Контрольна робота - Слобідська Україна в другій половині ХVІІ та ХVІІІ століть

Подождите немного. Документ загружается.

Право заняття вільних земель було відмінено, на всяке володіння необхідно було

мати кріпосний акт. Усі правові питання вирішувалися згідно із законами Російської

держави.

Ця реформа погіршила добробут народу, а також обмежила існуючі раніше свободи.

У період правління Єлизавети Петрівни ця реформа була скасована і відновлено

колишнє козацьке управління.

Проте при Катерині ІІ козацький устрій було знову знищено. У 1764 році було

ліквідовано гетьманство в Україні, а у 1768 році і козацьку службу взагалі, слобідські

козацькі полки перетворені на гусарські загального військового типу. Слобідські козаки

перетворені на військових обивателів, обкладених подушним податком.

Реформа Катерини ІІ була повною та рішучою,, вона знищила місцеву автономію та

здійснила різку зміну в його соціально-економічній організації.

У 1765 році Слобідська Україна була перетворена на Слобідсько-Українську

губернію, яка охоплювала територію колишніх слобідських полків (Сумського,

Охтирського, Ізюмського, Острогозького та Харківського). Адміністративним центром

губернії була визначено місто Харків. Губернією керував губернатор, при якому існувала

Губернська канцелярія. Губернаторові надавалося право обирати губернських чиновників.

Для керівництва губернією була видана інструкція губернаторові.

Першим харківським губернатором став Євдоким Олексійович Щербинін.

Губернія поділялася на п’ять провінцій, які відповідали колишнім полкам, а

провінції – на шість комісарств. Провінціями управляли провінційні канцелярії, яким

підпорядковувалися комісари, а їм – виборні отамани та десятники окремих селищ.

КУЛЬТУРА ТА ПОБУТ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ.

Розвиток господарства в Харківському регіоні в ХVІІ столітті визначався, з одного

боку, місцевими природними умовами, а з іншого – історичними та політичними умовами,

у яких перебували його мешканці.

Населення Харківщини в ХVІІ столітті ще не диференціювалося на групи, які різко

відрізнялося би одна від одно в соціально-економічному відношенні. Це визначало й

побут в соціально-економічному відношенні. Це визначало й побут людей, який істотно

не відрізнявся у різних груп населення.

Переселенці повністю перенесли до Слобожанщини свій національний український

побут, який ствердився тут у повній мірі. Московський уряд визнавав право переселенців

на українські звичаї, на їх національну самосвідомість.

Поступово до кінця ХVІІ – початку ХVІІІ століття полкова старшина стала

багатшою, її побут відзначався більшою розкішшю.

Українці жили в дерев’яних рублених або мазаних хатах, укритих соломою. Перед

хатами розташовувалися сади, городи. У хаті були просторі стіни, підлога – глиняна.

Вздовж стін стояли лавки. У кутку біля образів стояв довгий, вузький дерев’яний стіл, на

якому лежав хліб та стояла сіль. Для освітлення хати використовувалися каганці, у яких

горіло сало або конопляна олія.

Оскільки більшість будівель у місті Харкові у ХVІІ столітті були дерев’яні, то

необхідно було вживати протипожежних заходів.

Усім харків’янам, які жили у фортеці, посаді або слободах, заборонялось опалювати

хати та лазні в літній час, сидіти ночами біля вогнища або ходити з вогнем по місту. Для

випікання хліба приготування їжі в літній період влаштовувалися спеціальні печі десь у

саду або в городі, далі від житлової будівлі. Тим, хто не міг влаштувати надвірні печі,

дозволялося готувати їжу в хаті, але не більше двох разів на тиждень: у вівторок та

суботу.

На випадок пожежі по місту, у баштах, крамницях, амбрах, на дахах житлових

будинків протягом усього літа стояли діжки з содою.

Одягу харків’ян були властиві українські риси. Чолові носили щирокі штани

(шаровари), пояс, жупан, черкеску. Жінки надягали вишиту сорочку, керсетку, спідницю,

прикраси у вигляді намиста.

