Малахов В.А. Етика

Подождите немного. Документ загружается.

міжсуб'єктного

спілкування, все частіше усвідомлює себе при

цьому не просто окремим індивідом, а й членом певної спільноти

або меншини, виразником

її

інтересів. З цієї обставини випливає

ціла низка практичних моральних проблем, які потребують до-

кладного етичного аналізу; йдеться про проблеми толерантності,

рівності прав,

самоідентифікапіі,

спільнотної

відповідальності

тощо. Справжня культура спілкування передбачає неослабну увагу

до подібних проблем, що в чималій кількості

виникають

сьогодні

й, судячи з усього, виникатимуть і надалі.

Нарешті, головним показником і водночас основ-

ною сферою реалізації моральної культури спілкування

є актуальні процеси

міжсуб'єктної

взаємодії, актуальні

стосунки між людьми. Вище досить докладно йшлося

про глибинний моральний зміст цих стосунків — хоча

вичерпати цю тему, звичайно, в жодному посібнику

неможливо. Нині існує чимало збірок конкретних на-

станов і рекомендацій щодо практичної організації

міжлюдських

взаємин; загальновідомий взірець подіб-

ної літератури — популярні книжки Д.

Карнегі

(1888—

1955). Згаданого автора, як і інших метрів даного

жанру, нерідко звинувачують — і не без підстав — у

надмірному практицизмі, що узаконює маніпулювання

людською моральною свідомістю. А проте деякі прави-

ла

спілкування,

запропоновані американським фахів-

цем,

безперечно,

заслуговують на увагу: «Щиро цікав-

теся іншими людьми», «посміхайтеся», «будьте хоро-

шим слухачем», «ніколи не кажіть людині, що вона не

має рації» (себто не залишайте нікого у свідомості його

повної неправоти) та

ін.

Якщо перелічені правила, як і багато подібних до

них, явно мають певний раціональний сенс, то поряд

із ними в культурному спілкуванні ми дотримуємося й

суто формальних, на перший погляд, настанов, так

само як і чистісіньких умовностей. Сукупність таких

формальних правил, що регулюють зовнішні прояви

людських стосунків (поводження з людьми, формули

звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в

місцях загального користування, манери, одяг тощо),

називають етикетом (франц. etiquette — ярлик, ети-

кетка, від фламандського steeken — встромляти).

В недавній нашій історії траплялися часи цілкови-

того нехтування будь-якими правилами етикету як на-

чебто буржуазним або феодально-аристократичним

пережитком, що приховує нещирість, відсутність реаль-

ної поваги до людини. Проте наслідком такого пре-

зирливого відкидання етикету незмінно виявлялося

поширення грубості, а то й відвертого хамства. І це аж

ніяк не можна вважати якоюсь випадковістю.

По-перше, далеко не всі навіть формальні засади

етикету мають суто конвенційний (умовний) характер,

інколи за ними стоїть досить глибокий зміст, що

стосується історії моралі або й її нинішнього актуаль-

ного стану. Так, відомо, що рукостискання з'являються

як знак неозброєності, взаємної довіри; цокатися кели-

хами люди почали, аби засвідчити відсутність у них

отрути. Глибоке розуміння суті людини, що залиша-

ється актуальним і сьогодні, зумовлює різницю звер-

тання на «Ви» і на «Ти».

Адже,

звертаючися на

«Ви»,

ми, по суті, підкреслюємо цим свою повагу до наявної

в людини свободи вибору, закріплюємо за нею право

на множинність можливих утілень. Ви — такий, наче

кажемо ми людині, а втім, коли Ваша ласка, можете

бути й ще ось таким, і яким завгодно іншим. У той

самий час коли ми говоримо малознайомій людині

«Ти», ми тим самим

вербальне

«приковуємо» її суб'єк-

тивне Я до якогось певного фактичного його вияву —

наче хапаємо його за комір, перетворюємо на своєрід-

ний об'єкт, річ. «Ти» — отже, людина кінчена.

