Гелеверя Є.М. Ціноутворення

Подождите немного. Документ загружается.

До непрямих методів регулювання цін належать:

• застосування граничних нормативів рентабельності;

• зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

• пільгове оподаткування та кредитування;

• диференціація ставок ввізного мита.

Державне регулювання цін – це засіб досягнення певних цілей державної

економічної політики. Можна виділити декілька найтиповіших

цілей, кожній з

яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення:

Запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило,

ставиться, коли в економіці порушено природні господарські зв’язки, бракує необ-

хідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит основних товарів, високий

рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов вдаються переважно до політики

прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів і послуг

установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться

доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики

ставиться завдання зупинити розкручування спіралі «зарплата – ціни» і знизити

на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов найбільшого поширення

набули такі методи: тимчасове «заморожування» (блокування) цін, застосування

граничних цін чи граничних коефіцієнтів підвищення їх, використання граничних

нормативів рентабельності, дотування виробників соціально важливих споживчих

товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Ці методи державного регу-

лювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної

плати.

Забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам

населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів

. Така ціль може бути

виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва,

коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої

необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирі-

шення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої не-

обхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через

повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється

дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких

товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка

реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад,

акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та

споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових над-

ходжень до бюджету, спричинені низькими цінами на товари першої необхідності.

Захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конку-

ренції

. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових,

що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі

оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпор-

тування іноземних товарів. І навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює

експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам,

призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким

явищам держава використовує механізм дотування національних виробників або

за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їхні ціни до необхід-

ного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни,

держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до

необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квоту-

вання, ліцензування).

Стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку.

В Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір

методів і встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством еконо-

міки, а на регіональних ринках – місцевими органами. Ці установи спільно з Анти-

монопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів.

Відповідно до «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на про-

дукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи

і послуги монопольних утворень» регулювання цін монополістів здійснюється

шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торго-

вельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рента-

бельності або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін. Перелічені

методи в основному відповідають світовій практиці, але, маючи певні недоліки,

з різною мірою ефективності використовуються в ціновому регулюванні. Так,

метод установлення фіксованих або граничних цін потребує значної інформації,

що може вплинути на точність їх розрахунків, а застосування методу регулювання

на основі граничних нормативів рентабельності й граничних рівнів торговельних

та посередницько-збутових надбавок часто не може зупинити зростання цін, а в

деяких випадках навіть сприяє їхньому підвищенню.

Зазначені недоліки значною мірою усувають регулюванням цін на основі

декларування. Декларування зміни цін означає, що підприємство для підвищення

ціни, яка підлягає державному регулюванню, має звернутися у відповідні органи

для отримання на це дозволу. Тому в деяких країнах такі ціни називаються «до-

звільними».

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему

органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні й

відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України,

а до другої – управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної

Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних

адміністрацій.

Основні повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам вико-

навчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей

проводити в життя цінову політику держави. Їхні управління з питань цінової

політики відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення

повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо

регулювання цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на

паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф

паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для побутових потреб;

тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, граничні

рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на

платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні

державні й комунальні заклади охорони здоров’я; граничні рівні торговельних

надбавок на вітчизняні та імпортні лікарські засоби та вироби медичного призна-

чення; тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському

транспорті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному

режимі руху.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких

належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують

свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організа-

ціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фінансів). Так,

Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення вантажів і пасажирів

залізничним транспортом, автобусами міжміських і міжобласних маршрутів, а

також аеронавігаційні й аеропортові збори за обслуговування повітряних суден.

Міністерство зв'язку встановлює тарифи на основні послуги зв’язку як у межах

України, так і міжнародні; Національна комісія регулювання електроенергетики –

тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб,

граничний рівень оптових цін підприємств й роздрібні ціни на природний газ.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю

за додержанням дисципліни цін. Державну дисципліну цін розуміють як дотримання

визначених нормативними актами і документами вимог щодо формування, уста-

новлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за до-

держанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема

Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України

та підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим,

обласних, Київської і Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним

завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними

й місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо форму-

вання, установлення та застосування цін і тарифів.

У разі виявлення фактів неправильного установлення цін і тарифів державні

інспекції з контролю за цінами застосовують до порушників штрафні санкції.

Вся сума виручки, одержана в результаті порушення державної дисципліни цін,

підлягає вилученню до відповідного бюджету. Крім того, з порушника стягується

штраф у двократному розмірі незаконно одержаної суми виручки.

2. Державне регулювання цін у зарубіжних країнах

В умовах ринку встановлення раціонального співвідношення між монополією

і конкуренцією, запобігання необґрунтованому підвищенню цін підприємствами-

монополістами досягається шляхом розробки антимонопольного законодавства.

