Кравченко М.С., Царенко О.М., Міщенко Ю.Г. та ін. Практикум із землеробства

Подождите немного. Документ загружается.

1. Назва родини.

2. Українська і латинська назва групи.

3. Агробіологічна група.

4. Морфологічна характеристика виду (характер росту стебел,

форма листків, опушення тощо).

5. Біологічні особливості (час сходів, цвітіння і дозрівання,

здатність до вегетативного розмноження, глибина залягання в

ґрунті органів вегетативного розмноження).

6. Умови місць поширення.

7. Райони поширення в Україні.

8. Місце оселення (які культури забур’янює) та фітоценотичні

особливості.

9. Шкода, якої завдає бур’ян.

10. Система заходів боротьби з окремими видами бур’янів та

загальна для даної біологічної групи.

Для швидшого запам’ятовування та набуття навичок розпі-

знавання видів бур’янів доцільно використовувати навчальні

тренажери і німий (без назви) гербарій. Доцільно використову-

вати кілька екземплярів бур’янів гербарію, які б різнилися фа-

зами розвитку, тобто габітусом, висотою, розміром тощо.

Вивчення за насінням. Насіння бур’янів вивчають за навча-

льними колекціями. Для цього бажано мати три групи колекцій:

1) насіння найпоширеніших в Україні бур’янів; 2) всі види

бур’янів, які поширені в зоні діяльності навчального закладу;

3) насіння спеціалізованих і карантинних бур’янів. Перша і тре-

тя колекції можуть бути виготовлені на замовлення на фабриці,

а друга – складена лаборантами або студентами.

Треба також мати визначники насіння бур’янів. Вивчають це

насіння у певній послідовності, звертаючи увагу на такі ознаки:

Розмір

— найстійкіша характеристика насіння, якщо обо-

лонка і вміст його добре збереглися. Насіння розкладають негус-

то на міліметровому папері і визначають довжину, ширину й то-

вщину кожної насінини. Дуже дрібне насіння можна розглядати

крізь лупу з масштабною шкалою.

Форма

— досить стійкий показник достиглого насіння на-

віть після тривалого перебування в ґрунті. Її теж встановлюють

на міліметровому папері, визначаючи співвідношення величин,

що характеризують розмір насіння.

Колір

— важливий показник насіння. Однак насіння, на-

віть зібране з однієї рослини, може відрізнятися досить суттєво

за кольором, відтінком, інтенсивністю забарвлення. Чим довше

насіння зберігалося в ґрунті, тим більше воно змінило своє при-

родне забарвлення. Визначають колір загальної маси насіння, а

не однієї зернини.

Структура поверхні насіння,

яка є специфічною у більшості

видів бур’янів. Вона характеризується наявністю або відсутністю

різних за формою, рівнем розміщення, спрямованістю і виник-

ненням структурних елементів на покривних тканинах (ребрис-

та, борозенчаста, крапкоподібна, гладенька, з восковим нальо-

том тощо). Структура поверхні добре зберігається у насінні

бур’янів, крім того, яке довго перебувало в ґрунті. Структуру по-

верхні насіння визначають на білому папері за допомогою шта-

тивної або бінокулярної лупи, яка дає збільшення не менш як у

2,5 – 5 разів.

Придатки

(остюки, шипи, волоски, крилоподібні вирости та

ін.), різні за формою, розміром, забарвленням, розміщенням, в

насінні багатьох видів і є важливими його ознаками. У насіння,

виділеного з ґрунту або зернового вороху, ці ознаки втрачають

свою значущість внаслідок багаторазових порушень їх.

При вивченні насіння завжди потрібно враховувати те, що

воно може змінитися, а інколи і повністю втратити кількісні, а

найчастіше — якісні ознаки. Ступінь цих змін зростає у незріло-

го насіння за тривалого його зберігання чи перебування в ґрунті,

активного механічного впливу на нього і біологічних процесів,

що відбуваються в довкіллі.

