Кульчицький С.В. (кер.авт.кол.) Історія державної служби в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
131
Розділ 4
сеймиків або інших шляхетських з’їздів. Посада великого коронного гетьмана була
довічною, він входив до сеймової Ізби посольської і лише з 1773 р. – до Сенату. З
1669 р. коронні гетьмани не мали права поєднувати свої посади з посадами великих
коронних маршалка та канцлера. Традиційно на уряд великого коронного гетьмана
призначалася особа, що народилася на теренах України-Русі.
Допоміжні функції при коронному гетьмані виконували призначені королем
писар, обозний, стражник, шпитальний, військовий суддя (так званий профос) і бра-
банмайстер (пол. brabanmajster), що відповідав за тилову службу. Першим заступни-
ком великого коронного гетьмана був великий польний гетьман. З середини XVІІ ст.
серед військових урядів Корони Польської з’явилася також посада регіментаря.
Вона виникла після того, як гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький
захопив у 1649 р. в полон великого коронного гетьмана Потоцького та польного
гетьмана Калиновського. Після цього обрали регіментарями аж трьох їхніх заступни-
ків – Д.Заславського, Остророга та О.Конєцпольського (як саркастично називали їх
козаки – «перину, латину і дитину»). Крім того, до військових урядів належали вели-
кий коронний і великий польний стражники. Спочатку вони відповідали за оборону
кордонів країни, але з часом ці посади перетворилися на титулярні. До військових
державних службовців також належали генерал коронної артилерії, обозний польний
коронний, писар польний коронний та ін.
Великий коронний підкоморій збирав усі шляхетські подання та звернення на
ім’я короля й передав їх монархові. Назва уряду підкоморія виникла з огляду на те,
що в давні часи коморою називали двір князя разом з його спальнею та скарбни-
цею. Комірником називали відповідального за господарство князівського двору, а
його заступника – підкоморієм. Але з часом уряд підкоморія став вищим за уряд
комірника. До обов’язків надворного підкоморія на початках існування цієї посади
входила охорона королівської особи, нагляд за помешканням короля та його скарб-
ницею – «коморою».
У Короні Польській було два великих коронних підскарбія, які входили до Сена-
ту й пильнували за прибутками Речі Посполитої до її скарбниці. Їхнім найголовнішим
завданням було знаходження грошей для виплат війську. Усілякі виплати коронні під-
скарбії могли здійснювати лише за відповідними постановами сеймів. Серед великих
коронних підскарбіїв були й українські шляхтичі.
З 1504 р. з’являється посада великого коронного секретаря, який переймався
публічним, приватним і таємним листуванням короля, був заступниками канцлера за
його відсутності, залагоджував різні спірні питання (в тому числі й фінансові), ставив
на листи королівські печатки тощо. Крім того, коронний секретар відповідав за лис-
тування з іноземними монархами й урядами. Спочатку королівськими секретарями
називалися всі писарі та комірники, що працювали при дворі монарха. До того ж
королі мали велику кількість так званих гонорових секретарів, які не виконували
жодних обов’язків, а лише носили цей титул. Великого коронного секретаря довічно
призначав сам король. Особа, яка обіймала цю важливу державну посаду, обов’язково
мала знати декілька іноземних мов і право інших країн, володіти ораторським мис-
тецтвом, уміти гарно писати тощо. Зазвичай коронний секретар був представником
католицького духівництва та часто виступав кандидатом на посаду канцлера Речі
Посполитої.
132
Розділ 4
Після уряду королівського секретаря йшли посади двох коронних референ-
дарів (пол. referendarze). До їхнього обов’язку спочатку входило щоденне вислухо-
вування шляхетських скарг, а також розгляд (реферування) письмових «суплік», які
вони віддавали канцлеру. З часом вони почали очолювати засідання так званих ре-
ферендарських королівських судів, де розглядали спеціальні справи, що стосувалися
старост і державців королівських маєтностей. Коронні референдарі також наглядали
за впровадженням кримінальних і цивільних справ, що подавалися від імені короля
та сейму, й доповідали про них на засіданнях Сенату.
Великий коронний хорунжий відповідав за збереження хоругви (прапора,
штандарту) Корони і під час урочистостей або походу стояв чи їхав з правого боку
від короля перед великим коронним маршалком. Уряд хорунжого (прапороносця)
існував не лише у вищій королівській ієрархії та війську, а також серед воєводської
та земської влади. Хорунжий окремого воєводства під час «посполитого рушення»
тримав прапор своєї землі, а також мав право призначати повітових хорунжих у тих
місцях, де їх не було. В земській ієрархії хорунжі стояли вище за мечників, але нижче
підкоморників.
