Экономические тексты с переводом
Подождите немного. Документ загружается.
Віршовий розмір цієї поезії - чотиристопний дактиль.
4. Амфібрахій (гр. - короткий) - трискладова стопа з наголосом на другому (середньому)
складі. В українській літературі вперше використав Є. Гребінка у поезіях «Човен»,
«Українська мелодія». Наприклад:
Віршовий розмір поезії І. Франка - чотиристопний амфібрахій.
5. Анапест (гр.: обернений, зворотний щодо дактиля) - трискладова стопа з наголосом
на третьому (останньому) складі. У Давній Греції вживався у маршових піснях, згодом - у
драматичних творах. В українській поезії вперше з'явився у збірці М. Костомарова
«Вітка». Наприклад:
Таким чином, вірш І. Франка має віршовий розмір — двостопний анапест.
Трискладова стопа може також складатися з трьох ненаголошених складів /цци/. Така
стопа називається бакхій.
6. Спондей – супутна строфа з двома наголошеними складами ( - - )
7. Пірихій –супутна строфа з двома ненаголошеними складами ( V V )
З любов’ю вухо привертаю
До братніх на землі пісень.
М.Рильський
8. Цезура (//) — пауза всередині рядка, яка розділяє віршовий рядок на два піввірші - рів-
них чи нерівних. У шестистопному віршовому рядку цезура звичайно зустрічається після і
третьої стопи, а в п'5ітистопному після другої:
Могил нема. // Могили повтікали! — 5-стопні
Дніпро утік — // лишилася вода. рядки
І вовчі небеса // над вовчими віками - 6-стопні
Снують свою ходу - II печальна та хода. рядки
М. Вінграновський
9. Вільний вірш, верлібр — означає, що в цьому типі вірша дозволяються відхилення від
канонів, установлених метричними версифікаційними системами. Вільний вірш зберігає
первісний ритм: поділ тексту на рядки, а також запис їх стовпчиком; рядки його мають
різну довжину (різну кількість складів і стоп) різну кількість наголосів, довільно
розташованих.
Вторинні ознаки: метр, рима - або зовсім зникають, або з'являються спорадично. Цей вірш
не має також суворо встановленої строфіки. Та не зважаючи на всі ці відхилення від
традиційних систем віршування, вільний вірш зберігає певну ритмічну організацію.
Художнє «порядкування синтаксичних рядків і пов'язане з ним у певній мірі закономірне
розташування наголосів заступає собою сувору метричну систему. Наприклад:
Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне
Вільний, мрійний, тихий дзвін,
В світлі, в вітрі, в небі тоне,
Спів розносе
І голосе.
Хто се, хто се
Дзвони носе,
Хто се він?
10. Білий вірш — неримований вірш з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на
місці рими лишається чиста клаузула.
У ліриці, якщо мовиться про білий вірш, використовуються будь-які віршові розміри, як
двостопні, так і тристопні:
Біліли зорі, мов кульбаба,
І місяць ріс, мов молочай;
Як поле ширшало під вітром,
Коні прийшли до водопою...
Патриція Килина
11. Олександрійський вірш – шестистопний ямб з цезурою після третьої стопи і суміжним
римуванням. Наприклад:
Високий рівний степ. Зелений ряд могил
І мрійна далечінь, що мглою синіх крил
Чарує і зове до еллінських колоній.
Ген – ген на обрії силуети диких коней,
Намети, і вози, і скирти – орачі.
Із вирію летять, курличучи, ключі…
М.Зеров.
12. Гекзаметр – цезурований шестистопний дактиль, в якому окремі стопи замінюються
хореями. Наприклад:
Ось я стою, мармурова, в камінних кайданах,
Тільки очі мої ллють потоки палющії сліз.
Сліз моїх зупинити не можеш ти, люта богине,
Бо й прометеївська гордість безсила була проти них.
Леся Українка.
Строфи:
1. Моностих - це будь-яка строфа, що складається з одного рядка. Моностихи знаходимо
в циклі поезій Ліни Костенко "Коротко - як діагноз":
Україна - не ядерна,
Україна - роз'ярена,
або:
Таке століття - навіть зрячі йдуть наосліп.
