Філоненко С.О. Усна народна творчість

Подождите немного. Документ загружается.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ:

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ І САМОСТІЙНА РОБОТА

Практичні заняття з усної народної творчості і самостійна ро-

бота — це важливі форми опанування цієї дисципліни. Вони по-

кликані доповнити, узагальнити й систематизувати лекційний

матеріал, розвинути навички роботи з фольклорними текстами й

науковими першоджерелами, стимулювати пізнавальну актив-

ність і творчий пошук студентів.

Успішне проведення практичного заняття залежить від

бага-

тьох чинників. Одним із найбільш істотних є сумлінна підготовка

студента до нього.

Насамперед ознайомтеся з темою практичного заняття,

з’ясуйте, який саме жанр (група жанрів) пропонується до розгля-

ду, пригадайте його місце в системі фольклорних жанрів. Уважно

прочитайте план заняття, ознайомтеся зі списками основної та

додаткової літератури.

Якщо практичному

заняттю передувала лекція з тієї самої те-

ми, слід проглянути її конспект, який допоможе вам зорієнтува-

тися в навчальному матеріалі, звернути увагу на проблемні пи-

тання й завдання, запропоновані викладачем, на значення нових

термінів, на рекомендовані наукові джерела. Приступаючи до пі-

дготовки, пригадайте також, чи вивчався певний фольклорний

жанр у шкільному

курсі української літератури. З якими тео-

ретичними поняттями ви тоді познайомилися? Які твори читали

та аналізували на уроках?

Після цього можна приступати до опрацювання літератури.

Під час її читання рекомендується робити робочі записи з кож-

ного питання плану (вести конспект). Починаючи конспектувати

певне джерело, обов’язково запишіть його назву, автора,

вихідні

дані в зошит, виділивши їх іншим кольором чи підкреслюванням.

Дотримуйтеся всіх вимог до бібліографічного опису (його при-

клади можна знайти в переліку літератури).

Робота з науковим джерелом має за головну мету розуміння

прочитаного. Тому, перш ніж робити записи в зошиті, вам слід

уважно прочитати текст, усвідомити його логіку, спробувати від-

ділити головне від другорядного, узагальнюючі теоретичні по-

ложення — від конкретних прикладів. Працюючи з монографією,

слід насамперед проглянути її зміст, який дасть загальне уявлен-

ня

про композицію книги.

Пам’ятайте, що конспектування в жодному разі не є механіч-

ним переписуванням тексту з книги! Конспект наукового джере-

ла має бути стислим, добре структурованим і «читабельним»

(адже вам згодом доведеться користуватися ним для повторення,

під час підготовки до модульного та підсумкового контролю).

Обов’язково використовуйте раціональні способи

конспекту-

вання: виділення головного іншим кольором, підкреслюванням,

спеціальними позначками, різноманітне графічне розташування

тексту (колонки, таблиці, схеми), позначення стрілками логічних

зв’язків між окремими блоками матеріалу. Використовуйте ско-

рочення поширених слів і термінів: як загальновживані, так і ва-

ші власні, що мають бути зрозумілі насамперед вам самим і по-

вторювані — одне

слово слід скорочувати завжди однаково.

Список постійних власних скорочень можна складати на остан-

ній сторінці зошита.

Опрацьовуючи певне джерело, звертайте увагу на нові слова

й терміни. Їх визначення слід записати в зошит, якщо воно пода-

не в роботі. У протилежному випадку зверніться до словників

іншомовних слів, тлумачних словників, словників літературозна-

вчих

термінів або до стислого термінологічного словника напри-

кінці цього посібника.

Якщо відчуваєте певні труднощі із розумінням терміна, запи-

тайте його значення в інших студентів або у викладача. У випад-

ку, коли під час конспектування у вас виникають питання, зано-

товуйте їх на берегах конспекту, щоб з’ясувати під час під

готовки або на самому практичному занятті.

З певної проблеми в науковій літературі ви можете зустріти

різні погляди вчених, часом протилежні. Обов’язково акцен-

туйте свою увагу на таких випадках, намагайтеся чітко сформу-

лювати ці різні погляди, відтворіть їх у зошиті. Продумайте і

власну відповідь на таке неоднозначне питання, визначте, по-

гляд якого вченого імпонує вам, а який викликає заперечення, і

мотивуйте свої думки. Такі контраверсійні (суперечливі) питан-

ня часто стають предметом дискусії під час проведення практи-

чного заняття.

