Писаревський І.М, Погасій С.О Організація туризму. Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

361

виплат страхових відшкодувань, третій – в обчислювальний центр страховика

або інший відповідний підрозділ.

Терміни дії договору. Термін дії договору може бути вказаний шляхом

переліку дат початку і закінчення його дії або зазначенням події, яка має неми-

нуче наступити (наприклад, початок – момент виходу судна з порту відправ-

лення, закінчення – момент приходу судна в порт призначення).

Валюта страхування. Страхувальники (громадяни і резиденти) мають

право вносити платежі тільки в грошових одиницях України, а нерезиденти

платити також в іноземній вільно конвертованій валюті.

Припинення дії договору страхування відбувається внаслідок:

– закінчення його терміну дії;

– за згодою сторін;

– ухвалення судового рішення про визнання договору не дійсним;

– виконання страховиком зобов'язань за договором у повному обсязі;

– несплати страхувальником платежів у встановлений термін;

– ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерті страхуваль-

ника – фізичної особи чи втрати нею працездатності;

– ліквідації страховика.

Договір вважається недійсним, якщо:

– він укладений після настання страхового випадку;

– об'єктом договору є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судо-

вого вироку або рішення, що вступило в законну силу;

– якщо він оформлений з порушенням законодавства.

Недійсним договір може бути визнаний тільки в судовому порядку.

Порядок вирішення спорів. Спори, що випливають з договору страху-

вання, вирішують у порядку, встановленому загальним законодавством.

Якщо в компанії не передбачене інфляційне відшкодування, то виплата

страхового відшкодування здійснюються за розцінками і цінами, що діють на

момент підписання договору.

Права й обов'язки сторін за договором страхування

Практика показує, що основні розбіжності за договорами страхування

відбуваються через незнання або нерозуміння сторонами, особливо страхуваль-

никами, прав і обов'язків кожної сторони. Розглянемо права й обов'язки спочат-

ку страхувальника, потім – страховика.

Страхувальник має право:

1. На одержання страхового відшкодування відповідно до умов догово-

ру страхування.

2. На зміну деяких умов договору страхування відповідно до правил

страхування, прийнятих у страховій компанії.

Можна змінити страхову суму, при цьому буде перерахований страховий

платіж. Якщо сума зменшується, внесена частина платежу може бути зарахова-

на як платіж за весь договір. Можна, навпаки, збільшити страхову суму з відпо-

відним перерахунком страхового платежу.

Можна змінити умови договору, що стосуються певних сторін застрахо-

ваного майна. Наприклад, якщо застраховане майно переміщується за іншою

362

адресою, слід повідомити страховика і домовитися з ним про зміну відповідної

умови. Якщо придбано нове майно, його можна врахувати в договорі страху-

вання з відповідним перерахунком вартості страхування. Якщо частина майна

втрачається страхувальником, це також можна відобразити в договорі страху-

вання. Кожний подібний факт необхідно окремо обговорювати зі страховиком.

Законодавством передбачена також зміна страхувальника-громадянина у

разі його смерті або страхувальника – юридичної особи у разі її ліквідації.

3. На дострокове розірвання договору. У цьому випадку страховик, як

правило, повертає частину страхового платежу, пропорційну не минулому тер-

міну договору, за винятком понесених ним витрат, звичайно оцінюваних у 10%

від страхового платежу.

Страхувальник зобов'язаний:

1. Інформувати страховика про всі обставини, пов'язані зі застрахованим

об'єктом як у період укладення договору, так і всього терміну його дії.

2. При настанні страхового випадку повідомити про нього страхову

компанію у термін, встановлений діючими правилами страхування.

3. Надати всю необхідну інформацію про страховий випадок, як перед-

бачену правилами страхування, так і запитану страховиком протягом терміну

дії договору.

4. Інформувати страховика про всі договори страхування, укладені сто-

совно застрахованого об'єкта в інших страхових компаніях. Якщо в момент

настання страхового випадку діяли інші договори страхування, то страховик

виплачує тільки ту частину страхового відшкодування, що припадає на його

долю.

5. При настанні страхового випадку вжити всіх можливих заходів для

його зменшення.

