Контрольна работа - Охорона праці. Варіант №3

Подождите немного. Документ загружается.

Зміст

Теоретична частина:

1. Роль науки в розвитку охорони праці та її зв'язок з іншими науковими досягненнями.

2. Класифікація виробничих шкідливих та небезпечних чинників, їх дія на організм

людини.

3. Види і системи освітлення. Методи розрахунків штучного освітлення приміщень та

майданчиків.

4. Дія електричного струму на організм людини. Види ураження електричним струмом .

5. Безпека праці при експлуатації балонів, що працюють під тиском.

6. Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною небезпекою.

7. Вимоги безпечної експлуатації вантажопідйомних машин.

8. Заходи безпеки при виконанні покрівельних та гідроізоляційних робіт.

Практична частина:

1. Задача №3.

2. Задача №14.

Теоретична частина:

1. Роль науки в розвитку охорони праці та її зв'язок з іншими науковими

досягненнями.

Курс про безпечні і здорові умови праці почали вивчати в вузах дореволюційної Росії в

1904 р., спочатку в Петербурському технологічному інституті, а з 1906 р. - в політехнічному

інституті. З 1929 р. курс під назвою “Техніка безпеки і охорона праці” є обов’язковим предметом

для всіх технічних вузів нашої країни.

Багато проблем, пов’язаних з поліпшенням умов праці і вдосконалення охорони праці були

вирішені російськими вченими. Провідні вчені, передові лікарі і інженери доклали багато зусиль

для створення здорових і безпечних умов праці при виконанні трудових процесів, хоча ініціатива в

умовах капіталістичного виробництва не знаходила відповідної підтримки.

Серед провідних вчених в першу чергу потрібно відзначити філософа і матеріаліста М.В.

Ломоносова /1711 - 1764 рр./. В 1742 р. він написав трактат / який був надрукований у 1763 р./

“Перші основи металургії або рудних справ”. В цьому трактаті розглянуті різні питання гігієни і

безпеки праці “горних людей”, організації їх праці і відпочинку, надійного кріплення грунтів,

раціонального одягу, відведення рудникових вод, небезпечної концентрації рудникових газів і

пилу. Вперше в світі М.В. Ломаносов відкрив правильну суть горіння, перший вивчив грозові

розряди і запропонував блискововідвід для захисту споруд і приміщень, розробив теоретичні

основи природної тяги. Він написав працю “Про вільний рух повітря, в рудниках помічений”. Ця

робота не втратила свого значення до цього часу.

В 1833 р. А.А. Саблуков винайшов центр обіжний вентилятор і вперше застосував його для

провітрювання рудників.

В.Н. Ладигін, П.Н. Яблучков в 1873-1876 р. своїми виноходами сприяли покращенню

гігієни і безпеки праці в промисловості.

Д.І. Менделєєв і А.Н. Нікітін видав книгу “Хвороби робітників із зазначенням

попереджувальних заходів”, де описав заходи щодо гігієни праці і безпечних умов праці.

Академік Н.Д. Зелінський /1861 - 1953/ перший в світі розробив надійний засіб захисту

людини /протигаз/. Цей винахід був зроблений 1915р. в дуже короткий час. Кайзерівська

Німеччина хімічну війну і на відкриття майже не було часу. Незважаючи на це протигаз був

настільки вдалим, що сучасні конструкції його тільки повторюють.

Нині проблеми охорони праці вирішуються на національному рівні в масштабах держави.

Основна увага приділяється усуненню шкідливого впливу технологічних процесів на організм

людини шляхом оздоровлення умов праці на виробництві.

Проблемам охорони праці присвячуються дослідження з ряду медичних дисциплін, що є

нині науковою медичною основою охорони праці. До таких дисциплін належать гігієна праці,

професійна патологія, виробнича санітарія, фізіологія і психологія праці та ін.