В інших випадках, навпаки, «Ти» підносить людину,

«Ви» — здатне глибоко її образити. Це тоді, коли

практичне утвердження власної свободи й гідності не є

для нашого партнера актуальним у стосунках з нами,

коли свій вибір він уже зробив і дорожить саме

обраним, зверненим до нас своїм

волевтіленням.

«Ти»

в такому разі фіксує унікальність, незамінність даної

людини, такої, яка вона є, так само як і незамінність

нашого спілкування з нею. Воно натякає на те

«буття-

у-правді»,

котре, як ми бачили, є однією з внутрішніх

прикмет любові. Що ж до звернення на «Ви», то воно

в даному разі могло б видатися занадто холодним,

байдужим, таким, що не рахується з неповторною інди-

відуальністю нашого партнера.

Таким чином, суто формальні, здавалося б, мо-

менти спілкування здатні містити досить-таки глибо-

кий моральний смисл. Утім, і це по-друге, чисто умовні

вимоги етикету теж мають свою вагу: дотримуючися їх,

ми тим самим наче декларуємо

узгоджуваність

нашого

способу поведінки й дії з поведінкою і діями наших

362 партнерів по спілкуванню, наче заявляємо про свою

належність до єдиного з ними морального й смислово-

го простору.

Тож, як бачимо, нехтувати навіть зовнішніми пра-

вилами моральних взаємин не слід. Повага до них і

творче засвоєння здатні зробити правила етикету діє-

вим утіленням доброзичливого, уважного ставлення до

людини, знаряддям тактовності, делікатності. Таке

органічне засвоєння приписів етикету, включення їх до

загальної системи людських моральних цінностей ста-

новить необхідне опорядження

ввічливості

— важли-

вого показника морального стану людської особистості

в цілому.

Запитання Наскільки неминучим є зв'язок

толерантності

байдужістю? Обгрунтуйте свою точку зору

Проаналізуйте ту чи іншу конкретну ситуацію толе-

рантності до нетолерантного.

Як Ви розумієте вираз «мужність толерантності» сто-

совно проблем сучасного світу?

Чи гідний поваги засуджений злочинець? Якщо так —

на якій підставі? Чим відрізнятиметься наша мораль-

на повага до негідної й до шанованої людини?

Яка форма

співчуття

— співстраждання чи

спів-

радість

— уявляється вам життєво змістовнішою? Чи

вони рівнозначні?

Чи можливе співстраждання (жалість) без милосер-

дя? Милосердя без співстраждання?

В якому розумінні любов можна вважати моральною

передумовою людського спілкування загалом?

У чому, на Вашу думку, полягає головна

відміннісгь

між еротичною й

агапічною

любов'ю? Чи мають

вони при цьому якусь спільну основу? Яку саме?

Що, на Вашу думку, означає бути людиною ввіч-

ливою? Чи можна вважати ввічливість суто зовніш-

ньою характеристикою моральної вдачі людини?

Рекомендована

література Бердяев Н. А. Эрос и личность (Философия пола и

любви).

М.,

1989. 159 с.

Ельчанинов

А.

В,

свят. Записи. 12-е

изд.,

доп

К.,

1999.

203 с.

Левінас

Е. Між нами. Дослідження

думки-про-іншо-

го.

К.,

1999.

294 с.

Лекторский В. А О

толерантности,

плюрализме и

критицизме // Вопросы философии. 1997 № 11

С.

46—54.

Льюис К. С. Любовь Страдание Надежда: Притчи

Трактаты. М

1992. С.

125—184,

208—261

Мир и Эрос: Антология философских текстов о

любви

М.,

1991 335 с.

Мэй Р Любовь и воля М ; К , 1997 384 с.

Равич

М. М. Этикет. СПб., 1999. 288 с

Рікер

П.

Толерантність,

нетолерантність,

неприйнят-

не // Рікер П. Навколо політики. К

1995. С.

313—

332.

Рюриков Ю. Б. Самое утреннее из чувств: Культура

любви.

К.,

1985. 136 с

Соловйов Е. Ю. Толерантність як новоєвропейська

універсалія

// Демони миру та боги війни. Соціальні

конфлікти посткомуністичної доби. К., 1997.

