Крикунов В.Г. Грунтознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Продовження табл. 34

Заходи що- до поліпшення і використання

№ агрогрупи; їх значення та

індекс ґрунту, вхідних у

группу

Назва ґрунтів вхідних у

групу

загальні агротехнічні меліоративні

Дерново-слабопідзолисті

важкосуглинкові на

моренному суглинку,

середньо змиті цілинні

Залужені, використовувати

під вигони

Посадка чагарнику по

вимоїнах

Дерново-підзолисто-

глеєваті і глеєві легко- і

середньосуглинкові на

моренному суглинку

Оранка дрібних контурів,

посів трав на великих

масивах. Останні

використовувати під

довголітні культурні

пасовища

Осушення закритим

дренажем, культуртехніка

(розчищення чагарнику,

знищення старі, підсів трав)

Цілинні низинні торф'яні на

дрібних торфах

Використовувати для

видобутку торфу

Осушення відкритими

канавами

Цілинні лісові

сильнопідзолисті на

флювіогляціальному піску

Освоєнню не підлягають -

У лісостеповій зоні істотне значення мають ступінь вилугуваності і

кислотності ґрунтів, а також характер водного режиму. Оглеєність ґрунтів і в

цій зоні несприятливо позначається на умовах поживного і водно-

повітряного режиму.

У степовій і сухостеповій зонах варто враховувати ступінь

карбонатності, солонцюватості і характер водного режиму, а також наявність

комплексності і її характер. Чорноземи і каштанові ґрунти, карбонатні з

поверхні чи з підвищеною глибиною кипіння, звичайно менш родючі

внаслідок зниження рухливості з'єднань фосфору і більш напруженого

водяного режиму. Серед каштанових ґрунтів і частково серед чорноземів

істотним показником родючості ґрунтів на тій чи іншій території є характер

ґрунтових комплексів - ступінь поширення в цих комплексах солонців.

Задовільними для орних масивів варто вважати комплекси, що містять не

більше 25% солонців. Усі масиви, у складі яких солонці складають більше

25%, варто рекомендувати під лучнооповищні сівозміни. Серед орних

масивів на ґрунтах найбільше засушливих південних зон найбільше значення

мають ступінь їхньої засоленості і склад солей, які засоляють грунти. Висока

ступінь засоленості, содовий чи хлоридний тип засолення найбільш пагубні

для більшості сельськогосподарських культур.

Приклад картограми агровиробничого угрупування показаний на мал. 5

Відведення масивів, придатних під різні сільськогосподарські угіддя

Після складання агровиробничого угрупування приступають до

виділення земельних ділянок, придатних під різні сільськогосподарські

угіддя.

1. Ділянки, найбільше придатні під ріллю в умовах зрошуваного і

незрошуваного землеробства. Таке відведення проводять відповідно до

складеного агровиробничого угрупування, виділяючи під ріллю кращі грунти

з урахуванням характеру запланованих сівозмін.

2. Масиви, найбільше придатні для подальшого розширення орних угідь.

Для вирішення цього завдання на ґрунтовій карті виділяють земельні

території з найбільше родючими ґрунтами, що представляють у даний час

залежі і використовуються як сінокоси та пасовища.

3. Ділянки, найбільше придатні для створення покращених луків та

пасовищ. Для цих цілей рекомендується вибирати грунти, які розташовані на

понижених рівнинних ділянках і в заплавах рік із сприятливими умовами для

меліорації. Ґрунти повинні мати добре гумусований горизонт, достатньо

багатий елементами живлення. Непридатні для сіяних луків сухі піщані

грунти із глибоким заляганням грунтових вод, а також дуже ка’мянисті і

засолені грунти. У зоні Полісся під сіяні луки можна виділяти дерново-

слабо-і середньопідзолисті легко-і середньосуглинисті на мореному суглинку

і алювіальному піску, а також дерново-слабопідзолисті важкосуглинкові на

мореному суглинку грунти. Після осушувальної меліорації від дерев’янистої

і чагарникової рослинності і системи первинної обробки на цих ґрунтах

створюються високопродуктивні сіяні луки і пасовища.

4. Масиви, які доцільно залишити як природні сінокоси і

пасовища. Найкращими для цієї мети у всіх зонах є заплавні ґрунти,

розташовані в центральній частині заплави. Усі ці масиви вимагають

лише часткової меліорації і поверхневого поліпшення. У лісостеповій і

степовій зонах під природні сінокоси і пасовища виділяють у першу чергу

північні схили ярів і балок. Вони звичайно більш пологі і

характеризуються добрим природнім травостоєм. У сухих і опустинених

степах під природні пасовища звичайно виділяють землі з великим відсотком

солонців чи високим ступенем солонцюватості.