Гігієна праці — галузь медичної науки про здоров'я, яка вивчає трудову діяльність людини

й виробниче середовище з точки зору їх можливого впливу на організм і розробляє гігієнічні

рекомендації по створенню сприятливих і здорових умов праці.

Професійна патологія - галузь медичної науки, яка вивчає вплив несприятливих умов праці на

стан здоров’я людини.

Промислова токсикологія - галузь гігієни праці, що вивчає властивості отруйних речовин,

дію промислових отрут у виробничих умовах і патологічні зміни, які виникають в організмі, з

метою розробки ефективних засобів лікування й профілактики отруєнь.

Виробнича санітарія розробляє вимоги до правильного облаштування, обладнання і утримання

промислових підприємств з метою охорони здоров’я працюючих.

Фізіологія праці — розділ фізіології, присвячений вивченню функціонального стану

організму людини під впливом її виробничої діяльності та фізіологічному обґрунтуванню

заходів організації трудового процесу, що повинно сприяти тривалому підтримуванню

працездатності людини на високому рівні.

Психологія праці — розділ психології, який вивчає психологічні особливості Творчої або

трудової діяльності з метою підвищення продуктивності праці й формування в людини

професійно важливих якостей.

Для створення безпечних і здорових умов праці велике значення має законодавче

регулювання питань охорони праці.

Законодавча охорона праці — це сукупність норм, які передбачають систему заходів,

спрямованих безпосередньо на забезпечення безпечних і здорових умов праці, які мають

впроваджуватися у виробничу сферу.

У виробничій сфері проблеми охорони праці органічно пов'язані з технологічними

процесами, обладнанням, організацією виробництва, робочого місця. Тому найбільш ефективно

вони вирішуються, коли розробка технологічних процесів, конструювання обладнання,

проектування підприємств і цехів науково обгрунтовані.

У вирішення цих питань провідна роль належить інженерній охороні праці, інженерним

методам та розрахункам заходів захисту.

Курс «Основи охорони праці» не є самостійною науковою дисципліною. Він має

міждисциплінарний характер, бо знаходиться на межі багатьох галузей науки, які вивчають ту чи

іншу частину великої комплексної проблеми — охорони праці.

Дисципліна «Основи охорони праці» не є механічним поєднанням різних галузей науки.

Вона органічно й логічно синтезує здобутки багатьох наук, синтезує їх, але, окрім цього, має ясно

виражену прикладну спрямованість. Мета охорони праці — вдосконалення виробничих умов

шляхом розробки відповідних інженерних рішень.

Основи охорони праці — це комплексна технічна дисципліна, яка розробляє способи й

засоби створення сприятливих для людського організму умов праці за умови збереження високої

працездатності.

Отже, основи охорони праці охоплюють усі описані вище дослідження різних наукових

дисциплін і тісно пов'язані із загально-технічними та спеціальними науками.

Усі зазначені елементи основ охорони праці мають самостійне значення, але водночас

тісно пов'язані між собою, доповнюючи багатоаспектну проблему, що стосується безпеки людини

в умовах виробничої діяльності.

2. Класифікація виробничих шкідливих та небезпечних чинників, їх дія на

організм людини

Формування і розвиток відносин між людиною і технікою, а також між людьми в процесі

виробництва відбувається за певними об'єктивними законами, ігнорування яких веде до помилок і

витрат як в діяльності по управлінню виробництвом, так і до появи небезпечних і шкідливих умов

праці.

Аналіз суспільної практичної діяльності, що включає різноманітні форми людської

активності, приводить до індивідуального висновку з потенційної небезпеки діяльності людини.

Потенційність небезпеки полягає в прихованому, неявному характері вияву небезпечного

виробничого чинника при визначених, нерідко важко передбачуваних умовах.

Небезпечним називається виробничий чинник, дія якого на працюючого у відповідних

нормах призводить до травми або іншого раптового різного погіршення здоров’я.

