Гриценко Т.Б. Культурологія

Подождите немного. Документ загружается.

351

Образотворче мистецтво — умовна назва видів пластичних мистецтв: живо-

пису, скульптури, графіки. На відміну від так званих необразотворчих ви-

дів в основі творів О. м. лежить використання і творче переосмислення

явищ реальної дійсності. Залежно від специфіки засобів художнього вира-

ження різні види О. м. відтворюють такі об’єктивні особливості навколиш-

нього світу,

як об’єм, колір, простір, матеріальна форма предметів, світло-

повітряне середовище. Окрім фіксації образу безпосереднього чуттєвого

сприйняття О. м. доступне відображення розвитку подій у часі, динамічно-

сті дії, розкриття психологічного й емоційного змісту зображуваної ситуа-

ції, духовного світу людини.

Окультизм — містичне вчення, що визнає можливість безпосередніх зносин з по-

тойбічним світом.

Олігархія — одна з форм державного правління, за якої політичне й економічне

правління здійснюється невеликою групою осіб.

Оп-арт (англ. op-art, скороч. від optical art — оптичне мистецтво) — напрям у мис-

тецтві модернізму 60-х рр. ХХ ст., що розробляє в живописі й графіці декора-

тивні ефекти простих геометричних форм, зазвичай розрахованих на оптич-

ний

ефект.

Опера — музично-драматичний твір, що поєднує інструментальну музику з во-

кальною, текст та образотворче мистецтво, і призначений для виконання в

театрі.

Ораторія — великий музичний твір для хору, солістів-співаків та симфонічного

оркестру, написаний на драматичний сюжет, але призначений для концертно-

го виконання.

Офорт (фр. eau-forte — міцна вода). поширена в графічному

мистецтві техніка гли-

бокого друку. Спосіб одержання зображень з металевої пластинки шляхом ви-

травлення азотною кислотою (міцною водою). Офорт виконується продряпу-

ванням сталевою голкою рисунка по граверному ґрунту, з наступним травлен-

ням пластинки з якої зображення друкується на папір. Офорт був винайдений

на рубежі ХV—ХVІ ст. і використовується до

цього часу.

Панегірик (гр. — урочиста промова) — жанр ораторського і поетичного мистецт-

ва, що виник у Стародавній Греції. Пізніше набув іронічного значення за над-

мірне вихваляння.

Пантеїзм — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом,

розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. Методоло-

гічну основу П. становили вчення про

витікання (еманацію) нижчих сфер

буття з вищої та вчення про безпосереднє надрозумне пізнання Бога. Пан-

теїстичні ідеї були поширені в епоху Відродження (Микола Кузанський,

Д. Бруно).

Парсуна — (від персона, особистість, обличчя) — умовна назва творів українсько-

го та російського портретного живопису ХVІІ—ХVІІІ ст. Перші парсуни, на

яких зображувалися реальні

історичні особи, не відрізнялися від творів іконо-

пису. У другій половині ХVІІ ст. П. розвивалася за двома напрямами. Перший

характеризувався впливом іконописного начала, другий — впливом іноземних

художників.

352

Пейзаж — (країна, місцевість) — жанр образотворчого мистецтва (або окремий

твір цього жанру), в якому основним об’єктом зображення є природа. У пей-

зажі відтворюються реальні або уявлювані художником види місцевості, архі-

тектурних споруд, міст, морські види та ін.

Перспектива — система способів зображення предметного світу на площині від-

повідно до закономірностей зорового сприйняття

людиною різних предметів.

В образотворчому мистецтві лінійна П. використовується для побудови ілю-

зорного простору на площині. У повітряній П. предмети змінюють свій колір,

при цьому чіткість обрисів залежить від відстані до тієї площини, на якій вони

зображуються.

Перформанс (англ. performance — виконання, здійснення) — один із напрямів у

модерністському мистецтві. Виник у 60-х рр

. ХХ ст. Складається з виконання

якихось спланованих дій перед публікою. Глядачі обмежуються пасивною ро-

ллю, участі в дійстві не беруть.

Піктографія (лат. — намальований, гр. — пишу) — малюнкове письмо, в якому

поняття (ідеї) передаються за допомогою зорових образів, фігур, схем, спро-

щених зображень (піктограм).

