Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях

Подождите немного. Документ загружается.

211

Модуль 2

або майну інших (третіх) осіб, крім випадків, якщо така пригода

була наслідком непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто

цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед треті-

ми особами в разі дорожньо-транспортної пригоди настає майже за-

вжди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього

суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасни-

ком дорожньо-транспортної пригоди може бути кожний громадя-

нин.

У більшості розвинутих країн світу законодавство про

обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників

автотранспортних засобів забезпечує конституційні права грома-

дян на захист життя та майнових прав від протиправних або інших

дій третіх осіб. Соціальна важливість цього виду страхування під-

тверджується тим, що на автошляхах світу щорічно гине більше

ніж 100 тис. осіб, при цьому на кожного загиблого припадає 4–10

травмованих осіб. Статистичні дані показують, що автотранспорт

– найбільш небезпечний вид транспорту, у 100 разів більш аварій-

ний, ніж авіаційний та залізничний, але він є найбільш зручний

та доступний. Автотранспортні засоби завдають шкоди та збитків

не лише громадянам, а й шкоди навколишньому природному се-

редовищу. Показник тяжкості наслідків автотранспортних аварій

(кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що

в 7–10 разів вище, ніж в інших країнах Європи. Крім того, в на-

шій країні відбувається понад 200 тис. автоаварій, які тягнуть за

собою матеріальні пошкодження транспортних засобів, дорожніх

споруд, будівель тощо, а отже, величезні матеріальні та мораль-

ні збитки. Через суди проходять цивільні та кримінальні справи

десятків тисяч громадян, протягом багатьох років винуватці авто-

аварій виплачують компенсації потерпілим, значно погіршується

матеріальний стан сімей обох сторін.

Понад 2 тис. дорожньо-транспортних пригод відбуваються з

вини водіїв невстановленого транспорту. Тому потрібно створити

особливу систему соціального захисту постраждалих.

По-третє, навіть коли встановлено цивільну відповідальність

власника транспортного засобу, то немає гарантії, що потерпілому

своєчасно та повно буде відшкодовано збитки, насамперед через

відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного за-

собу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування

212

Страхування в запитаннях та відповідях

цивільної відповідальності автовласників дає змогу створити на-

дійну систему соціального захисту як третіх осіб – потерпілих, так і

власників транспортних засобів.

Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, крім

його очевидної соціальної спрямованості, в більшості країн упро-

ваджувалося «адміністративно-силовим» шляхом, оскільки певний

опір чинили громадяни-автовласники. Останні сприймають іноді

обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору

у вигляді страхових платежів. Пересічний автовласник не завжди

розуміє, що об'єктом страхування є цивільна відповідальність влас-

ника джерела підвищеної небезпеки. Крім того, кожний водій до

моменту, коли він потрапляє в дорожньо-транспортну пригоду з по-

дальшим настанням цивільної відповідальності, вважає себе на до-

розі «найкращим та найбезпечнішим».

Згідно із Законом України «Про страхування», страхування ци-

вільної відповідальності власників транспортних засобів внесено до

переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет Міністрів

України прийняв постанову про впровадження з 1 січня 1997 року

обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників

транспортних засобів.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників

транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збит-

ків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Обов'язковість такого страхування поширюється на резиден-

тів та нерезидентів – власників транспортних засобів. Йдеться про

власників автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйо-

ваних на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей,

причепів, напівпричепів та мотоколясок, котрі експлуатують зазна-

чені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального

користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку

у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Ви-

няток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували

цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організаці-

єю яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ)

уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідаль-

ності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи – юри-

дичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом

внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

213

Модуль 2

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є

цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, запо-

діяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться

про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування ци-

вільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик

(страхова організація), згідно з умовами страхування, зобов'язаний

здійснити компенсацію збитків третій особі або третім особам (у

разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) піс-

ля настання страхового випадку.

Важливим фактором при встановленні порядку й умов здійснен-

ня обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників

транспортних засобів є прив'язка рівня страхових сум до рівня від-

повідальності, яка може бути покладена на водія, що спричинив

дорожньо-транспортну пригоду. Іншими словами, цивільно-правові

відносини щодо страхування цивільної відповідальності автовлас-

ників мають максимально враховувати базові юридичні принципи

встановлення факту настання відповідальності та підходи до визна-

чення її рівня.

86. Функції Моторного (транспортного)

страхового бюро

Моторне (транспортне) страхове бюро України – єдине

об'єднання страховиків, яке здійснює обов'язкове страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорт-

них засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у

МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового стра-

хування цивільно-правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією

і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодав-

ства України та свого Статуту.

