Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

121

Дидактичну систему, яку обґрунтував американський

філософ, психолог і педагог Джон Дьюї, називають педоцен-

тричною (від давньогрец. «пайдос» – дитина і лат. «центрум»

– середина). У цій системі навчання розглядають з погляду

студента – як процес учіння. Назву педоцентричної вона

отримала тому, що Дьюї пропонував будувати навчання на

основі потреб, інтересів та здібностей вихованця

. Педоцент-

ричний напрям дидактики зосереджує увагу не на методах

діяльності педагога, а на психологічних закономірностях роз-

витку студента у процесі навчання.

Дж. Дьюї вбачав недолік традиційного навчання у тому,

що студентам подають остаточні, готові результати дослі-

дження, залишаючи поза увагою процес їхнього розвитку. На

противагу цьому педагог висунув ідею, що

навчання потрібно

будувати як дослідницький пошук, пусковим механізмом яко-

го є проблемна ситуація.

З погляду педоцентричного підходу, основна мета на-

вчання полягає в активізації пізнавальної діяльності студен-

тів, а не передачі їм готових знань. Оскільки мислення активі-

зується в проблемних ситуаціях, коли особистість стикається з

певним труднощами, Дж. Дьюї пропонував будувати

навчан-

ня як розв’язування студентами під керівництвом педагога

конкретних практичних проблем. Ці проблеми мають бути

життєвими, зрозумілими і близькими студентам.

Основна ідея – «навчання через відкриття», яке потріб-

но здійснювати за такими етапами:

 відчуття студентами труднощів у процесі діяльності;

 аналіз і формулювання конкретної проблеми;

 обґрунтування гіпотез щодо

її розв’язання;

 логічна перевірка гіпотез;

 практична перевірка гіпотез за допомогою спосте-

режень та експериментів.

Очевидно, що виокремлені Дж. Дьюї етапи відобража-

ють стадії пізнавальної діяльності студентів, тоді як формальні

ступені Й.Ф. Гербарта – етапи викладацької діяльності педаго-

га.

122

Дидактичний підхід, який ставить у центр навчання

студента, часто критикують як радше романтичний, ніж реа-

лістичний. Його прихильників нерідко звинувачують у надмі-

рному лібералізмі, потуранні студентським інтересам. Хоча

для таких зауважень існують деякі підстави, з ними не можна

погодитися цілком.

Педоцентристи, від Руссо до Дьюї, завжди стверджува-

ли, що дозволяти вихованцям

любити те, що вони роблять,

зовсім не те саме, що дозволяти їм робити те, що вони люб-

лять.

Дидактичний підхід Дж. Дьюї критикують також за:

 неекономічність «навчання через відкриття»;

 антиінтелектуалізм, недооцінку значення теоретич-

них знань у навчанні;

 перебільшення ролі випадкових інтересів студентів

під час добору змісту освіти.

Попри зазначені недоліки, ідеї педоцентричної дидак-

тики набули значного поширення в педагогічній практиці.

Саме в руслі цього підходу розвиваються популярні в наш час

концепції особистісно орієнтованого, розвивального, пробле-

много, евристичного навчання.

Сучасна дидактика, розглядаючи проблему організації

навчання, дедалі більше враховує поняття технології органі-

зації процесу навчання у вищій школі.

Дидактичні технології

у вищій школі. Ефектив-

ність дидактичного процесу значною мірою залежить від аде-

кватного вибору і фахової реалізації конкретних педагогічних

технологій. Орієнтація на технологічний підхід у застосуванні

арсеналу педагогіки передбачає певну технологічність і самих

форм і методів навчання, з погляду їх структури, конструю-

вання і практичного застосування, і певною мірою первинно

го етапу проектування навчального процесу — формулювання

педагогічних завдань.

Функцію науково-педагогічного працівника можна тра-

ктувати як систему послідовних (технологічних) операцій з

організації, спостереження, контролю і корекції діяльності

студентів. Сукупність дій науково-педагогічного працівника та

123

пізнавальної діяльності студентів у їх взаємодії становить цілі-

сний процес.