Пілон — масивний стовп, підпора склепінь, арок, перекриття мостів.

Пілястра —

прямокутний у плані плоский вертикальний виступ на площині стіни

або потужного стовпа, що споруджується для підсилення несучих конструкцій

та для композиційного розчленування стіни. П. має базу, стовбур, капітель,

тобто ті ж самі частини та пропорції, що й колона ордера.

Пластичні мистецтва, мистецтва просторові — поняття, що об’єднує всі види

мистецтва, твори яких

існують у просторі. П. м. умовно й відносно поділяють

на образотворчі й необразотворчі. До образотворчих належать: живопис, ску-

льптура, графіка, монументальне мистецтво; до необразотворчих — архіте-

ктура, декоративно-ужиткове мистецтво.

Платонізм — напрям античної філософії. Засновник — давньогрецький філософ

Платон. Найважливішою частиною філософії Платона, на якій розвинувся

П., було вчення про три головні онтологічні субстанції: «

єдине», «розум» і

«душу». Основою всякого буття і вихідним пунктом будь-якої дійсності, на

думку Платона, є «єдине», бо воно не має ознак і частин, початку і кінця.

Для пояснення буття П. розвинув теорію про наявність нетілесних форм

речей, які він називав «образами» або «ідеями», і ототожнював з буттям.

«Ідеї» Платон

протиставляв небуттю, ототожнюваному з матерією і прос-

тором. Почуттєвий світ, за Платоном, — породження «ідей» і «матерії» і є

проміжною ланкою між ними. «Ідеї» — вічні, вони не виникають і не зни-

кають, безвідносні, не залежать від простору і часу. Почуттєві, матеріальні

речі — тлінні, залежать від простору і часу. У центрі космології Плато-

на

— вчення про «світову душу», психології — вчення про те, що душа

ув’язнена в темниці нашого тіла, і про перевтілення душі. Джерелом пі-

знання Платон вважав спогади безсмертної душі людини про світ ідей,

який вона споглядала до вселення у смертне тіло. Перші наступники Пла-

тона (Платонівська Академія) не піддали суттєвим змінам його

ідеї. У по-

дальшому послідовники П. значно посилили містичний зміст вчення Пла-

тона. З ІІІ ст. П. фігурував переважно як неоплатонізм.

Пленер — (буквально — відкрите повітря) — 1) відтворення колористичного ба-

гатства природи в живописі; 2) заняття живописом на відкритому повітрі.

Поетика (гр. — мистецтво творення) — галузь літературознавства, наука про осно-

вні закономірності розвитку художньої

літератури як мистецтва слова.

353

Полеміка — суперечка в суді, на диспуті, зборах; зіткнення різних поглядів

при обговоренні будь-яких наукових, політичних, літературних та інших

питань.

Поліс — місто-держава, що складалася із самого міста і прилеглої до нього терито-

рії, особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільст-

ва, типова для Давньої Греції.

Поп-арт (англ. pop art, скорочено

від popular art — популярне мистецтво) — нео-

авангардистський напрям у 60-х рр. ХХ ст., що на противагу абстрактному

мистецтву має предметний характер. Митці цього напряму використовують у

своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

Портал (лат. porta — вхід, ворота) — архітектурно виділений на фасаді вхід у ве-

ликий будинок, переважно громадського призначення.

Постмодерн (те

, що йде після модерну) — напрям у сучасній культурі, що сформу-

вався у 70-х рр. ХХ ст.

Пропорції — співвідношення розмірів елементів художнього твору, а також окре-

мих елементів усього твору у цілому. Розрізняють архітектурні П. і П., які

використовують для зображення людського тіла й обличчя.

Проторенесанс — етап в історії італійського мистецтва (зародився

в XI—XII ст.,

особливо розвинувся в XIIІ — на початку XIV ст.). Передував добі Відро-

дження. Для мистецтва П. характерне посилення реалістичних тенденцій, орі-

єнтація на античне мистецтво.

Профільований — вертикально перерізаний.

Пуританізм — 1) в Англії та Шотландії в ХVІ та ХVІІ ст. — релігійно-політичний

рух буржуазії, спрямований проти абсолютизму й англійської церкви; 2) пере

конання, погляди, поведінка пуританина; 3) суворе (часто надмірне) дотри-

мання чистоти звичаїв, високої моральності тощо.

