Лекции - Основи ЗЕД
Подождите немного. Документ загружается.
договору являється надання посереднику виняткового права продажу на певний товар на
визначеній в договорі території.
Як правило, в договорі міститься умова " про неконкуренцію", яка зобов'язує торгового
посередника не купляти в інших експортерів аналогічні товари для продажу. Щоб стимулювати
закупки посередником товарів, в договір вноситься обмовка про мінімальний обіг. Посередник
бере на себе обов'язки повідомляти контрагенту інформацію про ринковий попит на товари,
приймати участь в їх рекламі, надавати покупцю сервісні послуги, здійснювати після продажне
обслуговування і т.д.
За своїм змістом договір про надання права на продаж визначає організаційні й комерційні
відносини контрагентів. Для них характерні тривалі періоди дії.
Договір комісії. Сторонами даного договору являються комісіонер і комітент. Під
договором комісії розуміють договір, згідно якого комісіонер зобов'язується за дорученням
комітента за винагороду укласти угоду від свого імені, але за рахунок комітента.
При проведенні зовнішньоторгових комісійних операцій відносини між посередником і
комітентом України регламентуються Громадянським кодексом України (гл. "Комісія").
В сучасній комерційній практиці договір комісії одержав широке розповсюдження при
проведенні угод купівлі-продажу товарів, фрахтуванні суден, страхуванні вантажів і при
виконанні, різного роду банківських операцій з цінними паперами. Дана форма договору
використовується як у внутрішній, так і в зовнішній! торгівлі.
В договорі комісії вказується назва і асортимент товару, територія реалізації, право
власності на товари, умови ціни і платежу, порядок виплати винагороди. Ряд зобов'язань
посередника, обумовлених в контракті, пов’язані зі збереженням товару комітента.
Особливе значення надається вказівкам комітента відносно ціни реалізації товару. В
договорі комісії можуть бути передбачені й інші права й обов'язки сторін відносно
поставки і реалізації товару. Обов'язковою умовою договору являється подання комісіонерам
звіту про виконання доручень. Уклавши угоду з третьою особою, посередник повинен без
затримки повідомити про це комітента. Розмір і порядок винагороди визначається в договорі
комісії за узгодженням сторін.
Договір консигнації. Даний договір являється різновидністю договору комісії.
Сторонами договору консигнації являються консигнант і консигнатор. За договором
консигнації консигнант дає доручення консигнатору на продаж товару зі складу за кордоном
на протязі певного періоду (терміну консигнації) за винагороду.
Консигнатор одержує право на продаж товару тільки на обумовленій території. В
контракті обумовлюється територія, визначається максимальна кількість товарів, яку
консигнатор може тримати у себе на складі. Асортимент товарів строго конкретизований,
наприклад, вказані марки і типи виробів. Номенклатура і якість товару вказується або в
самому контракті, або в специфікації, приложеній до нього.
Терміни консигнації можуть бути різні, але, як правило, вони коливаються між 6 і 24
місяцями, а для машин і обладнання складають 12 місяців. Термін дії договору консигнації
зазвичай більше періоду консигнації, в більшості угод він складає від року " до п'яти років.
Особливе значення в договорі мають вказівки консигнанта по відношенню до пін. В договорі
можуть встановлюватися мінімальні продажні ціни, нище яких консигнатор не може
продавати товар без попередньої письмової згоди консигнанта.
В контракті визначається порядок розрахунку за поставлені на консигнацію товари:
валюта і строки платежу і т.д.
В договорі визначаються обов'язки сторін в зв'язку з організацією консигнаційного
складу. В обов'язки консигнатора можуть входити:
o підготовка приміщення для консигнаційного складу;
o наймання персоналу;
o забезпечення повного збереження якості товарів в
період його знаходження на консигнаційному складі;
o страхування товарів, що знаходяться на консигнаційно
му складі;
o здійснення реклами, показ товарів в демонстраційних
залах;
o післяпродажне технічне обслуговування;
Основний обов'язок консигнанта — поставка товарів на консигнаційний склад до
вказаного терміну і в обумовленому асортименті.
