Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

4. Хвороби свиней

370

цівках та вимені з’являються вторинні везикули. Екзематозний

процес може ускладнюватися секундарною мікрофлорою з наступ-

ним розвитком різних патологічних явищ.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

1 – 12 діб. Перебіг хвороби гострий, хоча зареєстровані випадки

й інапарантного перебігу з вірусоносійством. На початку хвороби у

свиней спостерігаються гарячка, в’ялість, зниження апетиту, слино-

теча. Одночасно на п’ятачку та слизовій оболонці ротової порожни-

ни з’являються первинні везикули з серозним ексудатом, які швид-

ко лопаються, а на їхньому місці утворюються болісні ерозії та ви-

разки. Згодом їх поверхня вкривається фібринозними плівками,

уражені місця швидко загоюються. Температура знижується, але

загальний стан хворих свиней не поліпшується. У цей час на шкірі

кінцівок у ділянці вінчика, зап’ястка, м’якушів, а також міжрати-

цевої щілини утворюються вторинні везикули. Хворі тварини при-

гнічені, виснажені, більше лежать, підводяться з великими труд-

нощами, сильно кульгають. Наприкінці першого тижня везикуля-

рні ураження шкіри минають і впродовж наступних 7 – 10 діб тва-

рини починають одужувати. В разі приєднання до хвороби секун-

дарної мікрофлори розвиваються різні ускладнення (панарицій,

спадання рогового башмака), значно збільшується (до 10 %) лета-

льність серед поросят. У свиноматок під час цієї хвороби можуть

спостерігатися аборти, везикулярні ураження вимені, зниження

секреції молока.

Патологоанатомічні зміни. Виявляються на шкірі кінцівок та

слизовій оболонці ротової порожнини у вигляді везикулярних ура-

жень, ерозій та виразок, зумовлених репродукуванням вірусу в

мальпігієвому шарі епідермісу.

Діагноз установлюється в основному на підставі лабораторних

досліджень, оскільки відрізнити везикулярну екзантему від інших

везикулярних захворювань свиней неможливо.

Лабораторна діагностика. Ґрунтується на ізоляції вірусу з пато-

логічного матеріалу, його ідентифікації та визначенні типу виділе-

ного вірусу за РЗК. Для дослідження в лабораторію направляють

стінки та вміст везикул, відібрані в першу добу їх утворення. З ме-

тою виділення вірусу проводять зараження патологічним матеріа-

лом первинних культур клітин нирок поросят або перещеплювану

лінію РК-15.

У разі наявності вірусу везикулярної екзантеми в заражених

культурах клітин через 8 – 10 год з’являється ЦПД у вигляді вели-

ких світлих і маленьких темних бляшок вздовж усього моношару,

дегенерації цитоплазми та ядра клітини, утворення в цитоплазмі

гроноподібних скупчень віріонів. Ідентифікацію виділеного вірусу

Дизентерія свиней

371

здійснюють за допомогою реакції нейтралізації специфічною сиро-

ваткою. Для типізації вірусу проводять дослідження везикулярної

рідини та суспензії з везикулярних стінок за РЗК з типоспецифіч-

ними сироватками.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення ящуру, везикулярного стоматиту й везикулярної хвороби

свиней. При ящурі у свиней уражуються переважно п’ятачок,

кінцівки, соски вимені, дуже рідко — ротова порожнина; позитив-

на біопроба на морських свинках. На везикулярний стома-

тит хворіють усі свійські тварини, не буває одночасного утворен-

ня везикул у ротовій порожнині й на кінцівках; позитивна біопро-

ба на мишенятах. При везикулярній хворобі уражуються

лише свині, інші види тварин не хворіють. Позитивна біопроба на

одноденних мишенятах. В усіх випадках остаточний діагноз устано-

влюють на підставі результатів дослідження патологічного матеріа-

лу за допомогою реакції зв’язування комплементу та реакції нейт-

ралізації.

Лікування. Специфічних засобів лікування не запропоновано.

Застосовують різні дезінфекційні та в’яжучі розчини, уражені ді-

лянки шкіри змащують мазями й антисептиками. Використовують

антибіотики.

Імунітет. Після перехворювання у свиней формується короткоча-

сний імунітет. Вакцинація свиней не перспективна у зв’язку зі зна-

чною численністю типів вірусу везикулярної екзантеми.