6. Сприяти можливості для страховика проводити огляд і обстеження

застрахованого об'єкта як у період дії договору, так і при настанні страхового

випадку, а також власне розслідування його причин.

Страховик має право:

1. Відмовитися від виплат страхового відшкодування, якщо страхувальник

порушив умови договору страхування (повідомив помилкові відомості, не на-

дав потрібних документів, не вжив належних заходів для зменшення збитку

і т. ін.).

2. Використовувати майнове право на викрадений і виявлений об'єкт, якщо

відносно його була здійснена виплата страхового відшкодування.

3. Брати участь у захисті застрахованого майна, однак ці дії страховика не

повинні розглядатися як визнання ним обов'язку виплатити страхове відшкоду-

вання. Цей обов'язок визначається тільки умовами договору страхування.

4. Направляти запит у компетентні органи для одержання доказів причин

страхового випадку і величини збитку.

5. Представляти інтереси страхувальника, який застрахував свою відпові-

дальність, у судах, якщо це передбачено договором.

Страховик зобов'язаний:

1. Ознайомити страхувальника з правилами страхування.

363

2. Після настання страхового випадку протягом двох робочих днів вжити

заходів щодо оформлення документів для виплати страхового відшкодування.

3. При настанні страхового випадку здійснити виплату страхового від-

шкодування в порядку і в термін, передбачені договором.

4. Відшкодувати витрати, понесені страхувальником по запобіганню чи

зменшенню збитків, якщо це передбачено умовами договору.

5. Переукласти договір страхування за заявою страхувальника, якщо

останній здійснював заходи, які зменшили страховий ризик.

6. Забезпечити конфіденційність інформації, відомої йому за договором

страхування.

7. Відносно діючих договорів страхування дотримуватися правил стра-

хування, що діють у компанії на момент їх підписання.

Страхування – це сукупність відносин з приводу формування страхових

фондів, призначених для покриття можливого збитку за обумовленими заздале-

гідь випадками. Сьогодні страхування відіграє значну роль як метод керування

ризиками суспільства. Ця роль виконується за рахунок здійснення основних

функцій страхування: ризикової, попереджувальної, накопичувальної і контро-

льної. Основна мета страхування – забезпечення безперервності й безперебій-

ності суспільного відтворення шляхом надання його учасникам матеріальної

можливості подолати наслідки нещасних випадків.

18.6 Ефективність страхування в туризмі

Страхування передбачає вкладення коштів і виконання відповідальності

по зобов'язаннях, що, в свою чергу, вимагає оцінки ефективності його застосу-

вання. Обов'язкових видів страхування, пов'язаних зі страхуванням туристів,

уникнути неможливо, необхідність їх визначається законодавством України.

Тому туристському підприємству треба вивчати страховий ринок і користува-

тися послугами авторитетних і надійних страхових компаній, що пропонують

свої послуги за прийнятними цінами. Один з таких аспектів - страхування ризи-

ків туристів.

Туристичне підприємство з тих чи інших причин може звертатися до

страхової компанії, прагнучи попередити свої витрати у разі здійснення бага-

тьох інших можливих ризиків: псування чи втрати майна; нещасних випадків зі

співробітниками; нечесного поводження своїх службовців; настання відповіда-

льності за зобов'язаннями; несумлінної діяльності партнерів і т. ін.

Страхування цих ризиків не впливає прямо на ціну туристського продук-

ту, але воно пов'язане з нею опосередковано через накладні витрати турфірми.

Однак спосіб страхування через страхові компанії не завжди виправда-

ний. У ряді випадків доцільний спосіб самострахування, тобто накопичення і

підтримання власних страхових фондів, які в такому разі називаються фондами

самострахування або фондами ризику.

Проте ясно, що фонди ризику повинні мати межу, їх не можна нарощува-

ти нескінченно. Надлишкові кошти краще спрямовувати на інвестиції.

364

Якщо питання про доцільність страхування вирішено на його користь, на-

стає проблема вибору страхової компанії. Тому треба знати, яким вимогам по-

винна задовольняти страхова компанія, щоб бути впевненою в тому, що реалі-

зація страхового випадку страхування дійсно гарантує відшкодування можли-

вих втрат.

