Котляр М.Ф. Княжа служба в Київській Русі

Подождите немного. Документ загружается.

11

. Мандрівні княжі двори

же королевич Андрій, та фактично всіма справами керував глава

тієї партії Судислав. Данило послав воїнів проти Судислава

і завдав йому поразки, а сам на чолі кінного загону свого

двору («въ малѣ дружинѣ») кинувся до Галича. Після недовгої

облоги галицькі бояри, наче нічого й не сталося, перекинулись

на бік переможця і влились до складу його двору: «И прийде

же Демьянъ

съ всѣми бояры галицкими», котрі принижено

молили государя про прощення

Та мине ще вісім нескінченно довгих для Романовичів

років, перш ніж вони утвердяться в Галичі. Не останню роль

в цьому зіграє та обставина, що їхній двір не був єдиним

і в соціальному плані, й у досягненні мети. Виключною

в порівнянні з дворами інших руських князів того часу особли-

вістю мандрівного двору Данила Романовича (а таким він

залишиться аж до 1245 р., коли князь нарешті розправиться

з боярами і утвердиться на галицькому престолі) був його

суперечливий і строкатий склад, бо в ньому одночасно пере-

бували й діяли і галицькі, і волинські бояри. Звичайно

галицькі керувались виключно власними інтересами і тому, не

вагаючись, зраджували государя, як тільки траплялась нагода.

Вони то залишали двір, то прагнули повернутись до нього. На

сторінках літопису чимало прикладів мовленого. Наведена вище

історія вступу Данила до Галича в 1230 р. – яскраве підтвер-

дження цього.

Двір Романовичів і члени цього двору згадуються на

сторінках Галицько-Волинського літопису майже виключно

в бойових епізодах. Це відбиває реалії політичного життя того

часу. Двірські, тисяцькі і воєводи були головними посадовцями

княжого двору. Звичайно Романовичі доручали їм чималі

контингенти війська, вони брали участь в сутичках з боярськими

загонами і у війнах із сусідами. Навколо ж князів, насамперед

Данила, стояв сам двір, що, за свідченнями джерел, складав

Тисяцький Данила Романовича.

Галицько-Волинський літопис. С. 92.

12

М. Ф. Котляр. Княжа служба в Київській Русі

немалу військову силу і міг вирішувати на користь государя

локальні конфлікти. Військовим підрозділом княжого двору,

«малой дружиной» літопису

командували також люди двору.

В ряді випадків цю «малую дружину» очолював сам князь

Данило Романович. Так, 1230 року він раптово напав на ватажка

боярської опозиції Судислава. Щоб досягти ефекту швидкості

й несподіваності, Данило використав своїх дворян. Як

повідомляє літописець, він «иде въ малѣ дружинѣ къ Галичю».

Захоплений зненацька великий боярин не зважився чинити

опір невеликому, мабуть, князівському загонові й утік

Люди двору – дворяни! – виступають в нашому джерелі

в описі яскравого епізоду гострого протистояння Данила

з галицькими боярами в 1231 р. Тоді старший Романович

посідав галицький стіл: «Самому же Данилу съзвавшю вѣче,

оставшюся въ 18 отрок вѣрныхъ, и с Демяномъ тысяцким

своимъ…» Государ закликає городян Галича підтримати його

проти ворогів, і вони запевняють його у відданості. А соцький

Микула проголошує крилаті слова: «Господине! Не погнетши

пчелъ, меду не ясти!»

. Так образно молодший службовець

його двору порадив князеві безжально й рішуче розправитися

з боярами. В цьому епізоді виступає якась частина «малой

дружины», яку в той час очолював, імовірно, дворський. Пораду

ж князеві дає сотник цієї дружини.

Лише 1238 року Романовичі заволодівають Галичем

і Галицьким князівством, мабуть, сподіваючись на те, що їхня

влада виявиться тривалою й, може, остаточною. Тоді в Галичі

сиділа боярська маріонетка, у всьому покірний олігархам

чернігівський княжич Ростислав Михайлович. Данило утримував

стратегічну ініціативу й тіснив Ростислава і бояр. Ростислав

зважився піти з Галича і попрямувати до Литви, – ймовірно,

просити допомоги проти Романовичів. Дізнавшись про це,

З літописних контекстів зрозуміло, що «малой дружиной» називали

військовий загін княжого двору.

