«Про архетипи колективного несвідомого» робить висновок про те, що
колективне несвідоме формується із залишків колективних переживань
етнічної групи як певних неусвідомлених реакцій, що проявилися в
характерних для цієї групи універсальних прообразах, проформах, що
підсвідомо детермінують поведінку і характер мислення кожної людини. К.
Юнг пов’язує процес утворення етносів з архетипами колективного
несвідомого. Архетип позначає суть, форму і спосіб зв’язку наслідуваних
несвідомих прототипів і структур психіки, що переходять із покоління в
покоління. Архетипи забезпечують основу поведінки, структурування
особистості, розуміння світу, властиве тій чи іншій етнічній групі, внутрішню
єдність і взаємозв’язок культури і взаєморозуміння. Архетипи утворюють
свого роду загальні апріорні, психічні і поведінкові програми. Прототипи,
структурні елементи психіки є свого роду зразками поводження, мислення,
бачення світу, складаючи особливості поведінки, мислення і бачення світу
окремої етнічної групи. Архетип є символічною формулою, що починає
функціонувати там, де свідомі поняття або ще не існують, або ж детаки, з
внутрішніх чи зовнішніх підстав, узагалі неможливі [2, с. 4748]. На життєвій
важливості символів (МатиЗемля, Дитя, Бог) та міфів у інтеґрації суспільства
неодноразово наголошував ще Е. Еріксон у своїй праці «Дитинство і
суспільство» («Childhood and Society») [3, с. 772].
Видатний український етнодослідник О. Кульчицький у статті для
етнопсихології українознавства «Риси характерології українського народу»
(1949 р.) серед головних українських архетипів називає «добру, ласкаву,
плодючу Землю» і «БогинюМатір» [2, с. 5052]. Представники американської
школи етнопсихології першої половини ХХ ст. «культура і особистість»
стверджували, що існує специфічна для кожного народу «базова структура
особи», яка є оптимальною для життя у тих умовах, у яких існує етнос [4, с.
43]. З узагальнення результатів представлених вище досліджень випливає, що
категорія «ментальність» дає змогу аналізувати психічний склад людей у
соціальному, філософському, політичному чи етнічному контексті. Тому
проблеми менталітету і ментальності є дуже актуальними в
соціальнополітичних, філософських дослідженнях зарубіжних і вітчизняних
вчених останнім часом. Вивчення менталітету того чи іншого етносу
зобов’язує політиків, філософів урахувати у своїй діяльності його внутрішній
світ, національний характер, вплив на поводження людей довкілля,
географічного середовища, побуту, клімату, традицій, релігії та інших
обставин. Вивчення національного менталітету допомагає кориґувати
національну політику і етнополітику. Так, культури (матеріальна і духовна)
давньої етнокультурної спільності і сучасних народів відрізняються між
собою набагато більше, ніж їхні менталітети, розглянуті в рамках окремих
історичних епох.
Дослідники менталітетів давніх народів, що розглядають взаємовплив і
загальні характерні риси цих менталітетів давнього і сучасного, доводять у
кінцевому рахунку їхню структурнотимчасову наступність і навіть єдність (Е.
Ануфрієв, Д. Аскоченський, Д. Валєєв, М. Вебер, Е. Виноградова, О.