Краснова В.В., Жнякін Б.О. Фінансовий менеджмент підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

150

жна графічно. Для цього на осі ординат відкладаються значення NPV при різних

значеннях ставки дисконтування (ось абсцис). Досить розрахунку двох-трьох кра-

пок, що потім з'єднуються лінією, яка продовжується до перетинання її з віссю

абсцис. Точка перетинання і є тією величиною ставки дисконтування (IRR) , при

якій дисконтований потік витрат

дорівнює дисконтованому потоку вигод.

Визначення критерію IRR дозволяє інвестору даного проекту оцінити доці-

льність вкладення коштів, тому що його значення може трактуватися як нижній

гарантований рівень прибутковості інвестиційного проекту. Таким чином, у міру

збільшення ставки дисконтування знижується ефект від реалізації проекту і він

дорівнює нулю при r = r* , чи, якщо IRR

перевищує ставку по довгострокових

банківських активах у даній галузі і з урахуванням інвестиційного ризику даного

проекту, то проект можна вважати привабливим. Чи всі проекти, що мають ставку

дисконтування меншу, чим r* можуть бути прийняті інвестором.

Якщо банківська дисконтна ставка більше IRR, то, очевидно, поклавши гро-

ші в банк, інвестор зможе одержати

більш велику вигоду.

Взаємозв'язку між критеріями NPV, PI, IRR можна оцінити наступними ма-

тематичними співвідношеннями для одного проекту:

Якщо NPV > 0, то PI >1 і IRR > r,

Якщо NPV < 0, то PI <1 і IRR < r,

Якщо NPV = 0, то PI =1 і IRR = r,

де r — необхідна норма прибутковості (дисконтна ставка).

Період окупності, PB (payback period).

Методика розрахунку строку окупно-

сті залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції.

При рівномірному розподілі строк окупності визначається діленням капіталовкла-

день (інвестиційних витрат) на величину річного доходу, який генерується інвес-

тиційним проектом. При одержанні дробового числа воно округляється убік збі-

льшення до найближчого цілого [15]. Простіше говорячи строк окупності показує

за який період створений дисконтований доход буде дорівнювати сумі капіталь-

них вкладень (інвестицій). Якщо чистий грошовий потік розподілений нерівномі-

151

рно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протя-

гом яких інвестиція буде погашена кумулятивним (накопиченим) доходом.

Перераховані критерії формалізованої оцінки доцільності реального інвесту-

вання мають кілька недоліків.

По-перше, вважається що менеджери можуть детально прогнозувати майбут-

ні грошові потоки. Насправді це неможливо зробити, тому що на інтенсивність

майбутніх грошових

припливів і відтоків впливає безліч факторів (обсяг і ціни ре-

алізації продукції, темпи росту заробітної плати, динаміка цін на сировину, мате-

ріали, накладні витрати, відсотки по кредитах, податкова політика й т. ін.). Ніж

більш тривалий термін життя проекту, тим сутужніше зробити правильний про-

гноз. А переоцінка чи недооцінка майбутніх грошових

потоків може привести до

помилкових інвестиційних і фінансових рішень.

По-друге, для розрахунку критеріїв ефективності проекту, як правило, при-

ймається постійна величина дисконтної ставки на весь період реалізації проекту.

Реально ж ця ставка коливається як усередині року, так і по роках періоду життя

проекту. Звичайно цей коефіцієнт приймається рівним відносному

доходу одного

з найбільш популярних ринкових інструментів. Наприклад, прибутковість по бан-

ківських депозитах чи ставка по банківських кредитах, прибутковість цінних па-

перів. Розуміється це занадто спрощений підхід.

Михайлова Н., Кондруніна М. [26] пропонують у розрахунок ставки включа-

ти три групи факторів, що впливають. Це мінімально гарантований рівень прибу-

тковості (а він

не залежить від виду інвестиційних вкладень), темп інфляції, і кое-

фіцієнт, що враховує ступінь ризику конкретного інвестування.