Питання гарантії надійності й стійкості страхової компанії мають для

страхувальника першорядне значення. За відсутності впевненості в наявності

таких гарантій страхування втрачає сенс.

Перед тим як укладати договір страхування, туристське підприємство по-

винно переконатися в тому, що в діяльності страхової компанії присутні механі-

зми компенсації внутрішнього ризику. Крім того, існує ряд критеріїв, що дозво-

ляють вірогідно оцінити ступінь стійкості й платоспроможності страховика:

– наявність достатнього обсягу страхових операцій;

– наявність розвинутої практики перестрахування;

– забезпечення збалансованості страхового портфеля;

– обмеження відповідальності за окремими ризиками;

– розумне розміщення страхових резервів;

– розумна тарифна політика;

– диверсифікованість діяльності.

На кількісному рівні оцінити стійкість і платоспроможність страхової

компанії дозволяють такі показники:

– розмір статутного капіталу;

– розмір власних коштів;

– розмір страхових резервів;

– співвідношення активів і зобов'язань;

– виконання нормативів з розміщення страхових резервів;

– рентабельність страхових операцій;

– показники збитковості страхової суми.

До загальних критеріїв оцінки діяльності страхових компаній належать

досвід роботи страховика, прибутковість його діяльності, репутація і виконання

зобов'язань перед клієнтами.

Досвід роботи страхової компанії має особливо важливе значення. Якщо

компанія тривалий час функціонує на страховому ринку, то це означає, що вона

успішно справляється зі своїми проблемами і пристосувалася до загальної еко-

номічної ситуації.

Робота компанії, безумовно, повинна бути прибутковою за річними фі-

нансовими результатами.

Репутація страховика формується серед його партнерів по бізнесу і клієн-

тів як інтегральний показник його роботи, оцінка ступеня його надійності й ви-

конання прийнятих зобов'язань.

Перед ухваленням рішення про вибір страхової компанії як партнера слід

навести про неї довідки серед підприємств, які вже співробітничали чи співро-

бітничають з нею. Часто інформація про несумлінні дії або обмеження інтересів

клієнта має вирішальне значення для ухвалення рішення про відмову від укла-

дення договору страхування.

365

Нарешті слід відзначити, що робота з оцінки діяльності страхової компа-

нії, її надійності і фінансової стійкості є досить складною і можлива лише для

великих туристських підприємств, які здатні заплатити якій-небудь консалтин-

говій фірмі за подібну роботу. Має бути оцінена діяльність декількох найбіль-

ших компаній, що практикують страхування ризиків, якими цікавиться підпри-

ємство, і за результатами аналізу повинна бути обрана та, котра максимально

задовольняє усім вимогам.

Необхідність оцінки ефективності страхування необхідна тоді, коли ви-

никає питання про укладення договору страхування: купувати страхову послугу

чи покластися на удачу і власні кошти? Для цього застосовують різні методики

визначення економічної ефективності, які в даній роботі не розглядаються, бо

не є предметом вивчення дисципліни.

Контрольні запитання для самодіагностики

1. Що таке страхування?

2. Яка основна мета страхування?

3. Як класифікується страхування?

4. В яких формах може проводитися страхування?

5. Що таке вид страхування?

6. Які існують види страхування?

7. Що спільного й відмінного є між страховою подією і страховим

випадком?

8. Які ризики існують в туризмі?

9. Які види страхування застосовують в туризмі?

10. Які існують форми страхування від нещасних випадків?

11. За яким напрямками здійснюється медичне страхування в туризмі?

12. Що таке страхування відповідальності?

13. За якими напрямками здійснюється страхування відповідальності в

туризмі?

14. Яку необхідну інформацію повинен містити договір про страхування?

15. Які умови страхування від нещасного випадку?

16. Які умови медичного страхування?

17. За якими критеріями слід вибирати страхову компанію?

366

19 ОРГАНІЗАЦІЯ ТРАНСПОРТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

В ТУРИЗМІ

19.1 Транспорт як засіб забезпечення туристської діяльності

Основним елементом транспортного обслуговування під час подорожі є

транспортне перевезення. Під транспортним перевезенням розуміють доставку

туристів від місця постійного проживання до місця призначення і в зворотному

напрямі. Транспортне перевезення входить до комплексу основних послуг, на

нього припадає значна частина вартості туру. Залежно від тривалості й дально-

сті подорожі вона коливається від 20 до 60%.

