Галат В.Ф, Березовський А.В, Прус М.П, Сорока Н.М, Паразитологія та інвазійні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

330

Профілактичні заходи спрямовані на запобігання виплоду мух, поширен-

ню їх у приміщеннях і на території ферм та житлових будинків. Територію

ферм, будівель, складів тримають у чистоті. Прибирають гній, трупи, залиш-

ки кормів, м’ясо, рибу. Влітку вікна, двері завішують антимоскітними сітка-

ми, марлею, мішковиною.

Для знищення біотопів мух застосовують різні інсектицидні препарати.

Ефективними є

хлорне вапно

(1 кг/м

), яким посипають вигрібні ями, туале-

ти, залишки кормів;

10%-ва водна емульсія креоліну, ксилонафту, нафталі-

золу

(для рідкого субстрату — 1 – 2, для твердого — 3 – 5

л/м

). Для дезінсек-

ції застосовують розчини, емульсії та аерозолі інсектицидів:

диброму, неоци-

долу, ціодрину, неостомазану, пропоксуру, аеролу-2, інсектолу, аміачної води,

які розпилюють за допомогою засобів механізації (гідропульти, ДУК, ЛСД).

Навесні та восени обробку проводять один раз на два тижні, влітку — через

кожні 5 – 7 днів. У приміщеннях розвішують клейкі стрічки, ставлять солодкі

приманки. Тварин обприскують розчинами та емульсіями інсектицидів:

бу-

токсу, ектоміну, ектопору, себацилу, турингіну.

Кількість обробок залежить

від чисельності мух: перші проводять з інтервалом 3 – 5 днів, наступні — че-

рез 6 – 7, 10 – 14 днів. Проти мух-жигалок застосовують

3 – 5%-ві дусти диб-

рому, ціодрину, пропоксуру

. Їх наносять тваринам на голову, шию, спину, бо-

ки. Проти мух-корівниць використовують

2 – 3%-ві

мазі неоцидолу, тролену,

які втирають біля очей, ніздрів. Тваринам надягають також різноманітні

стрічки на шию, хвіст, кінцівки, а також бирки у вуха, які заздалегідь оброб-

ляють інсектицидами та репелентами тривалої дії. Застосування таких мето-

дів боротьби підвищує продуктивність тварин на 15 – 20 %.

Для знищення мух цеце застосовують інсектициди:

тіодан, перметрин, бу-

токс (декаметрин), циперметрин, фентіон, піретрум.

Препарати розпилюють

за допомогою авіації або наземних засобів механізації 3 – 5 разів з інтервалом

2 – 3 тижні. Під час роботи з інсектицидами дотримуються техніки безпеки.

Для знищення мух цеце успішно розробляють і впроваджують біологічні

методи боротьби: специфічні бактерії та віруси; стерилізацію самців мух за

допомогою опромінення цезієм-137 і кобальтом-60.

Клопи

— тимчасові ектопаразити птахів, лабораторних тварин, людей. На-

лежать до ряду Hemiptera (напівтвердокрилі). Їх на-

лічують до 25 тис. видів. Ветеринарно-медичне зна-

чення мають кровосисні клопи родини

Сimеcidae

ви-

дів:

Cimex lectularius

(постільний клоп), який поширений усюди, а також

С.

соlumbarius

(голубиний клоп) — у південних регіонах. У країнах з тропічним

кліматом трапляються окрилені (поцілункові) клопи родини

Reduvidae

Polyctenidae

. Вони живуть біля гнізд і нір тварин, часто залітають у примі-

щення людей. Їхні укуси та кровоссання тварини й люди не відчувають.

Морфологія. Комахи завдовжки 4 – 8,5 мм, від світло-коричневого до тем-

но-бурого кольору. Тіло овальної форми, сплющене в дорсовентральному на-

прямі. На голові є пара чотиричленистих антен. Хоботок колючо-сисного ти-

пу. Лапки добре розвинені й пристосовані до бігу. За одну хвилину клоп про-

бігає до 125 см. За третьою парою лапок знаходяться залози, секрет яких має

неприємний запах. Черевце овальне, сегментоване, у самців останній сегмент

асиметричний (рис. 4.26).

