Казьмирчук Г., Латиш Ю. (упор.). Українські декабристи чи декабристи на Україні? : Рух декабристів очима істориків 1920-х років

Подождите немного. Документ загружается.

“Українські декабристи чи

декабристи на Україні?”

Рух декабристів очима істориків 1920-х років

“Українські декабристи чи

декабристи на Україні?”

Рух декабристів очима істориків 1920-х років

Михайло Грушевський

Сергій Єфремов

Дмитро Багалій

Матвій Яворський

Осип Гермайзе

Іван Рибаков

Віктор Романовський

Юліан Оксман

Володимир Гнатюк

Упорядкування, вступна стаття та примітки

Григорія Казьмирчука, Юрія Латиша

Київ – 2011

УДК 94(477+470)+930.23–051“192”

ББК 63.3(4Укр+2)47+63(4Укр.)

У45

“Українські декабристи чи декабристи на Україні?”: Рух декабристів

очима істориків 1920-х років / Упор., вступ. ст. та примітки Григорія

Казьмирчука, Юрія Латиша. – К.: Логос, 2011. – 195 с.

Рекомендовано до друку Вченою радою історичного факультету Київського

національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 16 грудня 2010

року)

В збірнику зібрано наукові публікації українських вчених 1920-х років

М. Грушевського, С. Єфремова, Д. Багалія та інших, присвячені руху декабристів. Вони

відображають дискусію з приводу концепції «українського декабризму». В додатках

представлені історіографічні розвідки в галузі українського декабристознавства 1920-х

років, у тому числі й зарубіжні, котрі вперше вводяться в науковий обіг в Україні.

Адресовано вченим-історикам, викладачам вищої і середньої школи, студентам

гуманітарних факультетів, всім, хто цікавиться рухом декабристів.

Рецензенти:

І. В. Верба, доктор історичних наук професор (Київський національний університет

імені Тараса Шевченка)

І. С. Грєбцова, доктор історичних наук, професор (Одеський національний

університет ім. І. І. Мечникова)

В. В. Ластовський, доктор історичних наук, професор (Київський національний

університет культури та мистецтв)

ISBN 978-966-171-357-3

ЗМІСТ

Григорій Казьмирчук, Юрій Латиш

КОНЦЕПЦІЯ “УКРАЇНСЬКОГО ДЕКАБРИЗМУ”

Михайло Грушевський

1825–1925

Сергій Єфремов

ВІД ЛЕГЕНДИ ДО ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ.

(МІСЦЕВЕ ПІДҐРУНТЯ В ДЕКАБРИСТСЬКОМУ РУХОВІ)

Сергій Єфремов

БІЛЯ ПОЧАТКІВ УКРАЇНСТВА.

ГЕНЕЗИС ІДЕЙ КИРИЛО-МЕТОДІЄВСЬКОГО БРАЦТВА

Дмитро Багалій

УВАГИ ДО ГЕНЕЗИ ДЕКАБРИСЬКОГО РУХУ НА УКРАЇНІ

Матвій Яворський

ОСНОВИ ДЕКАБРИЗМА НА УКРАЇНІ

Осип Гермайзе

РУХ ДЕКАБРИСТІВ І УКРАЇНСТВО

Іван Рибаков

1825-й РІК НА УКРАЇНІ

Віктор Романовський

ПРИЧИНИ НЕВДАЧІ В 1825 РОЦІ

102

Юліан Оксман

ОДЕСЬКЕ “ГНІЗДО ЗМОВИ” 1825 РОКУ.

