Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Логвінова Н.С. (ред.) Світова економіка

Подождите немного. Документ загружается.

181

Розділ 3. Регіонально-інтеграційна структура світової економіки

ція економічного співробітництва і розширення ринку для товарів

країн регіону. В такому формулюванні це означає утворення зони

преференційної торгівлі. Довгостроковою ціллю є поетапне й по-

ступове утворення латиноамериканського спільного ринку шляхом

стимулювання утворення зони економічних преференцій.

3.3.8. Карибське співтовариство і Карибський

спільний ринок – КАРІКОМ

КАРІКОМ утворено в 1973 р. замість Карибської асоціації віль-

ної торгівлі. До нього входять 14 держав: Антигуа і Барбуда, Ба-

гамські Острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Мон-

серрат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни,

Сурінам, Тринідад і Тобаго, Ямайка.

Головна мета КАРІКОМ – утворення спільного ринку, що перед-

бачає єдиний зовнішній тариф, а також координацію зовнішньої по-

літики, співробітництво в технічній, соціальній і культурній галузях.

Ліквідуються митні податки й нетарифні обмеження в торгівлі між

країнами-членами, здійснюється єдина торговельна політика й по-

літика в галузі сільського господарства. Передбачається вільний рух

трудових ресурсів і капіталу, співробітництво в розвитку туризму,

який є важливою галуззю для країн регіону. В довгостроковому плані

намічено утворити валютний союз і увести в обіг спільну валюту.

3.3.9. Економічне співробітництво держав

Західної Африки – ЕКОВАС

ЕКОВАС було утворено в 1975 р. згідно з Договором, підписа-

ним у м. Лагос. До складу організації входять: Бенін, Буркіна-Фасо,

Кот-д’Івуар, Острови Зеленого Мису (Кабо Верде), Гамбія, Гана,

Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Се-

негал, Сьєрра-Леоне, Того. Найпотужнішою й найперспективнішою

в економічному відношенні є тут Нігерія.

Головна мета – утворення економічного союзу в Західній Аф-

риці. Серед цілей: підвищення рівня життя населення, досягнення

економічної стабільності, підвищення рівня освіти й культури на-

селення регіону. Головної мети передбачається досягнути в декілька

етапів. Спочатку це – координація політики держав в економічній

сфері, далі – утворення спільного ринку, потім – економічного й ва-

лютного союзу.

182

Світова економіка

3.3.10. Спільний ринок Східної та Південної Африки – КОМЕСА

КОМЕСА утворено в 1994 р.; його попередником була Пре-

ференційна зона торгівлі держав Східної та Південної Африки. До

складу КОМЕСА входять Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія, Зімбабве,

Кенія, Коморські Острови, Лесото, Маврикій, Мадагаскар, Мала-

ві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда,

Ерітрея, Ефіопія. Більшість із них належать до найбідніших країн

світу.

Головна мета КОМЕСА – формування реального спільного

ринку до 2000 р. й валютного союзу – до 2020 р. Досягнення мети

має здійснюватись поетапно. Насамперед передбачається лібералі-

зація торгівлі. Через 10 років після укладення Договору планува-

лося утворення митного союзу шляхом усунення митних податків

і нетарифних перешкод, уведення спільного зовнішнього тарифу,

встановлення режиму найбільш сприятливої нації. До кінця 90-х

років майже всі нетарифні обмеження вже ліквідовано.

Основні напрями співробітництва: торгівля й митне співробіт-

ництво; транспорт і зв’язок; промисловість і енергетика; валютні пи-

тання й фінанси; сільське господарство; економічний і соціальний

розвиток.

3.3.11. Митний і економічний союз

Центральної Африки – ЮДЕАК

ЮДЕАК утворено в 1966 р. До його складу входять Габон, Каме-

рун, Конго, Центральноафриканська Республіка, Чад, Екваторіаль-

на Гвінея. Ці країни входять до зони євро.

Головна мета ЮДЕАК – підвищення умов життя народів. Вона

буде досягнута шляхом зміцнення співробітництва країн-членів че-

рез поступове утворення спільного ринку, а далі – через інтеграцію

в економічному й валютному союзу.

З метою просування вперед по шляху інтеграції керівництвом

ЮДЕАК було здійснено оперативні заходи. В 1989 р. розроблено

Нову стратегію економічної інтеграції, що передбачала утворення

«Дійсного економічного союзу», а в 1991 р. – Регіональну програму

реформ

. Нова стратегія передбачає прискорення лібералізації тор-

гівлі, перегляд митних тарифів відносно третіх країн. Регіональна

програма реформ стосується податкових і митних питань, а також

Шреплер Х.-А. Международные экономические организации. – С. 374.