Шкідливим називається виробничий чинник, дія якого на працюючого призводить до

захворювання чи зниження рівня працездатності.

Небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяються на фізичні, хімічні, біологічні і

психофізіологічні.

Фізичні небезпечні і шкідливі виробничі чинники в будівництві і на підприємствах

будівельної індустрії поділяються на наступні:

— рухомі машини і механізми, що обертаються, і частини виробничого обладнання, що

переміщуються;

— підвищені рівні запиленості і загазованості;

— підвищені рівні шуму і вібрації, ультразвукових і інфразвукових коливань;

-- відхилення від нормативних параметрів, що характеризують мікроклімат в приміщеннях

(температура повітря, відносна вологість повітря, швидкість переміщення повітря, теплові

випромінювання інфрачервоного діапазону, що викликається роботою певної категорії

обладнання, барометричний тиск);

-- підвищені рівні статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань;

-- відсутність або нестача природного або штучного освітлення, підвищена яскравість

світла;

-- підвищена напруженість електромагнітного або магнітного поля;

-- гострі кромки, задирки на поверхнях стропів, інструменту і обладнання;

-- розташування робочого місця (монтажного майданчика) на значній висоті відносно

поверхні землі (підлоги) і інші.

Група хімічних небезпек і шкідливостей поділяється за характером впливу на

організм людини (токсичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, що

впливають на репродуктивну функцію людини) і по шляху проникнення в організм людини (через

органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірний покрив і слизову оболонку).

Група біологічних небезпек і шкідливостей включає наступні біологічні об'єкти: патогенні

мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби та інші) і продукти їх життєдіяльності: макроорганізми

(рослини і тварини).

Група психофізіологічних небезпек і шкідливостей за характером дії поділяється на

фізичні і нервово-психологічні перевантаження.

Небезпеку можна кількісно оцінити ризиком нанесення того або іншого збитку здоров'ю

людини.

3. Види і системи освітлення. Методи розрахунків штучного освітлення

приміщень приміщень та майданчиків

Залежно від джерела світла освітлення виробничих приміщень може бути природним,

штучними та інтегральним, коли недостаснє за нормами природне освітлення доповнюється

штучним.

Природне освітлення поділяється на одно- або двостороннє бічне, що здійснюється через

вікна в зовнішніх стінах, верхнє (через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях) та комбіноване,

тобто поєднанні верхнього та бічного освітлення.

Штучне освітлення буває загальним, місцевим і комбінованим. Загальне штучне освітлення

проектується так, щоб світло розподіляється по всьому освітлюваному просторі. Його проектують

на всю площу приміщення для виконання робіт невисокої точності. Місцеве освітлення

проектується для створення відповідного освітлення в зоні виконання робіт. Використання

лише місцевого освітлення не допускається, оскільки може призвести до контрасту між яскраво

освітленою поверхнею та недостатньо освітленими предметами, що шкідливо позначається на

зоровій функції людини й може бути причиною нещасного випадку. Тому використовують

поєднання загального й місцевого освітлення. Таке комбіноване освітлення створюється там, де

проводяться роботи високої точності, де потрібно спрямовувати світловий потік на робочу

поверхню, коли характер робіт вимагає напруження органу зору.

Розміщення світильників загального освітлення повинно бути рівномірним і

симетричним. Висота підвісу світильників залежить піц їх конструкції і потужності ламп (2-4 м).

За функціональним призначенням штучне освітлення буває ро-I Гючим, аварійним,

евакуаційним та охоронним.

Робоче освітлення служить для забезпечення нормальної світлової обстановки на

робочих місцях.

Аварійне освітлення проектується на випадок виходу з ладу робочого освітлення.

Розрізняють два різновиди аварійного освітлення: аварійне освітлення для продовження роботи та

аварійне освітлення для безпечної евакуації людей.