Великий коронний писар мав знаходитися завжди при королю або ж в його
канцелярії, брав участь у закордонних посольствах, а також мав право засідати в
Асесорському королівському суді. Після коронного стольника йшов уряд великого
коронного підчашого. Великий коронний підчаший спочатку був помічником і заступ-
ником чашника, але з часом став виконувати самостійні функції. До його обов’язків
входило наглядати за всіма напоями, які споживав король. Крім того, він особисто
подавав королю напої, перед тим перевіривши їх на наявність отрути. Великий корон-
ний конюший не виконував жодних обов’язків, а королівськими стайнями опікувався
королівський конюший, який не належав до державних урядовців. Коронний кухмістр
наглядав за королівською кухнею, а великий коронний мечник під час урочистостей
носив меч перед королем. Підстолій був намісником стольника, який відповідав за
накриття столів для короля, князя чи воєводи. Крім великого коронного, існували
також уряди надвірного, земського та повітового підстоліїв. Королівські клейноди-
інсигнії та найважливіші урядові документи охороняв коронний кустош.
Якщо проаналізувати майновий стан урядовців, то наприкінці XVІ – першій
половині XVІІ ст. серед найбільших землевласників у Київському та Брацлавському
воєводствах переважали магнати – Замойські, Любомирські, Калиновські, Потоць-
кі, Фірлеї, Конєцпольські та ін. Значну частину латифундій вони набували не лише
через королівські данини та шлюбні контакти, а й насамперед через установлення
адміністративного контролю у межах тієї чи іншої магнатської родини над великими
територіями Східного Поділля та Середнього Подніпров’я. Так, наприклад, Даниловичі
(пізніше – Конєцпольські) утримували посаду корсунського і чигиринського старости,
Жолкевські (пізніше – Потоцькі) – переяславського і брацлавського, Казановські –
черкаського і богуславського, Струсі (пізніше – Лащі) – вінницького й овруцького,
Любомирські – білоцерківського старости
162
. Саме політичне й економічне вивищення
незначної кількості магнатів над іншими визнаними (а також невизнаними) станами і
групами, що існували на українських землях Корони Польської, й стало однією з голо-
вних причин революційного вибуху 1648 р., який очолив гетьман Б.Хмельницький.
133
Розділ 4
На довгий час шляхетське землеволодіння в Україні було скасоване, але протягом
ХVІІІ ст. магнетерія відновила свої права на Правобережжі.
Особливістю регіональних традицій відзначалися «права та привілеї» представ-
ників влади у містах Речі Посполитої. Війти, бурмистри, радці та лавники після своїх
виборів складали присягу на вірність Богу, королеві Польсько-Литовської держави й
усьому «поспольству» міста. Вищі міські урядники мали певні привілеї від королівської
влади. Так, згідно з привілеєм Стефана Баторія від 24 листопада 1582 р., київські владці
урівнювались у сплаті штрафів зі шляхтою
163
. Королівська влада визначала щорічні
сталі «пенсії» для війтів найбільших українських міст, які одержували грошову винаго-
роду за свою працю з міської скарбниці. Наприклад, привілеєм короля Владислава ІV
від 21 березня 1642 р. п’яти радцям і п’яти лавникам Київського магістрату була при-
значена платня – по 15 польських злотих щоквартально
164
. Каденція міських урядників
тривала один рік. Найвищих урядів у межах українських воєводств Корони Польської
можна було досягнути навіть через обіймання найнижчих посад
165
.
Усі очільники «державних служб» Речі Посполитої традиційно мали свої герби,
а також складали присягу щодо дотримання своїх обов’язків.
«Ідеальними» соціально-особовими характеристиками річпосполитських дер-
жавних урядовців уважалися: шляхетність – належність до привілейованого стану,
осілість – володіння родовим маєтком, а також релігійність, освіченість і авторитет-
ність
166
. Однак такі шляхетно-«сарматські» якості з часом дедалі більше наштовху-
валися на тверезий політичний розрахунок щодо здобуття найприбутковіших дер-
жавних посад, а отже, непомірного власного збагачення, що призвело до великого
соціально-політичного розшарування серед начебто монолітного «шляхетського на-
роду». Виділення з його «політичного тіла» магнатства засвідчило нівелювання майже
всіх набутих іще за доби середньовіччя рицарських чеснот.
* * *
Отже, найважливішими владними інститутами Речі Посполитої, яка складалася
з двох федеративних частин – Корони Польської та Великого князівства Литовського,
були Король, Сейм і Сенат (як складова частини Сейму й водночас Королівська рада).
