Контрольна работа - Охорона праці. Варіант №3

Подождите немного. Документ загружается.

6. Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною небезпекою

Класифікація виробництв за вибухопожежною небезпекою необхідна для того, щоб

правильно встановити потрібний ступінь вогнестійкості будівлі або споруди, їх поверховість,

систему опаленим вентиляції, водопостачання, площу забудови та інші вимоги проти пожежного

захисту.

Можливість виділення газів, парів і пилу при використанні, виробництві, переробці та

зберіганні речовин і матеріалів, здатних утворювати вибухонебезпечну суміш в об'ємі приміщення,

визначкає вибухову, вибухопожежну й пожежну небезпеку виробництва.

В основу класифікації виробництв покладено порівняльні дані які визначають імовірність

виникнення пожежі або вибуху залежно від властивостей і стану речовин і матеріалів, що задіяні у

виробництві, з урахуванням їх кількості.

Категорія пожежної небезпеки будівель (приміщень) — це класифікаційна

характеристика пожежної небезпеки об'єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними

властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться або обертаються в ньому, з урахуванням

особливостей технологічних процесів розміщених на об'єкті виробництв.

Категорії вибуховопожежної і пожежної небезпечності приміщень та будівель

визначаються для найбільш несприятливого щодо можливості виникнення пожежі або вибуху

періоду.

Згідно з ОНТП 24-86 за вибухопожежною і пожежною небезпечністю приміщення й

будівлі поділяються на 5 категорій: А, Б, В, і Г, Д, відомості про які наведено в табл. 6.1. — від

найвищої (А) до найнижчої (Д).

Таблиця 6.1. Категорія приміщень за вибухопожежною і пожежною безпечністю

Категорія

приміщень

Характеристики речовин та матеріалів, які знаходяться (задіяні у

виробництві) в приміщенні

вибухопоже-

жонебезпечна

Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалахування до 28 °С, а

також речовини та матеріали, які здатні до вибуху й горіння при взаємодії з

водою, киснем повітря або між собою в таких кількостях, що можуть

утворювати вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при займанні яких

розвивається надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа

вибухопоже-

жонебезпечна

Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху

понад 28 °С, горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати

вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при займанні яких

виникає розрахунковий тиск вибуху, що перевищує 5 кПа

вибухопоже-

жонебезпечна

Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини та

матеріали (у тому числі пил і волокна), речовини та матеріали, здатні горіти

тільки при взаємодії з водою, киснем повітря або між собою, за умови, що

приміщення, у яких вони знаходяться або задіяні, не належать до категорії А і

Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному та розплавленому

стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла,

іскор і полум'я; горючі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або

утилізуються як паливо

Негорючі рідини й матеріали в холодному стані. Допускається відносити до

категорії Д приміщення, в яких є горючі рідини в системах змащування в

кількості не більш як 60 кг на одиницю обладнання за умови, що тиск не

перевищує 0,2 МПа. Сюди належать усі будівлі, якщо їх не віднесено до

категорій А, Б, В і Г

Будівлі належать до категорії А, якщо сумарна площа категорії А в них перевищує 5 %

площі всіх приміщень або 200 м

. Допускається не відносити будівлі до категорії А, якщо сумарна

площа приміщень цієї категорії будівлі не перевищує 25 % сумарної площі її приміщень, але не

більш як 1000 м

, і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.

До будівель категорії А відносять склади балонів зі стисненим горючим газом, бензосклади,

насосні станції з перекачки рідин із температурою спалаху до 28 °С, а також малярні цехи, де

використовуються нітрофарби, лаки та нітроемалі, склади карбіду, ацетиленові станції та ін.

До категорії Б належать приміщення за одночасного виконання двох умов: будівлі не

належать до категорії А і сумарна площа приміщень категорій А і Б перевищує 5 % сумарної

площі всіх приміщень або 200 м

. Допускається не відносити будівлю до категорії Б, якщо сумарна

площа приміщень категорії А і Б у будівлі не перевищує 25 % сумарної площі всіх приміщень (але

не більш як 1000 м ) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.