До моностихів можна відносити й «крилаті вирази» літературного походження, «вирвані»
з контексту творів і вживані у вигляді гасел, афоризмів:
Борітеся - поборете
Вам Бог помагає, з вами правда.
Т. Шевченко
2. Дистих або двовірш - це, як правило, будь-яка дворядкова строфа.
Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Л. Костенко
Зазвичай дистих має таку схему римування.
Згадала плечі і вуста, і щем, і дим... а
Облиш уже цього хреста, і менше з тим. а
А розум не перепиня навалу снів. б
Чи хочу я цього щодня? Напевно, ні. б
Якби й хотіла, все одно не вірю снам. в
Світає. Люди, за вікном весна, Весна! в
Л. Романчук
Але дистихом не можна називати будь-які два рядки, виділені з вірша, хоч би й об'єднані
парним римуванням. Дистихи часто бувають самостійними творами (епіграми, епітафії
тощо). Зустрічаються чотиривірші з такими римуваннями, але в них найчастіше чергу-
ються пари рядків з чоловічими та жіночими римами.
3. Терцет (італ. іеггеііо від лат. іегііиа — третій) — тривірш, трирядкова строфа, що
складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою: ааа, аба, ааб.
Хоч тривіршова строфа була відома вже в давньогрецькій ліриці, проте в українській
поезії вона не надто поширена. Саме на базі тривіршових строф романського фольклору
розвинулись такі строфи, як терцина, рондо, рондель, тріолет, сонет - вони належать до
так званих канонізованих строф. Терцет має 4 різновиди:
1) усі три рядки на одну риму.
Наприклад в українському фольклорі. Схема: ааа:
Добрий вечір тобі, а
Зелена діброво! а
Переночуй мене, молодого! а
Мене, молодого, а
Й коня вороного, а
Й сіделечко зі злота самого! а
Не переночую, а
Бо славоньку чую а
Та про твою голову буйную. а
2) два рядки римуються, третій - холостий.
У І. Франка є терцет. Схема: аба:
Тричі мені являлася любов. а
Одна несміла, як лілея біла, б
З зітхання й мрій уткана, із обснов. а
Сріблястих, мов метелик, підлетіла а
Купав її в рожевих блисках май, б
На пурпуровій хмарці вранці сіла а
І бачила довкола рай і рай! а
Вона була невинна, як дитина, б
Пахуча, як розцвілий свіжо гай! А
3) два рядки римуються, третій - холостий, має риму аж в суміжній строфі:
Вчора справили весілля а
А сьогодні на похмілля а
Ми справляєм перезву. б
Що там буде - не питаю, в
А сьогодні погуляю, в
Поживу. б
Клим бряжчить в тарілку мідну, г
Гриць циганам матір рідну г
Продає. д
Той схопив за полу тата, є
І до рук старого ката є
Віддає. д
О. Олесь
4) існує ще й четвертий різновид — неримований верлібровий терцет:
Матінко моя рідненька!
В нещасний час, у лиху годину,
Ти породила мене на світ!
Чи в тяжкім грісі ти почала мене,
Чи прокляв мене в твоїм лоні хто,
Чи лиш доля отак надр мною смієсь?
Не дала ти мені чарівної краси,
Не дала мені сили, щоб стіни валить,
Не дала мені роду почесного.
І. Франко
4. Терцина - трирядкова строфа з особливим римуванням: аба, бвб, в. Перший рядок
римується з третім, а другий ~ з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір
віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша. Отже, рад терцин
утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана «Божественная
комедія» Данте Аліг'єрі, в українській поезії відомі терцини М. Рильського, П. Тичини. І.
Франко написав терцинами пролог до поеми «Мойсей».
Наприклад:
У сні зайшов я в дивную долину.
Було так ясно, тихо, легко в ній,
Що бачилось мені: не йду, а лину.
Сміялася в пишноті весняній
Природа, пахощами вся облита,
І скрізь співав пташок незримий рій.
І. Франко
5. Катрен (фр. — чотири) - чотирирядкова строфа, найбільш поширена в літературі;
може мати будь-який тип римування: аба, абба, а я 63, абав, аааа.