Очевидно, що методично забезпечено мету, зміст, про-

цес навчання. Отже, існують відповідні методичні вимоги:

цільові, змістовні, процесуальні. Орієнтація на технологічний

підхід із творчим пошуком викладачів базується на аксіома-

тичних підходах, суть яких зводиться до того, що суворе ви-

значення цілей навчання

(чому і для чого?) має сприяти від-

бору й проектування змісту (що?) та управління навчальним

процесом (як?), методам і засобам навчання (за допомогою

чого?), враховуючи необхідний рівень кваліфікації викладачів

(хто?), методи оцінки досягнутих результатів навчання (чи так

це?). Наведені критерії в комплексному застосуванні визна-

чають сутність навчального процесу — його

технології.

Технологічний підхід до навчання передбачає констру-

ювання навчального процесу, керуючись освітніми орієнти-

рами, цілями змісту навчання. Особливої уваги заслуговують

корекція навчального процесу і діагностика якості.

Слово «технологія» походить від грецьких «techne» —

поняття, вчення і «logos» — майстерність, мистецтво.

У широкому значенні технологію розуміють як сукуп-

ність знань про засоби здійснення процесів, за яких

відбува-

ється якісна зміна об’єкта. Базуючись на наявних у педагогі-

чної науці поняттях системного підходу до навчання, педаго-

гічними технологіями доречно вважати інструментарій дося-

гнення цілей.

Словник української мови радянських часів пояснює:

технологія – сукупність знань, відомостей про послідовність

окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-

небудь. Саме з технікою

і виробництвом пов’язували в нас

зміст цього слова донедавна, що було зовсім неправильно.

На Заході цей термін завжди використовували і викори-

стовують у різних галузях знань, зокрема в педагогіці. Нині в

Україні термін «технологія» використовують не лише в техні-

чному розумінні.

Аналізуючи генезис поняття «освітня технологія», деякі

автори наводять

приклади технологій: підходи до спартансь-

кого виховання у грецькій школі, підходи до виховання Плу-

124

тарха, використання логічних конструкцій діалогу Сократом,

систему форм і засобів виховання для різного типу шкіл та під

час вивчення різних предметів Платона, технологію досяг-

нення мети Арістостеля. Крім того, технологічними підходами

вважають систему наслідування, наставництва, вправ заучу-

вання та осмислення матеріалу в процесі виховання (мисли-

тель М. Квінтіліан), систему освіти Ярослава

Мудрого та Во-

лодимира Мономаха, систему розумового, фізичного й мора-

льного виховання Т. Кампанелли, систему виховання

М. Монтессорі.

Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я. А.

Коменський. Він виокремлював уміння правильно визначати

мету, обирати засоби її досягнення, формувати правила кори-

стування цими засобами. Елементи технологічного підходу

можна знайти і в

працях більшості видатних зарубіжних і

українських педагогів, таких як А. Дистервег, Й. Г. Песталоц-

ці , Л. М. Толстой, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та ін.

Поняття «освітня технологія» віднедавна поширюється

в теорії вчення. Уперше у 20-х роках минулого століття його

використовували у педології, у наукових працях з рефлексо-

логії (І

. П. Павлов, В. М. Бехтерєв, О. О. Ухтомський, С. Т. Ша-

цький).

У 30-ті роки ХХ ст., коли у школах США з’явилися перші

програми аудіовізуального навчання, в освіті починають ко-

ристуватися поняттям технологія. Далі у США вперше вжи-

вають термін «освітня технологія» у контексті організації на-

вчання і виховання.

Одночасно використовують термін «педа-

гогічна техніка», вжитий у «Педагогічній енциклопедії» 30-х

рр. ХХ ст. Педагогічна техніка – сукупність прийомів і засобів,

спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних

занять. Біля джерел технологізації педагогічного процесу був

ще А. С. Макаренко.

