Молочко С.Р., Васильєва О.М. Українська література. Готуємося до зовнішнього незалежного оцінювання. Частина І

Подождите немного. Документ загружается.

Готуємося до зовнішнього

незалежного оцінювання

• Біографічні відомості

• Огляд творчості

• Елементи аналізу творів

• Стислі перекази творів

•

Теоретичні

поняття

Вступ

Література як мистецтво слова

Ще в глибоку давнину людина намагалася пізнати навколишній світ і з'ясувати своє

місце в ньому. Про це свідчать наскельні малюнки, орнаменти на керамічних виробах, оз-

доблення стародавніх храмів, обрядові ритуальні пісні. Людина, застосовуючи різні худож-

ні засоби, намагалася відтворювати життя в різних формах, що спричинило появу таких

галузей мистецтва, як література, музика, живопис, скульптура, архітектура, хореографія,

театр,

кіно тощо. Це образний спосіб моделювання дійсності.

Література (від лат. Lit(t)eratura - буквене письмо, освіта, наука, lit(t)era - буква)

- один із видів мистецтва, що відображає дійсність у художніх образах і створює нову

художню реальність; сприймання світу у словесних образах.

Мистецтво літератури відзначається універсальністю, бо поєднує в собі особливості різ-

них видів мистецтва.

Література може розмежовуватися за змістом: художня, філософська, наукова, технічна

тощо.

Мета письменника, на думку Й.В. Гете, «оволодіти всім світом і знайти йому ви

раження». '

Наука про літературу - літературознавство - вивчає сутність і своєрідність літератури,

її походження, значення і закономірності розвитку, а також методи вивчення літературного

процесу, творчості письменників і окремих творів. Літературознавство складається з

теорії,

історії літератури, літературної критики.

У мистецтві навколишній світ постає в художніх образах.

Художній образ - узагальнена картина людського життя і навколишнього світу (люди-

на, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуальну мистецьку форму творчою

уявою художника. Ця картина створюється за допомогою естетичного сприйняття, тобто з

погляду прекрасного.

Класифікація образів за об'єктом змалювання

Образи-персонажі (наприклад, Мавка, Лукаш (Леся Українка «Лісова пісня»))

образи-пейзажі (поле (М. Коцюбинський «Intermezzo»))

образи-предмети (груша (І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»))

образи-емоції (моя втома (М. Коцюбинський «Intermezzo»))

образи-поняття (ганьба, честь, обов'язок тощо)

образи-події (розгортання конфліктів у творі)

Класифікація образів за способом творення й сприймання

~ зорові

- слухові

- дотикові

- смакові

- запахові

Образ автора

—

змодельоване письменником уявлення про себе (може виступати в кіль-

кох образах).

Шляхи виявлення авторського образу:

звернення до героїв і читачів;

ліричні, філософські, публіцистичні відступи;

пряма авторська характеристика персонажів;

підтекст;

тон зображення, авторська інтонація.

Художня деталь різновид художнього образу, конкретна подробиця змальованого у

творі явища, що підкреслює, розкриває його сутність, набуває смислового й естетичного

значення.

Класифікація за значенням

символічні деталі-штрихи

сюжетні

Класифікація за об'єктом творення

V і і ч'

портретні речові пейзажні інтер'єрні екстер'єрні

Класифікація за частотою використання

наскрізні одномоментні

Роди і жанри літератури

Рід літератури

Основні

характеристики

Основні жанри

Епос

- розповідний характер;

усебічне змалювання

героїв (портрет, вчинки,

дії, мовні партії);

- сюжетність

Малі форми:

оповідання

новела

нарис

казка

легенда

есе тощо

Середні форми:

повість

Великі форми:

роман

епопея

Лірика

- відтворення людських

емоцій, переживань,

думок;

- ліричний герой;

- безсюжетність

гімн

сонет

елегія

ода

пісня

романс

епіталама

епітафія

епіграма

ідилія

медитація

курйозні вірші

(акровірш, азбучний

вірш, фігурний вірш,

тощо);

лірична поема

послання тощо

Драма

- дія (призначена

для постановки на

сцені);

- монологи та

діалоги героїв;

- сюжетність

трагедія

комедія

власне драма

Періодизація української літератури

(за історико-хронологічним принципом)

І. Прадавня українська література (до XIV cm.)