Окремі джерела можна опрацьовувати і складаючи їх тези, те-

зовий план, роблячи окремі виписки (якщо це невелике джерело

або таку форму роботи з ним спеціально обумовив викладач).

Чи існує певний порядок роботи з джерелами? Звичайно, за-

гального правила немає, але вам рекомендується починати з ос-

новного джерела — підручника Мар’яни і

Зоряни Лановик

«Українська усна народна творчість», після того звернутися до

інших підручників, потім — спеціальних монографій і, зрештою,

до наукових статей (якщо інший порядок не порекомендував ви-

кладач, зважаючи на теоретичне значення певного джерела). Ба-

жано опрацювати всі джерела зі списку основної літератури і бі-

льшість — зі списку додаткової літератури.

Осібне

місце в підготовці до практичного заняття з усної на-

родної творчості посідає робота з фольклорними текстами,

ознайомлення з якими є невід’ємною складовою опрацювання

певної теми. Обов’язково зверніться до читання творів того жан-

ру, який розглядаєте: використовуйте антології (насамперед «За-

кувала зозуленька» та «Калинова сопілка»), збірники творів цьо-

го

жанру, збірники народних пісень. Читайте тексти вдумливо,

якщо в них зустрічаються діалектні чи рідковживані слова, то

обов’язково з’ясовуйте їх значення. Звертайте також увагу, в

якому регіоні України зроблені записи цих творів (відомості про

це, як правило, подаються в кінці антології чи збірника).

Опрацювавши рекомендовані джерела й тексти творів, пере

гляньте список питань для перевірки знань. Чи на всі ці пи-

тання ви знайшли відповіді в науковій літературі? Якщо існують

певні «прогалини», ще раз зверніться до джерел (у складніших

випадках можна звернутися за порадою до викладача під час ін-

дивідуальних консультацій). Спробуйте дати відповіді на запро-

поновані питання, не користуючись

конспектом. Організувати

самоконтроль можна і працюючи в парі з товаришем або у неве-

ликій групі студентів (3—4 особи). Основні визначення, прові-

дні теоретичні положення, класифікації творів певного жанру

слід завчити напам’ять.

Після цього переходьте до виконання практичних завдань,

які допоможуть вам поглибити знання з певної теми, розвинути

філологічні вміння й

навички, привести знання в систему, вияви-

ти творчі здібності. Уважно прочитайте завдання, продумайте

послідовність його виконання. Результат (порівняльна таблиця,

відповідь на питання, схема, наведення прикладів, аналіз твору та

ін.) має бути зафіксований у зошиті, якщо викладач не обумовив

усної форми виконання або якщо це випливає з самої сутності за-

вдання: приміром, читання текстів творів, вивчення їх напам’ять

або розігрування (веснянок, забавлянок тощо).

Навчаючись на першому курсі, вам слід тренуватися давати

усну зв’язну розгорнуту відповідь на кожне питання плану

практичного заняття, спочатку — з опорою на конспект, а потім і

без нього. Це сприятиме розвитку літературного мовлення май-

бутнього фахівця

, допоможе вам краще запам’ятати матеріал, ві-

дтворити його логіку. Використовуйте традиційну побудову

промови: вступ (стисле окреслення проблеми) — основна части-

на (виклад провідних тез з аргументами-прикладами) — виснов-

ки (лаконічне формулювання провідних узагальнюючих поло-

жень). Намагайтеся, щоб ваша зв’язна розповідь була логічною,

послідовною, чіткою, посутньою (без «води»), а мовлення —

граматично й синтаксично правильним, виразним. Уникайте

штампів, слів-паразитів, просторіччя та діалектизмів. Приклади

до кожного питання продумуйте наперед: можна зробити заклад-

ки у збірнику творів певного жанру або виписати невеличкі ури-

вки з творів у зошит. Корисно попрохати ваших товаришів або

родичів послухати вашу відповідь, поставити вам питання, зро-

бити зауваження

Наприкінці кожної теми подається тест для самоконтролю,

який охоплює ключові питання. Обов’язково виконайте його і

перевірте правильність відповідей за ключем наприкінці посіб-

ника. Проаналізуйте власні помилки: вони можуть свідчити про

певні «прогалини» у ваших знаннях. Заповніть ці «білі плями» і

ще раз зверніться до питань тесту.