Туризм як вид діяльності, тісно пов'язаний з переміщення туристів за

межі їх постійного місця мешкання, не може розглядатися окремо від транс-

портного забезпечення. Останнє є найважливішим елементом туристської ін-

фраструктури і входить до основного комплексу послуг, що включають до

складу туристського продукту. Транспортні підприємства розглядають як особ-

ливий різновид туристських підприємств, що формують систему туризму.

Рекомендована UNWTO схема класифікації транспорту, що застосовуєть-

ся в туризмі, наведена на рис. 19.1.

У системі транспортного забезпечення в туризмі розрізняють:

– туристські перевезення, що входять в основний комплекс туристських

послуг і включаються до туру: доставка туристів від місця їх постійного меш-

кання до місця призначення і назад;

– трансфер – надання транспортних засобів для забезпечення зустрічей-

проводів туристів;

– транспортне обслуговування програмних заходів щодо туру: екскур-

сійне обслуговування, виїзд на програмні заходи, огляд місцевості, переміщен-

ня за маршрутом.

Вибір підприємством транспортних засобів для забезпечення турист-

ської подорожі залежить від цілого ряду чинників:

– цільової спрямованості туру;

– тривалості транспортування;

– кількості туристів;

– місткості транспортного засобу;

– програми туру;

– безпеки пересування;

– мобільності транспортного засобу і рівня комфорту.

Для організації подорожей використовується різноманітний транспорт –

автомобільний, залізничний, авіаційний, морський, річковий, повітряний. На-

бувають розвитку такі перспективні для організації подорожей транспортні за-

соби й різновиди транспорту, як швидкісні поїзди на магнітній підвісці, моно-

рейкові дороги, морські й річкові суда на повітряній ”подушці”, космічний

транспорт та ін. Розглянемо особливості використання у туризмі окремих видів

транспорту.

367

Рис. 19.1 – Класифікація транспорту, що застосовується в туризмі

ТРАНСПОРТ , ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ В ТУРИЗМІ

Сухопу-

тний

Водний

Автомо-

більний

Підводний

Рейсові автобуси

Транспорт турпідприємств

Орендований транспорт

Особистий транспорт туристів

Залізни-

чний

Рейсові поїзди

Нерейсові поїзди

Екскурсійні підводні човни

Надво-

дний

Рейсові теплоходи

Круїзні суда

Морські й річкові пароми

Суда для екскурсій і

прогулянок

Яхти, катери

Повітряний

Літаки цивільної авіації

Вертольоти

Дельтаплани

Повітряні кулі

368

19.2 Перевезення сухопутним транспортом

19.2.1 Перевезення автомобільним транспортом

Автомобільні перевезення є одним з основних видів туристських переве-

зень. До безперечних переваг автомобільних перевезень відносяться мобіль-

ність, відносно висока швидкість, відсутність необхідності здійснювати переса-

дки, невисока вартість поїздок, а також гнучкість у встановленні графіків руху.

Автопослуги, що використовуються у туристському обслуговуванні

включають три напрями:

– організація автобусних подорожей;

– організація подорожей на особистому транспорті туристів;

– прокат автомобілів.

У більшості країн міжміські й міжнародні автобусні перевезення обслу-

говуються автобусами, що належать як державним установам, так і незалежним

компаніям.

Залежно від мети перевезення пасажирів весь автобусний парк можна ро-

зділити на сім груп:

1. Міські й приміські автобуси для перевезення пасажирів. У невеликих

населених пунктах і багатьох містах, де відсутні такі засоби пересування, як

метро і трамвай, автобус є єдиним засобом міського громадського транспорту.

У багатьох великих містах на вулицях, особливо в районах історичної забудови

і центрах виникають проблеми з організацією дорожнього руху і для автобусів

виділяють спеціальні смуги руху. Туристи активно використовують міський

транспорт для індивідуальних подорожей при відвідуванні великих туристсь-

ких центрів. З метою полегшення розрахунків для туристів випускають спеціа-

льні туристські проїзні квитки, наприклад, у Лондоні, Парижі, Мілані. Окрім

проїзду у громадському транспорті такі проїзні квитки передбачають можли-

вість відвідування музеїв.