КЛОПИ

331

Цикл розвитку. Клопи нападають на тва-

рин i людей зазвичай уночі, а іноді й удень.

Живляться самці та самки кров’ю. Імаго мо-

же голодувати до 6 міс, личинки — до 1,5

року. Самка впродовж життя відкладає до

500 яєць, які спочатку мають білий колір, а

потім жовтий, овальної форми, з кришечкою

на одному з полюсів. З яєць виходять личи-

нки. Морфологічно вони подібні до статевоз-

рілих, однак менші за розміром. Личинки

п’ять разів линяють, після кожного линяння

живляться кров’ю і стають статевозрілими.

Епізоотологічні дані.

Клопи паразитують

у пташниках, кролятниках і віваріях лабораторних тварин, куди їх заносить з

одягом та інвентарем обслуговуючий персонал. У теплу пору року їх може

бути досить багато. Вдень клопів можна виявити під дошками, в тріщинах

стін, стовпів, у гніздах.

Клінічні ознаки. На місці укусу клопа виникає місцева запальна реакція у

вигляді почервоніння та папули до 10 мм у діаметрі. Спостерігається силь-

ний свербіж і набряки. Укуси клопів найважче переносять курчата: слизові

оболонки їх стають анемічними, крила опущені, вони сидять з напівзаплю-

щеними очима, не реагують на навколишнє середовище, швидко худнуть і

гинуть. Кури поводять себе неспокійно, вночі стоять на сідалах, несучість їх

різко знижується. У кролів і морських свинок розвивається дерматит.

Діагностика. Клопів знаходять уночі на птиці або в гніздах. Біля кролячих

кліток, курячих гнізд відчувається характерний запах, що йде від клопів.

Профілактика та заходи боротьби.

Для знищення клопів застосовують ін-

сектициди, якими обробляють приміщення, клітки:

неоцидол, тролен, пропо-

ксур, дибром,

різноманітні аерозолі, що є в торговельній мережі. Інсектициди

після 2 – 3 обробок замінюють, адже клопи звикають до препарату. Обробку

повторюють через 10 – 12 днів у теплу і через 14 – 16 днів — у холодну пори

року. Приміщення також знезаражують окропом, гарячою парою, полум’ям

паяльної лампи чи вогнемету. Регулярно чистять клітки і один раз на місяць

здійснюють санітарну обробку та профілактичний ремонт приміщення.

Таргани

— зоотропні й синантропні комахи. Вони на-

лежать до ряду

Blattoptera

. Ветеринарно-медичне

значення мають види:

Blatella germanica

(рудий тар-

ган) і

Blatta orientalis

(чорний тарган).

Морфологія. Тіло у рудого таргана до 13 мм завдовжки, у чорного — до 30

мм, видовжено-овальної форми. Хоботок гризучого типу. На голові є довгі ан-

тени, що складаються з 75 – 90 члеників, а також фасеткові та пара простих

очей. Лапки добре розвинені, на кінцях є два кігтики й присосок. Передні

крила вкриті шкірою, задні — перетинчасті. Таргани можуть літати згори

вниз. Самки відкладають яйця в капсулу-оотеку, що знаходиться на задньому

кінці тіла. Таргани всеїдні. Вони поїдають злакові, молочні, м’ясні продукти.

Можуть голодувати понад 2 міс (рис. 4.27).

Епізоотологічні дані. Найдавніші мешканці нашої планети, за новітніми

даними палеонтологів, — таргани. Їхній вік налічує близько 300 млн років.

Вони пережили і динозаврів, і мамонтів, і всіх інших «родоначальників»

ТАРГАНИ

Рис. 4.26. Клоп

332

Землі. Таргани настільки невибаг-

ливі, що можуть жити де завгод-

но — від Заполяр’я до Каракумів.