Вперше в світі такий документ, відомий під назвою Антитрестового закону

або закону «Шермана», був прийнятий у США в 1890 році.

У даний час в більшості країн світу утворено системи норм антимонополь-

ного законодавства, спрямованого на підтримку вільної конкуренції та обмеження

монополізації.

Окремим напрямком державного регулювання процесів ціноутворення є

пряме директивне встановлення цін на окремі категорії товарів і послуг (звичайно,

таких що мають неабияке соціальне або загально суспільне значення). У цілому

сфера контрольованого державою ціноутворення складає від 10 до 30% від загаль-

ного обсягу продукції, що випускається. Розглянемо досвід державного регулю-

вання цін на прикладі деяких країн.

США. У 70-х роках XX ст. Сполучені Штати Америки зіткнулися з проблемою

галопуючої інфляції, негативними проявами якої стали прискорені темпи зростання

оптових і роздрібних цін. Для подолання інфляційних явищ адміністрацією прези-

дента Р. Ніксона було запропоновано використання методів прямого регулювання

цін. Так, у 1971 р. був встановлений централізований контроль за цінами; для

запобігання зростанню безробіття ціни і заробітна плата були заморожені. З 1972 р.

намітилися тенденції до стабілізації ситуації: уповільнилися темпи зростання оптових

і роздрібних цін, відновилося зростання ВВП. Проте зворотною негативною стороною

використання директивних методів державного регулювання цін стало скорочення

ділової активності, зменшення доходів підприємців та ін. У результаті в 1974 р.

заходи щодо прямого контролю над цінами у США переважною мірою було ска-

совано.

Надалі, у 1981 р., президент Р. Рейган також відмінив контроль за внутрішніми

цінами на нафту і нафтопродукти, оскільки, на думку адміністрації, такий контроль

стримував виробництво, стимулював споживання, не дозволяв використовувати

технологічні досягнення і робив США набагато більш залежними від енергетичного

імпорту.

Впродовж 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. уряд США обмежував пряме

регулювання цін по окремих товарних групах і активізував зусилля на активному

використанні ринкових важелів і методів непрямого регулювання цін. Застосування

прямого державне регулювання цін в рамках антітрестового законодавства від-

бувалося тільки у високомонополізованих галузях. У цілому пряме регулювання

охоплювало від 5 до 10% цін на товари і послуги.

Найбільшого поширення пряме державне регулювання цін у США набуло

у сфері обігу сільськогосподарської продукції. Так, наприкінці 40-х – у 60-ті роки

в цьому секторі економіки було запроваджено паритетні ціни, що забезпечили

збереження доходів фермерів. Розрахунок таких цін ґрунтувався на умовно опти-

мальному співвідношенні (паритеті) промислових і сільськогосподарських цін, яке

склалося в США в першому десятиріччі XX ст. Держава взяла на себе зобов’я-

зання проводити закупівлі сільськогосподарської продукції за цінами не нижче

паритетних, тобто на мінімально гарантованому рівні. При скороченні ринкових

цін до рівня, нижчого за паритетний, держава скуповувала сільськогосподарську

продукцію для наступного використання отриманих товарів для задоволення суспіль-

них потреб (виробництво безкоштовних сніданків для школярів, допомогу неза-

можним, продовольчу підтримку слабкорозвинених країн та ін.).

Франція. Франція завжди залишалася однією з небагатьох економічно роз-

винених країн з достатньо жорсткою системою державного регулювання цін.

Функціонування цієї система (яка у незмінному вигляді збереглася до цього часу)

охоплювало ринковий обіг сільськогосподарської продукції, енергоносіїв, надання

транспортних послуг та ін.

Окремою складовою регулювання цін у Франції є також пряме встановлення

цін на товари й послуги державних підприємств-монополістів, що діють у галузях

електроенергетика і транспорт, а також великих національних і комерційних банків,

страхових компаній тощо.

Формування системи державного регулювання цін у Франції розпочалося

у 1947 р. з впровадження часткових обмежень підприємницької свободи у цій

сфері, а саме встановлення для підприємців режиму сповіщення про наміри зміни

цін державних органів (які мали повноваження щодо скасування цих намірів).

Проте вже на початку 1948 р. обмеження щодо ціноутворення було скасовано.

Протягом наступних 10 років уряд прийняв шість законів про блокування цін,

що призвело до поступового посилення контролю за ними.