Ви мене, журавлі, не маніть!
Не для мене замріяна даль...
Вже мою піднебесну блакить
Затуманила чорна вуаль.
3. Красівський
Яка нестерпна - рідна чужина!
Цей погар раю, квіт, зазналий скверни!
Ти повернувся, але край — не верне -
Йому ж за трумну - пітьма кам'яна, В. Стус
У катрені, як правило, всі рядки приблизно однакової довжини. Окремим різновидом
чотиривірша є сапфічна строфа, що складається з трьох довгих цезурованих та одного
короткого рядка. Цей вид строфи створила давньогрецька поетеса Сапфо (IV ст. до н. є.).
В античній літературі розрізнялися два види цієї строфи:
- велика (довгі рядки - п'ять дактилів з хореями, короткий -три);
— мала (довгі - чотири стопи, короткий - дві).
6. Пентина (п'ятирядкова строфа, п'ятирядник) - строфа, що складається з п'яти рядків,
що мають різні способи римування. Ця строфа нині поширена значно менше, ніж дистих і
катрен, тоді як за часів Бароко успішно з ними конкурувала. Часто її використовували і в
акростихах, де перші літери кожної строфи, прочитані по вертикалі, складали ім'я автора.
У 2-римових пентинах можливі такі поєднання співзвуч: абаба, абааб, аббаб, аабба, аббба,
аббаа, ааабб, ааббб.
Наприклад:
Садок вишпевий коло хати, а
Хрущі над вишнями гудуть, б
Плугатарі з плугами йдуть, б
Співають, ідучи, дівчата, а
А матері вечерять ждуть. б
У сучасній строфіці катрен стосується будь-якого чотиривірша, навіть якщо входять до
складних строфічних структур, наприклад, сонету.
Т. Шевченко
7. Секстина (лат. — шість, секстет, шестирядкова строфа) складається з шести рядків,
що мають різні способи римування: аабввб, абабвв, абабаб, абабба, абвабв, ааббвв.
Наприклад:
Було колись в одній країні а
Сумний поет в сумній хатині а
Рядами думи шикував; б
Вони й «рівнялись», мов піхота, в
Аж тут співця взяла охота в
І він їм крила подавав. б
Леся Українка
8. Септима або семивірш (лат. - сьома) - семирядкова строфа з різним поряд-мім рим:
аббабвв, абабавв, абаббвв, абабаба, абабввб і т. д.
Септима зустрічається не дуже часто, хоч теоретично багатша від попередніх строф. !
Цікавий приклад септими — вірш з циклу «Сім струн» Лесі Українки:
Сім струн я торкаю, струна по струні, а
Нехай мої струни лунають, б
Нехай мої співи літають б
По рідній коханій моїй стороні. а
І, може, де кобза найдеться, в
Що гучно на струни озветься, в
На струни, на співи мої негучні а
9. Октава (лат. - вісім) - строфа з восьми рядків з чіткою схемою рим авававсс
(обов’язкове чергування чоловічих та жіночих клаузул). Потрійні рими надають звучності
й підсилюють виразність, а заключний двовірш, перериваючи їх ряд, добре підходить для
афо-іиі іму або іронічного звороту. Наприклад:
Коли наше сонце чорніло, мов рана, а
Коли у печалі Дніпро посивів, в
Коли наші села кипіли багряно а
І кров нежива піднялась з берегів, в
З тобою простивсь я, Вдовенко Іване, а
І довго у серці моєму бринів в
Твій голос ласкавий, твій погляд суворий, с
Де грози темніли, де сяяли зорі. с
Ти в хвилях дніпрових, Вдовенко Іване. а
І смерть, і безсмертя солдата знайшов, в
І ясних очей не закриють тумани, а
Бо дзвонить в Дніпрі твоя чистая кров, в
Бо з приску встає Україна кохана, а
Страждання твоє, і надія, й любов... в
Як тому Вдовенкові — вірному сину, - с
І нам таке серце вділи. Батьківщино! с
М. Стельмах
10.Тріолет (італ. - троє) — вірш чи строфа з восьми рядків, побудовані за суворими
нормами: схема рим авааавав, потрійний повтор рядків - четвертий рядок повністю
повторює перший, сьомий і восьмий повторюють перший і другий. Визначні художні
зразки тріолету в українській літературі майже відсутні, він залишається переважно,