Статут МТСБУ затверджується зборами засновників (членів)

МТСБУ, погоджується з Уповноваженим органом та реєструється

відповідно до вимог законодавства.

МТСБУ не може виступати засновником чи співзасновником

юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю та/

або мають на меті одержання прибутку.

214

Страхування в запитаннях та відповідях

Основні завдання МТСБУ:

1) здійснення виплат із централізованих страхових резервних фон-

дів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим

Законом;

2) управління централізованими страховими резервними фонда-

ми, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання

покладених на нього функцій;

3) забезпечення членства України в міжнародній системі автомо-

більного страхування «Зелена картка» та виконання загально-

визнаних зобов'язань перед уповноваженими організаціями ін-

ших країн – членів цієї системи;

4) збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування

цивільно-правової відповідальності для узагальнення та вне-

сення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення

обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

5) співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у

галузі страхування цивільно-правової відповідальності, координа-

ція обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальнос-

ті власників та/або водіїв транспортних засобів – нерезидентів у

разі в'їзду їх на територію України та власників та/або водіїв тран-

спортних засобів – резидентів – у разі їх виїзду за межі України;

6) співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ Укра-

їни та іншими органами державної влади з питань обов'язкового

страхування цивільно-правової відповідальності;

7) розроблення зразків страхових полісів і договорів обов'язкового

страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджу-

ються Уповноваженим органом;

8) надання страховикам інформації щодо страхових випадків сто-

совно конкретних страхувальників.

МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди:

на території країн – членів міжнародної системи автомобільно- -

го страхування «Зелена картка», заподіяної власниками та/або

користувачами зареєстрованих в Україні транспортних засобів,

якщо такі власники та/або користувачі надали іноземним ком-

петентним органам страховий сертифікат «Зелена картка», ви-

даний від імені страховиків – членів МТСБУ;

на території України, заподіяної водіями-нерезидентами, на умо- -

вах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове

страхування цивільно-правової відповідальності та принципами

215

Модуль 2

взаємного врегулювання шкоди на території країн – членів між-

народної системи автомобільного страхування «Зелена карт-

ка», за інших обставин, визначених чинним законодавством про

цивільно-правову відповідальність.

У разі якщо МТСБУ відповідно до правил міжнародної системи

автомобільного страхування «Зелена картка» було здійснене відшко-

дування шкоди за страховика – члена об'єднання або за власника та/

або користувача зареєстрованого в Україні транспортного засобу, який

використовував за кордоном підроблений або змінений у незаконний

спосіб страховий сертифікат «Зелена картка» та спричинив дорожньо-

транспортну пригоду, відповідні витрати МТСБУ мають бути компен-

совані такими особами в повному обсязі у порядку, визначеному для

міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

МТСБУ має право залучати аварійних комісарів у порядку,

встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин

настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визна-

чених у статті 41 цього Закону, та необхідності перевірки дій страхо-

вика відповідно до пункту 36.3 статті 36 цього Закону.

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодо-

вує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою

цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної

транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7

статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому тран-

спортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподі-

яна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з

його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього

Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика – учасника

МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для ви-

конання його зобов'язань за договором обов'язкового страху-

вання цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність

якої застрахована, свого транспортного засобу працівникам мі-

ліції та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно

з чинним законодавством;

216

Страхування в запитаннях та відповідях

е) за інших обставин, визначених законодавством про цивільно-

правову відповідальність власників наземних транспортних засобів.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пунк-

ту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодо-

вує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) у разі недостатності коштів та майна страховика – повного чле-

на МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для

виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страху-

вання цивільно-правової відповідальності;

б) власниками зареєстрованих в Україні транспортних засобів,

якщо такі власники надали відповідним уповноваженим орга-

нам інших країн страховий сертифікат «Зелена картка», вида-

ний від імені страховиків – членів МТСБУ, та за умови, що та-

кий страховик не відшкодував шкоду;

в) на території України, водіями-нерезидентами, на умовах та в

обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страху-

вання цивільно-правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання

шкоди на території країн – членів міжнародної системи автомо-

більного страхування «Зелена картка»;

г) за інших обставин, визначених законом про цивільно-правову

відповідальність та міжнародними договорами стосовно

обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а» та «в» цього пунк-

ту, розподіляються рівними частками між повними членами МТСБУ.

МТСБУ не відшкодовує шкоди потерпілим, якщо вони можуть

задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхуван-

ня. В таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка

не компенсована за договорами інших видів страхування.

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює

оплату послуг аварійних комісарів, залучених відповідно до пункту

40.3 статті 40 цього Закону.