Галицько-Волинський літопис. С. 92.

Там же. С. 94.

1

. Мандрівні княжі двори

Данило спішно вийшов із Холма (недавно зведеної ним фортеці

на північному заході Волині) й підійшов до Галича. Літописець

емоційно й схвильовано-урочисто описує зустріч, що її

влаштували Романовичу городяни. У відповідь на його звернен-

ня до них «они же въскликнувше рѣша яко: «Се есть дръжатель

нашь, Богом даньный» – и пустишася яко дѣти къ отцу и яко

пчелы к матцѣ»

, після чого Данило зійшов на престол.

Лише з часу заволодіння (та й то, як незабаром з’ясувалось,

не остаточного) галицьким столом в 1238 р. можна твердити

про підтримку княжим двором його дій у сферах внутрішньої

та зовнішньої політики. Близьке оточення Данила, осердя його

двору, як мовилось, з самого початку його політичної діяльності

складали волинські бояри. Це боярство сприяло подоланню

Романовичами боярської опозиції, допомагало захистові країни

від польських, угорських і литовських правителів, реорганізації

війська, будівництву укріплених міст і замків, відновленню

занепалого через боярську сваволю господарства. З відновлен-

ням Данилом Галицько-Волинського великого князівства

в 1245 р.

від його двору вимагались нові ініціативи й зусилля.

Галицько-Волинський ізвод свідчить, що двір загалом виконував

покладені на нього завдання.

Але й тоді, в роки найвищої могутності Данила Романовича

(1245–1264), не доводиться говорити про єдиний консолідуючий

осередок влади в його державі. Навала монголів змусила його

шукати для свого двору більш надійне місце, ніж спалений

ворогом і сяк-так відновлюваний Галич. Князь перебирається

разом із своїм двором до неприступного Холма, розташованого

на північному заході Волині. Збудований в 1236–1238 рр.

за останнім словом європейської оборонної архітектури

з могутніми кам’яними стінами і високою баштою-донжоном

Холм не покорився Батиєві навесні 1241 р. і гордовито відкинув

Галицько-Волинський літопис. С. 99.

Там же. С. 106–108.

РаппопортП.А.Холм // Советская археология. 1964. Т. 20. С. 313–318.

1

М. Ф. Котляр. Княжа служба в Київській Русі

вимогу Бурундая зруйнувати свої укріплення в 1258 р.

Із

Холма Данило відбивав напади литовців та ятвягів, сам неодно-

разово вторгався до їхніх земель.

Незабаром після кончини Данила Романовича в Холмі

в 1264 р. відтворене ним з тяжкими трудами Галицько-Волинське

князівство розпалось на частини. Формально великим князем

вважався його брат Василько. Але в дійсності глави держави

не стало – як і самого великого князівства. Василько фактично

володів лише невеликою часткою Волині з стольним Володи-

миром. З-під його руки вийшли міста і волості Західної Волині,

а Луцьк із Східною Волинню успадкував Шварно Данилович.

Найбагатшим серед Романовичів виявився старший Данилович –

Лев, що володів Галицькою і Перемишльською землями. Це

було встановлено за літописними звістками М. С. Грушевським

і В. Т. Пашутом. Утім, І. П. Крип’якевич дещо інакше уявляв

собі розподіл земель Галицько-Волинської Русі поміж

Романовичами після кончини Данила: Василько Романович мав

Володимир і Берестя, серед синів Данила Лев одержав Галич,

Перемишль і Белз (?), Мстислав – Луцьк, Шварно – Холм із

Дорогичином

. Все ж таки Галицько-Волинський літопис дає

більше підстав підтримати думку Грушевського і Пашута.

Розбіжність думок вчених в цьому питанні свідчить, крім

усього іншого, й про певну обмеженість можливостей нашого

літопису. І все ж таки Галицько-Волинський ізвод, так само,

як і його попередник – Київський, дозволяють, хай і в най-

загальніших рисах, скласти образ мандрівного княжого двору

в Галицько-Волинській Русі ХІІ–ХІІІ ст.

Галицько-Волинський літопис. С. 103, 124.

Крип’якевичІ.П.Галицько-Волинське князівство. К., 1984. С. 105.

1

7. Державні службовці на Русі ХІІ–ХІІІ ст.