формальною вправою. Хоча тріолети можна знайти серед поезій М. Вороного:
Мушка
Правда вам цікаво знать, а
Як мене вкусила мушка? в
Я почну оповідать а
Правда, вам цікаво знать, а
Тільки цур не заважать. а
Наставляйте ж добре вушка... в
Правда, вам цікаво знать, а
Як мене вкусила мушка? в
11. Сонет (італ. -звучати) - 14-рядкова поезія з особливим чергуванням рим: два чоти-
ривірші (чотирирядкові куплети) та два тривірші, чергування рим явва авва ссд еде
(всього п'ять рим). Бувають й інші комбінації. Сонет найчастіше пишеться
п'ятистопнимямбом, зрідкашестистопним чотиристопним.Жодне слово всонеті не
може повторюватися, хіба що допоміжні слова. Відчасів Дайте сонет проходить через
усю історію світової літератури. В українській літературі сонети творили І. Франко, Леся
Українка, М. Зеров. М. Драй-Хмара, Ю. Клен, М. Рильський, П. Пилипович, О. Зуєвський,
І. Качуровський, Д. Павличко та багато інших сучасних поетів. Наводимо приклад
класичного сонета, у якому автор дотримується всіх необхідних вимог:
Верхами сосон шум іде розлогий а
І хмарою пухнатою темнить в
Високий день і осяйну блакить; в
У буйних травах путаються ноги. а
Отак би тут упасти край дороги, а
Примкнувши вії, і хоча б на мить в
Від псів гавкучих солодко спочить, в
Од ницих душ відступства і тривоги, а
А там по хвилі набіжного сну с
Натрапить знов на риму голосну, с
На ритми, десь у серці позосталі, д
І, соків Геїних відчувши міць, є
Розплющить очі і зустріть коралі д
Таких веселих, запашних суниць. с
М. Зеров
Крім класичної комбінації рим, у сонетах використовуються й інші комбінації. Зокрема
така:
Хтось за стінкою в камері тихо співа, а
Виливає свої затамовані болі, в
Та приглушена пісня в бездушній неволі, в
Як молитва, з душі добуває слова а
І бринить у мені, як туга тятива, а
Його туга за волею - я мимоволі в
Чую в ній безталання і власної долі, в
Видно, всім у неволі так тужно бува. а
Він стривожив мене, наче крик побратима, с
Я крізь стінку ловлю його образ очима, с
Я і піснею й ним переповнений вщерть, д
Чути: кру!.. в чужині... заки море... -Аж плаче, є
Крає серце й мені... О незнаний співаче, є
У неволі та пісня - сильніша за смерть. д
І. Гнатюк
Як видно, в останньому тривірші класична схема порушується, але такий різновид со-
истів теж став досить поширеним, хоча в даному зразку спостерігаємо, як ігноруються й
інші принципи сонету: зокрема, віршовий розмір, повторюється слово пісня тощо.
Крім цього, є ще неканонічні форми сонета: «хвостаті сонети» («сонет з кодою»), тоб-іоз
додатковим рядком; перевернуті сонети, що починаються двома тривіршами; суцільні -
побудовані на двох римах; «безголові» - з одним чотиривіршем і двома тривіршами;
«куль-і ті», в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети - один чотиривірш і
один три-мірш.
Віршовий твір з п'ятнадцяти сонетів зветься вінком сонетів.
Рондо (від франц. гоп<і - круглий) — вірш, побудований на принципі повторення певних
рядків або слів, рим тощо, що ніби «заокруглюють» його форму; складається вірш з 8-15
ридків і всі рядки обов'язково об'єднуються двома римами. Схема: абба ббаб баб ааба баа:
Соловейковий спів на весні а
Ллється в гаю, в зеленім розмаю, б
І а пісень я тих чуть не здолаю, б
І весняні квітки запашні а
Не для мене розквітли угаю, - б
Я не бачу весняного раю; б
Тільки співи та квіти ясні, а
Наче казку дивну пригадаю - б
У сні!.. а
Вільні співи, гучні голосні а
В ріднім краю я чути бажаю, — б
Чую скрізь голосіння сумні! а
Ох, невже в тобі, рідний мій краю, б
Тільки й чуються вільні пісні - а
У сні!.. а
Леся Українка
Літературні жанри (роди):
Це епос, драма і лірика.