183

Розділ 3. Регіонально-інтеграційна структура світової економіки

реформування транспортної системи. В тому ж 1991 р. було по-

ставлено питання про утворення економічного й валютного співро-

бітництва Центральної Африки. Передбачалася ліквідація митних

бар’єрів до 2000 р.

Співробітництво в торговельній і валютній сферах здійснюється

в цілому успішно. Введено єдиний зовнішній тариф. Випускаються

єдині платіжні кошти; їхню емісію здійснює Банк держав Централь-

ної Африки, ЮДЕАК контролює також Банк розвитку держав Цен-

тральної Африки і Фонд солідарності.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає суть міжнародної регіональної інтеграції?

2. У якому співвідношенні й взаємозалежності перебувають глоба-

лізація й міжнародна регіоналізація?

3. Якими рівнями характеризується міжнародна регіональна інте-

грація?

4. Які чинники спонукали появу процесу регіональної інтеграції?

5. Якими основними етапами характеризується еволюція регіо-

нальних інтеграційних процесів?

6. Які рівні регіональної економічної інтеграції ви знаєте?

7. Що собою являла Рада Економічної Взаємодопомоги?

8. З чого починався процес економічної інтеграції в Західній Європі?

9. За яких історичних і економічних обставин утворилося Євро-

пейське об’єднання вугілля та сталі?

10. У чому полягала суть «Римських угод»?

11. У чому суть Шенгенських угод?

12. Що задекларовано у Єдиному європейському акті?

13. Яку еволюцію пройшла Європейська Асоціація Вільної Торгівлі?

14. Що є головною метою Європейського Союзу?

15. Назвіть головні органи ЄС.

16. Які основні напрями економічної політики ЄС?

17. З чого складається валютно-кредитна система ЄС?

18. У чому полягає соціальна політика ЄС?

19. За яких обставин утворилася Співдружність Незалежних Держав?

20. Які цілі декларують учасники СНД?

21. У чому полягають проблеми процесу інтеграції в межах СНД?

22. Що таке «Єдиний економічний простір»?

23. Яку позицію займає Україна щодо співпраці в СНД?

24. Що таке ГУАМ, які цілі задекларовано його членами?

184

Світова економіка

25. У чому полягають основна мета і цілі ОЧЕС?

26. Під впливом яких чинників формувалися інтеграційні

об’єднання в Азії?

27. Якими рисами характеризується Азіатсько-Тихоокеанське еко-

номічне співробітництво (АТЕС)?

28. Яку політичну й економічну роль відіграють розвинуті держави

в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні?

29. Які цілі поставлено перед АСЕАН?

30. Яку еволюцію пройшов процес інтеграції в Північній та Півден-

ній Америці?

31. Яку роль відіграє НАФТА в інтеграційних процесах на Амери-

канських континентах?

32. Які перспективи має МЕРКОСУР?

33. Яке значення має ЛААІ для успішності процесу інтеграції в Ла-

тиноамериканському регіоні?

34. У яких умовах здійснюються інтеграційні процеси в африкан-

ських країнах?

35. Які проблеми стоять перед ЕКОВАС?

36. У чому полягає головна мета ЮДЕАК?

185

РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

КРАЇН СВІТУ

Ключові поняття

Суть економічної політики держави. Стратегії економічного

розвитку. Концепції і моделі економічного розвитку. Стратегічні

пріоритети. Поняття про транзитивну економіку. Ідея «ринкового

соціалізму». «Шоковий» та «еволюційний» шляхи реформування еко-

номіки. Політика «етатизму». «Вашингтонський консенсус». Між-

народна регіональна інтеграція. Наднаціональні структури регулю-

вання інтеграційних процесів.