Ракурс — вигляд різних предметів, фігур, архітектурних форм у перспективі.

Ратуша (польськ. ratusz, від нім. rathaus — будинок ради) — будівля міського са-

моврядування, в якій передбачено залу для засідань, а також приміщення для

відвідувачів.

Раціоналізм — 1) філософський напрям, який стверджує, що розум є вирішальним

джерелом істинного знання; 2) практичне ставлення до життя.

Реалізм (лат. — дійсний) — художній

метод в літературі і мистецтві, що відобра-

жає реалістичну картину подій, явищ і т. ін.

Рельєф — скульптурне зображення на площині. Р. може бути самостійним твором

скульптури або частиною архітектурної композиції. Його застосовують також

у декоративних виробах. З відношенням до площини фону розрізняють Р.

опуклий (горельєф, барельєф) і заглиблений (койланогліф).

Рельєф (фр

. — relief) — скульптурне зображення на площині.

Ренесанс (фр. Renaissance — Відродження) — див. Відродження.

Реформація (лат. reformatio — поліпшення, перетворення) — широкий суспільний

рух у Західній та Центральній Європі XVI ст., що поєднував у собі суспільно-

політичні і релігійні течії. Р. розпочалася в Німеччині з виступу Мартіна Лю-

тера. Р. стала початком багатьох протестантських церков.

Ризниця

— спеціальне приміщення для зберігання риз і церковного начиння в хри-

стиянських храмах.

354

Риторика (гр. — риторика) — мистецтво красномовства. Виникла у Стародавній

Греції, розробила багато стилістичних прийомів ораторського мистецтва та

художньо-літературної мови.

Рококо (фр. rococo, від орнаментального мотиву рокайль) — стиль, що набув роз-

витку в європейських пластичних мистецтвах першої половини ХVІІ ст.; ви-

ник у Франції. Для стилю характерна декоративність, химерність і фантастич-

ність орнаментальних мотивів, вигадливість форм.

Романський стиль — стиль, що набув поширення в країнах Західної, Центральної

і частково Східної Європи у Х—ХІІ ст. (подекуди й у ХІІІ ст.). Найбільш по-

вно й широко виявився в архітектурі. Споруди Р. с. вирізнялися важкими фо-

рмами й масивністю (замки, міські оборонні споруди, монастирські комплек-

си фортечного характеру). В образотворчому мистецтві Р. с. переважали

фреска, мініатюра (оформлення рукописів).

Романтизм — художній метод, що склався наприкінці ХІІІ — на початку ХІХ ст.

й поширився як напрям (течія) в літературі й мистецтві Європи та

США. Романтики виступали проти раціоналістичних догм класициз-

му, ставили на перший план духовне життя людини. Вони зображали

не-

звичайні явища та обставини, особливих героїв з сильним характером і

пристрастями.

Ротонда (лат. — круглий) — кругла в плані споруда (храм, мавзолей, павільйон,

зал), перекрита куполом.

Руст — камені (квадри) з грубо обтесаною або опуклою лицьовою поверхнею. Р.

створює враження масивності будинку.

Садово-паркове мистецтво — мистецтво створення садів, скверів, парків.

У садово-парковому мистецтві природний рельєф і рослинність поєднуються з

архітектурою.

Саркофаг — невелика гробниця з каменю, дерева, часто прикрашена декоратив-

ними рельєфними зображеннями, орнаментами.

Світлотінь — контрастове виявлення освітлених і тіньових місць на формі, яке

сприяє зоровому сприйманню пластики та об’ємності предмета. С. та

її теорія

розроблялися майстрами Відродження. Відтоді С. використовується як один

із засобів, що визначають виразність художнього твору.

Символізм — модерністський літературний напрям кінця ХІХ—ХХ ст. Виник у

Франції. Символісти відмовилися від зображення реалій життя і метою своєї

творчості вважали пошук прихованої краси світу. На місце художнього образу

вони ставили художній символ, що містить

у собі ряд значень. Намагалися

надати своїм творам музикальності, співзвучності, бо тільки музику вважали

мистецтвом.

Синкретизм — 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нероз-

винутий стан чогось, наприклад первісного мистецтва; 2) у філософії — різ-

новид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Синтез — 1) метод вивчення предмета в цілісності, єдності й взаємозв’язку його

частин; 2) органічне поєднання різних компонентів

у одному цілому; узагаль-

нення, висновок з чого-небудь.