До категорії Б належать насосні станції з перекачки рідини з температурою спалаху 28-61

°С, кисневі станції, малярні цехи, де використовують оліфу та олійні лаки, балони з киснем,

склади легкозаймистих і горючих рідин з температурою спалаху від 28 до 120 °С (газ, нафта,

скипидар, смола та ін.).

Будівлі належать до категорії В, якщо одночасно виконуються дні умови: будівля не

належить до категорій А і Б, сумарна площа приміщень категорії А, Б і В перевищує 5 % сумарної

площі всіх приміщень (10 %, якщо в будівлі немає приміщень категорій А і Б). Допускається

відносити будівлю до категорії В, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б і В у ній

перевищує 25 % сумарної площі всіх приміщень (але не більше 3500 м

), а приміщення категорії

А, Б і В обладнуються автоматичними установками пожежогасіння.

До категорії В належать паливно-мастильні склади, автогаражі, лісопильні, деревообробні,

столярні, лісотарні, смолоперегінні заводи, склади термоізоляційних і рулонних горючих

матеріалів, склади горючих будівельних матеріалів.

Будівлі належать до категорії Г, якщо одночасно виконуються дві умови: будівлі не

належать до категорій А, Б і В і сумарна площа приміщень категорій А, Б, В і Г перевищує 5 %

сумарної площі всіх приміщень. Допускається не відносити будівлю до категорії Г, якщо сумарна

площа всіх приміщень не перевищує 5000 м

, а приміщення категорії А, Б і В обладнуються

установками автоматичного пожежогасіння.

До категорії Г належать кухні, газогенераторні станції, котельні, пічні відділення, ливарні,

зварювальні, термічні цехи, автомобільні гаражі й депо.

Будівлі належать до категорії Д, якщо вони не належать до категорій А, Б, В і Г. До

категорії Д належать механоскладальні заводи, цехи холодної обробки металу, повітродувні,

компресорні станції, слюсарні майстерні та склади металу й металевих виробів.

Кількість речовин, що надходять до приміщень і можуть утворювати вибухонебезпечні

газоповітряні або пароповітряні суміші, визначають, виходячи з таких умов:

- відбувається найбільш несприятлива за наслідками аварія одного з апаратів;

- увесь речовинний вміст апарата надходить у приміщення;

- відбувається одночасний витік речовини з трубопроводів, які живлять апарат, протягом

усього часу, необхідного для відключення трубопроводів.

Отже, категорію будівель визначають, виходячи з площі приміщень різної категорії, які

знаходяться в них.

7. Вимоги безпечної експлуатації вантажопідйомних машин

Основні види будівельних робіт виконуються механізованим способом, але зараз

серійний випуск машин ще не повністю відповідає вимогам безпеки праці, машинами і

механізмами виконується в будівництві великий обсяг робіт. Основним обладнанням, що

використовується на будівництві, є вантажопідйомні і транспортні машини. Жодне будівництво не

обходиться без підйомних кранів.

Рівень травматизму при експлуатації будівельних машин досить високий /з тяжкими

наслідками - 18-20%/, тому питання забезпечення безпеки машин дуже важливі. Крани,

бульдозери, скрепери, що використовуються на будівництві, за характером є .рухомими

машинами і в процесі експлуатації становлять небезпеку не тільки для робітників, що працюють

на них, а й для інших людей, що перебувають на будівельному майданчику.

Виробничий травматизм при роботі на машинах може виникати з технічних,

організаційних і психофізіологічних причин залежно від таких факторів, як конструювання

машин без урахування вимог охорона праці, несправний став машин, самодовільне переміщення

машин та їх рухомих частин, втрата стійкості, недотримання режимів роботи, недостатня

кваліфікація обслуговуючого персоналу та ін..

Найнебезпечнішим з точки зору травматизму є перевертання машин, особливо тих, у яких

стійкість проти перевертання забезпечується власною вагою, особливо небезпечними є самохідні

крани.