У їжу вживалися борщ із буряка та капусти, заправлений пшоном та салом, гречані

або пшеничні вареники із сиром, галушки з салом, пшоняна каша з салом.

Українські народні звичай, ігри, танці довго зберігалися в харківських козаків.

Для літератури ХVІІ століття характерна усна народна творчість, яка відображала

життя, побут населення, його боротьбу проти татар. Серед таких творів народна дума

«Вдова Сірчиха-Іванихи», в якій розповідалося про вдову Івана Сірка, яка сама

виховувала двох синів – Петра й Романа. Їх батько І.Сірко загинув у боротьбі з турками.

Сини за батька відправились помститись та загинули від турецької навали. А мати листа

про це читає та сумує.

Першим літературним твором, що мав відношення до міста Харкова, був твір Яна

Орнавського, який склав історію відомої харківської родини Донець-Захаржевських. У

книзі багато достовірних фактичних даних про військові подвиги та про їхню діяльність.

Літературні пісні створював український поет і філософ Семен Климовський, або як

його ще називали – Климов, Климів. Найпопулярніша з його пісень – «Їхав козак за

Дунай», у якій розповідається, як дівчина проводжає козака на війну. Ця пісня принесла

широку відомість автору, вона стала народною. Віршовані твори «О правосудію

начальствующих правде и бодрости их» та «О смирении высочайщих» увійшли до складу

рукописної книжки. Головним законом життя С.Климовський проголошує правду.

Ще в ХVІІ столітті в місті Харкові з’явилися братства та школи. Вони виникали при

церковних парафіях, з ініціативи самого народу й утримувалися за його рахунок. У

Харкові налічувалося п’ять таких шкіл: дві при Успенському соборі, по одній при

Троїцькій, Благовіщенській та Воскресенській церквах. Учителями в таких школах були

дяки, навчання велося українською мовою. Програма викладання в школах була

нескладною, діти навчалися письма, читання, церковного співу.

Свого часу церковні школи та братства приносили величезну користь, вони

задовольняли тодішні потреби народу в навчанні дітей грамоти.

У 1726 р. перенесено було з Бєлгорода у Харків середню духовну школу — славний

Колегіум, котрий зробився центром освіти на Слободській Україні, немов її духовною

Академією. Тепер — се духовна семінарія. Головним діячем у сьому просвітному ділі

були Бєлгородський єпископ Єпіфаній Тихорський і командуючий військом на Україні кн.

М. М. Голіцин. Сю середню школу помістили у будинкові, купленому у Шидловського, і

приписали до Харківського Покровського монастиря. Колегіум содержувався на

монастирські доходи і доброхотні збори.

Бібліотека колегіуму була першою в місті Харкові бібліотекою. Вона обслуговувала

учнів, викладачів, а також усіх бажаючих. Бібліотека харківського колегіуму являла

собою перше зібрання книжок у Слобідській Україні.

Кількість учнів у колегіумі була велика. Цей навчальний заклад був всестановим, у

ньому навчалися діти духівництва, дворян, купців, міщан, козаків, селян. Випускники

колегіуму займали духовні посади в Слобідській Україні, а також у інших регіонах

України та Росії, вступали на державну, громадську службу.

1770 року при Харківському колегіумі відкрито навчальний заклад для сиріт

духовного звання – бурсу. Програма викладання в бурсі була досить широка. Учні

оволодівали письмом, усною мовою, математикою, геометрією, іноземними мовами, для

викладання яких запрошувалися викладачі з-за кордону.

Казенне училище спочатку було відкрито при Харківському колегіумі у вигляді

Додаткових класів у 1768 році. Додаткові класи були створені для навчання дітей

дворянства, проте відвідувати їх могли також діти духовенства, які навчалися в колегіумі.

Учні колегіуму безкоштовно відвідували класи, інші повинні були вносити помірну плату,

______________________________________________________________________________________________________________

Д.І.Багалій Історія Слобідської України /. – .:Х., 1993 р.