(СПРОБА ПЕРЕГЛЯДУ ПИТАННЯ ПРО БАЗУ “ДЕКАБРИЗМУ” НА УКРАЇНІ)

107

Володимир Гнатюк

ПАДУРА, РИЛЕЄВ І ДЕКАБРИСТИ

135

ДИСКУСІЯ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ДЕКАБРИЗМ 146

ДОДАТКИ

Настя Грінченко

ІДЕЯ ФЕДЕРАЛІЗМУ В “КОНСТИТУЦІЯХ” ДЕКАБРИСТІВ

153

Леонід Добровольський

DECEMBRIANA. (ДО ПІДСУМКІВ ЮБІЛЕЙНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПРО

ПІВДЕННИЙ ДЕКАБРИЗМ)

163

Й. Лоський

НОВІТНЯ УКРАЇНСЬКА НАУКОВА ЛІТЕРАТУРА ПРО ПОВСТАННЯ

ДЕКАБРИСТІВ

177

Зиґмунт Зборуцький

ДЕКАБРИСТИ В СВІТЛІ НОВІТНЬОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

180

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ 189

Концепція “українського декабризму”

Довгий час вважалося, що це були російські таємні товариства, при чому не

бралось до уваги, що більша частина членів Товариств, хоч і служила в

російському війську, належала до Українського шляхетства.

Наталія Полонська-Василенко

Згори вирішали питання так, що у к р а ї н с ь к и х д е к а б р и с т і в

не було,

був єдиний тільки рух в загально-російській формі, і в історії українських

громадських рухів повстанню декабристів немає місця. Такий погляд,

безперечно, хибний і глибоко помилковий... Можна говорити, що українська

інтелігенція цієї доби не дооцінювала національного моменту, проймалась

впливами російської культури, але цілком невірно було б одмовляти

молодому поколінню та ще з революційними настроями в приналежності до

української інтелігенції тільки через те, що їхня національна свідомість була

невиразною, або невисокою.

Осип Гермайзе

Дозвольте ж і нам пишатись тим, що революційний і послідовніший з

декабристів – Пестель – жив під південним сонцем України, що велику

російську літературу робили наші Гоголі, Короленки, що перші полки, які

підняли м’ятеж проти царату, були по національності наші, що історію

боротьби трудящих записано не в тульській “Канаді”, а на просторах України,

де найменша оселя є сторінка із героїчного минулого, що і т. д. і т. п.

Микола Хвильовий

Рух декабристів, як і раніше, залишається однією з найпопулярніших тем з історії

Російської імперії ХІХ ст. На сьогодні декабристознавча література нараховує понад

18 тис. монографій, статей, нарисів, художніх творів.

Значний внесок у вивчення цієї важливої історичної проблеми зробили українські

вчені. Особливо активно досліджувався декабризм в 1920-х рр., коли СРСР широко

відзначав 100-річчя повстання. Тоді ж в Україні було створено оригінальну концепцію

“українського декабризму”. Донедавна вона вважалась антинауковою єрессю, круто

замішаною на українському буржуазному націоналізмі. Радянські вчені безапеляційно

заявляли, що лише їм за допомогою марксистсько-ленінської методології вдалося у всій

повноті розкрити суть та оцінити роль декабристського руху. В повоєнні роки вважалось,

що декабристознавство розвивалось спочатку під впливом “помилкової” концепції

М. Покровського, згодом – виходячи з постулатів “єдино вірної” революційної (ленінсько-

герценівської) концепції

. Про існування різних наукових течій та шкіл не було прийнято

говорити. Зокрема, Л. Олійник визнавав справді науковими лише ті декабристознавчі

дослідження, які були написані після сумнозвісної Постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від

16 травня 1934 р., що знаменувала остаточне підпорядкування історичної науки

державно-партійному контролю, а процес розвитку українського декабристознавства ним

П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н . Д . Історія України. – К., 1995. – Т. 2. – С. 294.

Виділено О. Гермайзе.

Г е р м а й з е О . Рух декабристів і українство // Україна. – 1925. – Кн. 6. – С. 34.

Хвильовий М. Україна чи Малоросія? // Хвильовий М. Новели, оповідання “Повість про санаторійну

зону”. “Вальдшнепи”. Роман. Поетичні твори. Памфлети / Вступ. ст., упоряд. і приміт. В. П. Агеєвої; ред. тому

М. Г. Жулинський. – К., 1995. – С. 743.

Г а п у с е н к о І . М . , О л і й н и к Л . В . Висвітлення руху декабристів на Україні в радянській історіграфії //

Укр. іст. журн. – 1975. – № 12. – С. 123.