Профілактика та заходи боротьби. Оскільки територія України

благополучна щодо захворювання, слід чітко дотримуватись вимог

ветеринарно-санітарного нагляду під час відбору та завезення сви-

ней з-за кордону. В разі появи захворювання доцільно провести по-

головний забій свиней неблагополучної групи з наступним ретель-

ним очищенням місць тимчасового перебування тварин та дезінфе-

кцією. Трупи хворих свиней та відходи забою спалюють. Приміщен-

ня після остаточної дезінфекції залишають вільними від свиней

улітку впродовж 2 міс, узимку — впродовж усієї зими.

Дизентерія свиней

(Dysenteria bacterialis suum) — висококонта-

гіозна хвороба свиней, яка характеризується симптомами гострого

катарально-геморагічного коліту і проявляється профузним проно-

сом з домішками у фекаліях крові та слизу.

Історична довідка. Хворобу вперше описали Дойль (1918) і Уай-

тінг (1921) у США. Як збудники хвороби різними авторами нази-

вались кишкові вібріони, балантидії, спірохети, патогенні гриби,

4. Хвороби свиней

372

трихомонади. Припускалась змішана полібактеріальна інфекція, а

також асоціація вірусу з мікробами та найпростішими. Останнім

часом збудником дизентерії вважають Borrelia hyodysenteriae, яку

вперше описав Харрус у 1972 р. під назвою Treponema hyodysen-

teria. Хвороба поширена в багатьох країнах світу, завдає господар-

ствам значних економічних збитків у зв’язку з швидким масовим

охопленням свиней різного віку, летальністю (10 – 60 %).

Етіологія хвороби остаточно не з’ясована. Найбільш вірогідним

збудником дизентерії вважають Borrelia hyodysenteria, яка нале-

жить до родини Treponemataceae. Борелії є постійними мешканця-

ми травного каналу здорових поросят і виявляють свою патоген-

ність лише в разі різкого зниження резистентності організму. Боре-

лії — змієподібно рухливі, з рівними, правильно розміщеними за-

витками й гострими кінцями анаеробні спірохети. У свиней розріз-

няють три форми збудника: великі — завдовжки до 20 нм з 8 – 12

завитками, середні — 8 – 12 нм з 6 – 8 завитками та малі — до 8 нм

з 3 – 4 завитками. Грамнегативні, однак добре забарвлюються усіма

аніліновими фарбами, особливо генціанвіолетом. Борелії виявля-

ються під мікроскопом у темному або фазово-контрасному полі маз-

ків, виготовлених зі зскрібків ураженої частини слизової оболонки

товстих кишок, значно рідше — з фекалій хворих свиней. Культи-

вуються в суворо анаеробних умовах, за температури 42 °С і рН =

= 7,4 – 7,6, на спеціальних живильних середовищах — триптично-

соєвому агарі та бульйоні з кров’ю або сироваткою крові плоду вели-

кої рогатої худоби і спектоміцином. Ріст культури на триптично-

соєвому кров’яному агарі спостерігається через 5 – 8 діб після висі-

вання у вигляді ніжного дифузного нальоту і супроводжується чіт-

ким гемолізом еритроцитів; колоній борелії не утворюють. На трип-

тично-соєвому кров’яному бульйоні ріст збудника виявляють через

2 доби у вигляді сіруватого слизистого осаду на дні пробірки, який

при струшуванні піднімається вгору у вигляді косички. Через 3 –

4 доби середовище набуває темно-коричневого, майже чорного ко-

льору.

Збудник відносно нестійкий у зовнішньому середовищі. В замо-

роженому стані зберігається 60 днів, при 4 °С — 20 діб, при 18 °С —

кілька тижнів. У вологих фекаліях хворих свиней залишається жит-

тєздатним за температури від 0 до + 10 °С — 48 діб, при + 5 °С — 42

доби, при + 10 °С — 36 діб, при + 25 °С — до одного тижня. Трива-

лий час залишається життєздатним у гноївці. Лабораторні тварини

до збудника дизентерії не чутливі.

