Курсова робота - Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі

Подождите немного. Документ загружается.

2. Чим католицька церква оправдовує втручаЬня польського короля в

справи Галичини? У чому полягала справжня мета цього втручання?

3. Що ставив собі за мету Казимир III, укладаючи угоду з Дмитром

Дедьком? Чому він відмовився від неї?

4. Якою була позиція Папи Римського щодо викладених подій?

3. Пояснення, розмірковування, характеристика, доказ

Пояснення – один з найбільш поширених прийомів при викладенні

головних фактів і теоретичного матеріалу. Це та частина інформації, яка повинна

бути засвоєна у вигляді понять, суджень, умовиводів, оцінок, висновків. Поняття

вчитель розкриває при допомозі пояснення. Цей методичний прийом допомагає

розкрити внутрішні зв`язки і залежності, смисл, сутність і значення історичних

фактів і явищ. При поясненні один ряд умовиводів чітко відділяється від іншого,

кожний з них випливає із аналізу фактів.

Прийом пояснення для учнів найбільш доступний, тому використовується

в усіх класах. Учням повідомляється сутність подій і явищ, які вивчаються, їх

зв`язків в готовому, роз`ясненому вигляді. Таким чином, пояснення не вимагає

від учнів пошуку сутнісного, що обмежує їхню самостійну пізнавальну

діяльність і є мінусом зазначеного прийому.

Розмірковування – це варіант пояснення, який застосовується при

виявленні причинно-наслідкових зв`язків, сутнісних рис понять. Одночасно

використовуються документи, статичний і картографічний матеріал.

Цей прийом дозволяє показати учням хід розмірковувань вчителя, його

роздумів, дати зразки аналізу фактів. Вчитель веде учнів за собою в активну

пізнавальну діяльність. Він показує як вирішували цю проблему вчені, як її слід

вирішувати. Розмірковуванням ми називаємо послідовний розвиток положень,

доказів, що підводять учнів до висновків і узагальнень. Ромірковування

супроводжується постановкою питань, що дозволяє привернути увагу учнів до

зазначеної проблеми. На кожне питання вчитель дає відповідь у формі

розмірковування, зіставляючи факти і думки. В результаті учні без помітних

труднощів осмислюють теоретичний зміст учбового матеріалу.

Разом з прийомом розмірковування застосовуються такі засоби навчання

як логічні схеми, учбові пам`ятки, текстові таблиці тощо. Прийом

розмірковуючого викладу організовує діяльність учнів на перетворюючому рівні,

коли по ходу пояснення вчителя вони складають смислові плани, логічні схеми,

порівнювально-смислові таблиці.

Порівнювальна і узагальнююча характеристики. При викладення

теоретичного змісту учбового матеріалу використовуються порівняльні

характеристики. Порівнюються форми державної влади, форми господарств та

багато іншого. При цьому слід виділити суттєві співставні ознаки історичних

об`єктів, потім порівняти їх, знайти спільне і відмінне та зробити висновок.

Разом з цим прийомом використовуються текстові порівняльні таблиці і учбові

пам`ятки, що дозволяє реалізувати прийом порівняння.

Зовсім інше завдання в узагальнюючої характеристики. Вона підводить

висновок вивченому теоретичному матеріалу, формує поняття. Узагальнюючи

щось в логічній послідовності перераховують основні риси явища, найбільш

суттєве в ньому.

Узагальнююча характеристика застосовується, коли завершено пояснення

складної історичної події і в узагальнюючому висновку слід підкреслити її

сутність або виявити найважливіші ознаки і зв`язки.

Узагальнююча характеристика при індуктивному і дедуктивному

викладанні учбового матеріалу, стисло, у вигляді перерахування сутнісних ознак.

Наприклад, завершивши пояснювати складний матеріал, вчитель в ході

узагальнення виділяє сутність події (прийом індукції). Оскільки індуктивний

виклад мало вносить в розвиток пізнавальних можливостей учнів, при поясненні

воно доповнюється дедукцією і проблемним викладенням фактів. Дедукція

дозволяє використати зміст узагальнюючих характеристик в якості теоретичного

знання.

