Паспортичка складається з декількох запитань, які характеризують
самого респондента. Сюди, як правило, включаються запитання про стать,
вік, сімейний стан, освіту, прибутки, професійну діяльність, житлові умови.
Місце паспортички — або на початку анкети (після преамбули), або, що
краще, наприкінці, оскільки багато дослідників уважають, що недоречно
перші запитання незнайомій людині ставити про вік, сімейний стан і
прибутки. Частка «паспортних» питань не повинна перевищувати третини
обсягу анкети.
«Риба» — це частина, що містить запитання, заради яких, власне
кажучи, й затівалося дослідження. Починати варто з найпростіших запитань,
які не потребують тривалого розмірковування. Нарощувати складність
питань потрібно поступово, «розбавляючи» кожні два-три складні запитання
простішим. Наприкінці анкети (перед паспортичкою) треба вміщувати
уточнюючі й перевірочні запитання, адже респондент на той час може
стомитися і буде неуважним.
Детектор складається із запитань, призначених перевірити уважність
заповнення анкети, серйозність і відвертість респондентів, а також
порядність і професіоналізм самих інтерв’юерів. Тут можуть бути дублюючі
запинання, взаємосуперчливі позиції, послідовність запитань з відомими
наперед відповідями. Тільки у разі щонайповнішої довіри між замовниками
дослідниками та інтерв'юерами і за відносної простоти й толерантності теми
дослідження можна обійтися взагалі без детектора.
Існують мільйони запитань, які маркетологи в усьому світі регулярно
ставлять своїй аудиторії. Їх можна поділити на два великі класи: закриті й
відкриті.
Закриті запитання передбачають наявність кінцевого й обмеженого
числа відповідей — «підказок», з яких респондентові пропонується вибрати
ті, що якнайкраще відповідають його переконанню чи положенню. Можна
виділити три типи закритих запитань: альтернативні, шкальні, смислові.
Альтернативне запитання передбачає або відповідь типу «так» чи «ні»