незаможні перебували на повному казенному утриманні. Училище було у віданні

губернського правління.

Головне Народне училище було засновано в місті Харкові за вказівкою імператриці

Катерини ІІ в 1789 році. У ньому навчалися діти дворян та різночинців. Навчання

здійснювалося в чотирьох класах.

1 березня 1798 року Головне народне училище з’єдналося з Казенним училищем. У

викладанні з’явилися нові предмети: французька, німецька мови, російська граматика,

риторика, логіка, артилерія, фортифікація, малювання, вокал.

Крім Головного Народного училища в Харкові існували ще два Малих народних

училища – Різдвяне та Архангельське. Навчання в цих училищах відповідало першим

двом класам Головного Народного училища.

Народні училища являли собою новий тип світських навчальних закладів, вони

сприяли диференціації духовної та світської шкіл.

Малі народні училища були також створені у повітових містах: Ізюмі, Богодухові,

Валках.

Центром харківської наукової думки у ХVІІІ столітті був Харківський колегіум.

Найбільш блискучим представником української науки був учений-богослов,

мислитель, філософ, викладач колегіуму Г.С.Сковорода. Як філософ і вчений, він мав

великий авторитет.

Філософські праці Сковороди присвячені розвитку думки про самопізнання, яка

служить вихідним пунктом його філософії. Усі філософські твори Г.С.Сковороди були

проникнуті релігійним спрямуванням, філософія та богослов’я переплітаються,

утворюючи «християнську філософію», яку і проповідував автор.

Суттю «християнської філософії» є ідея про два початки у всьому світі – вічне

(духовне, божественне) та тлінне (матеріальне) і про перевагу першого над другим. Для

Г.С.Сковороди значення має тільки вічне, Бог, але люди дуже часто надають перевагу

матеріальному. На спростування цієї помилки й спрямовані твори Г.С.Сковороди. Мета

людини полягає в самопізнанні а Богопізнанні. При цьому в справі релігії Г.С.Сковорода

проповідував повну відсутність релігійного фанатизму, а також повагу до чужих вірувань.

З такого світогляду Г.С.Сковорода виводить теорію щастя, згідно з якою своє щастя

люди повинні основувати на січному, а не на матеріальному. Своє вчення Г.С.Сковорода

прагнув провести в життя і, насамперед, застосовувати його до свого власного. Це був

приклад гармонії між ученням і життям.

Перу Г.С.Сковороди належать близько 20 філософських трактатів і діалогів. Він

також написав 30 прозових байок (збірка «Басни харьковские»). У байках доводиться, що

в людині головне її серце та вдача, а не зовнішність. Важливе місце в поетичній спадщині

посідає збірка «Сад божественних пісень», яка складається з 30 віршів і яку можна

віднести до духовної лірики. Г.С.Сковорода написав ще декілька окремих віршів.

Найбільш цікавий з них «Разговор о премудрости: Мудрость і человек», пройнятий ідеєю

загальної істини та можливості досягнення її для всіх народів.

Значення літературних творів Г.С.Сковороди визначається не стільки їх художнім

рівнем, скільки їх основним ідеями, вони були розраховані на народні маси і мали на

народ значний вплив.

Найважливішою подією в галузі мистецтва стало заснування у ХVІІІ столітті в місті

Харкові першого в Україні театру. Своїм походженням театр завдячує губернаторові

Кишенському, який турбувався про новий вид розваги в місті.

Акторами театру стали юнаки, котрі побажали грати в театрі без усякої винагороди,

вони ж виконували й жіночі ролі. П’єси, що виконувалися в театрі, мали близьке

відношення до дійсності, відображали звичай тодішнього суспільства.

Першою п’єсою була комедія «Без обіду додому їду». Ця комедія зображала картини

французького життя, проте їх легко було перенести й на місцеву дійсність. Автор зобразив

подружжя поміщиків, котрі через звичайну впертість постійно сваряться.

