Курсова робота - Зовнішній борг України

Подождите немного. Документ загружается.

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………….……4

Розділ 1. Економічна сутність державного зовнішнього боргу…… …………………..6

1.1.Зовнішній державний борг як економічна категорія…………… ……………..….6

1.2.Управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування… ……...…7

1.3.Вплив зовнішнього державного боргу на фінансове становище

держави…………………………………………………………………………………. 10

Розділ 2. Соціально – економічний аналіз зовнішнього державного боргу

України……………………………………………………………………………….….13

2.1. Динаміка зміни рівня державного зовнішнього боргу України до 2008

року……...……………………………………………………………………………..…13

2.2. Динаміка зміни рівня державного зовнішнього боргу України з 2008

року………………………………………………………………………………..……...15

Розділ 3. Рекомендації по управлінню зовнішнім державним боргом України та його

фінансуванню ……………………………………………………………..……..……..19

Висновки …………………………… ………………………………………..………..23

Список використаної літератури

Вступ

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи

характеризується значним зростання обсягів зовнішньої державної заборгованості

країн світу. На сьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною

складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у

механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної

стратегії держави. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося

значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних

бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. До основних причин

швидкого зростання державного боргу України за роки її незалежності можна

віднести: необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності

національної грошової одиниці; значні бюджетні дефіцити; залежність від імпорту

енергоносіїв; потреби технічного переозброєння більшості галузей національної

економіки.

Актуальність обраної теми для України обумовлена як глобальними тенденціями

розвитку боргових відносин, так і підсилена дією взаємопов’язаних між собою

внутрішніх факторів. По-перше, перехід до ринкової економіки та подолання

трансформаційної кризи (у першій половині 90-х рр.), в умовах дефіцитності

фінансових ресурсів, зумовили необхідність залучення і використання зовнішніх

запозичень. По-друге, неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне

використання зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію

платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі. Як наслідок –

загострення боргової кризи ліквідності й загрози дефолту у кінці 90-х рр., що

зумовили трансформацію зовнішньої заборгованості держави із потенційної загрози

фінансовій безпеці у реальну. По-третє, фінансовий стан України у кінці 90-х рр.

характеризується безперервними реструктуризаціями, обтяжливими переговорами з

кредиторами, відсутністю перспектив щодо повного та своєчасного обслуговування

зовнішнього державного боргу у найближчому майбутньому. По-четверте, на

сучасному етапі від характеру врегулювання боргової проблеми у значній мірі

залежатиме бюджетна дієздатність держави, стабілізація її фінансового стану і

загальноекономічної ситуації в Україні, створення умов для виходу вітчизняної еко-

номіки на траєкторію сталого економічного зростання. Тому для підвищення рівня

фінансової безпеки і зовнішньої кредитоспроможності надзвичайно важливе значе-

ння має розробка ефективних форм і методів зниження боргового тягаря, застосу-

вання інструментів активного управління зовнішнім державним боргом, активізація

менеджменту зовнішнього боргу, як обов’язкового атрибуту державних фінансів.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань

фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи.

Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових

боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в

розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню

стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування сутності зовнішнього

державного боргу як складової фінансової системи держави й особливостей його

формування в Україні та розробка найбільш ефективних методів управління

зовнішнім державним боргом у сучасній вітчизняній фінансовій системі.

Розділ 1

Економічна сутність державного зовнішнього боргу

1.1.Зовнішній державний борг як економічна категорія

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних

потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної

діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що певного часу є певна

кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали

здійснюють рух із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у

міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до

світогосподарського простору.

Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів на міжнародному

рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать

Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та

розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворюватися при одержанні позик від

іноземних держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського

співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками),

залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових

зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль

позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками.

Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних

кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних

цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини

зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного

бюджету;

2) умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних

кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований

державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе

безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за

рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення

таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім

позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами

угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів

на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові

зобов'язання стають прямими.

Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим державою зовнішнім

боргом створюють валовий зовнішній борг країни.