Методика визначення насіння в суміші. Насіння бур’янів

збирають незадовго до збирання культури в період масового об-

сіменіння бур’янів. В один зразок включають суцвіття, зібране з

кожного бур’яну. Це дає змогу зібрати насіння різного ступеня

стиглості у співвідношенні, близькому до природного. Суцвіття

доводять до повітряно-сухого стану і обмолочують. Із зібраного

насіння найпоширеніших бур’янів можна приготувати пробу-

суміш не менш як 25 – 30 їх видів. Зразок суміші насіння вида-

ється кожному студентові або бригаді з 2 – 3 чоловік. Середній

зразок переносять на розбірну дошку, розділяють насіння на

групи за розміром та іншими морфологічними ознаками. Опи-

сують ознаки насіння кожної групи. Користуючись колекцією, а

також визначником, встановлюють вид насіння бур’янів. Крім

опису, доцільно замалювати насінину в 5 – 10-кратному збіль-

шенні.

Після закінчення роботи середній зразок висипають до зага-

льної суміші, що дає змогу використовувати її багаторазово. Щоб

навчитися розпізнавати насіння бур’янів, яке зазнало впливу

різних технологічних процесів і зовнішнього середовища і, мож-

ливо, втратило деякі ознаки, доцільно вивчати його за зразками,

взятими з вороху, ґрунту та ін. Хід роботи аналогічний описано-

му вище. За зразками насіння, що перебувало в ґрунті, визнача-

ють лише життєздатні насінини, у яких збереглися більша час-

тина оболонки і вміст.

Вивчення бур’янів за сходами. Успіх боротьби з бур’янами

значною мірою залежить від правильності визначення їх видо-

вого складу за сходами. Розпізнають і вивчають сходи бур’янів

переважно за зовнішніми морфологічними ознаками наземних

органів. Для вивчення сходів

двосім’ядольних

бур’янів найваж-

ливіше значення мають такі органи та їх ознаки:

Стебло і його підсім’ядольна

(гіпокотиль) і надсім’ядольна

(епікотиль) частини:

форма поперечного перерізу, забарвлення,

товщина і довжина, опущеність і її характер, наявність воскового

або борошнистого нальоту.

Сім’ядолі:

здатність виносити їх на поверхню; форма плас-

тинки, її основи і вершини; жилкування; довжина, ширина і то-

вщина (м’ясистість); забарвлення; опущеність і її характер; на-

явність відростків та їх форма; наявність воскового або борошни-

стого нальоту.

Справжні листки

(одна-дві пари): розміщення, форма і роз-

січеність пластинки; форма основи, країв і вершини листка та

листочків; види жилкування, їх вираженість; опушеність; наяв-

ність відростків або борошнистого нальоту; забарвлення; довжи-

на, ширина і товщина листка й листочків.

Черешки сім’ядолей і справжніх листків:

форма попе-

речного перерізу; забарвлення, довжина; опушеність; наявність

нальоту; форма прикріплення до стебла; наявність прилистків і

розтрубів.

Сходи

односім’ядольних

рослин розпізнають за морфологіч-

ними ознаками таких органів:

Зародкова листкова пазуха (піхва)

(лєгулярна пазуха, коле-

оптиль): довжина, забарвлення форма верхівки.

Стебельце (мезокотиль):

форма поперечного перерізу, тов-

щина, довжина, забарвлення.

Піхви перших листків

(одного-двох): вид, форма, довжина

від першого стеблового вузла до верхівки, забарвлення, опуше-

ність.

Листкові пластинки перших листків:

форма, довжина, ши-

рина, забарвлення, форма верхівки, кількість жилок, наявність

вушок, їх форма і розмір; опушеність; наявність язичка, його фо-

рма і довжина.

Звертають увагу також на

кореневу шийку

(форма, забарв-

лення) і

кореневу систему

(форма, інтенсивність, характер росту,

ступінь вкриття кореневими волосками, швидкість появи додат-

кових корінців і т.ін). Зважають і на деякі специфічні властивос-

ті, зумовлені хімічним складом (запах, смак, виділення молочно-

го соку, його забарвлення тощо).

Слід пам’ятати, що розглянуті ознаки і властивості сходів

та їх окремих органів в різних екологічних умовах можуть

значно відрізнятися. Часто змінюються розмір органів (лист-

ка, підсім’ядольного і надсім’ядольного коліна), забарвлення,

інтенсивність воскового нальоту та щільність жилкування.

Менш мінливі розмір і форма сім’ядолей, форма листків, чер-

говість їх розміщення, ступінь і вид опушення. Найкраще ви-

вчати сходи на живих проростках. Проте живими вони збері-

гаються лише кілька днів, а в польових умовах швидко пере-

ростають.

Сходи бур’янів можна гербаризувати, проте гербарні зразки

сходів багатьох бур’янів втрачають ряд важливих відмінних

ознак. Доповненням до гербарію є сходи, які вирощують в лабо-

раторних умовах.

