Краснова В.В., Жнякін Б.О. Фінансовий менеджмент підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

120

ку) і тому всі записи, що стосуються зміни величини статутного капіталу відби-

ваються в рахунку бухгалтерського обліку «Неоплачений капітал». Цей рахунок

являє собою рахунок обліку розрахунків із засновниками й учасниками по внес-

ках.

Зміна розміру статутного капіталу завжди зв'язано з повторним твердженням

установчих документів підприємства загальними зборами учасників (засновників)

і їхньою повторною реєстрацією у відповідних державних органах.

Пайовий капітал формується за рахунок внесків членів добровільних об'єд-

нань типу споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підпри-

ємств, житлово-будівельних кооперативів, кредитних союзів й ін. Пай як частка

капіталу добровільного об'єднання, дає пайовику право на участь у загальних збо-

ри пайовиків,

на одержання дивідендів. Розміри паїв відбиваються в установчих

документах і спеціальному документі - свідченні, до якого прикладені купони на

одержання дивідендів.

Додатково вкладений капітал включає емісійний доход і інший вкладений

капітал. Емісійний доход утвориться в результаті продажу власних акцій. Це різ-

ниця між продажною і номінальною вартістю акцій. Інший вкладений капітал

по-

казує суму засобів, вкладених у підприємство засновниками понад суму статутно-

го капіталу.

Інший додатковий капітал утворюється за рахунок дооцінки активів, безо-

платно отриманих необоротних активів і інших додаткових вкладень. Дооцінка

активів показує приріст вартості майна від дооцінки окремих його об'єктів. У ре-

зультаті переоцінки об'єктів основних засобів

величина додаткового капіталу мо-

же і зменшуватися. Безоплатно отримані необоротні активи збільшують вартість

майна підприємства. При внеску в статутний капітал іноземної валюти, його ве-

личина повинна періодично коректуватися на різницю між офіційним курсом іно-

земної валюти по котируваннях НБУ на дату її фактичного внесення в статутний

капітал і на дату державної

реєстрації установчих документів. Оскільки ця різни-

ця найчастіше буває позитивної, то вона і враховується в складі іншого додатко-

121

вого капіталу. Інший додатковий капітал може збільшуватися, якщо частина не-

розподіленого прибутку інвестується на поповнення власних оборотних коштів.

Резервний капітал утвориться відповідно до чинного законодавства чи його

створення передбачається в установчих документах підприємства за рахунок не-

розподіленого прибутку. Господарчі товариства створюють резервний капітал у

розмірі не менш 25% вартості статутного капіталу

, а в акціонерному товаристві

резервний капітал повинний бути не менш 15% акціонерного капіталу і щорічно

на його формування повинне перелічуватися не менш 5% суми чистого прибутку.

Конкретний розмір відрахувань у резервний капітал визначається установчими

документами підприємства. Резервний капітал призначений для відшкодування

збитків, для виплати доходів інвесторам і кредиторам, якщо отриманої в поточ-

ному періоді прибутку не вистачає.

Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства,

отриману в звітному періоді і не використану на споживання власниками (акціо-

нерами, пайовиками) і персоналом.

Неоплачений капітал відбиває суму заборгованості власників (учасників) по

внесках на формування статутного капіталу, що подає інформацію користувачам

фінансової звітності про реальне забезпечення оголошеного

капіталу активами. У

балансі сума неоплаченого капіталу приводиться в дужках і віднімається при ви-

значенні підсумку власного капіталу.

Вилучений капітал показує фактичну собівартість акцій власної емісії чи ча-

сткою, викуплених господарчим товариством у його учасників. У балансі вели-

чина вилученого капіталу приводиться в дужках і віднімається при визначенні

підсумку власного

капіталу.

Для розкриття інформації про зміни в складі власного капіталу протягом зві-

тного року підприємства складають звіт аналогічної назви за формою №4 (дода-

ток А). Порядок складання звіту приведений П(С)БУ 5 «Звіт про власний капітал»

(форма 4).

Забезпечення зобов'язань, відбивані в розділі II балансу можуть розглядатися

як джерело засобів

, прирівняних до власних засобів. Забезпечення являють собою

122

резерви, які створюються з метою рівномірного включення наступних виплат у

витрати виробництва чи покриття виникаючих у майбутньому витрат, що носять

періодичний характер. Таким чином, здійснюється вирівнювання проміжних фі-

нансових результатів, тобто наближення обсягу щомісячного прибутку до її сере-

дньомісячного значення в цілому за рік.

Основний перелік видів забезпечень витрат і

платежів приведений у п.13

П(С)БУ 11 «Зобов'язання» – забезпечення можуть створюватися для відшкоду-

вання наступних майбутніх витрат на:

– виплату відпусток працівникам;

– додаткове пенсійне забезпечення;

– виконання гарантійних зобов'язань;

– реструктуризацію;

– виконання зобов'язань по обтяжуючим контрактах й т. ін.

