Дзюблюк О.В. Фінансова стійкість банків як основа ефективного функціонування кредитної системи

Подождите немного. Документ загружается.

календар виплат; 7) наявність “нездорової конкуренції” між банками за

клієнтів, яка призводить до економічно необґрунтованих розмірів плати за

залучені кошти та надані кредити; 8) ризикова діяльність банків у здійсненні

активних операцій при значному формуванні ресурсної бази за рахунок вкладів

населення, що провокує ризик стосовно ґарантії повернення вкладів населенню;

9) відсутність в активах банків

фінансових інструментів що можуть бути

реальним об’єктом застави на міжбанківському кредитному ринку та для

рефінансування в НБУ.

Сучасні фахівці найбільш оптимальною й ефективною стратегією щодо

управління ліквідністю та прибутковістю визначили стратегію збалансованого

управління активами і пасивами [93, 187]. Основними перевагами даної

стратегії є можливість максимізації прибутку за прийнятного рівня ризику, а

також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки

точнішому визначенню потреби у ліквідних коштах.

Відповідно до цієї стратегії, частину очікуваного попиту на ліквідність

нагромаджують у формі швидкореалізованих цінних паперів та депозитів у

інших банках, а також завдяки попередньо укладеним угодам із іншими

банками про відкриття кредитних ліній. Попит на ліквідні кошти

задовольняють завдяки короткотерміновим позикам у партнерів. Коли ж

виникає потреба у довготермінових ліквідних коштах, то її реалізують завдяки

поверненню короткотермінових чи середньотермінових позик.

Реалізація даної стратегії дає змогу нівелювати недоліки двох попередніх

стратегій та водночас максимально використати їх переваги. А саме,

мінімізувати втрати від створення надмірних резервів ліквідності та

мінімізувати

відсотковий ризик при залученні ліквідних активів у момент

розриву ліквідності. Основною проблемою, на розв’язання якої спрямована

стратегія збалансованого управління, – це необхідність досягти оптимального

співвідношення між нагромадженою ліквідністю і залученими ліквідними

коштами.

Стратегію збалансованого управління активами і пасивами, спрямовують

окрім виконання завдань щодо підтримки банківської ліквідності та мінімізації

ризику незбалансованої ліквідності, на оптимізацію банківської прибутковості.

На прибутковість банку значно впливають: 1) співвідношення темпів зростання

(зниження) доходів і витрат банку; 2) середня дохідність окремих активних

операцій; 3) питома вага працюючих активів; 4) рух відсоткових ставок за

активними і пасивними операціями; 5) структура кредитного портфеля.

Ефективне управління ліквідністю забезпечують можливістю

банківського менеджменту швидко реагувати на зміну зовнішніх та внутрішніх

факторів, що впливають на банківську ліквідність. Банк має визначити основні

параметри управління ліквідністю у різних ситуаціях, зокрема: 1) в умовах

звичайної ділової активності; 2) в умовах кризової ситуації в банку; 3) в умовах

загальної фінансової кризи [189], з метою мінімізації ризику

незбалансованої

ліквідності.

Варто зауважити, що критичну ситуацію зі своєю ліквідністю банк може

врегулювати швидким продажем активів центральному банку (у формі

державних цінних паперів) або реалізацією на вторинному ринку відповідних

типів активів, залученням короткотермінових міжбанківських кредитів або

відкриттям кредитних ліній. У даному випадку банк має чітко оцінити свою

доступність до ринку,

тобто яку суму фінансування він зможе отримати у

відповідний момент (зокрема, й у несприятливій ситуації). Банк має налагодити

відносини з ключовими постачальниками фінансування, забезпечивши “лінію

захисту” у випадку виникнення проблем із ліквідністю.

Підтримку ж коштами центрального банку, у разі виникнення

дисбалансу між залученими та розміщеними коштами через різні механізми

рефінансування, варто

використовувати лише за наявності об’єктивних причин.

Для мінімізації ризику ліквідності банк має керуватися наступними

принципами: 1) пріоритетність ліквідності перед прибутковістю, в т. ч. під час

вибору напрямку розміщення коштів; 2) проведення на постійній основі аналізу

потреб банку в ліквідних коштах, із метою уникнення надлишку чи дефіциту

ліквідних коштів; 3) ретельно підходити до

визначення своєї ліквідної позиції,

зокрема розраховувати її на щоденній основі, а також на 1–3 місяці наперед, що

сприятиме виявленню суттєвих розривів у фінансуванні на майбутній період і

дасть змогу вплинути на терміни погашення за операціями, щоби компенсувати

розрив; 4) планування та прогнозування дій у випадку виникнення ризику

незбалансованої ліквідності та кризової ситуації (наявність антикризового

плану).