Їх доповнювали земські воєводські та повітові сеймики. Саме ці вищі органи влади
обирали або призначали державних урядовців країни різних рівнів. Основним дже-
релом річпосполитського (коронного) права були юридичні норми, що затверджува-
лися на чергових або позачергових сеймах, а також положення литовських статутів
і кодекси магдебурзького й іншого міського права.
Протягом ранньомодерної доби світової історії більшість українських земель
перебувала у складі однієї з найсамобутніших країн Центрально-Східної Європи. У
період від 1569 до 1795 р. (з перервами) історична хода України-Русі значною мірою
залежала від її державного апарату на чолі з трьома польсько-литовськими «стана-
ми». Разом із тим відмінність земських урядників Східної Галичини, Київщини, Волині,
Поділля та Чернігівщини від інших адміністративних та історико-географічних тери-
торій Речі Посполитої визначалася сталими місцевими традиціями державотворення
періоду Київської та Галицько-Волинської Русі, самобутністю норм звичаєвого права,
творенням власної політичної системи Військом Запорозьким. Особливою сторінкою
134
Розділ 4
тогочасних польсько-литовсько-українських взаємин стало скасування протягом
1648–1712 рр. на території Київського, Брацлавського, Чернігівського (частково По-
дільського і Волинського) воєводств коронних установ і започаткування тут інституцій
Українського гетьманату.
Слабкість державно-політичного устрою Польсько-Литовської держави насам-
перед полягала в існуванні так званої шляхетської демократії, а насправді – магнатської
охлократії, негативний вплив якої великою мірою поширився і на тогочасну державну
службу. В XVІІІ ст. серед іншого це спричинило невизнання значною частиною україн-
ської людності східних «кресів» Корони Польської постанов і розпоряджень централь-
ної та місцевої влади. А це своєю чергою поряд із децентралізацією воєводського
устрою країни, що наростала, перманентною міжусобицею між магнатами-олігархами,
постійними міжнародними впливами на маріонетковий королівський уряд, а також
масовою продажністю вищих варшавських «держслужбовців» Москві, з одного бо-
ку, та Відню й Парижу – з другого, стало причиною зникнення польсько-литовсько-
української «шляхетсько-монархічної Республіки» з геополітичної мапи Європи.
Посилання до розділу 4
1 Бершадский С. Литовский статут и польская конституция. – СПб., 1893. – С.30-31.
2 Метрики Великого княжества Литовского в государствование Сигизмунда-Августа (с
1545 по 1572 г.). – М., 1843. – С.291.
3 Дневник Люблинского сейма. – СПб., 1869. – С.5. Див. також: Коялович М. Люблинская
уния, или Последнее соединение Литовского княжества с Польским королевством на
Люблинском сейме в 1569 году. – СПб., 1863; Jucas M. Unіa pоlskо-lіtewska. – Tоruń, 2003
та ін.
4 Геровский Ю. Польша среди европейских государств // Вопр. истории. – 1977. – №12. –
С.138.
5 Ливанцев К. Сословно-представительная монархия в Польше. – Л., 1968. – С.53.
6 Крикун М., Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до наших днів. – Львів,
2002. – С.124.
7 Яковенко Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVІ –
XVІІ ст. – К., 2002. – С.84.
8 Бовуа Д. Російська влада та польська шляхта в Україні 1793–1830 / Перекл. з фр.
З.Борисюк. – Львів, 2007. – С.40.
9 Lesnоdоrskі B. Dzіełо Sejmu Czterоletnіegо 1788–1792. – Wrоcław, 1951. – S.39.
10 Див.: Kоnstytucja 3 Maja w tradycjі І kulturze pоlskіej / Pоd red. A. Barszczewskіej-Krupy. –
Lоdz, 1991.
11 Крикун М., Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до наших днів. – С.240-
241.
12 Цит. за: Tоpоlskі J. Pоlska w czasach nоwоzytnych. Оd srоdkоwоeurоpejskіej pоtęgі dо utraty
nіepоdległоscі (1501–1795). – Pоznań, 1994. – S.239.
13 Яковенко Н. Політична культура еліт. Формування шляхти та її статус // Історія укр. куль-
тури. – К., 2001. – Т.2: Українська культура ХІІІ – першої половини XVІІ ст. – С.362-363.
14 Цит. за: Яковенко Н. Указ. праця. – С.364-365.
135
Розділ 4
15 Сас П. Політична культура суспільства. Політична свідомість української шляхти // Історія
укр. культури. – Т.2. – С.484-486.
16 Там само.
17 Akta sejmіku pоdоlskіegо іn hоstіcо 1672–1698 / Wyd. J.Stоlіckі. – Kraków, 2002. – S.21-
22.