Проте, як це не прикро, своїми не-

змінними «супутниками» вони об-

рали людину. Ці комахи супрово-

джують людей у кругосвітніх подо-

рожах і навіть при сходженні в го-

ри. Заселяють вони й тваринницькі

приміщення — кормокухні, склади

комбікормів i продуктів тваринного

походження. Таргани — нічні ко-

махи. Вдень вони ховаються в щі-

лини й тріщини приміщень. Зага-

льна чисельність популяції упродовж 3 – 4 міс збільшується в 1000 разів. Во-

ни псують прoдукти і є механічними переносниками збудників кишкових ін-

фекцій, а також проміжними хазяями деяких видів гельмінтів.

За витривалістю таргани є беззаперечними рекордсменами: їх «не бере»

жоден препарат, що вбиває інших членистоногих. Вони спокійно витримують

колосальну дозу радіації — 700 рентгенів за годину. Пентагон щороку витра-

чає на боротьбу з цими комахами 20 млн доларів. І зазнає в цій війні пораз-

ки — таргани заполонили всі приміщення військового відомства і навіть на-

лежні йому гелікоптери.

Профілактика та заходи боротьби.

Застосовують інсектицидні препарати

групи ФОС, карбамати, піретроїди (неоцидол, ціодрин, аерол-2, бензофосфат,

неостомазан, дибром, пропоксур).

Розчини готують згідно з настановами, роз-

пилюють їх за допомогою оприскувачів, дотримуючись техніки безпеки. Зго-

довують також різноманітні отруйні приманки, які є в торговельній мережі,

або готують їх з

борної кислоти, бури.

Ефективною є борна кислота, змішана з

жовтком у вигляді м’ячиків, які розкладають у різних місцях; сухарі, печиво,

змочені в розчині борної кислоти (2 чайні ложки на склянку води); пропечена

на вогні бура, змішана з цукром і пшеничним крохмалем (1 : 1 : 1). Слід та-

кож іноді звертатись до випробуваних народних засобів. Достатньо, напри-

клад, змочити ганчірку пивом — таргани його люблять — і лишити її на кух-

ні. Вночі можна вчинити фізичну розправу над захмелілими «вусанями», і

людина буде врятована від такого сусідства хоча б на один день.

Kонтрольні запитання і завдання

1. Назвіть особливості циклу розвитку гнусу. 2. Які інсектицидні препарати засто-

совують для обробки тварин від гнусу?

3. Перелічіть інсектицидні препарати, ефективні

для знищення мух.

4. Назвіть особливості розвитку клопів і тарганів.

Рис. 4.27. Таргани:

— рудий;