«Велесова книга» - найдавніша пам'ятка V - IX ст., скрижалі буття українського наро-

ду в прадавні часи.

У прадавній українській літературі слід розрізняти дві основні форми: усну народну

творчість (пісні, легенди, казки, прислів'я тощо) і книжне письменство (літописи, сказан-

ня,

повчання, зводи літописів).

Остромирове Євангеліє (1056 - 1057), найстаріша книга, що дійшла до нас, написана

уставом (техніка вимальовування літер окремо одна від одної).

Біблія (з грец. «книга») одна з найвизначніших пам'яток світової культури. В ук-

раїнській культурі Біблія посідає особливе місце - з Остромирового Євангелія починається

давньоруська рукописна книжність, з Апостола (1574) та Острозької Біблії (1581) ук-

раїнське книгодрукування.

Українська література періоду Київської Русі (фольклор і писемна література)

'Перекладна світська література (житійна література, природничо-наукова літерату-

ра):

збірник афоризмів «Пчола»;

природничо-наукові твори («Шестиднєв» Іоанна Екзарха, «Фізіолог», підручник з гео-

графії «Християнська топографія» тощо);

хронографи, історичні повісті.

• Оригінальна світська література - твори, написані давньоруською літературною мо-

вою:

житія святих;

повчання, проповіді, послання («Повчання дітям» Володимира Мономаха, проповіді

Кирила Туровського, «Слово про Закон і Благодать» Іларіона тощо);

- ораторська проза;

літописи, історичні хроніки («Повість временних літ», Київський літопис, Галицько-

Волинський літопис);

поеми («Слово о полку Ігоревім») тощо.

//. Давня українська література (XIV - XVIII cm.)

Література XIV

—

XV ст.

перекладна література з грецької, сербської, болгарської мов (повість «Олександ-

рія»);

оригінальна література (нові редакції «Києво-Печерського патерика», нові списки

«Хождєнія» Данила Паломника, проповіді, послання, повчання Фотія, Григорія Цяблака,

літописи: «Литовський літопис», «Короткий київський літопис» тощо).

Література XVI - XVIII ст.

Полемічна література - твори українських письменників кінця XVI XVII ст., спря-

мовані проти католицизму на захист православ'я та проти верхівки православного духо-

венства, яке прийняло унію.

Петро Скарга «Про єдність церкви Божої».

Молетій Смотрицький «Тренос».

Іван Вишенський «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя

Острозького», «Послання до єпископів», «Викриття диявола-світодержця».

Герасим Смотрицький «Ключ царства небесного» (1587 p.);

Василь Острозький (Суразький) «Книжиця» (1588 p.);

Стефан Зизаній «Казання св. Кирила...» (1596 p.);

Христофор Філалет «Апокрисис» (1598 p.);

Захарія Кстистенський «Палінодія, або Книга оборони» (1622 р.) та ін.

Історична проза прозові твори, у яких зображені важливі для долі народу події

минулого на документальній основі (козацькі літописи: «Літопис Самовидця», «Історія

Русів», «Сказання про війну козацьку з поляками» Самійла Величка, «Літопис гадяцького

полковника Григорія Грабянки»).

Поезія:

україномовна (Климентій Зіновіїв «Про багатства і про злидні...», «Про ратаїв, «Про

школярів, що дрова крадуть, і про школу», Григорій Сковорода «Сад божественних пісень»

(збірка ліричних поезій), Памво Беринда «На Різдво Христове»);

польськомовна (Лазар Баранович «Про мир», «Про сонце»);

латиномовна (Павло Русин «Похвала поезії», Симон Пекалід «Про Острозьку вій-

ну»).

