Лекции - Экология

Подождите немного. Документ загружается.

У природі постійно відбувається обмін вуглекислим газом завдяки кругообігові

вуглецю в системах:

1) атмосфера — гідросфера, поглинання СО

гідросферою дорівнює його

виділенню;

2) атмосфера — біота, СО

поглинається зеленими рослинами за фотосинтезу, який

супроводжується виділенням кисню. З відмиранням рослин унаслідок окислення

організмів і продукції їхньої життєдіяльності вуглець знову повертається в атмосферу і

гідросферу. Швидкість кругообігу — 10 років. Цикл замкнений;

3) атмосфера — літосфера — велика кількість СО

безпосередньо виділяється в

атмосферу через вулканічні виверження, з гарячими та мінеральними джерелами. Але

вони повертаються з утворенням карбонатних порід. Проте час круговороту — тисячі

років. Цикл незамкнений, що приводить до змін клімату на землі.

Збільшення СО

в атмосфері за 100 років на 20 % зумовлено двома причинами: 1)

вирубування лісів; 2) збільшення викидів СО

через згорання палива.

Загальний обсяг СО

, що надходить в атмосферу, становить 5 — 10

г вуглецю на

рік. В атмосфері лишається лише половина цієї кількості, 30 % розчиняється у водах

Світового океану, 20 % засвоюється біотою Землі.

Наслідки: 1) коливання прозорості атмосфери; 2) підвищення температури на 0,4 —

0,6 С.

У перспективі це приведе до потепління клімату. Можливі зміни річкового стоку в

Європі — зменшення його на 20 % і збільшення від 10 до 20 % стоку Східного Сибіру.

Викиди сполук сірки — SO

, SО

і H

S є найбільш токсичними.

Під впливом SO

, SО

та їхніх похідних відбувається руйнування хлорофілу в листках

рослин, сповільнюється ріст рослин, зменшується врожайність сільськогосподарських

культур, а через високі дози рослини гинуть.

Кислотні дощі спричинюють підвищення кислотності ґрунтів. Сполуки сірки

прискорюють процеси корозії металів, руйнування споруд.

Пил сприяє погіршенню клімату міст, зменшує прозорість атмосфери, збільшує

кількість днів у місті з туманами.

До малих сполук — забруднювачів атмосфери відносять фреони, що їх

використовують у холодильній промисловості та для приготування фарб, сполуки

азоту, хлору і фтору. Сполуки азоту надходять також від транспорту, промислових

об’єктів, через застосування мінеральних добрив, а сполуки хлору і фтору — від

ядерних вибухів.

Товщина озонового шару за останні роки скоротилася в середньому на 2,5 %.

Діє Міжнародна угода про скорочення використання фреонів до 1998 р. на 50 %, але

цього недостатньо.

Вміст озону в Північній півкулі над широтним поясом, що проходить через Дублін і

Москву, 1988 р. був на 8 % меншим, ніж 1969 р.

Виробництво тепла людством становить у середньому 0,006 % від загальної його

кількості. Такий показник може стати причиною підвищення середньої температури

лише на 0,01 С. У перспективі, навіть зі збільшенням виробництва енергії у світі в 10

— 20 разів, температура підвищиться на 0,2 — 0,3С. Проте в центральних містах

надходження антропогенного тепла в декілька разів перевищує кількість енергії, яку

вони дістають від сонця. Навіть у невеликих містах це надходження становить від 10

до 100 %.

4.2. Водні ресурси

Запаси прісної води на земній кулі (97 % усіх її запасів знаходиться в морях і

океанах) обмежені. Вони становлять лише 3 %, з них 2 % — в полярних льодовиках, і

тільки 1 % знаходиться в рідкому стані, придатному для використання.

Україна належить до регіонів, не забезпечених у достатній кількості прісною водою

за існуючих антропогенних навантажень. Запаси місцевих водних ресурсів на одного

жителя України в середньому майже в 30 разів менші, ніж у Росії.

Так, якщо в середньому по країнах СНД на душу населення припадає 19,6 тис. м

на

рік, у Росії — 30,6, то в Україні — 1,2 тис. м

Украй недостатньо забезпечені водою південні та східні області, які особливо

потребують води і через розвинену промисловість, і через значну концентрацію міст.