У «Педагогічній поемі» А. С. Макаренко писав, що педа-

гогічний процес ніколи не

формували за технологічною логі-

кою, а завжди за логікою моральної відповідальності. Саме

тому в школі відсутні всі важливі частини виробництва: тех-

нологічний процес, облік операцій, конструкторська робота,

125

використання кондукторів і пристроїв, нормування, контроль,

допуски, бракування.

Аналіз зарубіжної та української науково-педагогічної

літератури дав змогу зробити висновок, що педагогічна тех-

нологія пов’язана із системними підходами до освіти і на-

вчання, охоплює всі аспекти, елементи педагогічної системи –

від постановки цілей до проектування всього дидактичного

процесу і перевірки його ефективності

У практиці вищої школи можна знайти чимало науково-

педагогічних працівників, які або недостатньо орієнтуються в

педагогіці, або невиразно уявляють її зміст. Вони працюють за

інтуїцією, за своїми методами. Однак фрагментарне застосу-

вання різних способів навчання без урахування взаємозумов-

леності і взаємозалежності всіх елементів педагогічної систе-

ми лише збільшує протиріччя між

цілями професійного на-

вчання, зумовленими державними освітніми стандартами і

соціальним замовленням, результатами якості підготовленос-

ті випускників.

Впровадження педагогічних технологій у практику осві-

тньої системи потрібно для упорядкування праці викладача,

для постановки чітких цілей і визначення шляхів досягнення,

тобто управління процесом навчання. Застосування педагогі-

чних технологій дасть змогу рухатися до прогнозованого заве

ршального результату за умов суворої обґрунтованості кожно-

го елемента та етапу навчання.

Таким чином, педагогічні технології слід розглядати як

систематичне й послідовне втілення на практиці заздалегідь

спроектованого процесу навчання, як систему способів і дося-

гнення цілей управління цим процесом.

Значна частина науково-педагогічних працівників не

бачить відмінності між методикою і

технологією. Методика у

своїй основі — сукупність рекомендацій з організації та прове-

дення навчального процесу, а педагогічній технології

властиві низка принципових аспектів:

• організований, цілеспрямований, педагогічний вплив і

вплив на навчальний процес;

• змістовна техніка реалізації навчального процесу;

126

• опис процесу досягнення планованих результатів на-

вчання, тобто досягнення цілей навчання;

• процес навчання як система, що об’єднує особистісний

та колективний пошук, який враховує всі взаємозалежні еле-

менти педагогічної системи;

• методологічна основа методики, оскільки методика

знаходить у технології своє обґрунтування і побудову;

• процесуальний, динамічний характер процесу навчан-

ня, на

відміну від методики, яка дає цілком конкретні рекоме-

ндації;

• орієнтація не на один предмет і на досягнення однієї

меті, а на універсалізацію підходів до вивчення навчального

матеріалу;

• орієнтація тих, які навчаються, тоді як методика орієн-

тована на викладача.

Отже, поняття «технологія навчання» ширше, ніж по-

няття «методика навчання». Технологія

відповідає на запи-

тання, як найкраще досягти мети навчання, коли її досягнен-

ня зумовлено управлінням.

У нашій країні проблему результативності (ефективнос-

ті) навчання активно розробляли на основі багатьох чинників:

психології, проблемності теорії управління, концепції алгори-

тмізації навчання, управління пізнавальною діяльністю тих,

хто навчає, оптимізації навчання, наукової організації і педа-

гогічній практиці

Широку популярність отримали технології, які спрямо-

вані на досягнення проектованих результатів (автори – педа-

гоги-новатори І. В. Волков, В. Ф. Шаталов), пошук побудови

ефективного навчального процесу, який забезпечував би успіх

кожному викладачу, триває.

Отже, необхідно розв’язати проблеми проектування та-

кого навчання, яке перетворилося на своєрідний технологіч-

ний процес із

гарантованим результатом.

