Курсовая работа - Причини виникнення конфліктів серед вчителів

Подождите немного. Документ загружается.

поставити успішного, вольового учня (позитивний аспект) і незадоволення

іншими учнями, що їх не обрали для виконання поставленої обов’язків

(негативний аспект). У даному випадку необхідно прораховувати ряд

варіантів, необхідні емоційні та матеріальні витрати на реалізацію

поставленої мети. Якщо залишити гарного прилежного учня, змусити його

працювати над поставленим завданням, то наслідки такого рішення можуть

незабаром негативно позначитися на результатах, тоді конфлікт із

внутріособистісного переросте в конфлікт із учнем, тобто в міжособистісний.

Іншим різновидом внутріособистісного конфлікту є рольовий конфлікт,

коли в однієї особистості виникає необхідність одночасного виконання

різних своїх ролей, які до того ж суперечать одна одній. Постає питання

вибору, що виконувати.

Наприклад: директор дав вчителю вказівку на уроці фізичної культури

змушувати дітей робити всі вправи, але з огляду на фізичний стан більшості

дітей після мед оглядуі заключення лікаря, він не може примушувати їх

виконувати всі вправи. Вчителеві давалися суперечливі вказівки, причому

одночасно.

Даний конфлікт у результаті може бути зведено до конфлікту «мінус-

мінус», оскільки майстра поставлено перед проблемою вибору: що робити,

чию вказівку виконувати.

Складність вирішення внутріособистісних конфліктів полягає в тому,

що іноді відбувається зіткнення трьох складових, необхідних для досягнення

поставленої мети: бажання («хочу»), можливості («можу»), необхідності

(«треба»).

Міжгрупові конфлікти – конфлікти між різними групами, підрозділами,

у яких зачіпаються інтереси людей, об’єднаних на період конфлікту в єдині

згуртовані спільноти. Слід зазначити, що ця згуртованість може зникнути

відразу після припинення конфлікту, але в момент відстоювання загальних

інтересів єдність групи може бути досить значною.

Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із

групою, між собою, боротьбу за інтереси кожної зі сторін. Це один із

найбільш розповсюджених видів конфліктів.

4. Залежно від порушених потреб виділяють когнітивні конфлікти та

конфлікти інтересів. Конфлікт когнітивний – конфлікт поглядів, точок зору,

знань. У такому конфлікті метою кожного суб’єкта є переконати опонента,

довести правильність своєї точки зору, своєї позиції. Конфлікти інтересів

можна представити як противагу конфлікту когнітивному, що означає

протиборство, засноване на зіткненні інтересів різних опонентів (груп,

індивідів, організацій). У зв’язку з тим, що розподіл конфліктів на види

представляється досить умовним, чіткої межі між різними видами не існує, і

на практиці виникають такі конфлікти: організаційні вертикальні

міжособистісні; горизонтальні відкриті міжгрупові і т. д. [12, c. 154-156].

1.2. Педагогічний конфлікт: структура, динаміка.

Будь-який конфлікт, зокрема і педагогічний, має певну структуру,

сферу і динаміку.

Структура конфліктної ситуації складається з внутрішньої та

зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту.

Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета,

зацікавлення і мотиви учасників. Вона безпосередньо впливає на конфліктні

ситуації, знаходиться немовби «за кадром» і часто не обговорюється під час

конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці

конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти

внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту необхідно, щоб побачити

за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве.

Так, у більшості підлітків 10—13 років виникає «комплекс

самоствердження»: вони потребують рівноправних стосунків з дорослими, а

наштовхуючись на нерозуміння учителя, поводяться демонстративно.

Зосередження на зовнішніх аспектах поведінки учня позитивного результату

не дасть.

Часто конфлікти виникають тому, що одна сторона зосереджується на

меті, яку потрібно досягнути, інша — на неминучих для себе жертвах. Це

схоже на суперечки про склянку, яка напівпорожня чи напівповна.

Об'єкт конфлікту буває дуже важко виявити. Нерідко він для обох

сторін різний: для вчителя об'єкт — дисципліна у класі, для учня —

намагання самовиразитись. Усунення конфлікту може розпочатись з

об'єднання об'єктів: для того, щоб підтримати дисципліну в класі, вчитель

доручає підлітку цікаву справу, виконуючи яку він задовольняє свою потребу

самоствердження.

Сфера конфлікту може бути діловою або особистою. Важливо, щоб

конфлікт, відбуваючись у діловій сфері, не переходив у особисту. Інколи

кажуть: «Ти грубий і невихований. З української мови у тебе погані оцінки!

Ледащо! Не можеш примусити себе вивчити домашнє завдання!».

Потрібно говорити: «Поміркуймо разом, чому в тебе проблеми з

української мови? Тобі не цікаво, чи ти щось не зрозумів? Тобі потрібна

допомога!».