Обов'язковою умовою контракту являється визначення виду, розміру і порядку виплати
консигнатору винагороди. Вона може бути у вигляді визначеного відсотку від вартості
проданих товарів чи у вигляді різниці між визначеною комітентом ціною і тою, більш
вигідною ціною, за якою консигнатор здійснює угоду. Розмір винагороди за договором
консигнації визначається угодою сторін.
Агентський договір. Сторонами агентського договору виступають принципал і
торговий агент. Під агентським договором розуміють договір про здійснення агентом дій за
дорученням за рахунок принципала.
Агентські операції в Україні регламентуються Громадянським кодексом України (гл.
"Доручення").
В агентському договорі визначається характер взаємовідносин між принципалом і
агентом, договірна територія, на якій агенту надається право вести операції.
Так само, як і в договорі про надання права на продаж, в агентському договорі
вказується об'єм прав, які надає агенту принципал. Ці права можуть бути простими,
винятковими і винятковими з обмовкою.
При простому праві принципал зберігає за собою право вести переговори з покупцями
на території агента без його участі. При винятковому праві (монопольному) в договорі
обумовлюється, що товари принципала не будуть поступати на територію агента. При
винятковому праві з обмовкою в агентський Договір вноситься позатериторіальна обмовка,
згідно якої агенту надається право продавати товари принципала поза виділеною Для
агента територією.
Відносини між сторонами агентського договору складаються таким чином. Агент бере на
себе широке коло обов'язків як по відношенню до організації збуту, так і захисти інтересів
принципала. Обов'язки визначаються шляхом внесення в агентський договір спеціальних
обмовок: про неконкурентність, про мінімальний обіг, делькредере, а також відносно здійснення
реклами, післяпродажного обслуговування, про надання інформації і звітності принципалу.
Агент повинен періодично інформувати принципала про свою діяльність, про стан
коньюктури ринку, валютні і митні правила, правила регулювання імпорту в своїй країні, про
конкурентів, про ціни і т.п. Терміни й періодичність надання інформації і звітності
визначаються конкретними умовами договору.
В обов'язки принципала входить надання агенту матеріалів, необхідних для здійснення
його діяльності.
В агентському договорі передбачається розмір, термін і спосіб виплати винагороди.
Термін виплати винагороди ,як правило, ставиться в залежність від часу платежу третьою
особою, з якою агент уклав угоду.
Агент має право на винагороду також від угод, не виконаних через вину принципала.
Право на винагороду, як правило, втрачається із закінченням дії агентського договору.
В агентському договорі, як і в будь-якому іншому контракті про посередницьку діяльність,
встановлюються терміни його дії і порядок дочасного розторгнення.
Лекція 10
Операції по міжнародному обміну науково-технічними знаннями
Ключові поняття:
обмін науково-технічними знаннями, передача технології, промислова власність,
винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, "ноу-хау", патент, ліцензія,
патентний захист, патентна угода, ліцензійна угода, ліцензіар, ліцензіат, техніко-
економічне обґрунтування, невиняткова ліцензія, виняткова ліцензія, повна ліцензія, роялти,
паушальний платіж, комбінований платіж
Зміст понятя "міжнародний обмін науково-технічними знаннями"
В умовах сучасного етапу науково-технічної революції обмін науково-технічними
знаннями в світі все більше розширюється і стає необхідним як на рівні держав, так і на рівні
підприємств.
Поглиблення міжнародного розподілу праці обов'язково веде до розвитку науково-
технічного співробітництва, міжнаціональної спеціалізації і кооперації в цій галузі. В даний
час річний об'єм міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями складає приблизно 15
млрд'. дол.. а вартість продукції, випущеної з їх застосуванням — більше 330 млрд. дол.
В практиці міжнародної торгівлі використовуються різні терміни, що відносяться до
обміну науково-технічними знаннями, такі як "міжнародний обмін результатами науково-
технічної діяльності", "міжнародний технологічний обмін", "обмін промисловою
технологією", "передача технологій і т.д. Ці терміни за своїм змістом вважаються тотожними ].
Вони відносяться до науково-технічного обміну на комерційній основі між партнерами різних
країн, хоч в кожному конкретному випадку їх зміст має свої особливості.
Науково-технічні знання являються результатом науково-технічної діяльності, яка
передбачає проведення наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).