Це — Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Херсонська

області, де на душу населення припадає води в 15 — 20 разів менше, ніж в інших

областях. У засушливі роки ці показники ще нижчі.

На сьогодні у світі понад 1 млрд осіб споживає воду, яка не відповідає санітарним

нормам. Через забруднену воду, згідно з розрахунками американських учених,

щорічно помирає до 10 млн осіб.

Промислове використання водних ресурсів разом із комунальним перевищує 40 %.

Інтенсивність використання водних ресурсів набагато перевищує процес їх

відновлення в біосфері. Щорічно водозабір становить 3500 км

, а скид неочищених

промислових стоків — 160 км

; це призводить до забруднення понад 12 %, а в

промислово розвинених країнах — до 25 % річного стоку.

В Україні забір води в 90-х роках становив 34 км

, а скид — 20,6 км

. Якщо така

тенденція збережеться до 2000 р., виникнуть великі проблеми забезпечення прісною

водою багатьох населених пунктів.

До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-

енергетичний комплекси, хімічна, нафтохімічна і целюлозно-паперова галузі

промисловості. Так, на виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м

води, 1 т сталі

— 300, 1 т синтетичного каучуку — 2800, 1 т нікелю — 4000 м

Сучасна теплова електростанція потужністю 1 млн кВт/год потребує протягом року

1,5 км

води, атомна — 3 км

. Масштаби ці дуже великі, адже виробництво

електроенергії подвоюється кожні 10 — 15 років. Одним із найпоширеніших засобів

зменшення забруднення промислових стоків є очисні споруди. Але зараз їхня вартість

становить 70 — 100 % та більше від загальних капіталовкладень у промисловий об’єкт.

Та й за наявності очисних споруд домогтися повного очищення неможливо. Навіть

максимально ефективні споруди на промислових об’єктах знешкоджують лише 10 —

15 % токсичних речовин. При цьому в промислових стоках залишаються вуглеводневі

сполуки — хлорбензол, ізопрен, циклогексан, що їх досі не навчилися знешкоджувати.

Підвищення ступеня очищення стоків з 85 до 95 % збільшує затрати у 2 рази, а

понад 95 % — у 10 разів на кожний відсоток підвищення ефективності очисних

споруд.

Сільське господарство є найбільшим водокористувачем — від 60 до 85 % сумарного

водозабору, одначе 3/4 його витрачається безповоротно.

З інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, а надто з такими її

напрямами, як хімізація і меліорація, велика кількість добрив і пестицидів надходить

до річок, озер, потрапляє в підземні води. Винос пестицидів із зрошуваних полів

становить до 4 % від унесеної кількості.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними речовинами,

а надто азотними. У світі щорічно в навколишнє середовище надходить понад 50 млн т

нітратів.

В Україні щороку в річки та водойми змивається в середньому 120 млн т ґрунту, а це

— 240 тис. т азоту, 120 тис. т фосфору, 2,4 млн т калію.

В Україні функціонує понад 45 тис. ферм і комплексів тваринництва. Річковий

об’єм становить 300 млн м

і вміщує до 1,5 млн т азоту; понад 10 % його надходить до

природних водойм, просочується в підземні горизонти.

Значним водокористувачем є й комунальне господарство.

У середньому за добу в країнах СНД житель споживає 250 л води; у країнах

Західної Європи — 100 — 300 л, в Україні — 270, у деяких містах — Херсоні, Одесі,

Донецьку, Харкові, Маріуполі, Рівному — понад 400, а в Дніпропетровську, Львові,

Києві, Луганську, Севастополі, Запоріжжі — 450 — 550 л.

Комунальні стоки великих міст — небезпечне джерело забруднення водойм

побутовою хімією, миючими засобами; крім того, окрему проблему становить

бактеріологічне забруднення, що його несуть стоки міських каналізаційних систем.

Одна з найпоширеніших проблем раціонального використання водних ресурсів

країни — проблема малих річок. В Україні їх 22,5 тис., в їхніх басейнах формується

понад 60 % водних ресурсів. Їхня протяжність 100 тис. км. До найважливіших проблем

малих річок України належать:

1. Замулення внаслідок розорювання заплав і вирубування лісових смуг. Нині в

Україні замулені та потребують розчищення 300 тис. км. Вартість його досить висока:

за 1 км — 130—180 тис. грн. Роботи централізовано не фінансуються, ведуться

епізодично, в основному за рахунок сільськогосподарських підприємств.