Наприклад, для узагальнення та систематизації вчитель пропонує

заповнити таблицю.

Вступ українських земель до складу іноземних держав у XVI ст.

4. Інтелектуальні прийоми і вміння учнів

Прийоми розумової діяльності ніби приховані за прийомами учбової

роботи. Опрацювання кожної групи умінь вимагає застосування

найрізноманітніших розпоряджень. Узагальнюючими розпорядженнями

розумової діяльності учні можуть користуватися починаючи з 5 класу. Вчитель

привчає їх до викладення історичних подій у вигляді відповідей на питання:

Хто? Що? Де? Коли? Навіщо?

1. Хто такий Казимир III?

2. Що ставив собі за мету Казимир III, укладаючи угоду з Дмитром Дедьком?

3. Де розпочав процес полонізації українських земель?

4. Коли заснував Краківський університет?

5. Навіщо Казимир III, уклав угоду з Дмитром Дедьком?

У систему прийомів розумової діяльності при вивченні теоретичного

матеріалу входять прийоми словесно-понятійного мислення. До них відносяться:

аналіз і синтез, порівняння і узагальнення, доведення, виявлення сутності,

формулювання висновків, понять, прийоми уяви.

Наприклад, вчитель для ознайомлення з історичною особою дає учням

прочитати два документа: «Із листа Папи Бепедикта XII краківському римо-

католицькому єпископові (1341 р.)» та Із листа польського короля Казимира III

константинопольському патріархові (1370 р.). Після ознаоймлення з цими

документами ставить перед учнями таке завдання:

Спробуйте визначити, що спільного між цими двома документами.

Від класу до класу ускладнюються інтелектуальні вміння учнів. Ось

основний їхній перерахунок: 5 клас – вміти порівнювати окремі події, давати

описання фактів, пояснювати історичні терміни; 6 клас – аналізувати і

узагальнювати історичні факти, робити нескладні висновки, давати порівняльний

опис природних умов країн, знарядь праці; 7 клас – виявляти сутність ознак

соціальних груп суспільства, порівнювати однотипні явища, процеси,

узагальнювати причини, виявляти значення подій, підкріплювати свої

узагальнення фактами з різних джерел; 8 клас – оцінювати значення явищ і

подій, порівнювати однотипні процеси у вітчизняній і всесвітній історії,

виявляти їх причини і наслідки; 9 клас – аналізувати історичні факти,

спираючись на теоретичні положення; 10-11 класи – формулювати визначення

окремих історичних понять, аналізувати і узагальнювати на підставі знань з

історії, характеризувати суспільні явища в розвитку, давати порівняльну

характеристику процесів.

Аналіз і синтез. Спосіб умовного розчленування цілого на частини

називається аналізом. Протилежний аналізу прийом – синтез. Проте реалізується

ця розумова операція спільно з аналізом, а також з узагальненням,

систематизацією, класифікацією. Синтез найкраще продемонструвати в процесі

складання логічного ланцюжка ознак первіснообщинного ладу: примітивні

знаряддя праці - спільна праця – спільне майно – соціальна рівність членів

общини.

При вивченні історії України у 7 класі вводяться найпростіші прийоми

аналізу. Наприклад розглянути малюнок воїна і визначити з яких предметів

складається його озброєння.

Порівняння – це встановлення спільного і відмінного. Учням можна

запропонувати таку пам`ятку для операції порівняння:

1. Подумай, за якими ознаками і в якій послідовності необхідно

порівнювати явища, що вивчаються.

2. Встанови їхні спільні істотні ознаки.

3. Визначити істотні відмінності між ними.

4. Зроби висновок, який випливає з їхнього порівняння.

Прийом доказу застосовують при виясненні сутності понять.

РОЗДІЛ ІІ. Навчально-методичний комплекс до уроку історії на тему:

«Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі»

2.1. Методичні рекомендації до викладення уроку

Дати гарний (якісний) урок історії - справа непроста навіть для

досвідченого вчителя. Це залежить від ряду факторів:

1. Розуміння й виконання вчителем сучасних вимог до уроку, які

визначаються соціальним замовленням.

