Мочаліна З.М., Склярук Н.І., Федоренко І.А. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

221

цінні папери, нерухоме майно, векселі, товарні документи. За призначенням

кредити поділяються на зв’язані, які мають цільовий характер і фінансові, які

використовуються позичальником на власний розсуд.

У міжнародній практиці банківської діяльності з метою страхування

поширена практика надання синдиційованих ( консорціальних) кредитів, які

надаються одному позичальнику двома або більше банками (синдикати), що

обєднали на певний час свої тимчасово вільні кошти на певний час.

Діяльність міжнародного кредитного ринку тісно пов’язана із світовим

ринком цінних паперів, який було започатковано в США. Він відрізняється від

традиційного банківського кредитування, оскільки спеціалізується переважно

на емісії цінних паперів.

Головними ринками комерційних цінних паперів в Європі є:

− ринок єврокомерційних паперів (Eurocomercial paper Market - ECP-

Market);

− ринок стерлінгових комерційних паперів (Sterling commercial paper

SCP);

− ринок французьких комерційних паперів (French commercial Paper

FCP);

− ринок голландських комерційних паперів (Dutch сommercial Paper);

− ринок комерційних паперів швейцарського ринку.

Однією з новацій сучасного світового грошового ринку стала поява

кредитних (відновлюваних) цінних паперів, забезпечених банківськими

гарантіями. Уперше ці папери з'явилися саме на євроринку у вигляді пільгових

євровалютних кредитних цінних паперів. Механізм отримання позикових

засобів на основі пільгового євровалютного цінного паперу полягає в емісії

короткострокових (1-6 місяців) цінних паперів переважно у формі

єврокомерційних векселів, які в міру убування терміну їхньої дії автоматично

поновлюються. Поява кредитних цінних паперів сприяла збільшенню

банківських доходів за рахунок комісійних, диверсифікації банківської

діяльності, більшій надійності та стійкості цих фінансових інститутів.

222

Суть міжнародного довгострокового фінансового ринку полягає в

розміщенні облігацій, що передбачає торгівлю цінними паперами. Такий ринок

ще називають

фондовим ринком, або ринком капіталів. Корпорації емітують

облігації за межами своєї країни в різноманітних валютах для інвесторів, які

працюють у світовому економічному просторі. Емітуються два типи облігацій:

іноземні облігації та єврооблігації (євробонди).

Іноземні облігації (foreign bond) – це міжнародні облігації, емітовані

іноземним позичальником і деноміновані у валюті країни розміщення.

Єврооблігації (eurobond) - це міжнародні облігації, що емітуються міжнародним

синдикатом і продаються за межами країни, у валюті якої вони деноміновані.

Переваги єврооблігацій полягають у спрощеному механізмі організації

емісії, швидкості її здійснення, низьких витратах, відсутності оподаткування.

Одна з важливих особливостей післявоєнного розвитку фондового ринку

- його інтернаціоналізація, яка була істотно прискорена повним скасуванням

обмежень на переміщення капіталів у розвинутих країнах у 70-ті роки ХХ ст.

Сукупність валютних ринків включає: роздрібний ринок для спотової

торгівлі за готівку; міжбанківський ринок для спотової і форвардної торгівлі;

ринки для торгівлі ф’ючерсами й опціонами.

На міжнародному валютному ринку взаємодіють три найбільших

учасники: державні центральні банки, корпорації і комерційні банки. Торгівля

провідними світовими валютами здійснюється на

спотовому й форвардному

ринках. Торгівля на

спотовому ринку (spot market) передбачає негайну, тобто в

день укладання угоди, поставку купленого. Виконання цих угод забезпечує

асоціація 12 нью-йоркських банків, яка називається Міжбанківською

кліринговою системою (Clearing house Interbank Payment System - CHIPS).

На

форвардному ринку (forward market) комерційні банки й корпорації

домовляються обміняти визначену суму в одній валюті на іншу за узгодженою

ціною в певний момент у майбутньому.

Першооснову становлення світової валютної системи склала Бреттон-Вудська

конференція, проведена в липні 1944 р. Основні риси Бреттон-Вудської валютної системи

223

були зафіксовані в статуті Міжнародного валютного фонду. Їх сутність полягає в

наступному:

- функція світових грошей збереглася за золотом, але масштаби його використання в

міжнародних валютних відносинах значно скоротилися;

- долар США був декларативно прив'язаний до золота в ролі еталону цінності валют;

- поряд із золотом в якості міжнародного платіжного засобу і резервної валюти

використовується долар США і значно менше — англійський фунт стерлінгів. Резервні

валюти обмінюють ся на золото;

- прирівнювання валют і їх взаємний обмін здійснюються на основі офіційно

погоджених країнами-членами МВФ валютних паритетів, що виражалися в золоті або

доларах США;

- усі валюти прив'язувалися до долара, а їх ринкові курси не повинні були відхилятися

від фіксованих доларових паритетів більше ніж на 0,75%;

- розрахунки по платіжних балансах країни робили за допомогою обміну через

централізовані канали золота на валюту або валюти на золото.