Отже, цей показник відбиває мінімально припустиму віддачу на вкладений

капітал, при якій інвестор віддасть перевагу участі в проекті альтернативному

вкладенню тих же засобів в інший проект із порівнянним ступенем ризику. Розра-

хунок дисконтного

множника здійснюється по формулі:

(1 + r) = (1+ R) (1 + I) (1 + b ), (7.3)

де r — дисконтна ставка;

R — мінімально гарантована реальна норма прибутковості;

152

I — рівень інфляції;

b — ризикове виправлення.

Таким чином, у цій моделі передбачається мультиплікативний вплив обраних

факторів на величину ставки дисконтування. При малих значеннях R, I і b можна

використовувати просте арифметичне додавання.

7.3. Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції можуть здійснюватися в асоційовані і дочірні підприєм-

ства, у спільну діяльність без утворення

юридичної особи, для придбання корпо-

ративних прав інших підприємств, придбання боргових фінансових інструментів.

Підприємства, здійснюючи фінансове інвестування, переслідують наступні

цілі:

– одержання прибутку;

–поглинання чи одержання контролю над іншими підприємствами;

– утворення інтегрованих корпоративних структур;

– створення ліквідних грошових резервів необхідних для регулювання гро-

шових залишків на рахунках.

Фінансові інвестиції можуть

бути довго - та короткостроковими. Об'єктами

довгострокового фінансового інвестування можуть бути цінні папери різного ти-

пу (акції, облігації підприємств, ощадні й інвестиційні сертифікати, облігації дер-

жавних і місцевих позик, вкладення в статутний капітал інших підприємств).

Довгострокові фінансові інвестиції в балансі, як правило, враховуються по

методу участі в капіталі. Це інвестиції в

асоційовані підприємства (підприємству-

інвестору належить пакет голосуючих акцій, що блокує,), вкладення в дочірні

підприємства, що знаходяться під контролем материнського (холдингового) під-

приємства і вкладення в спільну діяльність, що припускає господарську діяльність

з утворенням юридичної особи, яка є об'єктом спільного контролю двох чи більш

сторін.

153

Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються вкладення підприєм-

ством тимчасово вільних засобів у банківські депозити, коштовні короткостроко-

ві папери й інші дохідні фінансові інструменти з метою утворення ліквідних ре-

зервів і одержання доходів. Покупка векселів, використовуваних як цінні папери,

також може вважатися поточною фінансовою інвестицією.

Для підвищення надійності інвестування підприємства використовують

принцип портфеля. Портфель цінних паперів — це сукупність інвестиційних цін-

ностей різного типу, які є інструментом для досягнення конкретної мети власни-

ка. Метою управління фондовим портфелем є досягнення прибутковості, ліквід-

ності і мінімізації ризиків володіння цінними паперами. Ці критерії, як правило,

суперечливі. Наприклад, високоприбуткові фондові інструменти є і більш ризико-

ваними.

Портфель може формуватися з цінних паперів одного типу (акції) чи декіль-

кох типів (акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі, заставні свідчення, стра-

ховий поліс і ін.).

Якщо підприємство формує портфель для збільшення капіталу інвесторів, то

це портфель росту, що орієнтований на акції, що ростуть на фондовому ринку

по курсовій вартості. Власникам таких портфелів дивіденди виплачуються в неве-

ликому розмірі, або не виплачуються зовсім. Якщо підприємство формує порт-

фель з метою одержання високих поточних доходів, то це портфель доходу.

Можуть формуватися портфелі ризикованого капіталу, що складаються перева-

жно з цінних паперів молодих компаній чи підприємств, що знаходяться у фазі

зняття з виробництва застарілої продукції і переходу на нові види продукції і,

зв'язаного з цим розширення виробництва.

Якщо підприємство проводить обережну політику, то воно формує збалансо-

ваний портфель, що включає як цінні папери, що швидко ростуть у курсовій вар-

тості, так і коштовні високоприбуткові папери і цінні папери «агресивних» ком-

паній. Існують спеціальні методики формування оптимального збалансованого

портфеля за різними критеріями. Наприклад, у навчальному посібнику

В.П.Савчука «Фінансовий менеджмент підприємств: прикладні питання з аналі-

154

зом ділових ситуацій» розглядається оптимізація портфеля цінних паперів за до-

помогою моделей Марковица, Шарпа, «Квази-Шарп».