Динаміка конфлікту складається з трьох основних стадій: наростання,

реалізації, згасання.

Одним із ефективних засобів «блокування» конфлікту є переведення

його із площини комунікативної взаємодії у предметно-дійову. Наприклад,

помітивши наростання напруженості між двома учнями, бажано дати їм обом

доручення. Краще, щоб це була фізична праця. Тоді «негативна енергія» буде

витрачена і ймовірність виникнення конфлікту зменшиться. Але якщо

конфлікт розгорівся, потрібно, щоб він реалізувався, після чого настане

стадія згасання. Виховна корекція ефективна після того, як учасники

конфлікту «вихлюпнули» свої емоції. У них виникає почуття провини,

співчуття і навіть розкаяння. Тоді настає час для виховних бесід, з'ясування

причини конфліктів.

Проблема взаємодії учасників педагогічного процесу набуває все

більшого значення для сучасної школи. Породжена вона динамічним

розвитком суспільства, зміною соціальних орієнтирів, що поглиблює

проблему поколінь, ускладнює стосунки вчителів та учнів, учителів між

собою та з адміністрацією. [1, c. 81-90; 156-161].

Висновок: конфлікти у педагогічних колективах за своєю природою є

міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням взаємозв'язків у процесі

спільної педагогічної діяльності. Це можуть бути ділові зв'язки між

учителями, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також «рольові

зв'язки», що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно

до фахової етики. Можливі вони й у сфері особистісних взаємозв'язків між

педагогами у процесі спільної діяльності.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОДОЛОННЯ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД УЧНІВ

ЗАСОБАМИ ПСИХОЛОГЧНОЇ КОРЕКЦІЇ

Спілкування є основною педагогічного процесу, що базується на між-

особистісній взаємодії, і, як наслідок, часто породжує конфліктність

стосунків. Невміння управляти конфліктами, знаходити оптимальні засоби та

способи їх запобігання негативно впливає на учасників педагогічної

взаємодії. Тому актуальною стає проблема вирізнення шляхів запобігання

педагогічних конфліктів.

2.1. Дослідження конфліктів серед вчителів

Результати аналізу літератури з досліджуваної проблеми [4-12] дають

нам можливість виокремити три наукових підходи до розуміння поняття

„запобігання конфліктів”. Так, представники першого із зазначених

напрямків (Аралова М.А., Бойков О.В., Дубовцева Т.І., Зайченко Н.У., Зуєва

Н., Карамушка Л.М., Кушнірюк В.М., Ошурков С.В., Пірен М.І., Поєнко

О.М.) вважають, що профілактика конфліктів є основною умовою їх

запобігання у взаємодії суб’єктів [14].

Так, Кушнірюк В.М., Аралова М.А., Зайченко Н.У. сходяться на думці,

що створення певних умов у колективі (матеріальне забезпечення індивіда,

його здоров’я, характеристики оточуючого середовища, атмосфера у сім’ї,

можливість самореалізації людини, справедливий та чесний розподіл

матеріальних та духовних благ – заохочення, оцінювання, винагороди) –

важлива складова профілактики конфліктів.

У своєму дисертаційному дослідженні Кушнірюк В.М. стверджує, що

однією з об’єктивних причин труднощів, що виникають у системі стосунків

„вчитель-підліток” є недостатнє знання вчителями психологічних

особливостей індивіда.

Створення об’єктивних умов, що передують виникненню і

деструктивному розвитку передконфліктних ситуацій, тобто сприяння їх

мінімізації, – важлива складова профілактики конфліктів [4, с.153-155].

На думку Пірен М.І., профілактика конфліктів в організації – це

сукупність напрямків, методів управління організацією, які зменшують

ймовірність виникнення конфліктів, до яких належать:

1) розробка варіантів стратегій управління персоналом в організації; 2)

управління компетенціями співробітниками; 3) залучення керівників

середнього рівня до вироблення рішень; 4) зміни в організаційних структурах

управління, якщо поступають сигнали для змін [9, с.32-33].

У своєму дисертаційному дослідженні Ошурков С.В. приходить до

висновку, що одним із засобів профілактики конфліктів є формування

адекватної самооцінки особистості, яка формується під впливом

різноманітних зовнішніх факторів. Чим адекватніший рівень самооцінки, тим

нижче ймовірність конфліктності поміж членами групи. Успішність

самоствердження особистості у групі у більшій мірі залежить від

відповідності власної самооцінки оцінкам з боку викладачів, колективу. На

самооцінку впливають домагання особистості, їх адекватність можливостям

індивіда та вимогам діяльності [8, с.121,135-136].