Ямайська конференція 1976 р. оформила нову світову валютну систему. У 1978 р.

угода була ратифікована і були внесені відповідні зміни в Статут МВФ. Згідно з

принципами нової системи базою були оголошені:

- СДР (SDR — Special Drawing Rights — спеціальні права запозичення);

- крім СДР країнам-учасницям було дозволено встановлювати паритетні

співвідношення до будь-якої валюти, але не до золота;

- була юридично завершена демонетизація золота. Скасовано золоті паритети. США

припинили обмін національної валюти на золото;

- було узаконено режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих. Країнам було

надане право вибору будь-якого режиму валютного курсу.

З часу проведення Ямайської конференції, яка узаконила цей процес, почалася ера

змінних курсів валют, що продовжується дотепер. Існування регіональних валютних блоків,

а також індивідуальних прив'язок курсів валют ряду країн до інших більш сильних валют або

їх кошиків говорить не стільки про принципи системи валютного регулювання, скільки про

його відсутність на сучасному етапі.

В умовах режиму змінних курсів немає однозначно тривожних

симптомів, так само як і немає однозначних вимірів монетарної політики.

Реакція фінансових ринків на урядові заходи часто здається нелогічною. Справа

в тому, що на ринках домінують спекулятивні угоди. Режим змінних курсів

224

відкриває можливість одержання як надзвичайних прибутків, так і неймовірних

збитків. Такі ринки чутливі до найменших змін показника інфляції.

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її

економічними інтересами в міжнародній торгівлі.

Валютний курс встановлюється залежно від попиту на валюту і її

пропозиції: при перевищенні попиту над пропозицією валютний курс зростає,

при зниженні попиту — курс падає.

Валютний курс являє собою реальний інструмент економічної політики,

на який впливають різні чинники макроекономічного характеру: стан

платіжного балансу, наявність і обсяг золотовалютних резервів, процентна

ставка, міжнародний рух капіталу, іноземні інвестиції та ін.

У сучасному світі золотовалютні резерви скоріше впливають на валютний

курс не прямо, а опосередковано як частина сукупного національного багатства

країни. На валютний курс зараз впливають чинники безпеки. Зокрема, після

вересневих подій 2001 р. в Нью-Йорку й Вашингтоні (терористичних нападів на

США) на світових ринках спостерігалися різкі коливання цін на золото з

тенденцією до зростання.

Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення

валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій

суб'єктами валютного ринку (комерційними й центральним банками,

юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та

національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою

валютного регулювання є вплив на

валютний курс. У більшості випадків кожна

країна зацікавлена в стабільності національної валюти, адже це забезпечує

стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у

певних умовах може проводитися політика як на зниження, так і на зростання

курсу національної валюти.

Необхідність установлення реальних курсів валют привела до

встановлення системи міжнародного валютного регулювання. Воно полягає у

прийнятті загальних для всіх країн правил проведення валютних операцій.

225

Сьогодні створено досить надійні міжнародні й національні системи

валютного регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні

курси. Разом з тим оскільки курс національної валюти відображає стан

економіки країни, вони не мають на меті утримання валютного курсу за будь-

яку ціну. Навпаки, це недоцільно і небезпечно.

Перевага ринкового механізму

якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти,

максимально наближений до реального. Це, в свою чергу, ставить на міцну

основу міжнародні фінансові відносини.

В Україні валютний курс встановлюється шляхом проведення торгів на

Українській міжбанківській валютній біржі за валютами: долару США, євро,

російському карбованцю, фунту стерлінгів та ін.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД)

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності включають у себе

загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств, організацій незалежно від

форми власності й осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення

юридичної особи.

Об'єктом фінансів зовнішньоекономічної діяльності є економічні

відносини, що виникають у процесі формування і використання прибутку та

фондів у національній та іноземній валюті.

Суб'єктом виступає зарубіжний

партнер (іноземна держава, міжнародна організація, юридична особа тощо).

Загальнодержавні фінанси виступають у формі Державного фонду

золотовалютних резервів, фінанси підприємств та інших господарських

структур – у формі фондів валютних коштів за поставлену продукцію і послуги

на експорт.