2. Автобуси для перевезення туристів до великих транспортних

вузлів (у міжнародні аеропорти, залізничні вокзали, морські порти і т. ін.). Така

транспортна орієнтація у туризмі називається “трансфер” і призначена для ор-

ганізованої доставки туристів при прибутті від аеропорту до туристського

центру або до готелю і назад. Це виключає використання туристами міського

транспорту. Трансфери від міжнародних аеропортів до центру найближчого мі-

ста або столиці мають свої коди і звичайно наводяться в усіх

бортових журналах авіакомпаній, каталогах, розкладах типу “Тimе

Таble”. Для трансферів використовуються автобуси туристської комплектації з

м'якими сидіннями і великим багажним відділенням. Оскільки трансфери на ві-

дстані більше 50 км майже не практикуються, то вимога наявності особливих

зручностей (радіотрансляції, телевізора, кухні, туалету) у таких автобусах не

ставиться.

3. Спеціальні, разового виготовлення автобуси місткістю до 200 пасажи-

рів. Використовують в міжнародних аеропортах для перевезення пасажирів і

туристів від терміналу до літака по льотному полю. Оскільки етап перевезення

обчислюється хвилинами, то ніякого особливого комфорту не передбачається,

369

проте десяток сидячих місць для людей похилого віку і інвалідів звичайно є.

Для полегшення входу пасажирів підлога при вході в салон плавно опускається

до землі, що робить посадку великої кількості пасажирів оперативною.

4. Автобуси для екскурсій. Найбільша частина екскурсій по туристських

центрах організовуються саме на автобусах. Частина об'єктів екскурсійного по-

казу туристи оглядають безпосередньо, але з автобуса по ходу руху, наприклад

при оглядовій екскурсії великим містом. Якщо клімат дозволяє (наприклад, в

Лондоні й Берліні), то автобуси роблять відкритими й дворівневими.

Звичайно екскурсійні автобуси відрізняються підвищеною комфортністю, м'яки-

ми сидіннями, великими панорамними вікнами для відмінного огляду, наявністю

радіопідсилювача з мікрофоном для екскурсовода. У деяких автобусах є можли-

вість регулювати кут встановлення крісла щодо вікна для кращого огляду.

Використання автобусів для екскурсій пов'язано з необхідністю узго-

дження маршрутів із службою дорожнього руху, оскільки в місцях туристсько-

го інтересу заборонена стоянка автотранспорту, а для екскурсійних автобусів

робиться виняток. Слід також погоджувати порядок і маршрут виходу і посадки

туристів, оскільки саме у цей момент найбільш часто бувають випадки наїздів

на них транспортних засобів.

5.Автобуси для дальніх регулярних рейсів і перевезення туристів

(рейсові й чартерні). Рейсові маршрути поширені повсюдно, оскільки їх відріз-

няє незмінність встановленого маршруту, точність розкладу, зупинки у позна-

чених місцях. Як правило, автобуси відправляються з автобусних станцій, роз-

ташованих біля аеропортів, морських і річкових вокзалів залізничних станцій,

кінцевих станцій метро. Часто відправлення рейсів злагоджено з прибуттям або

відправленням інших засобів перевезень. Так, в Бірмінгемі (Великобританія)

від автобусного вокзалу щодня відправляється у всі частини країни до 600 ав-

тобусів. В Афінах на автобусному вокзалі знаходяться автобуси до Парижа,

Лондона, Будапешта та інших столиць Європи. У США найдальший автобус-

ний регулярний маршрут з Чікаго до Сан-Франциско складає 2395 милі, а пе-

реміщення за цим маршрутом триває 52 години.