Цільове фінансування і цільові надходження підприємству можуть здійсню-

ватися

для фінансування визначених заходів, програм і проектів, а також для по-

криття планових збитків, унаслідок підтримки на необхідному рівні. Цільові над-

ходження на відміну від цільового фінансування носять компенсаційний харак-

тер.

Цільове фінансування і цільові надходження можуть здійснюватися за раху-

нок коштів інших підприємств, організацій, асигнувань з державного і місцевого

бюджетів

. Засоби цільового фінансування витрачаються в строгій відповідності з

затвердженими кошторисами і договорами [12].

Асигнування з державного і місцевого бюджетів можуть здійснюватися у

формі субсидії, субвенції і дотації.

Субсидії надаються юридичній особі на умовах часткового фінансування ці-

льових заходів, програм, проектів. Субвенції надаються на умовах повного фінан-

сування цільових заходів, програм, проектів.

Дотації – засоби, регулярно надані

юридичній особі для покриття планових збитків.

Крім того держава й органи місцевого самоврядування можуть здійснювати

контрактні асигнування для розрахунків за виконання урядових замовлень. Во-

123

туємі асигнування – це асигнування, напрямок використання яких вимагає голо-

сування виборного органа. Вони показуються окремим рядком у бюджеті, з якого

ці кошти виділяються. Підприємство на виконання науково-дослідних і дослідно-

конструкторських робіт, навчання персоналу може одержувати безоплатне фінан-

сування у формі грантів.

Управління власним капіталом здійснюється по двох напрямках. По

-перше,

це організація ефективного використання вже накопиченої частини власного капі-

талу і, по-друге, своєчасне формування власних фінансових ресурсів, визначення

їхньої раціональної структури, що забезпечує подальший розвиток і фінансову

незалежність підприємства.

6.2. Формування позикового капіталу

Підприємство у випадку нестатку засобів для самофінансування діяльності

може брати кошти в борг на платних чи безкоштовних умовах на тривалий чи ко-

роткий термін. Зрозуміло, що одержуючи позикові засоби підприємство повинне

їх так розмістити в активах, щоб вони дали віддачу більш високу, чим відсоток на

позиковий капітал. Поки підприємство користається позиковими джерелами фі-

нансування своєї діяльності, воно несе довгострокові чи короткострокові фінан-

сові зобов'язання.

До довгострокових фінансових зобов'язань відносяться усі форми функціо-

нуючого на підприємстві позикового капіталу з терміном його використання

більш одного року. Вони відбиваються в III розділі балансу і включають довго-

строкові кредити банків і довгострокові позикові засоби (заборгованість за подат-

ковим кредитом; заборгованість по емітованих облігаціях, по виданих довгостро-

кових векселях; заборгованість по фінансовій допомозі, наданої на поворотній ос-

нові й т. ін).

Короткострокові фінансові зобов'язання утворяться, якщо засоби узяті в

борг на термін до одного року. До них відносяться короткострокові кредити бан-

ків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньо-

124

му періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської

заборгованості підприємства (по товарах, роботам і послугам; по виданих вексе-

лях; по отриманих авансах; по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фон-

дами; по оплаті праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші

короткострокові фінансові зобов'язання. Короткострокові зобов'язання відбива-

ються в IV розділі балансу.

Головним при побудові політики керування формуванням позикового капіта-

лу є визначення доцільності його залучення. Для цього необхідно представляти

переваги і недоліки самофінансування і залучення позикових засобів [6].

Переваги фінансування діяльності тільки за рахунок власних коштів поляга-

ють у наступному:

– власний капітал характеризується простотою залучення, тому що рішення,

зв'язані з його збільшенням приймаються підприємством самостійно і без узго-

дження з іншими суб'єктами, що хазяюють;

– утвориться (при гарному використанні засобів) висока віддача на капітал,

тому що в цьому випадку не потрібна сплата судного відсотка;

– знижується ризик банкрутства за рахунок підвищення фінансової стійкості.

Недоліки виявляються в наступному:

– при необхідності істотного розширення діяльності, якщо на ринку склада-

ється вдала кон'юнктура, власних засобів буде швидше за все недостатньо;

– не використовується можливість приросту рентабельності власного капіта-

лу за рахунок залучення в розумних межах позикового капіталу.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має

максимальну фінансову стійкість, але обмежує приріст прибутку на вкладені

власні кошти.

Залучення позикового капіталу характеризується такими позитивними особ-

ливостями:

– широкі можливості для залучення при високій кредитоспроможності пози-

чальника і наявності гарантії або ліквідної застави;

125

– дає можливість підприємству швидко збільшити фінансовий потенціал при

сприятливій ринковій кон'юнктурі і необхідності розширення обсягів діяльності;

– з'являється можливість підвищити ефективність використання власного ка-

піталу за рахунок залучення позикового;

– більш низька, як правило, вартість залучення в порівнянні з власним капі-

талом, тому що витрати по його обслуговуванню в більшості випадків відносяться

на собівартість, що знижує оподатковуваний прибуток.