- Драматургія

шкільні драми на різдвяні, великодні, історичні теми («Володимир» Феофана Про-

коповича, «Милість Божа» невідомого автора, «Олексій, чоловік Божий» Аноніма, «Вос-

кресіння мертвих» Григорія Кониського);

інтермедії (інтерлюдії) - побутові гумористичні сценки, які йшли як окремі невеличкі

вистави в антрактах між діями драми або трагедії (Інтермедія друга по третьому акті до

«Трагедії, або образу смерті» Якуба Гаватовича, «Власнотворний образ. Третя інтерлюдія»

Митрофана Довгалевського);

вертепні драми («Цар Ірод»).

///. Нова українська література XIX - початку XX cm.

Братська література дошевченківського періоду (від виходу «Енеїди» І. Котляревсь-

кому

Література 40 - 60-х років XIX ст. (шевченківський період).

- Мкриїкська. література 70 - 90-х років XIX ст.

Українська література кінця XIX - початку XX ст.

IV Новітня українська література (XX - початок XXI ст.)

Література за часів Центральної Ради, УНР.

Літературний процес 20-х років (поступова ліквідація національного відродження Ук-

раїни).

Розстріляне відродження»; ідеологічна література соціалістичного реалізму.

Література періоду війни 1941 1945 pp. Друга хвиля еміграції.

Українська література в післявоєнний період.

Література в період відродження 60-х років, нью-йоркська група в діаспорі.

Літературний процес 70 - 80-х років в умовах ідеологічного засилля, репресій, форсо-

ваної русифікації.

Українська література періоду розпаду СРСР й утвердження національної і державної

незалежності України.

Література на сучасному етапі (XXI ст.).

Тест № 1

Укажіть, що з названого не є видом мистецтва.

А Наука;

Б музика;

В література;

Г скульптура. Г~]

Укажіть «зайве» у характеристиках епосу.

А Розповідний характер;

Б усебічне змалювання героїв (портрет, вчинки, дії, мовні партії);

В сюжетність;

Г наявність ліричного героя. ГП

Укажіть жанр лірики.

А Есе;

Б елегія;

В повість;

Г нарис. ГН

Дотримуючись класифікації образів, укажіть, яким є образ садка в поезії Т. Шевчен-

ка «Садок вишневий коло хати».

А Образ-емоція;

Б образ-персонаж;

В образ-пейзаж;

Г образ-подія. Ц

Укажіть термін за його визначенням: різновид художнього образу, конкретна подроби-

ця змальованого у творі явища, що підкреслює, розкриває його сутність, набуває смислово-

го й естетичного значення.

А Підтекст;

Б образ автора;

В художня деталь;

Г ліричний відступ. Ц

6. Укажіть жанровий різновид драматичного твору.

А Водевіль;

Б роман-епопея;

В повість;

Г епітафія;

Д ода. і—|

У який літературний період був написаний твір І. Котляревського «Енеїда»?

А 70 - 90-ті роки XIX ст.;

Б кінець XIX початок XX ст.;

В кінець XVIII ст.;

Г кінець XIV - початок XV ст.;

Д початок XVIII ст. і—і

8. До якого різновиду літератури належать твори: «Тренос» Мелетія Смотрицького, «Пос-

лання до єпископів» Івана Вишенського, «Про єдність церкви Божої» Петра Скарги?

А Історичні хроніки;

Б перекладна світська література;

В полемічна література;

Г історична проза;

Д вертепна драма. і—і

9. У який історико-культурний період в українській літературі активно розвивався жанр

іітопису?

А Часів козаччини;

Б національно-визвольних змагань початку XX ст.;

В у період панування тоталітарної системи;

Г шістдесятих років XX ст.;

Д період кінця XVIII початку XIX ст. ГП

10.

Укажіть, який жанр не належить до суміжних.

А Роман у віршах;

Б драматична поема;

В драма-феєрія;

Г балада;

Д дума. г-|

11.

Установіть відповідність між визначенням літературного жанру і його назвою.

1 весільний вірш на честь молодих А есе

2 масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд Б епіталама

3 наукові, історичні, критичні та інші нариси, які відзна- В комедія . . 1

чаються невимушеним, вільним трактуванням питання Г легенда —

4 драматичний твір, у якому сатиричними й гумористични- Д містерія —

ми засобами відображається смішне в житті _

5 переказ про якісь події чи людей, оповитий казковістю, —

фантастичністю І 5 І

12.