У 1960-1962 рр. відбулася майже повна лібералізація цін на промислові

товари, але в 1963 р. уряд пішов на нове блокування цін, зважаючи на здійснення

політики «розвитку без інфляції». Були заморожені ціни на деякі продукти харчу-

вання і послуги. Протягом 1965-1972 рр. державою було введено в економічну

практику підписання з підприємцями так званих контрактів стабільності (право

на підвищення цін на одні товари при одночасному зниженні ціни на інші),

програмних контрактів (підписувалися на всі товари і послуги, за якими раніше

діяли контракти стабільності, і покликані сприяти еволюції цін в межах змін умов

міжнародної конкуренції) і контрактів проти підвищення цін (уряд приймав на

себе зобов’язання не застосовувати заходи, що ведуть до збільшення витрат вироб-

ництва).

У середині 70-х років ХХ ст. уряд знов вимушений був повернутися до

прямого регулювання цін на товари і послуги державного і (частково) приватного

секторів економіки, у тому числі – шляхом встановлення спеціального інфляцій-

ного податку. У 80-ті роки жорсткий контроль за цінами знов було змінений на

заходи з регулювання загальних умов цінової конкуренції в промисловості, а саме

заборона створення всякого роду союзів виробників, імпортерів, оптових і роз-

дрібних торговців, а також відмова від практики укладання угод про мінімальні

й рекомендовані ціни.

Японія. Уряд Японії забороняє встановлювати несправедливі як монопольно

високі, так і монопольно низькі ціни з метою «вибити» конкурентів з ринку.

В Японії працює спеціальний орган – Бюро цін Управління економічного

планування. В його функції входять контроль за дотриманням антимонопольного

законодавства, відстеження рівня і динаміки цін на товари, підтримка попиту на

необхідному рівні, вивчення тенденцій попиту і пропозиції. У 90-х роках XX ст.

в Японії державою також прямо регулювалися ціни на рис, пшеницю, м’ясні й

молочні продукти, залізничні тарифи, тарифи на водо- і теплопостачання, електро-

енергію, газ, медичне устаткування, послуги освіти.

Фінляндія. Система ціноутворення у Фінляндії (особливо – при встановленні

роздрібних цін на товари і послуги) відзначається гнучкістю і дозволяє стиму-

лювати споживання. У соціально орієнтованій ринковій економіці Фінляндії ця

система дає змогу проводити заходи, направлені на підвищення життєвого рівня

населення.

Через Міністерство торгівлі Фінляндії здійснюються планування і контроль

за цінами на продукти харчування, зерно, енергоносії, винно-горілчані вироби.

Крім того, державні фінансові установи зорієнтовані на пільгове кредитування

підприємств, які здійснюють реалізацію товарів і послуг за цінами, доступними

для середніх і низьких верств населення.

Іспанія. Держава здійснює регулювання і контроль за цінами на товари

першої необхідності, а також на товари й послуги, виробництво яких монополі-

зовано. До таких товарів належить продукція підприємств державного сектора і

ряду приватних компаній, зайнятих випуском товарів першої необхідності.

Контроль за формуванням цін здійснює Вища рада з цін при Міністерстві

економіки і фінансів Іспанії – робочий орган Урядової комісії з економічних питань.

Останніми роками список товарів, ціни на які регулюються Вищою радою з цін,

значно зменшився.

Контрольні питання:

1. Назвіть основні форми втручання держави у процес ціноутворення.

2. Охарактеризуйте цілі державного регулювання цін.

3. У чому особливості регулювання цін на продукцію монопольних утворень?

4. Що таке декларування цін?

5. Опишіть систему органів ціноутворення, їхні завдання та функції.

6. Назвіть економічні наслідки запровадження ввізного мита в цінах на імпортну

продукцію.

7. Як регулюються ціни в різних країнах світу?

2. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття № 1 (2 години)

ТЕМА:

Попит і пропозиція як цінотвірні чинники

План практичного заняття

№ Учбові питання (проблема)

Час проведення

хв.

1 Перевірка готовності студентів до заняття, вступне

слово викладача

2 Обговорення питання: чинники, що впливають на елас-

тичність попиту

3 Обговорення питання: види еластичності попиту 10

4 Обговорення питання: ціна рівноваги (сутність і методи

визначення)

5 Розв’язання задач 40

6 Підведення підсумків обговорення учбових питань і

завершення заняття

Задачі

1. Визначити, чи вигідно виробникові знизити ціну на 0,2 грн., якщо поточна ціна

товару – 3 грн., обсяг продажу, що планується, – 1 млн. шт. Відомо, що конку-

ренти услід за фірмою також знизять свої ціни. Показник еластичності попиту

за ціною – 1,4.

2. У таблиці подано дані про ринковий обсяг попиту та пропозиції на товар А:

Ціна, гр. од.

Обсяг попиту, шт. Обсяг пропозиції, шт.

а) Побудуйте криву попиту і криву пропозиції за даними таблиці.

б)

Якщо ринкова ціна дорівнює 20 грошових одиниць, що характерно для даного

ринку – надлишки або дефіцит? Який їх обсяг?