Недоліки, обумовлені залученням позикового капіталу:

– складність залучення, яка обумовлена необхідністю перевірки підприємст-

ва-позичальника;

– необхідність надання ліквідної застави, гарантій страхової організації, бан-

ку чи інших господарських суб'єктів;

– використання позикового капіталу підвищує ризик утрати ліквідності і пла-

тоспроможності, а в цілому фінансової стійкості;

– необхідність сплати за використовуваний позиковий капітал знижує рента-

бельність власного капіталу;

Таким чином, використовуючи позиковий капітал, підприємство підвищує

свій фінансовий потенціал і економічну рентабельність діяльності, але ризикує

при несвоєчасній виплаті боргу виявитися банкрутом.

Якщо проаналізувати структуру фінансових зобов'язань підприємства, що

приводиться в звітному балансі, то можна побачити, що в більшості випадків най-

більшу питому вагу займають банківські кредити і кредиторська заборгованість за

товари, роботи і послуги.

Банківський кредит має широку цільову спрямованість і залучається в найрі-

зноманітніших видах.

Ломбардний кредит відноситься до короткострокового кредитування пози-

чальника, що забезпечує угоду рухомим майном чи фінансовими правами. Це фі-

ксована сума, що видається комерційним банком на термін до 1 року під заставу

цінних паперів, товарів, що мають високу ліквідність, дорогоцінних металів, фі-

нансових вимог. В останньому випадку як застава виступають депозити, ощадні

126

вклади, вимоги по страховим, або пенсійним полісам. Сума ломбардного кредиту

забезпеченого коштовними державними паперами видається банком у розмірі 90-

95% його номінальної вартості; забезпеченого комерційними векселями – до 80%

їхньої ринкової вартості, забезпеченого акціями – 50-70%. Ломбардний кредит

зручний для банку оперативністю застави.

Іпотечний кредит видається винятково під заставу нерухомого майна. Кре-

диторами тут можуть бути спеціалізовані іпотечні банки чи контори, а також ко-

мерційні банки.

Бланковий кредит (довірчий, партнерський) видається банком без застави

майна чи інших видів забезпечення кредитної угоди особливо надійним позича-

льникам, що тривалий час мають стійке фінансове положення, стабільний гро-

шовий потік, достатній для погашення кредиту. Оскільки такий кредит відно-

ситься до групи з високим кредитним ризиком, то банки застосовують підвищені

процентні ставки і як забезпечення може застосовуватися дебіторська заборгова-

ність, засоби позичальника на поточному рахунку. Бланковий кредит видається на

термін не більш 90 днів.

Контокорентний кредит видається також надійним позичальникам, що від-

чувають постійну потребу в банківському кредитуванні. Кредит носить багатоці-

льовий короткостроковий характер. Кредитування здійснюється в межах кредит-

ної лінії, що відкривається під сукупний укрупнений об'єкт, зв'язаний звичайно з

рухом оборотних коштів позичальника протягом року.

Контокорент – це єдиний активно-пасивний рахунок, з якого здійснюються

всі платежі клієнта, зв'язані з його виробничою діяльністю і розподілом прибутку

(по дебету рахунка). У кредит рахунка зараховуються всі грошові надходження

(виторг, погашення дебіторської заборгованості, отримані пені, штрафи, неустой-

ки). При відкритті контокорентного рахунка поточний рахунок закривається.

Сальдо на контокорентному рахунку може бути дебетовим і кредитовим. Де-

бетове сальдо свідчить про те, що власних коштів немає і для здійснення поточ-

них платежів підприємству необхідний кредит. Кредитове сальдо свідчить про те,

127

що підприємство кредитує банк, що нараховує на суму, яка депонується доход по

ставці «до запитання».

Граничною сумою оплати по контокоренту є сума, що вказується в договорі

при відкритті кредитної лінії. Указується максимальна сума дебетового залишку

яка кредитується і максимальний термін наявності такого залишку на контокорен-

тному рахунку, величина процентної ставки і банківської комісії, вид забезпечен-

ня. Банк може допускати деяке перевищення (до 10%) кредитної лінії. Кредиту-

вання по контокорентному рахунку відноситься до ризикованого виду фінансових

угод і процентна ставка по ньому трохи вище, ніж по звичайних короткостроко-

вих кредитах.