Епізоотологія хвороби. Хворіють свині різного віку, особливо мо-

лодняк 1 – 6-місячного віку. Під час ензоотичних спалахів дизенте-

рії криваві проноси спостерігають і серед поросят-сисунів. Появу

Дизентерія свиней

373

захворювання часто спричинюють різкі порушення в годівлі та

утриманні свиней (зміна кормів, кормові отруєння, скупченість,

протяги). Особливо роль цих факторів виявляється в стаціонарно

неблагополучних господарствах. Джерелом збудника інфекції є

клінічно й латентно хворі свині та реконвелесценти, які виділяють

борелії з фекаліями до 5 міс після перехворювання. Зараження здо-

рових свиней відбувається аліментарно, через контаміновані збуд-

ником корми, воду, підстилку, предмети догляду за тваринами. Для

дизентерії характерним є дуже швидке поширення хвороби, яка

проходить у вигляді ензоотії, іноді епізоотії. Захворювання реєстру-

ється впродовж усього року, однак найчастіше восени, взимку та

навесні. Поява хвороби в раніше благополучних господарствах

пов’язана переважно із завезенням для комплектування ремонтних

свинок і кабанчиків. У цих випадках захворювання набуває харак-

теру епізоотії з охопленням упродовж 1 – 3 діб свиней усіх вікових

груп. Захворюваність і летальність серед поросят-сисунів може до-

сягати 80 – 100 %, у свиноматок і дорослих свиней хвороба прохо-

дить більш доброякісно, з меншою летальністю. Надалі в цих госпо-

дарствах дизентерія стає стаціонарною інфекцією, супроводжується

наявністю великої кількості свиней-мікробоносіїв, регулярно

з’являється серед молодих поросят 1 – 6-місячного віку у вигляді

ензоотичних спалахів. Захворюваність серед цих вікових груп ста-

новить 80 – 90 %, летальність — 10 – 60 %.

Патогенез вивчений недостатньо. Після проникнення в орга-

нізм борелії фіксуються на клітинах слизової оболонки товстих

кишок, починають швидко розмножуватись і утворювати токсини.

Патогенетичній дії збудника сприяють різні функціональні пору-

шення травного каналу, пов’язані зі згодовуванням недоброякіс-

ного токсичного корму та хронічними запальними процесами.

Внаслідок зниження секреторної діяльності і послаблення

бар’єрної функції слизової оболонки товстих кишок створюються

сприятливі умови для розвитку різних умовно-патогенних кишко-

вих мікробів, накопичення їх бактеріальних токсинів та участі в

геморагічно-дифтеритичному запаленні слизової оболонки й нек-

ротичних процесах. Токсичні речовини з кишок проникають у

кров, спричинюють дистрофічні зміни в різних органах і зумовлю-

ють загальну картину тяжкого токсикозу.

Клінічна картина та перебіг хвороби. Інкубаційний період три-

ває 2 – 30 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний.

Можливі випадки надгострого перебігу, коли тварини гинуть через

12 – 20 год після появи кривавого проносу.

За гострого перебігу спостерігаються короткочасне підви-

щення температури тіла до 40,5 – 41 °С, сильне пригнічення, відсу-

тність апетиту, спрага. Через 48 – 82 год після зараження з’явля-

4. Хвороби свиней

374

ється сильний пронос. Фекалії спочатку мають брудно-сірий колір,

потім стають темно-коричневими або землисто-чорного кольору з

домішками слизу й крові, що є найхарактернішою діагностичною

ознакою дизентерії. Температура тіла швидко знижується, з’явля-

ється хитка хода, задишка; спина згорблена, живіт підтягнутий. На

5 – 6-ту добу хвороби настає повне виснаження і загибель тварини.

Поросята віком 3 – 6 тижнів хворіють тяжче, ніж підсвинки, однак

проноси з кров’ю частіше бувають у доросліших тварин. У багатьох

свиней, особливо серед молодняку, після одужання нерідко бувають

рецидиви хвороби.

За підгострого перебігу температура тіла перебуває в

межах норми або знижена. Спостерігають виснажливі кров’янисті

проноси з домішками слизу, сильну спрагу, відсутність апетиту, ви-

снаженість, хитку ходу. Тривалість хвороби — 15 – 17 діб. Більшість

тварин гине на 12 – 15-ту добу. Під час хронічного перебігу

спостерігають проноси й запори, виснаження, млявість, можливі

екзематозні ураження шкіри. Кров у фекаліях виявляється рідко і

тільки в окремих свиней. Тривалість хвороби — 14 діб. Трапляються

випадки ускладнення дизентерії сальмонельозом, пастерельозом та

іншими секундарними інфекціями.