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності підприємств являють собою

сукупність економічних відносин щодо формування і використання прибутку і

фондів грошових коштів, які виникають у процесі розподілу й перерозподілу

частини суспільного продукту і національного доходу, отриманого від

зовнішньоекономічної діяльності. Для фінансування зовнішньоекономічних

226

операцій на підприємстві створюється валютний фонд, який формується після

обов'язкового продажу валютних коштів за рахунок частини валютної виручки,

яка залишилась у розпорядженні підприємства й перерахована на поточний

валютний рахунок в уповноваженому банку. Підприємства й організації, які не

здійснюють зовнішньоторговельних операцій, формують валютні фонди за

рахунок валютних ресурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Кошти валютних фондів можуть використовуватися на проведення

реконструкції, технічного переозброєння та оновлення виробництва експортної

продукції, підвищення її якості й конкурентоспроможності, на фінансування

науково-дослідних робіт, закупівлю нових технологій і ліцензій та інші цілі,

дозволені чинним законодавством.

В основі фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності лежать

законодавчі акти уряду країн (в тому числі і України) й міжнародні акти, що

регулюють порядок здійснення зовнішньої торгівлі, ціноутворення, валютного

регулювання, валютних платежів, функціонування ринку цінних паперів,

кредитно-розрахункових операцій, оподаткування іноземних юридичних осіб.

Ефективність зовнішньоторговельних операцій залежить від структури

зовнішньоторговельного обороту і застосовуваних цін.

Обов'язковою умовою успішності здійснення зовнішньоекономічної

діяльності є постійний аналіз зміни курсу основних іноземних валют, балансу

платежів країн, з якими передбачається здійснення угод.

Фінанси, одержувані від зовнішньоекономічної діяльності як держави, так

і окремих суб'єктів господарської діяльності, виконують наступні функції:

− формування прибутків і фондів в іноземній і національній валюті;

− використання прибутків і фондів, утворених в результаті

здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

− контроль за формуванням і використанням відповідних ресурсів.

У балансі платежів міститься п'ять рахунків: рахунок торгівлі, рахунок

послуг, поточний рахунок, рахунок переміщення капіталу, загальний рахунок.

227

Рахунок торгівлі показує різницю між експортом і імпортом товарів і

послуг держави в національній валюті.

Рахунок послуг відбиває обсяг фінансових послуг, торговельної і

військової допомоги, подарунків, know-how ("ноу - хау") та інших активів. У

рахунку послуг містяться дані про плани і проекти будівництва підприємств;

консультації з військових питань; дозволи на використання патентів (ліцензій);

фінансові послуги (угоди про надання кредитів іноземним

банкам або випуск облігацій і акцій на зовнішніх ринках); дослідження ринків

збуту. Держава, що надає послуг більше, ніж одержує, має позитивний рахунок

послуг.

Поточний рахунок – це алгебраїчна сума торговельного рахунку і

рахунку послуг. При їх об'єднанні, наприклад, негативне сальдо торговельного

рахунку може цілком перекрити позитивний рахунок послуг.

Рахунок переміщення капіталу показує чистий приплив або відтік різних

капіталів, таких як портфельні інвестиції або прямі інвестиції. Прямі інвестиції

складають більше 10% інвестицій в економіку інших країн. Якщо частка

власника в закордонному проекті складає менше 10%, інвестиції називаються

портфельними. Капітал може також імпортуватися або експортуватися через

короткострокові або довгострокові позики з однієї країни в іншу. Всі операції з

позиками відбиваються на рахунку переміщення капіталу платіжного балансу

кожної країни. Позики з інших країн створюють приплив капіталу, а надання

кредиту створює у платіжному балансі країни, що його надає, відтік коштів.

Загальний рахунок — це сума всіх рахунків у платіжному балансі. У

спрощеному вигляді загальний рахунок є сумою поточного рахунку й рахунків

переміщення капіталу. Загальний рахунок відбиває приплив і відтік коштів

унаслідок різних короткострокових і довгострокових операцій держави з

іншими країнами. Позитивне сальдо за загальним рахунком завжди дорівнює

загальному припливу капіталу, а дефіцит загального рахунку завжди дорівнює

загальному відтоку коштів.

228

Приплив або відтік фінансових коштів може бути в іноземній валюті,

золоті або згідно із спеціальним правом запозичення. Вартість спеціального

права запозичення визначається як середньозважена розміру п'ятьох валют:

долара США, німецької марки, французького франка, фунту стерлінгів,

японської ієни. Частка долара США в оцінці спеціального права запозичення

складає 40%. є Одним з показників могутності держави є її золотовалютні

резерви.