Епос - рід літератури, що прагне зобразити дійсність в її об'єктивній сутності, в
об'єктивному перебігу подій, сюжетному їх розвитку, наче поза втручанням автора. Як
уже було відмічено, епічні твори - розповідні. Зображення в у них ведеться від реального
чи умовного оповідача (оратора), рідше свідка чи учасника подій.
Епічні твори здебільшого пишуться прозою.
1.Новела (італ. — новина) — це невеликий розповідний твір із гострим, захоплюючим
сюжетом про незвичайну подію з несподіваним кінцем. Як літературний вид новела
склалася в епоху Відродження. Широкого поширення набула в багатьох європейських
літературах ХІХ-ХХ століть. Найчастіше в новелі подаються один-два епізоди з життя
однієї або кількох осіб. Портрети дійових осіб змальовані скупо, у характерах бачимо
лише кілька головних рис. Головну увагу в новелі автор іноді звертає не на зовнішні події,
а на переживання героїв.
Основні риси новели: сюжет має другорядне значення; психологізм; несподівана
розв'язка.
Майстрами української новели є І. Франко, М. Коцюбинський, В. Стефаник, С.
Васильченко, А. Тесленко, Г. Косинка, В. Винниченко, Гр. Тютюнник та ін.
2.Оповідання - невеликий за обсягом прозовий твір, фабула якого обмежена одним (іноді
кількома) епізодами з життя одного персонажа чи персонажів.
Оповідання - найпоширеніший літературний жанр. Сюжет цього епічного жанру зазвичай
однолінійний, чіткий за будовою, композиційно розгортається від зав'язки до розв'язки.
Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє промовиста семантика
художньої деталі. Розповідь може вестися від третьої (М. Коцюбинський «Харитя») або
від першої особи (у творах Марка Вовчка).
Інколи буває важко визначити видові межі оповідання і новели, часто їх плутають. Але
новела вирізняється більшим психологічним напруженням сюжету, більшим ступенем
його ґрунтовної обробки. Зрідка оповідання бувають більшого розміру, досягаючи
формату повісті, як це бачимо в М. Коцюбинського («Дорогою ціною»). У цілому
оповідання посідає проміжне місце між новелою та повістю. В українській літературі
майстрами цього жанру є О. Кобилянська, М. Хвильовий, А. Тесленко, В. Підмогильний
та багато інших.
3.Нарис (рос. - очерк) - прозовий документальний твір, у якому автор, використовуючи
образні засоби, змальовує справжні конкретні події, місцевість, а дійові особи є реальними
людьми. Якщо в новелі та оповіданні автор має більше права на вигадку, художній
домисел, то нарис змальовує реальні події. Зародився в арабській та європейській
середньовічній літературах, згодом поширився в Англії, особливого поширення здобув за
доби реалізму (І. Франко).
На відміну від оповідання чи новели нарис не має завершеної фабули, яка означена
здебільшого фрагментарно з єдиною сюжетною лінією. У нарисах йдеться про важливі
суспільні події, змальовуються портрети видатних діячів чи відомих осіб, проблеми
сучасності, тобто нарис швидко реагує на злободенні вимоги сучасності. Вони можуть
мати вигляд дорожніх нотаток, портретними, науково-популярними тощо. Цей жанр був
розповсюдженим під час Другої світової війни (О. Довженко, М. Шумило). Авторів
нарисів ще називають нарисовцями.