Патологоанатомічні зміни. Під час огляду трупа виявляють за-

гальне виснаження, синюшність шкірного покриву в ділянці вух і

нижній частині тіла. На розтині трупа основні патологоанатомічні

зміни спостерігають у товстому відділі кишок. При гострому перебі-

гу хвороби виявляють потовщення, геморагічне запалення і склад-

частість слизової оболонки ободової та сліпої кишок, згодом — диф-

теритичні висівкоподібні нашарування та осередки некрозу; крово-

виливи в лімфовузлах і деяких органах. При хронічному перебігу

хвороби в товстих кишках відмічають сирнисті нальоти чорно-

білого, жовтуватого або червоного кольору, крововиливи, а також

дегенеративні зміни в печінці й нирках. Вміст кишок через доміш-

ки крові має червонуватий, іноді кавовий колір.

Діагноз передбачає аналіз результатів епізоотологічного обсте-

ження неблагополучного господарства, характерної клінічної кар-

тини хвороби, патологоанатомічних змін та даних лабораторного

дослідження.

Лабораторна діагностика ґрунтується на виявленні борелій під

час мікроскопічного дослідження патологічного матеріалу з викори-

станням фазового контрасту або конденсора темного поля. Для за-

життєвої діагностики з прямої кишки хворих тварин відбирають

фекалії, для посмертної — слизову оболонку великої ободової та

сліпої кишок загиблих, а краще спеціально забитих хворих свиней.

Із слизової оболонки, промитої проточною водою, роблять зскрібки, а

потім 10 %-ву суспензію на фізіологічному розчині, яку негайно до-

Дизентерія свиней

375

сліджують під мікроскопом «темне поле» в нативному вигляді або в

світловому мікроскопі після забарвлення за Грамом, Романовсь-

ким — Гімза чи фуксином Пфейффера. Для дослідження підфарбо-

ваних препаратів на предметне скло наносять краплю суспензії до-

сліджуваного матеріалу і добавляють до неї краплю барвника, на-

кривають покривним скельцем і розглядають під мікроскопом. Так

само досліджують і свіжовідібрані (не пізніше ніж через 2 – 8 год

зберігання на холоді) проби фекалій. У разі позитивних результатів

у нативних препаратах у роздавленій краплі виявляють 5 – 10 і

більше середніх і великих борелій у вигляді довгих звивистих ниток

з рівномірно розміщеними завитками й гострими кінцями, які ма-

ють поступальний рух. У забарвлених фіксованих препаратах спо-

стерігають грамнегативні мікроорганізми з характерною для боре-

лій морфологією.

Диференціальна діагностика. Дизентерію свиней потрібно відрі-

зняти від чуми, сальмонельозу, вірусного трансмісивного гастроен-

териту, коліентериту, а також кормових отруєнь. При чумі хворі-

ють і гинуть свині всіх вікових груп, спостерігається постійна пропа-

сниця, явища геморагічного діатезу, масові крововиливи в усіх ор-

ганах і тканинах, інфаркти селезінки, «мармуровість» лімфовузлів,

наявність «бутонів» у слизовій оболонці товстого відділу кишок. При

сальмонельозі хворіють в основному щойно відлучені поросята,

у свиноматок можуть бути аборти. Спостерігаються висока темпера-

тура тіла, синюшність шкіри вух, підгруддя, промежини. При хро-

нічному перебігу хвороби виявляють некроз солітарних фолікулів

слизової оболонки товстих кишок з утворенням крихкуватих струпів

і виразок. Бактеріологічними дослідженнями достовірно установлю-

ється збудник хвороби.

При вірусному трансмісивному гастроентериті

хворіють і гинуть лише поросята-сисуни до 15-денного віку. У фека-

ліях відсутня кров, при розтині трупів не виявляють дифтеритич-

них та некротичних уражень товстого відділу кишок. На коліен-

терит хворіють переважно поросята до 15-денного віку. Калові

маси рідкі, без крові та слизу. Під час бактеріологічного досліджен-

ня виділяють патогенну кишкову паличку. Гастроентерити

неінфекційного походження виникають після згодову-

вання недоброякісних кормів, уражають одночасно всіх свиней не-

благополучної групи, супроводжуються проносами без домішок кро-

ві, припиняються після виключення з раціону неякісних кормів.

