Кацавець Р.С. Українська мова: професійне спрямування

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Руслан КАЦАВЕЦЬ

Українська мова:

професійне спрямування

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

підручник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ – 2007

УДК 821.161.2’27(075.8)

ББК 81.2УКР9

К 30

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

підручник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист №1.4/18Г144 від. 23.01.20007 р.)

Рецензенти:

О. Б. Олійник – академік, доктор філологічних наук, професор Інсти

туту післядипломної освіти при Київському національному універси

теті імені Тараса Шевченка;

Л. М. Паламар – доктор педагогічних наук, професор Київського

національного університету імені Тараса Шевченка;

Н. І. Пащенко – кандидат філологічних наук, доцент, завідувач ка

федри українознавства Київського національного університету будівниц

тва і архітектури.

Кацавець Р.С.

К 30 Українська мова: професійне спрямування. Підручник. – К.: Центр

учбової літератури, 2007. – 256 с.

ISBN 9789663645001

Підручник висвітлює теоретичний і практичний матеріал відповідно до

чинної програми курсу з української мови професійного спрямування. Він до

поможе майбутнім фахівцям оволодіти навичками усної і писемної професійної

мови, піднести загальний рівень мовної культури.

Наголошується на особливостях усного мовлення, зокрема, засобах пере

конуючої комунікації.

Подаються питання фонетики, лексикології, фразеології, морфології та

пунктограми сучасної української мови.

Пропонуються найуживаніші зразки ділових паперів, що функціонують у

різних професійних сферах. Додаються навчальні, контрольнотренувальні зав

дання, що сприятимуть виробленню мелодики мови, етичних особливостей;

розумінню сутності змісту; осмисленню певних дій і закономірностей.

Для студентів вищих навчальних закладів. Також стане у нагоді виклада

чам, аспірантам і всім, хто прагне вдосконалити знання з усної і писемної мови.

ISBN 9789663645001 © Кацавець Р.С., 2007

Серце людини обмірковує свій шлях,

але Господь керує ходою

(Книга притч Соломонових).

І все чого ви в молитві попросите

з вірою, то одержите

(Євангеліє від Матвія 21:22).

МОЛИТВА ПЕРЕД НАВЧАННЯМ

Милосердний Господи, пошли нам

ласку Духа Твого Святого,

що подає нам розум i

змiцнює духовнi сили нашi,

щоб ми, уважно переймаючи науку,

виросли Тобi, Творцевi нашому,

на славу, батькам нашим на

радiсть, Церквi й Українi на користь

Ïåðåäíº ñëîâî

Покоління людей проходить одне за

одним, але результати життя кожного

покоління залишаються в мові…

К. Ушинський.

ова — це процес пізнання світу; засіб усного і пи-

семного інформаційного зв’язку в суспільстві та

спілкуванні між людьми. Міра володіння мовою

формує особистість людини, її інтелект, буття. Для

цього треба знати закони і принципи української мови, зокрема, її

фонетичні, граматичні й орфоепічні норми; уміти слугуватися

ними у різних сферах функціонування.

На це й орієнтує підручник. У ньому висвітлюється теоретич-

ний і практичний матеріал під кутом вимог, які ставлять вищі на-

вчальні заклади до мовної підготовки майбутніх фахівців різних

професійних напрямків.

Підручник написаний відповідно до чинної програми курсу з

української мови професійного спрямування. Система подачі ма-

теріалу підпорядкована принципу виділення основного й необ-

хідного, переведення його у міцні знання й навички.

Перший розділ знайомить з розвитком словникового складу

української мови, її функціональними стилями, мовними й стилісти-

чними нормами, лексичними засобами. Звертається увага на слово та

його функції у мові, речення як основну одиницю спілкування, текст

як структурно-граматичну єдність речень. Подається тематика з пи-

тань риторичної майстерності мовця. Зокрема, йдеться про комуні-

кативні якості мовлення, що створюють гармонію думки і слова.

Другий розділ наголошує на складні випадки правопису. Це

написання префіксів; відмінкових закінчень іменників, прикмет-

ників, числівників, займенників; прислівників і прислівникових

сполучень; часток, сполучників, прийменників. Додаються впра-

ви. Робота над ними спрямовує студентів на творче опрацювання

мовного матеріалу, активізує його засвоєння.

