Кепін Д. В. (Київ)
МУЗЕЄФІКАЦІЯ ПАМ’ЯТОК ПЕРВІСНОЇ АРХЕОЛОГІЇ
ЯК ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС
Створення «археопарків» in situ передбачає розроб
ку відповідних охоронних зон та методик по збере
женню відкритих під час археологічних досліджень
об’єктів та комплексів. З другої половини ХХ ст. у к
раїнах Євроазійського континенту, Африки, Авст
ралії та Латинської Америки накопичений певний
досвід з методики створення археологічних експо
зицій in situ, що передбачає проведення музеєфікації
відкритих пам’яток, зокрема епох палеоліту — брон
зи. Саме у цей час набуває свого активнішого роз
витку новий науковий напрям у пам’яткоохоронній
справі — археологічна скансенологія.
У 80–90х рр. ХХ ст. професором Є. М. Пашкі
ним, О. Є. Вязковою та А. А. Никіфоровим у науку
введено поняття «геоекологічний моніторинг» сто
совно об’єктів культурної спадщини, у тому числі
і пам’яток первісної археології. Геоекологічний
підхід дозволяє комплексно характеризувати стан
культурного шару і його змін, встановлення нега
тивних тенденцій та формалізації інформації. Це дає
можливість своєчасно адекватно приймати рішен
ня щодо вироблення комплексу заходів по збере
женню об’єктів первісної археології. Під геоло
гічним середовищем розуміють будьякі гірські
породи та ґрунти, що складають верхню частину зем
ної кори. Вони розглядаються як багатоаспектні си
стеми і як ті, що знаходяться під впливом інженер
ногосподарської діяльності людини. Це призводить
до змін природніх, геологічних і виникнення нових
антропогенних процесів, що у свою чергу викликає
зміну інженерногеологічних умов певної території.
Це та частина літосфери, у межах якої існує люди
на, на яку впливає і яка визначає характер її діяль
ності. За В. Ф. Котловим та Г. Л. Коффом, інженер
ногеологічні умови поділяються на компоненти за
наступним принципом: структурнотектонічний,
гідрогеологічний, грунтовий. Оціночна значущість
кожного з цих компонентів залежить від регіональ
ногеологічних та зональнокліматичних умов.
Під моніторингом навколишнього середовища
(за Р. Менном) розуміємо систему повторюваних
спостережень одного і більше елементів навколиш
нього природного середовища у просторі і часі з пев
ною метою відповідно до заздалегідь підготовленої
програми. Повніше розуміння поняття «моніторинг»
стосовно геологічного середовища дано професора
ми Г. К. Бондариком та Л. А. Ярг, які під моніторин
гом розуміють систему інформаційного забезпечен
ня процесу управління природнотехнічною
системою (ПТС), що дозволяє оптимізувати її
функціонування у заданому (заданих) аспекті (ах):
екологічному, економічному, технічному, морально
му. За своїм змістом моніторинг — це система спос
тережень за режимом функціонування та прогнозу
функціонування ПТС. Під ПТС розуміють упоряд
ковану у просторовочасовому відношенні су
купність взаємодіючих компонентів, яка містить
знаряддя, продукти і засоби праці, природні і штуч
но змінені тіла, а також природні і штучні поля. Літо
моніторинг є підсистемою моніторингу середови
ща мешкання людини, яка включає техносферу.
Розрізняють наступні види моніторингу навколиш
нього середовища: геологічний, географічний, біо
логічний, соціальний, кожний з яких може мати
різновиди (Котлов В. Ф., Кофф Г. Л.).
У середині 90х рр. ХХ ст. А. Г. Купцовим та
О. І. Романовою запропонована концепція виділен
ня «підземної охоронної зони» стосовно пам’яток
архітектури. Вважаємо, що ця відповідно зкорего
вана програма може бути використана і при роз
робці концепцій охоронних зон пам’яток первісної
археології України, зокрема печер, гротів та поселень
з рештками об’єктів з різних порід каменю доби нео
літу, енеоліту, бронзи. О. І. Романовою та Л. Г. Бо
рейком розроблений комплексний моніторинг
«Рязанський кремль», який також є у комп’ютерних
версіях. З відповідними корегуваннями такий моні
торинг може бути запроваджений для інженерногео
логічної оцінки стану збереженості пам’яток первіс
ної археології України in situ на етапі розробки
програм їхньої музеєфікації, під час проведення му
зеєфікації та в режимі вже створеного «археопарку».
О. Вязковою запропоновано розглядати архео
логічні пам’ятки як елементи природноархеологіч
них систем (ПАС), що є складовою частиною ПТС
(Вязкова О. Е., 1995).
Виходячи з цього положення, «археопарк» in situ
може бути визначений як елемент ПАС — історико
культурний музейзаповідник (музей «під відкри
тим небом» — «скансен»), який створюється на ос
нові нерухомих пам’яток археології, зокрема епох
палеоліту–бронзи різного виду та типу.
Таким чином, музеєфікація пам’яток первісної
археології — це вироблення відповідної програми
(комплексу заходів), кінцевою метою якої є забез
печення збереження відкритих об’єктів та комп
лексів in situ в режимі «археопарку». Ця програма
повинна включати: проведення інженерногеологіч
ної оцінки стану збереженості навколишнього сере
довища, зокрема геологічного, до проведення архео
логічних досліджень, інженерногеологічну оцінку
стану збереженості відкритих під час археологіч
них розкопок пам’яток, які передбачено експонува
ти in situ, розробку відповідно до матеріальної
структури відкритих об’єктів (палеонтологічна
кістка, порода каменю тощо) консервантів, при не
обхідності часткову реставрацію та реконструкцію
пам’яток та створення експозиції з нерухомих та
рухомих пам’яток як просто неба, під навісами, так
і у відповідних стаціонарних павільйонах, які по
винні бути обладнаними портативними та стаціо
нарними пристроями, багатоканальними система
ми контролю та вологісного режиму, а також
інженерний благоустрій території «археопарку».