а середньовіччя, особливо раннього, держава по

самій суті своїй була владою государя. Знамените

висловлювання короля-Сонця Людовіка ХІV «Держа-

ва – це я!» повністю відповідало суспільним реаліям, і не лише

Франції ХVII – початку XVIII ст., а й Русі ХІІ–ХІІІ ст. Адже

великий князь уособлював владу і державність, а його оточення

(двір з розгалуженою системою функцій і доручень придворним

і військовим чинам) і складало державний апарат. Спершу,

в Х – першій половині ХІІ ст., той апарат був примітивним,

але з часом все більше удосконалювався. Як писав О. Є. Пресня-

ков, в ХІІ–ХІІІ ст. «князям довелось розгорнути сили цього

останнього (двору. – М. К.), щоб організувати своє управління.

Дружинники тримають міста як посадники, тримають воєвод-

ства, тисячі у стольних городах. Як і при кожній адміністра-

тивній системі, що визначається, це надає їхньому становищу

певну самостійність, яка дає в їхні руки владу і вплив»

Таким чином, людей, що складали апарат княжого двору,

і посадовців і міністеріалів, можна вважати державними

службовцями. А сам той двір і був головною структурою княжої

служби. Попервах ці люди не мали чітких, закріплених за ними

функцій. Та поступово, починаючи з другої половини ХІІ ст.,

джерела згадують посадовців, також чинів двору, що мали

усталені обов’язки, хай навіть на певний час. Особливо багатий

матеріал дають дослідникам Галицько-Волинський літопис

ХІІІ ст. і Новгородські літописи кінця ХІІ–ХІІІ ст., що дозволяє

створити загальний образ інституції державних службовців

Русі того часу. Далі коротко охарактеризую головних посадов-

ців, чинів двору великих князів Києва і Галича.

ПресняковА.Е. Княжое право в Древней Руси. Лекции по русской

истории. М., 1993. С. 206.

1

М. Ф. Котляр. Княжа служба в Київській Русі

Дворський

Згідно моїх спостережень над джерелами, дворський

очолював княжий двір, був начальником його воїнського

контингенту. Разом із тим, на дворського як на одного з най-

ближчих до князя урядовців покладали й інші відповідальні

справи. Більше тридцяти років дворським в уряді Данила

Романовича був боярин Андрій. Він діє на сторінках літопису

з 1225 р., коли спершу виконував посольські доручення. Проте

Галицько-Волинський літопис переконує в тому, що Андрій

був насамперед воєводою і належав до кращих серед них при

дворі свого князя. Так, в 1241 р. Данило Романович вирішив при-

душити осередок боярського спротиву своїй владі в Перемишлі.

В епізоді, повіданому цим джерелом, Андрій уперше названий

дворським (дворецьким). Тоді в Перемишлі сидів служебний

князь Ростислава чернігівського (суперника Данила в змаганні

за галицьким стіл) Константин рязанський, його підтримував

місцевий єпископ. Почувши про наближення загону Андрія,

Константин «избѣже нощию. Андрей же не удаси [не застав] его,

но удаси владыку, и слуги его разъграби гордѣи…»

. Так було

ліквідовано вогнище боярської опозиції в південно-західному

регіоні Галицько-Волинського князівства.

Видатну роль умілого воєначальника і хороброго рицаря

відіграв дворський Андрій у знаменитій Ярославській битві

1245 р. проти боярського ставленика Ростислава (що прийшов

з угорським військом) і боярських же загонів, коли Данило

поставив свого дворського командувати однією з важливих

частин війська. Галицький князь розташував свої полки таким

чином: центр наказав тримати «малой дружине» дворського

Андрія, свій головний і найсильніший полк поставив на лівому

фланзі. Правий фланг займав дещо слабший полк Василька

Романовича. Звідси можна зробити висновок, що Данило

Романович свідомо послабив центр, аби заманити ворога

вглиб бойового порядку свого війська і завдати вирішального

Галицько-Волинський літопис. С. 104.

1

. Державні службовці на Русі ХІІ-ХІІІ ст.