Третій розділ ілюструє зразки найвживаніших ділових паперів

(з описами їх форм, видів та навчальними і контрольно-трену-

вальними завданнями).

Зважаючи, що курс вивчають студенти різних фахових напря-

мків, окремі документи, що відбивають глибоко специфічну сфе-

ру діяльності, пропонуються лише для читання і обговорення.

При цьому слід урахувати мовленнєві особливості, осмислити

певні дії і закономірності. Обов’язковим є мовний коментар діло-

вих паперів. Це допоможе краще відчути специфіку мови, що ви-

різняється своєрідною термінологією, структурою побудови ре-

чень і тексту; зрозуміти стилістичні і морфологічні можливості,

синтаксичні структури мови; навчитися правильно користуватися

лексичними засобами і термінами.

Слід знати, що будь-яка професійна діяльність здійснюється на

основі етичних норм і принципів, які сформувались у суспільстві.

Тож ділові папери відображають не лише виробничі показники, а

й базуються на етичних, логічних, психологічних міркуваннях. Бо

в них також зосереджується інформація про події, явища, приватні

стосунки між людьми, відбивається характер суспільних відносин.

Саме такими є зразки поданих ділових паперів.

Доповнюють розділ словнички професійної термінології; сло-

вовживання.

Четвертий розділ містить висловлювання відомих людей про

слово, мову, красномовство. Його мета — показати лексичне ба-

гатство, стилістичну виразність і красу слова; виробити чуття до

нього; сформувати мовний смак.

Для студентів вищих навчальних закладів. Також підручник

стане у нагоді викладачам, аспірантам і всім, хто цікавиться пи-

таннями усної і писемної мови професійного спрямування та

культурою мови взагалі.

Руслан Кацавець.

Ðoçäië 1

МОВА У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ

СТИСЛІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ ПИСЬМА

Без письма мова залишалася б тільки

миттєвим засобом спілкування.

Письмо — необхідне доповнення мови

... без нього неможлива ні

достовірна історія, ні наука

Я. Грот

исемність у східних слов’ян виникла ще до утво-

рення давньоруської держави. Письмо, як допоміж-

ний засіб спілкування людей між собою, виникло з

потреб суспільства і розвивалося разом з ним. Істо-

рія письма нерозривно зв’язана з історією мови. Історично пись-

мо пройшло декілька етапів розвитку.

У слов’ян було дві азбуки — кирилиця і глаголиця.

У зв’язку з офіційним прийняттям Київською Руссю в Х ст.

християнства на території східних слов’ян набула великого по-

ширення кирилиця, що була упорядкована на зразок уставного

письма в другій половині ІХ ст. в Болгарії і пристосована для пе-

редачі на письмі звуків старослов’янської мови. Поступово кири-

лиця стала у східних слов’ян єдиною азбукою як для старо-

слов’янської, так і для давньоруської літературної мови.

Як у південних, так і в східних слов’ян кириличне письмо

пройшло такі три етапи у своєму розвитку: устав, півустав, ско-

ропис.

Устав — це повільне і урочисте письмо: букви майже прямо-

кутні, однотипні, старанно виведені, одна від одної на однаковій

віддалі, між собою не з’єднані. Устав характеризує епоху, коли

писемність мала переважно церковний характер. Саме цим і по-

яснюються його зовнішні риси: чіткий архітектурний характер

ліній і незначна кількість скорочень.

Устав старіших давньоруських рукописних пам’яток не є ко-

піюванням старослов’янського письма, а оригінальний, самобут-

ній. Уставом писали приблизно до кінця XIV ст.

Півустав. У зв’язку з широким вживанням письма в побутових

потребах з другої половини XIV ст. застосовується півуставне

письмо. У півуставі букви менші проти уставних, лінії букв менш

точні, не завжди прямі, часто похилені вправо, вужчі, витягнені,

нерідко деякі букви виносяться над рядок.

Півустав характеризує епоху, коли писемність стала надбанням

широких мас населення. Зі зростанням попиту на книги півуста-

вом користувалися як переписувачі, так і перші друкарі. У півус-

таві поєднується зручність письма і виразність висловлювання.

Одночасно з півуставом розвивався і скоропис. Скорописне

письмо було розраховане на скорість писання, а не на збереження

красоти і правильності букв. У скорописному письмі букви дріб-

ніші, іноді прикрашаються різними додатковими лініями, закрут-

ками, хвостиками.