7.4. Управління фінансовими ризиками

Будь-яке перспективне управлінське рішення характеризується невизначеніс-

тю, під якою розуміється стан неоднозначності розвитку визначених подій у май-

бутньому. Невизначеність - це об'єктивне явище, що присутнє будь-якому виду

підприємницької діяльності, ускладнює її, але з, іншої сторони, при грамотному

використанні,

на невизначеності можна одержувати визначені виграші.

Головним

проявом невизначеності є ризик невиконання прийнятих рішень, що ототожню-

ється з можливістю втрати підприємством частини своїх ресурсів, зниженням

планованих доходів чи появою додаткових витрат у результаті здійснення визна-

ченої виробничої і фінансової діяльності. Розрізняють наступні види ризиків [6].

Ризик зниження фінансової стійкості генерується недосконалою структурою

капіталу, у якій занадто висока

частка позикових засобів, не компенсована відпо-

відною віддачею, тобто при негативному значенні ефекту фінансового важеля.

Цей ризик генерує погрозу банкрутства.

Ризик виникнення неплатоспроможності підприємства, обумовлений зни-

женням рівня ліквідності оборотних активів. А це відбувається, якщо збільшуєть-

ся частка виробничих запасів і дебіторської заборгованості в структурі оборотних

коштів. Цей вид ризику по

фінансових наслідках також відноситься до найбільш

небезпечних.

Інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення фінансових втрат

у процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства.

Ризик здійснення реальних інвестицій зв'язаний з можливістю не одержати

бажаної віддачі від капітальних вкладень. Цей ризик по класифікації В.П.Савчука

[35] містить у собі:

виробничий ризик, зв'язаний з можливістю невиконання фірмою своїх зобо-

в'язань стосовно замовника, а також із ймовірним невиконанням зобов'язань по-

155

стачальниками ресурсів і проектною організацією, підрядчиком, що виконує буді-

вельно-монтажні роботи;

фінансовий ризик, зв'язаний з використанням позикових засобів для фінансу-

вання діяльності фірми і реалізації інвестиційного проекту;

інвестиційний ризик, що обумовлений можливим знецінюванням інвестицій-

но-фінансового портфеля, що складається як із власних, так і придбаних цінних

паперів;

ринковий ризик, що виникає в зв'язку з непередбачуваністю коливань ринко-

вих процентних ставок на фондовому ринку і курсів валют.

Ризики при фінансовому інвестуванні можуть бути обумовлені невдалим

здійсненням прямих і портфельних інвестицій. При прямому інвестуванні підпри-

ємство може не одержати очікуваний доход у зв'язку з помилками у визначенні

інвестиційної привабливості асоційованого підприємства, або в зв'язку зі змен-

шенням прибутку, одержуваного їм.

Ризик портфеля цінних паперів — це імовірність виникнення втрат інвесто-

ром викликаних інвестиціями у фондовий портфель, а також операціями по залу-

ченню фінансових ресурсів для його створення. Такий ризик може утворюватися

через неправильний підбор складу цінних паперів у портфелі. Цінні папери мо-

жуть бути куплені чи продані в невідповідний час, що неминуче спричиняє втрати

для інвестора. Наприклад, сезонні коливання курсів і прибутковості цінних папе-

рів підприємств торгівлі та переробних підприємств сільського господарства.

Завжди існує ризик законодавчих змін, що виникає в зв'язку з перереєстрацією

акціонерного товариства, одержанням ліцензії на право здійснення операцій з

цінними паперами, що викликає додаткові витрати в емітента й інвестора. Мож-

ливі втрати прибутковості через коректування оподатковування операцій з цінни-

ми паперами. Ризик ліквідності утвориться при реалізації цінних паперів за кур-

сом нижче номінальної вартості.