Безпосередньо перед практичним

заняттям перегляньте

записи в зошиті, повторіть ключові поняття, теоретичні поло-

ження. Для повторення також можна використати список пи-

тань для перевірки знань. Під час заняття уважно слухайте

вступне слово викладача, відповіді товаришів, при цьому мож-

на доповнювати власні записи в зошиті, уточнювати певні по-

няття, наводити вдалі приклади. Вам слід бути

активними,

брати участь в обговоренні, по можливості доповнювати ві-

дповіді товаришів. Активна позиція студента, за даними пси-

хологів, сприяє кращому усвідомленню й запам’ятанню мате-

ріалу.

Не бійтеся помилитися — помилки природні в процесі на-

вчання. Якщо щось лишилося незрозумілим для вас, обов’язково

запитайте про це викладача. Наприкінці заняття уважно

прослу-

хайте його інструкції і поради щодо підготовки до наступного

практичного.

Окремі теми, питання викладач виносить на самостійне

опрацювання. Методика його суттєво не відрізняється від підго-

товки до практичного заняття, за тим хіба винятком, що ви пови-

нні самостійно контролювати себе, перевіряючи, чи всі аспекти

теми ви засвоїли. Під час індивідуальних консультацій з викла-

дачем ви маєте можливість уточнити певні питання, отримати

роз’яснення складних аспектів матеріалу. Результати самостійної

роботи обов’язково перевіряються викладачем під час модульно-

го контролю, підсумкової контрольної роботи.

Ваша сумлінна й систематична підготовка до практичних за-

нять, самостійна робота не тільки дозволять отримати глибокі й

міцні знання, але й обов’язково відіб’ються у високих балах і ві-

дмінних оцінках!

ЗМІСТ АУДИТОРНОЇ

ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Змістовий модуль 1

ФОЛЬКЛОР І ФОЛЬКЛОРИСТИКА

ТЕМА

«СПЕЦИФІКА

ФОЛЬКЛОРУ.

ФОЛЬКЛОРИСТИКА

ЯК НАУКА»

План

1. Походження терміна «фольклор», його «широке» і «вузьке»

розуміння; співвідношення з синонімічними термінами (усна на-

родна творчість, усна народна поетична творчість, словесність

тощо). Фольклор України і український фольклор.

2. Специфіка фольклорної творчості (колективність, анонім-

ність, усність).

3. Імпровізаційність і традиційність фольклору, його стерео-

типність, варіативність.

4. Фольклористика як наукова

дисципліна: її предмет, завдан-

ня, зв’язки з іншими науками, методи.

5. Проблема жанру у фольклористиці. Класифікація фолькло-

рних жанрів: основні підходи.

Основна література

1. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості:

Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. — К.:

Веселка, 1989. — С. 7—16.

2. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-

ручник. — К.: Знання-Прес, 2001. — С. 9—55.

3. Українська народна поетична творчість / За ред. М. Т. Рильського

та інших. — К.: Радянська школа, 1963. — С. 5—69.

Додаткова література

1. Аникин В.П., Круглов Ю.Г. Русское народное поэтическое творче-

ство. — М.: Просвещение, 1983. — С. 3—10.

2. Аникин В.П. Фольклор как коллективное творчество народа //

Русское народное поэтическое творчество. Хрестоматия по фольклори-

стике: Учебное пособие для филологических специальностей педагоги-

ческих институтов / Сост Ю. Г. Круглов. — М.: Высшая школа,

1986. — С. 90—95.

3. Денисюк

І. Національна специфіка українського фольклору //

Слово і час. — 2003. — № 9. — С. 16—24; № 10. — С. 41—50.

4. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації //

Слово і час. — 2002. — № 12. — C. 5—10.

5. Кравцов Н. И., Лазутин С. Г. Русское устное народное творчест-

во. — М.: Высшая школа, 1977. — С. 7—21.

