Писаревський І.М, Погасій С.О Організація туризму. Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

вплив на довкілля, економіку і суспільство країн, задіяних в туристському про-

цесі, їх народи, а також на міжнародні відносини й торгівлю, обумовлюючи не-

обхідність міжнародного регулювання на основі принципів відповідального,

стійкого та загальнодоступного туризму, зафіксованих в Глобальному кодексі

туризму (Сантьяго, Чилі, 1.10.1999 р.). Невід’ємною частиною туризму є під-

приємства ресторанного господарства.

Туризм займає значне місце і в економіці України. Як галузь економіки,

він займається організацією використання вільного часу, може успішно існува-

ти за наявності двох умов: вільного часу і достатніх матеріальних ресурсов для

цього. Таким чином, необхідними передумовами виникнення масового попиту

на туризм і підтримку його на високому рівні є збільшення вільного часу і зрос-

тання добробуту суспільства. Тенденція до збільшення вільного часу є об'єкти-

вним чинником виникнення і зростання попиту на туризм.

Україна, перебудовуючи свою економіку на ринкових засадах, включа-

ється у світовий туристський процес. У 2001 р. нашу країну відвідали 378 тис.

іноземних громадян, 285 тис. наших громадян виїхали з туристською метою за

межі країни, а вже у 2007 р. ці показники становили 372,5 тис. і 336 тис. осіб ві-

дповідно. Тобто спостерігається позитивна тенденція розвитку туризму, хоча,

як видно з табл. 1.1, загальний обсяг туристського потоку та окремих його

складових за типами туризму (в’їзний, виїзний, внутрішній) змінювався неод-

наковими темпами.

За цей період найбільше зростання загальної кількості туристів відбулося

у 2004 і 2007 роках. Головною тенденцією розвитку туризму даного періоду в

Україні є суттєве зростання обсягів обслугованих внутрішніх туристів при не-

значній активізації в’їзного й виїзного туризму.

Як видно з рис. 1.2. туристські потоки за типами туризму змінювались

протягом 7 років нерівномірно.

Якщо за перший рік динамічного ряду частка внутрішніх туристських по-

токів була мінімальною – 67,08% то в 2007 р. вона зросла до 75,26 %. Питома

вага виїзного туризму стрімко зростає у 2006 р., але наступного року зменшу-

ється майже до попереднього рівня; питома вага в’їзного туризму поступово

зменшується протягом періоду, за який здійснюється аналіз. Таку тенденцію

можна охарактеризувати як позитивну, але все-таки туризм в Україні масовим

назвати поки що не можна, хоча це прибуткова діяльність: обсяг послуг, нада-

них суб’єктами туристської діяльності в Україні, складає мільярди гривень:

2005 р. – 4,47, 2006 р. – 4,9, 2007 р. – 5,2 млрд. грн. [ 113].

Зміни у структурі туристських потоків у бік внутрішнього й в’їзного ту-

ризму протягом останніх років пов’язані з візовою політикою, як в Україні, так

і в інших країнах. Основною причиною низького рівня показників з в’їзного

туризму залишається низький рівень і відсутність необхідної туристської ін-

фраструктури для іноземних туристів.

Таблиця 1.1 – Показники розвитку організованого туризму за період 2001–2007 рр.

Роки

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007

Показники

тис.

чол.

тис.

чол.

тис.

чол.

тис.

чол.

тис.

чол.

тис.

чол.

тис.

чол.

Кількість

іноземних

туристів

(в’їзний ту-

ризм)

378,0

18,77

418,0

18,45

591,0

20,69

614,0

19,91

326,4

17,88

299,1

13,56

372,5

13,01

Кількість

внутрішніх

туристів

(внутрішній

туризм)

1351,0

67,08

1545,0

68,21

1922,0

67,27

2105,0

68,25

932,3

51,07

1039,2

47,09

2155,3

75,26

Кількість ви-

їжджаючих

туристів (ви-

їзний ту-

ризм)

285,0

14,15

302,0

13,33

344,0

12,04

365,0

11,84

566,9

31,05

868,2

39,35

336,0

11,73

Загальний

обсяг тури-

стських по-

токів

2014,0

100,0

2265,0

100,0

2857,0

100,0

3084,0

100,0

1825,6

100,0

2206,5

100,0

2863,8

100,0

0,00

20,00

40,00

60,00

80,00

100,00

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007

Роки

Питома вага, %

Кількість іноземних туристів (в’їзний туризм)

Кількість внутрішніх туристів (внутрішній туризм)

Кількість виїжджаючих туристів (виїзний туризм)

Рис. 1.2 – Динаміка туристських потоків за період 2001–2007 рр.