87. Міжнародна система «Зелена картка»

«Зелена картка» – назва системи міжнародних договорів, що

застосовуються в країнах – членах міжнародної системи автомо-

більного страхування «Зелена картка». Органом, що представляє

217

Модуль 2

Україну в системі «Зелена картка» є Моторне Транспортне Стра-

хове Бюро України (МТСБУ). Страхова компанія «Професійний

Захист» здійснює продаж полісів «Зелена картка».

У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні,

до країн – членів міжнародної системи автомобільного страхування

«Зелена картка», власник такого транспортного засобу зобов'язаний

мати чинний договір міжнародного страхування.

Якщо водій, який має поліс «Зелена картка», став винуватцем

дорожньо-транспортної пригоди на території країн – членів між-

народної системи «Зелена картка», та його транспортний засіб став

причиною пошкодження та/або знищення майна, нанесення шко-

ди життю та здоров'ю третіх осіб, то всі збитки відшкодує страхова

компанія, таким чином наявність такого полісу позбавить його влас-

ника від сплати відшкодування потерпілим особам.

Ліміт відповідальності страховика (страхова сума) встановлю-

ється відповідно до чинного законодавства країни відвідування.

Страховий платіж. Розміри страхових платежів розраховуються

відповідно до тарифів, які затверджені Кабінетом Міністрів Украї-

ни та МТСБУ і залежать від:

• терміну дії договору;

• типу транспортного засобу;

• країни/країн відвідування.

Типи полісів «Зелена картка»

Поліс «Зелена картка», що діє на території всіх країн – членів міжнародної

системи автомобільного страхування «Зелена картка»

Поліс «Зелена картка», що діє на території республік Білорусь і Молдова

Строк дії полісу «Зелена картка» обирається страхувальником і

визначений в межах від 15 діб до 1-го року.

Страховий сертифікат (поліс) «Зелена картка» – страховий сер-

тифікат єдиної форми, що застосовується в країнах – членах між-

народної системи автомобільного страхування «Зелена картка», які

зазначені і не викреслені у такому сертифікаті. Основним завданням

цієї системи є захист потерпілих в ДТП за участю автовласників –

нерезидентів країни. В цілому, «Зелена карта» – це поліс, створений

відповідно до закону про обов'язкове страхування власників тран-

спортних засобів, без якого Ви не маєте права керувати автомобілем

на території країн – учасниць цієї системи.

218

Страхування в запитаннях та відповідях

Розвиток системи «Зелена картка» у світі. Починаючи з 30-х

років, страхування авто громадянської відповідальності перед тре-

тьою стороною з метою захисту своїх резидентів у випадках, коли

вони ставали жертвами ДТП, проводилося в кожній з країн Західної

Європи в межах своєї національної території.

З розвитком міжнародного автомобільного повідомлення водій

автомобіля, виїхавши в іншу країну, міг і там зіштовхнутися з мате-

ріальними проблемами внаслідок ДТП. Страхове покриття, що на-

дається страховиками країни резидента, діяло, як правило, в межах

національних кордонів, а в тих випадках, коли воно було дійсно і

закордоном, часто не відповідало вимозі країни відвідання, оскільки

національні правила страхування, розміри і порядок відшкодування

збитків не були скоректовані між собою.

Додаткові труднощі викликала і та обставина, що в багатьох кра-

їнах страхування міг проводити лише страховик, що функціонує в

межах цієї території. Страхування в будь-якому випадку докумен-

тально треба було оформити таким чином, щоб це відповідало ви-

мозі прикордонних служб. У цій ситуації автомобіліст на кордоні

змушений був укласти новий договір страхування, що діяв тільки на

території країни відвідання.

У післявоєнні роки з метою усунення цих труднощів страхови-

ки країн ЄЕС засновали систему автострахування «Зелена карта»,

на підставі прийнятих 25 січня 1949 року рекомендацій Підкомісії

шляхового транспорту Міжнародного комітету транспорту ЄЕК

ООН.

Згідно з принципами, закладеними в основу страхування по

«Зеленій карті», підлягають страхуванню вантажні і легкові авто-

мобілі, автобуси.

Система «Зеленої карти» діяла успішно до тих пір, доки не ви-

явилося, що вона недостатньо зручна в основному з двох причин:

— зростання кількості власників автомобілів істотно збільшило

частоту перетину ними кордонів. Кожного разу, як тільки авто-

мобіль перетинав кордон, необхідно було подати «Зелену кар-

ту», що в особливо напружені періоди, наприклад, під час річних

відпусток, призводило до виникнення черг на контрольно-

пропускних пунктах;

— пред'явлення «Зеленої карти» водієм транспортного засобу при

перетині кордону між державами – членами ЄЕС суперечило

ідеалу Співтовариства. Відміна перевірки «Зеленої карти» на

219

Модуль 2

кордоні будь-якій людині дала б відчути, що Співтовариство на-

дає першорядного значення його вигодам у повсякденному жит-

ті.