Склепіння — архітектурна просторова конструкція, перекриття або покриття

споруд, які мають геометричну форму, утворену опуклою криволінійною

поверхнею.

355

Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємність,

тривимірну форму й виконуються з твердих або пластичних матеріалів (ка-

мінь, глина, метал, гіпс тощо). Розрізняють два основні різновиди С.: круглу і

рельєф. Кругла С. — статуя, скульптурна група, торс, бюст тощо. Вона ві-

льно розміщується в просторі й вимагає кругового огляду. Рельєф

передбачає

зображення на площині, яка утверджує його тло.

Смальта (італ. — емаль) — кольорове непрозоре скло у вигляді кусочків, застосо-

вуване для виготовлення мозаїк.

Станкове мистецтво — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва,

що мають самостійний характер; у живописі — картина, у скульптурі — ста-

туя, погруддя та ін.

Статуя — один із основних видів скульптури; об’

ємне зображення людської фігу-

ри або тварини (рідше якоїсь фантастичної істоти).

Стилобат — 1) у давньогрецькій архітектурі підніжжя колонади; 2) верхня частина

східчастого цоколю будинку.

Стиль — у літературі та мистецтві — єдність змісту, образної системи й худо-

жньої форми, що склалася за конкретних суспільно-історичних умов і вла-

стива різним історичним періодам та епохам у

розвитку літератури і мис-

тецтва. У вузькому значенні С. — індивідуальна манера, своєрідні непо-

вторні ідейно-художні особливості творчості митця; 2) спосіб, прийом, ме-

тод роботи.

Стоїцизм — філософський напрям, що виник в античну добу. Вважаючи відчуття

єдиним джерелом пізнання, стоїки твердили, що воно має три етапи: уявлення

про реально існуючу річ; узгодження цього уявлення

з попереднім уявленням

про цю річ; сприймання і, нарешті, переробка цього сприймання розумом лю-

дини, або здоровим глуздом, цей акт є вже практикою. Першооснову всього

сущого стоїки вбачали у творчому вогні, який вони ототожнювали з субстан-

цією, матерією взагалі. Вогонь, повітря, вода і земля — елементи, з яких скла-

даються окремі, конкретні

речі — це лише форми зміни субстанції, або «пер-

шоматерії», яка є вічною і кількість якої не збільшується і не зменшується, а

лише переходить з одного стану в інший. Матеріальність охоплює все суще, в

тому числі душу й Бога. На думку стоїків, Світ єдиний. Він складається з од-

накової матерії, причина руху й

змін якої в ній самій. Найважливішою части-

ною філософії С. є етика, а найхарактернішою рисою — заперечення законно-

сті рабства і взагалі будь-якої залежності людини, оскільки це суперечить

самій природі людини. Моральність, на думку стоїків, полягає в тому, щоб

керуватися розумом, який є частиною світового розуму, і жити згідно з при-

родою.

Супрематизм (лат. supremus — найвищий) — різновид абстракціонізму; твори су-

прематизму є комбінаціями кольорових геометричних фігур (квадрат, трикут-

ник, коло).

Схоластика — середньовічна шкільна філософія, що мала обґрунтування, захист і

систематизацію теології. Об’єктом вивчення схоластики є духовний світ лю-

дини, який перетворюється нею на абстрактну схему й абсолютизується. С.

властиві умоглядність, догматизм,

звернення до Біблії як до найвищого кри-

терію істинності. Ранньосхоластичні вчення пов’язані переважно з неоплато-

нізмом, пізня схоластика ґрунтується на пристосованому до потреб християн-

ської догматики арістотелізмі. У XVI ст. відбувається певне відродження С.,

яка була ідеологією Контрреформації.

Сцієнтизм — науковість.

Сюрреалізм (фр. surrealism, буквально — надреалізм) — модерністська течія в лі-

тературі і мистецтві ХХ ст., яка намагається джерела творчості знайти в під-

свідомості.

Тектоніка — конструктивна особливість будівлі, що виявляється у співвідношенні

її частин, пропорціях тощо.

Теологія (гр. — бог і слово) — богослов’я, наукоподібний теоретичний виклад пе-

вних релігійних поглядів.

