Кравченко М.С., Царенко О.М., Міщенко Ю.Г. та ін. Практикум із землеробства

Подождите немного. Документ загружается.

190

вність мікрофлори ґрунту в умовах поля, ніж облік мікрооргані-

змів чашковим методом в лабораторних умовах.

Таблиця 42.

Інтенсивність розкладання лляних полотен

(за даними Б.О. Доспєхова, І.П. Васильєва,

О.М. Тулікова)

Маса сухого полотна, г

Розкладання полотна до

вихідної маси, %

Варіант

польового

досліду

Глибина

закла-

дання

полотна,

см

вихідна

через

один

місяць

через

два

місяці

через

ри місяц

через

один

місяць

через

два міся-

ці

через

три міся-

ці

Без доб-

рив 10 3,00 2,65 2,01 1,37 11,7 33,0 54,3

З добри-

вами 10 3,00 2,32 1,65 0,90 22,7 45,1 70,0

5.2.4

Обліê інтенсивності розêладання

рослинних рештоê

ó лабораторних óмовах

Певну кількість рослинних решток відповідного складу пере-

мішують з наважкою повітряно-сухого ґрунту, вміщують у відта-

ровані невеликі скляні хімічні стакани або банки і зволожують

до 60 % повної вологоємкості. Посудини накривають склом і ви-

тримують в термостаті при температурі 20 – 25

°С. Інтенсивність

розкладання рослинних решток у них визначають за втратою

ними маси. Для цього щодекади беруть певну кількість посудин,

відмивають рослинні рештки від ґрунту на ситах з діаметром

отворів 0,25 мм, описують їх зовнішній стан, поділяють на дві

фракції, доводять до повітряно-сухого стану і зважують. Зали-

шені для наступних обліків посудини зважують і доводять суміш

у них до вологості 60 % повної вологоємкості.

Інтенсивність розкладання рослинних решток в лабораторних

умовах можна визначити за виділенням СО

з поверхні ґрунту.

Для цього використовують лабораторну модифікацію визначен-

ня біологічної активності ґрунту методом В.І. Штатнова. Кіль-

кість СО

, що виділяється з компостів, визначають на початку

досліду через кожні 5 днів, а потім щодекади.

При проведенні обліку слід передбачити контрольні варіанти,

тобто посудини, заповнені ґрунтом без рослинних решток.

191

5.3

КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ

КОРЕНІВ РОЗМНОЖЕННЯ

І МЕТОДИ ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Види коренів розмноження. Значна частина підземних орга-

нів багаторічних бур’янів зберігається після перезимівлі, і на-

весні з них проростають нові рослини. Вегетативними органами

розмноження є кореневища — підземні пагони різної форми. У

них є запаси пластичних речовин, у пазухах редукованих лист-

ків утворюються адвентивні бруньки. У вегетативному віднов-

ленні різних видів багаторічних бур’янів роль кореневищ часто є

дуже істотною.

Вертикальні

, або

головні

, корені у верхній частині сильно по-

товщені і мають адвентивні бруньки. У ґрунт проникають на

глибину 1 – 2 м і більше. За формою вони стрижневі, мають ве-

ликий запас вуглеводів і функціонують протягом кількох років,

здатні до багаторазової дегенерації.

Горизонтальні

, або

бічні

, корені поступаються за товщиною

вертикальним і розміщені в ґрунті приблизно паралельно його

поверхні. Містять багато запасних речовин, мають більше адвен-

тивних бруньок, ніж вертикальні корені. У вегетативному роз-

множенні часто відіграють більшу роль, ніж вертикальні корені,

оскільки завдяки їм від головного кореня відходять на різні від-

стані дочірні рослини.

Бульбоподібні утворення, або бульбочки

, формуються на ко-

ренях деяких видів багаторічних бур’янів. Вони мають вигляд

сильно потовщених утворень у вигляді бульб і є накопичувачами

запасних пластичних речовин, які за певних умов утворюють

адвентивні бруньки, стають придатними для вегетативного від-

новлення нових пагонів.

До кореневої системи багаторічних бур’янів відносяться

дода-

ткові живильні корені

, які не здатні до вегетативного віднов-

лення.