Установіть відповідність між жанром і назвою ліричного твору.

1 філософська лірика А Г. Сковорода «Всякому місту звичай і пра- ^___^

2 громадянська лірика ва» _1

3 пейзажна лірика Б Т. Шевченко «Зоре моя вечірняя...» _2_

4 релігійна лірика В І. Франко «Гімн» _3

5 інтимна лірика Г В. Сосюра «Так ніхто не кохав» _4

Д В. Стус «В мені уже народжується Бог» І 5 |

9 клас

І. Усна народна творчість

Загальна характеристика

Основою і водночас складовою частиною літератури є фольклор. «Народна творчість -

це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче

мистецтво - і без якого вони засохли б. Звичайно, далеко не кожний художній твір бу-

дується безпосередньо на народній основі. Але кожний справді художній твір виростає не-

одмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду», - підкреслював видатний

поет і вчений М.Т. Рильський у своїй статті «Краса і велич народної творчості».

Фольклор (від англ. folk-lore народна мудрість; народне знання) художнє відобра-

ження дійсності в словесних, музичних, хореографічних, драматичних формах колективної

народної творчості, пов'язаної з життям і побутом народу (народна творчість) (у широкому

значенні); словесна творчість народу (у вузькому).

Характерні ознаки фольклору

Колективність;

усна форма творення і реалізації;

постійні форми;

строга послідовність композиції;

повторюваність;

традиційність;

варіантність;

відсутність автора (анонімність);

простота і прозорість стилістики;

переважання дієслівних рим;

тривалий час творення (доповнення) багатьма поколіннями.

Художні прийоми фольклору

Образи тварин, рослин, птахів, що набувають значення символів (калина - дівоча кра-

са, сокіл - мужність, відвага);

діалог;

звертання;

психологічний паралелізм («явір похилився - козак зажурився»);

характерні порівняння (позитивні «тиха, як вода», «чиста, як сльоза», негатив-

ні - «очі, як у жаби»;

постійні епітети («рідна мати», «хрещатий барвінок», «ясні зорі»);

гіперболізація;

зменшено-пестливі слова («котику-братику», «лисичко-сестричко», «спатоньки

хоче»);

узагальнення («вдома і солома їдома»);

вислови-порівняння («як грім серед ясного неба»).

Фольклористика - наука про усну народну творчість.

Фольклорні роди і жанри

Народна лірика - поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтво-

рення думок, почуттів і переживань героїв. Ліричні твори майже завжди безсюжетні.

Народний епос - розповідні фольклорні твори, до яких належать загадки, прислів'я та

приказки, анекдоти (малі фольклорні жанри), думи, історичні пісні, балади, казки, опові-

дання, легенди та перекази, притчі, літописи (великі фольклорні жанри).

Народна драма фольклорний твір, в основі якого лежить конфлікт, а сюжет роз-

гортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри («Просо»,

«Мак» «Коза», «Meланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо), вертеп, весілля).

Тема 1. Народна лірика

Основні жанри народної лірики:

пісні-ігри («Подоляночка», «Просо», «А вже весна»);

трудові пісні (виконувалися під час праці);

календарно-обрядові (веснянки, гаївки, русальні («Проведу я русалочки до бору»),

купальські («Ой вінку, мій вінку»), жниварські («Там у полі криниченька», колядки, щед-

рівки тощо);

родинно-побутові: колискові, танцювальні, жартівливі («Грицю, Грицю, до роботи»,

«Миша книш прокусила»), про кохання тощо;

родинно-обрядові (весільні, голосіння);

соціально-побутові (суспільно-побутові): козацькі («Розлилися круті бережечки»), про

кріпацтво («Із-за гори вітер віє»), чумацькі (Ой ясне сонце високо сходить»), рекрутські,

солдатські («Вилітали орли з-за крутої гори»), бурлацькі, наймитські («Ой матінко-зірко»,

«Ой хто не служив»), стрілецькі («Ой та зажурились стрільці січовії», «Від синього Дону

до сивих Карпат»);

коломийки;

частівки тощо.