Головними чинниками подальшого розвитку в’їзного та внутрішнього

туризму в Україні є:

1) підвищення якості та конкурентоспроможності туристських послуг з

метою задоволення потреб споживачів (туристів);

2) впровадження гнучкої візової політики;

3) реконструкція та модернізація туристської інфраструктури;

4) розширення реклами туристських послуг України за кордоном і під-

вищення її ефективності.

Про входження нашої країни до світового туристського процесу свідчить

факт прийняття її до складу UNWTO. У вересні 1999 р. на Генеральній асамблеї

WTO в Сантьяго Україну першою серед країн СНД обрано до Виконавчої ради

WTO.

У нашій країні багато зроблено і робиться органами державного управ-

ління для розвитку туризму: розвивається законодавча і нормативна база (Зако-

ни України “Про туризм”, “Про курорти” та інші законодавчі акти, Укази Пре-

зидента й постанови Кабінету Міністрів), розбудовується за світовими стандар-

тами національна індустрія туризму (Державна програма розвитку туризму на

2002–2010 рр.), що дозволяє суттєво впливати на формування національного

туристського ринку.

У 2006 р. Україна була представлена на 12 міжнародних туристських за-

ходах за кордоном: у Австрії, Великій Британії, Іспанії, Латвії, Італії, Чеській

Республіці, Німеччині, Російській Федерації, Республіці Білорусь тощо [114].

За результатами проведеної роботи станом на 1 січня 2007 р. укладено 44

міжурядові й міжвідомчі угоди про співробітництво в галузі туризму, в тому

числі 13 – з країнами ЄС. Держтуризмкурортів розроблено проекти міжурядо-

вих і міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму з понад 20 краї-

нами світу, які є для України перспективними туристськими ринками, активно

ведеться переговорний процес з їх укладання.

Співробітництво на двосторонньому рівні розбудовується насамперед че-

рез проведення на щорічній основі засідань 13 міжвідомчих робочих груп з ту-

ризму та участь у роботі 68 міжурядових комісій, особливо з країнами, з якими

створено правову базу співробітництва, а також реалізацію понад 10 міждержа-

вних, міжурядових і міжвідомчих програм і протоколів довгострокового й се-

редньострокового співробітництва з питань туризму.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про туризм” Науковий центр роз-

витку туризму (НЦРТ) розробив Стратегію сталого розвитку туризму і курортів

України, метою якої є забезпечення розвитку в’їзного й внутрішнього туризму,

а також екскурсійної діяльності, впровадження і належне ведення державного

реєстру туристських ресурсів, раціональне використання туристських ресурсів і

туристського районування [112].

Впровадження Стратегії має створити сприятливі передумови для конце-

нтрації наявних організаційно-фінансових, матеріально-технічних та інших ре-

сурсів держави на розв’язанні найгостріших проблем сфери туризму, розвитку

найцінніших туристських ресурсів, забезпеченні захисту економічних інтересів

держави від реальних і потенційних загроз у сфері туризму на внутрішньому й

міжнародному туристських ринках [115].

Включення у світовий туристський процес, розбудова індустрії туризму

та діяльність суб’єктів туристського ринку потребують наукового обґрунтуван-

ня напрямків розвитку на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкре-

тного наукового осмислення для забезпечення сталого національного розвитку

туризму.

Контрольні запитання для самодіагностики

1. Назвіть функції менеджменту.

2. Що означає слово “організація” як функція менеджменту?

