Голіна В.В (ред.) Кримінологія. Загальна та Особлива частини

Подождите немного. Документ загружается.

111

Розділ 11

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ

СТАТЕВОЇ СВОБОДИ

І СТАТЕВОЇ

НЕДОТОРКАНОСТІ

ОСОБИ ТА ЇХ ЗАПОБІГАННЯ

§ 1. Кримінологічна характеристика

злочинів проти статевої свободи

та статевої недоторканості особи

Статева (сексуальна) злочинність являє собою сукупність злочинів,

спрямованих проти статевої свободи та статевої недоторканості, які

вчинюються із застосуванням фізичного, психічного насильства або

з використанням безпорадного стану потерпілої особи з метою задо-

волення сексуальної потреби у природній або у збоченій формі.

Статеві злочини в структурі усієї злочинності становлять відносно

невелику частку (від

0,2 до 0,3 %), однак при цьому характеризуються

високим ступенем латентності.

Кримінально-правова структура вказаної групи складається

з відповідних злочинів, передбачених у розділі ІV КК України. Най-

більш розповсюдженим серед них є зґвалтування (ст. 152). Вони, як

і всі інші суспільно небезпечні діяння, мають свою кримінально-

112

Особлива частина

правову структуру за частинами статті. Так, найбільш розповсюдженим

є злочин, кваліфікований за ч. 1 ст. 152 КК України; друге місце за-

ймають злочини за ч. 3 ст. 152 КК.

Згідно з офіційною статистикою, зґвалтування, поряд з іншими

сексуальними злочинами, має тенденцію до зниження (понад 40 % за

останні 10 років), що не може радувати через їх латентизацію. У

зв’язку

з цим статеві злочини можна віднести до високолатентних, де частка

прихованих — майже 90 %, яким притаманні усі види латентності за

способом утворення.

Причинами виникнення, скажімо, штучної латентності є сором

жертви, побоювання погіршення соціального статусу, небажання від-

повідати на безтактні, принизливі запитання слідчого про обставини

того, що сталося; через погрози злочинця,

що сприймаються як реаль-

ні, тощо.

Види зґвалтувань, передбачені різними частинами ст. 152 КК, ма-

ють різний обсяг латентності. Найбільший становлять злочини, перед-

бачені ч. 1, а найменший — частинами 3 і 4 ст. 152 КК України.

Переважна більшість потерпілих та ґвалтівників походять з неза-

можних сфер. Разом з тим це не означає відсутність потерпілих серед

інших

прошарків населення.

Вивчення географії злочинів показує, що зґвалтування за цим по-

казником є досить однорідними. Місцем їх вчинення у 31,3 % є квар-

тири, у 14,1 % — лісопосадки, у 10,7 % — безлюдні частини вулиць.

Найбільш криміногенна частина доби — ніч (39,5 %). Не встанов-

лено абсолютного домінування дня тижня через безробіття понад по-

ловини ґвалтівників. Найбільш криміногенна пора — літо (31,7 %),

найменш — осінь (21,7 %).

Достатньо важливим питанням при кримінологічній характерис-

тиці будь-якого злочину є характеристика осіб, які їх вчиняють. Так,

майже 80 % засуджених за вчинення зґвалтування мають вік від 14 до

29 років. За даними сексологів, на цей віковий інтервал припадає пік

фізичної та сексуальної активності. Також до причин вчинення зґвал-

тувань саме даною

категорією можна віднести і те, що особи саме

цього віку на сьогодні виховані в умовах негативних соціальних та

економічних змін, проблем морально-виховного, культурного характе-

ру. Проте не можна відкидати осіб більш старшого віку, хоча їх чисель-

ність не є значною.

Неодруженими є 79,5 % ґвалтівників. Про належність до певного

соціального прошарку свідчать

дані щодо зайнятості й роду занять:

113

Розділ 11. Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи...

57,4 % є безробітними; 28,6 % — працюють, більшість з яких викону-

ють низько- або середньокваліфіковану роботу.

Приблизно по 1/3 злочинців мають неповну середню, середню та

середню спеціальну освіту. Сьогодні також прослідковується тенденція,

за якою серед ґвалтівників є особи, які взагалі ніколи не навчалися або

мають довідку про закінчення навчальної школи, не володіють нави-

чками абетки

й письма.

У сукупності зі ст. 152 КК України ґвалтівники засуджуються за

насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

(ст. 153 КК України) (біля 60 %), а також за хуліганство, крадіжку,

грабіж та розбій (приблизно по 10 %). За вбивство засуджується майже

20 % ґвалтівників, вбивається біля 15 % потерпілих.

Чим молодше злочинці, тим частіше зґвалтування та інші сексу-

альні злочини

вчинюються ними у групі.

Як правило, морально-психологічний портрет статевого злочинця,

найчастіше характеризують такі риси:

– грубість, яка частіше переходить у жорстокість; цинізм, неповага

до прав і свобод інших осіб; майже стерте поняття соціальних гальм

та межі між дозволеним і недозволеним;

– примітивізм у поглядах на взаємозв’язок статей, який зводиться

лише до статевого акту без урахування згоди протилежної сторони;

– погляд на жінку або на іншого (одностатевого — при задоволен-

ні статевої пристрасті неприродним способом) партнера як на підко-

рену істоту без права вибору і права опору, яка є лише знаряддям

статевої насолоди.

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виді-

лити такі

їх типи за способом поведінки: 1) раптовий ґвалтівник (уми-

сел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом

зовнішніх обставин); 2) «шукаючий» (має умисел, при цьому підшу-

ковує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування);

3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчи-

нення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має

відхилення психічної

та/або сексуальної сфери).

Заслуговують на особливу увагу питання аномалій ґвалтівника.

Достатньо часто йдеться про те, що сексуальний злочинець — це хво-

ра людина, тому потребує лікування, а не покарання. Це положення

є помилковим. Серед ґвалтівників доля неосудних складає лише 5 %.

У решти можуть спостерігатися психічні та характерологічні відхи-

лення в межах осудності

(наслідки черпно-мозкових травм, акцентуа-

114

Особлива частина

ції, психопатії, неврози, олігофренія у стані легкої дебільності, сексо-

логічні патології тощо). Ми не можемо відкидати криміногенність

таких аномалій, однак ними також можна керувати за наявності мо-

ральних і поведінкових принципів, стійких соціальних гальм. До того

ж, навряд чи доцільно відкидати наявність інших передумов вчинення

зґвалтування, скажімо, генетичних. Однак сьогоднішня наука

не вина-

йшла способу адекватного реагування на факти впливу спадкового

фактору на вчинення сексуального злочину та методику виявлення

таких чинників.

Вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме

з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важли-

ву роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Найпоширенішою віковою категорією потерпілих (майже полови-

на) є особи віком від 13–19 років, за нею йдуть особи від 20 до

32 років. Також мають місце як малолітні, так і особи похилого віку.

Якщо вік чоловіка-ґвалтівника свідчить про його сексуальну актив-

ність, то вік потерпілої особи — про її стан при вчиненні цього зло-

чину: безпорадний стан, характер поведінки, сексуальна активність,

ставлення до доступності статевих стосунків та ін.

Із загальної кількості потерпілих майже 80 % є неодруженими. Як

і злочинці, більшість із них (39 %) мають неповну середню освіту.

Проте (на відміну від ґвалтівників) це пояснюється переважно шкіль-

ним віком великої кількості потерпілих. Середню і спеціальну освіту

мають близько

35 % і 15 % осіб відповідно. Якщо ґвалтівники не пра-

цювали через належність до маргінальних частин суспільства, то

жертви — через вік (вони навчалися).

До вчинення злочину 36,3 % осіб знайомі з ґвалтівником; близько

15 % — є родичами; у 42 % випадків ініціатором знайомства є злочи-

нець.

Серед соціально-демографічних та морально-психологічних харак-

теристик особи жертви статевих злочинів взагалі

та зґвалтування зо-

крема, важливе місце посідає саме поведінка жертви, яка викликає

чимало суперечок як у теорії, так і на практиці. Загалом вчені вважають,

що незалежно від поведінки жертви не можна говорити про її вину.

Рішення вчинити статевий злочин, незалежно від поведінки потерпілих

осіб, приймається виключно злочинцем.

Важливим є розгляд

поняття віктимності та віктимної поведінки

при вчиненні зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього

115

Розділ 11. Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи...

злочину є набагато меншою ніж віктимність жінок унаслідок психо-

логічних і фізіологічних чинників.

Безумовно, підвищують віктимність не лише поведінка жертви,

також її стан під час вчинення зґвалтування — безпорадний, викли-

каний тимчасовим (непритомність) чи постійним хворобливим ста-

ном (наприклад, олігофренія) або віком (малий чи похилий). Іноді

особи, які не перебувають у безпорадному

стані, є підвищено віктим-

ними через психологічні особливості (частіше — підлітки). Хоча

іноді і дорослі люди не чинять опору як через усвідомлення реаль-

ності погроз злочинця у разі протистояння, так і внаслідок так зва-

ного «паралічу жертви», який виникає у особи у разі її психологічної

неготовності до нападу.

Віктимність жертви зґвалтування

тісно пов’язана з поняттям «ві-

ктимогенна поведінка», що випливає з особливостей цього злочину.

Загалом поведінка жертви зґвалтування може бути позитивною

(такою, що перешкоджає вчиненню зґвалтування), нейтральною та

провокуючою (наявність деякої сексуальної гри з боку жертви з від-

сутністю передбачення нею можливих наслідків такої поведінки).

§ 2. Причини і умови злочинів проти

статевої свободи та статевої

недоторканості особи

Причини та умови статевих злочинів, як і інших груп суспільно

небезпечних діянь, розподіляються на рівнях всього суспільства, мікро-

соціальних груп і окремих осіб, тобто на макро-, мікро- й на індивіду-

альному рівнях. Чинники на макрорівні, існуючи у вигляді умов учи-

нення зґвалтування, породжують морально-соціальну дезорганізацію

суспільства, підвищують агресивність і нестриманість

. Серед них

можна назвати фонові явища, економічні, соціальні, соціально-

психологічні, організаційно-управлінські, політичні, міграційні, урба-

нізаційні, культурно-виховні й гендерні чинники. Останні є як детер-

мінантою вчинення зґвалтування, так і показником ставлення чоловіка

до жінки, до насильства щодо неї.

До морально-соціального чинника належать занепад моралі у су-

спільстві, ставлення

до порушення прав особи як до норми, терпимість

до насильства. Достатньо важливим є урбанізаційний чинник, який

116

Особлива частина

включає в себе як особливості забудови міста (наявність глухих вулиць,

непрохідних дворів тощо), так і поведінку людей у ньому. На сьогодні

постала проблема автономізації членів суспільства, за якою люди, осо-

бливо у великих містах, зводять до мінімуму спілкування з людьми,

що мешкають поряд, обмежуючись найближчими зв’язками. Це при-

зводить до

того, що при вчиненні зґвалтування, скажімо, на сходинко-

вій клітці багатоповерхівки, сусіди потерпілої невчасно викликають

міліцію, виявляючи байдужість до того, що відбувається; користуючись

принципом «моя хата з краю».

Серед чинників на мікрорівні — спричинювальні причини-умови

у сфері родини (з якої походить злочинець), неформальних груп, тру-

дових колективів, навчальних закладів тощо.

У вказаних мікрогрупах

нерідко панує насильство, неповага до жінки, нехтування моральними

цінностями, існування власної субкультури, криміногенних традицій

тощо, що напряму впливає на вчинення насильницького злочину вза-

галі і зґвалтування зокрема.

На індивідуальному рівні існує різноманіття соціальних та біоло-

гічних чинників. Так, серед соціальних слід зазначити матеріальні,

духовні, культурні та ін. Через

часте спостереження сцен насильства,

неповаги до природних прав людей ґвалтівники сприймають сексуаль-

не насильство як норму. Указане відбувається ще й через стан алко-

гольного сп’яніння. До речі, у такому стані перебувають понад 90 %

ґвалтівників при вчиненні зґвалтування.

Соціальні за своїм змістом негативні обставини впливають на мо-

тиви вчинення зґвалтування, серед

яких сексуальний є хоча й не єди-

ним, але завжди основним, незалежно від того, чи повністю він усві-

домлений, чи замаскований іншими мотивами — соціальними наша-

руваннями (помсти, принижування тощо).

Щодо сфери біологічних чинників, то серед кримінологів існує

позиція, згідно з якою однією з причин агресії, виникнення умислу

на вчинення зґвалтування може

бути підвищений рівень тестостеро-

ну в крові чоловіка, наявність психічних сексологічних відхилень,

порушень статевого нахилу, психологічних вад, особливостей

тощо.

При вирішенні питання співвідношення соціального й біологіч-

ного в особі злочинця, вважаємо, що сам факт учинення зґвалту-

вання зумовлено соціальними, зокрема, соціокультурними чинни-

ками.

117

Розділ 11. Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи...

§ 3. Запобігання злочинам проти статевої

свободи та статевої недоторканості

особи

Загалом заходи запобігання статевим злочинам поділяються на загаль-

носоціальні, спеціально-кримінологічні, індивідуальні та віктимологічні.

На загальносоціальному рівні нагально важливим є запровадження

морально-виховних програм, спрямованих на виховання поваги людей

один до одного, на пропаганду неможливості порушення прав і свобод

інших осіб. До цих прав належать статева свобода і статева недоторканість

особи

. Причому саме тут необхідно звертати увагу на гендерний аспект

виховання, зокрема, на повагу до жінки, до її прав і свобод.

Профілактика статевих злочинів, як напрям спеціально-криміно-

логічного запобігання, передбачає статеве виховання неповнолітніх,

яке включає соціально-психологічний, педагогічний, медичний і сек-

сологічний аспекти.

Важливим напрямком є слідча профілактика, яка має

відрізнятися

максимальною коректністю і дієвістю.

Відвернення зґвалтування застосовується на етапі від моменту фор-

мування злочинного мотиву до початку його виконання, а тому є найбільш

ефективним стосовно потенційних ґвалтівників, які самостійно створюють

умови для вчинення зґвалтування та інших статевих злочинів, а також

щодо тих, хто відбував покарання за вказані суспільно небезпечні діяння

чи інші насильницькі злочини. Перша група заходів відвернення — за-

ходи переорієнтації антисуспільної настанови, тобто допомога в задово-

ленні соціальних, економічних потреб, підвищення почуття відповідаль-

ності за свої дії й виховання поваги до статевої свободи і статевої недо-

торканості інших людей. Друга група — арсенал активних контрзаходів.

До них належать переконання (посилення

гальмівних процесів потенцій-

ного ґвалтівника) й допомога (соціальний захист).

У сфері ж припинення статевих злочинів необхідно поліпшувати

роботу щодо патрулювання парків, скверів, лісопосадок тощо.

Індивідуальне запобігання сексуальним злочинам можна розглядати

у трьох напрямах — профілактика, відвернення і припинення вчинення

зґвалтування. Виявлені групи осіб, щодо яких застосовуватимуться

вказані заходи: а) повнолітні; б) неповнолітні

(з ними мають працюва-

ти представники виховних закладів, громадських організацій та праців-

ники міліції); в) раніше судимі (заходи постпенітенціарної адаптації

й ресоціалізації, діяльність громадських організацій тощо); г) особи

з психічними і сексологічними відхиленнями.

118

Особлива частина

Віктимологічне запобігання зґвалтуванням являє собою окремий

напрямок, який існує на трьох рівнях — загальносоціальному, спеціаль-

ному й індивідуальному.

Заходи загальносоціального віктимологічного запобігання схожі

з однойменними заходами запобігання злочинам. Спеціальне віктимо-

логічне запобігання складається з віктимологічної профілактики та

віктимологічного припинення вчинення статевих злочинів. Останнє

є сукупністю дій самої потерпілої, спрямованих на припинення зло

чинного наміру на стадії замаху або свідоме відвернення обставин, за

яких вказане стало б неможливим. Серед них — виховні, психологічні,

медичні, технічні, соціальні та інші заходи.

Найбільш впливовими є виховні заходи, зокрема проведення спе-

ціальних бесід у школах, поліпшення віктимологічної обізнаності

населення; донесення інформації про шкідливість замовчування фактів

статевих нападів, пояснення

процедури повідомлення про них до пра-

воохоронних органів.

Корисними є захисні заходи, які мають застосовуватися на рівні

міста, держави (зміна по можливості розкладу робочого дня жінок,

планів містобудування тощо) й доведення до людей прийомів і спосо-

бів захисту і самозахисту (наявність технічних приладів, правила по-

ведінки в темний період часу, при

проведенні дозвілля та ін.). Важли-

вим є створення та функціонування телефонів довіри, центрів психо-

логічної, медичної допомоги та реабілітації.

Необхідність надання допомоги реальним жертвам зґвалтування

є одним зі стратегічних напрямів запобігання злочинам. Указане має

здійснюватися діяльністю жіночих та інших громадських організацій,

юридичних, медичних закладів тощо.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте динаміку вчинення зґвалтувань, її причини і сутність.

2. Які особистісні якості притаманні особам, що вчиняють злочини проти

статевої свободи та статевої недоторканості?

3. Опишіть особливості віктимності жертв зґвалтувань.

4. Які причини і умови вчинення статевих злочинів існують на індивідуаль-

ному рівні?

5. Наведіть коротку характеристику загальносоціальним, спеціально-кримі-

нологічним, індивідуальним та віктимологічним заходам запобігання

злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

119

Розділ 12

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ

ВЛАСНОСТІ

ТА ЇХ ЗАПОБІГАННЯ

§ 1. Кримінологічна характеристика

злочинів проти власності

Право на власність становить основу реалізації всього комплексу

прав і свобод людини. Злочини проти власності передбачені VI розді-

лом КК України, що включає 16 складів злочинів. Ця категорія зло-

чинів належить до типу «корислива злочинність», в основі виділення

якої лежить «корисливий мотив» — прагнення задовольнити матері-

альні потреби, отримати майнову вигоду злочинним шляхом.

Характерними

ознаками даної групи злочинів є родовий об’єкт —

власність, предмет — майно (майнові права), корисливі мотиви та мета,

умисна форма вини. Ці злочини вирізняються за способами злочинно-

го посягання, що дозволяє їх класифікувати на дві групи: корисливі

ненасильницькі та корисливі насильницькі. Поза межами названих груп

частково залишаються злочини, пов’язані зі

знищенням майна, мотиви

та способи вчинення яких можуть бути різними.

Злочини проти власності становлять майже 60 % від усієї злочин-

ності. Найбільш поширеними корисливими ненасильницькими зло-

чинами є крадіжки, а корисливими насильницькими — грабежі і розбої,

що й спонукає докладно розглянути кримінологічну характеристику

саме цих посягань проти власності.

120

Особлива частина

Крадіжки посідають 60 % у структурі злочинів проти власності.

Їх рівень за останні роки становить: 2005 р. — 186 659 зареєстрованих

злочинів і 70 716 виявлених осіб; 2006 р. — у тому ж порядку 132 159

і 47 324; 2007 р. — 114 665 і 41 729. Суттєве зниження динаміки кра-

діжок пояснюється їх частковою декриміналізацією (2005 р.) та низь-

ким відсотком їх виявлення.

Структурними показниками є такі.

За місцем посягання домінують

крадіжки із житла та іншого при-

міщення (квартири, будинки, дачі, склади, магазини тощо); за ними

йдуть крадіжки із транспортних засобів та крадіжки у натовпі («ки-

шенькові»), які є найбільш латентними і переважно вчиняються

злодіями-професіоналами.

Предметами посягання частіше (понад 60 %) є цінні речі: гроші,

валюта, вироби із дорогоцінних металів, мобільні телефони,

оргтехні-

ка, аудіо-, відеотехніка; дещо рідше — вироби із чорних та кольорових

металів, одяг, худоба, продукти харчування, спиртні напої, предмети

домашньої обстановки тощо.

Способи і засоби крадіжок: проникнення через двері (підбір ключів,

використання спеціальних пристроїв, пошкодження дверей); проник-

нення через вікно (кватирку, балкон); проникнення через дах; дуже

рідко підкоп.

За стійкістю умислу

крадіжки поділяються на завчасно підготов-

лені і ситуативно обумовлені. Завчасно підготовлені крадіжки, як

правило, вчиняються групою осіб за попередньою змовою та органі-

зованою групою. Найбільшу небезпеку становлять стійкі групи, орга-

нізовані досвідченими злочинцями 35–50 років, до складу яких входять

і злодії-професіонали. Злочинна діяльність таких об’єднань може три-

вати роками,

нараховувати десятки чи навіть сотні епізодів і спричи-

няти багатотисячні збитки. Ситуативні крадіжки вчиняються як не-

стійкими групами, так і злодіями-одинаками, до них частіше вдаються

алкогольно- та наркозалежні особи, підлітки, деградовані елементи.

Насильницькі грабежі і розбої є найбільш поширеними корисли-

вими насильницькими злочинами проти власності. Їх рівень становить:

грабежі — 2005 р

.: 47 054 зареєстрованих злочинів і 16 817 виявлених

осіб; розбої — 6708 злочинів і 5763 осіб; 2006 р.: грабежі — 41 663

і 17 808; розбої — 6465 і 6019 відповідно; 2007 р.: грабежі — 32 268

і 16 577; розбої — 5716 і 5750 відповідно.

На загал слід сказати, що корисливі насильницькі злочини пере-

важно мають молодіжний і груповий характер. Непоодинокими є ви-