Вони можуть відсторонюватися у власника або укладенням торгової угоди купівлі-продажу,
або підписанням договору про їх використання на протязі певного періоду за певну
винагороду.
Зміст операцій по торгівлі науково-технічними знаннями і полягає в передачі на
комерційній основі іноземному партнеру результатів науково-технічної діяльності, що мають
як наукову, так і практичну цінність. На практиці в даний час такі операції одержали назву
міжнародного обміну технологією..
Розрізняють такі види переданої технології:
По-перше, знання й досвід, втілені в таких об'єктах промислової власності як винаходи,
корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки й інші об’єкти, захищені охоронними докумен-
тами.
Для підприємців, що продають і купляють технології, захист винаходів та
інших об'єктів промислової власності має велике значення. Він значно сильніший, ніж
захист об'єктів, захищених авторськими правами. Як правило, забороняється не-
санкціонована імітація захисних ознак.
Критеріями охороноздатності винаходу являється новизна, винахідницький рівень і
промислове використання. Ці критерії вводяться спеціальним законодавством і уточнюються
в нормативних актах патентного відомства.
До корисних моделей відноситься конструктивне виконання засобів виробництва і
предметів споживання, а також їх складових частин. Інколи їх називають малим винаходом.
Корисна модель, на відміну від винаходу, має два критерії охороноздатності: новизна і
промислове використання.
До промислових зразків відносяться художньоконструкторське вирішення виробу, яке
визначає його зовнішній вигляд. Промисловий зразок одержує правовий захист, якщо він
являється новим, оригінальним і здатний до промислового використання (критерії
охороноздатності в інших країнах аналогічні).
Під товарним знаком розуміють позначки, здатні відрізняти товари і послуги одних
осіб (юридичних і фізичних) від однорідних товарів і послуг інших осіб. Правова охорона
товарного знаку надається на основі його реєстрації на ім'я юридичної чи фізичної особи,
що здійснює підприємницьку діяльність. В значенні товарних знаків можуть бути
зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші зображення чи їх комбінації.
По-друге, знання і досвід науково-технічного, виробничого, управлінського,
комерційного, фінансового й іншого характеру, які використовуються в процесі науково-
дослідних розробок, виробництва, реалізації й використання конкурентноздатної продукції,
не захищені охоронними документами. Вони об'єднуються поняттям "ноу-хау".
Термін "ноу-хау" вперше був використаний в США в одній із судових справ в 1916р. і
означав уміння або майстерність що-небудь зробити з мінімальними зусиллями [34]. В даний
час законодавства багатьох розвинених країн світу визначають "ноу-хау" як організаційну і
комерційну інформацію, що складає таємницю виробництва
В залежності від змісту, "ноу-хау" може бути конструкторське, технологічне,
виробниче, управлінське, комерційне, фінансове.
Характерними рисами "ноу-хау" являються
науково-технічна й економічна цінність;
практичне використання;
відсутність прямого захисту в ролі промислової влас
ності;
повна чи часткова конфеденційність.
"Ноу-хау" може передаватися в таких формах, як:
1) документація (креслення, схеми, керівництво, інструкції, специфікації,
результати дослідів і їх протоколи, формули, рецепти
2) безпосередній досвід спеціалістів, які володіють ним і здатні
його використати в певній галузі.
В сучасних умовах без знання "ноу-хау" в більшості випадків неможливо відтворити
промислове освоєну нову техніку і тим більше неможливо її удосконалення, створення її
наступних поколінь. Не маючи "ноу-хау" практично неможливо використовувати винаходи,
права на які придбані в інших країнах у розробника (автора) цих винаходів. Тому "ноу-хау"
сьогодні набуває значної цінності і може бути об'єктом купівлі-продажу.
Міжнародні ліцензійні операції
В залежності від характеру предмета і правової основи, міжнародні операції по торгівлі
науково-технічними знаннями поділяються на два види:
1) операції по торгівлі патентами і ліцензіями;
2) операції по торгівлі технічними послугами.