Шлях до вирішення проблеми було знайдено в результаті засто-

сування системи «Зеленої карти» на основі координації приватних

угод між бюро страховиків різних країн і національних законодав-

чих актів країн Співтовариства. Структура, яка виникла в результаті

цього, виявилася ефективною, незважаючи на наявну можливість її

різноманітного тлумачення через подвійну законодавчо-нормативну

базу.

Мета перевірки наявності «Зеленої карти» на кордоні перебувала

в забезпеченні того, щоб кожний транспортний засіб, який в’їжджає

на територію країни, був покритим страхуванням цивільної відпові-

дальності відповідно до правил цієї держави, згідно з якими жертви

подорожніх аварій повинні одержувати компенсацію, незалежно від

фінансового положення особи, яка вчинила ДТП.

Першим кроком до вступу України в систему було створення в

березні 1994 року постановою Кабінету міністрів України Моторно-

го (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), яке стало

локомотивом у просуванні ОСАЦВ.

ОСАЦВ введене з 01 січня 1995 Указом Президента України, а

механізм його проведення – постановою Кабінету Міністрів № 372,

але вже в листопаді-грудні 1994 року щодня продавалася велика

кількість полісів.

88. Особливості страхування професійної

відповідальності

Відповідальність за помилки або упущення, яких припусти-

лася особа під час виконання професійних обов'язків, ґрунту-

ється на законодавчих та нормативних актах, які регламентують

зобов'язання сторін у тій чи іншій сфері діяльності. Основу про-

фесійної відповідальності становить порушення контракту між

професіоналом та клієнтом щодо надання послуг. Будь-яка осо-

ба, яка придбає послугу, розраховує на компетентність та сумлін-

ність професіонала. Якщо клієнтові завдано шкоди, він має право

притягти до відповідальності професіонала в судовому порядку.

Зауважимо, що в європейській практиці відповідальність поширю-

валася спочатку лише на осіб, котрі перебували з професіоналом у

220

Страхування в запитаннях та відповідях

договірних стосунках. Сучасне тлумачення охоплює й відповідаль-

ність за шкоду, заподіяну професіоналом третій стороні.

У цьому ключі показовим є процес 1951 року «Кандлер проти

«Крейн Крістмас та К°». Позивач придбав компанію на підставі на-

даної йому фінансової документації, підготовленої бухгалтерами

компанії. Документація виявилась неточною, і позивач зазнав збит-

ків. Його позов проти бухгалтерів було відхилено на тій підставі, що

бухгалтери працювали на компанію та не мали жодних зобов'язань

щодо позивача. У 1963 році до судової практики Великої Британії

було запроваджено «принцип Хедлі Бірні», який поширював про-

фесійну відповідальність на третіх осіб. Отже, якби процес відбувся

не в 1951, а після 1963 року, то бухгалтери були б визнані відпові-

дальними.

Таке розширене визначення відповідальності ствердилося в су-

часній світовій практиці.

Визначення відповідальності. Головним джерелом пре-

тензій до професіоналів є упущення, помилки або хибні дії, які

призвели до фінансових збитків клієнтів або третіх осіб. При-

рода шкоди залежить від характеру професійної діяльності.

Відповідальність професіонала полягає в додержанні необхідної

обережності та майстерності під час виконання своїх обов'язків.

При цьому він не обов'язково має бути компетентним в усіх питан-

нях. Рівень кваліфікації професійного працівника має бути не ниж-

чим від рівня, якого один професіонал очікує від іншого в тій самій

професійній галузі.

Способи захисту професіонала. Захистом проти висунених

претензій може бути доказ, що професіонал не перевищив своїх по-

вноважень, був обережний та що його дії відповідали рівню квалі-

фікації, яка вимагається від професіоналів у цій галузі. Він повинен

переконати суд, що діяв чесно та розумно.

Великі суми позовів, а також відсутність резервів для таких

виплат, які професіонал потенційно має бути готовий сплатити,

змушують його вдаватись до страхування. Більше того, у деяких

країнах страхування професійної відповідальності здійснюється

обов'язково.

Умови страхування. Страховик зобов'язується згідно з до-

говором страхування виплатити страхувальникові компенса-

цію за будь-яким позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну

їй страхувальником через недбалість або помилку. Як правило,