2. У малі річки потрапляє велика кількість хімічних добрив, оскільки 3,5 тис.

складів мінеральних добрив та отрутохімікатів не відповідають санітарним нормам і

знаходяться просто неба.

3. Значне забруднення тваринницькими комплексами.

4. У басейнах малих річок розташовано 180 полів фільтрації цукрових заводів.

5. Склалася ганебна традиція створювати на берегах річок звалища для сміття.

6. Особливо значне забруднення малих річок у промислових районах.

В Україні це — Сіверський Донець, де вміст фенолів перевищує допустиму норму в

10 разів, Інгулець — у 45 разів.

Способи раціонального використання водних ресурсів:

1. У промисловості — впровадження водооборотних систем. Замкнені цикли

промислового водокористування дають можливість повністю ліквідувати стоки, а

свіжу воду добирати лише на повернення втрат води. В Україні вже діють 150 таких

виробництв.

2. Впровадження нових радикальних технологій зі зменшеним споживанням води.

3. Через брак коштів створювати системи ліквідації промислових стоків поетапно,

насамперед на тих підприємствах, які дають найбільше забруднення. Приміром,

створення водооборотних систем на лісокомбінатах Закарпаття вимагало близько 10

млн грн. Коли розділили каналізацію і дуже забруднену воду, збагачений

висококонцентрованими фенолами розчин почали спалювати, зменшивши в такий

спосіб забруднення за мінімальних затрат.

4. У сільському господарстві — дотримання норм зрошення.

4.3. Земельні ресурси

Збільшення антропогенних навантажень на земельні ресурси нашої планети,

зумовлене зростанням населення та НТП, призвело до того, що площа земельних

ресурсів, яка припадає на душу населення, скорочується щорічно на 2 %, а площа

сільськогосподарських угідь — на 6-— 7 %.

15 років тому на душу населення Землі припадало 0,5 га, зараз — 0,35 га. Якщо під

цим кутом зору розглядати окремі країни, то в Канаді ця цифра становить 1,4 га, у

США — 0,63, у ФРН — 0,15, у Японії — 0,04, в Україні — 0,70 га.

Хибне уявлення про невичерпність сільськогосподарських угідь зумовлює

вилучення значних площ із сільськогосподарського виробництва. Так, площа,

освоювана під забудівлю міст, поселень і промислових підприємств, подвоюється в

країнах СНД кожні 15 років.

2000 водосховищ затопили 10 млн га. Загальна площа земельних ресурсів, де

ґрунтовий покрив зруйновано, досягає 2 млрд га.

В Україні лише за період з 1986 р. по 1996 р. площа орних земель скоротилася на

24, 8 тис. га.

Земельний фонд України становить 60 355 тис. га. Переважання родючих земель,

висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що

склались історично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Так,

питома вага сільськогосподарських угідь становить 70,3 %, а орних земель — 56,9 %;

це відповідно у 2,6 і 5,6 раза вище, ніж у середньому по СНД.

Розміщення і структура сільськогосподарських угідь на території України

визначаються природно-кліматичними та економічними умовами виробництва. Так,

питома вага сільськогосподарських угідь в областях Полісся — 35 %, тоді як на півдні

Степу — 74 %. В останні роки у структурах сільськогосподарських угідь зменшилася

частка орних земель завдяки створенню багаторічних насаджень, пасовищ, перелогів і

сіножатей.

Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до

порушення природного процесу ґрунтоутворення, до ерозійних процесів. За рахунок

сільськогосподарських угідь зростає площа земель, що відводяться під об’єкти

промислового, міського водногосподарського і гідротехнічного будівництва. Особливо

низький рівень землезабезпечення спостерігається в Донецькій, Закарпатській, Івано-

Франківській областях, де на душу населення припадає сільськогосподарських угідь

удвічі менше, ніж у середньому в Україні.

Нині 4 % території України вкрито водою, в тому числі 2,1 % — штучними

водоймами.

У ХХ ст. антропогенне навантаження на земельні ресурси різко зросло. Було

збільшено посівні площі, парк сільськогосподарських машин, внесення мінеральних

добрив, а врожайність зернових збільшилась тільки у 2,5 раза. Головна причина — те,

що інтенсивні технології сільського господарства зайшли в суперечність із

функціонуванням екосистем, порушили природний кругообіг речовин та енергії в них.

