Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б.В. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 5

адміністративний контроль з боку держави над цінами. Економічні

стимулятори, які застосовуються державою, не повинні ослабляти

або підміняти собою ринкові стимули.

Для регулювання економіки держава використовує як економіч-

ні, так і адміністративні методи. Існують сфери, де застосування

адміністративних методів ефективне і не суперечить ринковому

механізму. Наприклад, виправданим є жорсткий державний контр-

оль за монопольними ринками, контроль за екологічною безпекою,

підтримка мінімальних параметрів добробуту населення (гаранто-

ваного мінімуму заробітної плати, доплат з безробіття тощо), захист

національних інтересів у системі світового господарства (ліцензу-

вання експорту тощо).

Існує тісний взаємозв’язок економічних і адміністративних ме-

тодів державного регулювання ринку, оскільки економічний регу-

лятор містить елементи адміністрування, в той же час у кожному

адміністративному регуляторі є економічна складова. Найважливі-

шим фактором забезпечення ефективності державного регулювання

ринкових відносин слід вважати раціональне поєднання на користь

розвитку національної економіки економічних та адміністративних

методів дії на ринок.

5.3. Суб’єкти і види підприємницької діяльності

Підприємництво є одним з найбільш ефективних форм еконо-

мічної діяльності. В Законі України «Про підприємництво» на-

голошується, що підприємництво – це безпосередня самостійна,

систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції,

виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка

здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими

як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому за-

конодавством.

Підприємець може займатися будь-якими видами діяльності, якщо

вони не заборонені законом, включаючи господарсько-виробничу,

торгово-закупівельну, інноваційну, консультаційну тощо, комерцій-

не посередництво, а також операції з цінними паперами. Суб’єктами

підприємництва можуть бути:

• громадяни України, інших держав, особи без громадянства не

обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом

України «Про власність»;

• об’єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Укра-

їні на умовах угоди про розподіл продукції.

Статус підприємця як юридичної особи набувається тільки за

допомогою державної реєстрації підприємства. В тих випадках,

коли підприємницька діяльність ведеться без застосування найма-

ної праці, вона реєструється як індивідуальна трудова діяльність, а

із залученням найманої праці – як підприємство. З цього виходить,

що підприємницька діяльність не пов’язана з будь-якою формою

власності і здійснюється:

• самим власником засобів виробництва на свій страх і ризик та

під свою майнову відповідальність;

• керівником підприємства: від імені власника тощо.

Межі розпорядження такою власністю регулюються контрактом

(договором), що визначає взаємні обов’язки сторін. В цьому договорі

вказуються обмеження прав у використанні майна і веденні окремих

видів діяльності, порядок та умови фінансових взаємостосунків і мате-

ріальної відповідальності сторін, підстави та умови розірвання договору.

Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємництва:

• виробниче;

• комерційне;

• фінансове;

• посередницьке;

• страхове.

Кожний вигляд має свою специфіку, особливості, свою техноло-

гію. Види підприємницької діяльності тісно взаємозв’язані і доповню-

ють один одного, причому один вид діяльності може бути в іншому.

До виробничого підприємництва належать діяльність, спрямо-

вана на виробництво продукції, проведення робіт, надання послуг,

збирання, оброблення і представлення інформації тощо, підлягаю-

чих подальшій реалізації споживачам. Функція виробництва в цьо-

му виді підприємництва є основною. Вихідний елемент формування

виробничого підприємництва – вибір основної сфери діяльності, що

передбачає проведення попереднього маркетингу, тобто вивчення

того, наскільки пропонований товар або послуга необхідні спожива-

чу, чи стабільний попит на них, яка його величина та тенденції роз-

витку в майбутньому, можлива продажна ціна товару, витрати його

виробництва й реалізації, передбачуваний обсяг продажу.

Тема 5

Результат виробничо-підприємницької діяльності – виробни-

цтво продукту, який повинен бути реалізований. Заходи щодо його

реалізації є заключними стадіями технології підприємництва. Ви-

робниче підприємництво вважається найважчим, хоч й найважли-

вішим видом підприємництва. Виробнича діяльність забезпечує, як

правило, 10–12% рентабельності підприємства (фірми).