Короткостроковий кредит овердрафт надається на термін від 10 днів до

трьох місяців і тільки в розмірі недоліку засобів на поточному рахунку підприєм-

ства в межах установленого ліміту. Границя ліміту – не більш 75% середньоміся-

чного обороту засобів по поточному рахунку за попередні 6 місяців. Сума оверд-

рафта варіюється в залежності від фінансових показників діяльності позичальника

і встановлюється в процентному відношенні до обороту. Обов'язкова наявність

ліквідної застави. Плата за овердрафт індивідуальна і встановлюється за домов-

леністю між позичальником і банком. Багато банків розглядають відкриття оверд-

рафта як пільгову послугу стабільним і перевіреним клієнтам.

Онкольний кредит – короткостроковий кредит, що погашається позичальни-

ком на першу вимогу кредитора, тобто це позичка «до запитання». Видається під

заставу ліквідних товарів і цінні папери. Від звичайної позички відрізняється тим,

що позичальник одержує право поступово користатися відкритим у банку креди-

том на невизначений термін. Сума боргу і забезпечення носять поточний характер

і кредит видається банком поступово в межах ліміту, але відсоток з позичальника

стягується тільки по фактично узятим у борг засобам.

Банки можуть здійснювати кредитні операції з векселями. До активних опе-

рацій відносяться облік векселів і видача кредитів під заставу векселів. Пасивні

операції полягають у переобліку векселів і одержанні кредитів під заставу вексе-

лів.

128

Облік векселів – форма кредитування банком суб'єкта господарювання шля-

хом придбання векселя до настання терміну платежу по ньому з дисконтом з ме-

тою одержання прибутку після погашення векселя в повній сумі. Сума, що утри-

мується на користь банку як дисконт (знижка) визначається по формулі:

100*360

** ПДН

С =

(6.1)

де С – сума дисконту (знижки); Н – номінальна вартість векселя; Д – число днів,

що залишається до терміну платежу по кожному векселі, %; П – дисконтна (облі-

кова) ставка банку.

Кредит у формі обліку векселів надається шляхом перерахування коштів на

поточний рахунок пред'явника, або сплати кредиторської заборгованості під век-

селі, термін платежу по якому є більш віддаленим за часом, чим термін дії пози-

чки. Після прийняття банком позитивного рішення про кредитування під заставу

векселів визначається оціночна вартість кожного векселя і складається договір за-

стави.

Умови залучення кредиту по тим чи іншим причинам можуть не задовольня-

ти підприємство-позичальника. Тоді економічно доцільним може виявитися фі-

нансовий лізинг, основні особливості якого освітлені в п. 5.6 даного посібника.

Наступним джерелом позикового фінансування є емісія акціонерним товари-

ством власних облігацій після того, як цілком оплачені випущені акції. Випуск

допускається на суму не більш 25% вартості статутного капіталу.

Облігація – цінний папір, що свідчить про внесення власником коштів і під-

тверджуюча зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного

папера в передбачений у ній термін з виплатою фіксованого відсотка. Таким чи-

ном, облігація - безголосий цінний папір, що не дає права власнику на участь в

управлінні акціонерним товариством, але вона забезпечує велику схоронність за-

ощаджень і стійкий доход.

Як кредитний інструмент облігаційна позика має визначені переваги і недо-

ліки. Вони різні з позицій емітента й інвестора.

129

Інвестора приваблюють облігації по наступних причинах:

а) фіксований відсоток захищає інвестора від утрати частини доходів при

погіршенні фінансового стану емітента. По задоволенню претензій – це «старші»

папери в порівнянні з акціями;

б) ризик по облігаціях менше, тому що їх випуск може бути гарантований за-

ставою майна АТ.

Недоліки облігацій:

а) при поліпшенні фінансового стану емітента по облігації все рівно виплачу-

ється фіксований відсоток;

б) при високому рівні інфляції, незважаючи на індексацію, доход може зне-

цінюватися;

в) при нестійкості фінансової діяльності емітента інвестор захоче продати

облігації на вторинному ринку, але може втратити капіталізований доход через

падіння ринкової ціни облігацій;

в) у випадку банкрутства емітента існує небезпека того, що вимоги власни-

ків облігацій будуть задоволені не в повному обсязі і/або несвоєчасно.

З позиції емітента облігаційна позика має наступні переваги перед акціями:

а) ціна залучення облігаційного капіталу звичайно менше, ніж акціонерного,

тому що відсоток по облігаціях, як правило, менше, ніж середні дивіденди по ак-

ціях;

б) відсутня погроза поглинання АТ шляхом скупки облігацій, тому що вони

безголосі;

в) погашення облігацій може бути організовано не тільки грошима, але і лік-

відними товарами, на які є стійкий попит. Ця властивість підвищує інвестиційну

привабливість облігацій при високих темпах інфляції;

г) випуск облігацій у правовому аспекті менш трудомісткий, тому що на емі-

сію облігацій не потрібен дозвіл загальних зборів акціонерів. Це може зробити

тільки Рада директорів;