Автобуси для чартерів орендуються турфірмами з водієм і без водія. Оре-

нда комфортабельного автобуса коштує до 600 доларів США на добу. Термін

оренди може складати від 8 годин до декількох місяців. При перевезенні турис-

тів в один кінець необхідно враховувати порожній прогін автобуса назад до мі-

сця прокату. Салони чартерних автобусів для дальніх рейсів повинні бути при-

стосовані для тривалого перебування в них туристів. Такі автобуси забезпечені

м'якими регульованими кріслами з підголівниками, індивідуальним освітлен-

ням кожного місця і вентилятором. У салоні повинен бути кондиціонер, безпе-

чне скло підвищеної міцності у вікнах, іноді затемнене, із завісками, верхні по-

лиці для легкої ручної поклажі і одягу. Автобус повинен бути обладнаний гар-

деробом для верхнього одягу, туалетом, сміттєвими бачками, кухнею з холоди-

льником, спеціальним спальним місцем для змінного водія.

6. Автобуси, обладнані під кемпери або каравани. У середині салону та-

кого автобуса (місткістю до 6 пасажирів) обладнується справжнє житлове при-

міщення із спальними місцями, кухнею з газовою плитою, холодильником і

370

санвузлом, раковиною і душем (ванною). Автобуси розрізняють за устаткуван-

ням і класифікують за зірками (як готелі). Каравани частіше за все пропонують-

ся в оренду в туристських центрах і пунктах прокату автомашин. Для зупинки

на природі обладнують спеціальні зупинки (кемпінги), на яких є можливість

дозаправки паливом для газових плит, зміни танків туалету і сміттєвих бачків,

підключення бортових електроприладів до місцевої електромережі та інші ту-

ристські послуги.

7. Спеціальні автобуси для сафарі й пригодницьких турів. Це, як правило,

автобуси класу “люкс” або більш прості залежно від характеру подорожі й

складу групи (місткість до 25 пасажирів). Вони пристосовані для їзди по ґрун-

тових дорогах, достатньо екіпіровані для здійснення тривалих поїздок на при-

роді без автострад і центрів технічного обслуговування, обладнані кондиціоне-

ром, холодильником, туалетом, причепом з кухнею, великою місткістю з пит-

ною водою (до 200 л), а також похідним спорядженням, двомісними наметами

та ін. Експедиція забезпечується спеціальним комплектом двотижневого про-

довольства. До складу устаткування включається радіостанція з пошуковими

приладами на непередбачений випадок.

У 1986 р. у країнах Європи в зв'язку із загостренням конкуренції між за-

лізничними і автобусними компаніями було створено об'єднання автобусних

перевізників – Рада “Євроліній” (Eurolines), куди ввійшли 33 європейські парт-

нери. Автобусні компанії виступили під однією торговельною маркою, вироби-

ли систему автобусного сполучення за наскрізними квитками із загальними

стандартами сервісу, правилами, системою знижок. У даний час “Eurolines” пе-

ретворилися на одну з провідних компаній на ринку. Вона обслуговує більше

250 маршрутів по всій Європі, до неї входить 35 європейських автобусних ком-

паній. З 1992г. “Eurolines” почали працювати і в Східній Європі.

Підписання шенгенських угод дало новий поштовх до розвитку автобус-

них перевезень, дозволивши спростити багато формальностей. Будучи економі-

чним видом подорожей, доступним широким верствам населення, автобусний

туризм постійно розвивається

Для спрощення договорів на міжнародні перевезення у рамках Женевсь-

кої конвенції від 1 березня 1973 р. прийнята Конвенція про договір міжнарод-

ного автомобільного перевезення пасажирів і багажу. Подальше спрощення

міжнародних перевезень зафіксовані Гаагською декларацією з туризму і шен-

генськими угодами для членів Європейського союзу.

В Європі серйозна увага надається стану автобусів, що використовуються

для туристських перевезень. Сучасні автобуси для переїзду на довгі відстані

значно зручніші, ніж їх ранні моделі. Стандартним набором є кондиціонер у по-

єднанні зі зручностями, кімнати для відпочинку. Багато автобусів забезпечені

високими сидіннями, звукоізольовані, мають поліпшене освітлення, великі вік-

на для огляду, телевізори, туалети і мінібари.

У багатьох країнах заборонено на туристських маршрутах використову-

вати автобуси, термін експлуатації яких перевищує 8 років. Відповідно до єв-

ропейського законодавства автобуси повинні проходити всесторонній техніч-

ний контроль кожні шість місяців.