Стійкість крана є необхідною умовою його безпечної експлуатації. Узагальнення

характеристик, що діють на кран, приводиться в коефіцієнтах запасу стійкості. З метою

забезпечення стійкості крана дотримується відповідна залежність між перекидаючим моменті М

утримуючим моментом М

, тобто М

має перевищувати М

не менше ніж на 40 %. Коефіцієнт

стійкості:

К=

=1, 4

❑

де М

визначається як добуток величини ваги Q крана на відстань від центру ваги крана

до ребра перекидання (ребром перекидання вважаються колеса крана при невстановлених

додаткове опорах, а при встановлених додаткових опорах ребром перекидання буде додаткова

опора):

= Q

де М

визначається як добуток ваги вантажу Р на відстань а від центра ваги вантажу до

ребра перекидання крана:

=Р

а.

При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт автокраном (колісним та іншим з

висувною стрілою) центр ваги вантажу, що піднімається, знаходиться за межами опорного контуру

крана. Стійкість крана проти перекидання забезпечується тільки власною вагою. Використання

додаткових опор збільшує опорну базу і дозволяє більш повно використовувати

вантажопідйомність крана. Тому під час роботи автокран необхідно установити на виносні передні

і задні опори (аутригери). Під опори підкладають прокладки, щоб при підніманні вантажу або його

повороті опора не могла зрушитися.

Якщо кран не встановлений на аутригери, тоді його розрахункова

вантажопідйомність має знижуватись. Дотримання норм вантажопідйомності

має неухильно виконуватись, бо нехтування цим положенням може призвести до перекидання

крана і нещасних випадків.

Вантажопідйомність знаходиться у зворотній залежності від вильоту стріли: чим він

більший, тим менша вантажопідйомність і навпаки.

Додаткові навантаження, що діють на кран, залежать також від нахилу площини, на якій

стоїть кран.

При встановленні кранів під нахилом значно зменшується М

, внаслідок скорочення

відстані від центру ваги крана до ребра перекидання. При такій установці необхідно

використовувати аутригери для горизонтального вирівнювання крана слідкуючи при цьому за

показником креноміра. Нахил не повинен перевищувати 3°.

Кран перекинеться тоді, коли несприятливі чинники дію на його стійкість одночасно. Тому

крани проектують з таким розрахунком, щоб за будь-яких умов як у робочому, так і у неробочому

стані була забезпечена їх стійкість. При визначенні стійкості крана в розрахунках розглядаються

всі чинники, що несприятливо діють на кран (перевантаження, вітрові навантаження,

незадовільний стан площадки, на якій стоїть кран, де можуть виникати поздовжні і поперечні

укоси, динамічні сили та ін.)

Отже всі зовнішні навантаження, які прикладаються до крана за межами опорного контуру,

створюють перекидаючий момент М

відносно його контуру. Утримуючий момент, під дією якого

машина перебуває у стані рівноваги, створюється власною масою крана і противагою.

При визначенні стійкості крана розрізняють вантажну і власну стійкість, які перевіряються

за допомогою обчислень.

Вантажна стійкість — це здатність крана протидіяти перевертанню в бік стріли, власна

здатність крана протидіяти перевертанню в бік, протилежний розташуванню стріли.

Ступінь стійкості крана в робочому стані визначається коефіцієнтом вантажної стійкості, а

в неробочому — коефіцієнтом власної стійкості.

З урахуванням всіх додаткових навантажень, що діють при роботі кранів, коефіцієнт

власної і вантажної стійкості вважається задовільним, коли його значення становить не менше

1,15. При визначенні коефіцієнтів стійкості не враховуються дії захватів, додаткових опор і

стабілізаторів.

Щоб забезпечити стійкість крана і зменшити дію додаткових навантажень, необхідно всі

рухи при підніманні, опусканні, гальмуванні і повертанні вантажу здійснювати плавно.

8. Заходи безпеки при виконанні покрівельних та гідроізоляційних робіт

При провадженні покрівельних робіт повинні виконуватися вимоги ГОСТ 12.3.040-86.

При справному парапетному обгороджуванні і схилі покрівлі менше за 20° застосування

запобіжних поясів не потрібно. Для виконання робіт на плоских дахах без постійних огорож

необхідно встановлювати тимчасові переносні запобіжні сітчасті екрани висотою 1 м, які кріп-

ляться до ваги покрівлі струбцинами або іншим пристосуванням. При виконанні робіт на даху

схилом більше за 20° робітники забезпечуються запобіжними поясами, страхувальними канатами,

нековзним взуттям. Місця кріплення запобіжних поясів повинні бути вказані керівником робіт.