Зручні для вивчення і кольорові діапозитиви або фотографії

сходів, на яких один вид має бути представлений у двох-трьох

різних позиціях.

Методика визначення і розпізнавання сходів. Зразки сходів

невідомих видів бур’янів коротко описують за характерними

ознаками, відповідно до викладеної вище методики. Бажано

зробити об’ємний рисунок у 3 – 5-кратному збільшенні. Вид

бур’яну встановлюють, користуючись визначниками, гербарієм

або колекцією кольорових діапозитивів чи фотографіями.

Навички розпізнавання сходів бур’янів в міжвегетаційний

період з часом втрачаються. Для їх відновлення доцільно в

польових умовах переглянути різні рослини одного виду, пере-

ходячи від більш пізніх до більш ранніх фаз їх розвитку. Насам-

перед треба вивчати сходи бур’янів, які розвиваються рано наве-

сні на межах, у посівах багаторічних трав або озимих культур.

Відновлені навички дають змогу впевнено діагностувати як ба-

гаторічні, так і малорічні бур’яни в посівах ярих культур.

4.2

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ

ВИДІВ БУР’ЯНІВ

І ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НИМИ

4.2.1

Малорічні бóр’яни

Ефимери (або короткочасники) — рослини з дуже коротким

періодом вегетації (1,5 – 2 місяці), здатні давати кілька поколінь

за літо.

Зірочник середній, або мокрець (Stellaria media L.) — однорі-

чна рослина, належить до родини гвоздикових, Caryophyllaceae,

злісний бур’ян овочевих, плодоягідних, просапних культур, доб-

ре розвивається в понижених вологих місцях (рис. 17). У дощову

погоду з’являється на всіх полях у районах з м’яким кліматом,

добре перезимовує під снігом.

Стебло

(5 – 40 см) лежаче, дуже

розгалужене, зелене, кругле, з поздовжньою смужкою кучерявих

волосків. З вузлів стебла можуть утворюватися додаткові корін-

ці.

Коренева система

стрижнева, головний корінь дуже розгалу-

жений.

Листки

яйцеподібні, супротивні. Верхні — сидячі, нижні

— на черешках до 1,5 – 3 см. Квітки дрібні на довших опушених

Рис. 17.

Зірочник середній (мокрець):

— рослина;

— насіння;

— сходи

ніжках, розміщених у пазухах розгалужень стебла, білі.

Плід

—

однонасінна коробочка.

Насіння

темно-коричневе, червонувате

або темно-сіре, округле або ниркоподібне, вкрите рядами соско-

подібних горбочків, сильно засмічує ґрунт. Одна рослина дає 15 –

20 тис. насінин. Насіння зберігає схожість більше 10 років. Схо-

ди з’являються протягом усього літа, після кожного розпушуван-

ня. З глибини понад 3 см насіння сходів не дає.

Поширений по всій Україні, особливо на Поліссі. До ґрунтів

невибагливий.

Заходи боротьби:

лущення стерні з попереднім знищенням

усіх післяжнивних решток; рання оранка на зяб; якісний перед-

посівний обробіток ґрунту; впровадження науково обґрунтованих

сівозмін; правильне зберігання гною; догляд за посівами відпо-

відно до технологічних вимог (боронування до- і після появи схо-

дів і міжрядні розпушування та підгортання рядків); знищення

на необроблюваних землях застосуванням відповідних заходів

боротьби (агротехнічних та хімічних).

Ранні ярі

Вівсюг звичайний

(Avena fatua L.)

— належить до родини

злакових Gramineae. Має мичкувату

кореневу систему

, пряме

(30 – 120 см) на вузлах опушене або голе

стебло

, ланцетозагост-

рений, біля основи голий або війчастий листок з помітним язич-

ком (рис. 18).

Рис. 18. Вівсюг звичайний:

— рослина;

— насінина;

— сходи

Суцвіття

— волоть, яка складається у середньому з 40 – 60 ко-

лосків. Колоски 2 – 3-квіткові, завдовжки 20 – 25 мм. Довжина

колоскових лусок майже дорівнює довжині колоска.