5. Території, придатні під сади. Для саду варто вибирати території,

захищені від вітрів і що забезпечують сприятливі водноповітряні,

поживний і тепловий режими. У північних районах ці території, розташовані

на південних і південно-західних схилах, а в південних районах - на

північних схилах. Ґрунти повинні мати добре гумусований і досить глибокий

гумусовий горизонт з високою водопроникністю, легкого гранулометричного

складу (легкосуглинкові або супіщані). Рівень ґрунтових вод повинний бути

не вище 1,5 м. Ґрунти не повинні бути заболочені чи солончакуваті.

Використання даних ґрунтових досліджень

Різнобічне використання даних ґрунтових досліджень є передумовою

того, щоб кожний гектар земельної площі мав високу продуктивність.

Ґрунтовий покрив України вивчений достатньо в результаті проведених

великомасштабних ґрунтових обстежень. Кожне господарство, район,

область мають ґрунтові плани, карти, збірні картограми, які рекомендують

заходи щодо підвищення родючості грунтів (меліорація, хімізація, боротьба з

ерозією та ін.) та раціонального використання земель. На основі даних

ґрунтових досліджень розроблено агрогрунтове районування України, схема

боротьби з ерозією грунтів, проведено бонітування, складено земельний

кадастр тощо.

На ґрунтових картах схематично зображене просторове розміщення

грунтів, зазначаються типи поєднань та комплексів їх на кожній конкретній

ділянці території. В експлікації до карти додаються дані про площі

фактичного використання всіх грунтів по угіддях.

У ґрунтовому описі до карти описано природні умови території,

зазначаються закономірності розміщення грунтів. Властивості найбільш

поширених грунтів характеризуються даними аналізів. Дається також

агрохімічна оцінка грунтів, рекомендуються заходи правильного

використання їх залежно від властивостей.

Ступінь досконалості і поглибленого вивчення грунтів залежить від

детальності масштабу досліджень. Масштаб досліджень і складених карт

визначається метою та завданням, призначенням ґрунтової зйомки, напрямом

та спеціалізацією господарства, площею досліджуваної території,

природними умовами.

Чим розсіченіший рельєф, різноманітніші рослинні угрупування,

складніший ґрунтовий покрив,— тим більшим має бути масштаб досліджень.

Розрізняють такі грунтові карти: 1) детальні з масштабами в межах 1 : 200 - 1

: 500; 2) великомасштабні - 1 : 10 000 - 1 : 50 000; 3) середньомасштабні - 1 :

100 000 - 1 : 300 000; 4) дрібномасштабні - менше 1 : 300 000.

Детальна грунтова зйомка проводиться на угіддях науково-дослідних

установ - інститутів, дослідних сільськогосподарських станцій, учбових

господарств, селекційних станцій, державних і сортодослідницьких ділянок

та ін.

Великомасштабні карти складають при спеціальних дослідженнях

окремих масивів садів, виноградників, овочевих і зрошуваних ділянок та ін.

Для господарств зернового або зерново-тваринницького напряму

ґрунтовий покрив картографується в поліській зоні в масштабі 1:10 000,

в лісостеповій - 1 : 10 000 або 1 : 25 000, у степовій з рівнинним рельєфом -

1 : 25 000. Сільськогосподарські угіддя в заселеній і гірській місцевостях

картографуються у більшому масштабі - 1 : 10 000 або 1 : 5000, а лісові та

пасовищні в меншому - 1 : 50 000.

Великомасштабні ґрунтові карти - це карти господарського

використання, на основі яких плануються конкретні заходи щодо ведення

господарства.

Середньомасштабні ґрунтові карти є зведеними або оглядовими. На

них відображуються збільшені показники особливостей ґрунтового покриву і

дрібні контури, деталі поєднань при цьому не зазначаються.

Дрібномасштабні карти використовуються у практичній діяльності

обласними органами сільського господарства, для учбових та інших

оглядових цілей.

Картограми - картографічні документи, які уточнюють окремі

властивості грунтів та територій. В усіх зонах обов'язкова картограма

агровиробничих груп і раціонального використання грунтів, інші ж

картограми як за відношенням до видового набору їх, так і до кількості

визначаються умовами зони та потребою господарств у додаткових даних.

Це картограми товщини орного шару, обвалування полів, кислотності

грунтів та доз внесення вапняних добрив тощо. До кожної картограми

додається пояснювальна записка, в якій даються рекомендації щодо

використання території, диференційованого обробітку грунтів, внесення

добрив, проведення хімічної меліорації та ін.