розглядався лише в контексті загальносоюзного процесу, єдиним лідером якого була

“глава радянських декабристознавців” М. Нєчкіна

Такий підхід не враховував усього розмаїття поглядів на декабризм, ігнорував

регіональні декабристознавчі центри (зокрема, такі потужні, як Сибір, Саратов, Україна),

вважаючи тематику їх досліджень периферійною. Сьогодні зрозуміло, що одномірні,

лінійні процеси в історії зустрічаються вкрай рідко.

На жаль, попри наявність значного пласту літератури, присвяченої історіографії

декабристського руху, що побачив світ в незалежній Україні (в основному – це праці

Г. Казьмирчука та його учнів

), не лише широкій громадськості, але й багатьом фахівцям

залишаються невідомими праці українських декабристознавців 1920-х років.

Ідея перевидати дослідження українських декабристознавців утвердилась після

ознайомлення з прекрасною публікацією праць російських емігрантів про декабристів,

здійсненою відомим вченим і нашим добрим знайомим Я. Леонтьєвим

. Подумалось, якщо

в декабріану повертаються російські вигнанці, то хіба можна й надалі не помічати

потужний пласт досліджень українських істориків доби “розстріляного відродження”?

Країна Рад широко відзначила 100-річчя повстання декабристів. Восени 1925 р. в

Києві було створено окружну ювілейну комісію в складі представників від наукових та

партійних установ, а також від Товариства політкаторжан. Її очолив завідувач Музею

революції А. Яременко. 10 січня 1826 р. в Музеї революції відбулось урочисте відкриття

ювілейної виставки, яку протягом першого місяця роботи відвідало понад 6 тисяч осіб.

Низку доповідей, присвячених рухові декабристів, було прочитано на засіданнях Комісій

для дослідів над історією громадських течій на Україні та для районного вивчення

України при УАН, Історичного товариства Нестора-літописця. Урочисті засідання з нагоди

ювілею провели УАН та її Історична секція, Інститут народної освіти, Товариство

політкаторжан

. У Харкові до урочистостей долучились Укрцентрархів, науково-дослідча

кафедра української культури під керівництвом Д. Багалія, Товариство істориків-

марксистів, в Одесі – Історичне товариство при УАН, архівні установи. Більшість з

виголошених доповідей було опубліковано в спеціальних збірниках, що побачили світ у

Києві та Харкові

Поглибленому вивченню декабристського руху в Україні в 1920-ті рр. сприяла

можливість активного використання архівних документів, які дедалі ширшим потоком

вливались у науковий обіг, збагачуючи декабристознавство новими матеріалами. Історик

О. Багалій-Татаринова писала з цього приводу: “Тільки тепер перед нами – істориками і

України, і Росії поодмикалися різні секретні архівні фонди, порозчинялися воєнні архіви,

що й дозволяють нам прочитати ці маловідомі сторінки нашого недавнього минулого”

Основним питанням, довкола якого точилась дискусія між українськими та

російськими декабристознавцями 1920-х років, був так званий “український декабризм”.

О л і й н и к Л . В . Декабристський рух на Україні в радянській історіографії // Укр. іст. журн. – 1965. – № 12. –

С. 121.

Див.: К а з ь м и р ч у к Г . Д . Декабристи. Історіографія проблеми. 1917–1935 рр. – К., 1994. – 125 с.;

К а з ь м и р ч у к Г . Д . “Апостоли правди”: Рух декабристів в історичній літературі 1917 – першої половини 30-х

років. – К., 1997. – 209 с.; К а з ь м и р ч у к Г . Історіографія руху декабристів. Курс лекцій для студентів історичних

факультетів: У 4-х част. Ч. 2. Становлення радянського декабристознавства (1917 – перша половина 1930-х рр.). –

К.; Черкаси, 2001. – 240 с.; К а з ь м и р ч у к Г . Д . , Л а т и ш Ю . В . Українське декабристознавство. –

К.; Черкаси, 2002. – 282 с. та ін.

