Курсова робота - Природно-ресурсний потенціал України

Подождите немного. Документ загружается.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені

переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській,

Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в

27,4 млрд.т., а прогнозовані — у 20 млрд.т. Основні родовища зосереджені в

Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному

районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за

запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої

потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській

областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській,

Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського

морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті;

нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду

рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі

та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль,

самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний

камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т)

зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсами відзначається

Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні поклади

металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій,

Полтавській областях, а також у Автономній Республіці Крим. Природно-

хімічна сировина інтенсивно експлуатується господарським комплексом

Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та Автономної Республіки

Крим. Будівельна сировина розповсюджена рівномірно по всій території країни,

однак у структурі мінеральних ресурсів найбільша її частка має місце у

Донецькій, Львівській, Луганській, Рівненській і Тернопільській областях та

Автономній Республіці Крим. [Додаток 1]

2.3. Характеристика земельного та агрокліматичного потенціалу.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення

народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також

основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового

господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення,

господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до

земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать

від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов господарювання,

розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності

ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що вирощуються, до тепла,

вологи тощо. Агрокліматичні умови продукування окремих

сільськогосподарських культур наведені у таблиці. [додаток 2]

Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплі й опадах та

агрокліматичне районування території України, можна зробити висновок, що в

північно-західних районах можуть дозрівати найвимогливіші до тепла ярі

культури (ячмінь, овес), озима пшениця, а на південному заході та південному

сході — вимогливіші до тепла (кукурудза і соняшник).

Структура посівних площ, що склалася тепер, не завжди відповідає біологічним

вимогам культур до ґрунтово-кліматичних умов, що істотно впливає на

продуктивність ґрунтів. Урожайність сільськогосподарських культур певною

мірою залежить від рівня потенційної родючості ґрунту і забезпечення вологою

території. Виявлена загальна закономірність: найнижчі урожаї отримують на

бідних дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, вищі — на потенційно родючих

ґрунтах зони недостатнього зволоження Степу і найвищі — на потенційно

родючих ґрунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал

обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів

держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним

фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4

млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного

стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на

початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже

70,0%, розораність — 57,1%; частка ріллі в загальній площі

сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням

земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га,

або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або

17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами,

житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті

поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або

5,6%).

Земельний фонд України становить 60 млн. га, більшу частину його на кінець

2002р. складали сільськогосподарські угіддя (41800,4 млн. га). Землі під ріллею

становили 32,5 млн. га, або 53,9% земельної площі країни. У структурі

земельних угідь України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні і

південні), які займають 55% площі орних земель. Біля 10% ріллі мають

опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті ґрунти, 6% - чорноземні і

дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти

займають 7% ріллі, опідзолені - 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими

ґрунтами. Розповсюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.

Сумарна оцінка потенціалу земельних ресурсів України (за розрахунками В.П.

Руденка) складає 13946,3 млн. грн.

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується

такими співвідношеннями: державні та колективні сільгосппідприємства,

кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства — 46,7 млн. га,

або 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства — 7,2 млн. га, або

11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. — 2,1 млн. га,

або 3,5%; заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. — 0,2 млн.

га, або 0,3%; установи природоохоронного та рекреаційного призначення — 0,3

млн. га, або 0,5%; водогосподарські підприємства — 0,5 млн. га, або 0,8%;

житлово-експлуатаційні організації — 0,1 млн. га, або 0,2%; землі державної

власності — 3,3 млн. га, або 5,5%.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить

диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у

господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях.

В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим

біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів

чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного

землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі

Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%),

Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

2.4. Характеристика потенціалу водних ресурсів.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового

водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього

народного господарства та у життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, який формується у

річковій мережі на її території, та транзитного, що надходить із сусідніх

територій по Дніпру і його допливах, Сіверському Донцю, Дунаю тощо. За

межами України утворюється близько ЗО км3 стоку (загальний його обсяг

становить 210 км3).

Основним показником водних ресурсів річок є пересічна багаторічна величина,

або норма річного стоку. В середньому за водністю році ресурси місцевого

стоку України складають 50 км3, а транзитний стік — 159 км3. Загальні водні

ресурси держави сягають 209 км3. Транзитний стік більше ніж у 3 рази

переважає місцевий, що значно обмежує використання водних ресурсів для

внутрішніх потреб. Отже, основне джерело використання водних ресурсів

України — місцевий стік річок і частина транзитного. Іншою обставиною, що

обмежує використання водних ресурсів, є їхній нерівномірний розподіл по

території держави, внаслідок чого водозабезпеченість окремих

адміністративних областей не однакова.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км2 площі припадає від

100 до 600 тис. м3 місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні

області. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській,

Одеській і Херсонській областях на 1 км2 території припадає від 5-10 до 40 тис.

м3 води на рік, а на одного жителя — від 130 до 400 м3. В областях Полісся на

1 км2 території нараховується від 75 до 100 тис. м3 на рік, а на одного

мешканця — від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової зони на 1 км2 площі

водні ресурси складають 50-70 тис. м3 на рік, збільшуючись до 100-125 тис. м3

у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до

1500 м3 води на рік.

Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які поширені по всій

території. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 км3.