Лікування. З лікувальною й профілактичною метою успішно ви-

користовують осарсол, ветдипасфен, ніфулін, емгал, тилан, фарма-

зин-200, трихопол, різні антибіотики (біоміцин, левоміцетин) та су-

льфаніламідні препарати (фуразолідон). Кращим вважають осар-

сол, який за умови своєчасного використання запобігає загибелі

4. Хвороби свиней

376

свиней. Застосовують його двічі на день 3 дні підряд з кормом у до-

зах: поросятам 30 – 60-денного віку для лікування — 0,1 – 0,2 г, з

метою профілактики — 0,1 г; 3 – 4-місячного віку 0,2 – 0,3 і 0,1;

4 – 8-місячного віку — 0,3 – 0,4 і 0,25; 8 – 12-місячного — 0,4 – 0,5 і

0,3; віком понад 12 міс — 0,5 – 0,7 і 0,4. У разі неповного вилікову-

вання осарсол дають повторно через 5 – 6 діб. Ветдипасфен з ліку-

вальною та профілактичною метою використовують з кормом. Тяж-

кохворим тваринам і поросятам-сисунам призначають індивідуаль-

но 1 – 2 рази на день 3 дні підряд у лікувальних дозах: поросятам

30 – 60-денного віку — 250 мг (250 тис. ОД), 60 – 120-денного —

350 мг (350 тис. ОД), віком понад 120 днів — 750 мг (750 тис. ОД); з

профілактичною метою препарат використовують у половинній дозі.

За потреби курс лікування повторюють 2 – 3 рази через 7 – 8 діб.

Ніфулін добавляють у корм з лікувальною метою в дозі 5 кг на 1 т

комбікорму, з профілактичною — 2 кг на 1 т; застосовують двічі на

день 7 днів підряд. Тяжкохворим тваринам дають індивідуально, в

дозі 100 – 120 мг на 1 кг маси один раз на день, до 5 днів підряд.

Через 21 добу давання препарату повторюють у половинній дозі.

Тилан використовують з кормом для лікування дорослих тварин,

для поросят-сисунів — індивідуально з водою два рази на день,

3 дні підряд, у дозах 1,25 – 2,5 мг на 1 кг маси. Давання повторюють

через 3 доби. Після лікування тварин не можна забивати на м’ясо

раніше ніж через 21 добу. Фармазин використовують для поросят-

сисунів індивідуально з лікувальною й профілактичною метою 3 – 5

діб підряд, розбавленим у дозах 0,25 – 0,5 г в 1 л кип’яченої води.

Емгал згодовують клінічно хворим свиням у дозі 4 – 5 кг на 1 т кор-

му впродовж 10 днів підряд. З профілактичною метою емгал добав-

ляють у дозі 2 кг на 1 т корму. Трихопол використовують з профіла-

ктичною та лікувальною метою дорослим свиням — перорально і

внутрішньом’язово. Перорально дають разом з кормом 3 доби підряд

двічі на день у дозах 0,25 – 0,5 г. За потреби курс лікування повто-

рюють через 7 – 10 діб. Можливе внутрішньом’язове застосування.

Біоміцин хлорид дають усередину з розрахунку 20 мг на 1 кг маси

тіла тварини двічі на добу; левоміцетин сукцинат натрію викорис-

товують з розрахунку 20 мг на 1 кг маси вранці та ввечері 3 дні під-

ряд внутрішньом’язово. Фуразолідон призначають відразу після лі-

кування осарсолом у дозі 3 – 5 мг на 1 кг маси, двічі на день, 3 – 5

діб підряд для запобігання рецидивам хвороби.

Імунітет недостатньо вивчений. Повторне захворювання щойно

перехворілих свиней свідчить про його відносність. Специфічні біо-

логічні препарати не можуть бути виготовлені доти, доки остаточно

не з’ясується справжній збудник цієї хвороби.