Див.: “Мы дышали свободой...” Историки Русского Зарубежья о декабристах. – М., 2001. – 208 с.

Див.: В . Б - ч [ Б а з и л е в и ч ] . Ювилей декабристів у Київі // Декабристи на Україні. Збірник праць комісії для

дослідів громадських течій на Україні / За ред. акад. С. Єфремова та В. Міяковського. – К., 1926. – С. 199–200.

Див.: Декабристи на Україні: Збірник праць комісії для дослідів громадських течій на Україні / Під ред. акад.

С. Єфремова та В. Міяковського. – К., 1926. – 4+206+1 с.; Повстання декабристів на Україні. Науковий збірник

харківської науково-дослідчої катедри історії української культури / За ред. акад. Д. Багалія. – Харків, 1926. – 235 с.;

Рух декабристів на Україні. Ювілейне видання Укрцентрархіва / За ред. акад. Д. Багалія; Повстання декабристів на

Україні. З матеріялів Київського Центрального Історичного архіву / За ред. В. Базилевича, Л. Добровольського,

В. Міяковського. – Харків, 1926. – 184+103 с.; Из эпохи борьбы с царизмом. Сб. № 5. (К столетию восстания

декабристов) / Под ред. Л. Л. Бермана. – К., 1926. – 170 с.; Україна. – 1925. – Кн. 6 та ін.

Б а г а л і ї в н а - Т а т а р и н о в а О . Таємна агентура на Україні сто років тому (за рапортами і записками

В. С. Сотнікова) // Декабристи на Україні. Збірник праць комісії для дослідів громадських течій на Україні. Т. ІІ / За

ред. акад. Д. Багалія. – К., 1930. – С. 1.

Творці цієї концепції виходили з того, що Україна посідає особливе місце в історії

декабристського руху: тут діяли управи Союзу благоденства, Південне товариство і

Товариство об’єднаних слов’ян, було написано проект майбутньої російської конституції –

“Руську Правду”, нарешті, відбулось повстання Чернігівського полку. В цілому, концепція

“українського декабризму” зводилась до визнання впливу українських традицій, історії та

культури на формування світогляду багатьох членів таємних товариств, що діяли в

Україні, а також впливу декабристських ідей на погляди діячів українського національно-

визвольного руху: Т. Шевченка, членів Кирило-Мефодіївського товариства,

М. Драгоманова, автономістів-федералістів. Її підтримували історики та громадські діячі,

кожен з яких привносив щось нове. В історіографії 1920-х рр. існувало два підходи до

концепції “українського декабризму”, які збігалися з провідними напрямками в

українській історичній науці: 1) національно-державницький (С. Єфремов, Д. Дорошенко,

І. Лисяк-Рудницький); 2) марксистський (О. Гермайзе, Ю. Оксман, М. Яворський).

Історики-марксисти при вивченні декабристського руху спирались на праці

теоретиків марксизму. Причому, ленінська періодизація визвольного руху в Росії не

зводилась в абсолют. Зокрема, О. Гермайзе керувався теорією “непродуційних класів”

економіста С. Солнцева, а М. Яворський спирався на власну періодизацію історії України.

В екзилі І. Лисяк-Рудницький поділив т. зв. “українське століття” на такі епохи:

1) шляхетська (кінець ХVІІІ ст. – 40-ві рр. ХІХ ст.); 2) народницька (40–80-ті рр. ХІХ ст.);

3) модерністична (1890-ті рр. – 1914 р.). Першу епоху, на думку вченого, характеризувала

перевага дворянства козацького походження на Лівобережній Україні та польсько-

українського шляхетства на Правобережній Україні. Незважаючи на прийняття цією

верствою російської чи польської державно-політичної ідеології, в її надрах продовжував

жевріти український “територіальний патріотизм” і певні автономістичні прагнення

Першим звернув увагу на безперервність розвитку федеративно-демократичного

руху в Україні М. Драгоманов. Звертаючись до О. Герцена, він писав: “Ідеї

Костомарівського гуртка, безперечно, становлять ланку, що з’єднує прагнення Товариства

об’єднаних слов’ян, яке виникло в Київській губернії у 1823–25 рр., з принципами

“українофілів” і “хлопоманів” 60-х років та українських федералістів-соціалістів нашого

часу”

. Щоправда, племіннику декабриста М. Драгоманову не були відомі програмні

документи Товариства об’єднаних слов’ян, тому вважати його дослідником цієї проблеми

не можна.