4.Есе (фр. - спроба, нарис) — короткий історичний, критичний чи інший нарис, що від-
значається вільним теоретичним трактуванням питання. Головну роль у ньому відіграє не
відтворення факту, а відображення вражень, роздумів і асоціацій, тому стиль есе відзнача-
ється яскравою образністю, суб'єктивністю, афористичністю тощо. Стиль есе
відзначається образністю, афористичністю, близькістю до розмовної мови. Бувають
філософські есе та літературно-критичні. Автори останніх не претендують на аналіз твору
або творчого шляху письменника, а лише обмежуються роздумами про них,
підкреслюючи суб'єктивність свого ставлення. В українській літературі есе писали В.
Винниченко, Є. Маланюк, Ю. Липа. Нині з'являються змішані форми есе. наприклад,
роман-есе, повість-есе тощо.
5.Повість - розповідно-описовий твір, у якому йдеться про одну або кілька подій у житті
однієї чи не багатьох дійових осіб. Найчастіше це історія одного людського життя, яка так
чи інакше торкається доль інших людей, розказана від імені автора чи самого героя. Але
на відміну від менших прозових жанрів повість характеризується поглибленим
змалюванням персонажів, описами, загостреною проблематикою, авторськими роздумами
у формі відступів. Сюжет однолінійний, переважно акцентований на аналізі одно чи двох
конфліктів, відзначається повільним розвитком дії, відносною простотою композиції;
фінал здебільшого відкритий, випливає з логіки зображуваних подій, описи рівномірно
чергуються. Особливе місце в повісті відводиться автору, розповідь якого об'єднує всі
складові частини твору у композиційну єдність.
Першою українською повістю вважається «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка, але витоки
жанру походять від часів києворуського та козацького літописання (пор. «Повість ми-
нулих літ»). Прикладами повістей в українській літературі є «Микола Джеря» та
«Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Захар Беркут» І. Франка та багато ін.
Значно докладніше змальовують життя великі епічні твори, до яких належать роман,
епопея та низка інших. їм притаманні такі характерні риси: більша кількість дійових осіб;
значно ширші часові межі; дві та більше сюжетні лінії; детальніше дослідження
характерів героїв та формування їх світогляду.
6.Роман - великий за обсягом епічний твір зі складною будовою, панорамним
зображенням дійсності, багатоплановим фабульним за сюжетним рівнями розвитку
конфліктних ліній. Події в ньому розгортаються протягом довшого часу (ускладнений
хронотоп) з показом усієї складності доби, суспільних процесів, проблем зовнішнього та
внутрішнього світу. У романі велика кількість дійових осіб. Обов'язковою умовою є
розгалуженість сюжету, що охоплює долі героїв. Іноді сюжетні лінії можуть насичуватися
інтригою.
Для класичного роману притаманна авторська розповідь від третьої особи із застосу-
ванням діалогу, внутрішнього монологу, іноді — опису. Співвідношення цих елементів
різні, залежно від різновиду жанру, авторського стилю тощо.
Єдиної класифікації романів не вироблено, тому класифікуються за тематикою (див.
нижче). Прикладом романів є "Чорна рада" П Куліша, "Хмари" І. Нечуя-Левицького, "Со-
бор" О. Гончара та ін. У цілому ж еволюція українського роману пов'язана з творчістю
українських письменників XX ст. О. Кобилянської «Через кладку», А. Кримського
«Андрій Лаговський», В. Винниченка «Чесність з собою», «Сонячна машина». Нині
розвивається постмодерністський роман: «Переверзія» Ю. Андруховича, «Польові
дослідження з українського сексу» О. Забужко тощо, що підтверджує «живучість» цього
жанру.
7.Епопея — (гр. — еророріа, епічна пісня) - великий за обсягом епічний, монументаль-
ний твір (або цикл романів, пов'язаних між собою), де змальовуються епохальні події, що
охоплюють значний відтинок часу. Такі твори мають кілька сюжетних ліній і змальовують
важливі події в історії певного народу (наприклад, «Оst» У. Самчука). За принципом від-
штовхування виникла сатирична епопея («Енеїда» І. Котляревського).
Якщо однією темою об'єднуються два самостійні твори, які мають свої власні назви, але в
сюжетах яких багато спільного і деякі герої переходять з однієї частини в іншу, то їх
прийнято називати дилогією. Якщо таких творів три, то їх називають трилогією, а якщо
чотири — тетралогією...