С.

99—

115.

Фромм Э. Искусство любить // Фромм Э. Душа чело-

века.

М.,

1992. С.

109—178

Хамитов Н. В. Философия одиночества: Одиночест-

во женское и мужское. К , 1995. 172 с.

ПІСЛЯМОВА

На закінчення авторові

курсу

лишається

вибачитися за його неповноту й огріхи.

Поза розглядом залишилося надто багато

—вся

історія світової й вітчизняної етики,

різноманітність

сучасних напрямів етичної

думки, низка пекучих проблем, що потребу-

ють етичного осмислення

сьогодні.

Хотілося

б сподіватися, що знайомство з лекціями

якоюсь мірою допомогло читачам зорієнту-

ватися щодо репрезентованої галузі людсь-

ких знань — а в когось, можливо, й про-

будило бажання вдатися до

детальніших

студій.

Хоча етика й

моральна

проповідь

—речі

різні, автор не стане заперечувати, що у

своїх лекціях він обстоював певні життєві

цінності, певний моральний ідеал. Ці цін-

ності й цей ідеал важко сформулювати

однозначно, засвідчити їх може лише текст

самого посібника. Якщо це не так, якщо

прочитана книжка лишає сумніви щодо

пропонованого в ній морального вибору, кри-

чати про

нього

навздогін — справа марна.

І все ж одну істотну ознаку того бажа-

ного морального стану людини, до якого

автор прагнув привернути увагу читача,

тут, у

післямові,

варто виділити й назвати

окремо. В часи небаченого переплетення

трагічного й низького, в часи, коли ламання

традиційних меж і гіпертрофія

найрізнома-

365

пітніших

крайнощів стають узвичаєним

стилем поведінки для багатьох,

—авторові

хотілося б нагадати про ту специфічну рису

давньоруської

ще моральної культури, котру

Г. П. Федотов називав світлою мірністю і

котра позначає

здатність

людини за будь-

яких умов і в будь-яких своїх прагненнях

зберігати душевну міру свого існування,

внутрішню відповідність закликові світла й

добра. А ніщо, внутрішньо спрямоване до

добра, не минає даремно.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

Вступ

Див.:

Швейцер

А. Культура и этика // Швейцер А. Благоговение

перед жизнью. М., 1992. С 96 *v

Див..

Panofsky

E. Renaissance and Renascences in Western Art.

Stockholm,

I960.

108,

113.

Шлемкевич

М. Загублена українська людина.

К.,

1992. С. 155.

Див.:

Беттелъгайм

Б. Освічене серце // Всесвіт. 1992. № 8.

С.

133—144;

№ 10. С.

175—181;

№ 12 С.

179—184.

Лекція 1

Див.:

Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Проблема человека в

западной философии.

М.,

1988 С.

348—350.

Див..

Рікер

П. Етика і мораль //

Рікер

Навколо політики.

К.,

1995. С 269—283.

Див.,

напр.: Партийная этика: (Документы и материалы дискус-

сии 20-х годов).

М.,

1989. 509 с.

Див.:

Маркс К. Сповідь // Маркс

К.,

Енгельс Ф. Твори.

К.,

1966.

Т. 31. С.

473.

Лекція 2

Див.:

Грушевський

М Історія

України-Руси:

В 11 т. 12 кн.

К.,

1993 Т. 3. С. 352—377.

Соловьев В. С. Оправдание добра. Нравственная философия //

Соловьев В. С. Соч.: В 2 т.

М.,

1990. Т. 1. С. 454.

Кант И. О поговорке «Может быть, это и верно в теории, но не

годится для практики» // Кант И. Соч.: В 6 т.

М.,

1965. Т. 4. Ч. 2.

С. 78.

Нерсесянц

В. С. Философия права.

М.,

1998. С. 17, 20.

Боткин

Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивиду-

альности.

М.,

1989. С 187.

Там само. С. 214. 367

Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки; Державець. К., 1998.

С.

434.

Там само. С. 440.

Там само. С. 418.