Аварійне освітлення для продовження роботи передбачається в тому випадку, коли вихід

з ладу робочого може спричинити вибух, пожежу, отруєння людей або призведе до порушення

технологічного процесу, нормальної роботи життєво важливих об'єктів — електростанцій,

диспетчерських пунктів, вузлів зв'язку, насосних установок та ін.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при

аварійному вимкненні робочого освітлення. Світильники евакуаційного освітлення необхідно

влаштовувати місцях, безпечних для проходу людей, у допоміжних приміщеннях, де можуть

одночасно знаходитися понад 100 осіб, у виробничих приміщеннях, де працює понад 50

робітників. Ці світильники за типом, розміром і кольором повинні відрізнятися від світильників

робочого освітлення.

Охоронне освітлення облаштовується по периметру території, яка охороняється в нічний

час спеціальним персоналом. Найменш освітленість на рівні землі має бути не нижчою за 0,5 лк.

Чергове освітлення передбачається в неробочий час. Для цього виду освітлення

використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Для світлотехнічних розрахунків необхідно визначити такі параметри: норму

освітленості, вид та систему освітлення, джерело тип світильників, їх кількість та розміщення.

Вибір норми освітлення залежить від розміру об'єкта розпізнавання, розряду зорової роботи,

контрасту та виду світильника.

Вказані питання вирішуються на основі ознайомлення з характером зорової роботи й

технологією виробництва.

V процесі експлуатації рівень освітленості знижується внаслідок зменшення світлового

потоку та забруднення арматури й приміщення. Щоб запобігти цьому, при розрахунках вводять

коефіцієнт, що підвищує значення освітлення порівняно з нормативним. Він називається

коефіцієнтом запасу й добирається залежно від виділений пилу, диму чи кіптяви в

приміщеннях.

Добір певної системи освітлення та тип світильників визначається характером та

умовами виробничого середовища.

Для розрахунку штучного освітлення використовують три методи:

метод коефіцієнта використання світлового потоку;

метод питомої потужності;

точковий метод.

1. Метод коефіцієнта використання світлового потоку застосовується для розрахунків

загального рівномірного освітлення чистих приміщень. Цей метод дозволяє враховувати як

прямий світловий потік, так і відбитий від стелі та стін.

Світловий потік однієї лампи Ф визначається за формулою:

∙ К

∙ S∙ Z

N ∙ η

❑

де Е

— нормативне значення освітленості, лк;

- коефіцієнт запасу (К

= 1,3 - 1,8);

S — площа приміщення, м

;

Z— коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,1-1,15);

N — кількість світильників;

— коефіцієнт використання світлового потоку.

За розрахунковими значеннями світлового потоку добирають найближчу стандартну

лампу, потік якої може відрізнятися від розрахункового не більш як на 10-20 %.

Коефіцієнт Z залежить від багатьох чинників, з яких основне значення має відношення

відстані між світильниками L до висоти підвісу світильників над робочою поверхнею Н

Найчастіше світильники розміщують по кутах квадратних чи прямокутних полій (у цьому

випадку Z беруть рівним 1,15).

Кількість світильників залежить від параметрів приміщення:

N=N

= а/L — кількість світильників за довжиною приміщення;

= b/L— кількість світильників за шириною приміщення;

а і b — відповідно довжина й ширина приміщення, м;

L — відстань між світильниками, м.

Коефіцієнт

визначається за таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів

відбиття р

ст.,

(стіни) р

. (стелі), р

(підлоги) та індексу приміщення і.

Індекс приміщення визначають за формулою:

і=

a ∙ b

(a+b)

❑

а і b — довжина й ширина приміщення, м;

— висота світильника над робочою поверхнею, м.

Підрахувавши світловий потік лампи, визначають електричну мужність освітлювальної

установки.

2. Метод питомої потужності є найпростішим способом світлотехнічного розрахунку,

однак і найменш точним, тому його застосовують при наближених розрахунках. Цей метод

дозволяє визначити потужність кожної лампи Р

, В

для створення в приміщенні нормальної

освітленості:

ρ∙ S

❑

де р — питома потужність, Вт/м

;

S — площа приміщення, м

;

N — кількість світильників у приміщенні.