Роль коренів у вегетативному відновленні значною мірою за-

лежить від тривалості їх життя, тому за віком вони поділяються

на молоді і старі. До

молодих

належать корені, що утворилися в

поточному році. Після перезимівлі в ґрунті вони стають основ-

ним джерелом вегетативного відновлення бур’янів у наступному

192

році.

Старими

вважаються корені, які утворилися в попередні

роки, оскільки більш детальний їх поділ за віком часто немож-

ливий. Їх вегетативне значення з віком часто зменшується.

Кількісними показниками кореневої системи багаторічних

бур’янів є: потужність розвитку у вертикальному та горизонта-

льному напрямках; ярусність розміщення по горизонтах або ша-

рах ґрунту; довжина, маса і об’єм коренів, кількість, а також ма-

са бульбоподібних утворень, кореневих бруньок.

Потужність розвитку коренів розмноження

найзручніше ви-

значати на вертикальній стінці ґрунтового розрізу. Через значну

трудомісткість робіт доцільно поєднувати визначення цих пока-

зників з вивченням морфології кореневої системи одним із мето-

дів, описаних вище.

Для підвищення надійності результатів і для того, щоб мати

можливість одночасно вивчати корені деяких материнських рос-

лин, ґрунтовий розріз слід закладати на типовій частині польо-

вого досліду у місці поширення досліджуваних бур’янів. Глибина

ґрунтового розрізу залежить від глибини проникнення в ґрунт

вертикальних коренів, а його ширина — від відстані поширення

бічних коренів від материнських рослин.

Ярусність розміщення коренів

розмноження по горизонтах і

шарах ґрунту визначають методом пошарових виїмок. У вибра-

ному місці накладають рамку певних форми та розміру і закріп-

люють її. З майданчика, обмеженого рамкою, гострою лопатою з

прямокутною ріжучою частиною по шарах через кожні 10 см (0 –

10, 10 – 20 і т.д.) вибирають ґрунт і переносять на підстилку, у

8 – 10 разів більшу за розмір рамки. Ґрунт розсипають тонким

шаром на підстилці, розминають руками великі грудки, а якщо

він пересох, то користуються дерев’яним молотком і старанно ви-

бирають корені розмноження (діаметр їх за візуальною оцінкою

не менше 0,5 мм). Вибрані корені вміщують у поліетиленовий

пакет, приклеюють етикетку і прибирають з прямого сонячного

світла. Ґрунт зсипають в сторону, а на звільнену підстилку пере-

носять ґрунт наступного шару.

У лабораторії кожний зразок коренів відмивають на ситах з

діаметром отворів 0,5 мм. Корені обсушують фільтрувальним

папером і розкладають за видами, відокремлюючи корені жив-

лення, потім визначають довжину та масу коренів, інші якісні й

кількісні показники.

193

Масу сирих і сухих коренів визначають зважуванням з точні-

стю до 0,012.

Для визначення

довжини кореня

на краю лабораторного сто-

ла кладуть масштабну лінійку 1 м завдовжки і від її початку

вздовж розкладають відрізки коренів. Зігнуті відрізки кладуть

початком до кінця попереднього відрізка і розтягують уздовж

лінійки. Так розкладають корені одного виду. Визначення дов-

жини кожного відрізка не підвищує точності обліку, але збіль-

шує втрати часу.

Обсяг вибірки при визначенні коренів розмноження. Особли-

вості і різноманітність кореневої системи багаторічних бур’янів

різко ускладнюють застосування при їх вивченні теоретичних

положень вибіркового методу, які використовуються при вивчен-

ні малорічних рослин. При застосуванні вибіркового методу для

обліку коріння багаторічних бур’янів треба враховувати, що: 1)

розміщення рослин на площі характеризується куртинністю і

плямистістю різної щільності; 2) між кількостями стебел і коре-

нів розмноження існує тісна кореляція (від 0,7

до 1,0).