4.1. Суть і напрями економічної політики держави

Уряд кожної країни здійснює політику, спрямовану на регу-

лювання економічного розвитку. Основна мета економічної полі-

тики – сприяння позитивним зрушенням у національній економі-

ці, підвищенню добробуту населення, зміцненню позицій країни в

міжнародних економічних відносинах. На різних етапах розвитку

економіки країни перед урядом постають різні цілі, тому економічні

політика не буває раз і назавжди визначеною. Проте її основні па-

раметри можуть бути досить усталеними навколо певних принци-

пів, які формують економічні моделі розвитку. Визначення власної

моделі економічного розвитку – важлива й необхідна справа уряду

й політичних сил країни. При її вирішенні необхідно враховувати

сучасний стан економіки країни, її ресурсний потенціал (трудові й

природні ресурси, науково-технічну базу), особливості соціально-

політичних відносин, ступінь участі країни в міжнародному поділі

праці, її геополітичне положення – тобто можливості країни. Вихо-

дячи з цього, слід визначити мету, якої має досягти держава в сво-

єму соціально-економічному розвитку. Коли мета сформульована

більшістю населення (це визначається, зокрема, підтримкою певних

політичних сил на виборах), а нерідко й зафіксована в конституції,

уряд країни розробляє й здійснює заходи щодо її досягнення.

Економічна політика держави складається з макроекономічної

і мікроекономічної політик. Макроекономічна політика спрямова-

на на досягнення внутрішнього й зовнішнього балансу економіки.

Об’єктами її регулювання є валютні курси, бюджет, платіжний ба-

ланс, національний доход, ціни тощо. Головними елементами мікро-

186

Світова економіка

економічного регулювання є товари, послуги, капітал, робоча сила,

технології, окремі підприємства.

Економічна політика може мати короткостроковий (1–2 роки)

і довгостроковий термін реалізації. Короткострокова політика зви-

чайно називається поточною, довгострокова – стратегією еконо-

мічного розвитку. Стратегія економічного розвитку (економічна

стратегія) країни являє собою економічну політику уряду, розрахо-

вану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети

соціально-економічного розвитку. Економічна стратегія – це довго-

строкові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри

уряду стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, подат-

ків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

Розроблення економічної стратегії починається з визначення

головної цілі розвитку. Це найбільш складний і відповідальний еле-

мент стратегії. Ціль (мета) повинна відповідати таким вимогам:

1. Вона має бути об’єктивно реальною, тобто такою, що може бути

досягнутою взагалі. Інакше мета являтиме собою ілюзію, утопію.

Прикладом можуть бути уявлення соціалістів-утопістів про ідеаль-

не суспільство. Значна кількість сучасних філософів, економістів,

політологів вважає утопією побудову комуністичного суспільства.

2. Здійснення визначеної мети реально можливе саме в цій країні,

тобто мета повинна відповідати об’єктивним можливостям да-

ної країни. Наприклад, якщо невелика країна, що розвивається,

з низьким рівнем виробництва й вкрай обмеженими ресурсами

ставить собі за мету перетворення на найпотужнішу державу в

світі, то реальність досягнення цієї мети маловірогідна.

3. Визначені строки досягнення мети повинні бути реальними. Якщо

цілі стратегії не досягнуто в задекларований строк, то це підриває

привабливість стратегічної ідеї в людських масах. Так, у 1961 р. в

Програмі КПРС було проголошено, що комунізм буде в цілому

побудовано в СРСР вже у 80-х роках минулого століття. Нере-

альність цього плану була очевидною для фахівців, але маси в це

вірили; через двадцять років велике розчарування охопило зна-

чну частину населення країни. До того ж неправильно визначені

строки досягнення мети, їх штучне прискорення ведуть до нераці-

онального використання ресурсів, зниження ефективності еконо-

міки в цілому. У Китаї, в пору «великого стрибка» було переведено

нанівець значну частину матеріальних і людських ресурсів заради

перемоги комуністичного устрою в найшвидші строки.

187

Розділ 4. Економічна політика країн світу

4. Цілі і строки стратегії повинні реально співвідноситись із наяв-

ними в країні матеріальними, людськими і фінансовими ресур-

сами, а також з можливим залученням кредитів, інвестицій та

фінансової допомоги з інших країн та міжнародних організацій.

5. Ціль не визначається «раз і назавжди», вона не повинна стати

догмою. Із суттєвою зміною внутрішніх і зовнішніх обставин

змінюється і головна ціль, а відповідно і вся стратегія економіч-

ного розвитку країни.