Г. М. Кноррінг на підставі диференційного обліку цілого ряду чинників склав таблиці для

визначення питомої потужності р залежно від рівня освітлення приміщення й висоти підвісу

світильників. За відсутності вказаних таблиць питому потужність р, Вт/м

можна визначити за

формулою:

Р = (0,15...0,25)Е

де 0,15...0,25 — коефіцієнти, з яких перший відповідає приміщенням з низьким

рівнем освітлення < 100 лк, другий — з високим (понад 100 лк).

3. Розрахунок освітлення за допомогою точкового методу використовується в разі

застосування загального місцевого освітленні відкритих просторів і тих приміщень, де стіни й

стеля мають низький коефіцієнт відбиття, тому в розрахунках не враховується коефіцієнт

відбиття світлового потоку.

На плані приміщення вибирають контрольну точку з найменшою умовною

освітленістю.

Освітленість Е в цій точці визначають за формулою:

Е=

∙cos

∙ α

K ∙ H

❑

де І

— сила світла в напрямку від джерела на задану точку, кд;

а — кут падіння світла в задану точку, перпендикулярно до симетрії світильника;

— висота підвісу світильника над розрахунковою точкою, м;

К — коефіцієнт запасу.

Розрахунок точковим методом використовують для визначення рівня освітлення похилих

площин.

4. Дія електричного струму на організм людини. Види ураження електричним

струмом

Дія електричного струму на організм людини має різносторонній характер і відрізняється

від дії інших матеріальних чинників.

Небезпека ураження струмом характеризується тим, що вона не має зовнішніх ознак.

Струм діє на організм людини миттєво, і вона усвідомлює небезпеку занадто пізно, коли вже

неможна самостійно і свідомо вжити дій захисту, оскільки при проходженні небезпечного струму

по м'язах вони, незалежно від бажання людини, скорочуються, цьому до того ж м'язи скорочуються

з такою силою, що людина не лише не може самостійно відірватись від струмопровідних частин, а

навіть не може покликати на допомогу. Дія електричного струму виявляється по різному — від

слабких подразнень до смертельних наслідків.

Електричний струм, проходячи через тіло людини, може спричинити термічну,

хімічну,світлову, механічну та біологічну дії.

Термічна дія струму виявляється у внутрішніх та зовнішніх опіках окремих ділянок тіла.

При цьому нагріваються кровоносні судини, нерви, серце, мозок та інші органи, що призводить до

їх серйозних функціональних розладів.

Хімічна дія струму виявляється в електролізі органічної речовини і крові, які просочують

тканини організму, внаслідок чого порушується їх фізико-хімічний склад.

Світлова дія струму — це подразнення та пошкодження оболонок органів зору

ультрафіолетовими променями електричної дуги.

Механічна дія струму призводить до пошкодження тканин та і суглобів, порушення

цілісності шкіри, м'язів, кісток, сухожилків та ін..

Біологічна дія, яка є властивістю виключно живої тканини, проявляється у сильному

збудженні нервової системи, що веде до порушення внутрішніх біоелектричних процесів, які

пов'язані з життєвими функціями організму. У живому організмі постійно виникають

біоелектричні процеси, і зовнішній струм, взаємодіючи з ними, може викликати судомні

скорочення м'язів. Струм, проходячи через організм людини, викликає подразнення рецепторів і

чутливих нервових закінчень, що знаходяться в них, і призводить до серйозних порушень

діяльності життєво важливих органів, у тому числі серця і легенів, навіть якщо ці органи не

лежать на шляху струму, що при зведе до зупинки дихання і кровообігу.

Електричні ураження під дією струму можна умовно розподілити на місцеві електричні

травми, коли виникає місцеве пошкодження організму, і загальні, так звані електричні удари, коли

уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і

систем.