— чорний

333

Інсектоакарицидні лікарські засоби

Хімічна група Препарати Виробник

Діюча речовина Торгова марка

Масова

частка

діючої

речови-

ни, %

Форма

випуску

Фірма Країна

1 2 3 4 5 6

Амітраз

Апівароль 1,5 Таблетки Biowet Польща

Біпін 12,5 Емульсія Сінпро Україна

Вапкозин 20,0 Емульсія Vapco Йорданія

Кеназ 12,5 Емульсія Atabaj Туреччина

Мільбітраз 23,7 Емульсія Sanvet ПАР

Амітраз

Тактік 12,5 Емульсія Intervet Нідерланди

Карбамати

Метоміл Байт 1,0 Порошок Bayer Німеччина

Карбацил Паравет 5,0 Пудра WIT США

Байгон 20,0 Емульсія Bayer Німеччина Пропоксур

Больфо

1,0 Пудра Bayer Німеччина

Макроциклічні лактони

Абіктин 0,2 Порошок Агроветсервис Росія Абамектин

Дуотин

1,0 Ін. розчин Merial США

Аквісепт 1,0 Паста Фармбиомед Росія

Гіподектин 1,0 Розчин Нарвак Росія

Універм 0,2; 1,0 Порошок Фармбиомед Росія

Аверсектин

Фармацин

1,0 Ін. розчин Фармбиомед Росія

Дорамектин Дектомакс 1,0 Ін. розчин Pfizer США

Баймек 1,0 Ін. розчин Bayer Німеччина

Бровермектин 1,0 Ін. розчин Бровафарма Україна

Біомектин 1,0 Ін. розчин Biovet Польща

Іверіпра 0,6 Порошок Hipra Іспанія

Івермек 1,0 Ін. розчин Нита-Фарм Росія

Івомек 1,0 Ін. розчин Merial США

Івомек-премікс 0,6 Порошок Merial США

Івомек-пур-он 2,0 Суспензія Merial США

Івермектин

Кудектин

0,2 Розчин Sanvet ПАР

Сайдектин 0,2 Суспензія Sanvet ПАР Моксидектин

Цайдектин 1,0 Ін. розчин Fort Dode США

Мільбеміцин Інтерцептор 2,0 Таблетки Novartis Швейцарія

Селамектин Стронгхолд 6,0; 12,0 Розчин Pfizer США

Піретроїди

Бутокс 5,0 Емульсія Intervet Нідерланди

Бутофілін 2,5 Емульсія Intervet Нідерланди

Дельтаметрин

Сумінак

5,0 Емульсія Сумитомо Японія

Куперметрин Куперметрин 10,0 Емульсія Vapco Йорданія

Інсектин 1,0 Порошок Biovet Польща

Неопітроїд 20,0 Емульсія Pliva Хорватія

Перметрин

Стомаксим 20,0 Порошок Wellcome Англія

Трансмікс + тетраметрин Неостомазан 5,0+0,5 Суспензія Ceva Франція

Байварол 0,4 Смужки Bayer Німеччина Флюметрин

Байтикол

6,0 Емульсія Bayer Німеччина

Ектомін 10,0 Емульсія Novartis Швейцарія Циперметрин

Циперметрин

10,0 Емульсія І.А.В. Нідерланди

334

Продовження

1 2 3 4 5 6

Саліциланіліди

Бронтел 10,0 Ін. розчин Бровафарма Україна

Клозанекс 5,0 Ін. розчин Veterinaria Іспанія

Леклосан 5,0 Ін. розчин Hipra Іспанія

Роленол 5,0 Ін. розчин ITLV Іспанія

Сантел 10,0 Ін. розчин ВИК Росія

Фасковерм 5,0 Ін. розчин KRKA Словенія

Клозантел

Циклоз 15,0 Суспензія Cadila Індія

Фосфорорганічні сполуки

Апард 20,0 Емульсія Gellini Італія

Діакап 30,0 Емульсія Novartis Швейцарія

Ектизинон 20,0 Емульсія Seva Індія

Ектодир 60,0 Емульсія Bremer

Pharma

Німеччина

Діазинон

Неоцидол

60,0 Емульсія Novartis Швейцарія

Арпаліт 5,0 Аерозоль Aveflor Чехія

Гіподермін 11,6 Емульсія Ветпрепараты Росія

Мазотен 80,0 Порошок Bayer Німеччина

Метрифонат

Негувон

10,0 Емульсія Bayer Німеччина

Пропетамфос Блотік 20,0 Емульсія Sandos Швейцарія

Себацил 50,0 Емульсія Bayer Німеччина Фоксим

Себацил-пур-он 7,5 Емульсія Bayer Німеччина

Комбіновані препарати

Тетраметрин + піпераніл-

бутоксил

Пінавет 0,5 + 2,5 Шампунь KRKA Словенія

Циперметрин + хлорфенві-

нфос

Протеїд 3,0 Емульсія Cyanamid Швейцарія

Циперметрин + хлорпури-

фос

Елієгенекс 2,0 + 20,0

Емульсія TAD Німеччина

Хлорфенвінфос + есфенва-

лерат

Суміплюс 30,0 Емульсія Sanvet ПАР

335

Визначення та зміст ветеринарної протозоології.

Протозоологія

— це нау-

ка, що вивчає одноклітинні живі організми. Відповідно до рекомендації Між-

народного комітету з таксономії найпростіших (1980), ці організми об’єднані у

підцарство Protozoa. Видовий їх склад досить різноманітний. Натепер відомо

і описано близько 70 тис. видів одноклітинних організмів, що живуть на зем-

ній кулі. Вони є мешканцями прісних і солоних водойм, ґрунту і відіграють

важливу роль у колообігу речовин у природі. Близько 10 тис. видів пристосу-

вались до паразитичного способу існування. Вони є паразитами тварин, яких

вивчає ветеринарна протозоологія, рослин — фітопротозоологія і людей —

медична протозоологія. Слід зазначити, що деякі найпростіші (токсоплазми,

саркоцисти та ін.) можуть спричинювати захворювання як у тварин, так і у

людей (зооантропонози).