Образотворчі засоби ліричних пісень

- Анафора - однаковий початок рядків у вірші, пісні, що застосовується для підкреслен-

ня важливого за смислом слова.

Антитеза - протиставлення з метою контрастного змалювання явищ (заперечення пев-

ного твердження, тези).

Епіфора - протилежна анафорі за своєю роллю в поетичному тексті.

Інверсія - порушення узвичаєного порядку слів у реченні з метою увиразнення певного

вислову, емоційно-смислового його підсилення.

Метафора - перенесення рис одного предмета на інший на основі схожості або контрас-

тності. Один з основних прийомів поетичного мовлення.

Поетичний паралелізм аналогія, уподібнення, спільність характерних рис явища.

Пов'язує певні мотиви або елементи стилю в художньому творі.

Постійний епітет - стійке, постійне художнє означення якогось предмета або явища.

Символ - умовне позначення якогось предмета, поняття або явища, відтворення його

сутності через умовний знак.

- Тавтологія - повторення спільнокореневих або близьких за значенням слів. Тавтологія

затримує увагу на сказаному, увиразнює його, посилює емоційність і ритмічність мови.

(Може бути вадою мовлення).

Фольклорна ритмомелодика

Народнопісенний ритм - музичний ритм народної пісні, для якого характерні силабічні

групи (коліна) із 3 4 складів з одним наголосом та силабічні групи (коліна) із більшою

кількістю складів і двома основними наголосами. Наприклад, найпоширеніший коломий-

ковий розмір складається із двох чотирискладових і одного шестискладового колін, які

повторюються двічі (графічно: (4+4+6) х 2).

Народнопісенне римування - розташування рим у притаманному фольклорним творам

порядку: абаб перехресне, аабб - суміжне, абба - кільцеве. Трапляється в народних піс-

нях і думах внутрішнє римування (слова римуються в одному рядку). Рима зв'язує най-

частіше два, а інколи три рядки (подвійна і потрійна рима).

Народнопісенна строфа - група віршованих рядків у пісні, об'єднаних однією думкою і

•;талим для даного твору порядком римування. Пісні найчастіше бувають дво- і чотириряд-

ковими.

1.1. Календарно-обрядові пісні

Усе життя наших далеких пращурів було тісно пов'язане з календарем.

Одним із найдавніших видів усної поезії народу є календарно-обрядові пісні, які відобра-

жали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. У цих піснях дуже часто відтворю-

вався трудовий процес: зображали рухи, які символізують оранку, сівбу, жнива тощо. Усі

календарно-обрядові пісні відзначаються ліризмом. Це ніби художнє відображення самого

життя в піснях, хороводах, іграх, танках.

Залишки первісної обрядовості згодом були змішані з християнськими обрядами й

пов'язані з церковно-календарними датами християнських свят. Поряд із сезонними хлібо-

робськими святами важливе місце займають сезони весілля та поминання померлих.

До календарно-обрядових пісень належать:

- колядки, щедрівки (зимовий різдвяний цикл);

веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл);

- русальні (пов'язані зі святковим циклом колосіння збіжжя та розквіту природи напри-

кінці весни);

- купальські (переджниварський цикл середини літа);

жниварські і стодольні (збирання врожаю в кінці літа).

(Стодола будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби,

віяння зерна.)

Пісні різдвяного циклу

Зимове обрядодійство розпочиналося у Святвечір колядками. Колядки - це відтворення

міфу про Сотворення Світу і величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини:

господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. У них досить часто називаються імена тих,

кого величають.

Колядки мають здебільшого 10-складовий вірш із дворядковою строфою (5+5) х 2. Іноді

він записується як чотиривірш з 5-складовими рядками.

Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода

за колядування. За твердженням давніх авторів, Коляда - один із язичницьких богів, що

символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (річне коло). У

римлян тотожним Коляді був бог Янус, а від нього - назва першого місяця року «януаріс»

(січень). Слово коляда є в усіх слов'янських народів із тим же значенням, що і в україн-

ців.