При діагностуванні

факту недостатньої ефективності операцій менеджери

банку мають спробувати змінити структуру ресурсів у бік дешевших джерел,

насамперед основних депозитів. Взаємозв’язок між активами і пасивами, в

контексті визначення співвідношення між витратами на залучення коштів та

доходами, які можна отримати від вкладення цих коштів у кредити, цінні

папери й інші активи, має

вирішальне значення для прибутковості банку.

У даному випадку перед банком постане проблема обмеженості обсягів

дешевих пасивів. Тому банк має вдаватися до нецінових методів, зокрема:

забезпечення високої якості банківських послуг, додатковий сервіс. Проте

даний підхід призведе до зростання маржі, оскільки збільшаться додаткові

витрати банку на висококваліфікований персонал та інформаційно-

консультаційні послуги.

Підвищувати

відсоткові ставки за кредитами для забезпечення

достатнього рівня відсоткової маржі банк може лише в тій ситуації, коли діючі

відсоткові ставки значно нижчі від середніх. Окрім цього, даний підхід може

призвести до того, що банк втратить надійних клієнтів та збільшиться частка

високоризикових активів у кредитному портфелі. Саме тому

найоптимальнішим підходом до

підвищення рентабельності операцій є

управління накладними витратами банку, спрямоване на зниження собівартості

банківських операцій.

Загальна формула для визначення собівартості банківського продукту

наступна:

собівартість = відсоткові витрати + інші операційні витрати +

неопераційні витрати підрозділів, що беруть участь (2.6)

у створенні банківської послуги [182, с. 12]

Після визначення собівартості окремих банківських продуктів та послуг

можна встановити прибутковість кожного банківського продукту. Зокрема, в

абсолютному виразі прибутковість активних операцій розраховуватимуть так:

прибутковість = відсоткові доходи + невідсоткові операційні доходи –

собівартість [182, с. 12] (2.7)

Прибутковість пасивних операцій, у свою чергу, розраховують

наступним чином:

прибутковість = відсоткові

доходи за операціями,

що фондують даними ресурсами + невідсоткові операційні доходи –

собівартість [182, с. 12] (2.8)

Розраховані показники собівартості та прибутковості створюють

можливості щодо здійснення аналізу тих послуг, що не дають прибутку, або

рівень віддачі за якими є надто низьким. Зрозуміло, що у даному випадку перед

менеджерами банку постає завдання максимально знизити

собівартість через

зменшення обсягу зайвих процедур, що беруть участь у створенні продукту.

Також для оптимізації банківського прибутку, як зазначила М. А.

Поморіна, “банк може застосовувати “захисну” стратегію, яка передбачає

підтримку повного балансу між активами та пасивами і є доцільною у випадках

значного, непередбачуваного коливання відсоткових ставок, або “наступальну”

стратегію,

яка, навпаки, передбачає отримання додаткового прибутку на змінах

відсоткових ставок та валютних курсів” [183, с. 7]. Тому банк має ретельно

стежити за розривом (застосовуючи геп-метод), щоби уникнути збитків.

Кількісні параметри даної стратегії відображають у системі лімітів, якими

передбачають рекомендовані значення щодо підтримки відповідних

співвідношень між активами і пасивами. Зокрема, між нестабільними пасивами

та ліквідними активами, між довготерміновими вкладеннями банку чи

довготерміновими ресурсами.

6. Банк має створити адекватну систему внутрішнього контролю за

процесом управління ліквідністю та прибутковістю, запровадивши контрольні

положення та процедури і постійно їх перевіряти.

Отже, варто зазначити, що стратегія управління ліквідністю та

прибутковістю має забезпечити оптимальне співвідношення між рівнем

ліквідності та прибутковості (при цьому пріоритетне місце слід відводити

ліквідності), яке б одночасно мінімізувало ризик незбалансованої ліквідності та

відсотковий ризик.

РОЗДІЛ 3

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ

3.1. Монетарна політика центрального банку та її вплив на фінансову

стійкість банківської системи країни

Монетарна політика чинить вирішальний вплив на забезпечення

внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти, на забезпечення

попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання, на підтримку прискорених

темпів економічного зростання, а також вона покликана забезпечувати

надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму,

що значною мірою визначає ефективність функціонування всієї економіки

держави у цілому.

Забезпечення стабільного розвитку та фінансової стійкості банківського

сектору країни значною мірою обумовлене ефективністю та цілеспрямованістю

здійснення з боку Національного банку України грошово-кредитної політики,

також послідовністю та доцільністю застосування тих чи інших інструментів

грошово-кредитного регулювання.