удару суперникові лівим флангом, взявши його врешті-решт

у кільце. Стратегічно йому вдалося переграти угорського воєводу

Фільнія, що командував з’єднаними силами угрів, поляків

і галицьких бояр-противників Данила

Дворський точно виконував план битви, запропонований

государем. Як свідчить Галицько-Волинський літопис, «Андрѣеви

же дворьскому тъснящюся, да не сразится

с пълкомъ Данило-

вымъ, ускоривъ съразися с полкомъ Ростиславлимъ крѣпко».

Літописець яскраво передав жар і силу битви: «Копиемъ же

изломившимся яко отъ грома трѣсновение бысть, отъ обох же

снози [вершники] падша с коней [и] умроша, и инии уязвени

быша отъ крѣпости ударениа копейнаго»

. Великою мірою

завдяки стійкості та мужності свого дворського, Данило

Романович виграв битву біля Ярослава, що дозволило йому

остаточно зламати могутню боярську опозицію своїй владі.

В Галицько-Волинському ізводі згадуються й інші княжі

дворські: Григорій, Яків, Олекса. Всі вони тією чи іншою мірою

виконували обов’язки і керівника двору, і посла, і, найперше, –

воєводи, що завжди був біля свого государя і за його наказом

одразу вирушав у похід чи бій з воїнським загоном.

Тисяцький

Цей урядовець на Русі стояв лише на щабель нижче від

дворського, будучи другим у придворній ієрархії. В науковій

літературі утвердилася слушна думка, за якою на Русі існувало

два роди тисяцьких: земські в містах і княжі. Земські обирались

на вічі й були своєрідним буфером між князем і міською

громадою. В Галичині й на Волині існували як князівські, так і

земські тисяцькі. М. Ф. Владимирський-Буданов констатував,

що на Русі було два роди тисяцьких: княжі й земські в містах.

Галицько-Волинський літопис. С. 107–108. Див.: КотлярМ.Ф. Полко-

водці Давньої Русі. К., 1996. С. 141–143.

Ростислав Михайлович чернігівський, що очолював авангард ворожого

війська.

Галицько-Волинський літопис. С. 108.

1

М. Ф. Котляр. Княжа служба в Київській Русі

О. Є. Пресняков розглядав тисяцьких як представників княжої

влади

. У Новгороді Великому, що був боярською республікою,

земські тисяцькі служили її верхівці й не залежали від князя,

функції якого були обмежені вічем.

Сам уряд тисяцького бере початок від десяткової системи

земської організації суспільства і виник задовго до складання

примітивної княжої адміністрації дружинного характеру.

З самого початку тисяцький був військовим урядовцем і довгий

час очолював місто і його округу

. М. С. Грушевський, що

досліджував цю тему, писав що в ХІ–ХІІІ ст. у Південній Русі

тисяцькі існували переважно в центрах волостей: в Києві,

Чернігові, Переяславі Південному, Володимирі Волинському,

Перемишлі, Галичі та ін. На його думку, як пережиткове

явище уряди тисяцьких відзначені джерелами в близьких до

стольного града країни чи землі містах: у Вишгороді й Білгороді

поблизу Києва, у Сновську в Чернігівській землі

. Частіше від

південноруських згадують про тисяцьких літописи північні.

Неодноразово виступають у них тисяцькі південноруські.

Під 1136 р. у Лаврентіївському літописі згаданий Давид

Ярунович, «тысячьскый киевьскый», напевне, земський. А от

під 1147 р. названі «Лазарь тысячскый» та Рагуйло Володимерь

тысячьскый», тобто тисяцький князя Володимира Мстиславича,

тоді волинського князя. У буремних подіях 1147 р., що

розгорнулися навколо вбивства князя Ігоря Ольговича,

в літописі згадуються одразу два тисяцьких: княжий, Рагуйло,

і земський, Лазар

Галицько-Волинський літопис дозволяє скласти певну уяву

про службу тисяцьких у князівстві Романовичів. Якщо княжі

тисяцькі вірно служать государю, то земські часом виступають

у джерелах як активні учасники політичного життя, здебільшого

протистоять державній владі. 1219 року незадоволені вокняжін-

ПресняковА.А.Княжое право в Древней Руси. С. 145–148.

ГрушевськийМ. Історія України-Руси. Т. 3. С. 233–235.

Там же. С. 234

Лаврентьевская летопись. 2. Стлб. 304, 316, 317, 318.

19

. Державні службовці на Русі ХІІ-ХІІІ ст.

