саджанцями.
При закладанні лісосмуг використовують грунтові карти та спеціальні
картограми еродованості грунтів. На останніх зазначаються ділянки території
за їх ерозійною небезпечністю залежно від властивостей грунтів, залягання їх
по рельєфу та за фактичною еродованістю (нееродовані, еродовані слабко,
середньо і дуже сильно).
У степових районах метою ґрунтозахисних заходів є запобігання
вітровій ерозії. Вони передбачають створення структур лісових смуг та різне
використання орних масивів залежно від ступеня ерозії. Так, на грунтах, які
зазнають сильного впливу ерозії, лісові смуги розміщують на відстані 150-
300 м, а слабкого - 1 - 2 км. На сильно розвіяних масивах планується
залуження грунтів багаторічними травами і наступне використання їх у
землеробстві з буферними смугами з багаторічних трав. На масивах
середньо- і слабкоеродованих можливий безполицевий обробіток із
елементами смужного землеробства, коли буферні смуги створюються з
ранніх ярих суцільного способу сівби. При цьому парові поля і посіви
просапних смугами чергуються з посівами зернових.
Враховуючи властивості грунтів (гранулометричний склад,
карбонатність, засоленість), лісосмуги закладають з головних та супутніх
порід лісових культур.
У лісостепових районах, де водна ерозія поширена більше, плануються
лісові смуги у прияружних зонах, залуження багаторічними травами ділянок
із сильнозмитими грунтами, відтворення структури грунтів з урахуванням
крутизни і напряму схилів, способи обробітку для посилення вбирання
вологи та зупинення стоку (щілювання, лункування, виготовлення валів та
ін.).
Матеріали ґрунтових досліджень використовуються агрономом для
визначення системи машин, необхідних для господарства.