В 1917 р. ідеолог українського інтеґрального націоналізму (росіянин за походженням)

Д. Донцов доволі легковажно твердив, що рух декабристів в Україні “набрав яскраво

зазначеного національного українського характеру, і його мета була та сама, яку вже

багато українських поколінь даремно намагалися осягти: політична незалежність їхньої

Держави”

. Це була політична декларація, а не наукова гіпотеза.

У 1925 р. видатний український історик М. Грушевський, підбиваючи підсумки 100-

річного ювілею повстання декабристів в Україні, поставив питання: “українські

декабристи чи декабристи на Україні?”

, але сам участі в цій дискусії не брав. Концепцію

“українського декабризму” розробили академік УАН С. Єфремов та професор Київського

інституту народної освіти О. Гермайзе. В її контексті написані праці Д. Багалія,

В. Базилевича, В. Гнатюка, Л. Добровольського, В. Міяковського, Ю. Оксмана,

П. Филиповича, М. Яворського та ін.

Одним з перших, хто поставив питання про місце декабристів в історії України,

намагаючись пов’язати декабризм з попередніми та наступними українськими

опозиційними рухами, був С. Єфремов. Він вибудував струнку схему розвитку

українського федералізму в ХІХ ст.: ложа “Об’єднані слов’яни” – Товариство об’єднаних

слов’ян – Кирило-Мефодіївське товариство: “Перша на київському ґрунті спроба знайти

порозуміння в національному питанні, вихідний пункт того слов’янського федералізму,

Див.: Лисяк-Рудницький І. Інтелектуальні початки нової України // Лисяк-Рудницький І. Історичні

есе: В 2-х т. / Пер. з англ. – Т. 1. – К., 1994. – С. 173–191.

Цит. за: К а з ь м и р ч у к Г . Д . Декабристські ідеї в історіографічній спадщині М. П. Драгоманова // Вісник Київ.

ун-ту. Історико-філологічні науки. – Вип. 6. – К., 1992. – С. 12.

Д о н ц о в Д . З історії розвитку державної ідеї. – Вінниця, 1917. – С. 45.

Г р у ш е в с ь к и й М . С . 1825–1925 // Україна. – 1925. – Кн. 6 (15). – С. 3.

що кілька років по тому далеко вже виразніше зарясувався в “Обществе Соединенных

Славян”, а в 40-х роках досяг свого ідеологічного завершення в Кирило-Методієвському

Братстві”

. О. Гермайзе вважав нащадками декабристів кирило-мефодіївців і

М. Драгоманова

Декабристознавчі студії українських дослідників тісно пов’язані з масонством, у

якому С. Єфремов, на відміну від істориків-марксистів, вбачав витоки декабризму.

Попередниками масонських ідей в Україні він вважав православні братства і філософію

Г. Сковороди

. Масонські ложі в Україні, на думку, С. Єфремова, виявляли тенденцію

“перетворитися на українське [виділено С. Єфремовим] масонство і служити завданням

українського громадського руху”, а найближчими до українства були полтавська ложа

“Любов до істини” та київська “Об’єднані слов’яни”

Єфремівські ідеї підтримав Д. Дорошенко, стверджуючи, що масонські ложі, які

виникали в Україні, були за своїм походженням і суттю виключно російськими або

польськими, але масонство “мимоволі приймало на себе впливи місцевого українського

ґрунту, мусіло рахуватися з українськими особливостями і врешті висувати на порядок

дня національну проблему”. Вчений припускав, що назва ложі “Об’єднані слов’яни”