4.4. Лісові ресурси

Екологічна роль лісу в десятки разів перевищує вартість деревини.

У біосфері ліс виконує унікальні функції: він поглинає СО

, поставляючи понад 50 %

кисню. Ліс сприяє збільшенню запасів підземних вод, зберігаючи вологу атмосферних

опадів; завдяки лісові поверхневі води отримують рівномірне живлення підземними

водами. Зменшуючи поверхневий стік, ліси уповільнюють водну і вітрову ерозію

ґрунтів. Так, спостереження в Лісостепу показали, що шар ґрунту потужністю 18 см

змивається на орних землях за 70 років, на луках, де різнотрав’я,-— за 3 тис. років, а під

лісом зберігається тисячоліття. Крім того, в лісових районах практично не відбувається

замулювання річок, ставків, водосховищ.

Ліс впливає як на мікроклімат (особливо міст), так і на клімат усієї планети. Вплив

на глобальні кліматичні процеси тропічних лісів можна порівняти хіба що з океаном.

Їх вирубування (300 млн га, а за останні 30 років — 180 млн га) призвело до

виникнення пустель на величезних територіях.

Світове господарство споживає від 2,3 до 2,5 млрд м

деревини. Промисловість

використовує 50 %, 48,6 % — як паливо.

Україна належить до лісодефіцитних держав. Залісеність її території — 14,2 %. У

степових областях вона становить 2 — 4 %, в Закарпатській області — 49,7, в Івано-

Франківській — 39,6, у Львівській — 25,5, у Чернігівській — 28,8, у Рівненській — 36,1,

у Житомирській — 49,7, у Волинській — 29,2 %. Промислове використання лісових

ресурсів створює низку проблем. Через відсталі технології вихід готової продукції

залишається низьким. Так, проти США у нас вихід паперу, картону і фанери — у 5 —

10 разів менше. На всіх стадіях заготівлі втрачається 40 % деревини.

4.5. Мінеральні ресурси

70 % промислової продукції виробляється з мінеральних ресурсів.

Промислово розвинені країни імпортують сировину. США 50 % потреб у сировині

задовольняють за рахунок імпорту.

Україна належить до держав із середньою забезпеченістю мінеральними ресурсами.

Вона має великі запаси залізних руд, до того ж високої якості, марганцевих і титанових

руд, сірки, каоліну. Водночас забезпеченість потреб народного господарства України

власною нафтою становить 8 %, природним газом — 22 %, вугіллям — 95 %. Вона

змушена довозити алюмінієву, свинцево-цинкову, мідну сировину, а також апатити,

фосфорити. Висока собівартість видобутку донецького вугілля стала одним із чинників

економічної кризи в державі. Через відсталі технології, вкрай повільне впровадження

комплексної переробки сировини значна її частина втрачається, забруднюється

навколишнє середовище. Нерозважлива орієнтація на видобуток первинних ресурсів

призвела до втрат ефективності переробних ланок економіки.

4.6. Рекреаційні ресурси

До рекреаційних ресурсів належать території та окремі об’єкти, що можуть бути

використані для відпочинку і лікування людей, відновлення їхніх фізичних і духовних

сил. За виконуваними функціями їх поділяють на: місцевого значення; обласного;

республіканського та міжнародного.

В Україні найбільше значення мають рекреаційні ресурси Криму, Карпат,

приморські території Одеської, Миколаївської, Донецької областей. Для кожної

рекреаційної території важливою є її рекреаційна місткість, обумовлена природно-

ресурсним потенціалом регіону. Вона розраховується за кількістю відвідувань на рік,

добу. Стійкість природної системи відносно рекреаційного впливу визначається

щільністю відпочиваючих на ділянках рекреаційних зон.

У рекреаційних регіонах недопустиме розміщення екологічно небезпечних

виробництв, оскільки їхні відходи позначаються на якості рекреаційних ресурсів.

Тема 5. Господарський механізм управління процесом

природокористування та правове регулювання охорони

навколишнього середовища

Механізм господарювання у сфері природокористування та охорони навколишнього

середовища являє собою систему заходів з управління, екологічного законодавства та

економічного стимулювання, спрямовану на раціональне природокористування (див.

схему 1).