Зважаючи на зміст епічних творів, визначають їх жанри: етнографічні (досліджуються
національні особливості, культурні, побутові та моральні традиції народу, представники
якого є героями твору), наприклад, повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»;
побутові (зображують побут, умови проживання людей) - в українській літературі багато
творів, у яких описується побут, наприклад, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького;
історичні (розповідають про давно минулі події, історичних осіб), наприклад, повість І.
Франка «Захар Беркут», роман П. Куліша «Чорна рада»; психологічні (автор намагається
дослідити природу поведінки своїх героїв, вмотивувати їх вчинки, дошукується
моральних і психологічних причин тих чи інших явищ) - «Камінний хрест» В. Стефаника:
соціальні (на перший план виходять соціальна нерівність, інші проблеми, пов'язані з
соціальним розшаруванням суспільства тощо); біографічні (життєписи видатних осіб) -
«Марія Башкирцеві» М. Слабошпицького; автобіографічні (художнє відтворення автором
власного життя) - «Гуси-лебеді летять» М.Стельмаха, «Сад гетсиманський» І. Багряного;
авантюрно-пригоднцькі (насичені різноманітними пригодами, з напруженим сюжетом) -
«Шхуна «Колумб» М. Трублаїні; лицарські (виникають ще в ХП-ХГУ ст., оповідають про
подвиги та лицарську звитягу); фантастичні (вигадані на час написання абсолютно
неможливі історії, хоча іноді, з роками, фантастика стає дійсністю, як трапилося з
багатьма творами англійського письменника Герберта Уелса); детективні (найчастіше
зображують пошуки злочинця, діяльність органів карного розшуку тощо).
Останні чотири жанри, як правило, зараховують до розважальної літератури. •
Вищеназвані жанрові різновиди далеко не завжди зустрічаються в «чистому» вигляді.
Значно частіше ми зустрічаємо побутово-етнографічні, соціально-побутові, соціально-
психологічні повісті, оповідання та романи тощо.
Лірика - рід художньої літератури, в якому через естетичне переживання осягається
сутність людського буття, витворюється нова, інша дійсність, структурована за законами
краси, якій властива музичність, ритмічність, метричність.
8.Ода (гр. — пісня) — урочистий пафосний твір, написаний на честь якоїсь видатної осо-
би чи події. Оди в Давній Греції писалися на честь богів, героїв, переможців у змаганнях.
Одним з перших творців вважається Піндар (прибл. 522-442 до н. є.). В українській літе-
ратурі творців цього жанру дуже мало, хоча за доби бароко ода існувала як панегірик. Так,
І. Котляревський написав «Оду до князя Куракіна», в якій підкреслював мудрість генерал-
губернатора Куракіна, але там же критикував жорстокість деяких поміщиків. Спорадично
до цього жанру зверталися М. Рильський, М. Бажан, П, Тичина, Є. Маланюк.
9.Послання - це ліричний вірш у формі звертання до якоїсь особи чи групи людей. У
перших посланнях доби середньовіччя порушувалися важливі питання християнської
моралі, пізніше в них почали висловлювалися дружні почуття, а з часом автори їх почали
висловлювати найрізноманітніші думки, настрої, міркування, інтимні переживання і
навіть писали з метою викриття чи таврування. Формально ознаки жанру
сконцентрувалися в заголовку.
Жанр послання доволі поширений в українській літературі. Наприклад, у Т. Шевченка є
послання «І мертвим, і живим...», «До Основ'яненка» та «Марку Вовчку», в І. Франка -
(Товаришам із тюрми» та ін.
10.Епіграма (гр. - надпис) - актуальний сатиричний вірш, часто на 2-4 рядки, спрямо-
ваний проти якоїсь особи або негативного суспільного явища. Епіграми виникли в Давній
Греції як жанр ліро-епічної поезії, короткий надпис на предметах, виконаний гекзаметром.
Уже на цьому етапі визначальними рисами епіграми були стислість і наявність
суб'єктивного елементу, все зростаюча роль авторської оцінки в зображенні особи, події,
явища. Звертаються до епіграм і українські поети.
11Елегія (у фригійських мовах. — різновид флейти) - ліричний вірш, у якому