свідчила про прагнення її членів до встановлення дружніх взаємин між трьома

слов’янськими народами: російським, українським та польським. Д. Дорошенко закликав

вивчати рух декабристів в Україні в контексті українського національного відродження і

опозиційних настроїв українського дворянства

Характерна назва й деяка схожість програмних цілей ложі “Об’єднані слов’яни” та

Товариства об’єднаних слов’ян дозволили С. Єфремову припустити певну ідеологічну

спадковість двох організацій

. Незважаючи на те, що в програмних документах

Товариства об’єднаних слов’ян українці не згадуються як окремий слов’янський народ,

учений вважав, що вплив “місцевого ґрунту” виявляється поки що в загальнослов’янській

і федералістичній ідеях. Лідери “слов’ян” П. Борисов, Я. Драгоманов, І. Горбачевський, на

думку С. Єфремова, “мали вже й зерно національної української свідомості”. З інтересу до

слов’янства, з федералізму почалася українська ідея, яка вже виникла в часи

декабристів, як і думки про долю України і патріотичні спомини з минулого

На думку Ю. Охримовича, відсутність України серед суб’єктів майбутньої федерації,

яку планували створити члени Товариства об’єднаних слов’ян, пояснюється слабкістю

національної свідомості у декабристів-українців. Надмірне захоплення

західноєвропейськими революціями “відвернуло їхні очі від рідної землі”

“Українською віткою декабристського руху” називав Товариство об’єднаних слов’ян

І. Лисяк-Рудницький, який вважав, що його члени потрапили “під команду російських

“якобінців” типу Пестеля”, а тому “загинули, не принісши тривалої користі вітчизні. Це

був показник на майбутнє. Упродовж усього ХІХ ст. обезкровлення України, через

русифікацію її еліти, відбувається не тільки на правому крилі, службою в царській

бюрократії, але й на лівому крилі, участю у революційних організаціях

загальноімперського масштабу”

С. Єфремов, як і багато його сучасників, вважав, що провідне значення в

декабристському русі відігравали саме організації, що діяли в Україні. Північне

товариство, на його думку, виключно “панська організація”, натомість Південне, “вже

Єфремов С. Від легенди до історичної правди (місцеве підґрунтя в декабристському рухові) // Декабристи на

Україні. Збірник праць комісії для дослідів громадських течій на Україні / За ред. акад. С. Єфремова та

В. Міяковського. – С. 4.

Г е р м а й з е О . Рух декабристів і українство. – С. 38.

Російські історики на той час користувались настановою М. Покровського досліджувати лише революційні

організації, тому проблеми масонства вони майже не торкались.

Єфремов С. Масонство на Україні // Сергій Єфремов Вибране: Статті. Наукові розвідки. Монографії / Упоряд.,

передм. та прим. Е. Соловей. – К., 2002. – С. 695.

Д о р о ш е н к о Д . І . Нарис історії України. Львів, 1991. – С. 503.

Є ф р е м о в С . Від легенди до історичної правди (місцеве підґрунтя в декабристському рухові). – С. 6.

Є ф р е м о в С . Масонство на Україні. – С. 701.

О х р и м о в и ч Ю . Короткий нарис розвитку української національно-політичної думки в ХІХ столітті. Ч. І. Від

початку ХІХ століття до Михайла Драгоманова. – К., 1918. – С. 25.

Л и с я к - Р у д н и ц ь к и й І . Інтелектуальні початки нової України. – С. 175.

торкнулося було справжньої землі та її потреб, хоча й не скинуло з себе чисто

дворянських традицій якобинського централізму та великопанського аристократизму

колишніх гвардійців”

На думку С. Єфремова, в Україні точилась боротьба між федералістичними

елементами, осередком яких було Товариство об’єднаних слов’ян, і централістськими, які

гуртувались в Південному товаристві. Він доводив, що об’єднання двох товариств було

“сущим нещастям” для розвитку федеративної, а в подальшому і української національної

ідей. Централізм затяг федералістичні елементи в Україні “в ту фантастичну, мало

підготовану гру, що кінчилась не тільки повним розгромом таємних товариств, але й

паузою в громадському розвитку”

На наш погляд, твердження про повну протилежність в ідеології й тактиці між

Товариством об’єднаних слов’ян та Південним товариством сформувалось у С. Єфремова

під впливом “Записок Невідомого”

, які він часто цитував у своїх працях. Зрозуміло, що

злиття обох організацій було б неможливе за наявності істотних суперечностей.