Представники другого напрямку (Бабосов Є.М., Беззубко Л.В., Бойков

О.В., Ващенко І.В., Головко А.М., Гришина Н.В., Дубчак Г.В., Кушнірюк

В.М., Пірен М.І., Поєнко О.В., Тюріна В.О.) вважають прогнозування

конфліктів одним із засобів запобігання даного феномену.

Так, Бабосов Є.М., Бойков О.В., Ващенко І.В., Пірен М.І., Поєнко О.В.,

Тюріна В.О. вважають, щоб прогнозувати конфлікт, необхідно встановити

його дійсні причини.

Досліджуючи проблеми розв’язання міжособистісних конфліктів у

школі, Поєнко О.М. стверджує, що в загальному плані причинами

педагогічних конфліктів можуть бути певні дії та характер спілкування

вчителя, а також загальні обставини у школі, а саме:

1) неможливість вчителя прогнозувати на уроці поведінку учнів;

2) несподіваність їх вчинків, що порушує запланований хід уроку,

викликає у вчителя роздратованість та прагнення якими завгодно засобами

перешкодити цьому;

3) недостатня інформація про причини того, що відбулося, ускладнює вибір

оптимальної поведінки та відповідного обстановці

тону звернення;

4) прагнення будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус [10, с.19-

20].

Ващенко І.В. і Тюріна В.О. сходять на думці, що в умовах виникнення

конфліктної ситуації необхідно зрозуміти причини її виникнення, розробити

етапи й способи щодо ефективного її розв’язання [11, с.37-38].

У своєму дисертаційному дослідженні Дубчак Г.М. визначає причини

внутрішньоособистісних конфліктів,наголошуючи, що їх можна звести до

двох груп:

1) пов’язані із переживанням подій, ситуацій (зовнішній фактор). Це

передусім, несприятливі зовнішні впливи у ранньому дитинстві та обставини

і події, які ускладнюють існування людини;

2)пов’язані з характерологічними особистісними особливостями

людини (підвищена тривожність, емоційна нестійкість, несформованість

мотиваційної сфери особистості, неадекватність самооцінки та інш.).

Названі особливості особистості визначають схильність до

переживанння внутрішньоособистісних конфліктів [2, с. 83].

На думку Бабосова Є.М., Бунтовської Л.Л., Ващенко І.В.. Лук”янченко

Н.Д., Тюріної О.В., Беззубко Л.В., Головка

А.М., Кирноса О.І., для прогнозування конфлікту необхідно здійснити аналіз

усіх структурних компонентів конфліктної ситуації. Залежно від визначення

науковцями структурно-логічних складників конфліктної ситуації, вони

надають такі схеми аналізу. Так, Бунтовська Л.Л Ващенко І.В., Лук‘янченко

Н.Д., Тюріна В.О. пропонують:

1) виявити проблему (наявність протиріч, складність, можливість

вирішення);

2) напрям розвитку конфліктної ситуації (зростання чи зниження

протиріч),

тобто обстановку можливого конфлікту, відносини поміж сторонами,

направленість розвитку тощо;

3) сигнали конфлікту, частоту їх виникнення та ймовірність

стимулювання ними конфлікту;

4) інциденти (враховують їх частоту й регулярність, кількість учасників

та характер прояву їх реакцій);

5) склад потенціальних учасників, їх особистісні особливості,

готовність

до конфліктних дій, ціннісні орієнтації й мотиви поведінки [6, с.156-157].

Залежно від характеру конфліктної ситуації діяльність щодо

запобігання може бути різноманітною. Розроблення способів та засобів

запобігання педагогічного конфлікту вимагає звернення до наукових

досліджень.

Так, Поєнко О.В. вважає, що необхідно застосовувати при розв’язанні

конфліктної ситуації непрямі методи роботи,

серед яких:

1. Принцип „виходу почуттів”. Якщо людині дати можливість вилити

свої негативні емоції, то поступово вони самі

собою змінюються на позитивні, треба тільки проявити витримку і здатність

емоційно підтримати людину.

2. Принцип „емоційного відшкодування”. Часто людина, яка

звертається з приводу конфліктної ситуації, почуває себе потерпілою.

Слухаючи її, необхідно сказати їй про те гарне, що в ній є, бо з тим, що

людина страждає, не можна не рахуватись – таким чином відбувається

„емоційне відшкодування пригніченого стану”.

3. Принцип „авторитетного третього” - тонкий психологічний прийом,

при якому третій співрозмовник, слухаючи

конкретну ситуацію, скупо, але авторитетно скаже позитивне про людину,

яку вважають спонукачем конфлікту.

4. Принцип „оголеної агресії”. Дає можливість людині, яка слухає

конфліктну ситуацію, примусити тих, хто сперечається, ще раз повторити

конфлікт з початку до кінця, щоб ще раз подумати над аналізом проблеми

[10, с.52-53].