Профілактика та заходи боротьби. Через відсутність специфіч-

них препаратів профілактика дизентерії ґрунтується винятково на

Дизентерія свиней

377

чіткому дотриманні ветеринарно-санітарних правил комплектуван-

ня та розведення тварин. Усі зусилля мають бути спрямовані пере-

дусім на те, щоб не допустити завезення на свиноферму свиней з

неблагополучних щодо дизентерії господарств. У період 30-денного

карантину бажано провести біопробу, приєднавши до завезеної гру-

пи 5 – 10 здорових підсвинків із свого господарства і організувавши

ветеринарне спостереження за ними. У разі відсутності в період ка-

рантину випадків захворювання свиней, а також негативних ре-

зультатів лабораторного обстеження завезені свині вважаються не-

інфікованими. В період вирощування поросят і підсвинків слід сте-

жити за дотриманням нормативних показників мікроклімату при-

міщень, повноцінною годівлею свиней, систематичним проведенням

профілактичних дезінфекцій, дезінсекцій і дератизацій, за здійс-

ненням необхідних профілактичних щеплень. Закуплений племін-

ний молодняк треба обов’язково піддавати профілактичній обробці

трихополом, фармазином, динамітуліном з одночасною дезінфекці-

єю шкірних покривів розчином лужного формаліну.

У разі виникнення дизентерії усіх хворих свиней з кров’яни-

стими проносами негайно ізолюють і направляють для забою.

В станках, де знаходилися хворі свині, проводять ретельне механіч-

не очищення та дезінфекцію, здійснюють термінові заходи з уточ-

нення діагнозу. Після отримання з лабораторії остаточного діагнозу

господарство оголошують неблагополучним щодо дизентерії, у ньо-

му запроваджують карантинні обмеження, які передбачають забо-

рону перегрупувань, завезення й вивезення свиней, використання

перехворілих свиней для відтворення. Усіх свиней в неблагополуч-

ному приміщенні обробляють з профілактичною метою одним з про-

тидизентерійних препаратів. Наступного дня всіх оброблених сви-

ней переводять у чисті, продезінфіковані приміщення або виводять

у літні табори. Через 10 – 14 діб повторюють лікування тварин та

дезінфекцію їх шкірного покриву. Після закінчення літньо-

табірного періоду свиней знову обробляють протидизентерійними

препаратами, миють у лужному розчині формаліну і розміщують у

відремонтованих та продезінфікованих приміщеннях. Свиноматкам

за 7 діб до опоросу дають протидизентерійні препарати, купають їх

у лужному розчині формаліну.

Господарство оголошують благополучним і знімають з нього об-

меження через 3 міс після останнього випадку виявлення хворих на

дизентерію свиней. Племінний молодняк дозволяється упродовж

наступного року вивозити в інші господарства тільки у віці не менш

як 5 – 6 міс, якщо в їхніх ізольованих групах не було виявлено за-

хворювань на дизентерію і було проведено повний комплекс вете-

ринарно-санітарних та оздоровчих заходів.

4. Хвороби свиней

378

Оздоровленню неблагополучних щодо дизентерії племінних та

репродуктивних господарств слід приділяти особливу увагу. Найдо-

цільнішим є повна заміна маточного поголів’я свиней шляхом заве-

зення племінного молодняку із заздалегідь благополучних госпо-

дарств та ізольоване його вирощування. У разі неможливості заміни

проводять поступове формування нового, вільного від інфекції пле-

мінного ядра за рахунок виділення та ізольованого утримання бла-

гополучних щодо дизентерії свиноматок віком понад 1,5 – 2 роки,

встановлення за ними постійного лабораторного контролю та спо-

стереження за станом отриманого від них молодняку.

При дизентерії для дезінфекції приміщень використовують 4 %-й

гарячий розчин їдкого натру; розчин хлорного вапна, що містить

3 % активного хлору; 10 %-ву емульсію дезінфекційного креоліну;

5 %-ву емульсію ксилонафту кімнатної температури або 4 %-ву га-

рячу емульсію ксилонафту; 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна;

2 %-й розчин формальдегіду; мильно-карболову суміш. Дезінфекцію

можна проводити аерозольним способом. Для аерозольної дезін-

фекції застосовують формальдегід із розрахунку 15 мл на 1 м

за

експозиції 6 год з наступним побіленням кліток 20 %-ю суспензією

свіжогашеного вапна. Гній від хворих свиней знезаражують хлор-

ним вапном.

Гемофільозний полісерозит

(хвороба Глессера)

Гемофільозний полісерозит

(Poliserositis haemophilosis) — гостра

септична хвороба поросят відлученого віку, що характеризується

серозно-фібринозним запаленням серозних оболонок (очеревини,

плеври, перикарда), суглобів та негнійним менінгоенцефалітом.