Для проходу працюючих на покрівлі з схилом більше за 20°, а також на дах з покриттям,

не розрахованим на навантаження від ваги працюючих, на мокрій або покритій інеєм (снігом)

покрівлі необхідно влаштувати трапи шириною не менше за 0,3 м з поперечними планками для

упора ніг. Трапи повинні бути надійно укріплені.

Не допускається виконання робіт на покрівлі під час голольоду, туману, що спричиняє

пониження видимості в межах фронту робіт, грози і вітру швидкістю 15 м/с і більше.

Щоб уникнути доступу людей в зону можливого падіння з покрівлі матеріалів,

інструмента, тари і стікання мастики, необхідно над місцями проходу людей влаштовувати

суцільні захисні, у вигляді галерей, козирки і т. п., а по периметру будівлі встановлювати на

землі обгороджування небезпечних зон, згідно зі СНиП ІІІ-4-80*.

Одним з складових елементів обладнання рулонних покрівель є приготування мастики.

Ґрунтовки, гарячі і холодні мастики, готуються централізовано, доставляються на об'єкт в

готовому вигляді і подаються до робочих місць по бітумопроводу або за допомогою

вантажопідіймальних машин.

Покрівельні роботи із застосуванням бітумів відносяться до процесів, пов'язаних з

виділенням шкідливих речовин. При зниженні температури мастики з 230° до 180° виділення

шкідливих речовин зменшується на 35-40% на робочих місцях покрівельників. Тому

дозволяється працювати тільки з мастиками з температурою не вище за 180°. Робітники,

зайняті на приготуванні гарячої бітумної мастики, забезпечуються захисними окулярами,

респіраторами, гумовими чобітьми і захисним спецодягом. Вони обов'язково проходять

щорічний медичний огляд, а до початку робіт — інструктаж. Допуск сторонніх осіб до місця

провадження робіт забороняється.

Місця варення і розігрівання бітуму повинні бути видалені від дерев'яних будов і складів

не менш ніж на 50 м і біля кожного варильного казана повинен знаходитися комплект

протипожежних засобів. Якщо для цих цілей використовується декілька казанів, то відстань

між ними повинна бути не менше за 5 м. Бітумні суміші всередині приміщень потрібно

підігрівати в електричних бачках. Забороняється застосовувати прилади з відкритим вогнем.

Казани для варення і розігрівання покрівельних бітумних сумішей обладнуються приладами

для виміру температури, забезпечуються вогнетривкими кришками, що щільно

закриваються і закріпляються. Заповнення казанів допускається не більш ніж на 3/4 їх

місткості. Над казаном повинен бути влаштований вогнетривкий навіс для захисту від

попадання атмосферної вологи. Щоб уникнути викиду розплавленого бітуму, не можна

допускати попадання в нього води, льоду, снігу, тому наповнювач, що завантажується в казан,

повинен бути сухим.

Розігрітий для приготування ґрунтовки бітум можна підносити до місця зберігання

бензину тільки після охолоджування до 70°. Змішувати розігрітий бітум з бензином

допускається на відстані не менше за 50 м від місця його розігрівання. При приготуванні

ґрунтовки розплавлений бітум вливається в розчинник невеликими порціями, а не навпаки, з

перемішуванням тільки дерев'яною мішалкою.

Якщо бітум подається на покрівлю вручну, застосовуються металеві баки в формі

усіченого конуса, зверненого широкою частиною вниз, з кришками, що щільно закриваються, і

запірними пристроями. При цьому баки, як і казан для розігрівання бітуму, заповнюються не

більш ніж на 3/4 їх об'єму.

При організації трудового процесу необхідно, щоб покрівельники знаходилися тільки з

навітряної сторони і площа відкритої поверхні мастики з урахуванням випередження

підготовки мастичної основи під полотно рубероїду, що приклеюється, була не більше за 0,6 м

Щоб не допускати роботи в зігненому положенні, що приводить до швидкого стомлювання і

підвищеного поглинання шкідливих речовин, покрівельна скребачка повинна мати довжину

ручки не менше за 1,8 м.