Скоропис характеризує епоху, коли письмо вже стало надбан-

ням широких мас народу, коли воно почало використовуватися

не лише для потреб вищої культури, а й для потреб в міжнарод-

них і правових стосунках, в державному управлінні і для особис-

тих потреб у приватному листуванні.

Кирилиця в трьох стилях (устав, півустав, скоропис) проісну-

вала без особливих змін до початку XVIII ст. Лише деякі букви в

зв’язку зі змінами у звуковій системі української мови стали по-

значати інші звуки. Наприклад, буква є позначала звук е (дєрє-

во — суч. дерево) і звукосполучення йе (твоє); моментальне г пе-

редавалось то буквосполученням кг (кгрунт), то латинським g, а

з 1591 року — буквою г.

На початку XVIII ст. Петром І була здійснена реформа пись-

ма. Кириличне письмо замінено новим типом письма — гражда-

нкою (гражданським алфавітом). Гражданка являє собою новий

шрифт, в якому буквам надано простішого, округлішого накрес-

лення, близького до латиниці. Деяких змін зазнав і алфавіт. З ал-

фавіту (півуставу) було вилучено діакритичні (надрядкові) знаки

(титло, єрики, оксії, наголос тощо), було знято вісім рідко вжива-

них букв: юси великий і малий, зело, кси, пси, і з крапкою, омега,

іжиця і введено нову букву — Э. Цією спрощеною азбукою поча-

ли друкувати книги цивільного змісту, тому вона і дістала назву

гражданської азбуки. А кирилиця залишалася тільки в церковно-

му вжитку.

На початку XVIII ст. з’явилися книги, надруковані граж-

данською азбукою, і нове гражданське письмо стало загально-

вживаним у Росії. У XIX ст. гражданку перейняли болгари і

серби.

На українському ґрунті російська гражданська азбука, яка бу-

ла створена відповідно до російської системи, почала пристосо-

вуватися до звукової системи української мови. У зв’язку з цим

окремі букви в українському алфавіті з часом набули нового зна-

чення. Так, замість російської букви ё стали послідовно вживати-

ся сполучення букв йо, ьо (його, літнього); проривне г передава-

лось частіше буквою г, рідше латинською буквою g.

У процесі історичного розвитку в кожній із східнослов’ян-

ських мов з’явилися нові відмінності у морфологічній структурі і

фонетичній системі. Тож виникли і певні відмінності у правописі

російської, української і білоруської мов.

1818-го року вийшла перша у ХІХ ст. українська граматика,

автор Олександр Павловський. Він перший звернув увагу на ба-

гатство української мови.

Правопис О. Павловського відіграв позитивну роль, хоч і при-

живався досить повільно в силу міцних традицій попередніх віків.

В українському письмі також використовуються так звані не-

алфавітні знаки (ідеографічні засоби — хімічні формули, матема-

тичні умовні знаки, арифметичні тощо). Важливе місце займають

цифрові знаки: арабські і рідше — римські. Вони переважно

вживаються у науково-технічній мові.

Найбільш досконалою системою цифр є арабська (була ство-

рена в Індії близько V ст.; в Європу занесли араби тому й має та-

ку назву). Цією системою цифр ми слугуємося і тепер.

До початку ХІХ ст. існувала слов’янсько-кирилична система

цифр, що слугувала нашим предкам. Вона запозичена з грецького

письма. У ній 27 літер кириличного алфавіту, які мали ще й циф-

рове значення. Кожна літера вживалася у цифровому значенні і

над нею ставився знак титло (~), що слугував також на позначен-

ня скорочених слів.

До окремого виду письма належать: стенографія — система

знаків швидкісного запису; ноти — система графічних знаків для

запису музики.

Сучасна українська абетка (алфавіт, азбука) створена на осно-

ві старослов’янської кирилиці. Вона має 33 літери. На письмі

вживається апостроф (‘), ставиться знак наголосу (/), а також —

м’який знак (ь).

В українську абетку повернуто літеру (ґ), що була вилучена ра-

ніше з мовного вжитку. Вона зустрічається у небагатьох власне

українських і давньозапозичених словах. Наприклад: ґрунт, обґру-

нтувати, ґанок, ґлей, ґноття, ґерлиґа, ґешефт, ґалаґан, ґава,

ґав’ячий, ґречний, ґердан, ґестка, ґаблі, ґедзь, ґазда, ґляґанка, ґелґіт.

“… Лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає

простір і час”

(Я. Грот).

Çàïèòàííÿ äëÿ îáãîâîðåííÿ

1. Коли виникла писемність у східних слов’ян?

2. Коли з’явилася кирилиця? Які етапи у своєму розвитку пройшло

кириличне письмо?

3. Що таке скоропис? Для яких потреб він слугував?

4. Коли з’явився новий тип письма — гражданка? Чому він мав та-

ку назву?

5. Що означає неалфавітне письмо?

6. На основі чого створено сучасну українську абетку? Скільки вона

має літер?

РОЗВИТОК СЛОВНИКОВОГО СКЛАДУ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мова — дивосвіт, духовна планета,

на якій живе виплекана людиною

незліченна кількість слів

І. Вихованець.

До словникового складу української мови входять усі слова, що

вживаються в ній. Лексичне багатство української мови виявля-

ється у величезній кількості слів. Їх налічується кілька сот тисяч.

Словниковий склад мови дуже рухливий. Це характеризується

появою нових слів, що з’являються у житті суспільства і виходом

з ужитку застарілих.

З розвитком зовнішньо-економічних та ринкових відносин,

культури, побуту, науки, техніки, мистецтва — сучасна лексика

постійно поповнюється новими словами, специфічними терміна-

ми. Тож у словниковому складі безпосередньо відбиваються всі

зміни в житті суспільства. Мова лексично постійно збагачується

й оновлюється. Однак не всі слова зникають назавжди. Часом во-

ни повертаються до активного вжитку, набувши нового значення.

Новостворені слова поступово засвоюються і поширюються в

мові. Вихід застарілих слів також відбувається не відразу. Тому у

мові завжди існує активна й пасивна лексика.

Активна лексика — це слова повсякденного слугу-

вання, що є життєво необхідними для всіх членів суспільства в

процесі їх діяльності. Це слова, що мають загальнонародне зна-

чення і є зрозумілими для всіх, хто користується даною мовою,

незалежно від фаху, віку, статі. Також сюди належать й ті слова,

що вживаються в різних галузях науки, виробництва, мистецтва і

зрозумілі тільки окремим верствам населення. Цим і пояснюється

їх стійкість у мові. А стійкість слів обумовлюється стійкістю по-

нять, що їх означають слова.

Головна ознака активної лексики — систематичне викорис-

тання її в якійсь сфері діяльності людини.

У процесі стрімкого сучасного розвитку нашої держави, зок-

рема, її професійного буття, культурно-освітнього рівня з’явля-

ються нові поняття, що стають загальновживаними, згодом за-

кріплюються в мові і входять до активної лексики, так званого

основного словникового фонду. Наприклад: гросбух, банкнота,

аваізо, баланс, менеджер, рієптор, реконверсія, облігація, фак-

торія, рента, рантьє, альпарі, акція, акредитив, демаркетинг,

сальдо, ембарго, своп.

Пасивна лексика — становлять слова, котрі ще не-

ввійшли до активного вжитку, і ті, що виходять з мови, попов-

нюючи розряд застарілих. Тож розглянемо їх.

Неологізми — нові слова, словосполучення, фразеологі-

зми покликані до життя потребами суспільства, що відбивають

сучасність. Неологізми живуть доти, поки в них відчувається їх

свіжість і новизна. Як тільки предмет, явище, дія входять у побут

людини, той саме слово, що його означає перестає бути неологі-

змом. Наприклад: промоутер, ґендерн, рефант, саміт, інгредіє-

нти, рецепція, дройфінг, макдрайв; земельний сервітут, екологі-

чний моніторинг, букмекерський клуб. Такі слова і словосполу-

чння ще недавно були неологізмами, сьогодні стають загально-

вживаними. Неологізми дуже рухлива група лексики.

Однією з причин появи неологізмів є бажання предметові,

явищу, що вже існує в мові й має назву, дати іншу назву, образ-

нішу, таку, що більше відповідає світосприйманню людини. Це,

як правило, індивідуально-авторські неологізми. Вони творяться

окремими людьми (письменниками), надовго зберігають забарв-