Теоцентризм — філософський принцип, згідно з яким Бог є центром Всесвіту і

найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.

Типізація — художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна

з особливостей

творчого методу літератури і мистецтва.

Тиранія — 1) одноосібне правління, що встановлюється внаслідок насильного за-

хоплення влади; 2) панування за допомогою жорстоких засобів.

Тоталітаризм (фр. totalite — сукупність, повнота, від лат. totus — увесь, цілий) —

форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) конт-

ролем держави над усіма сферами життя суспільства, ліквідацією демократи-

чних

свобод.

Трансепт (лат. — огорожа) — поперечний неф або кілька нефів, що перетинають

під прямим кутом головні поздовжні нефи культової будівлі.

Тригліф — елемент фриза в доричному архітектурному ордері у вигляді прямоку-

тної плити з вертикальними рівчачками-прорізами. Т. на фризі чергується з

метопами.

Тріумфальна арка — монумент (брама з одним або трьома арковими отворами)

на

честь визначної події, прикрашений скульптурами, рельєфами та пам’ятними

написами.

Універсалії (від лат. — загальний) — філософський термін, який вживали для по-

значення загальних понять.

Фасад (франц. fasade — обличчя) — зовнішній бік будинку або споруди.

Фовізм (фр. fauves — дикий) — один з напрямів модернізму, для якого властиві

поєднання яскравих, «агресивних» кольорів, декоративність, пластичні дефо-

рмації предметів.

Форум — у містах Стародавнього Риму площа, на якій відбувалися народні збори,

влаштовувалися торги і здійснювався суд.

Фреска (італ. fresco — свіжий) — живописний твір,

виконаний водяними фарбами

на свіжій вогкій штукатурці.

Фриз — 1) середня горизонтальна частина антаблемента; 2) декоративна смуга, що

обрамляє площину підлоги, верх стіни тощо.

Футуризм (лат. futurum — майбутнє) — авангардистський напрям у літературі і

мистецтві, представники якого намагалися створити мистецтво майбутнього,

відкидали класичну художню спадщину, насаджували ідеї фантастики, урба-

нізму, крайнього формалізму.

Хепенінг (англ. happening — подія, випадок) — напрям у модерністському мис-

тецтві, що виник у кінці 50-х рр. ХХ ст. у США. В основі хепенінгу — ви-

конання художником якоїсь незапланованої дії перед публікою та за її уча-

стю.

Хори — у ранньохристиянських церквах місце перед вівтарем, передбачене для

півчих і відділене огорожею від решти

приміщень церкви. Пізніше в західно-

європейських країнах хорами стала називатися вся східна (вівтарна) частина

церковного будинку. Хорами називається також балкон або галерея всередині

великої парадної зали.

Цоколь — нижня частина зовнішньої стіни будівлі, яка розміщена безпосередньо

на фундаменті і трохи виступає.

Чінквеченто (італ. cinquecento, букв. — п’ятсот) — італійська назва XVI ст., пері-

оду розквіту культури Високого та Пізнього Відродження і поширення мань-

єризму.

358

ТЕСТИ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ

РІВНЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

МОДУЛЬ 1

1. Культура поділяється на:

а) морфологічну, релігійну;

б) матеріальну, духовну;

в) міфологічну, наукову;

г) рабовласницьку, феодальну.

2. Термін «культурологія» вперше використано:

а) М. Вебером;

б) Л. Уайтом;

в) Г. Спенсером;

г) Г. Гегелем.

3. Поняття культури та цивілізації ототожнював:

а) О. Шпенглер;

б) Г. Гегель;

в) Е. Тейлор;

г) Г. Гессе;

ґ) А. Тойнбі.

4. Культура — це:

а) система життєвих орієнтацій суб’єкта, що реалізується у засобах та результатах його

діяльності;

б) синонім поняття «цивілізація»;

в) рівень матеріально-технічного розвитку суспільства;

г) історичний етап розвитку суспільства;

ґ) уміння людини правильно поводити себе у товаристві.

5. Де вперше зустрічається термін «культура»?

а) у творах римського оратора Цицерона;

б) у творах Конфуція;

в) у творах французьких просвітників;

г) у творах К. Маркса й Ф. Енгельса;

ґ) у творах Т. Шевченка.