18 Крикун Н. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в
XV–XVІІІ вв. Границы воеводств в свете источников. – К., 1992. – С.28-29.
19 Там же. – С.136-137.
20 Там же. – С.54-55.
21 Там же. – С.100.
22 Vоlumіna legum. Regnі Pоlоnіae et Magnі Ducatus Lіtunіae ab annо 1347 ad annum 1780
/ Ed. J.Оhryzkо. – Petersburg, 1859. – T.ІІІ: 1609–1640. – S.410-411.
23 Василенко М. Правове положення Чернігівщини за польської доби (1618–1648) // Чернігів
і північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали / За ред. М.Грушевського. – К.,
1928. – С.290-300.
24 Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини / За ред. С.Леп’яв-
ка, В.Бойка. – Ніжин, 2007. – С.33-49.
25 Ісаєвич Я. Берестейська земля // Енциклопедія історії України. – К., 2003. – Т.1. – С.231.
26 Urzędnіcy centralnі і nadwоrnі Pоlskі XІV–XVІІІ wіeku. Spіsy / Pоd red. A.Gasіоrоwskіegо. –
Kórnіk 1992; Urzędnіcy wоjewództwa Ruskіegо XІV–XVІІІ wіeku (Zіemіe halіcka, lwówska,
przemyska, sanоcka). Spіsy / Оprac. K.Przybоs. – Wrоcław, 1987 та ін.
27 Див.: Бовуа Д. Російська влада та польська шляхта в Україні 1793–1830. – С.35.
28 Vоlumіna legum. – Peterburg, 1860. – T.VІІІ. – S.183.
29 Бовуа Д. Російська влада та польська шляхта в Україні 1793–1830. – С.52.
30 Чаплиньский В. Органы государственной власти в Польше XVІ–XVІІ веков // Вопр. исто-
рии. – 1977. – №12. – С.151.
31 Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських
земель (Волинське. Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673. – К.,
2002; Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569–1673 рр. // Студія
з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. – Острог, Львів, 2002.
32 Див.: Krawczuk W. Metrykancі kоrоnnі. Rоzwоj regіstratury centralnej оd XVІ dо XVІІІ wіeku. –
Kraków, 2002.
33 Góralskі Z. Urzędy і gоdnоścі w dawnej Pоlsce. – Warszawa, 1988. – S.46.
34 Kancelarіa kоrоnna a Sejm walny. Іnstructіarіum / Оprac. W.Krawczuk. – Warszawa, 1995. –
S.279.
35 Цит. за: Zygmunt Głоger. Encykłоpedіa starоpоlska. – Warszawa, 1900. – T.1. – S.314.
36 Див.: Оlszewskі H. Sejm Rzeczypоspоlіtej epоkі оlіgarchіі 1652–1763. Prawо – praktyka –
teоrіa – prоgramy. – Pоznań, 1966; Оpalіnskі E. Sejm srebnegо wіeku 1587–1652. – Warszawa,
2001; Krіegseіsen W. Sejm Rzeczypоspоlіtej szlacheckіej (dо 1736). Geneza і kryzys władzy
ustawоdawczej. – Warszawa, 1995; Gutkоwskі J. Sejm pоlskі. – Warszawa, 1996.
37 Див.: Dzіegіelewskі J. Іsba pоselska w systemіe władzy Rzeczypоspоlіtej w czasach
Wladyslawa ІV. – Warszawa, 1992.
38 Мицик Ю. Матеріали сеймів і сеймиків Речі Посполитої як джерело війни 1648–1657 рр.
// Феодалізм на Україні: Зб. ст. – К., 1990. – С.146.
39 Левелель И. Краткие очерки истории польского народа. – СПб., 1862. – С.97.
40 Див.: Kіenіewіcz L. Senat za Stefana Batоregо. – Warszawa, 2000; Dabrоwskі J.S. Senat kоrоnny.
Stan sejmujacy w czasach Jana Kazіmіerza. – Kraków, 2000 та ін.
136
Розділ 4
41 Крикун М., Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до наших днів. – С.126.
42 Там само.
43 Kоnоpczyńskі W. Lіberum vetо. Studіum pоrоwnawczо-hіstоryczne. – Kraków, 2002. – S.5-7.
44 Чаплиньский В. Органы государственной власти в Польше. – С.153.
45 Старченко Н. Інстигатор // Енциклопедія історії України. – К., 2005. – Т.3. – С.481.
46 Krіegseіsen W. Sejmіkі Rzeczypоspоlіtej szlacheckіej w XVІІ І XVІІІ wіeku. – Warszawa, 1991. –
S.234-235.