Зовнішньоторгові операції по торгівлі патентами і
ліцензіями передбачають реалізацію винаходів передової виробничої технології,
технічних знань і досвіду. Основу цих операцій. як уже говорилося, складає захист
винаходів при допомозі патентного законодавства. Останнє надає патентовласнику моно-
польне право на використання винаходу. Це означає, що на протязі періоду дії патента
тільки він має право на виготовлення, використання і продаж товарів, що втілюють даний
винахід, чи використання певних способів виготовлення даної продукції.
Такі ж монопольні права патентне законодавство країни надає власникам й інших видів
промислової власності (корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків та ін.).
Основним охоронним документом на об'єкт промислової власності являється патент.
Патент на винахід — це свідоцтво, видане компетентним органом винахіднику і
свідчить про його виняткове право на використання цього винаходу. Патент дає право
власності на винахід.
Щоб придбати чи продати патент (інші охоронні документи), треба знати період їх дії.
Період дії патенту визначається національним законодавством і складає в середньому 15-20
років, хоча реальний термін його дії значно менший, приблизно 6-9 років.
У відповідності до патентного законодавства патент діє тільки на території тої країни,
де він виданий. Тому для того, щоб забезпечити патентний захист в інших країнах, треба
запатентувати в них даний винахід. Сьогодні практично всі винаходи патентуються, тому
всі нові товари, які поступають на світові товарні ринки, запатентовані. Якщо імпортні
товари не запатентовані, то їх ввіз забороняється.
Більшість власників патенту, особливо великі підприємства, самі використовують
запатентовані винаходи шляхом виробництва і реалізації продукції, що втілює винахід.
Однак в сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби на світовому ринку патент все
частіше використовується не як засіб захисту господарської діяльності патентовласника, а
як самостійний об'єкт торгових угод.
При здійсненні зовнішньоторгових угод купівлі-продажу патенту його власник передає
свої права іншій особі (фірмі) повністю чи частково.
Якщо він передає свої права на винахід іншій особі повністю, це вважається
продажем патенту. Така угода здійснюється на основі патентної угоди. Як правило до
патентної угоди звертаються малі й середні фірми, винахідники-одинаки, що не мають
достатніх коштів для самостійного освоєння свого винаходу. Скуповлюють патенти звичайно
великі фірми.
Якщо ж патентовласник передає свої права на винахід частково, тобто залишаючись
власником винаходу, дозволяє на певний період за винагороду використати винахід, який
охороняється патентом, то це — купівля-продаж ліцензії на використання винаходу. Угода
здійснюється на основі ліцензійного договору.
'Під ліцензією (патентною) розуміють дозвіл, виданий або проданий патентовласником
(названим ліцензіаром) іншій особі (названій ліцензіатом) на використання об'єкта
промислової власності, який охороняється, на узгоджених між сторонами умовах.
Патентна ліцензія повинна обов’язково реєструватися в патентному відомстві
країни лщензіата. Інакше ліцензія вважається недійсною. Надання за кордон ліцензій на
використання винаходу, технічних знань і досвіду, а також товарних знаків називається
міжнародним ліцензуванням.
Міжнародні ліцензійні операції відрізняються від операцій купівлі-продажу товарів. Ця
різниця полягає в наступному:
1. об’єкти ліцензійних операцій (винаходи, передовий виробничий досвід і т.п.)
з'являються без прямої орієнтації на ри
нок;
2. зацікавленість ліцензіара в наданні ліцензії часто викликана не чисто комерційними
помислами, а прагненням зміцнити
свої позиції на іноземному ринку шляхом встановлення довго
тривалих зв'язків з партнерами;
3. в ліцензійних операціях, на відміну від угод купівлі-продажу, не відбувається повного
відчуження об'єкта угоди від свого власника;
4. в ліцензійних операціях має місце по суті передача прав ліцензіату на спосіб
господарювання.
Міжнародний обмін ліцензіями в сучасних умовах широко розвивається. Сьогодні це
головна форма науково-технічного-обміну між країнами.
Швидкий ріст міжнародної торгівлі ліцензіями обумовлений рядом факторів, таких як
розвиток науки на сучасному етапі НТР, прагнення до швидкого вкорінення на ринок нової
продукції, загостренням конкурентної боротьби на світових товарних ринках та ін. В зв'язку з
ростом протекціонізму міжнародне ліцензування стало одним із перспективних способів, що
забезпечують підприємствам проникнення на важкодоступні ринки. Міжнародне ліцензування
використовується також з метою розширення прямого товарного експорту. Нерідко покупець
ліцензії дає згоду придбати у ліцензіара обладнання, необхідного для налагодження виробництва
за ліцензією, а також окремі деталі та вузли для збирання ліцензованої продукції чи сировину
для її виробництва.
Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіара полягають в тому, що він має
можливість:
o в короткі строки окупити витрати на науково-дослідницькі роботи,
використані на розробку винаходу; одержати додатковий прибуток за рахунок
швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нової продукції;
o використати місцеву, більш дешеву, робочу силу;
o забезпечити близькість до джерел сировини; перебороти валютні й митні
обмеження. Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіата — це: можливість
економії на науково-дослідних роботах; одночасно доступ до передових
науково-технічних досягнень;
o купівля ліцензій доповнює і розширює власні дослідження;
o можливість здійснення процесу диверсифікації; купівля ліцензії дозволяє
виграти час, що особливо важливо в зв'язку із скороченням періоду
морального старіння товару і приєднання до найновіших технологічних
досягнень.
В той же час міжнародна торгівля ліцензіями має і деякі негативні наслідки.
Насамперед відбувається посилення залежності ліцензіата від іноземної техніки і технології.
Одночасно відбувається припинення деяких власних наукових досліджень, що в кінцевому
результаті тормозить розвиток національної науки і техніки. Однак міжнародна торгівля
ліцензіями являється вигідною як для ліцензіара, так і для ліцензіата. Відзначається, що
кожен долар, витрачений на покупку іноземної ліцензії, за своїм ефектом еквівалентний
(без урахування фактору часу) в
США приблизно 6.2 дол., у Великобританії 3,1, у Франції
— 5,4, в Японії — !,: дол., інвестованих в НДДКР. Ефективність закупки ліцензій і
виробництва продукції на її базі досягається також за рахунок того, що ліцензія значно
дешевше власних НДДКР для одержання подібного результату.
Основні умови міжнародної ліцензійної угоди
Для того, щоб укласти угоду про купівлю чи продаж ліцензії, необхідно
всесторонньо оцінити не тільки техніко-економічні аспекти майбутньої угоди, але й її
можливі наслідки.
Підприємство, що хоче придбати технологію за ліцензією, .як правило, повинно
вирішити такі важливі завдання:
1. Вибрати відповідну технологію, для чого провести попередню оцінку всіх технологій
направлення, що зацікавило, і які можуть бути куплені за ліцензією. Для оцінки
використовується інформація загальнодоступних джерел (рекламні проспекти,
оголошення фірм, статті в науково-технічних виданнях, описи до патентів та ін.).
Після відбору інформації проводиться порівняльна характеристика
запропонованих техно-логій І визначається краща, найбільш підходяща для
підприємства.
2.Дати оцінку вибраної технології Вирішення цієї задачі починається з розробки
техніко-економічного обгрунтування закупки ліцензії. Тут насамперед необхідно
встановити контакти з фірмою-власником технології, виявити її наміри з приводу видачі
ліцензії, визначити об'єм інформації, необхідної для прийняття остаточно-- го рішення
про закупку технології. З фірмою-власником укладається попередня угода про
секретність, яка дозволяє визначити межі використання інформації і захистити її від
розголошення.
Після підписання попередньої угоди про секретність покупцю надається інформація,
необхідна для вирішення питання про покупку технології і готується повне техніко-
економічне обґрунтування (ТЕО) проекту з використанням вибраної технології. ТЕО
складається в довільній формі. Як правило, воно включає такі елементи, як період дії
плану, технічні характеристики кінцевого продукту, прогнозування збуту, виробничі
потужності, наявність сировини і робочої сили, витрати на установку і обслуговування,
капітальні вкладення і обіговий капітал, план фінансування, амортизація, виробничі
залишки та ін.
За результатами ТЕО робиться висновок про доцільність покупки ліцензії і можливості
починати переговори з фірмою-власником технології про укладення ліцензійної угоди.