Ветеринарна протозоологія

вивчає одноклітинні організми, що паразиту-

ють у сільськогосподарських, домашніх тварин, риб, бджіл, хутрових звірів,

спричинювані ними хвороби (протозоози), методи їх діагностики, заходи бо-

ротьби та профілактики.

Нині вивченню одноклітинних організмів приділяється значна увага в

усьому світі. Їх використовують як модель еукаріотної клітини для дослі-

джень у галузі молекулярної біології, біохімії, біотехнології, генетики, радіо-

біології. На сьогоднішній день у світі розроблено величезну кількість хіміо-

препаратів для боротьби з паразитами тварин і рослин. А одноклітинні орга-

нізми можуть паразитувати в тілі найрізноманітніших представників тва-

ринного світу, в тому числі й в організмі паразитів (гельмінтів, членистоно-

гих), що є гіперпаразитизмом. Їх вивчення становить інтерес для розробки

біологічних методів боротьби з різними шкідниками.

У процесі еволюції в паразитичних одноклітинних виробилася здатність

пристосовуватись до існування в різних органах і тканинах багатоклітинного

організму. Вони можуть паразитувати в плазмі крові (трипаносоми), в ерит-

роцитах (бабезії), лейкоцитах (збудники лейкоцитозоозів), у м’язах, паренхі-

336

матозних органах, ретикулоендотеліальній та нервовій системах (саркоцисти,

токсоплазми), у просвіті й стінці кишок (еймерії, балантидії, гістомонади), на

слизових оболонках (трихомонади), на шкірі (інфузорії у риб).

Різноманітна і біологія одноклітинних. Одні з них використовують для свого

циклу розвитку організм тільки одного хазяїна і є облігатно моноксенними па-

разитами (еймерії, балантидії). Інші для свого розвитку потребують обо-

в’язкової зміни хазяїв і є облігатно гетероксенними (токсоплазми, саркоцисти).

Деякі з найпростіших суворо специфічні як до хазяїна, так і до місця ло-

калізації (еймерії, бабезії). Інші такої специфічності не мають, можуть пара-

зитувати в організмі різних тварин та в людей і знаходитись майже у всіх ор-

ганах і тканинах (токсоплазми).

Коротка історія ветеринарної протозоології. Протозоологія має більш дав-

ню історію, ніж бактеріологія. Однак прийнято вважати, що як наука вона

почала формуватися з кінця XVII ст., після відкриття в 1673 р. голландським

ученим Левенгуком мікроскопа. Він першим, досліджуючи краплі води, ви-

явив найпростіших, ракоподібних, описав інфузорій, відкрив еймерій у печін-

ці кролів, лямблій з кишок людини.

«Найпростішими» одноклітинні тваринні організми вперше назвав Гольд-

фрусс у 1818 р., а в 1841 р. К. Сієболд заснував тип Protozoa. У ХІХ ст. прото-

зоологічні дослідження велися надзвичайно широко. У цей період виникали

спустошливі епізоотії серед тварин, збудниками яких були найпростіші. В Ін-

дії значного поширення набула хвороба великої рогатої худоби «сурра». Збуд-

ником її виявилась трипаносома, яку відкрив у 1880 р. ветеринарний лікар

Еванс і яку згодом назвали його іменем. У 1888 р. румунський лікар В. Бабеш

першим описав збудника бабезіозу («кривавої сечі») у великої рогатої худоби.

Через рік американські вчені Т. Сміт і Ф. Кільборн установили причину й

шляхи передавання так званої «техаської лихоманки» великої рогатої худоби

та ідентифікували збудника як Piroplasma bigeminum. У Росії піроплазмоз

великої рогатої худоби був описаний С. Н. Павлушковим у 1901 р. та

С. І. Драчинським у 1903 р.