Практична частина:

1. Задача №3.

Розрахувати загальне штучне освітлення для виробничого приміщення. Вихідні дані для

розрахунків взяти з таблиці. Даних, яких не вистачає прийняти самостійно. Розрахунок виконати

за методом світлового потоку.

Виробниче приміщення (гараж) з розмірами приміщення а=70 м; b=12 м; освітлюється

світильниками типу ОДОР з двома лампами типу ЛБ-80. Коефіцієнт запасу К

=1,5, коефіцієнт

Z=1,2; коефіцієнти відбиття стелі, стін і розрахункової поверхні рівні р

=50%; р

=30%, р

=10%.

Висота підвісу світильників над робочою поверхнею h

=3,8 м. Визначити методом коефіцієнта

використання світлового потоку необхідне число світильників, якщо нормована освітленість

=200 лк.

Рішення. Визначаємо індекс приміщення:

і=

a ∙ b

(

a+b

)

70∙12

3, 8

(

70+12

)

=2 , 7.

❑

де а і b - довжина й ширина приміщення;

— висота світильника над робочою поверхнею, м/

За табл.12 (Сафонов В.В.) визначаємо коефіцієнт використання світлового потоку

η=35 %

. Враховуючи, що світловий потік люмінесцентної лампи типу ЛБ-80 (табл. 5,6)

рівний 5220 лк, визначаємо неохідне число світильників:

∙ К

∙ S∙ Z

Ф ∙ n

∙η

200∙1, 5∙ 840∙ 1, 2

5220∙2∙ 0, 35

=82шт.

❑

де Е

— нормативне значення освітленості, лк;

- коефіцієнт запасу;

Z— коефіцієнт нерівномірності освітлення;

— кількість лампочок;

— коефіцієнт використання світлового потоку;

Ф - світловий потік.

Отже, для освітлення даного приміщення достатньо 82 світильника.

2. Задача №14.

При експлуатації будівельних машин і транспортних засобів біля котлованів і траншей

можливий обвал грунту і травмування працюючих. Щоб запобігти подібним випадкам, небхідно

визначити найменшу допустиму відстань від підошви котловану до опори будівельної чи

транспортної машини. Вихідні дані взяти з таблиці:

- глибина виїмки 4,3 м;

- коефіцієнт закладання укосу 1,2.

Рішення. При глибині виїмки менше 5 м найменша допустима відстань від підошви

котловану до опори будівельної чи транспортної машини може бути визначена за приблизною

оцінкою заданої границі призми обвалу на основі формули:

= 1,2

h+1,

де h - глибина виїмки, м;

а - коефіцієнт закладання укосу.

= 1,2

1,2

4,3+1=7,2 м.

Рис. 2.1 Схема безпечної установки крана-трубовкладальника біля бровки виїмки:

h - глибина виїмки, м; а - коефіцієнт закладання укосу; l

- відстань до бровки виїмки.

Прийнята в розрахунках l

=7,2 м, враховує можливу довгострокову роботу крана в даному

місці, як важлива додаткова умова.

Список використаної літератури

1. Москальова В.М. Основи охорони праці. - Рівне: НУВГП, 2006. - 666 с.

2. Методичні вказівки 064-141. Р., НУВГП, 2005.

3. Методичні вказівки 064-92. Р.,УДАВГ, 1998.

4. Орлов Г.Г., Булыгин В.И., Виноградов Д.В. Инженерные решения по охране труда в

строительстве: Справочник строителя. - М.: Стройиздат, 1985. - 232с.

5. Русин В.І., Орлов Г.Г. та ін.. Охорона праці в будівництві. Інженерні рішення. Довідник.

- К.: Будівельник, 1990. - 254 с.

6. Сафонов В.В. Інженерні рішення з охорони праці при розробці дипломних проектів

інженерно-будівельних спеціальностей: Навчальний посібник. - Київ: Основа, 2001. - 336 с.

7. Ярошевська В.М., Дубінська П.М., Прокопчук Н.М. Охорона праці: Підручник. - К.:

ІСДО, 1993. - 312 с.