Педагогічні технології зародилися понад три десятиліт-

тя назад. Їх підхопили чимало розвинених країн і визнало

ЮНЕСКО. Є багато аспектних підходів до генези і тезаурусу

категорії «педагогічна технологія» Асоціація з педагогічних

комунікацій і технології США опублікувала 1974 р. таке офі-

127

ційне визначення: «Педагогічна технологія є комплексний

інтегративний процес, що включає людей, ідеї, засоби і спосо-

би організації діяльності для аналізу проблем планування,

забезпечення, оцінювання й управління розв’язанням про-

блем, що охоплюють усі аспекти засвоєння знань».

Безумовно, це формулювання дуже широке і всеосяжне,

але все-таки неконкретно і нечітко характеризує поняття

В одному з документів ЮНЕСКО подано таке визначен-

ня педагогічної технології: «це систематичний метод оціню-

вання всього процесу навчання і засвоєння знань шляхом

обліку людських і технічних ресурсів та взаємодії між ними

для досягнення ефективнішої форми освіти».

Від 60-х років термін «педагогічна технологія» поступо-

во входив у педагогіку в СРСР.

У розроблення визначення

цього терміна значний внесок зробили вчені

С. І. Архангельський, Ю. К. Бабанський, В. П. Беспалько,

В. М. Боголюбов, А. А. Вербицький, Л. С. Виготський,

В. В. Давидов, І. Я. Лернер, В. Я. Ляудіс, В. М. Монахов, А. Я.

Савельєв, Н. А. Селезньова, Н. Ф. Тализіна та ін.

Аналіз

зарубіжної науково-педагогічної літератури за-

свідчив, що термін «педагогічна технологія» трактували і тра-

ктують по-різному.

Узагальнюючи ці трактування, можна дати таке визна-

чення: педагогічна технологія — комплексна інтегративна

система, що містить чимало упорядкованих операцій і дій, які

забезпечують педагогічне цілевизначення, змістовні, інфор-

маційно-предметні та процесуальні аспекти, спрямовані на

засвоєння

систематизованих знань, надбання професійних

умінь формування особистісних якостей студентів, що задані

цілями навчання.

Інакше кажучи, сучасні технології навчання становлять

системний підхід проектування, реалізації, оцінки, корекції та

подальшого відтворення процесу навчання. Системний і ши-

рокоаспектий підхід визначає технологію навчання як педаго-

гічну категорію, орієнтовану на вдосконалення дидактичної

практики, яка є вирішальним аргументом

на користь її ефек-

тивності.

128

Ознаки технологічності освітнього процесу.

Будь-яка педагогічна технологія має відповідати ще деяким

основним методологічним вимогам (критеріям технологічно-

сті), зокрема концептуальності (кожна педагогічна техноло-

гія має спиратися на відповідну наукову концепцію, що охоп-

лює філософське, психологічне, дидактичне і соціально-

педагогічне обґрунтування досягнення освітніх цілей); сис-

темності (педагогічна технологія повинна мати всі

ознаки

системи: логіка процесу, взаємозв’язок усіх його частин, ціліс-

ність); керованості, що припускає можливість діагностичного

цілепокладання, планування, проектування процесу навчан-

ня, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з

метою корекції результатів; ефективності (сучасні педагогі-

чні технології існують у конкурентних умовах і повинні бути

ефективними за результатами й оптимальними

витратами,

гарантувати досягнення запланованого стандарту навчання);

відтворюваності – йдеться про можливість застосування

(повторення, відтворення) педагогічної технології в інших

однотипних освітніх установах, іншими суб’єктами.

До джерел і складових нових педагогічних технологій

Г. К. Селевко зараховує: соціальні перетворення і нове педаго-

гічне мислення; науку – педагогічну, психологічну, суспільні

науки; передовий педагогічний досвід; досвід

минулого, укра-

їнський і закордонний; народну педагогіку (етнопедагогіку).

Отже, технологія навчання — системна категорія,

орієнтована на дидактичне застосування наукового знання,

наукові підходи до аналізу й організації навчального процесу з

урахуванням емпіричних інновацій науково-педагогічного

працівника і на досягнення високих результатів у професійній

компетенції та розвитку особистості студентів.