Важливу роль у розвитку протозоологічної науки й гематології відіграло

відкриття в 1891 р. російським ученим Д. Л. Романовським методу отримання

нової фарби і способу її застосування для фарбування мазків крові та одно-

клітинних організмів.

На початку ХХ ст. було вивчено й описано піроплазмоз (1903 – 1909), тей-

леріоз великої рогатої худоби (1903 – 1904), нуталіоз коней (1908), піроплаз-

моз свиней (1911).

Засновником ветеринарної протозоології в Росії по праву вважають проф.

В. Л. Якимова, який створив у Санкт-Петербурзі науковий центр з вивчення

протозоозів Середньої Азії, Закавказзя, Півдня Росії. Учені центру здійснили

численні експедиції в Туркменістан, Азербайджан, на Північний Кавказ, Да-

лекий Схід для вивчення трипаносомозів, піроплазмідозів, кокцидіозів, лей-

шманіозу. Учнями В. Л. Якимова є академік І. Г. Галузо, професори С. М. Ні-

кольський, В. Ф. Гусєв, М. А. Колабський, М. О. Золотарьов, П. С. Іванова.

У Москві під керівництвом О. В. Беліцера і О. О. Маркова працювали ві-

домі вчені І. І. Казанський, І. В. Абрамов, Ф. О. Каляєв та ін.

Значний внесок у подальший розвиток протозоологічної науки зробили

Ю. І. Полянський, Н. І. Степанова, Т. В. Бейєр, Л. П. Дьяконов, Б. О. Тимо-

фєєв, В. Т. Заблоцький.

337

Проводили і продовжують проводити дослідження в галузі ветеринарної

протозоології українські вчені О. Ф. Манжос, Я. П. Литвинський, М. М. Лап-

шин, Л. П. Артеменко, А. М. Пономаренко та ін.

Систематика найпростіших. В останні десятиліття значно збагатився ар-

сенал методів, які дають змогу вивчати будову одноклітинних, їх цикли роз-

витку, біохімічні процеси життєдіяльності, що значно розширило уяву про ці

організми. Враховуючи досягнення протозоологічної науки. Міжнародний

комітет з таксономії найпростіших запропонував таку систематику. Підцарст-

во Protozoa розподілено на 7 типів. Найбільше значення для ветеринарної

медицини мають такі з них:

1. Sarcomastigophora (джгутикові й амеби) — одноклітинні, що мають

джгутики або рухаються за допомогою псевдоніжок.

2. Аpicomplexa (споровики) — найчисленніший тип, представники якого є

паразитами тварин і людей. Характерною їх особливістю є наявність на пе-

редньому кінці тіла (апікально) на певних стадіях розвитку набору специфіч-

них органел: полярного кільця, роптрій, мікронем і коноїда.

3. Microspora (мікроспоридії) — дуже дрібні внутрішньоклітинні паразити.

Характерною їх морфологічною особливістю є наявність полярної нитки, зго-

рнутої всередині спори і здатної до викидання.

4. Myxozoa — вивчений недостатньо. Відомо, що оболонки спор можуть

складатись із 1 – 6 жорстких стулок.

5. Ciliophora (інфузорії) — тіло вкрите війками, за допомогою яких вони

рухаються і захоплюють поживу.

Крім того, традиційно об’єктом вивчення для протозоологів продовжують

залишатись прокаріоти (анаплазми й борелії).

Морфологія і біологія паразитичних одноклітинних організмів. Тіло їх

складається з однієї еукаріотної клітини, яка здатна самостійно виконувати

всі життєві функції, притаманні вищим багатоклітинним організмам (рух,

живлення, розмноження тощо). Тіло клітини складається з оболонки, ядра,

цитоплазми та розміщених у ній органел.

Оболонка являє собою плазматичну мембрану, що має складну будову і

включає три шари: зовнішній і внутрішній — білкового походження, серед-

ній — ліпідний. Вона виконує опорну, захисну та інші функції.