Зазначимо, що протягом останніх 20-и років у більшості країн, що

розвиваються, спостерігаються системні банківські кризи та проблеми

забезпечення фінансової стійкості банківських установ. Окрім основних

причин, що призвели до зниження рівня фінансової стійкості банківських

систем, а саме виникнення проблем

із ліквідністю, різке погіршення якості

активів, його викликала і несприятлива макроекономічна ситуація країн, і, як

зазначив І. К. Ковзанадзе, “ряд недоліків у проведенні бюджетної, фіскальної,

а також монетарної політики” [107, с. 46].

Дослідження теоретичних і практичних аспектів грошово-кредитної

політики центрального банку завжди викликало підвищений інтерес серед

широкого кола відомих науковців та

практиків. Проблематиці питань

монетарної політики центрального банку присвячено ряд праць вітчизняних

науковців, зокрема таких, як Б. П. Адамик, В. Болдаков, А. О. Єпіфанов, І. О.

Лютий, В. І. Міщенко, А. М. Мороз [20, 35, 65, 125, 221, 159].

Власне, значимість грошово-кредитної політики в економіці держави,

особливості практичного застосування інструментів монетарної політики щодо

регулювання грошово-кредитного ринку та у механізмі

управління фінансовою

стійкістю комерційних банків, зумовили необхідність дослідження у даному

підрозділі монографії дієвості грошово-кредитної політики НБУ в контексті

впливу на ефективність функціонування економіки у цілому та фінансову

стійкість банківської системи зокрема.

Ефективність грошово-кредитної політики щодо забезпечення фінансової

стійкості комерційних банків значною мірою залежить від узгодженості її цілей

та

дії інструментів із завданнями й механізмами реалізації фіскальної і

бюджетної політики. Помилки у стратегічних і тактичних цілях можуть

спричинити зворотний результат. Вітчизняна монетарна політика нині має бути

максимально адаптованою до умов та реалій фінансової глобалізації з метою

попередження кризових ситуацій і подолання у разі їх виникнення неґативних

наслідків із якомога меншими

втратами та потрясіннями для

загальноекономічного стану країни.

Банківська система є з, одного боку, передавальною ланкою монетарної

стратегії, а з іншого – саме фінансова стійкість і надійність банківських

інститутів є однією з головних цілей грошово-кредитної політики.

Зокрема, здійснення центральним банком монетарної політики

рестрикційного типу (підвищення облікової ставки, збільшення норм

обов’язкового

резервування) призводить до змін у структурі й до зменшення

обсягів активних операцій комерційних банків. Надто жорстка рестрикційна

політики, котра передбачає значне обмеження грошової маси та державних

витрат, може призвести до спаду виробництва, зростання взаємних неплатежів

між суб’єктами господарської діяльності, та відповідно до збільшення частки

неповернутих кредитів, що, в свою чергу

, неґативно відображається на якості

банківських активів як одного з головних чинників фінансової стійкості

комерційних банків. Політика експансії передбачає зниження центральним

банком рівня відсоткових ставок за своїми активними операціями, що

стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність банків, що, в свою

чергу, забезпечує підвищення прибутковості останніх.

Процес реалізації грошово-кредитної політики НБУ впродовж 1991–2008

рр

. відзначався певними особливостями грошово-кредитного регулювання і

впливу на фінансову стійкість комерційних банків, залежно від яких даний

процес може бути умовно поділений на кілька етапів. Спрямування, завдання та

цілі монетарної політики центрального банку, що обумовлюють її тип,

визначають і характер впливу на основні параметри грошово-кредитного ринку

та показники діяльності

комерційних банків (табл. 3.1).

Період з 1991–1993 рр. характеризувався наступними ознаками: 1)

тривала активна емісія додаткових платіжних засобів для подолання

економічної кризи; 2) центробанк здійснював політику “дешевих грошей”; 3)

використання методів із арсеналу командно-адміністративної економіки

(фінансування дефіциту державного бюджету, пільгове кредитування

державних підприємств тощо). Наслідком проведення експансіоністської

монетарної політики стало зростання значними темпами грошової

маси,

гіперінфляція, девальвація карбованця. Зокрема, у 1992 р. рівень інфляції

перевищив 2000%, а в 1993 р. сягнув гіперінфляційного значення – понад

10000%. Протягом даного періоду комерційні банки орієнтувалися на

короткотермінове кредитування, отримуючи значні інфляційні прибутки.