3. Скласти ліцензійний договір. Під час переговорів, які
звичайно тягнуться від 4-х до 6 місяців, делегація по
тенційного ліцензіата повинна визначити всі елементи й умови контракту, перевірити
інформацію, яка була використана при складанні техніко-економічного обґрунтування і
плану ділових операцій. В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений
сторонами, парафується, і сторони домовляються про порядок і строки його затвердження.
Зміст міжнародних ліцензійних договорів полягає у встановленні науково-
технічних зв'язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і
розробок у виробництво. В міжнародній торговій практиці широко використовуються різні
варіанти типових ліцензійних угод. Вони можуть використовуватися як основа для
укладання угод між сторонами.
Зміст контрактів може включати такі основні умови: преамбула, предмет угоди.
обов’язки сторін, термін дії ліцензії та Ін.
Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований
винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.
Важливим об'єктом ліцензійної угоди являється запатентований винахід. Проте треба
відзначити, що в сучасних умовах все
більш типовими стають угоди, які надають ліцензіату право на
запатентовані винаходи разом з технічними знаннями, досвідом,
"ноу-хау", а також з правом використання товарного знаку.
Важливою умовою міжнародної ліцензійної угоди являється визначення виду
ліцензії.
В міжнародній торгівлі розрізняють три види ліцензій:
невиняткова (проста) ліцензія, під час продажу якої ліцензіар дозволяє ліцензіату
на певних умовах використовувати винахід чи секрет виробництва, залишаючи за
собою право як їх самостійного використання, так і надання аналогічних за умовами
ліцензій будь-яким іншим особам (фірмам);
виняткова ліцензія, під час продажу якої ліцензіар надає
ліцензіату виняткове (монопольне)право на використання вина
ходу чи секрету в межах визначеної території. А ліцензіар не має
права продавати аналогічну ліцензію на вказаній території іншим
особам, а також виробляти і продавати на цій території свою продукцію, яка являється
предметом виняткової ліцензії;
повна ліцензія, під час продажу якої ліцензіату надають
ся виняткові права на її використання на протязі періоду дії угоди.
На цей період ліцензіар позбавляється права на використання винаходу чи секрету
виробництва як самостійно, так і шляхом ви
дачі ліцензії іншим особам (фірмам).
Вибір того чи іншого виду наданої ліцензії залежить, насамперед, від країни чи
території, на яку видається ліцензія, і характеру винаходу. Наприклад, на невеликому
ринку краще видавати виняткову ліцензію, тому що наявність кількох ліцензіатів, Що
одержали просту ліцензію, створить на цьому ринку небажану конкуренцію, яка вкінці
знизить рівень цін і вплине на об'єм ліцензійної винагороди. Виняткова ліцензія видається,
як правило, на товари масового виробництва і широкого споживання. Повна ліцензія
використовується рідко.
За надання прав на використання предмета угоди ліцензіат платить ліцензіару певну
винагороду. В угоді обумовлюється форма ліцензійної винагороди, порядок її виплати,
переведення платежів і т.д.
II
Форми ліцензійної винагороди бувають різними. Найчастіше зустрічаються такі, як
роялти, паушальний платіж і комбіновані платежі.
Роялти — це періодичні відчислення від доходів покупця
на протязі періоду дії угоди. Вони встановлюються у вигляді певних фіксованих ставок (у
відсотках) і виплачуються ліцензіатом
через узгоджені відрізки часу (щорічно, щоквартально, щомісячно чи до визначеної
дати).Роялти можуть визначатися різними;
способами: І
із вартості виробленої за ліцензією продукції;
із суми продажу ліцензованої продукції; |
з одиниці випущених чи реалізованих виробів у вигляді
відсотків;
з кількості переробленої за запатентованим методом сировини і т.д. І
Спрощений розрахунок величини роялти (без обліку податків та інших факторів)
може бути виведений за формулою, :
Р=П/С* 100,
де Р — ставка роялти;
П — прибуток ліцензіата;
С — річна вартість продажу.
Роялти являються найпростішою і внаслідок цього
найбільш поширеною формою платежу. І
Паушальний платіж — це твердо фіксована сума винагороди, виплачена
одночасно. Він може проводитися як одноразово, так і в розстрочку. Паушальний платіж в
чистому вигляді зустрічається рідко. Як правило, він використовується в тих випадках,
коли вартість ліцензії відносно мала в порівнянні з вартістю обладнання або коли важко
контролювати за показниками діяльності ліцензіата.