6. Лановик М., Лановик З. Вивчення української усної

народної тво-

рчості у вищій школі // Вища школа. — 2001. — № 6. — C. 38—45.

7. Поліщук Ф. М. Український фольклор. Давня українська літера-

тура: Практичні заняття. — К.: Вища школа, 1989. — С. 26—32.

8. Пропп В. Я. Принципы классификации фольклорных жанров //

Русское народное поэтическое творчество. Хрестоматия по фольклори-

стике: Учебное пособие для филологических специальностей педагоги-

ческих институтов /

Сост Ю. Г. Круглов. — М.: Высшая школа,

1986. — С. 110—112.

9. Русин М. Ю. Фольклор: традиції і сучасність. — К.: Либідь,

1991. — 114 с.

10. Українська художня культура / За ред. І.Ф.Ляшенка. — К.: Ли-

бідь, 1996. — С. 36—41.

Питання для перевірки знань

1. Звідки походить термін «фольклор»? Хто і коли запровадив

його до науки?

2. Яке «широке» і «вузьке» розуміння терміна «фольклор»?

3. Що таке синкретичність фольклору?

4. Як ви розумієте народність фольклору? У чому полягає на-

ціональна своєрідність українського фольклору?

5. Чи є різниця між поняттями «фольклор України

» та «украї-

нський фольклор»?

6. Назвіть спільні й відмінні риси фольклору й художньої лі-

тератури.

7. Яка роль пам’яті у творенні і збереженні фольклору?

8. Як співвідносяться традиції і новаторство в усній народній

творчості?

9. У чому полягає сутність проблеми варіантів у фольклорі?

10. Що таке фольклористика? До якої групи наук вона входить?

З якими науками пов’язана? Які її завдання й методи?

11. Яких українських фольклористів ви знаєте?

12. Що таке фольклорний жанр? Які його ознаки (за

В. Проппом)?

13. Назвіть основні підходи до

класифікації фольклорних жанрів.

Матеріали до заняття

«Термін «фольклор» запровадив англієць В. Томс, котрий

1846 р. під псевдонімом А. Мертон надрукував у часописі «Ате-

неум» (№ 982) статтю «The Folklore». Тим самим він щасливо дав

ім’я явищу, що його в Європі вивчали вже на протязі століть, але

називали по-різному, розпливчасто та описово

. «Folk» означало у

нього народ, «lore» — мудрість, а ціле вчений визначив як «непи-

сану історію, що фіксує залишки давніх вірувань, звичаїв і подіб-

ного в сучасній цивілізації» [72].

«У другій половині ХІХ ст. набув поширення термін «фольк-

лор» (з англійської — народна мудрість, народні знання). Здава-

лося б, це поняття має ще

ширший зміст, ніж «народна твор-

чість»; зрештою, у зарубіжній науці так воно і є: до нього

включаються не лише народне мистецтво в усіх його виявах, а й

народний побут, народна медицина, вірування тощо. Таким чи-

ном, західноєвропейська й американська фольклористика обіймає

практично всі аспекти народознавства» (Степан Мишанич) [41,

с. 206].

«…Сам предмет

фольклористики поки що не найшов зага-

льноприйнятого визначення. Фактично ж фольклористи розбили-

ся в цьому питанні на два табори: перші приймають широке, або

універсальне, розуміння фольклору, другі — вузьке, або літера-

турознавче» [72].

«У розумінні більшості сучасних зарубіжних учених, фольк-

лор — сукупність усіх проявів народного побуту, вірувань, нави-

чок, майстерності, звичок, поведінки,

обрядів. Тим самим фольк-

лористика перестає бути наукою, яка має свій предмет, оскільки

стає сумою елементів різних наук — етнографії, історії релігії,

психології, науки про сільську архітектуру, кераміку, рукоділля і

т. ін.» (Володимир Анікін) [1, с. 5].

«Пріоритет широкого розуміння народної творчості як

комплексу матеріальної, духовної культури, відображення сві-

тоглядної системи етносу в Україні належав народознавчій

школі І. Франка, М.