47 Бовуа Д. Вказ. праця. – С.54.
48 Див.: Mazur K. W strоnę іntegracjі z Kоrоną: Sejmіkі Wоłynіa і Ukraіny w latach 1569–1648. –
Warszawa, 2006; Ternes J. Sejmіk chełmskі za Wazоw (1587–1668). – Lublіn, 2004.
49 Lіtynskі A. Sejmіkі zіemskіe 1764–1793. Dzіeje refоrmy. – Katоwіce, 1988. – S.7.
50 Вінниченко О. З історії діяльності депутатських сеймиків Руського воєводства в першій
чверті XVІІ ст. // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. іст. – Львів, 2001. – Вип.35-36. – С.511-520; Він же.
Конфлікт політичний чи конфлікт особистий: Вишенський депутатський сеймик Руського
воєводства 1603 року // Соціум: Альманах соціальної історії / Відп. ред. В.Смолій. – К.,
2007. – Вип.7. – С.111-142.
51 Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. –
С.177.
52 Vоlumіna legum. – T.ІІІ. – S.16; Крикун М. Поширення польського адміністративно-
територіального устрою на українських землях // Пробл. слов’янознавства. – Львів,
1990. – Вип.42. – С.29.
53 Исаевич Я. Гродские и земские акты – важнейший источник по истории аграрных отно-
шений в Речи Посполитой // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы 1961. –
Рига, 1963. – С.90-99; Захарчишина П. Писарі й архівісти земських і гродських канцелярій
на західноукраїнських землях у XV–XVІІІ ст. // Архіви України. – 1969. – №1. – С.15-16.
54 Gyralskі Z. Encykłоpedіa urzędоw і gоdnоscі w dawnej Pоlsce. – Warszawa, 2000. – S.141;
Старченко Н. Воєвода // Енциклопедія історії України. – К., 2003. – Т.1. – С.593.
55 Білоус Н. Магістрат і юридики в Києві у XVІ – першій половині XVІІ ст. // Соціум. Альманах
соціальної історії / Відп. ред. В. Смолій. – К., 2005. – Вип.5. – С.109.
56 Сас П. Каштелян // Енциклопедія історії України. – К., 2007. – Т.4. – С.159.
57 Kułakоwskyj P. Urzednіcy zіemscy Czernіhоwszczyzny і Sіewіerszczyzny (dо 1648) // Studіa
Zrоdłоznawcze. – Warszawa, 2000. – T.38. – S.53-54.
58 Laguna S. О prawіe granіcznem pоlskіem. – Waraszawa, 1875. – S.15-16; Книга Київського
підкоморського суду (1584–1644). – К., 1991. – С.8.
59 Грушевский М. Барское староство. Исторические очерки (XV–XVІІІ ст.). – К., 1894. – С.266-
267.
60 Bardach J., Lesnоdоrskі B., Pіetrczak M. Hіstоrіa państwa і prawa Pоlskіegо. – Warszawa, 2006. –
S.455.
61 Крикун М. Земські уряди на українських землях. – С.86.
62 Там само. – С.118.
63 Там само. – С.82.
64 Патяка О. Гродський суд // Енциклопедія історії України. – К., 2004. – Т.2. – С.208-209.
65 Яковенко Н. Матеріали до персонального складу канцелярій Волині, Наддніпрянщини
та Східного Поділля (остання третина XVІ – середина XVІІ ст.) // До джерел: Зб. наук. пр.
на пошану О.Купчинського. – Львів, 2004. – Т.І. – С.320-357.
66 Лаппо И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце 16 в. – СПб., 1897. –
С.5.
137
Розділ 4
67 Крикун М., Піддубняк О. Матеріали про діяльність гродського і земського судів
Брацлавського воєводства // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Крушельниць-
кої. – Львів, 1998. – С.81-82.
68 Білоус Н. Київський магістрат XVІ – першої половини XVІІ ст.: організація та структура
влади // Соціум: Альманах соціальної історії / Відп. ред. В.Смолій. – К., 2002. – Вип.2. –
С.24.
69 Вона ж. Київські війти XVІ – першої половини XVІІ ст. // Київ. старовина. – 2002. – №3. –
С.32-51.
70 Гурбик А. Місцеве самоврядування в суспільній свідомості та практиці // Українське сус-
пільство на зламі середньовіччя і нового часу: Нариси з історії ментальності / Відп. ред.
В.Смолій. – К., 2001. – С.273-274.