Великі території України займають болота, заболочені і перезволожені землі, в

яких зосереджено біля 30 км3 води.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого використовуються

для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні

активного водообміну складає 18,6 км3 на рік. У межах України підземні води

зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші

Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільській і Причорноморський.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається

формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні

ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на

території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км.

Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, становлять 7 куб.

км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 куб. км морської

води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік

становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів —

у західних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не

відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша

кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних

споживачів — Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні

області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу

електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство,

комунальне господарство. Для пом'якшення територіальних відмінностей у

забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ

(повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі.

Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто

відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних

процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне

господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах

водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний

транспорт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси — запаси енергії

річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні

потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії

поверхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним

рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання

гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7

млрд. кВт • год.; з них технічно можливі для використання — 21,5 млрд. кВт -

год.; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт - год. [1, с.

141].

2.5. Характеристика лісового потенціалу.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього

середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим

сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її

лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.

Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально

досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в

Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21—

22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами,

обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Площа лісового фонду країни на 1.01.2003 р. становила 10438,9 тис. га

(лісистість 17,3%). У віковій структурі лісів переважають молодняки і

середньовікові та пристигаючи насадження (понад 90% усіх лісовкритих площ).

Із загального запасу насаджень (на 1996 р.), що склав 1319,9 млн. м3, на стиглі

насадження припадало 122,8 млн. м3, з яких на можливі для експлуатації ліси II

групи — лише 45,7 млн. м3.

Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Вона значно

вища на заході і півночі країни, особливо в Карпатах, а також у Кримських

горах. Із просуванням на південь і південний схід лісистість поступово

зменшується. У західній та північній частинах покрита лісом площа становить

20-40%, у Карпатах - понад 40%, на Поліссі — 25,7%. На півдні лісові площі

невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у степу - 4%).

В Україні є сприятливі умови для прискореного приросту деревини, бо

пересічний приріст її на 1 га лісопокритої площі становить 4 м3. Причому, на

деревостани високої продуктивності припадає 75% покритих лісом земель.

Переважають хвойні породи (сосна, ялина) — 54% і твердолистяні (дуб, бук,

граб) - 40%. Сосна (35%) зосереджена, в основному, на Поліссі, на ялину

(смереку) припадає 16% загального запасу деревини (Карпати). Ялиця (також

росте у Карпатах) займає третє місце (3%) щодо запасу деревини. Із

твердолистяних порід дуб високостовбурний складає 18% загальних запасів

деревини, бук— 13%, граб - 2%. Дуб переважає у Поліссі та Лісостепу, бук - у

західній частині і в

Криму.

Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє на 25-

30%.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51%

лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному

відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася

тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі

деревини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 p.,

тобто майже на 30%.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями:

молодняки займають 45,4% площі, середньовікові — 37,7%, достигаючи та

стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5—2 рази нижче оптимальних

величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень

загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім

того, загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам,

а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних

умовах.

2.6. Характеристика потенціалу природно-рекреаційних ресурсів.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил

людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для

регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних

ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути

використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу

входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні,

пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території

України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Грязеві покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бердянськ,

Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних областях поширені

торфові грязі, які використовують на курортах у Миргороді, Моршині,

Немирові, Черче та інших.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні

об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості

території тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток у державі

становить 49147 об'єктів. їхня цінність та чисельність у межах областей істотно

відрізняється. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток у Львівській

області (2934), Автономній Республіці Крим (3431), Київській (2886) та

Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні рекреаційні

ресурси мають місце у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській,

Чернігівській областях, Автономній Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є соціальні та

природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією

України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли.

На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають

світове та європейське значення.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого

складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Достатньо високий

рівень забезпеченості території країни водними і рекреаційними ресурсами.

У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють дві складові частини:

природну і соціально-економічну. Україна має різноманітні природні

рекреаційні ресурси (кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела

мінеральних вод, лікувальні грязі тощо). Загальна площа земель, придатних для

рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (або 15,6% території країни),

у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів - 7,1%, гірських - 2,3 (у

Карпатах - 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн. га відносяться до умовно

придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісів державного лісового

фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного

використання території України посідає Кримський півострів. Пересічнорічна

тривалість сприятливого для рекреації періоду тут становить 175-190 днів,

комфортного — 65-80 днів. У рекреації можуть використовуватися землі

заповідників та природних національних парків, їхня чисельність в Україні....

зростає. Так, у 1985 р. нараховувалося 18 заповідників і природних

національних парків із площею 368,7 тис. га, а вже у 2002 р. їхня кількість

зросла до 33, тобто більше, ніж у 2 рази. Проте зростання заповідної площі було

значнішим — у 2,75 рази (у 2002 р. - 1013,6 тис. га)

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у всіх областях

України, але найбільша кількість джерел зосереджена в західній частині.

Зокрема, у Закарпатській області. Багато джерел мінеральної води розвідано у

Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, є також

відкриті джерела в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській,

Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькій

областях.

Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, що зосереджені, переважно,

у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів

функціонують найстаріші в Україні курорти — Бердянськ, Євпаторія,

Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних областях поширені торфові грязі,

які використовують на курортах у Миргороді, Моршині, Немирові, Черче та

інших.