При організації використання території, складанні плану внутрішнього

землевпорядкування велике значення має використання даних ґрунтових

досліджень з урахуванням особливостей ґрунту, рельєфу, гідрологічних та

інших умов місцевості. Проект землевпорядкування передбачає введення

польових, овочевих, кормових і ґрунтозахисних сівозмін, масивів для

багаторічних насаджень (сади, виноградники та ін.), використання пасовищ

та сіножатей, визначення ділянок для меліорацій (лісомеліорація, хімічна,

гідротехнічна).

Розробляючи проект внутрішньогосподарського землевпорядкування

використовують не тільки ґрунтову карту, а й складену на її основі

картограму агровиробничого групування грунтів та раціонального їх

використання.

Ґрунтознавець, враховуючи властивості грунтів та особливості їх

розміщення, згруповує ґрунтові контури за спільністю використання та

однотиповістю комплексу заходів підвищення родючості. На картограмі

агрогруп він повинен зазначити всі ґрунти, які доцільно використовувати під

ріллю, сіножаті і пасовища, тобто визначати об'єм робіт з трансформації

угідь. Ґрунти кожного типу господарського використання залежно від якості

ділять на підгрупи. Так, на підгрупи треба ділити ґрунти, придатні для

вирощування всіх культур впроваджуваної сівозміни, розміщення садів,

вирощування обмеженої кількості сільськогосподарських культур.

У межах кожної групи грунтів за їх використанням виділяють підгрупи,

які характеризуються спільними властивостями. Як правило, на них

застосовують комплекс агрохімічних заходів. Картограму агрогруп

складають з урахуванням властивостей грунтів та особливостей їх

розміщення.

Землевпорядник, зокрема агроном, беручи участь у розробці проекту

внутрішньогосподарського землевпорядкування, повинен добиватися того,

щоб були максимально використані дані ґрунтових карт і картограм.

При виділенні масиву під ту чи іншу сівозміну та розміщенні полів у

сівозмінах необхідно враховувати особливості властивостей ґрунтового

покриву. У поля сівозміни можна включати різні ґрунти, але вони мають

бути типовими. Критерієм оцінки правильності розміщення сівозміни є

додержання таких умов:

а) можливість розміщення і вирощування в кожному полі всіх культур,

які включають у ротацію цієї сівозміни;

б) можливість одночасного проведення всіх сільськогосподарських робіт

у межах поля;

в) типовість у межах поля основних здійснюваних агротехнічних

заходів (глибина оранки, типи знарядь та ін.).

У кожній природній зоні і провінції треба враховувати місцеві грунтово-

кліматичні особливості і стосовно до них планувати використання території.

У районах з розвиненою водною та вітровою ерозією слід брати до уваги

еродованість території.

Заходи обробітку грунтів визначаються механічним складом ґрунту,

товщиною гумусного горизонту, властивостями підорного шару

(гумусованість, солонцюватість, плужна підошва, оглеєння та ін.), рельєфом і

еродованістю грунтів. Для цього, наприклад, у поліській зоні, складається

спеціальна картограма товщини гумусного горизонту грунтів.

З урахуванням властивостей грунтів для кожного поля планується певна

глибина обробітку, способи заглиблення і знаряддя обробітку, а також інші

заходи. Ці вихідні дані заносяться агрономом у технологічну карту поля.

На масивах, де поширена ерозія, не планують відвальний обробіток

стерні (замінюють безполицевими видами плужного та плоскорізного). На

схилових місцевостях планують способи обробітку (оранку, культивацію,

сівбу), які б запобігали змиванню і розмиванню грунтів.

Рекомендації щодо використання добрив з урахуванням картограм по

забезпеченню грунтів фосфором і калієм і безпосередньо ґрунтової карти. В

агрохімічних лабораторіях при складанні картограм забезпеченості грунтів

рухомими формами фосфору і калію, використовують великомасштабні

ґрунтові карти. Потребу в азотних добривах спеціалісти визначають на

основі валових запасів гумусу та азоту з урахуванням нітрифікаційної

здатності грунтів.

В агрохімічних картограмах та пояснювальній записці зазначається, де,

на якому полі і контурі, яку кількість добрив треба вносити під певну

культуру, а також форми і види добрив та елементи технології їх

застосування. Так, на кислих дерново-підзолистих ґрунтах треба

застосовувати переважно фізіологічно лужні добрива, а на лужних

(солонцюватих) — фізіологічно кислі. Враховуючи механічний склад та

загальну гумусованість, які зумовлюють буферні властивості грунтів,

планується також частота внесення добрив. На всіх масивах та ділянках з

легкими за гранулометричним складом або з малогумусними ґрунтами

важкого гранулометричного складу у системі добрив треба передбачати

використання органічних добрив (гною, торфу, компостів, сидератів) та

частіше їх внесення.