ням Мстислава Мстиславича в Галичі угорський король Бела

і польський князь Лєшек вирішили силою вигнати його з міста.

Шлях угорського війська (до якого пристало й польське) вів

на Перемишль, південні ворота Галицького князівства. Тоді

тамтешній земський тисяцький Ярун віддав ворогу місто, йому

байдужою була доля Галича і землі

. Так само 1221 р. інший

перемишльський тисяцький відчинив браму перед уграми –

певно, під тиском місцевих, ворожих князеві бояр

Далі коротко розглядатиму діяльність та функції лише

княжих тисяцьких, представників державної служби, котрі в

Галицько-Волинській Русі мали свою специфіку й оригіналь-

ність у порівнянні з такими урядовцями в інших князівствах

і землях Давньої Русі. Літопис ХІІІ ст. містить чимало звісток

про них. Волинський тисяцький Романовичів Дем’ян у 1211 р.

разом з малолітнім тоді Данилом рушає відбивати Галич у зайд –

чернігівських князів Ігоревичів. Похід приніс успіх. Інший

тисяцький князя Данила Дмитрій виступає поряд із ним уже в

перший рік його самостійної державної діяльності (1219 р.).

Він допомагає своєму князеві захищати Галич від угорсько-

польського війська, що Данило вчинив за дорученням тестя

Мстислава

Звичайно тисяцький командував «малой дружиной» княжого

двору, воїнським контингентом, що завжди був під рукою

у государя. (Вище йшлося про те, що цей обов’язок часом

покладався на дворського). Ці функції Данило неодноразово

доручав своєму тисяцькому Дем’яну, як сталося 1231 р., коли

князь опинився в скрутному становищі, будучи оточеним

боярами та їхніми людьми в Галичі. Дем’ян з купкою молодших

дружинників став біля государя і не дозволяв нікому наблизитись

до нього. Данило звернувся тоді по допомогу до городян

стольного града: «Самому же Данилу созвавшю вѣче, оставшюся

Галицько-Волинський літопис. С. 83.

Там же. С. 83.

Там же.

190

М. Ф. Котляр. Княжа служба в Київській Русі

в 18 отрок верныхъ и с Демяномь тысяцкимъ своимъ…»

З дальшої розповіді Галицько-Волинського літопису можна

зрозуміти, що городяни підтримали свого государя проти бояр.

Вірний Данилові тисяцький Дем’ян пильно стежив за

підступами галицьких великих бояр, що особливо посилились

на межі 20-х і 30-х років ХІІІ ст. У 1230 р. «крамол

ѣ [змові] же

бывши въ безбожныхъ боярехъ галицкыхъ» – вони замислили

заманити Данила Романовича у боярський замок Вишню, що

належав «Филиппу безбожному», і вбити там його. Але перед

тим, як государ зібрався до Вишні, «прийде къ нему посоль

от тысяцкого его Демяна, рекшю ему, яко: «Пирь ти золъ есть,

яко съвещано есть безбожнымъ бояриномъ Филипомь и брату-

чадомъ твоимъ Олександромъ

, яко убиену ти быти»

, емоційно

пише галицький книжник. Так тисяцький розкрив змову й дав

можливість ув’язнити змовників.

Печатник

У величезному фонді давньоруських джерел, насамперед

літописів, існують лише кілька згадок про «печатника» – храни-

теля княжої печатки, канцлера, одного з найвищих чинів двору

государя. Всі вони належать Галицько-Волинському ізводові.

В жодному іншому княжому дворі на Русі ХІІІ ст. подібної

посади не існувало, – якщо, звичайно, довіряти літописанню

і словникам давньоруської мови.

Уперше княжийпечатник Кирило з’являється на сторінках

літопису в розповіді про події 1241 р. Він виконував обов’язки

воєводи свого государя. Тоді, після «Батиєвого погрому»,

підняла голови феодальна опозиція княжій владі у Галицькій

землі, яка до того, з часу утвердження Данила Романовича

в Галичі 1238 р., принишкла і лише чекала зручного часу,

щоб піднятись проти свого государя. Той час настав після

Галицько-Волинський літопис. С. 95.

брат Данила у перших, ворожий йому белзький князь Олександр

Всеволодич, що неодноразово згадується в моїй праці.

Галицько-Волинський літопис. С. 93.