Плід

— вере-

теноподібна плівчаста зернівка із зігнутим під прямим кутом

остюком, спірально закрученим у нижній частині. Дозрілі зерні-

вки ясно-коричневі, сірі чи жовтуваті. В одній волоті формуються

плоди трьох видів (поліморфізм):

нижні

— крупні, обсипаються пізно, переважно потрапля-

ють в урожай культури, за сприятливих умов у ґрунті пророста-

ють через 2 – 3 місяці;

верхні

— дрібні, обсипаються до обмолоту зернових, пророс-

тають у ґрунті через 2 – 3 роки;

З)

серединні

— середні за розміром, дозрівають і обсипаються

до збирання зернових, проростають наступного року.

Сходи

світло-зелені. Зародкова листкова піхва крупна, зеле-

на, опушена. Перший листок має довжину 70 – 90 мм, ширину

3 – 5 мм, широко-лінійний, на вершині загострений, знизу має

довгі волоски, язичок плівчастий. Другий листок подібний до

першого, але більший і плоский.

Цвіте у червні – липні. Одна рослина дає 400 – 600 насінин.

Обсипається починаючи з верхньої частини волоті. Дозріває ра-

ніше за ярі зернові. Недозріле насіння проростає зразу, а дозріле

потребує не менше 5 місяців спокою. Найкраще сходить з глиби-

ни 3 – 5 см. Насіння зберігає схожість від 3 – 4 до 7 – 8 років.

Поширений по свій Україні. Засмічує посіви ярих зернових

культур, зріджені посіви озимих. Росте також на парах, узбіччях

доріг. Трапляється на різних ґрунтах.

Вівсюг — добрий корм для тварин, після дозрівання може по-

гіршувати якість борошна, викликати запалення слизових обо-

лонок тварин, поширювати хвороби та шкідників рослин.

Заходи боротьби:

очищення насіння на трієрах-вівсюжниках

та інших машинах; згодовування відходів у запареному вигляді;

введення у сівозміну просапних культур; обов’язкове лущення

стерні в системі зяблевого обробітку ґрунту; засмічені вівсюгом

поля краще відводити під просапні культури; зберігати гній у

буртах не менше 4 – 6 місяців; на узбіччях доріг бур’ян скошува-

ти до цвітіння.

Гірчак березкоподібний, або гречка витка (Polygonum

convolvulus L.) — однорічна рослина родини гречкових (Polygo-

naceae). Має стрижневу

кореневу систему

, переважно витке стеб-

ло завдовжки 80 – 100 см, вкрите разом з черешками листків ко-

роткими волосками, внизу розгалужене, червонувате.

Листки

стрілосерцеподібні, загострені, з довгим черешком.

Суцвіття

—

волоть.

Квітки

дрібні, зібрані в пучки по 2 – 6, на коротких квіт-

коніжках, розміщених у пазухах листків і на верхівці стебла.

Плід

— тригранний горішок в оцвітині темно-коричневого кольору. До-

вжина насінини 3 – 3,5 мм. Маса 1000 насінин 3,5 – 5 г.

Підсім’ядольне коліно у

сходів

завдовжки 15 – 25 мм, цилінд-

ричне, червонувате. Сім’ядолі довгасто-яйцеподібні, біля основи

звужені в черешок. Перший листок яйцеподібний, біля основи

серцеподібний із заокругленими лопатями, зверху шорсткий,

знизу голий, другий і третій листки подібні до першого. Над-

сім’ядольне міжвузля завдовжки 3 мм.

Поширений по всій Україні. Засмічує посіви озимих та ярих

культур, сади, городи, необроблювані землі. Цвіте й плодоносить

з червня по вересень. Розмножується насінням. Одна рослина

утворює 1000 і більше насінин. Схожість у ґрунті зберігає 5 – 6

років, проростає з глибини 5 – 7 см. Достигає за 10 днів до зби-

рання зернових культур. Гірчак березкоподібний спричинює ви-

лягання хлібних злаків, погано поїдається тваринами.

Заходи боротьби:

лущення стерні з попереднім знищенням

усіх післяжнивних решток; рання оранка на зяб; якісний перед-

посівний обробіток ґрунту; впровадження науково обґрунтованих

сівозмін; правильне зберігання гною; догляд за посівами відпо-

відно до технологічних вимог якості (боронування до- і після по-

яви сходів, міжрядні розпушування та підгортання рядків); зни-

щення на необроблюваних землях проведенням відповідних аг-

ротехнічних та хімічних заходів.