6. Зміст мети повинен бути чітко, лаконічно сформованим і охо-

плювати найважливіші сфери соціально-економічного життя

країни. Мета визначає, що являтиме собою економіка країни по

завершенні строку стратегії. Визначаються найважливіші пара-

метри: характер економічних відносин, структура економіки,

макроекономічні показники, рівень життя населення. У страте-

гічній програмі можуть визначатися й проміжні цілі, наприклад,

вступ країни до важливих міжнародних спільнот і організацій

(наприклад, щодо України – то це ЄС). Пріоритетною ціллю

економічної стратегії демократичної держави є людина, підне-

сення її добробуту, створення гідних умов для всебічного розви-

тку особистості.

Стратегічна мета визначається як подолання несприятливого

(або недостатньо сприятливого) сьогоднішнього стану економіки

країни й досягнення більш високих параметрів її розвитку. Найчас-

тіше стратегії розробляються тоді, коли економіка країни перебуває

в складному, а то й кризовому становищі.

Після визначення головної мети наступним етапом розроблен-

ня стратегії є визначення методів її досягнення. Сукупність заходів,

які застосовує уряд для досягнення стратегічної мети, є стратегіч-

ною політикою.

Стратегічна політика починається з визначення необхідних фі-

нансових, виробничих і людських ресурсів, які необхідні для реа-

лізації поставлених цілей. Далі розробляється механізм реалізації

стратегічної мети, тобто виявляються заходи уряду щодо регулю-

вання економіки в основних її сферах, створюються необхідні інсти-

тути, фонди, залучаються (в разі необхідності) іноземні й міжнарод-

ні кошти для вирішення тих чи інших стратегічних завдань.

У процесі реалізації стратегії уряд вирішує низку задач. Серед

основних завдань на макрорівні є забезпечення повної зайнятості,

стабільності цін, економічного зростання, рівноваги платіжного ба-

188

Світова економіка

лансу; на мікрорівні – ефективне використання ресурсів. Оскільки

одночасне вирішення цих та інших завдань рідко буває можливим,

то виокремлюються пріоритетні цілі на кожному етапі здійснення

стратегії.

Пріоритетні цілі звичайно групують за трьома напрямами: еко-

номічні, соціальні й екологічні.

Реалізація стратегічних цілей досягається звичайно за допомо-

гою таких заходів, як контроль за рівнем цін та доходів; підтримка

пріоритетних галузей і компаній; антимонопольна політика; регіо-

нальна політика; регулювання валютного курсу; податкова політика

та ін.

Реалізація стратегії економічного розвитку передбачає фор-

мування відповідної законодавчої бази, що забезпечувала б упро-

вадження необхідних заходів щодо реформування економіки й

здійснення стратегічної політики. Необхідною умовою ефективної

дії механізму реалізації стратегії є зміцнення кредитно-фінансової

системи держави, оскільки рішучі економічні перетворення потре-

бують значних бюджетних витрат та капіталовкладень з боку фірм,

приватних банків тощо.

Здійснення кожної стратегії призначається на довгі строки, але

не назавжди. По досягненню стратегічної мети дія даної стратегії

закінчується й розробляється нова стратегія відповідно з новими

умовами, що складаються в державі, і цілями, яких прагне досяг-

ти суспільство. За строком дії економічні стратегії поділяються

на середньострокові (до 10 років) і довгострокові (понад 10 років).

Найчастіше середньострокові стратегії розробляються на 5 років;

типовим прикладом таких стратегій є п`ятирічні плани розвитку

народного господарства СРСР, п`ятирічні плани існують у Китаї та

в деяких інших державах. Довгострокові стратегії звичайно розро-

бляються на 10, 15, 20 років. На більш тривалий строк стратегії, як

правило, не розраховуються, бо дуже важко, практично неможливо,

передбачити ситуацію в країні і навколо неї на декілька десятиліть

уперед в умовах світу, який швидко змінюється.

Середньострокові стратегії звичайно спрямовані на швидке й

ефективне подолання кризових явищ, суттєве прискорення темпів

розвитку економіки, технічну й структурну її перебудову. Вони ха-

рактеризуються більш детальною розробкою параметрів розвитку і

заходів по їх досягненню. Післявоєнні стратегії європейських країн

і Японії були саме середньостроковими.

189

Розділ 4. Економічна політика країн світу

Часто довгострокові й середньострокові стратегії поєднуються.

В такому разі середньострокова стратегія розглядається як проміж-

ний етап здійснення довгострокової стратегії.

Важливим напрямом, складовою частиною національних стра-

тегій є зовнішньоекономічна політика, яка безпосередньо залучає

країну до глобального простору міжнародних економічних відно-

син. Але й внутрішня економічна політика держави формує, хоч і

опосередковано, міжнародний аспект національної стратегії (на-

приклад, впливаючи на темпи економічного зростання, галузеву

структуру народного господарства, рівень цін на товари та послуги,

ємність внутрішнього ринку тощо).