6. Культура виконує такі функції:

а) естетичну, розважальну, гуманістичну;

б) людинотворчу, інформативну, регулятивну;

в) загальнолюдську, прогресивну, радикальну;

г) революційну, соціалістичну, комуністичну;

ґ) державотворчу, громадсько-політичну.

359

7. Предметом культурології є:

а) історичний аспект культури;

б) загальні закономірності розвитку культури;

в) морфологічний аспект культури;

г) комунікативний аспект культури;

ґ) ціннісно-смисловий аспект культури.

8. Мистецтво — це:

а) здатність людини на великі звершення,

б) здатність людини влаштувати своє життя;

в) можливість змінити все на краще;

г) здатність людини показати себе кращою, ніж вона є в дійсності;

ґ) естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості.

9. Яке з наведених визначень поняття «міф» є правильним?

а) міф — це сприйняття світу, всесвіту доісторичними людьми;

б) міф — це вигадка неосвіченої, забобонної людини;

в) міф — теорія про походження людини;

г) міф — це архаїчна розповідь про богів і героїв;

ґ) міф — це загальна концепція про походження світу.

10. Яке визначення поняття «міфологія» є правильним?

а) міфологія — цілісне поняття, яке утворилося на основі міфологічних оповідей та пе-

реказів;

б) міфологія — поняття, що походить від грецького «міфос» — легенда і «логос» —

слово і означає тлумачення, науку про походження природи, життя і навколишніх пред-

метів;

в) міфологія — це форма світогляду;

г) міфологія — наука про світобудову в уявленні первісних людей;

ґ) міфологія — наука про способи творення міфів.

11. Що лежить в основі міфотворення і міфопізнання?

а) нездатність людини правильно оцінити природні явища та будову Всесвіту;

б) страх перед грізними силами природи;

в) символізм, що передає гіпотетичність, фантазію людської спільноти про виникнення

богів, світу, про походження людини, обрядів;

г) спроба пояснити причини всього, що відбувається у світі;

ґ) реальність сучасного для кожної людини і її часу світу.

12. Що таке тотемізм?

а) віра в існування речей з надприродними силами;

б) віра в можливість подумки впливати на інших;

в) віра в існування кровного взаємозв’язку між людиною, тваринами і рослинами;

г) віра в існування надприродних істот в тілі;

ґ) віра в таємничі природні явища.

13. Фетишизм — це віра в:

а) існування трансцендентальних істот;

б) наявність у речах надприродних сил;

в) існування надприродних істот у тілах (душ, духів);

г) віра і поклоніння предметам неживої природи, іконам, мощам тощо;

ґ) у святого Духа.

360

14. Колискою світового театрального мистецтва вважається:

а) Стародавній Єгипет;

б) Стародавня Греція;

в) Стародавня Індія;

г) Стародавній Рим.

15. Театралізовані дійства в Стародавній Греції:

а) Вакханалії;

б) Лепії;

в) Діонісії;

г) Дифірамби.

16. Давньоримська монументальна будівля для публічних видовищ:

а) акрополь;

б) «Кабукідза» будинок театру;

в) Ківа;

г) амфітеатр.

17. До поетів Стародавньої Греції не відносили:

а) Есхіла;

б) Алкея;

в) Сапфо;

г) Анакреонта.

18. Софокл, Евріпід, Арістофан, Менандр відомі своїми творами:

а) ліричними;

б) драматичними;

в) епічними.

19. «Іліада» і «Одіссея» Гомера та «Теогонія» й «Роботи і дні» Гесіода відносять до:

а) байок;

б) лірики;

в) епічних поем;

г) драматургії.

20. Хто входив до пантеону богів єгипетської міфології?

а) Зевс, Діонісій, Гільгамеш, Ен-Ліль;

б) Хаммурапі, Нерон, Калігула;

в) Посейдон, Марс, Квазімодо;

г) Меркурій, Нептун, Арес;

ґ) Осіріс, Ізіда, Амон, Атон.

21. Найдовша оборонна споруда у світі:

а) Адріанів вал;

б) Берлінська стіна;

в) Велика Китайська стіна;

г) Змієві вали.

22. Про єгипетські культи не розповідають:

а) «Тексти пірамід»;

б) Коран;

в) «Тексти саркофагів»;

г) «Книга мертвих».