Система державно-адміністративного

управління й контролю раціонального

природокористування та охорони навко-

лишнього середовища

Екологічне

законодавство

Формування екологічної

свідомості

Планування раціонально-

го природокористування

та охорони навколиш-

нього середовища

Економічні методи управління та ре-

гулювання природокористування та

охорони навколишнього середовища

Схема 1. Основні важелі управління процесом раціонального

природокористування та охорони навколишнього середовища.

Всі важелі народногосподарської природозахисної системи становлять єдине ціле і

доповнюють один одного. Водночас кожен із них має самостійні функції, розв’язує

певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу

системи в цілому.

Державне управління в царині охорони навколишнього природного середовища

здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й

розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань

охорони природного середовища та використання природних ресурсів.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в царині охорони

навколишнього середовища і використання природних ресурсів в Україні є Міністерство

охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (скорочено

Мінприроди).

Нині Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні,

готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального

використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення

господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні

нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з

охорони довкілля, затверджує ТЕРКСОПи

, здійснює екологічну експертизу схем

розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням

екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів,

екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.

Мінприроди має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення

об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації

природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а

також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі

порушення природоохоронного законодавства.

Мінприроди України працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я

та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством

сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним

комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним

комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.

Рішення Мінприроди, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для

виконання всіма міністерствами, об’єднаннями, підприємствами та організаціями.

При цьому Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу

якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського

морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і

Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення

державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і

використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства,

їхні об’єднання, військові та оборонні об’єкти з метою перевірки додержання вимог

екологічної безпеки, виконання заходів з охорони навколишнього природного

середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти

будівництво, реконструкцію, розширення об’єктів промисловості, транспорту, зв’язку,

оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного

Значення абревіатури див. далі на с. 113.

законодавства; подавати позови про відшкодування збитків і втрати, заподіяні

внаслідок порушення законодавства, і т. ін.

Правове регулювання природокористування є одним із основних важелів

господарського механізму управління цим процесом.

До правових основ охорони навколишнього середовища і раціонального

природокористування належить система державних заходів, що її закріплено у праві та

спрямовано на збереження й відновлення природних ресурсів і поліпшення умов,

необхідних для життя людини і розвитку матеріального виробництва.

До системи права у сфері раціонального природокористування входять:

1) правове регулювання, збереження й відновлення природних ресурсів;

2) державний і громадський контроль за виконанням вимог охорони природи і

раціонального природокористування;

3) юридична відповідальність правопорушників.

Сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єднаних спільністю

об’єкта, предмета, працівників і мети правової охорони природи, утворює

природоохоронне законодавство.

Юридичну базу природоохоронного зобов’язання становить Конституція України,

де в ст. 16 записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної

рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи —

катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є

обов’язком держави». Стаття 50 проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя

і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди».

Існують певні форми кожного законодавства, в тому числі й природоохоронного;

зокрема, такими є нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і

раціонального природокористування. Вони розділяються на закони і підзаконні акти.

Природоохоронне законодавство як важіль управління процесом

природокористування, почало формуватися з 1991 р., коли було прийнято Закон

України «Про охорону навколишнього природного середовища», де сформульовано

завдання природоохоронного законодавства. Це — регулювання відносин у сфері

охорони, використання й відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної

безпеки, попередження та ліквідації негативного впливу господарської та іншої

діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів,

генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів,

унікальних територій та об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

До об’єктів державної охорони та регулювання використання на території України

належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-

соціальних умов і процесів, природні ресурси — як утягнуті в господарський обіг, так і

ті, що не використовуються в народному господарстві протягом якогось часу (земля,

надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти

та інші природні комплекси.

Особливій охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду

України. Крім того, держава має охороняти від негативного впливу несприятливих

екологічних чинників також здоров’я і життя людей.

Всі 16 розділів Закону фактично передбачають формування важелів господарського

механізму управління процесом природокористування для виходу України з критичної

екологічної ситуації.

У 90-х роках Верховною Радою України було прийнято також Закон України «Про

екологічну експертизу» (1995), Земельний кодекс (1990), Водний кодекс (1995),

Лісовий кодекс (1994), Кодекс про надра (1994), Закони України: «Про плату за

землю» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про природно-

заповідний фонд» (1992), «Про тваринний світ» (1993), «Про пестициди і

агрохімікати» (1995) та ін.