Характерними видами місцевих електричних травм є електричні опіки, електричні знаки,

металізація шкіри, механічні ураження та електроофтальмія.

Електричні опіки — найбільш поширена електротравма, що виникає у більшої частини

потерпілих від електричного струму (понад 60 %).

Залежно від умов виникнення опіки бувають трьох видів: струмовий, або контактний, коли

струм безпосередньо проходить через тіло людини; дуговий, коли на тіло людини діє електрична

дуга, але без проходження струму через тіло, та змішаний опік під впливом обох чинників

Внаслідок контакту людини з електричною мережею майже у всіх випадках на тілі в

місцях дотику з'являються електричні знаки. Це плями сірого або жовтого кольору на поверхні

ділянок тіла, які підпали під дію електричного струму, переважно круглої або овальної форми

розміром до 5 мм з поглибленням у центрі. Трапляються знаки у вигляді подряпин, невеликих ран,

крововиливів під шкіру, мозолів і дрібноточкової татуїровки. Іноді форма знаку відповідає формі

струмопровідної частини, якої торкнулася людина, або форми блискавки.

Металізація шкіри виникає внаслідок проникнення в глибину шкіри газоподібних або

розплавлених часток металу під дією електричної дуги.

Таке явище спостерігається при коротких замиканнях, відключеннях вимикачів під

напругою та ін. При цьому під дією динамічних сил і теплового потоку бризки розплавленого

металу розлітаються у всі сторони з великою швидкістю і проникають у верхні шари шкіри. Кожна

така частка металу має високу температуру, але малий запас теплоти і не може пропалити одяг,

тому при цьому уражаються переважно відкриті ділянки тіла — обличчя і руки.

Механічні ураження є наслідком різких невимушених судомних скорочень м'язів під дією

струму. Такі скорочення призводять до розриву кровоносних судин, м'язів, сухожилків, що може

спричинити вивих суглобів або перелом кісток. Вони виникають тоді, і людина довгий час

перебуває під напругою в установка 380 В. Такі випадки мають серйозні наслідки і

вимагають тривалого лікування.

Електроофтальмія — це ураження при горінні електричної дуги зовнішніх оболонок очей

потужнім ультрафіолетовим випромінюванням, яке енергійно поглинається клітинами організму і

викликає в них хімічні зміни. Потерпілий відчуває різкий біль в очах, осліплення, світлобоязнь,

сльозотечу та ін. Запобігання електроофтальмії при обслуговуванні електроустановок

забезпечується шляхом використання захисних окулярів, які майже не пропускають

ультрафілетових променів і захищають очі від бризок розплавленого металу при виникненні

електричної дуги.

При проходженні через тіло людини струмів невеликої сили (до 100 мА) при напрузі до

1000 В виникає електричний удар.

Електричний удар — це збудження живих тканин організму людини струмом, що

супроводжується судомним скороченням м’язів. Струм скорочує м'язи серця і органів дихання,

викликає зупинку серця і порушення системи дихання.

Електроудари — це найнебезпечніший вид ураження організму електричним струмом, при

якому порушується функціонування серцевої, дихальної і мозкової системи людини. При

електроударах людина може не зазнавати зовнішніх місцевих уражень, які бувати при

електротравмах.

Причиною смерті від електричного струму може бути: припинення роботи серця,

припинення дихання і електричний шок.

Припинення серцевої діяльності є найнебезпечніша причина смерті від струму, бо в такому

разі повернути людину до життя значно складніше, ніж при електричному шоку чи при зупинці

дихання.

Струм може діяти на серцеві м'язи безпосередньо, коли його шлях проходить через серце

або рефлекторно через центральну нервову систему, (коли шлях струму лежить поза межами

серця). В обох випадках може наступити зупинка серця або його фібриляція.