У колядках мають місце певні образи:

Ясен місяць пан господар, Красне сонце - жона його, Дрібні зірки - його дітки та ін.

Провідні мотиви колядок:

кохання як запорука людського щастя;

- одвічне родинне благополуччя;

- уславлення народження Ісуса Христа,

уславлення хліборобської праці,

- захисту рідної землі.

Колядки:

«Добрий вечір тобі, пане господарю!»,

«Нова радість стала»,

«Поза лісом, лісом темненьким»,

«Коню мій, коню вороненький»,

«Ой красна, красна в лузі калина» та ін.

Щедрівки - пісні, що виконуються на Щедрий вечір (Новоліття). Але коли Новий рік

був перенесений на січень, тоді, мабуть, і відбулося зміщення у часі святкування Новоліт-

тя,

а обрядові пісні весняного щедрівочного циклу стали співати разом із колядками.

У них звучать щедрі побажання рідним і близьким, а також наявні мотиви весняних

господарських робіт, тому що в дохристиянські часи Новий рік святкувався навесні.

Щедрівки:

«Щедрий вечір, а я йду»,

«Щедрик, щедрик, щедрівочка»,

«Щедрівочка щедрувала»,

«Сидить баба на припічку»

«Ой сивая та зозуленька» та ін.

Веснянки

Залежно від місцевості весняні пісні називалися гаївками, гатками, ягілками, яголойка-

ми,

маївками.

За народними уявленнями, весну приносять птахи. Першими прилітають жайворонки,

тому їм присвячено багато веснянок.

Протягом віків сформувався чіткий весняний обряд закликання весни піснями, хоро-

водами, іграми. Випікається весняне печиво у вигляді жайворонків, голубків, яких діти

розносять по селу, співаючи:

Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати! Зимочка в

возочку, Літечко в човночку...

У весняних іграх та хороводах імітуються рухи, характерні для трудової діяльності: за-

сівання поля, збирання врожаю, обмолот тощо:

Провідні мотиви веснянок:

- турбота про майбутній добробут;

заклики та побажання (найчастіше звучать звертання до птахів: гусей, качок, лелек,

зозуль, ластівок, їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести літнє

тепло);

замовляння врожаю тощо.

Веснянки:

«Ой весна, весна днем красна»,

«Ой кувала зозуленька»,

«Кривий танець»,

«Подоляночка» та ін.

Русальні пісні

Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, у час

найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (Трійця).

Предки українців вірили в русалок, або мавок (нявок), духовних істот, які оселяють-

ся серед рослин у лісах, полях, водах. Вважалося, що ці духовні сили можуть або сприя-

ти,

або шкодити людям. Тому від них потрібно було мати обереги - полин або любисток,

подекуди - м'яту, лепеху, часник тощо. Не можна в ці дні ходити в жито, купатися в річці,

щоб русалки не залоскотали. Слово оберіг означає те, що треба було мати «о березі» (при

березі), звідси - оберігати. Пахучі трави - це жертви русалкам і берегиням.

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означає запросини русалок, бо вони живуть у

травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування їх як своїх прародичів. У перший

день Трійці русалок «виводять із села». Дівчата у полі готують обід - поминальну тризну,

заквітчують себе вінками і співають.

Русальні пісні:

«У ржі на межі»,

«Ой біжить, біжить мала дівчина»,

«Проведу я русалочки до бору» та ін.

Купальські пісні

Пісні язичницького, купальського змісту; супроводжують розваги молоді під час літньо-

го свята Купайла, що триває всю ніч.

Купайло, за язичницькими віруваннями, - Бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля

має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави.

Перед початком збирання приносили жертву землі клали хліб-сіль або монету як плату

за щедрість і цілюще зілля.

Хлопці, дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність

не повинна існувати: усе має бути в парі.

Купальське дійство складається з багатьох елементів:

плетіння вінків;

запалювання вогнища і стрибання через нього;

- прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали);

водіння хороводів навколо неї;