Структура педагогічної технології. У

будь-якій пе-

дагогічній технології можна виокремити такі основні компо-

ненти:

 концептуальний, який відображає «ідеологію» про-

ектування і впровадження педагогічної технології;

 змістово-процесуальний, який відображає мету (за-

гальну і конкретні цілі); зміст навчального матеріа-

лу, методи і форми навчання, виховання, розвитку

129

учнів; методи і форми педагогічної діяльності вчи-

теля; діяльність учителя з управління навчально-

виховним процесом;

 професійний компонент, який відображає залеж-

ність успішності функціонування і відтворення

спроектованої педагогічної технології від рівня пе-

дагогічної майстерності вчителя.

Педагогічна технологія повинна задовольняти основні

методологічні вимоги (критерії технологічності), а саме:

 концептуальність (кожна педагогічна

технологія

має спиратися на відповідну наукову концепцію, що

охоплює філософське, психологічне, дидактичне і

соціально-педагогічне обґрунтування досягнення

освітніх цілей);

 системність (педагогічна технологія повинна мати

всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв’язок

усіх його частин, цілісність);

 керованість, яка припускає можливість діагностич-

ного цілепокладання, планування, проектування

процесу навчання, поетапної діагностики, варіюван

ня засобами і методами з метою корекції результа-

тів;

 ефективність (сучасні педагогічні технології існу-

ють у конкурентних умовах і повинні бути ефектив-

ними за результатами й оптимальними витратами,

гарантувати досягнення запланованого стандарту

навчання);

 відтворюваність, що передбачає можливість засто-

сування (повторення, відтворення) педагогічної тех-

нології в інших однотипних освітніх

установах, ін-

шими суб’єктами.

Джерела і складові нових педагогічних технологій: соці-

альне перетворення і нове педагогічне мислення; суспільні,

педагогічні, психологічні науки; сучасний передовий педаго-

гічний досвід; історичний український і зарубіжний досвід

(надбання попередніх поколінь); народна педагогіка.

130

Таким чином, технологія навчання передбачає управ-

ління дидактичним процесом, що містить організацію діяль-

ності студента і контроль за цією діяльністю. Ці процеси без-

перервно взаємодіють: результат контролю впливає на зміст

управляючих дій, тобто передбачає подальшу організацію

діяльності в інтересах досягнення цілей, визначених на основі

освітніх стандартів.

Отже, можна зробити висновок,

що технології є

об’єктивним процесом еволюції освіти. Можемо стверджува-

ти, що педагогічна технологія – це системний, концептуаль-

ний, нормативний, варіативний опис діяльності педагога та

студента, спрямований на досягнення загальноосвітньої мети.

Будь-яка сучасна педагогічна технологія є синтезом до-

сягнень педагогічної науки і практики, поєднання традицій-

них елементів минулого досвіду і того

, що народжено суспіль-

ним прогресом, гуманізацією і демократизацією суспільства. Її

джерело і складові: соціальні перетворення і нове педагогічне

мислення; педагогічна, психологічна і суспільні науки; пере-

довий педагогічний досвід; український і зарубіжний досвід

минулого; етнопедагогіка.

Жодна технологія не є універсальною, тому кожна з них

вимагає вироблення власного технологічного підходу до її

використання в конкретних ситуаціях. Структуру і зміст інно-

ваційних педагогічних технологій проектують з урахуванням

того, що ефективність навчання у професійному навчальному

закладі визначають і рівень кваліфікації викладачів, і їхні

ціннісні спрямування.

Види педагогічних технологій. Серед сучасних пе-

дагогічних технологій дослідники виокремлюють такі: техно-

логія модульного навчання, технологія розвиваючого навчан-

ня,

особистісно орієнтована технологія, інформаційні техно-

логії, технологія дистанційного навчання, ігрова технологія,

диференційована технологія навчання та ін. Розглянемо

окремі з них.

Особистісно орієнтована технологія навчання.

Особистісно орієнтоване навчання – навчання, у центрі яко-

го – особистість вихованця, його самобутність, самооцінність,

суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривають, а потім