1.2.Управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від

системи управління боргом. Управління державним боргом — одне з пріоритетних

завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності.

Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання

коштів; повернення боргу і виплата відсотків.

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті

бюджетного процесу, де законом "Про державній бюджет" на відповідний рік

встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Мета

політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за

рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем

платіжного балансу в майбутньому.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання

зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг.

Реалізація цієї мети потребує ефективного використання позичених ресурсів.

Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів

зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові

внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє

забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної

політики. Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення

фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно,

система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма

стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

• оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг;

• контроль рівня зовнішньої заборгованості;

• контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси заборгованості,

які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників

заборгованості належать:

• відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

• відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та

державних доходів;

• коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по

обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління

зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стратегії управління зовнішнім

боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого

зростання, є багатогранною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує

узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення

процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього

запозичення, обслуговування накопиченого зовнішнього боргу до моніторингу,

аналізу і прогнозування обсягів зовнішнього боргу, спроможності країни

забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу

зовнішнього запозичення на макроекономічну ситуацію в країні.

Зважаючи на це, під час розгляду питання обслуговування державного зовнішнього

боргу необхідно виділити два аспекти:

— перший будується на бюджетному підході, тобто з погляду забезпечення

своєчасності виплат за зовнішніми борговими зобов'язаннями держави. В основі

цього підходу лежить облік і контроль усіх державних зовнішніх зобов'язань, як

прямих, так і умовних, та операцій щодо обслуговування державного зовнішнього

боргу;

— другий пов'язаний з тим, що державний зовнішній борг розглядається як

невід'ємна частина валового зовнішнього боргу країни, управління яким є одним із

найважливіших елементів економічної політики держави. Раціональна

макроекономічна політика та ефективне управління зовнішнім боргом при цьому

розглядаються як взаємозв'язані процеси.

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом

та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого

спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього

державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство

фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінансових

операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі

іноземні кредити, залучені як від імені держави, так і під державні гарантії

українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється

статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг

державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його

обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне

фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах

наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на

вказані цілі.

Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі

обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та

позабюджетних фондів. Але роль Національного банку України у процесі

обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням

функції платіжного агента уряду України.

Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема державного

зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з основними, виконує

центральний банк держави. Згідно із Законом України «Про вступ України до

Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку,

Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та

Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від З червня 1992 р. Україна

вступила до Міжнародного валютного фонду через приєднання до Угоди Фонду. На

Міністерство фінансів України як фінансового агента уряду України покладається

здійснення всіх фінансових операцій відповідно до статей Угоди Фонду.

Національний банк України виступає як банк-депозитарій будь-яких сум Фонду,

Банку, Корпорації, Асоціації та Агентства на території України.

Членство в МВФ дає можливість країні, що відчуває тимчасові труднощі з

платіжним балансом та нестачу коштів у іноземній валюті для виконання зовнішніх

фінансових зобов'язань, отримувати позики в іноземній конвертованій валюті для

покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення валютного резерву.

1.3.Вплив зовнішнього державного боргу на фінансове становище

держави

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує

стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових

структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то

можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом податки, тобто

антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б

неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з

кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування

позичкою.

Існують стандартні показники щодо виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає

ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких

означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно

швидкими темпами, можуть дозволити собі вищий рівень зовнішнього боргу щодо

розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.

Для прогнозу перспективи розвитку, потреби в зовнішніх запозиченнях і оцінки

здатності здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які

отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено "Мінімальну

стандартну модель". За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти.

Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу

краще відчути розмах коливань.

До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом

останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких

показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад

80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту

перевищувало 220%.

Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти

ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення

щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових

надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або

зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або

збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок

встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових

державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для

обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати

зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого

державного боргу може підірвати економічне зростання країни.

Проте державні видатки також мають різний характер. Якщо приріст витрат

відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру,

тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні

покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер,

спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд

або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді

державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, в

цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня

структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки

приватного. Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного

зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні

наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень.