Гонтаржевська Л.І. Ринок туристичних послуг в Україні: Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

4. ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОГО

БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Для здійснення успішної економічної діяльності в сучасних

умовах значного загострення конкуренції, глобалізації та регіоналі-

зації господарських зв’язків туристичним підприємствам недостат-

ньо володіти факторами виробництва. Їх міжнародні конкурентні

переваги залежать і від того, у якому середовищі вони функціону-

ють. При цьому туристичні підприємства повинні бути не тільки

інформованими про зовнішнє середовище, але й вміти його аналі-

зувати, оцінювати та враховувати у своїй діяльності.

Важливою складовою середовища здійснення зовнішньоеко-

номічної діяльності туристичними підприємствами є правові перед-

умови – сукупність міжнародних конвенцій, договорів, чинне наці-

ональне законодавство країни у сфері туризму, двох- і багатосто-

ронні міжурядові угоди і договори, міжнародні угоди окремих ту-

ристичних підприємств, що регулюють їх відносини з іноземними

партнерами.

„Сучасні умови розвитку відкритих економік, зокрема транс-

формаційні реалії України, вимагають ґрунтовної та комплексної

оцінки можливостей національної інтеграції до світового господар-

ського простору. Актуальність проблематики такої інтеграції, а та-

кож практичні потреби в ній зумовлюються потенціалом торгово-

інвестиційного партнерства, розвитку спеціалізованого виробницт-

ва, причому процеси реалізації означеного потенціалу зумовлюють-

ся факторами глобального економічного середовища, взагалі тенде-

нцій цивілізаційних процесів” [116, с.3].

Істотною умовою, що може як активізувати, так і гальмувати

розвиток зовнішньоекономічної діяльності туристичної галузі краї-

ни, є стан міжнародного та національного законодавства.

Перетворення туризму на потужну

галузь світової економіки

викликало потребу у максимальній уніфікації національних законо-

давств у цій сфері, а також усунення перешкод на шляху міжнарод-

ної торгівлі туристичними послугами, зокрема спрощення візового

режиму, митних процедур, удосконалення режиму перетину кордо-

нів та ін. Для України, туристичний потенціал якої використовуєть-

ся лише незначною мірою, таке удосконалення

правової бази є ак-

туальним.

Нормативно-правова база, що регламентує здійснення зовні-

шньоекономічної діяльності, ґрунтується на загальновизнаних

принципах, які закріплені у міжнародних правових документах.

Найважливішими міжнародними правовими документами у галузі

туризму, в яких сформульовано основні норми та принципи, що

мають бути покладені в основу національних туристичних законо-

давств та використовувуватись при підписанні міжнародних угод, є:

Загальна резолюція Конференції ООН щодо міжнародного туризму

та подорожей (1963); Манільська декларація зі світового туризму

(1980); Хартія туризму (1985); Гаазька декларація з туризму (1989);

Глобальний етичний кодекс туризму (1999); Осакська декларація

тисячоліття (2001).

На основі цих документів, а також інших рішень Всесвітньої

туристичної організації (у вигляді численних міжнародних декла-

рацій та угод) Міжпарламентською конференцією по туризму під-

готовлено низку рекомендацій щодо розвитку туризму, які можуть

бути покладені в основу при формуванні національних законодав-

ств у цій сфері. Їх можна об’єднати у дві групи.

По-перше, національне туристичне законодавство повинне

мати комплексний характер. З одного боку, нормативно-правові ак-

ти щодо розвитку туризму мають узгоджуватися та враховувати по-

ложення інших законодавчих документів, що стосуються техноло-

гічно або іншим чином пов’язаних господарських сфер (наприклад,

транспортне, медичне обслуговування чи послуги зв’язку). З іншого

боку, туристичне законодавство повинне бути цілісним, тобто ос-

новні положення не повинні дублюватися при одночасному усу-

ненні всіх існуючих прогалин. Загальним напрямом вдосконалення

нормативно-правової бази рекомендується спрощення системи ре-

гулювання міжнародного та внутрішнього туризму з урахуванням

наявних міжнародних норм. Зокрема, це дозволяє уникнути поми-

лок, що допускалися іншими країнами

По-друге, в основу туристичного законодавства мають бути

покладені три цільові положення: захист туристів, захист країни,

розвиток туризму. Щодо першого положення, то повинні передба-

чатись чіткі заходи щодо гарантування безпеки туристів, їх страху-

вання, швидкої репатріації у разі замахів на їх здоров’я чи майно,

повернення вкраденого майна тощо. Держава має сприяти форму-

ванню туристичної свідомості, культури гостинності щодо інозем-

них туристів як працівників туристичних підприємств, так і співро-

бітників митних, прикордонних, імміграційних органів, широкої

громадськості. Повинні бути передбачені заходи протидії будь-

яким проявам національної, релігійної і т.д. дискримінації. Водно-

час туристична політика має сприяти розвитку країни, а не створю

вати небезпеку для її громадян (наприклад, масовий міграційний

наплив іноземців під виглядом туристів). Що стосується третього

положення, то мають бути ліквідовані всі перешкоди, що уповіль-

нюють чи обмежують розвиток туризму (передусім міжнародного)

в країні. Зокрема, Гаазькою декларацією Міжпарламентської кон-

ференції з туризму передбачено положення про те, що уряди країн

повинні забезпечувати базову інфраструктуру для розвитку туризму

і вживати спеціальні заходи з підтримки туристичної галузі, що

„зароджується”, особливо малих підприємств та регіонів, що розви-

ваються. Така підтримка може набувати форми прямих капіталовк-

ладень, фінансових стимулів для приватних інвесторів, а також ви-

трат на рекламно-інформаційну діяльність.

У зв’язку із вступом України до Світової Організації Торгівлі

(СОТ) важливо враховувати положення Генеральної угоди про тор-

гівлю послугами (GATS), що діє в рамках СОТ. Зокрема, нею перед-

бачено, що іноземні постачальними послуг та самі послуги повинні

користуватися тим самим режимом, що й національні; на державно-

му рівні має забезпечуватися режим найбільшого сприяння (за умо-

вами якого кожна із сторін договору зобов’язана надавати іншій сто-

роні, її фізичним і юридичним особам такі ж сприятливі умови в об-

ласті економічних, торговельних та інших відносин, які вона надає

будь-якій третій державі); повинно бути забезпечено відкриту публі-

кацію усіх законів, адміністративних положень і розпоряджень, а та-

кож іншої інформації, що стосується регулювання торгівлі послуга-

ми; забезпечення постійної лібералізації усіх сфер послуг.

Національне туристичне законодавство в Україні знаходить-

ся на стадії формування. Найістотнішим кроком в цьому напрямку

було ухвалення Закону України „Про туризм” 15 вересня 1995 року.

Із вступом України до Всесвітньої туристичної організації (1999 р.)

в державі було запроваджено засади міжнародної нормативно-

правової бази у сфері туризму, зокрема з питань стандартів, серти-

фікації, ведення статистичної звітності, захисту безпеки туристів.

Нині туристичне законодавство України складається з двох

частин. Перша – Конституція України, закони України, укази Пре-

зидента та постанови Кабінету Міністрів України, що прямо чи

опосередковано стосуються розвитку туристичної галузі. Друга –

численні міжнародні договори щодо розвитку туризму, у яких бере

участь Україна.

Основним нормативно-правовим документом, що регламентує

туристичну діяльність, є Закон України „Про туризм”, прийнятий

Верховною Радою України із змінами, що вступили в дію з 1 січня

2004 року і мали на меті вдосконалення законодавчої бази щодо за-

безпечення безпеки туристів, уточнення прав і обов’язків туристів,

туристичних фірм тощо. Цим законом розвиток туризму визнано од-

ним з пріоритетних напрямів господарської діяльності, що передба-

чає проведення стимулюючої державної туристичної політики.

Закон України „Про туризм” визначає загальні правові, орга-

нізаційні та соціально-економічні засади реалізації державної полі-

тики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення за-

кріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок,

свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне

для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та ін-

ших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює

засади раціонального використання туристичних ресурсів та регу-

лює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на

території України [57].

На вдосконалення механізмів здійснення туристичної діяль-

ності в країні спрямовано ряд указів Президента України, зокрема:

„Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року” від 10

серпня 1999 року;

„Про підтримку розвитку туризму в Україні” від 02

березня 2001 року;

„Про заходи щодо забезпечення реалізації державної

політики у галузі туризму” від 14 грудня 2001 р

оку; „Про деякі заходи

щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України” від

11 березня 2003 року.

Для оптимізації розвитку туристичної галузі в Україні прийня-

то і низку важливих постанов Кабінетом Міністрів України, зокре-

ма: „Про заходи подальшого розвитку туризму” від 29 квітня 1999 року;

„Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010

роки” від 29 квітня 2002 р

оку; „Про утворення Наукового центру розвит-

ку туризму” від 17 серпня 2002 р

оку; „Про затвердження заходів щодо

підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму” від 12 травня

2004 року; „

Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внут-

рішнього туризму” від 27 червня 2003 р

оку, „Про затвердження плану

заходів щодо державної підтримки розвитку сільського зеленого ту-

ризму на 2006-2010 роки” від 3 липня 2006 року.

Принципове значення щодо впорядкування управління турис-

тичною діяльністю в Україні мав Указ Президента України „Про

заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі

туризму” від 14 грудня 2000 року, відповідно до якого Державний

комітет молодіжної політики, спорту і туризму реорганізовано у

Державну туристичну адміністрацію України. Згодом ще ряд Указів

президента було спрямовано на вдосконалення управління турис-

тичною галуззю в Україні, зокрема, „Питання Державної туристич-

ної адміністрації України” від 11 квітня 2002 року, „Про внесення

змін до Положення про Державну туристичну адміністрацію Украї-