Всі види меліорації визначаються даними ґрунтових обстежень, але

кожний з них потребує спеціалізованих картограм.

Для хімічної меліорації грунтів північних регіонів у агрохімічних

лабораторіях складають картограми кислотності грунтів та потребу їх у

вапнуванні. З урахуванням кислотності і буферних властивостей грунтів,

визначаються площі, які підлягають вапнуванню, кількість вапняних добрив

та технологія їх внесення.

У Лісостепу і Степу на території з солонцюватими ґрунтами складається

картограма їх меліорації, способи меліорації і технологія. Так, для

поліпшення високогіпсових солонців планується плантажна оранка, а для

безгіпсових — внесення гіпсу або інших доступних меліоративних засобів

(сірчанокислого заліза, хлористого кальцію та ін.) у дозах, що відповідають

солонцюватості кожного контуру (визначається за кількістю увібраного

натрію). У картограмі зазначаються і способи меліорації (суцільне чи

вибіркове внесення, використання повної дози або роздрібнене внесення та

ін.).

Гідротехнічні меліорації (осушення та зрошення) з метою регулювання

водного режиму грунтів, базуються на даних аналізу умов формування

грунтів та їх властивостях.

Ґрунтова карта дає можливість визначити фонд земель, водний режим

яких потрібно регулювати, але для конкретного вирішення питань,

пов'язаних з меліорацією, треба додаткові грунтово-меліоративні дані

спеціалізованих картограм. Необхідно мати картограму глибини залягання

ґрунтових вод та хімічного їх складу, а також дані про властивості

підстилаючих порід (гранулометричний, сольовий склад). Для заболочених

масивів потрібні ботаніко-культуртехнічні картограми, в яких зазначаються

залісеність, кущистість, якість та продуктивність травостою, а також

картограма меліоративних угрупувань грунтів, яка складається за

особливостями та тривалістю надмірного їх зволоження (нормальне,

нетривале, середнє, тривале та постійно надмірне). Якщо немає загрози

повторного засолення після осушення, то на основі культуртехнічної та

меліоративної картограм з урахуванням спеціалізації господарства та виро

щуваних культур визначаються режим осушення і комплекс

культуртехнічних заходів. Так, грунти болотного типу, об'єднані в групу з

постійним надмірним зволоженням, треба інтенсивно осушувати великими

нормами, а грунти глейові з тимчасовим надмірним зволоженням

незначними нормами з використанням кротового дренажу.

Для правильного визначення норм осушення, типу дренажу, густоти та

глибини розміщення дренажної сітки необхідно брати до уваги

гранулометричний склад, вологоємкість, зольність та ступінь розкладання

торфу, фільтраційну здатність грунтів.

Для масивів зрошення, крім ґрунтової карти, необхідні дані про хімічний

склад грунтів та вод, глибину залягання ґрунтових вод, гранулометричний

склад грунтів та порід і картограма, в якій зазначаються

грунтовомеліоративні особливості запланованої для зрошення ділянки. На

картограмі виділяються ділянки та масиви, які можна використовувати для

зрошення без застосування хімічних меліорацій (відсутність засолення і

солонцюватості), придатні для зрошення з меліорацією і непридатні для

зрошення.

При складанні технічного проекту зрошення, для оцінки стоку та

запобігання іригаційній ерозії, а також для визначення об'єму запланованих

робіт беруть до уваги рельєф масивів (спеціальна картограма середніх

схилів).

Воднофізичні та хімічні властивості грунтів (вологоємкість, швидкість

фільтрації, вміст солей, глибина залягання сольового горизонту та ґрунтових

вод) ураховуються при розробці поливних режимів і техніки поливів. На

засолених ділянках у проекті передбачається їх дренаж. Чим вище залягають

грунтові води, тим менша рекомендується норма поливу і кількість поливів.

Поливна норма визначається з урахуванням будови і гранулометричного

складу грунту (щоб запобігти інфільтрації поливних та підніманню

ґрунтових вод).

Плануються також агрохімічні заходи щодо підвищення родючості

грунтів.

Лісова меліорація поліпшує мікроклімат території і є важливим

елементом системи ґрунтозахисних заходів. Для лісових меліорацій

використовують дані ґрунтових досліджень. Так, залежно від лісорослинних

властивостей грунтів підбирають породи і розробляють технологію їх

вирощування. На легких грунтах добре росте сосна, на важких з підвищеною

карбонатністю - береза, модрина, на грунтах перезволожених з близьким

заляганням ґрунтових вод - верби, на солонцюватих - вяз вузьколистий та ін.

Відповідно до типу грунтів розробляється агротехніка підготовки їх для

лісових насаджень (глибина обробітку, добрива) та догляд за молодими