Ядро є обов’язковою складовою частиною еукаріотної клітини, що містить

мікроструктури (хромосоми), які зберігають генетичну інформацію. Воно

вкрите оболонкою, що складається з двох мембран. У ядрі є особлива структу-

ра — ядерце, що відповідає за синтез рибосомальних РНК. Форма ядра пере-

важно сферична, однак трапляються клітини з ядрами неправильної форми

(підково-, еліпсоподібною). Ядро бере участь у регулюванні обміну речовин у

клітині та її розмноженні. Більшість клітин мають одне ядро, проте бувають і

багатоядерні.

Простір, обмежений плазматичною мембраною, заповнює цитоплазма, в

якій знаходиться ядро. Цитоплазма розділена на ектоплазму — поверхневий

гомогенний шар і ендоплазму — внутрішній зернистий шар. Всередині цито-

плазми розміщені органели: мітохондрії, рибосоми, лізосоми, комплекс Голь-

джі та ін. Вони виконують важливі функції в процесах обміну речовин, син-

тезі білків та ферментів.

Найпростіші рухаються за допомогою джгутиків, війок, псевдоніжок, а та-

кож ковзанням. Джгутики й війки — це ниткоподібні утвори завтовшки до

338

0,2 мкм, які мають складну структуру. У багатьох джгутикових є ундулююча

мембрана, за допомогою якої здійснюється рух у в’язкому середовищі. У три-

хомонад функції руху виконує аксостиль. Він утворений з мікротрубочок і зу-

мовлює хвилеподібне вигинання тіла або закручується навколо власної осі,

що сприяє руху клітини. Рух за допомогою псевдоніжок здійснюється за раху-

нок переміщення цитоплазми всередині клітини. Активну роль у цьому віді-

грають білки актин і міозин, які були виділені з цитоплазми одноклітинних.

Рух ковзанням властивий внутрішньоклітинним споровикам, зокрема споро-

зоїтам еймерій.

Живляться паразитичні одноклітинні шляхом піно- й фагоцитозу.

Піноци-

тоз

— це засвоєння рідини, йонів крізь плазматичну мембрану.

Фагоцитоз

—

це захоплення й перетравлення оформлених часточок. У багатьох одноклі-

тинних ці два процеси можуть існувати одночасно. У деяких одноклітинних

(війчастих) є рот — цитостом. Війки та джгутики беруть участь у захопленні й

транспортуванні поживи в цитостом. Їжа перетравлюється в ендоплазмі. Тут

же розміщений і екскреторний апарат, за допомогою якого видаляються про-

дукти обміну.

Дихання в одноклітинних може бути аеробним і анаеробним.

Розмноження відбувається безстатевим і статевим шляхами. Безстатеве

розмноження може здійснюватися такими способами:



простий поділ

— рівномірний поділ материнської клітини на дві дочірні.

Після поділу ядра й цитоплазми дочірні клітини розходяться й існують само-

стійно;



брунькування

— нерівномірний поділ, коли від материнської клітини

відбруньковуються одна або кілька дочірніх, менших за розмірами, ніж мате-

ринська клітина;



ендодіогенія —

поділ материнської клітини на дві дочірні, однак на від-

міну від простого поділу дочірні клітини певний час знаходяться під спіль-

ною оболонкою материнської клітини;



мерогонія

— множинний поділ, коли ядро і цитоплазма діляться на ба-

гато частин, утворюється

меронт

, а клітини в ньому називають

мерозоїтами

Якщо в процесі множинного поділу утворюються статеві клітини (мікро- й

макрогамети), багатоядерну клітину називають

гамонтом

, а сам процес —

га-

метогонією.

Статевий процес може відбуватись двома способами:



кон’югація

— тимчасове злиття двох клітин, за якого відбувається обмін

ядерною інформацією, після чого клітини розходяться і розмножуються без-

статевим шляхом;



копуляція —

злиття двох статевих клітин (гамет) з утворенням зиготи.

Якщо множинний поділ настає після статевого процесу, то багатоядерні

клітини, що утворились, називають

споронтами

, дочірні —

спорозоїтами

, а

власне процес —

спорогонією

Одноклітинні здатні сприймати різноманітні подразнення зовнішнього се-

редовища. Їм властиві хемо-, фото-, термотаксис, чим пояснюється проник-

нення паразита в оптимальне для нього середовище існування.