У реальній економіці на валютний курс справляють вплив

конкурентоздатність вітчизняних товарів і динаміка цін на світовому ринку, а

також політика стимулювання галузей, орієнтованих на експорт, стан

державного бюджету, розміри зовнішніх запозичень як джерела фінансування

бюджетного дефіциту. До основних чинників, що впливають на курс будь-якої

валюти відносяться: стан національної економіки, стан платіжного балансу,

рівень інфляції, міждержавна міграція короткострокових капіталів,

співвідношення попиту і пропозиції на кожну валюту, суспільно-політичні,

військові, природно - географічні, еколого-економічні чинники.

До чинників, що впливають на курс вітчизняної валюти на внутрішньому

ринку, відносяться:

− необхідність виплати заробітної плати працівникам, що призводить до

продажу валютних коштів суб'єктами економічної діяльності, які мають їх у

своєму розпорядженні, на валютній біржі й накопичення національної

валюти. У цьому випадку курс іноземної валюти знижується, а національної

зростає. Особливо даний процес є характерним наприкінці календарного

року, по закінченні квартального періоду, на початку сезону відпусток, перед

великими календарними святами;

− сезонна грошова емісія (навесні — перед сільськогосподарськими

посівними роботами, восени — перед збиральними сільськогосподарськими

роботами), що приводить до збільшення обсягу національної валюти в обігу,

зростання курсу іноземної валюти і, відповідно, до зниження курсу

національної валюти.

229

На зовнішньому ринку на курс національної валюти впливають такі

чинники:

− нестабільний політичний й економічний стан країни, чия валюта

реалізується на зовнішньому валютному ринку;

− несприятливі природно-географічні й екологічні умови (стихійні лиха,

землетруси, цунамі, повені, техногенно-екологічні катастрофи і т.п.);

− стан платіжного балансу (його дефіцит або профіцит);

− експортна конкурентоздатність національних товарів і послуг на

світовому ринку;

− рівень внутрішніх оптових і роздрібних цін на товари й послуги;

− купівельна спроможність національної валюти на внутрішньому ринку.

Стратегією у визначенні курсу валют служить так званий підхід "BBC"

(від англійського band, basket crawl – діапазон, корзинка, рухливість). Принцип

діапазону обмежує гнучкість і дозволяє ринковим силам грати сигнальну роль,

залишаючи за Національним банком повний контроль.

Принцип кошика валют, на відміну від прив'язки курсу до долара,

враховує багатонаціональний характер торговельних інтересів держави.

Принцип рухливості враховує як показники інфляції в різних країнах, так

і зростаючу роль реального курсу валюти, що відбивав би потреби зростання

або допомагав реагувати на раптові зміни на світових ринках.

Зниження курсу вітчизняної валюти приводить до збільшення обсягу

експортних операцій держави, припливу іноземних інвестицій. Підвищення ж

курсу, навпаки, погіршує експортні можливості суб'єктів господарської

діяльності.

Конвертованість національної грошової одиниці може бути:

− повною, коли наявне вільне обертання національної грошової одиниці у

валюту інших країн (поширюється на всі категорії юридичних і фізичних

осіб – власників національної валюти);

− частковою, поширюється на деякі угоди або на деякі категорії власників

національної валюти:

230

− зовнішньою, припускає повну свободу обміну тільки для нерезидентів,

тоді як фізичні і юридичні особи – резиденти держави подібною свободою не

володіють;

− внутрішньою, припускає повну свободу обміну тільки для резидентів, а

нерезиденти такою свободою обміну не володіють.

Важливим у зовнішньоекономічній діяльності держави (в тому числі і

України) є

митне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яке

здійснюється згідно із законодавством і міжнародними договорами. Митну

політику держави визначає Верховна Рада України.

На єдиній митній території України оподатковуються митом товари, які

ввозяться на її територію або вивозяться за її межі, або переміщуються

транзитом по її території.

Ставки мита єдині для всіх суб'єктів

зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації

господарської діяльності й територіального розміщення, за винятком випадків,

передбачених законом України та її міжнародними договорами.

Митний контроль і митне оподаткування на території спеціальних

економічних зон регулюються відповідними законами України і міжнародними

договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному

конкретному випадку. До суб’єктів ЗЕД, які проводять демпінг, а також до тих

держав, які вдаються до дискримінаційних дій щодо України, можуть

застосовуватися митні санкції, передбачені законодавчим актами України.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність держави, будучи одним з

найважливіших джерел формування доходної частини державного бюджету, в

свою чергу визначається різними внутрішніми й зовнішніми чинниками,

ігнорування яких може призвести як до зростання дефіциту бюджету, так і до

порушення внутрішньої економічної рівноваги.

За умов ефективного використання зовнішньоекономічних чинників

розвитку держава спроможна значно поліпшити внутрішню соціально-

економічну ситуацію, стабілізувати процеси суспільного виробництва,

забезпечити стале економічне зростання.