Суть комерційного підприємництва становлять товарно-грошові

відносини, торгово-обмінні операції, тобто перепродаж товарів і

послуг. На відміну від виробничо-підприємницької діяльності, тут

немає необхідності забезпечення бізнесу виробничими ресурсами

для випуску продукції. Першою стадією технології є вибір – що

купувати, що перепродавати і де. У вирішенні цих питань насам-

перед слід виходити з положення, що ціна реалізації товару пови-

нна бути значно вища за закупівельну ціну; попит на запропонова-

ний товар має бути достатній, щоб провести операцію наміченого

масштабу.

Другу стадію технології комерційного підприємництва стано-

вить маркетинг, спрямований на аналіз ринку ряду товарів і послуг

та вироблення прогнозної оцінки кон’юнктури ринку (аналіз того,

які товари і послуги будуть користуватись найбільшим попитом, які

будуть ціни покупки й реалізації). Зараз багато бізнесменів вважа-

ють за краще займатися переважно комерцією. Комерційна діяль-

ність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не

менше ніж 20–30% від витрат.

Фінансове підприємництво є різновидом комерційного підпри-

ємництва, оскільки тут об’єктом купівлі-продажу виступає специ-

фічний товар – гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі,

ваучери тощо). Технологія фінансової підприємницької діяльності

аналогічна технології комерційної діяльності з тією лише різницею,

що товаром є фінансові активи. Підприємець, вступаючи в цей вид

бізнесу, починає фінансові операції з аналізу ринку цінних папе-

рів і маркетингової діяльності. Остання пов’язана з пошуком і за-

лученням потенційних покупців, грошей, валюти і цінних паперів.

Фінансова діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток

становить не менше ніж 5% при тривалості діяльності менше одного

року і 10-15% – для довготривалої діяльності.

Посередницьке підприємництво проявляється в діяльності, яка

поєднує зацікавлені у взаємній діяльності сторони. За надання та-

ких послуг підприємець одержує дохід.

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Страхове підприємництво – це особлива форма фінансового під-

приємництва, яка полягає в тому, що підприємець одержує страхові

внески, які повертаються платнику тільки в разі настання страхо-

вого випадку. Частина внесків, що залишилася, утворює підприєм-

ницький дохід.

Усі види підприємництва спрямовані на отримання доходу і

пов’язані з різним ступенем економічного ризику підприємця.

5.4. Мале підприємництво

Характеристика малого підприємництва. Малі підприємства

є невід’ємною частиною соціально-економічної країни. По-перше,

вони сприяють підтримці стабільності ринкових відносин, оскіль-

ки значна частина населення втягується в цю систему відносин

(на думку зарубіжних учених, стабільність системи забезпечується

за умови, що 20—30% громадян країни мають

власну справу). По-

друге, вони забезпечують необхідну мобільність виробництва в умо-

вах ринку, поглиблення спеціалізації й широкий розвиток коопе-

рації виробництва, без яких немислима його висока ефективність.

Зрештою це веде до динамічності господарського розвитку й зрос-

тання національної економіки. По-третє, роль малих підприємств у

діяльності великих і середніх підприємств постійно зростає. Велике

значення має здатність малих підприємств розширювати сферу до-

повнення праці, створювати нові можливості не тільки для працев-

лаштування, й насамперед для підприємницької діяльності населен-

ня й використання вільних виробничих можливостей.

Єдиного міжнародного стандарту класифікації підприємств, їх

розподілу на малі, середні й великі немає. Це залежить від специ-

фіки галузей, рівня розвитку й структури економіки кожної країни.

Для класифікації можуть використовуватися такі показники:

• чисельність працівників;

• вартість (обсяг) продукції, яка випускається;

• вартість (обсяг) виробничих фондів або розмір капіталу.

З-поміж суб’єктів господарської діяльності окремо виділяють малі

(дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. Так, згід-

но із Законом України «Про підприємства в Україні», до них належать

суб’єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та

будівництві – до 200 осіб; у інших галузях виробничої сфери – до 50

осіб; науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб; галузях невироб-

Тема 5

ничої сфери – до 25 осіб; роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Окрім того,

віднедавна використовують поняття мікропідприємства із середньо-

обліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від

продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн за рік.