На думку Кумейко Т.А. , ефективність розв’язання конфліктної

ситуації, добір засобів і способів буде залежати від врахування

педагогом психолого-педагогічних особливостей педагогічного конфлікту.

У своєму дисертаційному дослідженні Кушнірюк В.М. на основі

узагальнення наукової літератури та власних спостережень виділяє такі

психолого-педагогічні особливості конфліктних взаємин вчителя та підлітка,

деякі з них, ми вважаємо, можна адаптувати до нашого дослідження:

конфлікти між учителями і підлітками є різними за змістом; конфліктність у

системі „ вчитель-підліток” значною мірою залежить від специфіки

підліткового віку; конфлікти вчителя і підлітка є наслідками прояву

особистих якостей вчителя; педагогічні конфлікти завжди мають внутрішню

та зовнішню сторони; в учасників конфлікту різний соціальний статус;

значна частина конфліктів вчителів і підлітків залежить від оцінних суджень

протидіючих сторін, що впливає і на учбову діяльність; під час виникнення

конфлікту у класі серед учнів і вчителів можна спостерігати різні види

ставлень (третьої сторони) до конфліктуючих [4, с.42-48].

Представники третього напрямку [Владимиренко В.Є., Гиренко С.П.,

Щербина Т.В., Шейнов В.П., Кушнірюк В.М.] вважають, щоб запобігти

конфлікту необхідно дотримуватись практичних порад та рекомендацій.

У дисертаційному дослідженні Кушнірюк В.М. сформульовано основні

правила, що сприяють профілактиці конфліктів у поведінці вчителів і

підлітків: справедливе ставленням до інших; виявлення незалежності, але не

самовпевнені; поважне ставлення до інших людей; виявлення

доброзичливості, коректності, витримки; правдивість стосунків; адекватне

оцінювання власних можливостей та здібностей; реалізація себе у творчих

справах, а не у сварках;; виявлення позитивних емоцій [4, с.143-144].

2.2. Методи уникнення конфліктів у діяльності педагога.

1. Шляхами запобігання конфліктів у педагогічній діяльності є система

заходів (засоби й способи), що заснована на психолого-педагогічних

особливостях даної групи, дотримання яких забезпечує ефективну взаємодію

суб’єктів.

2. До шляхів запобігання конфліктів у професійній діяльності

дослідники відносять: створення певних умов у колективі (розробка варіантів

стратегій управління персоналом в організації; своєчасна діагностика й

корекція морально-психологічного клімату у колективі, за допомогою

зниження негативного фону й напруги; організація роботи щодо підвищення

комунікативної, конфліктологічної культури й компетентності

співробітників; самопізнання й особистісне зростання усіх співробітників й

перш за все керівника); встановлення дійсних причин конфліктної ситуації,

конфлікту; аналіз усіх структурних компонентів конфліктної ситуації;

застосування способів та засобів запобігання конфліктів (підтримка

співробітництва, інституалізація відносин, нормативні механізми, гумор;

методичні прийоми, психотерапевтичні прийоми); психолого-педагогічні

особливості даної вікової групи; практичні поради й рекомендації.

3. Система запобігання конфліктам у педагогічній діяльності є

структурним елементом управління ними, що включає наступні рівні:

1 рівень – профілактика конфліктів (створення сприятливих умов

існування колективу) та розробка засобів та способів, які сприяють

створенню відповідного мікроклімату у колективі;

2 рівень – прогнозування конфліктів (з’ясування причин виникнення

конфліктної ситуації, картографія аналізу конфліктної ситуації, засоби та

способи, що сприяють співробітництву між членами колективу, знання

психолого-педагогічних особливостей даної групи);

3 рівень – розв’язання конфлікту як набуття досвіду вирішення

досліджуваного феномену з метою укладання описових моделей конфлікту,

які характерні для даної групи.

У зв’язку з тим, що у психолого-педагогічній літературі не розроблені

тренінгові програми з даної проблеми, пропонуємо тренінгову програму для

майбутніх викладачів „Запобігання конфліктів у педагогічній діяльності”, що

включає наступні блоки:

Мотиваційний ставить за мету формування у студентів інтересу до

зазначеної проблеми, позитивної мотивації до педагогічної діяльності.

Завдання мотиваційного блоку: виявлення ціннісних орієнтацій

студентів; розуміння майбутніми викладачами власних позицій і позицій

іншого; формування переконань з метою прогнозування поведінки.

Методи

1. Діагностика ціннісних орієнтацій.

2. Вправи, спрямовані на виявлення позицій студентів, їх мотивації до

професійної діяльності. („Метафора”, „Силует моїх сильних сторін”,

„Найважливіші якості людини”).

3. Укладання професійної картографії викладача.

4. Написання творів-міркувань.