Комбінований платіж передбачає виплату авансового паушального платежу при
підписанні угоди і платежу роялти в залежності від об’єкту виробництва і реалізації.
Великої уваги в міжнародні ліцензійній угоді заслуговує опрацювання умов, що
стосується обов'язків сторін.
Об'єм обов'язків ліцензіара зазвичай залежить від предмету угоди. Однак у всіх
випадках ліцензіар зобов'язаний забезпечити ліцензіату можливість здійснити передані йому
за угодою права. Ця допомога може включати:
передачу обумовленої технічної документації; налагодження
виробництва І освоєння випуску ліцензійної продукції;
підготовку персоналу фірми-ліцензіата та ін. Ліцензіар несе
відповідальність за новизну винаходу, за його економічну
ефективність, гарантує можливість виробництва продукції ліцензіатом
такої ж якості, як і на його підприємствах. За угодою в обов'язки
ліцензіата входить забезпечення своєчасної і правильної виплати
винагороди і, головне, використання ліцензіатом предмету ліцензійної
угоди.
Угоди про передачу ''ноу-хау", на відміну від ліцензійних, мають свої особливості.
До них можна віднести такі:
1) сторони повинні чітко визначити зміст "ноу-хау",
що дає користь, конфіденційність чи секретність;
2) більш докладно викладається весь комплекс
обов'язків по передачі знань;
3) особливо опрацьовуються гарантійні зобов'язання
експортерів по відношенню до завершеності переданих розробок, їх сучасного
технічного рівня і патентної чистоти
використаних рішень;
4) велика увага приділяється обов'язкам імпортера
по збереженню конфіденційності або секретності переданого процесу та ін.
Обговорюються також строгі фінансові санкції за порушення обов'язків партнерами.
Лекція 11
Інжиніринг і франчайзинг в системі зовнішньоторгових операціях
Ключові поняття:
інжиніринг, інжинірингові послуги, консультативний інжиніринг, технологічний
інжиніринг, будівельний інжиніринг, корисний ефект, реінжиніринг, консультант, замовник,
субконсультант, франчайзинг, франчайзер, франчайзіат, франчайз, франчайзингова угода.
Зміст поняття "міжнародний інжиніринг"
Послуги типу "Інжиніринг'' з'явились в розвинених країнах в 60-ті роки І до теперішнього часу
одержали достатньо широкий розвиток. Міжнародний Інжиніринг — діяльність по наданню комплексу
послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, здійснених як спеціалізованими
фірмами, так і промисловими. будівельними та Іншими компаніями.
Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:
1) пов'язані з підготовкою виробничого процесу ( передпро-
ектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);
2) по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і
реалізації продукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з
оптимізацію процесів експлуатації, управління
підприємством і реалізації його продукції.
Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в
об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних)
результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:
системного підходу до здійснення проектів;
багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх
фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;
розробки проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних
будівельних і виробничих технологій,
обладнання і матеріалів;
застосування сучасних методів організації й управління
всіма стадіями виконання проектів.
Як самостійний вид міжнародних комерційних операцій. інжиніринг передбачає надання на
основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (названій
замовником) комплексу чи - окремих видів інженерно-технічних послуг, пов’язаних з проектуванням,
будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на
підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу .у
виробництво.
Надання на основі договору на інжиніринг повного обсягу послуг і поставок, необхідних
для будівництва нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Він нараховує три
окремих види інженерно-технічних послуг:
1) консультативний інжиніринг, який пов'язаний, голо
вним чином, з інтелектуальними послугами, що
здійснюються при проектуванні об'єктів, розробці
планів будівництва і контролю за проведенням робіт;
2) нараховує надання замовнику
технологій, необхідних, необхідних для будівництва промислових об'єктів і їх експлуатації
(договори про передачу виробничого досвіду і знань, розробку проектів по
енергопостачанню, водопостачанню, транспорту та ін.);
3) будівельний або загальний інжиніринг ,що полягає, головним чином, в постачанні
обладнання, техніки або мон-
тажу устаткування, враховуючи при необхідності інженерні роботи.