При цьому до середньорічної чисельності основного персоналу

додається середньоспискова чисельність працівників, що не перебу-

вають у штаті підприємства, тобто працюють за сумісництвом, тру-

довими угодами, договорами підряду. Підприємства, які здійснюють

декілька видів діяльності (багатопрофільні), належать до малих на

підставі критерію того виду діяльності, який приносить найбільшу

частку сумарної виручки від реалізації продукції (виконаних робіт,

наданих послуг). Під суб’єктами малого підприємництва розумі-

ються також фізичні особи, що займаються підприємницькою діяль-

ністю без утворення юридичної особи.

Малі підприємства самостійні в здійсненні своєї господарської

діяльності, в розпорядженні продукцією, прибутком, що залишився

після сплати податків інших обов’язкових платежів, а також у решті

сфер діяльності підприємства. Як показує досвід, малий бізнес дає

змогу створити умови для підвищення заінтересованості кожного

працівника в кінцевих результатах праці.

5.5. Державна підтримка малого підприємництва

Відносини щодо державної підтримки малого підприємни-

цтва регулюються Законом України «Про Національну програму

сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» та іншими

нормативно-правовими актами.

Мета державної підтримки малого підприємництва:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці

України;

2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва,

становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні

негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитив-

ного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) формування умов для забезпечення зайнятості населення

України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Державна підтримка малого підприємництва включає такі

складові:

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

1) формування правової бази функціонування підприємницько-

го сектора та вироблення важелів адміністративного регулювання

діяльності підприємницьких структур з урахуванням специфіки їх-

нього розвитку в окремих галузях і сферах національної економіки;

2) регулювання інституційних змін в економіці, які виступають

факторами формування підприємницького середовища;

3) формування системи підтримки та стимулювання підприєм-

ницької діяльності;

4) залучення суб’єктів підприємницької діяльності до виконання

науково-технічних та соціально-економічних програм, здійснення

поставок продукції (робіт, послуг) для задоволення державних та

регіональних потреб.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабі-

нетом Міністрів України, Держкомітетом малого підприємництва,

Українським фондом підтримки підприємництва через мережу ре-

гіональних (обласних, міських) фондів підтримки.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень здійснює

фінансову підтримку розвитку малого підприємництва, спрямо-

вує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади,

які забезпечують проведення державної політики щодо його під-

тримки.

Держкомітет, орган виконавчої влади з питань регуляторної по-

літики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у

формуванні та забезпеченні реалізації державної політики розвитку

малого підприємництва.

Програми підтримки малого підприємництва включають поло-

ження про:

• фінансово-кредитну та інвестиційну підтримку суб’єктів мало-

го підприємництва;

• забезпечення участі суб’єктів малого підприємництва у вико-

нанні поставок для державних, регіональних та місцевих потреб;

• вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприєм-

ницької діяльності;

• сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підпри-

ємництва;

• пропозиції щодо встановлення системи пільг для суб’єктів мало-

го підприємництва, в тому числі пом’якшення податкової політики;

• допомогу в матеріально-технічному та інформаційному забез-

печенні.

Тема 5

Фінансове забезпечення виконання відповідних програм під-

тримки малого підприємництва проводиться за рахунок Державно-

го бюджету України, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у

тому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчу-

ження комунального майна, та інших джерел фінансування, не за-

боронених законом.

Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого під-

приємництва визначається у видатковій частині Державного бю-

джету України та Державній програмі приватизації. Розпорядником

цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань регуля-

торної політики та підприємництва. Контроль за цільовим викорис-

танням цих коштів здійснює Рахункова палата та органи державної

контрольно-ревізійної служби.

Запитання і завдання для самоперевірки

Що загального і які відмінності між товарним виробництвом і 1.

ринком?

Що таке конкуренція і які основні типи конкуренції існують?2.

Дайте класифікацію ринків: а) за характером об’єкту товарооб-3.