У практиці закордонних акціонерних компаній широко використовується бе-

та-коефіцієнт (β), що характеризує зміну курсу конкретного цінного папера (ак-

156

ції) стосовно динаміки зведеного індексу усього фондового ринку. Він розрахову-

ється по наступній формулі:

β = (ά · Х

цп

) : γ, (7.4)

де ά — кореляція між доходом від індивідуального виду цінних паперів і серед-

нім рівнем прибутковості фондових інструментів у цілому; Х

цп

— середньоквад-

ратичне відхилення рівня прибутковості по індивідуальному виді цінних паперів;

γ — середньоквадратичне відхилення рівня прибутковості фондових інструментів

на ринку в цілому в розглянутому періоді.

Рівень ризику окремих видів цінних паперів установлюється на основі насту-

пних значень бета-коефіцієнта: β = 1 — рівень систематичного ризику цінного

папера — середній; β > 1 — рівень ризику — високий; β < 1 — рівень ризику —

низький.

Інфляційний ризик характеризується ймовірністю зменшення реальної варто-

сті капіталу, а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в

умовах інфляції. Цей вид ризику в умовах ринкової економіки присутній завжди і

супроводжує практично усі фінансові операції підприємства. Враховується при

розрахунку прибутковості цінних паперів.

Зміна кон'юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання

приведе до росту чи зниження пропозиції вільних грошових ресурсів. Цей вплив

має випадкову природу і приводить до непередбаченої зміни процентної ставки

на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної). Для підприємства, як емі-

тента, кредитора, так і інвестора – це явище утворить процентний ризик, що може

бути позитивним і негативним і приводити до збільшення, або втраті прибутково-

сті фінансових операцій.

Природно, що підприємствам, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність (які

імпортують сировину, матеріали і напівфабрикати і експортують готову продук-

цію) необхідно враховувати валютний ризик, що виявляється в можливому змен-

шенні чи збільшенні доходів у результаті непередбачених коливань обмінного ку-

рсу іноземної валюти.

157

Депозитний ризик відбиває можливість неповернення депозитних внесків

(непогашення депозитних сертифікатів) у випадку банкрутства комерційного бан-

ку. Імовірність виникнення такого ризику незначна, але як показує практика, ви-

падки реалізації депозитного ризику зустрічаються не тільки в нашій країні, але й

у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Формою прояву кредитного ризику є імовірність неплатежу чи несвоєчасного

розрахунку за відпущену підприємством у кредит готову продукцію.

Податковий ризик існує в будь-якій державі, тому що завжди є імовірність

уведення нових видів податків і зборів, збільшення ставок діючих податків і збо-

рів, зміни термінів і умов здійснення окремих податкових платежів. Можуть бути

скасовані діючі податкові пільги для визначених видів господарської діяльності

підприємства. Великі податкові зміни деякою мірою передбачувані і можуть бути

скомпенсовані зміною цін, ставок, тарифів. Підзаконні виправлення, роз'яснення і

доповнення до податкового законодавства, створювані ГНАУ для підприємства

непередбачені і вони можуть впливати на результати його фінансової діяльності.

Структурний ризик обумовлений високою питомою вагою постійних витрат

у загальній їх сумі. Якщо падає обсяг реалізації, то діє ефект операційного важеля

і підприємство втрачає частку прибутку чи переходить у зону збитковості.

В умовах ринкової економіки, коли підприємствам надана для здійснення

комерційної діяльності необхідна ступінь самостійності в прийнятті рішень, зав-

жди існує імовірність економічного шахрайства, що виявляється криміногенним

ризиком. Наприклад, фіктивне банкрутство; підробка документів, що забезпечує

незаконне присвоєння сторонніми особами і персоналом підприємства грошових і

інших активів. При інвестиційному проектуванні цей вид ризику виділяється в

окрему категорію, щоб завчасно оцінити можливі втрати.

Критерієм управління ризиками є їх мінімізація. Для цього необхідно устано-

вити перелік можливих ризиків для даної фінансової інвестиції, кількісно оцінити

їх і розробити стратегію і тактику управління ризиками з доведенням до конкрет-

них виконавців з метою нейтралізації максимально можливої кількості ризиків.