Драгоманова, М. Грушевського, Ф. Вовка,

В. Гнатюка, Ф. Колесси, І. Свєнціцького та ін. і був репрезен-

тований працями Наукового товариства ім. Шевченка, засно-

ваного у Львові в 1893 р., серійними виданнями «Етнографіч-

ного збірника», «Записками Наукового т-ва ім. Шевченка»,

«Матеріалів до українсько-руської етнології». Прикладом ком-

плексного дослідження народної культури

могла б послужити

п’ятитомна праця В. Шухевича «Гуцульщина» (1899—1908)

(про матеріальну та духовну культуру гуцулів)» (Софія Грица)

[76, с. 37].

«…Звужувати зміст фольклору лише до «усної літератури»

не дозволяє очевидна синтетичність форми його реальної екзис-

тенції — в звуках мовних і музичних, міміці та жестах виконав-

ців та учасників ритуалу, їх костюмах

, «реквізиті» та «декораці-

ях» (зокрема, природних ландшафтних), що викликають

різноманітні зорові враження в самих учасників виконання твору

або ритуалу і в пасивніших його спостерігачів» [72].

«Доволі складну проблему становить стосунок фольклорис-

тики до етнографії. Здавалося б, усе просто: коли етнографія —

це народознавство в цілому або ж наука про народну культуру

взагалі, то фольклористика, що вивчає духовну, переважно сло-

весну народну культуру, є її складовою частиною. Проте з таким

вирішенням питання не погодяться ні етнограф, ані фольклорист.

Реальне співвідношення цих двох наук не можна уявляти собі як

два кола, з котрих менше є часткою більшого, скоріше воно нага-

дує два кола, що

накладаються одне на одне в певній площині.

При цьому з боку фольклористики до цієї спільної площини

увійде насамперед обрядова поезія й міфологічні легенди, а з бо-

ку етнографії — такі її області, як родинне та суспільне життя,

календарна обрядовість і народні вірування» [72].

«Естетичні функції народної творчості вивчає фольклорис-

тика, етнічні функції

її — етнографія як наука, предметом якої є

етнічні процеси, етнічні спільноти. Предметна галузь етногра-

фії — етнос (народ), і все, що вивчається етнографом, сприйма-

ється ним «крізь призму виконання» етнічних функцій» (Воло-

димир Анікін) [1, с. 6].

«Терміном «фольклор» позначається не все народне мистецт-

во загалом, а та його сфера, в якій художнє відображення дійсно-

сті відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматич-

них формах колективної народної творчості, що виражають

світогляд трудящих мас і нерозривно пов’язані з їхнім життям та

побутом» (Віктор Гусєв) [41, с. 207].

«Народна

творчість — сукупність творчої діяльності народу,

яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній по-

езії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хоро-

водах, сценічній драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших

різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості — ви-

шивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка,

витинання тощо» [48, с. 488].

«У нас якось майже вийшов

з ужитку термін словесність. Тим

часом це дуже місткий і дуже точний термін. Іноді його нічим і

не заміниш. От, наприклад, заголовок відомої праці Потебні «Из

записок по теории словесности». Як його перекладеш?» (Максим

Рильський) [78, с. 84].

«Від деякого часу уникають у нас і терміна фольклор… Пи-

шуть і говорять: народна

поетична творчість, народнопоетична

творчість (останнє здається мені трохи штучним), вживають тер-

мін «народна поезія». Але ж у нас на практиці під словом поезія

розуміють звичайно творчість віршовану» (Максим Рильський)

[78, с. 84].

«…Український фольклор — на відміну, наприклад, від німе-

цького — це фольклор головним чином селянський. У XIX ст. з

селян, насамперед, виходили

й такі професіонали фольклору, як

кобзарі, лірники, старці — виконавці «псальм» [72].

«Доменою творення фольклору є сільське середовище. Це те

«общинне» коло, в якому проходить життєвий шлях людини, з

яким вона узгоджує дії свого особистого та громадського побуту,

формує цілу систему обрядів, ритуалів, котрі стають для неї нор-

мою поведінки. Це

не означає, що місто не бере участі у творен-

ні фольклору. Стародавні руські міста, зосереджуючи знання,

правові закони і звичаї, протягом усього середньовіччя є осеред-

ками творчості скоморохів, творення епосу, пісенності, романсів.

Принципова різниця поміж середовищами села й міста полягає в