Після масової появи сходів багаторічних бур’янів обстежують

ділянки кожного варіанта досліду і виявляють на них куртини,

які мало відрізняються за кількістю стебел даного виду багаторі-

чних бур’янів. Бажано, щоб різниця у середній кількості стебел

на кожній ділянці не перевищувала

± 10 %. Потім на куртинах

намічають місця для облікових майданчиків відразу на всі роки

дослідження (скільки облікових ділянок, стільки й треба провес-

ти обліків). Якщо площа приблизно однорідної за густиною

бур’янів куртини обмежена, то треба скоротити кількість запла-

нованих обліків. Намічені облікові майданчики нумерують, фік-

сують на плані і вказують в координатах на площині. На час

чергового обліку майданчики виділяють не в порядку їх нумера-

ції, а рандомізовано. Такий спосіб розміщення облікових майда-

нчиків дає змогу істотно зменшити обсяг вибірки при обліку ба-

гаторічних бур’янів. Результати обліку коренів розмноження

узагальнюють за такою формою (табл. 43).

Площа облікового майданчика має становити не менше 0,5 м

(0,5 м

× 1 м) для кореневищ і 1 м

(1 м × 1 м) для коренепарост-

кових бур’янів. Майданчики меншого розміру окрім зростання

коефіцієнта варіації, небажані внаслідок технічних ускладнень,

пов’язаних з відбором підорних шарів ґрунту.

Таблиця 43.

Облік коренів розмноження багаторічних бур’янів

Старі Молоді

Всього коренів

розмноження

Види

коренів

розмно-

ження

шт.

довжина, см

маса, г

кількість

бруньок

шт.

довжина, см

маса, г

кількість

бруньок

шт.

довжина, см

маса, г

кількість

бруньок

Корене-

вища

— — —

Верти-

кальні

Бічні

Буль-

бочки

Всього

Глибина виїмки ґрунту з облікового майданчика визначається

глибиною розміщення основної маси коренів розмноження в

конкретних екологічних умовах. Необґрунтоване зменшення

глибини обліку коренів призводить до погіршення результатів.

Строки проведення обліку треба пов’язувати з фазами розвит-

ку культур і бур’янів, щоб не тільки мати порівняльні дані

щодо різних варіантів досліду, а й досліджувати процес

формування коренів розмноження багаторічних бур’янів.

195

Розділ 6

ОСНОВИ ПРОЕКТУВАННЯ

СІВОЗМІН

6.1

ПОНЯТТЯ ПРО СІВОЗМІНУ

Правильна сівозміна є важливою складовою частиною систе-

ми землеробства. Система сівозмін відображає організацію ріль-

ництва в господарстві, на основі сівозміни розробляються систе-

ми обробітку, удобрення, засоби захисту ґрунтів від ерозії, боро-

тьби з бур’янами, хворобами та шкідниками сільськогосподарсь-

ких культур.

Сівозміна

— це науково обґрунтоване чергування культур, а

при потребі і парів у часі (по роках) і на території (по полях).

Кожна сівозміна складається з полів і ланок.

Поле сівозміни

—

це ділянка (контур) певної площі ріллі, призначена для вирощу-

вання сільськогосподарських культур або для обробітку (чистий

пар).

Ланка сівозміни

(парова, просапна, трав’яна) — частина

сівозміни, яка складається з двох – трьох посівів культур або з

чистого пару і посівів однієї – трьох культур, наприклад багато-

річні трави — озима пшениця — цукрові буряки. Кожна культу-

ра може займати одне, кілька полів або частину поля. Поля сіво-

зміни, в яких окремо розміщені посіви кількох однорідних за аг-

ротехнікою вирощування культур, називаються

збірними

. Най-

частіше бувають просапні, ярі, зернові, озимі та трав’яні збірні

поля.

Сільськогосподарську культуру або чистий пар, які виро-

щували на даному полі в попередньому або в поточному році,

відносно культури, яка висіватиметься в поточному році, на-

зивається

попередником

. Щоб правильно оцінити значення по-

196

передника для будь-якої культури, треба вивчити історію поля

протягом кількох попередніх років, звернувши особливу увагу

на систему удобрення, обробіток ґрунту та боротьбу з бур’янами.