2. Цілей, а також освітніх, виховних і розвиваючих завдань.

3. Закономірностей і принципів навчального процесу.

4. Орієнтації навчання на національні пріоритети, цінності історичної

освіти й суспільного виховання.

5. Націленість уроків історії на оволодіння учнями мовою вітчизняної й

світової культури, духовним досвідом людства, на виховання цілісної картини

миру й формування системи мислення.

6. Оптимального балансу в змісті уроку компонентів світової,

національної, регіональної й локальної історії.

7. Всебічної оцінки історичних факторів, що припускає знайомство учнів з

різними точками зору на ту саму подію або явище, і створення умов для

формування в учнів власної, мотивованої точки зору.

8. Навчання учнів прийомам, що формулюють критичне відношення до

джерел інформації, і здатність працювати з ними самостійно, роблячи власні

висновки.

9. Творчої, емоційної атмосфери, заснованої на інтересі учнів до змісту

уроку й видам навчальної роботи [7, с. 119].

Для проведення уроку історії на тему: «Поширення влади Польщі на

Галиччині, а Литви на інші українські землі» вчитель повинен включити

наступні етапи історичних подій: поширення влади польського короля на

Галичину, а Великого князівства Литовського — на інші українські землі;

суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського; Кревська унія;

Політика великого князя литовського Вітовта щодо українських земель; Виступ

литовсько-руської знаті на чолі з князем Свидригайлом; Відновлення та

остаточна ліквідація Київського і Волинського удільних князівств; Закарпаття

під владою Угорщини; Буковина у складі Молдовського князівства; Завоювання

Московською державою Чернігово-Сіверських земель; Особливості розвитку

культури українських земель у другій половині ХІV—ХV ст. Освіта; Юрій із

Дрогобича; Початок українського книговидання; Швайпольт Фіоль;

Архiтектура й містобудування; Малярство та книжкова мініатюра.

Учень (учениця) повинен: показувати на карті території держав, до

складу яких увійшли українські землі, місця найвідоміших подій та створення

найвизначніших культурних пам’яток, територію Кримського ханства;

встановлювати хронологічну послідовність подій періоду.На основі різних

джерел інформації: застосовує та пояснює на прикладах поняття і терміни:

«Литовсько-руська держава», «українська шляхта», «магдебурзьке право»,

«кріпацтво», «іконостас»; визначає причини, суть та наслідки основних явищ і

подій періоду; визначає особливості суспільно-політичного становища

українських земель у складі Великого князівства Литовського та інших держав;

порівнює політичне становище українських земель у складі Великого князівства

Литовського до і після Кревської унії; виявляє відмінності в політиці великих

князів литовських Ольгерда, Вітовта і Свидригайла щодо українських земель;

встановлює роль кожної із суспільних верств та станових груп, пояснює

значення князівської верстви для збереження державотворчих традицій;

характеризує умови розвитку культури, стан розвитку господарства і торгівлі,

особливості розбудови міст та їх самоврядування; характеризує культурні

досягнення, розпізнає найвідоміші пам’ятки архітектури та образотворчого

мистецтва, стисло описує їх; висловлює ставлення до історичних діячів доби,

судження про доленосні події доби.

Головна риса якісного уроку історії й головна вимога до викладання історії

в цілому - високий науково-теоретичний рівень, відповідність викладання

сучасному стану історичної й педагогічної науки, передовій практиці,

закономірностям навчально-виховного процесу. При цьому в шкільний курс

історії як навчального предмета в загальноосвітній школі повиннен бути

орієнтований, насамперед , на оволодіння основами, знань про історичний шлях

людства, його соціальному, духовному, моральному досвіді, формування

конкретно-історичних подань про історичну епоху, рішення практичних завдань,

уміння працювати з історичними джерелами. У жодному разі не слід допускати

ускладнення шкільного курсу історії й перевантаження учнів зайвим

позапрограмним матеріалом [24, С. 93].

Найважливішою вимогою до уроку, характерною ознакою кожного уроку є

ясність навчальної мети, нерозривний зв'язок у рішенні основних освітніх,

виховних і розвиваючих завдань і чітке, послідовне їхнє здійснення в ході

проведеного уроку.