3. Як виник термін “туризм”?

4. Які основні особливості туризму як об’єкта керування?

5. Дайте визначення туризму Всесвітньої туристської організації.

6. Наведіть статистичне визначення туризму.

7. Дайте визначення туризму згідно із Законом України “Про туризм”

8. Дайте визначення поняття ”турист”.

9. Яка різниця між туристом і екскурсантом?

10. Які переваги має організований туризм?

11. Яке значення має туризм для економіки країни?

12 Які особливості має туристська діяльність в Україні?

13. Які перспективи розвитку туризму в Україні?

2 КЛАСИФІКАЦІЯ І ФУНКЦІЇ ТУРИЗМУ

2.1 Понятійний апарат туризму

Розглянемо визначення основних понять, пов’язаних з туризмом і потріб-

них для подальшого викладення матеріалу.

Туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздо-

ровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення опла-

чуваної діяльності в місці перебування.

Турист – особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не

забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до од-

ного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням

залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Туристський продукт – попередньо розроблений комплекс туристських

послуг, який поєднує не менш ніж дві такі послуги, що реалізується або пропо-

нуються для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги

перевезення, послуги розміщення та інші туристські послуги, не пов'язані з пе-

ревезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури,

відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Характерні туристські послуги й товари – послуги й товари, призначе-

ні для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво

скоротиться без їх реалізації туристам;

Супутні туристські послуги й товари – послуги й товари, призначені

для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво

скоротиться без їх реалізації туристам.

Просування туристського продукту – комплекс заходів, спрямованих

на створення та підготовку до реалізації туристського продукту чи туристських

послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалі-

зованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо).

Місце продажу (реалізації) туристських послуг – країна, в якій зареє-

стровано відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує туристський про-

дукт.

Місце надання туристських послуг – країна, на території якої безпосе-

редньо надаються туристські послуги.

Туристськими ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть

пропонуватися, туристські пропозиції на основі та з використанням об'єктів

державної, комунальної чи приватної власності.

2.2 Система класифікації туризму

Туризм проявляється у різних явищах, зв’язках та відносинах, що обумо-

влює необхідність його класифікації. Класифікація туризму полягає у групу-

ванні його за окремими однорідними ознаками, які залежать від певних практи-

чних цілей.

Найбільш поширеною класифікацією туризму є його розподіл за типа-

ми, категоріями, видами й формами. Схема класифікації туризму наведена на

рис. 2.1.

Тип туризму визначається національною приналежністю туриста. Виді-

ляються внутрішній, в’їзний і виїзний туризм.

До внутрішнього туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь

країни по території цієї країни.

До в’їзного туризму відносяться подорожі по якій-небудь країні осіб, які

не є її мешканцями.

До виїзного туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь краї-

ни до іншої країни.

Комбінації вказаних типів туризму утворюють такі категорії туризму,

як туризм в межах країни, національний туризм і міжнародний туризм (див

рис. 2.1).

Туризм у межах країни охоплює внутрішній і в'їзний туризм і відповідає

сукупному внутрішньому туристському споживанню, тобто сумарним витратам

внутрішніх і іноземних туристів.

Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідно-

ситься з категорією національного виробництва (валового національного

продукту).

У міжнародному туризмі виділяють дві складові – в'їзний і виїзний, що

розрізняються за напрямком туристського потоку. Той самий турист може бути

класифікований як такий, що в'їжджає і виїжджає одночасно залежно від того,

стосовно якої країни стосується його переміщення. Розрізняють країну похо-

дження туриста, яку він залишає, і країну призначення, куди він прибуває. У

першому випадку мова йде про виїзний, у другому – про в'їзний туризм. Ці те-

рміни використовують стосовно до закордонної подорожі на початку поїздки.

На зворотному шляху турист просто повертається додому.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристські подорожі (поїздки,

відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи ін-

ших ознак виділяють різноманітні види туризму. Класифікація за видами ту-

ризму наведена на рис. 2.1. Розглянемо стислу характеристику окремих видів

туризму.