Там само. С. 412, 414.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер

М.

Избранные произведения.

М.,

1990. С. 703.

Рікер

П. Навколо політики.

К.,

1995. С. 30.

Див.,

напр.:

Элиаде

М. Аспекты мифа.

М.,

1995. С.

31—47.

Топоров В. Н. Святость и святые в русской духовной культуре.

Т. 1. Первый век христианства на Руси.

М.,

1995. С.

446,

476.

Розгляд політики як «демонстраційної моделі»

див.,

напр.:

Бодрийар

Ж. О совращении // Ad

marginem'93.

Ежегодник.

М.,

1994. С. 352—353.

Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки; Державець.

К.,

1998.

С.

440.

Лекція З

Див.:

Шестов Л. Добро в учении гр. Толстого и Ф. Ницше.

(Философия и проповедь) // Шестов Л. Избранные сочинения.

М.,

1993. С. 39—157.

Див.:

Воспоминания Рудольфа Гесса // Освенцим глазами СС

Варшава, 1991. С.

25—95.

Див.:

Hare R. М. Freedom and Reason // Moral Philosophy: Text

and Readings / Andrew G.

Oldenquist.

2 ed. Boston etc., 1978.

338—356;

Universalizing (Kant, Hare) // Ibidem. P.

22—31.

Див. спеціальну розвідку (щоправда, дещо вже

застарілу):

Гусей-

нов А. А. Золотое правило нравственности.

М.,

1988.

271

с.

Див.:

Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму.

К.,

1994.

261с.

Манн Т. Доктор Фаустус.

К.,

1990. С. 61.

Див.:

Кьеркегор

С. Наслаждение и долг. Ростов н/Д, 1998.

С. 266—269 та

ін.

Див.:

Бочковський

О. Вступ до

націології.

К.,

1998. С.

101—102.

Померанц

Г. С. Опыт философии солидарности // Вопросы

философии. 1991. № 3. С. 59.

Лекція 4

Див.,

напр.: Хайдеггер М. Слова Ницше «Бог мертв» //

Хайдег-

гер М. Работы и размышления разных лет.

М.,

1993. С.

208—215.

Див.:

Мур

Дж.

Принципы этики.

М.,

1984.С.

66—79.

Див.:

Там само. С.

62—63,

66,

73—75,

79—80

та ін.

Кант И. Критика способности суждения // Кант И. Соч.: В 6 т.

М.,

1966.

Т. 5. С.

330.

368

Лекція 5

Див.:

Повель

Л.,

Бержье

Ж. Утро магов.

К.,

1994. С.

244—247.

Бубер М Образы добра и зла // Бубер М. Два образа веры М.,

1995.

С. 151

Див.,

напр. Августин А. Исповедь.

М.,

1991. С. 119,

181—182

та

ін.

Лосский

Н.

О. Условия абсолютного добра: Основы этики; Ха-

рактер русского народа.

М.,

1991. С. 104, 105.

Шеллинг Ф. В

И.

Философские исследования о сущности чело-

веческой свободы и связанных с ней предметах // Шеллинг Ф. В

И.

Соч.:

В 2 т.

М.,

1989.

Т. 2. С.

120.

Див.:

Августин А. Исповедь. С 137-138.

Див.:

Arendt

Н.

Eichmann

in Jerusalem. A Report on the Banality of

Evil. N. Y. etc., 1976. 312 p.

Ibid. P. 287.

Лем С. Мифотворчество Томаса Манна // Новый мир. 1970. № 6.

С.

252.

Бубер М. Образы добра и зла // Бубер М Два образа веры. С. 135.

Див.:

Шрейдер Ю. А. Человеческая рефлексия и две системы

этического сознания // Вопросы философии. 1990. № 7. С.

38—

39.

Див.:

Гартман

Н. Эстетика

М.,

1958. С. 490.

Лекція 6

Див.:

Франкл

В. Человек в поисках смысла.

М.,

1990. С.

26—27.

Див.:

Там само. С. 29.

Франк С. Л. Смысл жизни // Смысл жизни: Антология.