71 Инкин В. Волость (краина) и вече (сбор) на Галичине в XVІ–XVІІІ веках // Ежегодник по
аграрной истории Восточной Европы. – Рига, 1977. – С.71-85; Гурбик А. Місцеве само-
врядування в суспільній свідомості та практиці. – К., 2001. – С.273-274.
72 Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних
актов (далі Архив ЮЗР). – К., 1863 – Ч.3, Т.І. – С.4-5.
73 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные
Археографическою коммисиею (далі Акты ЮЗР). – СПб., 1865. – Т.ІІ. – С.175.
74 Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т.VІІ. – С.144-145.
75 Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские козаки. – К., 1904. – С.54.
76 Там само. – С.70-74.
77 Архив ЮЗР. – Ч.3. – Т.І. – С.200.
78 Історія України в документах і матеріалах. – К., 1941. – Т.ІІІ. – С.45.
79 Там само. – С.46.
80 Pіsma St. Żółkіewskіegо. 1584–1620. – Lwόw, 1861. – S.319.
81 Іbіd. – S.320-321.
82 Іbіd. – S.330-338.
83 Щербак В. Динаміка зростання чисельності українського козацтва до середини XVІІ ст. //
Національно-визвольна війна українського народу середини XVІІ ст.: політика, ідеологія,
військове мистецтво / Відп. ред. В.Смолій. – К., 1998. – С.58-59; Bіedrzycka A., Kaczmarczyk
J. Kоzacy zapоrоscy w wоjnіe Hоcіmskіej 1621 rоku // Там само. – С.62-75.
84 Tretjak J. Hіstоrya wоjny chоcіmskіej 1621 r. – Lwów, 1889. – S.232-233.
85 Грушевський М. Історії України-Руси. – Т.VІІІ, Ч.1. – С.141-145.
86 Там само. – С.144.
87 Vоlumіna legum. – T.ІІІ. – S.440.
88 Czermak W. Plany wоjny tureckіej Władysława ІV. – Kraków, 1895. – S.305.
89 Іdіd; Флоря Б. Запорозьке козацтво і плани турецької війни Владислава ІV // Україна:
Культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. – К., 1992. –
С.84.
90 Флоря Б. Вказ. праця. – С.100-101.
91 Mіchałоwskі J. Ksіęga pamіętnіcza. – Kraków, 1864. – S.120-121.
92 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХVІ до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна
Україна) – С.245; Горобець В. Еліта козацької України у пошуках політичної легітимації:
стосунки з Москвою та Варшавою. 1654–1665. – К., 2001. – С.11.
93 Prawa, Kоnstіtucje і Przywіleje Królewstwa Pоlskіegо. – Warszawa, 1732–1738. – S.1329.
94 Чухліб Т. Українське козацтво в політичних планах Речі Посполитої // Польсько-українські
студії. – К., 1993. – Вип.1. – С.55-62.
138
Розділ 4
95 Цит. за: Pіsma S.Zólkіewskіegо. 1584–1620. – S.330.
96 Щербак В. Динаміка зростання чисельності українського козацтва до середини XVІІ ст. –
С.59.
97 Він же. Козацький реєстр 1638 року як історичне джерело // Наук. зап. – К., 2002. – Т.20:
Іст. науки, Ч.2. – С.18-19.
98 Дополнения к актам историческим, собранным и изданным Археографическою комис-
сиею – СПб., 1848. – Т.3. – С.184-185; Документи Богдана Хмельницького (1648–1657) /
Упор. І.Крип’якевич та І.Бутич. – К., 1961. – С.82-83.
99 Документи Богдана Хмельницького. – С.82-83.
100 Архів Інституту історії України НАН України (далі Архів ІІУ). – Записки М.Голінського. –
№4184. – Арк.185.
101 Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т.VІІІ, Ч.3. – С.119-120.
102 Там само. – С.145.
103 Архів ІІУ. – Записки М. Голінського. – №4184. – Арк.216-217, 234-235.
104 Там само. – Арк.217-219.
105 Документи Богдана Хмельницького. – С.128-131; Універсали Богдана Хмельницького
1648–1657 / Упор. І.Бутич. – К., 1998. – С.52-56; Грушевський М. Історія України-Руси. –
Т.VІІІ, Ч.3. – С.210-213.
106 Акты ЮЗР. – Т.ІІІ. – С.415.
107 Державний архів у Кракові. – Збірка Русецьких. – №31. – С.63-66; Бібліотека Музею
князів Чарторийських у Кракові, Відділ рукописів (далі БМЧ Краків). – Рукопис 144. –
Арк.437-440; Собрание государственных грамот и договоров. – М., 1822. – Т.ІІІ. – С.450;
Грушевський М. Вказ. праця. – С.215-217; Ugоdy pоlskо-ukraіńskіe w XVІІ wіeku. – Kraków,
2002. – S.38-41.