Деякі одноклітинні організми мають властивість утворювати за несприят-

ливих умов середовища захисну оболонку —

цисту

. В середині її клітина мо-

же зберігатись у пасивному стані роками. При потраплянні цисти в опти-

мальні умови паразит перетворюється на трофозоїт і продовжує життєвий

цикл. У кокцидій утворення цисти є однією зі стадій розвитку.

339

За особливостями життєвого циклу одноклітинні поділяють на дві групи:

І група —

моноксенні

, цикл розвитку яких відбувається в організмі одного

хазяїна та у зовнішньому середовищі (еймерії);

ІІ група —

гетероксенні

, цикл розвитку яких відбувається за участю двох і

більшої кількості хазяїв (токсоплазми, саркоцисти). Організми, в яких відбу-

вається статевий процес розвитку (гаметогонія) з утворенням зиготи, назива-

ють

дефінітивними хазяями

. В організмі

проміжного

хазяїна

здійснюється

безстатеве розмноження.

Епізоотологія протозойних хвороб. Протозойні хвороби тварин надзвичай-

но поширені на всіх континентах земної кулі. Багато з них трапляються в

Україні і завдають значних економічних збитків тваринництву та шкоди здо-

ров’ю людини. Деякі з них можуть уражати тварин упродовж року (токсопла-

змоз, трихомоноз), для інших характерна сезонність (бабезіози, трипаносомо-

зи). Лікарю ветеринарної медицини, працюючи з тваринами в різних приро-

дно-кліматичних зонах, слід чітко уявляти можливі шляхи зараження тва-

рин збудниками протозойних хвороб. Це потрібно для прогнозування, розроб-

ки заходів щодо профілактики та ліквідації хвороб у господарстві, районі, ре-

гіоні. Деякі з хвороб, описані в цьому розділі, у нашій державі не реєструють-

ся. Однак у зв’язку з активною міграцією в останні роки людей, а з ними й

домашніх тварин (котів, собак), не виключається можливість завезення цих

хвороб на територію України і адаптації збудників до місцевих кліматичних

умов і до переносників.

Збудники однієї з груп протозоозів передаються від хворої тварини чи па-

разитоносія сприйнятливій тільки при безпосередньому тісному контакті або

під час маніпуляцій людини. До неї належать трихомоноз великої рогатої ху-

доби та парувальна хвороба коней.

Іншу групу становлять протозоози, зараження якими відбувається алімен-

тарним шляхом. При цьому перебування паразита у зовнішньому середовищі

є обов’язковою умовою для його остаточного дозрівання і досягнення інвазій-

ної стадії. До цієї групи відносять еймеріози тварин, токсоплазмоз, цистоізо-

спороз.

Третю, найпоширенішу групу протозоозів становлять трансмісивні хворо-

би. Для виникнення захворювання потрібна наявність епізоотичного лан-

цюга, який складається з трьох ланок: хвора тварина чи носій збудника —

специфічний переносник — сприйнятлива тварина. Переносниками збудни-

ків є переважно членистоногі, причому вони можуть бути біологічними, в ор-

ганізмі яких паразити продовжують свій розвиток (іксодові кліщі при піро-

плазмідозах, муха цеце при трипаносомозах), і механічними (ґедзі й мухи-

жигалки при трипаносомозах). Для багатьох трансмісивних хвороб характер-

на природна осередковість. Вона зумовлена специфічними природно-

кліматичними особливостями місцевості та циркуляцією збудника в дикій

природі, що часто є джерелом поширення інвазії серед свійських тварин. До

природно-осередкових протозойних хвороб належать піроплазмідози тварин,

лейшманіоз м’ясоїдних тощо.

Багатьом збудникам протозойних хвороб властива сувора специфічність до

хазяїна (еймерії, бабезії), інші такої специфічності не мають і можуть уража-

ти всіх тварин (токсоплазми).

Імунітет та імунокорекція при протозойних хворобах.

Імунітет

— стан не-

сприйнятливості організму тварин до дії патогенних одноклітинних організ-