М.,

1994.

С.

509.

Франкл В. Человек в поисках смысла. С.

37.

Бахтин М. М. Из записей

1970—1971

годов // Бахтин М. М.

Эстетика словесного творчества.

М.,

1979. С. 350.

Иоанн

Дамаскин.

Источник знания // Антология мировой

философии: В 4 т.

М.,

1969. Т. 1. Ч. 2. С. 622.

Спиноза Б. Этика, доказанная в геометрическом порядке //

Спиноза Б. Избранные произведения: В 2 т.

М.,

1957. Т. 1. С. 576.

Див.:

Гегель Г. В. Ф. Философия религии: В 2 т.

М.,

1977. Т. 2.

С. 31.

Toynbee

A. Changing Attitudes towards Death in the Modern Western

World // Man's Concern with Death. London, 1968. P. 130, 131.

Давыдов Ю. Н. Этика любви и метафизика своеволия: Пробле-

мы нравственной философии. 2-е изд.,

перераб.

и доп.

М.,

1989.

С. 25—27.

Августин А. Исповедь.

М.,

1991. С. 166, 112, 113.

Франк С. Л. Смысл жизни // Смысл жизни: Антология. С. 509,

570,519. 369

Там само. С. 509.

Кюблер-Росс

Э. «Весной она вернется...» // Жизнь после смерти.

М.,

1991.

С. 62.

Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Камю А. Бунтующий

человек.

М.,

1990. С. 73.

Цит. за: Никонов К. И. Современная христианская антропо-

логия: (Опыт

фшюсофско-критического

анализа).

М.,

1983

С.

156.

Див.,

напр.:

Муди

Р. А. Размышления о жизни после жизни //

Жизнь после смерти. С

8—56.

Карсавин Л. П. О личности // Карсавин Л. П. Религиозно-фило-

софские сочинения.

М.,

1992. Т. 1. С. 186.

Карсавин Л. П. Поэма о смерти // Там же. С. 278.

Див.:

Бердяев Н. А. О самоубийстве.

М.,

1992. 23 с.

Лекція 7

Див.:

Шелер

М. Формализм в этике и материальная этика цен-

ностей // Шелер М. Избранные произведения.

М.,

1994. С.

259—

337.

Кант И. Основы метафизики нравственности // Кант И. Соч.:

В 6 т.

М.,

1965.

Т. 4. Ч. 1. С.

260.

Див.:

Там само. С. 270.

Див.:

Там само. С. 273.

Цит. за:

Ермоленко

А. М. Попередні зауваги про трансценден-

тальну прагматику // Філософська і соціологічна думка. 1992.

№ 2. С. 69, 70.

Бубер М. Хасидские рассказы // Бубер М. Избранные произве-

дения. Иерусалим. 1979. С. 146.

Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы // Достоевский Ф. М.

Поли.

собр. соч.: В 30 т.

Л.,

1976. Т. 14. С.

291—292.

Див.:

Этическая мысль: Научно-публицистические чтения.

М.,

1990. С. 214—255.

Константинов

А.,

Дикселиус

М. Бандитская Россия. СПб.;

М.,

1997.

С. 17.

Волошин М. А. Пророки и мстители // Волошин М. А. Стихотво-

рения. Статьи. Воспоминания современников.

М.,

1991. С. 274.

Дао дэ цзин // Древнекитайская философия: Собр. текстов в

2 т.

М.,

1972.

Т. 1. С.

126.

Левінас Е. Між нами: Дослідження

думки-про-іншого.

К.,

1999.

С.

124.

Цит. за: Яннарас X. Вера Церкви. Введение в православное

богословие.

М.,

1992. С. 131.

Див.:

Гинзбург

Л. Я. О психологической прозе.

Л.,

1971. С.

5—

134.

Див.:

Кьеркегор С. Наслаждение и долг. Ростов н/Д, 1998. 416 с.

Пор.:

Гайденко П. П. Трагедия эстетизма. Опыт характеристики

370 миросозерцания Серена Киркегора.

М.,

1970. 248 с.