У театрі грав оркестр та співав хор вихованців Додаткових класів Харківського

колегіуму. Керував оркестром та хором Максим Прохорович Концевич. Відомим

професійним актором Харківського театру був Дмитро Москвичов, а першою жінкою-

акторкою стала його дружина Єлизавета Гаврилівна.

Репертуар театру постійно розширювався, з’являлися нові опери, п’єси. Вистави

стали відбуватися частіше, театр став працювати у святкові дні та неділі. Були написані

нові декорації, сцену застелили сукном.

Проте з 1796 року театр припинив своє існування, зал було зруйновано, гардероб

продали на аукціоні, театральна трупа розпалась. Припинення існування театру пов’язано

із зміною загального режиму в державі, з царюванням імператора Павла.

_________________________________________________________________________

Кононенко О.Є., Шульженко Л.С. Харківщинознавство. Навчальний посібник – Х.:

Гімназія, 2002 – с. 103

ВИСНОВКИ

ХVІ – ХVІІ століття в історії Слобідського краю мають особливе значення. Цей

період умовно можна назвати часом другого заселення території Дикого поля. Саме тоді

виникла більшість і селищ сучасної Харківщини. Але на відміну від першого, друге

заселення має певні особливості. По-перше, тепер ці землі стали прикордонними між

двома державами – Козацькою Україною і Московським царством. Приблизно з ХVІ ст.

визначальними для історичної долі краю стали взаємовідносини між українською та

російською культурами. Українці та росіяни спільними зусиллями заселили і відстоювали

територію Слобожанщини в жорстокій боротьбі з кочівниками. Утворена ними духовна і

матеріальна культура увібрала в себе найрізноманітніші прояви обох культурно-

національних традицій. По-друге, головним заняттям місцевого населення вважалась

військова служба, захист земель від татарських нападів. Ось чому у більшості населених

пунктів, що виникали того часу, були укріплені фортеці.

Адміністративний устрій Харківщини був підпорядкований потребам захисту

населених пунктів та військової організації життя. Оскільки засновниками більшості

слобід були вихідці-козаки з України, то їм був притаманний саме козацький уклад життя.

Населення Харківщини підпорядковувалося козацькому полковому управлінню. А

воєвода має військову, поліцейську, частково судову владу тільки над російськими

служилими людьми, що складали гарнізон фортеці.

У побуті та житті місцевого населення були українські звичаї, які прийшли разом з

переселенцями з України. Своє яскраве відображення вони знайшли в літературних у

творах того часу. Проте вже літературна діяльність ХVІІІ століття набуває філософського

змісту, автори не тільки відображають життя народу, а і пропагують у своїх творах ідеали

справедливості людської гідності. У ХVІІІ столітті бурхливо розвивається освіта,

формуються нові навчальні заклади, які крім навчальної, починають проводити і науково

роботу. Харківські школи ХVІІІ століття, утворення Харківського колегіуму та Головного

Народного училища сприяли економічному та культурному росту міста Харкова.

Напевно, саме із-за того, що сучасні землі Харківської області були у складі

Російської імперії майже з самого початку їх заселення, нині переважна більшість

харків’ян російськомовна. Також потрібно відмітити, що українці спільними зусиллями

заселили і відстоювали територію Слобожанщини в жорстокій боротьбі з кочівниками.

Вони були єдиними у своїх прагненнях. Саме цього нам не вистачає у теперішні часи. Нам

потрібно спільно будувати нашу Батьківщину, а не перебувати у постійній боротьбі за

владу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. // - К.: 1967

2. А.Г.Слюсарський. Слобідська Україна. // Х.: 1954

3. М.Бєляєв, Н.В.Чернігова. Наш край – Богодухівщина.// – Х.: РВП «Оригінал»

1993 р.

4. Кононенко О.Є., Шульженко Л.С. Харківщинознавство. Навчальний посібник.// –

Х.: «Гімназія», 2002

5. Д.І.Багалій Історія Слобідської України //. – .:Х., 1993