Даний період характерний ще й тим, що інструменти грошово-кредитної

політики не працювали і, зрозуміло, ніяк не впливали на діяльність

комерційних банків. Формували організаційно-правові засади функціонування

комерційних банків, а питанням забезпечення фінансової стійкості відводили

другорядну роль.

Таблиця 3.1

Результати реалізації грошово-кредитної політики в Україні

протягом 1991–2008 рр.

Етапи грошово-кредитної політики

Показники

1991* - 1993 1994 – 1997 1998 – 1999 2000 – 2008

1. Індекс інфляції, % 390 – 10256 501 – 110 120 – 119 126 – 122,3

2. Гроші поза

банками, млн. грн.

0,3 – 128 793 – 6132 7158 – 9583 12799 – 154759

3. Грошова база, млн.

грн.

0,4 – 269 1523 – 7058 8625 – 11988 16780 – 186671

4. Грошова маса, млн.

грн.

2,4 – 482 3216 – 12541 15705 – 22070 32252 – 515727

5. Обсяги кредитних

вкладень КБ в

економіку, млн. грн.

1,0 – 406 1558 – 7295 8873 – 11787 19574 – 734022

6. Процентні ставки

банків за кредитами у

національній валюті,

(…) – 221,1 201,7 – 49,1 54,5 – 53,4 37,3 – 17,8

7. Процентні ставки

банків за депозитами

у національній

валюті, %

(…) – 187,3 171,0 – 18,2 22,3 – 20,7 9,2 – 9,9

8. Кошти юридичних

та фізичних осіб у

банках, млн. грн.

2 – 353 2422 – 6357 8278 – 12156 18738– 357147

9. Кошти суб’єктів

господарювання у

банках, млн. грн.

1 – 323 2208 – 4052 5160 – 7837 11958 – 143928

10. Кошти фізичних

осіб у банках, млн.

грн.

1 – 30 214 – 2305 3119 – 4319 6780 – 213219

11. Обсяг

банківського

капіталу, млн. грн.

(…) – 65 365 – 3971 4828 – 5878 6450 – 119263

12. Фінансовий

результат діяльності

банків (чистий

прибуток (– збиток)),

млн. грн.

(…) 632 – 1114 449 – 513 (-30) – 7304

Примітки:

1. *Розрахунки МВФ.

2. Складено за даними “Бюлетеня НБУ” [46; 44, с. 44, 62–63; 45].

У 1994 р. Національний банк України започаткував рестрикційну

монетарну політику, завдяки чому темпи зростання грошової маси знизилися

майже у 3 рази порівняно з 1993 р., а також істотно сповільнилися темпи

інфляції. У 1995-му році НБУ цілковито відмовився від того, щоби банки

надавали кредити для суб’єктів господарювання, а також ресурси для

кредитування на пільгових

умовах [220, с. 4]. Знизилися відсоткові ставки за

кредитами та депозитами. Розпочався процес формування кредитних аукціонів,

які забезпечували комерційним банкам рівний доступ до ресурсів

фінансування, що, в свою чергу, сприяло підвищенню ліквідності банків,

пожвавленню їх кредитної активності, зростанню рівня прибутковості.

Відповідно, підтримка належного рівня ліквідності банків, збільшення їх

прибутковості позитивно впливали на

фінансову стійкість комерційних банків.

Отже, рестрикційна грошово-кредитна політика 1994–1997 рр. була спрямована

на становлення фінансової стабілізації за допомогою ринкових інструментів

грошово-кредитного регулювання [90, с. 59].

Далі, з урахуванням впливу східно-азіатської фінансової кризи НБУ був

змушений застосовувати жорсткіші методи управління грошовим обігом у

країні. Національний банк обмежував пропозицію гривні, підвищуючи облікову

та

ломбардну ставки й вимагаючи обов’язкового резервування залучених

коштів. Тому 1998–1999 рр. стали періодом подолання наслідків фінансової

кризи, під час якого загальмувалися процеси надання кредитів і залучення

банками коштів, що призвело до сповільнення кредитної активності

комерційних банків, до виникнення проблем із ліквідністю.

Із 2000 р., вперше за часи реформування вітчизняної економіки, стали

помітними стійкі ознаки економічного зростання. Суттєвим здобутком

грошово-кредитної політики 2001 р. став низький рівень інфляції (6,1% за рік)

на фоні значного економічного зростання (реальний ВВП зріс на 9,1%).

Впродовж 2001 р. ситуація на грошово-кредитному ринку залишалася

стабільною та керованою, що дало змогу центральному банкові шість разів

знижувати облікову ставку – з 27% до 12,5%. Варто зауважити

, що зменшення