Найсуттєвіші ознаки багатьох подібних між собою сівозмін ві-

дображуються у

схемі сівозміни

, яка є переліком груп культур і

парів у послідовності їх чергування в часі на одному і тому са-

мому полі.

Період, протягом якого культура або пар проходять через ко-

жне поле в послідовності, передбаченій схемою сівозміни, нази-

вається

ротацією

, або

ротаційним періодом

(від лат. Rotatiо —

кругообіг). План розміщення культур і парів на всіх полях і в усі

роки на період ротації сівозміни називається

ротаційною табли-

цею

У зв’язку з різноманітністю ґрунтових, кліматичних, економі-

чних та інших умов сільськогосподарського виробництва кожне

господарство (ферма) повинно мати не одну, а кілька взаємо-

зв’язаних і доповнюючих одна одну сівозмін. Така сукупність

прийнятих у господарстві різних типів і видів сівозмін назива-

ється

системою сівозмін

6.2

МЕТОДИКА РОЗРОБКИ СІВОЗМІН

В умовах посилення спеціалізації і концентрації сільськогос-

подарського виробництва виникає потреба змінювати структури

посівних площ, постійно вдосконалювати і коригувати введені і

освоєні сівозміни, насичувати їх основними і проміжними куль-

турами. Для цього розробляється план раціонального викорис-

тання земельних угідь, освоєння системи сівозмін і системи аг-

ротехнічних заходів, який є основою організаційно-господар-

ського плану. Цей план розробляють спеціалісти господарства за

участю і під керівництвом спеціалістів районних управлінь сіль-

ського господарства.

Основою

організаційно-господарського плану

є завдання гос-

подарства з продажу сільськогосподарських продуктів, потреби в

них самого господарства. Сівозміни зазвичай розробляють одно-

часно з розробкою перспективного плану розвитку і спеціаліза-

ції, потреби в кормах, структури посівних площ, заходів щодо

197

підвищення врожайності та продуктивності тваринництва. Ор-

ганізаційно-господарський план передбачає:

³ спеціалізацію господарства з визначенням провідної галузі,

розмірів і співвідношення галузей, завдання з продажу державі

(а можливо іншим товариствам) сільськогосподарської продукції

і потреби в продовольстві та кормах для господарства;

³ науково обґрунтоване розміщення на території господарст-

ва інших центрів і галузей виробництва, обсягів будівництва,

капіталовкладень і виробничих фондів, що відповідають розвит-

ку галузей;

³ раціональну систему землеробства, яка втілюється в проект

внутрішньогосподарського землевпорядкування, план введення

сівозмін і систему агротехнічних заходів щодо інтенсивного ви-

рощування польових культур.

У проектуванні (коригуванні або вдосконаленні) раніше вве-

дених сівозмін виділяють два етапи: підготовчий і власне прое-

ктування сівозмін. В

підготовчий період

уточнюють спеціаліза-

цію господарства, його організаційну структуру, детально ви-

вчають кліматичні й ґрунтово-геологічні умови, звертаючи осо-

бливу увагу на окультуреність орних земель, розміри полів та

їх конфігурацію. Детально поконтурно описують усі землі

і дають їм порівняльну агровиробничу оцінку на основі за-

гальнозональних (потужність гумусового шару і вміст гумусу,

механічний склад, окультуреність, еродованість, рельєф, будова

ґрунту і характер материнських порід, глибина залягання

і якість ґрунтових вод) і зональних (ступінь опідзоленості, реа-

кція ґрунтового розчину, ступінь заболоченості, кам’янистість,

солонуватість тощо) особливостей з повним використанням ма-

теріалів ґрунтового обстеження, проектів меліоративних робіт і

матеріалів попереднього землевпорядкування господарства.

Поконтурний опис можна проводити за такою формою (табл.

44).

На основі контурного опису всі землі поділяють на 3 – 5 осно-

вних категорій. Зокрема, для поліської зони доцільно виділяти 4

категорії земель.

До

першої категорії

відносять окультурені родючі ґрунти,

придатні для вирощування найвибагливіших до ґрунтів культур

(овочевих, коренеплодів, озимої пшениці та ін.).