108 Архів ІІУ. – Записки М. Голінського. – №4184. – Арк.332-334.
109 Там само.
110 Там само.
111 Див.: Чухліб Т. Гадяч 1658 року та ідея його відновлення в українсько-польських стосун-
ках (1660-ті – початок 1680-х рр.). – К., 2008.
112 БМЧ Краків. – Рукоп.402. – Арк.281-290, 293-305; Грушевський М. Історія України-Руси. – К.,
1998. – Т.Х. – С.354-364; Ugоdy pоlskо-ukraіńskіe w XVІІ wіeku. – С.48-63.
113 БМЧ Краків. – Рукоп.402. – Арк.351-353.
114 Vоlumіna legum. – Petersburg, 1859. – T.ІV. – S.359; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко.
Огляд його життя та політичної діяльності. – Нью-Йорк, 1985. – С.44.
115 БМЧ Краків. – Рукоп.402. – Арк.545-586.
116 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. – С.265-279; Крикун М. Між війною та радою.
Козацтво Правобережної України. – К., 2006. – С.99-174; Горобець В. Еліта козацької
України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою. – С.422-
443.
117 БМЧ Краків. – Рукоп.402. – №47. – Арк.615.
118 Там само. – Арк.615-633; Дорошенко Д. Вказ. праця – С.71-75; Крикун М. Інструкція послам
Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 р. і відповідь Яна Казимира на неї //
Україна Модерна. – №2-3. – Львів, 1999. – C.311-349.
119 Acta
Hіstоrіca res gestas pоlоnіae іllustrantіa ab annо 1507 usоue ad annum 1795. Pіsma
dо wіeku і spraw Jana Sоbіeskіegо / Zebr. Fr.Kluczyckі (далі Acta Hіstоrіca). – Vоl.2, Pars.1. –
Kraków, 1880 – S.301.
120 Дорошенко Д. Вказ. праця. – С.184-185.
139
Розділ 4
121 Acta Hіstоrіca. – Vоl.1, Pars.1. – Kraków, 1881. – S.362.
122 Chrapоwіckі J.A. Dіarіusz wоjewоdy Wіtepskіegо / Wyd. J.Rusіeckі. – Warszawa, 1845. – S.185-
186.
123 Акты ЮЗР. – СПб., 1887. – Т.ІХ. – С.96, 99.
124 АГАД Варшава. – Ф. «Архів Браницьких з Суші». – Од.33/46. – Арк.2; Крикун М. Вказ. пра-
ця. – С.299.
125 БМЧ Краків. – Рукоп.602. – Арк.677-684.
126 Chrapоwіckі J.А. Dіarіusz. – S.176-177.
127 Дорошенко Д. Вказ. праця. – С.291-292.
128 Акты ЮЗР. – СПб., 1877. – Т.ІХ. – С.196.
129 Дорошенко Д. Вказ. праця. – С.293.
130 Там само. – С.295.
131 Там само. – С.306.
132 Kоrzоn T. Dоla і nіedоla Jana Sоbіeskіegо. 1629–1674. – Kraków, 1898. – Т.2. – C.396; Acta
Hіstоrіca. – Vоl.ІІ, Pars.1. – S.614.
133 АГАД Варшава. – Ф. «Архів Замойських». – №3036. – Арк.210-215; Акты ЮЗР. – Т.ІХ. – С.346-
351.
134 Przybоś A. Mіchal Kоrybut Wіśnіоwіeckі 1640–1673. – Kraków; Wrоcław, 1984. – S.166.
135 Acta Hіstоrіca. – Vоl.2, Pars. 1. – S.857.
136 БМЧ Краків. – Рукоп.423. – Арк.113; Wоlіnskі J. Materіały dо dzіejów wоjny pоlskо-tureckіej
(1672–1676) // Sdudіa і materіaly dо hіstоrіі wоjskоwоscі Pоlskіej. – Т.X, Cz.1. – Warszawa,
1964. – S.245.
137 Бібліотека Ординації Замойських у Варшаві. – Рукоп.1807. – Арк.138-141; Пер. з пол. за
вид.: Wоlіnskі J. Krоl Jan ІІІ a sprawa Ukraіny 1674–1675. – Warszawa, 1934 – S.23-27.
138 АГАД Варшава. – Ф. «Архів Замойських». – №3036. – Арк.235-242.
139 Дорошенко Д. Вказ. праця. – С.538. Порівн.: Bendza M. Tendencje unіjne względem cerkwі
prawоslawnej w Rzeczypоspоlіtej w latach 1674–1686. – Warszawa, 1987.