Крім національних стратегій, реалізуються також стратегії на ма-

крорегіональному й глобальному рівнях. Стратегії економічного роз-

витку з високим ступенем обґрунтування й деталізацією за напряма-

ми розробляються Європейським Союзом; дещо менш деталізовані

стратегії діють у інших регіональних інтеграційних формуваннях.

Стратегії є, таким чином, важливою формою економічної політи-

ки уряду. Надалі, при характеристиці економічних політик держав,

мова йтиме переважно саме про стратегії економічного розвитку.

Але й поточна політика має важливе значення, особливо в критич-

них ситуаціях, як, наприклад, світова фінансова криза 2008–2009

років. Тоді увага зосереджується на короткострокових, але ефектив-

них заходах по подоланню негативних явищ.

Економічна політика структурно дуже розгалужена, обіймає

значну кількість сфер. Узагальнено можна визначити такі пріори-

тетні сфери: торгівля, виробництво (промисловість, сільське госпо-

дарство, транспорт і зв’язок тощо), валютно-кредитна система, со-

ціальна сфера, зовнішньоекономічні зв’язки.

Розглянемо докладніше економічні політики груп держав і між-

народних інтеграційних угруповань.

4.2. Економічна політика розвинутих країн

4.2.1. Моделі економічного розвитку

Економічна політика, насамперед, стратегії економічного розви-

тку країни, значною мірою ґрунтується на моделі економічного роз-

витку, притаманній певній країні. Незважаючи на тісну спільність

соціально-економічного устрою розвинутих країн, що стала наслід-

ком спільних історико-економічних умов розвитку, в економіці цих

190

Світова економіка

країн можна виокремити декілька моделей, які є типовими. Спіль-

ним у моделях розвинутих держав є те, що механізмом їхньої дії є

розвинута економіка ринкового типу; відрізняються вони деякими

рисами економічних відносин, що ґрунтуються на національних

традиціях або виходять з конкретної соціально-політичної ситуації

всередині країни.

Кожна модель розвитку не є чимось усталеним на тривалий

час. Залежно від домінуючих тенденцій світового чи національного

економічного розвитку моделі зближуються за своїм змістом; з цих

же причин якась країна може змінити звичну модель розвитку на

іншу. Відносно групи розвинутих країн визначаються такі моделі:

ліберальна, корпоративістська та соціально-ринкова

. В окремі пері-

оди розвитку застосовувалася політика регулювання економіки, що

одержала назву дирижизму.

Ліберальна модель розвитку притаманна США, Канаді, мен-

шою мірою – Великій Британії та Ірландії. Вона характеризується

мінімальним втручанням урядових структур у механізм взаємодії

підприємців і робітників. Роль профспілок дуже послаблена по-

рівняно з іншими країнами. Підприємці укладають контракти з на-

йманцями, виходячи з конкретної ситуації на ринку праці й часто не

узгоджують свої дії з профспілками. Підприємець може звільнити

робітника без згоди профспілкової організації. Це надає гнучкість

поведінки в ситуаціях, коли економічна кон'юнктура потребує опе-

ративного скорочення персоналу. Стосунки між підприємцем та

робітником будуються насамперед, на професійних якостях робіт-

ника: кваліфікації, освіті, сумлінній праці. Це, втім, не означає, що

профспілки в цих країнах взагалі не відіграють ніякої ролі. У США,

наприклад, діє профспілкове об'єднання “Американська федерація

праці – Конгрес виробничих профспілок (АФП – КВП)”, яка нара-

ховує понад 13 млн членів (16% загальної чисельності робітників).

Проте воно вирішує соціальні проблеми й захищає трудівників, так

би мовити, на вищих рівнях соціально-економічної структури краї-

ни: впливає на прийняття Конгресом законодавства з питань праці,

на регулювання імміграційного руху і т. ін. Профспілки США свої

дії тісно ув'язують з урядовими інститутами та об'єднаннями під-

приємців. Уряд регулює соціально-економічні процеси переважно

на макрорівні, законодавчо впливає на рівень цін у країні, банків-

ську облікову ставку, зайнятість тощо.

Див. також: Ломакин В.К. Мировая экономика. – М.: Финансы, 1999. – С.352–356.