Організований і неорганізований туризм. Туристи задовольняють свої

потреби по-різному. Вони можуть отримати відповідний набір послуг за посе-

редництвом туристської фірми чи без її участі, оплатити поїздку з комплексним

обслуговуванням чи завчасно кожну послугу окремо в міру користування нею

на місці. Строго регламентовані подорожі, пропоновані туристськими фірмами

і реалізовані звичайно на умовах попередньої оплати, називаються організова-

ним туризмом. Організовані туристи отримують тур за заздалегідь погоджени-

ми маршрутами, термінами перебування, обсягом наданих послуг через спеціа-

льний туристський збутовий апарат. Одні з них надають перевагу туру з ком-

плексним обслуговуванням, інші обмежуються частковим туристським обслу-

говуванням (купити, наприклад, курсівку тільки на харчування).

На відміну від організованих неорганізовані туристи не зв'язані ніякими

взаємними зобов'язаннями з різного роду посередниками, насамперед туристсь-

кими фірмами. Вони подорожують на принципах самодіяльності і самообслуго-

вування. Типовий приклад неорганізованого туризму – поїздки шляхом авто-

стопа з використанням як засіб пересування побіжних автомобілів. Неорганізо-

ваний відпочинок отримав велике поширення.

Індивідуальний і груповий туризм. Залежно від числа туристів туризм

підрозділяється на індивідуальний (від одного до п'яти чоловік) і груповий

(шість–сім чоловік і більше). Групові подорожі, як правило, організуються на

основі спільності інтересів їхніх учасників. Це можуть бути тури археологі-

чної, мистецтвознавчої чи історичної тематики, колективні подорожі, що орга-

нізуються аматорами лижних прогулянок чи сафарі, поїздки з виробничими ці-

лями і т. ін.

Згідно Закону України Про внесення змін до Закону України «Про ту-

ризм» [ 15 ] виділяють такі види туризму:

– дитячий;

– молодіжний;

– сімейний;

– для осіб похилого віку;

– для інвалідів;

– культурно-пізнавальний;

– лікувально-оздоровчий;

– спортивний;

– релігійний;

– екологічний (зелений);

– сільський;

– підводний;

– гірський;

– пригодницький;

– мисливський;

– автомобільний;

– самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

Для того, щоб надати повну класифікацію туризму, необхідно використо-

вувати найбільш вагомі ознаки, що характеризують той чи інший вид туризму:

1. Залежно від національної ознаки:

– національний (внутрішній);

– міжнародний (зовнішній):

Рис. 2.1 - Класифікація туризму

Т У Р И З М

За типом

За категоріями

За видами За формами

внутрішній

в’їзний

виїзний

туризм у межах країни (внутрішній + в’їзний)

національний туризм (внутрішній + виїзний)

міжнародний туризм (в’їзний + виїзний)

індивідуальний

груповий

за спосо-

бом орга-

нізації:

- організо-

ваний;

- неоргані-

зований

за метою подо-

рожі:

- рекреаційний;

- лікувальний;

- культурно-

пізнавальний;

- діловий;

- релігійний;

- етнічний;

- спортивний;

- інші.

за трива-

лістю:

- корот-

костро-

ковий;

- довго-

строко-

вий.

за інтен-

сивністю

турист-

ського

потоку

- постій-

ний;

- сезон-

ний.

за способом

пересування:

- залізничний;

- водний;

- авіаційний;

- автобусний;

- автомобільний;

- мотоциклетний;

- велосипедний:

- пішохідний;

- комбінований.

за віком

туристів:

- дитячий;

- молодіжний;

- для осіб се-

реднього віку;

- для осіб літ-

нього віку.

за дже-

релами

фінансу-

вання:

- комер-

ційний;

- соціа-

льний.

2. Залежно від потреб, що обумовлюють туристську подорож:

– лікувальний (медичний),

– рекреаційний,

– спортивний,

– пізнавальний,

– з діловою метою,

– конгресний,

– культовий (релігійний),

– ностальгічний,

3. Залежно від транспортних засобів, що використовуються на маршруті:

– транстури на власному транспорті, що належить туристському під

приємству,

– транстури на орендованому транспорті,

– тури на власному транспорті туристів.