Виняткову роль у розвитку української ідеї С. Єфремов відводив Малоросійському

товариству В. Лукашевича, яке, на його думку, було “досить численне і мало зносини як з

російськими, так і з польськими політичними організаціями”. Його лідера, колишнього

члена масонської ложі “Об’єднаних слов’ян” В. Лукашевича, С. Єфремов вважав “живою

ниткою”, що пов’язувала київські опозиційні кола з їхніми однодумцями на Лівобережжі –

полтавською ложею “Любові до істини”, активними членами котрої були І. Котляревський,

В. Кочубей, М. Новіков, В. Тарновський, “та з гуртком автономістів, що купчився коло

відомого князя” М. Рєпніна

. Слідча справа В. Лукашевича

не дає змоги стверджувати

про помітну роль Малоросійського товариства на політичній палітрі. Ймовірно, на момент

арешту його лідера, ця організація перебувала у стані формування.

Марксистську інтерпретацію українського декабризму дав О. Гермайзе. Проблема

соціальної природи декабристів, на його думку, зводилась “до проблеми непродуційних

класів”

. Підтримуючи концепцію російського економіста С. Солнцева, вчений вважав,

що невиробничі класи пов’язані з верствами виробничого населення, і можуть тяжіти до

класових інтересів тієї чи іншої виробничої верстви. Ось чому, в політичних концепціях

декабристів не могли не відбитися класові інтереси дворянства і прагнення молодої

російської буржуазії. Історик використав думку М. Покровського, що декабристи були

інтелігентами, відірваними від інтересів поміщиків. “Соціологічно правильно буде, –

зазначав він, – як ми декабристів будемо трактувати, як інтелігенцію, що її суспільна

генеалогія була дворянською, але тепер ця дворянська інтелігенція, відірвавшись, в

значній мірі, від організації сільськогосподарської продукції і через те здекласувавшись,

стала майже вповні тією невиробничою групою...”

Ступінь і форми здекласованості

офіцерської молоді впливали на те, що у різних декабристів “бачимо ми то менший, то

більший радикалізм, меншу чи більшу одірваність від інтересів певних груп російського

дворянства”

. Цим автор пояснював неоднорідність декабристського середовища, значну

різницю в поглядах членів таємних товариств.

О. Гермайзе прийшов до висновку про залежність суспільно-політичних поглядів

української офіцерської молоді від “українських обставин”, від “відносин тогочасного

українського життя”. Вона проявлялась не лише у формі впливу фактів соціального гніту,

але й у впливі українських традицій на політичну ідеологію декабристів. “Відгомін

ліберальної опозиції до російського монархічного уряду, що її так яскраво виявила

українська козацька старшина в ХVІІІ ст. почувається у декабристів”

, – зазначав учений.

Є ф р е м о в С . Від легенди до історичної правди (місцеве підґрунтя в декабристському рухові). – С. 2.

Є ф р е м о в С . Масонство на Україні. – С. 701.

Більш відомі як “Записки І. Горбачевського”, хоча авторство останнього неодноразово піддавалось смуніву.

Є ф р е м о в С . Біля початків українства (Генезис ідей Кирило-Методієвського Брацтва) // Україна. – 1924. – Кн. 1–

2. – С. 94.

Див.: Дело В. Л. Лукашевича // Восстание декабристов. Документы. Дела Верховного уголовного суда и

Следственной комиссии. – Т. ХІХ. – М., 2001. – С. 377–419.

Г е р м а й з е О . Рух декабристів і українство. – С. 26.

Там само. – С. 27.

Там само. – С. 27–28.

Там само. – С. 29.