Необхідно також оцінити витрати, що понесе підприємство, займаючись цією ро-

158

ботою. Якщо витрати будуть вище ризикових втрат (а тут також можна визначити

коефіцієнти ефективності), то видимо потрібно просто організувати систему облі-

ку проявів ризику при проведенні фінансових операцій.

Основними інструментами нейтралізації ризиків є такі як формування резер-

вів, що відбиваються в першому розділі пасиву балансу, диверсифікованість ри-

зиків при проведенні портфельних операцій, коли ризики розподіляються на ве-

лику кількість різних фондових і не фондових інструментів, хеджирування, стра-

хування ризиків за допомогою залучення страхових компаній.

Процедура хеджирування дозволяє застрахуватися від несприятливих змін цін

по контрактах на покупку (продаж) товарних ресурсів, цінних паперів чи валют-

них цінностей. Хеджирування відбувається на фондових і товарних біржах чи по-

забіржовому ринку шляхом зустрічних покупок (продажів) ф’ючерсів чи укла-

дення форвардних контрактів. Можлива

покупка опціонів і здійснення операцій

типу «СВОП». Останні дозволяють хеджирувати валютний ризик.

Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, що свідчить про зобов'язан-

ня продати (купити) відповідну кількість базового активу (товарів, цінних паперів

чи валюти) у визначений час у майбутньому за ціною, зафіксованою в контракті

під час його укладання. Форвардний контракт

— двостороння угода в стандарт-

ній формі, що свідчить про зобов'язання придбати (продати) відповідну кількість

базового активу (товарів, цінних паперів, валюти) у визначений час і на визначе-

них умовах у майбутньому, з фіксацією ціни під час укладання контракту. Напри-

клад, форвардні (термінові) угоди по покупці чи продажу валюти дозволяють за

фіксувати майбутній обмінний курс і тим самим застрахуватися від його непе-

редбаченої несприятливої зміни.

Опціон — стандартний документ, що закріплює право (а не зобов'язання, як

при укладенні ф'ючерсних і форвардних контрактів) його власника на придбання

(опціон на покупку) чи продаж (опціон на продаж) у зазначений термін визначе-

ної

кількості відповідного активу по зафіксованій в опціоні ціні. Особливість за-

стосування опціону в тім, що він може відмовитися від нього, утрачаючи при

159

цьому тільки премію (ціну, сплачену за опціон), що складає, як правило, невелику

частку ціни базового активу, на який випущений опціон.

Наприклад, валютний опціон надає право його покупцю (власнику) купити

чи продати визначену кількість однієї валюти в обмін на іншу по зафіксованому в

контракті курсу на визначену дату в майбутньому (європейський опціон) чи про-

тягом визначеного періоду (опціон американського типу). Якщо ж у момент за-

кінчення терміну європейського опціону чи протягом терміну американського оп-

ціону курс валюти, що купується (продається) буде більш вигідним, його власник

може відмовитися від реалізації опціону і купити/продати валюту по цьому більш

вигідному курсу [44, 29].

Тема 8 Аналіз фінансового стану за даними фінансової

звітності

8.1. Аналіз за даними балансу показників, які характеризують фі-

нансову стійкість.

8.2. Оцінка за даними балансу фінансових коефіцієнтів ліквідності

8.3. Оцінка ділової активності

8.4. Прогнозування імовірності банкрутства

8.1. Аналіз за даними балансу показників, які характеризують

фінансову стійкість

«Положення про порядок здійснення

аналізу фінансового стану підприємств,

що підлягають приватизації», затверджене наказом Міністерства фінансів Украї-

ни, фондом державного майна України від 26 січня 2001 року №49/11, фінансовий

стан підприємства визначає як сукупність показників, що відбивають наявність,

розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні і потенційні фінансові

можливості підприємства. При цьому під задовільним фінансовим станом розумі-

ється стійка

ліквідність, платоспроможність і фінансова стійкість підприємства,

його забезпеченість власними оборотними коштами.