Гірчак шорсткий, або гречка розлога (Polygonum scabrum

Moench) — однорічна рослина родини гречкових (Polygonaceae)

(рис. 19). Має стрижневу

кореневу систему

, пряме або висхідне,

голе, розгалужене, на вузлах потовщене

стебло

завдовжки 30 –

100 см.

Листки

яйцеподібно-ланцетні, зі споду крапчасто-

золотисті, короткочерешкові.

Суцвіття

розміщене в кінці стебла,

циліндричне, пряме або зігнуте, колосоподібне. У

квітці

в тичи-

нок оцвітина білувато-зелена або яскраво-рожева чотири-

п’ятироздільна.

Плід

— горішок в оцвітині серцеподібно-плос-

кий. Поверхня зернисто-шорсткувата, блискуча, коричнева. Ма-

са 1000 насінин 3,5 г.

Підсім’ядольне коліно сходів

тонкоциліндричне, завдовжки

10 – 15 мм, червонувате.

Сім’ядолі

видовжені, на верхівці тупі,

на коротких черешках. Перший листок видовжений, на верхівці

гострий, біля основи звужений у черешок, з обох сторін покритий

волосками, другий — подібний до першого, волосистий, знизу

білувато-повстяний.

Більше поширений на Поліссі. Засмічує посіви проса, вівса,

ячменю, жита, вики, льону та інших культур. Полюбляє вологі

місця.

Цвіте й плодоносить з липня по вересень. Розмножується на-

сінням, яке зберігає схожість у ґрунті протягом 4 – 6 років. У во-

логих умовах може вкорінюватися корінцями, які утворюються у

вузлах. Бур’ян погано поїдається тваринами.

Заходи боротьби

такі самі, як і проти гірчаку березкоподібного.

Гірчиця польова

(Sinapis arvensis L.) — однорічна рослина ро-

дини хрестоцвітих (капустяних) (рис. 20). Має стрижневу

корене-

ву систему

, пряме розгалужене з шорсткими відлеглими волоска-

ми, гранчасте 20 – 60 см завдовжки

стебло

Листки

вкриті корот-

кими жорсткими волосками, нижні — ліроподібні з легковиїмчас-

тими краями, верхні — сидячі, довгасті.

Суцвіття

— китиця.

Квіт-

ка

має чашечку з чотирма пелюстками жовтого кольору.

Плід

—

циліндричний або слабкочотиригранний шорстковолосистий

стручок (20 – 40 мм), містить до 20 насінин кулястої форми з біли-

ми плямами на насінному рубчику. Поверхня насіння гладенька,

матова, чорного або коричнево-чорного кольору, діаметр 1,2 – 1,7

мм. Маса 1000 насінин 1,5 – 2,0 г.

Рис. 19. Гірчак шорсткий:

— рослина;

— насінина;

—сходи

Підсім’ядольне коліно

сходів

м’ясисте, циліндричне, заввиш-

ки 15 – 20 мм.

Сім’ядолі

коротко- і широколопатеві, завдовжки і

завширшки 8 – 12 мм, голі. Перші три листки видовжені, обер-

нено-яйцеподібні, по краях горбкуваті, вкриті рідкими волоска-

ми, на довгому черешку.

Цвіте і плодоносить з травня по серпень. Розмножується на-

сінням, якого на одній рослині утворюється 20 – 23 тис. Насіння

легко обпадає, зберігає схожість 10 років, найкраще проростає з

глибини 1 – 3 см при 30 °С. У перший рік проростає до 18 % на-

сіння.

Гірчиця польова поширена в Лісостепу й на Поліссі. За-

бур’янює переважно посіви ярих культур, а також озимих, про-

сапні пари та ін.

Рослину можна використовувати на зелене добриво, з насіння

виготовляти олію для побутових потреб. Це лікарська рослина й

хороший медонос.

Заходи боротьби

такі самі, як і проти гірчаку шорсткого

Крім того, проводять вапнування кислих ґрунтів, поліпшують

їх аерацію, очищують насіння та термічно обробляють комбікор-

ми і зерновідходи.

Редька дика (Raphanus rapanistrum L.) — однорічна росли-

на, належить до родини хрестоцвітних (Cruciferae) (рис. 21).

Вкрита шорсткими рідкими волосками.

Коренева система

стри-

жнева.

Стебло

пряме, розгалужене, 30 – 70 см заввишки.

Листок

ліроподібний, перистороздільний.

Суцвіття

— китиця.

Квітка

на

Рис. 20. Гірчиця польова:

— рослина;

— насінина;

— сходи