Кожен із цих видів інженерно-технічних послуг може бути предметом самостійного договору.
Інжиніринг як вид зовнішньоторгових операцій має свої специфічні особливості:
являється одною із форм послуг виробничого призна-
чення, яка безпосередньо не втілюється в речовій
формі, а в його кориснім ефекті. Цей корисний ефект
може мати матеріальний носій, як, наприклад, проектна
і технічна документація, графіки, креслення і т.п.,або
може не мати, як навчання, управління та ін.;
інжиніринг пов'язаний, в кінцевому результаті, з підго-
товкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації розрахованих на
проміжне і кінцеве споживання матеріальних благ.
Самі послуги виробничого характерувходять до складу інжинірингу;як обособлена
сфера виробничої діяльності, інжиніринг носить комерційний характер, тобто
стає об'єктом купівлі-продажу;
інжиніринг відрізняється від ліцензії, "ноу-хау" та інших форм в області
'технологій. Інжинірингові послуги являються відтвореними послугами,
вартість яких визначається суспільне необхідними затратами часу на їх
виробництво і таких, що мають багато продавців для їх реалізації. Ліцензії ж і
"ноу-хау" пов'язані з реалізацією нових в даний момент не відтворених
знаньвиробничого призначення, які мають обмежену кількість продавців.
На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з прдажем "ноу -хау". В даному
випадку "ноу-хау'" носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до
змішування понять "інжинірингові послуги" і "обмін технологією". В дійсності ж інжинірингові
послуги — це спосіб передачі нових технологічних та інших знань, але самі послуги являють собою
товар, що відрізняється від технології. Інжинірингові фірми , наприклад, в галузі управління
займаються не плануванням, а розробкою нових методів планування виробництва продукції на
основі маркетингових досліджень зовнішнього ринку, не обліком і звітністю, а пошуком нових
підходів до обліку та звітності, модернізації структур управління, контролю за якістю продукції і т.п.
В останній час на світовому ринку інжинірингових послуг з'явився новий вид послуг —
послуги реінжинірингу, які надають іноземні інжинірингові фірми.
Реінжиніринг являє собою інженерно-консультаційні послуги по перебудові систем
організації та управління виробничо-торговими й інвестиційними процесами господарського об'єкта
з метою підвищення його конкурентноздатності і фінансової стійкості. Реінжиніринг
поділяється на два види: кризовий і реінжиніринг розвитку.
Перший спрямований на вирішення кризисних проблем підприємства. Він використовується
тоді, коли результат фінансово-комерційної діяльності підприємства постійно знижується,
конкурентноздатність його різко падає, з'являються тенденції до банкрутства й потрібен комплекс
заходів по подоланню кризової ситуації. Сьогодні в кризовому реінжинірингу відчувають потребу багато
підприємств Донецької області та України.
Другий вид реінжинірингу використовується у тих випадках, коли динаміка розвитку
знижується і діюча- структура організації й управління підприємством вже досяґла межі в одержанні
прибутку. В процесі реорганізації системи управління господарського суб'єкта на основі
реінжинірингу здійснюється перехід від бізнес-процесу до бізнес — процес-реінжинірингу. Бізнес-
процес являє собою дію персоналу управління в господарському процесі. Бізнес-процес-
реінжиніринг — це оптимізація системи управління господарськими процесами, враховуючи
зовнішньоекономічну діяльність.
Основні умови міжнародних договорів про надання інженерно-технічних послуг
В залежності від характеру й об’єму наданих інжинірингових послуг, на практиці
використовуються різні види договорів. Інженерно-консультативні послуги зазвичай оформляються кон-
трактом про надання інженерно-консультативних послуг чи договором про командирування спеціаліста
для виконання певного виду робіт.
Інженерно-будівельні послуги зазвичай надаються на основі договору підряду чи контракту про
технічне сприяння в будівництві. Якщо будівництво здійснюється за рахунок покупця, надання
продавцем технічних послуг оформляється трьома способами:
1) врахування переліку цих послуг в контракті купівлі-продажу обладнання;
2) укладенням спеціальної угоди про експортні поставки і
монтаж обладнання;
3) укладенням угоди про надання технічних послуг в доповнення до контракту купівлі-продажу
обладнання.