. Найбільш поширений спосіб полягає в тому, що до прибутку, який

залишається в розпорядженні підприємства, у визначеному періоді додаються

амортизаційні відрахування, нараховані у тому самому періоді. Cash-Flow показує,

яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації можна

спрямувати на погашення кредитів та сплати відсотків, на інвестиції чи на виплату

дивідендів. У рамках аналізу Cash-Flow обчислюється коефіцієнт співвідношення

Cash-Flow і заборгованості (нетто):

де КФВ - короткострокові фінансові вкладення.

Цей коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за

рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.

У цьому аналітичному блоці аналізується також процес формування й

використання прибутку. У ході аналізу визначається, як змінюються протягом

певного періоду суми прибутку від основної діяльності, інших операційних доходів

та чистого прибутку, розглядаються фактори, що спричиняють такі зміни.

Проводячи аудит Cash-Flow, слід ураховувати, що досить часто прибуток (збиток),

відображений в балансі підприємства та у звіті про фінансові результати, не

відбиває реальних фінансових результатів діяльності підприємства. Це

пояснюється тим, що, з одного боку, через податкові та інші фактори, суб'єктам

господарювання не вигідно показувати реальний економічний прибуток

(виявляється тенденція до його заниження), а з іншого - держава через інструмент

амортизації, уведення податків та платежів, що відносяться на собівартість

продукції, відповідну грошово-кредитну політику може реально впливати на рівень

прибутковості підприємств. Інша складова Cash-Flow - амортизація - також

перестала відігравати функцію реального фінансового джерела відновлення

основних фондів, оскільки обсяги амортизаційних відрахувань є значно меншими,

ніж вартість оновлення та модернізації обладнання.

11.2.5. СИТУАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА НА РИНКАХ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА

ЗБУТУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

Значна залежність підприємства від монопольних постачальників сировини,

матеріалів та кооперованих поставок може призвести до перебоїв у його

функціонуванні. Тому в процесі санаційного аудиту доцільно перевірити географію

поставок у цілому та в розрізі окремих постачальників. Слід дослідити також, чи

немає фактів закупівлі сировини, матеріалів за завищеними цінами. За наявності

таких фактів необхідно визначити причини (корисливий інтерес певних осіб,

відповідальних за закупівлі, мотиви ухилення від оподаткування, диктат

постачальників тощо).

Виходячи з наявної аналітичної бази суб'єкта господарювання та зовнішніх джерел

інформації, у процесі санаційного аудиту вивчають основні параметри

маркетингової політики, які відображено в санаційній концепції. Особлива увага

при цьому звертається на:

1) визначення попиту на продукцію та його прогнозування;

2) вивчення конкурентоспроможності товарів;

3) забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

4) розроблення концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження,

зростання, зрілості та спаду);

5) управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація

існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);

6) розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури

продукції;

7) розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових

продуктів з урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

У процесі аудиту необхідно перевірити наявність контрактів, договір про наміри та

інших документів, які свідчать про позиції підприємства на ринку збуту продукції.

Одержану інформацію слід зіставити з даними, відображеними в плані санації.

За вивчення діяльності підприємства у сфері збуту слід перевірити, чи немає

фактів реалізації продукції за цінами, нижчими від ринкових (або за собівартістю

чи нижче за неї). Коли помічено такі факти, необхідно виявити причини такого

явища, з'ясувати, чи справді це було об'єктивно необхідним для завоювання

певних позицій на ринку, чи робилося з корисливих інтересів керівництва

підприємства.

У разі здійснення бартерних розрахунків, треба провести аналіз продукції, що

надходить за бартером, на предмет її ліквідності, необхідності для підприємства

та цін. У даному контексті зауважимо, що на практиці досить часто трапляються

випадки, коли підприємства з державною часткою власності відвантажують

ліквідну продукцію за заниженими цінами суб'єктам господарювання, які

контролюються керівництвом державного підприємства. З іншого боку, у рахунок

поставленої продукції постачальнику надходять за бартером неліквідні товари, ще

й за завищеними цінами, у результаті цього державне підприємства зазнає

значних збитків, з нього "вимиваються" ліквідні активи, а керівництво підприємство

через підконтрольні приватні структури отримує надприбутки.

Типовим прикладом зловживань у експортно-імпортних операціях є документальне

оформлення експорту за заниженими цінами, а імпорту - за завищеними. Різниця,

між реальними ринковими цінами і тими, які відображені в експортно-імпортних

контрактах, надходить, як правило, на приватні рахунки керівництва підприємства

в зарубіжних банках. Усі ці факти можуть стати причинами збитковості та

фінансової кризи на підприємстві. У процесі санаційного аудиту їх слід дослідити і

на цій підставі розробити рекомендації щодо усунення таких явищ.

11.2.6. АНАЛІЗ ПРИЧИН КРИЗИ ТА СИЛЬНИХ І СЛАБКИХ МІСЦЬ НА

ПІДПРИЄМСТВІ

На цьому етапі аудиту визначається повнота врахування у санаційній концепції

всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації. Перевіряється, чи

правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. З'ясовується, чи

причини кризи ще діють, чи їх уже подолано (чи вони зникли самі собою).

Визначається вид та фаза фінансової кризи; систематизуються причини кризи;

виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники

діяльності підприємства; систематизуються "сильні" та "слабкі місця" у діяльності

підприємства.

З метою отримання об'єктивної картини фактичного стану підприємства та

перспектив його розвитку, у практиці санаційного аудиту досить часто

використовується так званий СОФТ-аналіз (SOFT-analysis): аналіз сильних

(Strength) та слабких (Failure) місць, а також наявних шансів (Opportunity) та

ризиків (Threat). В економічній літературі СОФТ-аналіз має ще й іншу назву -

СВОТ-аналіз (SWOT-analysis).

Цей вид аналізу може проводитися стосовно всього підприємства, його

структурних підрозділів, а також у розрізі окремих видів продукції. На підставі

результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації щодо:

1) усунення наявних слабких місць,

2) ефективного використання існуючого потенціалу (сильних сторін).

У результаті СОФТ-аналізу екзогенного середовища виявляється позитивний та

негативний вплив на підприємство іззовні. Відтак опрацьовуються пропозиції

щодо:

1) нейтралізації можливих ризиків;

2) використання додаткових шансів.