2.2. Дидактичні вимоги до уроку історії на тему: «Поширення влади

Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі»

Сучасний стан навчально-методичного комплексу загалом дає змогу

вирішувати різноманітні освітні завдання: навчальні, розвиваючі, виховні.

Водночас гострою залишається проблема щодо методичного забезпечення уроку,

оволодіння ефективними педагогічними технологіями.

Учням 7 класів важливо пояснити, щоб вони зрозуміли, що таке історія і

чим займаються історики. Під час викладання історичних дисциплін на цих

паралелях передусім потрібно сприяти тому, щоб учні мали можливість

дізнатися більше про різні історичні факти, які визначають епоху і є основними,

найсуттєвішими; постійно розвивати вміння і навички учнів щодо праці з

історичними фактами, що дають узагальнену картину минулого; формувати

розуміння історичної хронології, причинно-наслідкових зв’язків, відчуття епохи,

неминучість руху суспільства до історичного прогресу. Важливим

інструментарієм історичного пізнання на цьому етапі вивчення історії стануть

шкільні підручники, посібники, хрестоматії з історії, історичні атласи, контурні

карти, збірники дидактичних вправ, зошити з історії тощо. Велика увага

приділяється наскрізним історичним поняттям, таким як: історичні джерела,

держава, монархія, республіка, демократія, релігія, матеріальна та духовна

культура.

Практикою доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких

використовуються прийоми коментованого читання підручника, робота з

текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками,

дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення

до історії рідного краю. Діти повинні розуміти не лише загальні історичні

процеси, а й уміти локалізувати їх.

Дати гарний (якісний) урок історії - справа непроста навіть для

досвідченого вчителя. Це залежить від ряду факторів:

1. Розуміння й виконання вчителем сучасних вимог до уроку, які

визначаються соціальним замовленням.

2. Цілей, а також освітніх, виховних і розвиваючих завдань.

3. Закономірностей і принципів навчального процесу.

4. Орієнтації навчання на національні пріоритети, цінності історичної

освіти й суспільного виховання.

5. Націленість уроків історії на оволодіння учнями мовою вітчизняної й

світової культури, духовним досвідом людства, на виховання цілісної картини

миру й формування системи мислення.

6. Оптимального балансу в змісті уроку компонентів світової,

національної, регіональної й локальної історії.

7. Всебічної оцінки історичних факторів, що припускає знайомство учнів з

різними точками зору на ту саму подію або явище, і створення умов для

формування в учнів власної, мотивованої точки зору.

8. Навчання учнів прийомам, що формулюють критичне відношення до

джерел інформації, і здатність працювати з ними самостійно, роблячи власні

висновки.

9. Творчої, емоційної атмосфери, заснованої на інтересі учнів до змісту

уроку й видам навчальної роботи [7, с. 119].

У методичній літературі на сьогоднішній день досить мало інформації про

новітні технології викладання. Технологія - це сукупність форм, методів,

прийомів і засобів, застосовуваних у якій-небудь діяльності.

Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок

функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів,

використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М. В. Кларин).

Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної

педагогічної діяльності по проектуванню, організації й проведенню навчального

процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В.М.

Монархів).

Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального

процесу (В.П. Беспалько) .

У системі освіти поняття "педагогічна технологія" вживається в трьох

категоріях: загальпедагогічна, методична (предметна), локальна (модульна, що

представляє собою технологію окремих з учбово-пізнавальних процесів),

окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних

якостей. Технологія уроку, технологія повторення, технологія корекції й

контролю навчального матеріалу, технологія самостійної роботи й ін. Прикладом

локальної технології можна розглядати модульну технологію.

Модульні технології навчання історії.

Старшій школі пред'являються нові вимоги до організації навчальної

діяльності школярів, вживають спроби її технологизації, тобто розробляється

комплекс оптимальних дидактичних умов взаємодії обов'язкових,

взаємозалежних засобів, прийомів і методів, об'єднаних у систему, що гарантує

прогнозований результат.