міну; б) за відношенням до суб’єкта ринкових відносин; в) за

географічною ознакою; г) за характером продажу; ґ) за галузе-

вою ознакою.

Що включає інфраструктура ринку?4.

Назвіть переваги і недоліки ринку.5.

Чи потрібно регулювати ринок?6.

Чим відрізняється державне регулювання ринку від державного 7.

регулювання економіки?

Який взаємозв’язок між економічними, і адміністративними ме-8.

тодами державного регулювання економіки?

Дайте визначення підприємництва.9.

Назвіть суб’єктів підприємництва.10.

Охарактеризуйте суб’єкти малого підприємництва11.

Розкрийте зміст системи державної підтримки і розвитку мало-12.

го підприємництва.

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Тести для перевірки знань

1. Виділяють такі типи ринку:

а) нерозвинутий;

б) вільний;

в) регульований;

г) деформований.

2. Основні елементи ринкового механізму:

а) регулювання;

б) ціна;

в) попит;

г) пропозиція.

3. Основні типи конкуренції:

а) чиста конкуренція;

б) монополістична конкуренція;

в) олігополія;

г) монополія.

4. Для регулювання економіки держава використовує

такі методи:

а) економічні;

б) міжнародні;

в) адміністративні;

г) фінансові.

5. Суб’єктами підприємництва можуть бути:

а) громадяни України, інших держав, особи без громадянства,

не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

б) юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом

України «Про власність»;

в) об’єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в

Україні на умовах угоди про розподіл продукції;

г) усі відповіді правильні.

Тема 5

6. Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види

підприємництва:

а) виробниче;

б) комерційне, посередницьке;

в) фінансове, страхове;

г) міжнародне.

7. Для класифікації підприємств можуть використовуватися

такі показники:

а) чисельність працівників;

б) вартість (обсяг) продукції, яка випускається;

в) вартість (обсяг) виробничих фондів або розмір капіталу.

г) немає правильної відповіді.

8. Мета державної підтримки малого підприємництва:

а) створення умов для позитивних структурних змін;

б) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва;

в) підтримка вітчизняних виробників;

г) формування умов для забезпечення зайнятості населення.

9. Державна підтримка малого підприємництва включає такі

складові:

а) формування правової бази функціонування підприємниць-

кого сектора;

б) регулювання інституційних змін в економіці;

в) формування системи підтримки та стимулювання підприєм-

ницької діяльності;

г) залучення суб’єктів підприємницької діяльності до виконан-

ня науково-технічних та соціально-економічних програм.

10. До малих підприємств належать суб’єкти господарювання з

кількістю працівників у промисловості та будівництві:

а) до 100 осіб;

б) до 200 осіб;

в) до 300 осіб;

г) до 150 осіб.

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Використана та рекомендована література

Бойчик І.М. 1. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге до-

пов. і перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.

Варналій З. С.2. Мале підприємництво: основи теорії і практики. – 3 – тє

вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 302 с.

Долгоруков Ю. 3. Про розвиток малого підприємництва // Економіка

України. – 2005. – №. —12 С.11—18.

Закон4. України «Про державну підтримку малого підприємництва»

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 51—52, ст. 447).

Закон5. України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року

№887-ХП (ВВР 1991 р., №24, ст. 272).

Ляпін Д. 6. Велика роль малого бізнесу: розвиток малого підприємництва

// Україна-business. – 2005. – 18-25 квітня (№16). – С.6.

Норіцина Н.І. 7. Маркетингова цінова політика: Навч. посібник. – К.:

НАУ, 2003. – 217 с.

Проблеми8. розвитку малого промислового бізнесу // Регіональна еко-

номіка. – 2005. – №2. – С. 279–283.

Садовська Н. 9. Місце малого та середнього бізнесу в економіці регіону

// Вісник Київського національного торговельно-економічного універ-

ситету. – 2005. – №4. – С. 33–42.

Цигилик І.І. 10. Основи підприємництва: Навч. посібник/ І.І. Цигилик,

Т.М. Паневник, З.М. Криховецька. – К.: ЦУЛ, 2005. – 240 с.