До

другої категорії

належать ґрунти середньоокультурені,

слабоеродовані, нормально зволожені, придатні для вирощуван-

ня більшості культур.

Таблиця 44.

Відомість поконтурного опису земель

Назва господарства________________________________________________

________________________________________________________________

відділення (бригада)_______________________________________________

Характеристика

орного шару

Поперед-

ники і їх

врожай-

ність за

останні 3

роки

№ поля, контуру

Назва ділянки, її розміщення, відстань

до господарського центру, наявність

ерозії, стан доріг

Довжина (м), ширина (м), площа (га)

рельєфу ділянки

Різновид і механічний склад ґрунту

товщина, см

вміст гумусу, %

мг/100г

ґрунту

рН сольове

Характер зволоження ґрунту,

глибина залягання і якість

ґрунтових вод

Ступінь і тип забур’яненості

Зональні особливості (ступінь

опідзоленості, щебенюватість) та ін.

1 2 3

Категорія земель

Використання контуру в сівозміні

в найближчі роки, можливість

трансформації

Третя категорія

— слабоокультурені або неокультурені ґрун-

ти, а також землі перезволожені або недостатньо зволожені, си-

льно еродовані. Ці землі потребують докорінного поліпшення.

Четверта категорія

— це піщані ґрунти, які потребують про-

ведення спеціальних заходів для їх окультурення, та осушені

торфові ґрунти.

Одночасно з групуванням орних земель оцінюють інші сіль-

ськогосподарські угіддя. Матеріали геоботанічного обстеження

сіножатей і пасовищ використовують для складання плану по-

ліпшення і раціонального використання кормових угідь.

За матеріалами ґрунтово-ерозійного обстеження виділяють

землі, на яких треба вводити ґрунтозахисні сівозміни і запла-

нувати проведення спеціальних протиерозійних заходів.

Уточнивши матеріали зі спеціалізації господарства та його

організаційної структури, групування орних земель та інших

угідь за категоріями, приступають до проектування сівозмін і їх

обґрунтування.

Запроектовані сівозміни в комплексі з іншими елементами

системи землеробства мають забезпечувати:

1) розширення сільськогосподарського виробництва відповідно

до перспективного плану розвитку і спеціалізації господарства;

199

2) виконання планів замовлень з продажу (поставки) сільсь-

когосподарської продукції;

3) виробництво кормів для тваринництва з урахуванням пов-

ного використання природних кормових угідь;

4) раціональне використання земель та підвищення їх родю-

чості, зростання врожайності і валового виробництва продукції

рослинництва;

5) створення умов для правильної організації праці і високо-

продуктивного використання техніки шляхом нарізування зруч-

них за конфігурацією полів.

Другий етап

проектування сівозмін починається з розробки і

наукового обґрунтування плану трансформації сільськогосподар-

ських угідь, тобто переведення малоцінних угідь у більш цінні

(табл. 45).

Таблиця 45.

Трансформація земельних угідь господарства

Трансформується, га

Назва

угідь

Пло-

ща, га

в ріллю

в сіно-

коси

в пасо-

вища

під ба-

гато-

річні

насад-

ження

під лі-

сонаса-

дження

під до-

роги і

сільсь-

ко-

госпо-

дарські

будівлі

всього

Площа

на рік

освоєн-

ня, га

Продовжується цей етап розробкою структури посівних площ

та власне проектуванням і освоєнням сівозмін.

6.2.1

Проеêтóвання сівозмін

У впровадженні сівозмін розрізняють два етапи: запрова-

дження і освоєння. На етапі

запровадження сівозміни

розробля-

ють і обґрунтовують її проект, затверджують його і переносять у

натуру, тобто проводять землевпорядкування. На етапі

освоєння

поступово (упродовж 2 – 3 років) переходять до прийнятих чер-

гування культур та системи обробітку ґрунту й удобрення. Сіво-

зміна вважається освоєною, якщо кількість полів у ній, набір ос-

новних культур і порядок їх чергування відповідають проекту.

Проект сівозміни складають у такій послідовності:

1) проводять облік земельних угідь, вивчають їх стан і скла-

дають план найпродуктивнішого використання земель.