4. Залежно від способу пересування:

– автомобільний,

– залізничний,

– авіаційний,

– водний,

– автобусний,

– велосипедний,

– пішохідний,

– комбінований.

5. Залежно від засобів розміщення

6. Залежно від часу подорожі:

– сезонний,

– позасезонний.

7. Залежно від тривалості подорожі:

– тривалий,

– короткотерміновий (до одного тижня)

8. Залежно від складу групи:

– масовий,

– індивідуальний

– сімейний,

9. Залежно від організаційних форм:

– організований,

– неорганізований,

10. Залежно від принципу формування ціни:

– комерційний,

– соціальний.

Інша класифікація туризму ґрунтується на цілях подорожі. Розрізняють

подорожі з метою розваг і відпочинку, з одного боку, і діловий туризм – з іншо-

го, яким відповідають різні моделі поведінки відвідувачів.

Подорожі з метою розваги і відпочинку складають основу міжнародно-

го туристського обміну. На їхню частку приходиться близько 70% світового ту-

ризму. Вони поєднують оздоровчі, пізнавальні, аматорські спортивні поїздки,

лікування і т. ін.

Як і раніше, підвищеним попитом у населення користуються поїздки до

моря. Купально-пляжний відпочинок традиційно вважається кращим способом

зняття нервового і фізичного стомлення, регенерації сил і енергії. Однак оздо-

ровчий туризм зазнає істотних змін. Мода на приморські курорти проходить,

туристські потоки переорієнтуються. Підвищується інтерес до поїздок у гори і

до подорожей з елементами пригоди і ризику.

Невід'ємною частиною будь-якого відпочинку є ознайомлення з історико-

культурними визначними пам'ятками, відвідування театрів, музеїв, розширення

суспільного кругозору. Особливе тяжіння людина має до культури, історії, ре-

лігії, традицій і побуту народів. Більш повне уявлення про ці сторони людсько-

го життя формується в результаті безпосередніх контактів з місцевим населен-

ням, що стають можливими завдяки туризму. Беручи до уваги масштаб і зна-

чення пізнавального туризму, більшість дослідників відносять його до числа

провідних субгалузей туризму, поряд з оздоровчим і спортивним.

Діловий туризм охоплює подорожі з службовими цілями без отримання

доходів за місцем відряджання. На відміну від поїздок на відпочинок рішення

про відрядження, джерела і розміри його фінансування приймають, як правило,

не самі туристи, а інші особи (начальник по службі, керівник фірми).

До ділового туризму UNWTO відносить поїздки для участі в з'їздах, зага-

льних зборах якої-небудь організації дипломатичного чи іншого характеру (за

винятком поїздок осіб, які займають посади у відвідуваній країні), наукових

конгресах і конференціях, виробничих семінарах і нарадах, ярмарках, виставках

і міжнародних салонах та інші службові поїздки (установка і налагодження

устаткування, укладання контрактів і т. ін.). У число ділових туристів UNWTO

включає водіїв вантажівок, комерційних агентів, стюардес, тургідів та ін., які

постійно знаходяться в роз'їздах і виконують свої професійні обов'язки за ме-

жами звичайного середовища.

Діловий туризм часто підрозділяється на: бізнес-поїздки, конгресно-

виставковий і інсентів-туризм (від англ. incentive – спонукальний, що заохочує).

Останній являє собою поїздки, якими фірма нагороджує своїх співробітників за

високі показники в роботі. Звичайно, стимулювати продуктивну працю можна і

за допомогою грошової премії. Але як показує практика, туристська поїздка не-

се в собі набагато сильніший мотивуючий фактор до кращої роботи. Результати

опитування, проведеного серед комерційних фірм Великобританії, показали,

що більше 90% їхнього числа визнають високу ефективність інсентиву і мають

намір використовувати його і надалі.

На відміну від масових турів інсентів-програми розробляються під конк-

ретного корпоративного замовника і, як правило, припускають висококласні