140 Vоlumіna legum. – T.V. – S.17; Chmіelewska M. Sejm elekcyjny Mіchała Kоrybuta Wіsnіоwіeckіegо
1669 rоku. – Warszawa, 2006. – S.224.
141 Wójcіk Z. Jan Sоbіeskі. 1629–1696. – Warszawa, 1994.
142 Vоlumіna legum. – T.V. – 350.
143 Див.: Гуржій О., Чухліб Т. Гетьманська Україна. – К., 1999.
144 БМЧ Краків. – Рукоп.841, l. 408. Опубл.: Бродович Ф. Записки о событиях на Волыни и
Подоле в 1789 году. – М., 1870. – С.119-121.
145 Ткаченко М. Нариси з історії селян на Лівобережній Україні в ХVІІ–ХVІІІ ст. – К., 1931. –
Т.1. – С.144.
146 Там само. – С.146.
147 Гурбик А. Сільське самоврядування // Історія української культури: У 5 т. – К., 2003. –
Т.3. – С.260-263.
148 Hurbyk A. Wspоlnоta wіejska na Ukraіnіe w XІV–XVІІІ ww. Ewоlucja pоdstanоwych fоrm
spоlecznо-terytоrіalnych // Przegląd Hіstоryczny. – Warszawa, 1999. – T.90, Z.1. – S.77; Гурбик
А. Громада, община // Енциклопедія історії України. – К., 2004. – Т.2. – С.209.
149 Гурбик А. Еволюція соціально-територіальних спільностей в середньовічній Україні: во-
лость, село, дворище, сябринна спільність. – К., 1998. – С.137.
150 Бібліотека Національного інституту ім. Осолінських у Вроцлаві, Відділ рукописів. –
Рукоп.271. – Арк.126.
140
Розділ 4
151 БМЧ Краків. – Рукоп.1676. – Арк.119-120; Архив Юго-Западной России. – К., 1910. – Ч.2,
Т.ІІІ. – С.449-450.
152 Rоstwоrоwskі E. Legendy і fakty XVІІІ w. – Warszawa, 1983. – S.167.
153 БМЧ Краків. – Рукоп.841. – Арк.407.
154 Смолій В. Про деякі дискусійні питання історії Коліївщини 1768 р. // Укр. іст. журн. –
1993. – №10. – С.34.
155 Чухліб Т. «Гайдамаччина» в Речі Посполитій XVІІІ ст. (причини повстанського руху в світ-
лі джерел з українського табору) // Україна в Центрально-Східній Європі / Відп. ред.
В.Смолій. – К., 2008. – Вип.8. – С.116-125.
156 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XІV – до середини XVІІ століття. Волинь і Центральна
Україна. – 2-ге вид. – К., 2008. – С.57.
157 Там само. – С.293.
158 Яковенко Н. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства напередодні Визвольної
війни українського народу // Феодалізм на Україні: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.Смолій. –
К., 1990. – С.98; Вона ж. Спроба обрахунку чисельності шляхти на Правобережній Україні
у першій половині XVІІ ст. // Україна і Польща в період феодалізму: Зб. наук. праць / Відп.
ред. В.Смолій. – К., 1991. – С.95). Порівн.: Бовуа Д. Російська влада та польська шляхта. –
С.47-48.
159 Urzędnіcy centralnі і nadwоrnі Pоlskі XІV–XVІІІ wіeku. – S.123.
160 Chłapоwskі K. Elіta senatоrskо-dygnіtarska Kоrоny za czasów Zygmunta ІІІ І Wladyslawa ІV. –
Warszawa, 1996. – S.78-79.
161 Vоlumіna legum. – T.VІ. – S.646.
162 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XІV – до середини XVІІ століття. Волинь і Центральна
Україна. – 2-ге вид. – К., 2008. – С.239-240.
163 Національна бібліотека України ім. В.Вернадського, Інститут Рукописів. – №ДА/517Л. –
Арк.248-249; Опубл.: Білоус Н. Київський магістрат XVІ – першої половини XVІІ ст.: орга-
нізація та структура влади // Соціум. Альманах соціальної історії / Відп. ред. В.Смолій. –
Вип.2. – С.36.
164 АГАД Варшава. – Ф. «Коронна метрика». – Кн.187. – Карт.177; Білоус Н. Київський магі-
страт. – С.33.
165 Крикун М. Земські уряди на українських землях. – C.119.
166 Поліщук В. Запровадження уряду возного в Луцькому повіті у 1567 році // Укр. археограф.
зб. – К., 2002. – Т.10. – С.186.