Управління якістю сприймалося і розроблялося фахівцями
переважно з позицій інженерно-технічного контролю продукції та
процесів виробництва. Загальний менеджмент розвивався в напрямку
вирішення питань організаційного і соціально-психологічного плану.
У японській системі менеджменту значний розвиток одержали
питання контролю, а потім і забезпечення якості. Завдяки цьому до
кінця 70-х років японські товари були визнані високоякісними і
завоювали значну частку світового ринку. Керівники підприємств тоді
визнали, що системи керування бізнесом, що склалися в 60 - 70-х
роках, більше не можна вважати кращими у світі. Тому починаючи з
другої половини 70-х років в усьому світі значно зріс інтерес я?
теоретиків, так і практиків менеджменту до форм і методів управління
якістю.
Розвиток систем якості збігся на початку 80-х років з
досягненнями теорії та практики "загального менеджменту, а саме: з
матричними, програмно-, проектно- і проблемно-орієнтованими
організаційними структурами. Управління якістю продукції вже тоді
розглядалося як керування усім виробництвом за критерієм якості
продукції, що випускається. До цього часу управління якістю
включало у свою сферу елементи керування виробничою системою і
продовжувало накопичувати й інтегрувати їх. Загальний менеджмент
розпався на ряд галузевих, досить незалежних дисциплін (фінанси,
персонал, інновації, маркетинг і т.д.).
Наприкінці 90-х років цілі в області якості реалізуються
методом системного підходу на основі інтеграції і координації усіх
видів діяльності на підприємствах.
Управління якістю розглядається як керування усім
виробництвом за критерієм найбільш повного задоволення потреб
споживачів, суспільства й удосконалювання діяльності підприємства.
Існує аналогія між розвитком концепції загального
менеджменту і управління якістю. Ця аналогія зв'язана, з одного боку,
з розширенням уявлень про якість продукції і способи впливу на
якість, а з іншого боку - з розвитком