Україною ратифіковано міжнародні конвенції «Про охорону біологічного

різноманіття» (1994), «Про охорону дикої природи, фауни і природних середовищ

існування в Європі» (1996), «Про речовини, що руйнують озоновий шар» (1996) та ін.

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України.

Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед це постанови й

розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення

плати і стягнення платежів та Положення про республіканський позабюджетний фонд

охорони навколишнього природного середовища» (1992) і «Про затвердження

Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища»

(1993). До підзаконних актів належать також відомчі нормативні акти, наприклад,

«Базові нормативні плати за забруднення навколишнього середовища України»,

затверджені наказом Мінприроди України (1993).

Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють

різні державні та громадські організації. Серед них вирізняються державні органи

загальної, соціальної та галузевої компетенції.

Для першої групи органів природоохоронний контроль — це частина їхніх

загальних контрольних повноважень, що здійснюються в різних сферах життя

суспільства. До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі

комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить правоохоронним

органам. Органи прокуратури здійснюють вищий нагляд за виконанням законодавства

про охорону навколишнього середовища всіма міністерствами й відомствами,

підприємствами, установами і громадянами. Судом розглядаються кримінальні,

громадянські та адміністративні справи, пов’язані, зокрема, з порушенням вимог

природоохоронного законодавства.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність

підприємств, установ, організацій і громадян тільки з питань охорони навколишнього

середовища і раціонального використання природних ресурсів. Це, зокрема, органи

контролю за охороною і раціональним використанням природних ресурсів — земель,

вод, надр, лісів, атмосферного повітря тощо, які діють у складі відповідних

міністерств і відомств. Деякі з цих органів мають внутрівідомчі, інші-— надвідомчі

контрольні повноваження.

Як первинний документ під час вирішення питань про застосування юридичної

відповідальності використовується акт про порушення правил охорони природи. Він

складається на місці правопорушення державною чи іншою уповноваженою на те

посадовою особою разом із причетними до порушення особами і свідками.

У сфері навколишнього середовища здебільшого застосовуються чотири види

юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова й

дисциплінарна.

Кримінальна відповідальність застосовується тільки судами за найбільш серйозні

порушення природоохоронних правил, тобто за злочини. Кримінально-правові санкції:

позбавлення волі, виправні роботи, штраф, конфіскація знарядь, засобів і предметів

злочину.

Адміністративна відповідальність полягає в застосуванні передбачених законом

заходів стягнення чи впливу адміністративними комісіями при виконавчих комітетах

районних (міських) рад народних депутатів чи спеціально уповноваженими на те

посадовими особами державних органів без розгляду справ у суді. Заходів

адміністративного стягнення вживають лише до громадян і посадових осіб. Це —

попередження, грошовий штраф, конфіскація рушниць та інших засобів полювання,

позбавлення права полювання на строк до трьох років. Заходів адміністративного

впливу вживають стосовно підприємств, установ та організацій. Це — припинення

роботи підприємств, цехів, агрегатів та інших господарсько-технічних об’єктів, які

систематично забруднюють навколишнє середовище стічними водами і викидами в

атмосферне повітря; заборона використань окремих машин і механізмів, приладів, які є

джерелами забруднення, шуму, вібрацій, випромінювання вище допустимих норм.

Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи про охорону

природи — справи з розв’язання господарських спорів між підприємствами,

установами та організаціями. Компетенція органів державного арбітражу з розгляду

господарських спорів розмежовується з урахуванням територіальної ознаки і вартості

позову. Найчастіше арбітражні суди розглядають справи про відшкодування збитків:

рибному та лісовому господарству, землекористувачем.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні стягнення дирекцією

підприємства, установи чи організації через видання відповідного наказу. За допущені

порушення можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана,

сувора догана, переведення на нижчеоплачувану роботу чи пониження в посаді,

звільнення з роботи.

Тема 6. Екологічний моніторинг.

Система екологічної інформації

Контроль за якістю компонентів біосфери, змінами в них, що викликані

антропогенними причинами, здійснюється з допомогою екологічного моніторингу.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища-— це система

спостережень, збору, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан

навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення

науково обґрунтованих рекомендацій для винесення управлінських рішень. Залежно