Зупинка дихання від електричного струму спостерігається значно частіше, ніж зупинка

серцевої діяльності. Порушення роботи легеневої системи також спричинюється безпосередньою

чи рефлекторною дією струму на м'язи грудної клітки, які беруть участь у процесі дихання.

Судоми м'язів грудної клітки утруднюють дихальні рухи, внаслідок чого настає асфіксія — задуха

від нестачі кисню і надлишку вуглецю в організмі.

При надмірному збудженні організму людини електричним струмом виникає дуже

важка нервово-рефлекторна реакція організму. Вона супроводжується глибоким порушенням

кровообігу, дихання, обміну речовин, внаслідок чого настає електричний шок.

5. Безпека праці при експлуатації балонів, що працюють під тиском

У багатьох галузях виробництва здійснюється газополум'яна обробка металів з

використанням ацетилену, кисню та інших газів. Для зберігання, транспортування і споживання

цих газів використовуються балони.

Балони — це закриті металеві посудини різних ємностей, що працюють під тиском. Вони

виготовляються з тих же матеріалів, що і конструкції котлів. Для газів, що знаходяться під тиском

до 30 ат застосовуються зварні балони з п'ятикратним запасом міцності, а при тиску понад 30 ат

безшовні конструкції з трикратним запасом міцності.

Вибух балонів супроводжується потужною вибуховою хвилею від миттєвого розширення

газу, яка розносить осколки на відстань радіусом понад 150 м. Особливо небезпечним є вибух

балона з горючим газом, який супроводжується пожежею.

Причиною вибухів балонів може бути: переповнення їх рідиною для зріджених газів,

підвищення тиску в балонах, нагрівання або переохолодження, потрапляння в балон жирових

речовин, накопичення в них металевих часток, тривале зберігання газу без використання,

помилкове заповнення балона іншим газом, а також неправильна експлуатація.

Дня запобігання неправильному використанню балонів штуцера запірного вентиля

мають неоднакову різьбу: для кисневих балонів і балонів з інертними газами - праву, для горючих

газів - ліву.

Зберігання балонів має виключати можливість їх нагрівання сонячними променями або

іншими джерелами тепла. У приміщеннях балони з газом встановлюють на відстані не менше 1 м

від радіаторів опалення і не менше 5м

- від джерел тепла з відкритим полум'ям.

За високих температур ударна в'язкість металу не знижується, Однак удари балонів о

тверді предмети при транспортуванні за таких умов також можуть призводити до вибуху.

При швидкому відкриванні вентиля на горловині балона різко підвищується температура

газу всередині вентиля внаслідок підвищення тиску. Для деяких газів таке підвищення

температури у вентелі призводить до спалахування, тому що в балоні і вентилі завжди знаходиться

іржа, окалина від зносу різьби вентиля. При пошкодженні різьби на вентилі або балоні може

статися виривання вентиля і горловини тиском газу, а забруднення горловини кисневих балонів

милом або жиром може викликати займання їх в результаті активного окислення при виході

кисню з балону.

Зберігання ацетиленових балонів дуже небезпечне тому, що вони чутливі до різноманітних

імпульсів. Для запобігання самочинного вибуху ацетиленові балони заповнюють пористою

масою, просоченою ацетоном. За якість пористої маси (деревне активоване вугілля) і за

правильність заповнення балонів несе відповідальність заводі, який наповнював балони пористою

масою.

При наявності пористої маси вибухове розкладання ацетилену не розповсюджується по

всьому балону, бо молекули ацетону роз'єднють молекули ацетилену. Балони заповнюють

розчиненим ацетиленом на 90%. При підвищенні температури до 50 °С допускається збільшення

його об'єму без небезпечного зростання тиску в балоні. Якщо зрідженим газом буде заповнений

весь об'єм балона, тоді з підвищенням температури може значно підвищуватись допустимий тиск.

Тому з метою запобігання вибухів балони зі зрідженим газом завжди заповнюються не

повністю.