Історична довідка. Хворобу вперше описав у 1910 р. К. Глессер,

який під час мікроскопічного дослідження серозного ексудату черев-

ної та інших порожнин, взятого від хворих свиней, виявив мікроор-

ганізми, подібні до мікобактерій туберкульозу. Культуру збудника

вперше виділили в 1922 р. С. Шермер та Р. Ерліх, ідентифікував у

1939 р. П. Шанк. У 1942 р. А. Хьяр та Г. Врамбі відтворили цю хво-

робу поросят в умовах експерименту. На території колишнього Ра-

дянського Союзу гемофільозний полісерозит поросят був виявлений

М. А. Сидоровим, Д. І. Скородумовим та Н. І. Тарасенком у 1976 р.

Нині хвороба зареєстрована майже в усіх країнах Європейського

континенту, а також у США, Канаді та Австралії. Економічні збит-

ки, заподіювані цим захворюванням, доволі значні і складаються з

вартості загиблих поросят, витрат на лікування хворих тварин та

проведення оздоровчих заходів.

Гемофільозний полісерозит (хвороба Глессера)

379

Збудник хвороби — Haemophilus parasuis — належить до родини

Brucellaceae, роду Haemophilus, є постійним мешканцем верхніх

дихальних шляхів клінічно здорових свиней, має чітко виражений

тропізм до серозних оболонок, очеревини, плеври та перикарда. Гемо-

фільна бактерія являє собою дуже малу за розміром (0,2…0,5 мкм),

нерухому грамнегативну аеробну паличку, яка оточена капсулою,

спор не утворює. Встановлено 5 капсульних серогруп збудника — А,

В, С, D, Е, при цьому штами серогруп А і D ізольовані з уражених

легень, а штами групи В — при септичному прояві хвороби. Залеж-

ності ступеня вірулентності штаму від серогрупової належності не

виявлено. З лабораторних тварин до гемофільної палички чутливі

морські свинки, особливо в разі інтраназального зараження.

Для культивування збудника хвороби використовують елективні

живильні середовища — шоколадний агар, бульйон та агар Лівен-

таля, а також кров’яний або сироватковий м’ясо-пептонний агар з

«бактерією-годівницею», де вирощують негемолітичні штами киш-

кової палички або білого стафілокока, які забезпечують його потре-

би в специфічному ростковому V-факторі (дифосфопіридиннуклео-

тид — ДПН) та в Х-факторі (гемін). На кров’яному та сироватковому

агарі збудник росте у вигляді дрібних росинчастих сателітних коло-

ній біля «бактерії-годівниці», не спричинюючи гемолізу еритроци-

тів. На шоколадному агарі впродовж 24 – 48 год формує великі (ді-

аметром 1,2 – 2,5 мм) та малі (діаметром 0,2 – 0,5 мм) сірувато-

білого кольору округлі слизові колонії з рівними краями та гладе-

нькою опуклою поверхнею. На агарі Левінталя через 24 год утворює

прозорі блискучі флуоресціюючі колонії М-форми (великі) та

S форми (дрібні), а також нефлуоресціюючі R-форми (дрібні). У маз-

ках з агарової культури бактерії виявляються у вигляді різного роз-

міру ниток та дрібних грамнегативних паличок. У сироватковому

бульйоні та бульйоні Левінталя гемофільні бактерії через 24 год

росту спричинюють рівномірне помутніння середовищ з наступним

просвітленням. Гемофільні палички досить стійкі у зовнішньому

середовищі, особливо за низьких температур. Дезінфекційні речо-

вини інактивують їх упродовж 1 – 3 год.

Епізоотологія хвороби. На гемофільозний полісерозит хворіють

лише поросята до 3-місячного віку, частіше через 8 – 15 днів після

відлучення від свиноматки. Основним джерелом збудника інфекції

є хворі на гемофільоз поросята, а також свиноматки й ремонтні сви-

нки, у 40 – 70 % яких виявляється носійство гемофільної палички.

Спалах захворювання нерідко спостерігають при введенні нових

поросят у групи щойно відлучених. Спонтанне зараження відбува-

ється аерогенно, однак можливе пероральне інфікування поросят

через контаміновані збудником корми й воду. Хвороба проявляється

в різні пори року, переважно під час сильних холодів. Важливим